ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2024 року

м. Київ

справа № 465/2583/21

провадження № 61-10638св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Львівська міська рада,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 28 грудня 2022 року у складі судді Гладишевої Х. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 30 травня 2023 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Крайник Н. П., Левика Я. А.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, третя особа - ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю.

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Львівської міської ради, третя особа - ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю.

Позов обґрунтовувала тим, що була знайома з ОСОБА_3 (яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з 2011 року, а з 2014 року за проханням ОСОБА_3 та її брата ОСОБА_4 почала проживати з ними у одній з кімнат квартири АДРЕСА_1 . Зазначала, що вона прибирала та готувала, оскільки за фахом є кухарем. Також зазначала, що з померлою вели спільний побут, витрачали спільні кошти на придбання продуктів харчування, здійснювали спільні прогулянки. ОСОБА_3 хворіла на атеросклеротичну хворобу серця та потребувала сторонньої допомоги. У позивача були ключі від квартири та спільного тамбуру, щодня вона або її чоловік ОСОБА_5 вигулювали собаку померлої Беллу , святкували релігійні свята, дні народження, хрестини її дочки, що підтверджується світлинами за період з 2015 року по 2020 рік.

Вказано, що після народження її дочки ОСОБА_7 у 2014 році, матір та чоловік позивача доглядали за дитиною на АДРЕСА_2 . Чоловік позивача поповнював рахунок мобільного телефону померлої у 2019-2021 роках, що підтверджується випискою з банку про рух коштів. Крім того, позивач здійснила поховання ОСОБА_3 , отримала лікарське свідоцтво про смерть від 22 лютого 2021 року № 220/2021, допомогу на поховання з Пенсійного фонду України.

Також на прохання ОСОБА_3 через її психічний та фізичний стан займалася похованням її брата ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про поховання від 22 квітня 2020 року № 1252. За зверненням позивача нотаріусом Третьої Львівської державної нотаріальної контори Семенюк О. Є. була заведена спадкова справа № 192/2021 після смерті ОСОБА_3 , що підтверджується витягом про реєстрацію у спадковому реєстрі від 12 березня 2021 року № 63896607.

Відповідно до вказаного, позивач просила суд встановити факт її проживання однією сім`єю зі ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_3 , не менше п`яти років з 2014 року до ІНФОРМАЦІЯ_1, день смерті ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 28 грудня 2022 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 30 травня 2023 року, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що ОСОБА_1 не довела факт проживання із спадкодавцем ОСОБА_3 однією сім`єю, наявність спільного бюджету, спільного харчування, придбання майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, оплату комунальних послуг, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Франківського районного суду м. Львова.

11 січня 2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували обставини, які вказують на проживання однією сім`єю. Зокрема, скаржник з 2014 року за проханням померлої та її брата, ОСОБА_4 почала проживати з ними в одній з трьох кімнат, прибирала, готувала їжу. Скаржник та ОСОБА_3 витрачали спільні кошти на придбання продуктів харчування, вели спільний побут, здійснювали спільні прогулянки.

Звертає увагу суду на те, що факт наявності у скаржника ключів від квартири ОСОБА_3 свідчить про її довіру та ставлення як до члена своєї сім`ї, а також про існування домовленості щодо порядку спільного користування її квартирою. Факт спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 був відомим усім сусідам, знайомим, родичам скаржника.

Ряд обставин, існування яких вказує на проживання однією сім`єю підтвердили свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Крім того, наголошує, саме ОСОБА_1 займалася похованням ОСОБА_3 , отримала свідоцтво про смерть. Крім того, скаржник продовжувала оплачувати комунальні послуги за квартиру ОСОБА_3 і після її смерті.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 23 лютого 2021 року.

Після її смерті відповідно до статті 1220 ЦК України відкрилась спадщина на спадкове майно, а саме: частину квартири АДРЕСА_1 .

Згідно із довідки з місця проживання про склад сім`ї і прописку № 297 , виданої 22 лютого 2021 року, ОСОБА_3 була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_3 з 28 січня 2008 року.

Встановлено, що витрати, які пов`язані з похованням ОСОБА_3 сплачувала позивач, що підтверджується наявними у матеріалах справи договором від 25 лютого 2021 року, свідоцтвом про поховання від 25 лютого 2021 року та квитанцією за надання ритуальних послуг від 25 лютого 2021 року.

Також з матеріалів справи відомо, що позивач здійснювала поховання брата спадкодавця ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується договором-замовленням від 22 квітня 2020 року, свідоцтвом про поховання від 22 квітня 2020 року та квитанцією за надання ритуальних послуг від 22 квітня 2020 року.

Встановлено, що позивач 12 березня 2021 року звернулася до нотаріуса Третьої Львівської державної нотаріальної контори Семенюк О. С. із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі від 12 березня 2021 року № 67333342 підтверджується, що нотаріусом Семенюк О. С. відкрито спадкову справу № 192/2021.

Довідкою з місця проживання № 2187, виданою 15 травня 2017 року, підтверджується, що позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частини перша, друга статті 1220 ЦК України).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

При вирішенні справ щодо встановлення права на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Подібні за змістом висновки висловлені Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов`язків.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 554/14633/15-ц та від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц.

Згідно із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 542/1648/19, лише надання допомоги одинокій особі похилого віку (спадкодавцю), яка за станом здоров`я потребувала постійного стороннього догляду, не є достатньою підставою для встановлення факту проживання з нею однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

З матеріалів справи відомо, що позивач з 2015 року знаходилася у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трьох років та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 (а. с. 5).

ОСОБА_3 проживала за адресою: АДРЕСА_3 .

З вказаного вбачається, що скаржник і ОСОБА_3 проживали за різними адресами.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не мали сімейний характер та не були пов`язані зі спільним веденням господарства, спільним бюджетом, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків.

Тобто, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували доводи позивача щодо спільного побуту та наявності взаємних прав та обов`язків у неї з ОСОБА_3 .

Доводи скаржника щодо показів свідків на увагу не заслуговують, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що зазначені показання не містять посилання на конкретні факти та обставини, які б давали суду можливість дійти висновку про наявність підстав, які входять до предмета доказування, і не стосуються спільного проживання позивача з померлою, а свідчать про епізодичні відвідування нею спадкодавця.

Таким чином з огляду на вищенаведені норми права та ту обставину, що оцінку доказів здійснив як суд першої так і суд апеляційної інстанції, а матеріали справи не доводять факту проживання та ведення спільного господарства скаржника разом із спадкодавцем, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

Подібні висновки Верховний Суд зробив у постанові від 08 січня 2024 року в справі № 331/6929/21.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17 є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 28 грудня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров