КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №357/8074/23 Головуючий у І інстанції - Кошель Б.І.

апеляційне провадження №22-ц/824/1682/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 листопада 2023 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Грона» про розірвання трудового договору, зобов`язання вчинити дії та стягнення грошових коштів, -

установив:

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ТОВ Фірма «Грона» про розірвання трудового договору, зобов`язання вчинити дії та стягнення грошових коштів.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 27 березня 2023 року він був прийнятий на посаду професіонала з розвитку персоналу до ТОВ Фірма «Грона».

Зазначав, що у зв`язку із систематичним порушенням трудових прав та соціальних гарантій, що були допущені з боку відповідача, ним 31 травня 2023 року було написано та надано відповідачу заяву про звільнення з підстав передбачених ч. 3 ст.38 КЗпП України, в якій він просив відповідача звільнити його з 01 червня 2023 року.

Вказував, що 01 червня 2023 року він прибув на своє робоче місце до ТОВ Фірма «Грона», проте близько 13:00 години за усною вказівкою директора підприємства його було відсторонено від роботи та зобов`язано вимкнути робочий комп`ютер і залишити робоче місце.

Після даної вказівки він передав інспектору з кадрів ОСОБА_2 паперову та електронну перепустку, а також ключ від кабінету.

Після цього, будучи відстороненим від роботи та позбавленим доступу до робочого місця він продовжив перебувати на території підприємства, оскільки усвідомлював можливі зловживання з боку адміністрації (оформлення прогулу).

Разом з цим, перебуваючи на території підприємства будь-якої інформації, щодо термінів видачі трудової книжки, копії наказу про звільнення та повідомлення про нараховані та виплачені суми, він так і не отримав.

О 15 год 06 хв він повторно звернувся до відділу кадрів з метою отримання трудової книжки. Отримавши усну відмову, він близько 15 год 10 хв залишив територію підприємства.

01 червня 2023 року, після завершення робочого дня о 18 год 23 хв на його електронну адресу надійшло повідомлення (попередження) від 01 червня 2023 року, про його звільнення у зв`язку із встановленням протягом строку випробування невідповідності працівника займаній посаді після спливу 3 днів від дати попередження з підстав передбачених п.11 ч. 1 ст. 40 КЗпП.

Враховуючи зміст отриманого повідомлення, а також невідповідність підстави звільнення, яка була зазначена у раніше поданій ним заяві про звільнення (ч. 3 ст. 38 КЗпП), цього ж дня 01 червня 2023 року, ним було написано звернення до Урядового контактного центру, яке в подальшому передано на розгляд до Центрального міжрегіонального управління державної служби з питань праці.

02 червня 2023 року, він письмово звернувся до відповідача з вимогою направити на його адресу трудову книжку, наказ про звільнення та письмове повідомлення про нараховані та плачені суми при звільненні.

Проте, цього ж дня 02 червня 2023 року на його електронну адресу надійшла вимога роботодавця про надання пояснень, щодо його відсутності на робочому місці 02 червня 2023 року з 08 год 30 хв та попередження про розірвання трудового договору з підстав передбачених ст. 40 КЗпП, тобто, прогулу без поважних причин.

05 червня 2023 року на його електронну адресу повторно надійшла вимога роботодавця про надання пояснень, щодо його відсутності на робочому місці 05 червня 2023 року з 08 год 30 хв та попередження про розірвання трудового договору з підстав передбачених п. 4 ст. 40 КЗпП, тобто прогулу без поважних причин.

Вказував, що всупереч раніше поданій заяві про звільнення із займаної посади з підстав передбачених ч. 3 ст. 38 КЗпП, відповідачем всіляко вживались заходи аби не допустити його звільнення з підстав, що були вказані у заяві про звільнення від 31 травня 2023 року.

Натомість в період з 01 червня 2023 року по 07 червня 2023 року, відповідачем було вчинено ряд протиправних дій спрямованих на його незаконне звільнення, що спочатку обґрунтовувалось невідповідність працівника займаній посаді, а потім прогул без поважних причин.

12 червня 2023 року він отримав відповідь Центрального міжрегіонального управління державної служби з питань праці про результат розгляду його звернення.

Зі змісту листа про розгляд його звернення вбачається, що Центральним міжрегіональним управлінням надіслано запит до Фірма «Грона» з роз`ясненням норм чинного законодавства про працю та вимогою, щодо усунення порушень допущених відповідачем по відношенню до нього.

Разом з цим, йому було роз`яснено, що у зв`язку з порушенням трудових прав та соціальних гарантій, він може звернутися до суду за захистом своїх порушених прав чи законних інтересів.

13 червня 2023 року ним в поштовому відділенні було отримано трудову книжку із записом про звільнення від 07 червня 2023 року та копію наказу ТОВ Фірма «Грона» №266/к/тр від 07 червня 2023 року, про його звільнення із займаної посади від 07 червня 2023 року на підставі п. 4. ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

З поміж іншого, ним також були отримані розрахункові листки за травень та червень 2023 року.

Вказував, що враховуючи вищевикладені обставини, а також грубі порушення чинного трудового законодавства, що були допущені відповідачем по відношенню до нього, останній змушений звернутись до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.

Просив суд, визнати наказ №266/к/тр від 07 червня 2023 року виданий ТОВ Фірма «Грона» відносно нього, про припинення трудового договору з 07 червня 2023 року, - незаконним.

Розірвати трудовий договір від 27 березня 2023 року, укладений між ТОВ Фірма «Грона» та ним, на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 01 червня 2023 року.

Зобов`язати ТОВ Фірма «Грона» видати наказ про його звільнення з роботи з 01 червня 2023 року за власним бажанням на підставі ч. 3 ст.38 КЗпП України, змінити у трудовій книжці запис про дату і формулювання причини звільнення із зазначенням дати звільнення 01 червня 2023 року, причина звільнення ч. 3 ст.38 КЗпП України.

Стягнути з ТОВ Фірма «Грона» на його користь грошові кошти у розмірі 37361,37 грн. (без врахування податків та зборів), в якості вихідної допомоги при звільненні, грошові кошти у розмірі 11005,56 грн. (без врахування податків та зборів) в якості середнього заробітку за час затримки виплати сум, що належать звільненому працівникові та сплачений ним судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 листопада 2023 року відмовлено в задоволенні зазначеного вище позову.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що ним було долучено до позовної заяви копію його заяви про звільнення від 31 травня 2023 року, проте, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки зазначеному доказу, не встановив його матеріального походження, а також не повно з`ясував фактичні обставини справи, за яких вказана заява була отримана адміністрацією ТОВ Фірма «Грона».

Крім того, для встановлення дійсного походження документу, а саме: його заяви про звільнення від 31 травня 2023 року, суд першої інстанції мав би призначати експертизу з власної ініціативи.

Вказує, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не було враховано, що зібраними у справі доказами з його боку було дотримано стандарт переваги більш вагомих доказів, зокрема і такі, що підтверджують факти порушення чинного трудового законодавства з боку відповідача, з настанням яких, він був змушений звільнитися з підстав передбачений ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Просив суд, скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 листопада 2023 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

На вказану апеляційну скаргу ТОВ Фірма «Грона» подало відзив, в обґрунтування якого зазначило, що у ТОВ фірма «Грона» відсутній оригінал заяви ОСОБА_1 про звільнення від 31 травня 2023 року, оскільки така до підприємства позивачем не надавалася.

Лише твердження позивача про нібито існування якогось документу чи нібито вчинення позивачем із таким документом якихось дій - ще не є доказом дійсного існування таких обставин.

Зазначає, що у даному випадку зазначена вище заява відсутня, натомість копія надрукованого тексту з підписами, яку надав позивач до позовної заяви, не відповідає вимогам чинного законодавства, що регулює трудові відносини між сторонами.

Вказує, що стороною позивача не надано суду належний матеріал для призначення та проведення експертизи, фото-копія заяви від 31 травня 2023 року не є ані оригіналом, ані дублікатом документа.

Наголошує, що звільнення ОСОБА_1 зумовлено фактичними обставинами його відсутності на робочому місці протягом більше 3 годин поспіль, 01, 02, 05 та 06 червня 2023 року, і усі дії Товариства, щодо звільнення позивача саме з цієї підстави повністю відповідають вимогам чинного законодавства.

Просило суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 листопада 2023 року залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач 24 березня 2023 року був прийнятий на посаду професіонала з розвитку персоналу до ТОВ Фірма «Грона», зі строком випробування 3 місяці, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями заяви, наказу № 132/к/тр від 24 березня 2023 року та трудової книжки.

Відповідно до протоколу Адміністративної комісії ТОВ Фірма «Грона» від 01 червня 2023 року, комісією було ініційовано звільнення з роботи ОСОБА_1 відповідно до п. 11 ст. 40 КЗпП України - встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування, враховуючи істотні недоліки та недопрацювання в роботі Професіонала з розвитку персоналу ОСОБА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що повідомлення (попередження) про звільнення працівника відповідно до п. 10 ст. 40 КЗпП України від 01 червня 2023 року було направлено ОСОБА_1 на електронну пошту, на особистий номер телефону останнього за допомогою застосунків Viber, Telegram та засобами поштового зв`язку.

Також судом встановлено, що 07 червня 2023 року ОСОБА_1 був звільнений за прогул (в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин за п. 4 ст. 40 КЗпП України, про що свідчить копія наказу №266/к/тр від 07 червня 2023 року.

З повідомлення та доповідної записки охорони ТОВ «Грона-Партнер» керівництву ТОВ Фірма «Грона» від 01 червня 2023 року вбачається, що працівник ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці з 13:35 год. і до кінця робочого дня.

Також встановлено, що відповідачем, з метою встановлення причин відсутності ОСОБА_1 на робочому місці 01 червня 2023 року, позивачеві була надіслана вимога про надання пояснень.

З матеріалів справи вбачається, що позивач був відсутній на робочому місці 02 червня 2023 року, 05 червня 2023 року, що підтверджується повідомленнями та доповідними записками охорони ТОВ «Грона-Партнер» керівництву ТОВ фірма «Грона», актом про відсутність на робочому місці та відповідачем, з метою встановлення причин відсутності ОСОБА_1 на робочому місці були надіслані вимоги про надання пояснень у месенджерах Viber, Telegram на телефон НОМЕР_1, на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 та Укрпоштою.

Сам позивач підтвердив отримання даних повідомлень про вимогу надання пояснень, однак проігнорував їх.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було доведено факту подання директору ТОВ Фірма «Грона» 31 травня 2023 року заяви про звільнення його з займаної посади згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України, позивач підтвердив, що він був відсутній на робочому місці, отримував вимоги про надання пояснення, щодо причин відсутності на робочому місці і ним не було направлено пояснення, щодо поважності такої відсутності, а тому суд дійшов висновку, що відповідачем доведено, що позивач здійснив прогул без поважних причин та звільнення з посади Професіонала з розвитку персоналу ОСОБА_1 відбулося без порушення законодавства про працю, тобто процедуру звільнення останнього порушено не було.

З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до ст.ст. 21, 24 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату.

Згідно зі ст.139 КЗпП України, працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на основі типових правил. У деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну (ст. 142 КЗпП України).

Згідно ч. 1 ст. 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Також ч. 1 ст. 147-1 КЗпП України передбачено, що дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення (ст.149 ч.1 КЗпП України).

Як встановлено судом першої інстанції, відповідач направляв вимоги позивачеві про надання письмових пояснень причин його відсутності на робочому місці, шляхом надіслання відповідного повідомлення у месенджерах Viber, Telegram на телефон НОМЕР_1, на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 та Укрпоштою.

Відомості про номер свого телефону та адресу своєї електронної пошти ОСОБА_1 повідомив ТОВ Фірма «Грона» у власноруч написаній ним заяві від 24 березня 2023 року про прийняття на роботу, а також у власноруч заповненому ним листку обліку кадрів.

Сам позивач підтвердив отримання даних повідомлень про вимогу надання пояснень, однак проігнорував їх.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 травня 2019 року у справі №553/1875/16 (провадження №61-20902св18) У пунктах 22, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пунктом 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1,148 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Відсутність працівника на роботі має бути зафіксовано актом про відсутність працівника на роботі. Законодавство не встановлює вимог до форми акта, тому він подається у довільній письмовій формі та підписується не менш ніж двома працівниками. В акті має бути зафіксовано факт відсутності працівника на роботі протягом робочого дня.

Отже, поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника, тобто, об`єктивні обставини, які безумовно перешкоджали працівнику з`явитися на роботу і не могли бути ним усунуті.

Враховуючи викладене, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про розірвання трудового договору, зобов`язання вчинити дії та стягнення грошових коштів, обґрунтовано виходив із доведеності відповідачем, що позивач здійснив прогул без поважних причин, оскільки в матеріалах справи наявні належні, допустимі та достатні докази відсутності ОСОБА_1 на робочому місці 01, 02, 05 червня 2023 року.

При цьому, судом обґрунтовано відхилено в якості доказу надану позивачем копію заяви від 31 травня 2023 року про звільнення його з займаної посади згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України, оскільки оригінал даної заяви в матеріалах справи відсутній, а з копії заяви ОСОБА_1 від 31 травня 2023 року, яка міститься в матеріалах справи, неможливо встановити приналежність підпису, у верхньому лівому куті заяви, директору ТОВ Фірма «Грона».

Також, дана заява не містить відомостей, щодо дати її вручення директору товариства та відмітки про реєстрацію даної заяви.

Відповідно до положень статей 12, 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи встановлені судом обставини справи, на підставі вищенаведених правових норм, зважаючи на доведеність факту відсутності ОСОБА_1 на роботі без поважних причин, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки звільнення останнього було проведено роботодавцем з дотриманням вимог закону.

Аналізуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги про те, що для встановлення дійсного походження документу, а саме: його заяви про звільнення від 31 травня 2023 року, суд першої інстанції мав би призначати експертизу з власної ініціативи, колегією суддів до уваги не приймаються, так як спростовуються приписами статей 103, 105 ЦПК України. Крім того, позивачем, в якості належного та допустимого доказу, не надано відповідний висновок експертів із цих самих питань, позивач також не звертався до суду з відповідним клопотання про призначення відповідної експертизи.

Згідно із ч. 7 ст. 89 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Інші доводи апеляційної скарги позивача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду.

Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано належну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, та з урахуванням недоведеності позовних вимог ухвалено обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, Білоцерківським міськрайонним судом Київської області рішення від 16 листопада 2023 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування згідно вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 19 червня 2024 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді С.О. Журба

Т.О. Писана