П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/15441/23

Перша інстанція: суддя Птичкіна В.В.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Домусчі С.Д.

суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) про визнання протиправною та скасування постанови серії ПШ №018722 від 16.11.2023, від 20.03.2023 про застосування адміністративно-господарського штрафу,

В С Т А Н О В И В:

22.12.2023 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якій, з урахуванням уточненої позовної заяви, поданої на усунення недоліків, просила суд скасувати постанову від 16.11.2023 № ПШ 018722 про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що вона не є суб`єктом правопорушення і не може нести відповідальність відповідно до приписів ст. ст. 48, 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки вона є лише власником транспортного засобу, але не є автомобільним перевізником. Позивач вказувала, що відповідно до ТТН перевізником є фізична особа ОСОБА_2 , а водієм ОСОБА_3 .. Також позивач посилалась на те, що норми Закону України «Про автомобільний транспорт» не містять вказівки на обов`язок водіїв, що здійснюють внутрішні перевезення, встановлювати та використовувати контрольні прилади (тахографи) реєстрації режимів праці та відпочинку водіїв, а відповідно і мати протокол перевірки та адаптацію тахографу до транспортного засобу.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.03.2024 року, ухваленим в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження, задоволений позов ФОП ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи та прийняття у якості належного доказу документу, якій містить дефекти в оформлені, що виключає можливість його прийняття як належного та допустимого доказу.

Так, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки нормам законодавства, що регулює спірні правовідносини, та обставинам справи і помилково не враховано, що на адміністративно-господарські штрафи за порушення законодавства про автомобільний транспорт, установлені статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», поширюється дія статті 250 Господарського кодексу України. Таким чином, при виявленні факту вчинення суб`єктом господарювання правопорушення під час здійснення господарської діяльності, суб`єкт владних повноважень під час ухвалення рішення про накладення штрафу має діяти в межах граничних строків, встановлених вказаними положеннями господарського законодавства, зокрема, - не пізніше шести місяців з дня виявлення правопорушення.

На думку апелянта, спірна постанова прийнята на підставі в межах повноважень та у спосіб, встановлений чинним законодавством України, тому підстави для її скасування відсутні.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд встановив, що 15.09.2023, начальником відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області, Костянтином Мироновим видано направлення на рейдову перевірку (перевірку по дорозі) №38/В на підставі щотижневого графіка проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) від 15.09.2023 №38/В/2023 (а.с. 65-66).

24.09.2023 посадова особа Укртрансбезпеки склала акт № 017327 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час перевірки виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (далі - акт перевірки), у якому зафіксувала результати проведеної на автомобільній дорозі Одеса-Кучурган перевірки належного позивачу транспортного засобу MAN з номерним знаком НОМЕР_1 (а.с. 57).

В акті перевірки зазначено про виявлення порушення статті 48 Закону № 2344-III, а саме: під час здійснення внутрішніх вантажних перевезень (згідно з ТТН 7016 - далі текст обрізаний на копії акта) відсутній протокол перевірки технічного стану транспортного засобу, відсутня роздруківка даних водія з тахографа за 24.09.2023 та за попередні 28 днів, відсутній протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу.

03.11.2023, Державною службою України з безпеки на транспорті було направлено позивачці запрошення у розгляді справи за актом №017327 (а.с. 56), яке було вручено особисто 07.11.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0600057840681 (а.с. 61-62).

16.11.2023 відповідач прийняв постанову № ПШ 018722 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу в сумі 17 000 грн (далі - постанова, оскаржувана постанова) за перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону № 2344-III, а саме: протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу, протоколу перевірки та адаптації тахографу, роздруківки з цифрового тахографа водія, відповідальність за що передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III (а.с. 55).

Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є перевізником, який допустив порушення, що було виявлене під час проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень вантажів автомобільним транспортом, та що підтверджене належними та допустимими доказами.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.

Питання дотримання процедури проведення перевірки та процедури розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, які були дослідженні судом першої інстанції, апелянт не оспорює.

Спірним в цій справі апелянт вважає віднесення його до перевізників та застосування до спірних правовідносин положень Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затверджена наказом Міністерства транспорту та зв`язку України №385 від 24.06.2010.

Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» (надалі Закону №2344-III в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

Частиною 1 статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством.

Відповідно до абзацу 3 частини 2 ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Відповідно до абзаців 1 та 2 частини 1 ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» Автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.

За приписами ст. 1 закону України «Про автомобільний транспорт» послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.

Частиною 1 ст. 29 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

Нормативно-правовим актом України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів є зокрема Інструкція з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затверджена наказом Міністерства транспорту та зв`язку України №385 від 24.06.2010, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.10.2010 за №946/18241 (надалі Інструкція №385)

Інструкція №385 визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів (п. 1.2 розділу І).

Ця Інструкція поширюється на суб`єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі) (п. 1.3 розділу І Інструкції №385).

Перевізники - суб`єкти господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом; (абзац 5 п. 1.4 розділу І Інструкції №385).

Пунктом 3.1 розділу ІІІ Інструкції №385 встановлено, що виробники транспортних засобів, перевізники, водії та ПСТ (пункт сервісу тахографів) використовують тахографи, тахокарти, картки до цифрових тахографів, тип яких затверджено відповідно до вимог ЄУТР (Європейська угода щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення від 01.07.1970, до якої України приєдналася відповідно до Закону України від 07.09.2005 № 2819-IV)

Відповідно п. 3.3. розділу ІІІ Інструкції №385, водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:

- забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;

- своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;

- використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;

- має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;

- у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);

- у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Відповідно до п. 6.1 розділу VI Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку №340 від 07.06.2010, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.09.2010 за №811/18106 (надалі Положення №340, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Пунктом 3.5 розділу ІІІ Інструкції №385 встановлено, що перевізники:

- забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий);

- зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії;

- аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.

Пунктом 3.6. розділу ІІІ Інструкції №385 також встановлено, що перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку:

- правильності роботи тахографа та відповідності його типу згідно із законодавством (обов`язковість установлення тахографа певного типу - аналоговий або цифровий, позначка затвердження типу згідно з ЄУТР);

- наявності та цілісності таблички тахографа та його пломб, а також маркування таблички та пломб тахографа знаком ПСТ, внесеним до Переліку;

- дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа;

- дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом;

- наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа;

- строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.

Отже, враховуючи наведені норми матеріального права, водій транспортного засобу з повною масою понад 3,5 тонн, та обладнаного цифровим тахографом, повинен був мати саме роздруківку даних роботи тахографа, а перевізник був зобов`язаний забезпечити дотримання водієм вимог щодо наявності роздруківки даних роботи тахографа.

При цьому апеляційний суд зазначає, що сама по собі наявність ТТН не підтверджує доводи позивача про те, що він не є перевізником.

Стосовно правомірності застосування у спірних правовідносинах вимог Інструкції №385, яка на думку позивача має застосовуватись тільки для міжнародних перевезень, а не для внутрішніх перевезень, що має місце в цій справі, та щодо обов`язку водія надати під час перевірки індивідуальну контрольну книжку водія, а не роздруківку з тахографу, апеляційний суд зазначає таке.

07 вересня 2005 року Верховною Радою України прийнято Закон України від №2819-ІV «Про приєднання України до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР)» (норми якого набрали чинності з 11 жовтня 2005 року (далі - Закон №2819-ІV)), згідно з яким Україна приєдналася до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), укладеної 01 липня 1970 року в м. Женева.

На виконання вимог Закону №2819-ІV було прийнято низку нормативно-правових актів, зокрема, 11 липня 2007 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №914 «Про виконання Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР)», якою, зокрема, Міністерство транспорту і зв`язку визначено органом, що забезпечує надання інформації з питань обладнання транспортних засобів, які призначаються для міжнародних автомобільних перевезень (далі - транспортні засоби), контрольними приладами (тахографами) реєстрації режимів праці та відпочинку водіїв. Також, разом з іншими суб`єктами владних повноважень указане Міністерство було зобов`язане визначити вимоги, яким повинні відповідати ці прилади, а також порядок їх використання, а також розробити і подати у двомісячний строк Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо обладнання транспортних засобів такими приладами.

Надалі Міністерством транспорту та зв`язку було розроблено та затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку від 24 червня 2010 року №385 та Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку від 07 червня 2010 року №340.

За правилами пункту 1.3 Інструкції №385 її положення поширюються на суб`єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі). Водночас, за визначенням, наведеним у пункті 1.4. Інструкції №385 перевізники - це суб`єкти господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом.

Пунктом 1.1. Положення № 340 передбачено, що це Положення розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та Законів України «Про автомобільний транспорт», «Про дорожній рух».

Вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ) (пункт 1.3 Положення №340). вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами (пункт 6.1. Положення №340).

За умовами пункту 6.3 Положення №340 водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3).

Водночас, пунктом 4 наказу Міністерства транспорту та зв`язку від 07 червня 2010 року №340, передбачено, що пункт 6.1. Положення №340 (щодо обладнання вантажних автомобілів тахографами) набирає чинності з 01 червня 2015 року.

Отже, з 01 червня 2015 року набула чинності вимога щодо наявності тахографа у транспортному засобі при виконанні внутрішніх перевезень вантажів колісними транспортними засобами з повною масою від 3,5 тонн до 12 тонн. У разі відсутності такого пристрою, водій повинен мати індивідуальну контрольну книжку водія.

На виконання вимог статті 6 Закону №2344-III, 08 листопада 2006 року Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок №1567, яким (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) було установлено процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, у тому числі, норм та стандартів щодо організації перевезень вантажів автомобільним транспортом, , наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій.

Відповідно до абзацу 2 пункту 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 (стосується пасажирських перевезень) і 48 Закону №2344-III документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Статтею 34 Закону № 2344-III установлені вимоги до автомобільного перевізника. Зокрема, за приписами цієї норми, автомобільний перевізник, крім виконання вимог законодавства, повинен забезпечити контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут та організувати умови роботи для своїх водіїв, з урахуванням вимог цієї норми закону.

Загальні положення щодо перевезення вантажів передбачені Главою 8 Закону №2344-III, зокрема статтею 48 якої установлено перелік документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення.

За умовами частини першої статті 48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів, зокрема, є: для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством (ч. 2 ст. 48 Закону №2344-III).

Апеляційний суд зазначає, що Постанова КМУ №207 від 25.02.2009 «Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні» втратила чинність на час виникнення спірних правовідносин.

В той час як п. 3.3. та п. 3.6 розділу ІІІ Інструкції №385 вимагає від водія мати при собі роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом, а від перевізника вимагає забезпечити належну експлуатацію такого тахографа, зокрема і шляхом роздруківки даних роботи тахографа. Адже надання індивідуальної контрольної книжки водія передбачене, враховуючи побудову норми (п. 3.3 розділу ІІІ Інструкції №385), у разі відсутності на ТЗ тахографу.

Оскільки Інструкція №385 затверджена відповідно до Закону «Про приєднання України до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР)», розроблена відповідно до вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року N 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, а також Законів України «Про автомобільний транспорт» «Про дорожній рух» та поширюється на суб`єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі), враховуючи відсутність застережень щодо вимог поширення дії Інструкції №385 виключно на міжнародні перевезення, апеляційний суд, дійшов висновку, щодо застосування вимог Інструкції №385 у цій справі в частині обов`язку водія, який здійснює перевезення у внутрішньому сполученні, надати у межах перевірки саме роздруківки з тахографу, а не індивідуальну контрольну книжку водія.

За вказаних обставин, в цій справі, роздруківки з тахографу є тими самими іншими документами, передбаченими законом, для водія для здійснення внутрішніх перевезень.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з доводами апелянта стосовно того, що приписи Інструкції №385 поширюються на автомобільних перевізників не залежно від того, чи виконується міжнародне перевезення, чи внутрішнє.

Перевіряючи доводи сторін та висновки суду першої інстанції стосовно того, що позивач не є перевізником, апеляційний суд зазначає таке.

Порядок внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, затверджений Постановою КМУ №1145 від 08.10.2022 (надалі Порядок №1145 в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Порядок №1145 визначає процедуру внесення до Єдиного державного реєстру транспортних засобів (далі - Реєстр) відомостей про належного користувача транспортного засобу (далі - належний користувач) для автоматизованого обліку.

Так, відповідно до п. 2 Порядку №1145, у цьому Порядку терміни вживаються в такому значенні:

1) заявники - власник транспортного засобу (його представник за нотаріально посвідченою довіреністю або за дорученням, якщо власником транспортного засобу є юридична особа) та належний користувач;

2) електронна заява - заява про внесення до Реєстру відомостей про належного користувача за формою згідно з додатком 1, яка формується через веб-додаток, розміщений на офіційному веб-сайті Головного сервісного центру МВС, із накладенням електронного підпису заявників, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису (далі - електронний підпис), або через Єдиний державний веб портал електронних послуг (далі - Портал Дія), у тому числі з використанням його мобільного додатка, у довільній формі, придатній для сприйняття її змісту, з накладенням віддаленого кваліфікованого електронного підпису "Дія. Підпис" ("Дія ID") або електронного підпису заявників та кваліфікованої електронної печатки технічного адміністратора Порталу Дія відповідно до Законів України «Про електронну довірчі послуги» та «Про електронні документи та електронний документообіг»;

3) заява - заява про внесення до Реєстру відомостей про належного користувача за формою згідно з додатком 1, оформлена в паперовій формі та підписана заявниками в територіальному органі з надання сервісних послуг МВС;

4) належний користувач - фізична особа, яка на законних підставах користується транспортним засобом, що їй не належить, а також керівник юридичної особи (особа, яка виконує повноваження керівника юридичної особи) або працівник, визначений керівником юридичної особи, яка є власником транспортного засобу, які в разі внесення щодо них відомостей до Реєстру несуть відповідно до статті 14-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення відповідальність за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису).

Пунктом 3 Порядку №1145, встановлено, що підставою для внесення до Реєстру відомостей про належного користувача є електронна заява або заява, сформована та подана заявниками, якою визначено належного користувача безпосередньо власником транспортного засобу у зв`язку з передачею фізичній або юридичній особі транспортного засобу в користування.

Відповідно до п. 5 Порядку №1145, відомості про належного користувача до Реєстру вносяться через:

1) територіальні органи з надання сервісних послуг МВС (далі - сервісні центри МВС);

2) веб-додаток, розміщений на офіційному веб-сайті Головного сервісного центру МВС;

3) Портал Дія, у тому числі з використанням його мобільного додатка.

Під час внесення до Реєстру відомостей забезпечується їх зберігання, запобігання несанкціонованому доступу та поширенню персональних даних відповідно до законодавства.

За приписами пунктів 12, 13 Порядку 1145 строк, на який вносяться відомості про належного користувача, зазначається в електронній заяві або заяві та відповідає строку, зазначеному заявниками. За згодою заявників внесення відомостей до Реєстру про належного користувача може здійснюватися без зазначення строку.

Відповідно до п. 14 Порядку №1145, внесення до Реєстру відомостей про належного користувача, якого визначив безпосередньо власник транспортного засобу, здійснюється в сервісному центрі МВС у присутності власника транспортного засобу (його представника за довіреністю або за дорученням, якщо власником транспортного засобу є юридична особа) та належного користувача.

Апеляційний суд зазначає, що пунктами 17-27 Порядку №1145 визначений порядок подання заявниками відповідної заяви до сервісного центру МВС або електронної заяви.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон №2344-ІІІ) автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Так, згідно статті 34 Закону №2344-ІІІ автомобільний перевізник повинен, в тому числі виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.

Відповідно до ст. 48 Закону №2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника-документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія-посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

Аналіз наведених вище правових норм свідчить, що суб`єктом відповідальності за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм є автомобільний перевізник.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону №2344-ІІІ, автомобільний перевізник це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах (стаття 33 Закону №2344-ІІІ).

Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, згідно з яких перевізник це фізична або юридична особа - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Разом з тим, згідно абз. 4 пункту 16 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1388 від 07 вересня 1998 року, за бажанням власника транспортного засобу - фізичної особи надати право керування таким засобом іншій фізичній особі чи за бажанням фізичної або юридичної особи, якій власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, сервісний центр МВС видає за зверненням такого власника тимчасовий реєстраційний талон на строк, зазначений у його заяві, або документах, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

Порядок ведення Єдиного державного реєстру транспортних засобів затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.11.2020 №779.

У відповідності до пункту 4 Розділу II Порядку ведення ЄДРТЗ, внесення до ЄДРТЗ інформації про об`єкти обліку здійснюється в разі, зокрема, державної реєстрації транспортного засобу; перереєстрації транспортного засобу; зняття з обліку транспортного засобу; внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу; передачі права користування та/або розпорядження транспортним засобом іншій особі з видачою тимчасового реєстраційного талона.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є власником транспортного засобу - спеціалізований вантажний сідловий тягач марки MAN, модель TGX 18.440, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 : НОМЕР_3 , що підтверджено свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 (а.с.15-16).

Апеляційний суд вважає правильними посилання апелянта на неможливість в цій справі використання ТТН, як документа, на основі якого визначається автомобільний перевізник, з огляду на дефект заповнення, цього документа з огляду на таке.

Згідно із Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, під терміном «перевізник» слід розуміти фізичну або юридичну особу - суб`єкта господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Відповідно до п.11.1 цих Правил основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

ТТН №701679 містить відомості, що автомобільним перевізником є « ОСОБА_4 » та містить печатку про відпуск вантажу ФОП ОСОБА_1 , проте ТТН не містить а ні ім`я по-батькові особи перевізника, а ні її РНОКПП, ані вказівки на статус ФОП, а ні адреси її реєстрації.

Так, з огляду на відсутність у ТТН необхідної інформації для ідентифікації перевізника, апеляційний суд погоджується з доводами апелянта, щодо неможливості прийняття вказаного документа у якості доказу через його дефекти.

При цьому апеляційний суд звертає увагу, що апелянт була сповіщена про дату , час та місце розгляду справи, та мала можливість скористатись своїм правом і надати належні докази до Укртрансбезпеки, але таких доказів не надала, а ні апелянту, а ні до суду.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд не приймає як належний доказ копію ТТН. В даному випадку вона не впливає на статус позивача як відповідальної особи в розумінні наведених вище правових норм, оскільки в установленому порядку до Єдиного державного реєстру транспортних засобів відомості про належного користувача вказаного транспортного засобу не вносились.

Таким чином, апеляційний суд зазначає про недоречність доводів суду першої інстанції стосовно визначення автомобільного перевізника по ТТН №701679 від 24.09.2023.

Докази того, що позивач, як власник транспортного засобу, вчиняв дії щодо внесення відомостей про належного користувача до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, в матеріалах справи відсутні, сторонами не подані.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції прийняв неподання відзиву на позов за визнання позовних вимог, апеляційний суд відхиляє як такі, що спростовані змістом мотивувальної частин оскаржуваного рішення.

За таких обставин апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку по суті спірних правовідносин про наявність підстав для звільнення позивача від адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, як відповідальної особи, зазначеної у статті 14-3 цього КУпАП, у даному випадку власника транспортного засобу - ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення без додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 2-12, 72-78, 242, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) - задовольнити

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року у справі №400/15441/23 скасувати.

Ухвалити по справі нову постанову.

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) про визнання протиправною та скасування постанови серії ПШ №018722 від 16.11.2023, від 20.03.2023 про застосування адміністративно-господарського штрафу - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, за наявності яких постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 18.06.2024

Суддя-доповідач С.Д. ДомусчіСудді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький