УХВАЛА

13 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/9295/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С.В. - головуючий, Губенко Н.М., Кібенко О.Р.,

розглянувши у порядку письмового провадження матеріали касаційної скарги Фермерського господарства "Омельяненко"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2023 (головуючий суддя - Гончаров С.А., судді: Станік С.Р., Шаптала Є.Ю.) та рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2024 (суддя Плотницька Н.Б.)

у справі №910/9295/23

за позовом Фермерського господарства "Омельяненко"

до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державне підприємство "Гарантований покупець",

про стягнення 807 447,20 грн,

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст позовних вимог

1.1.Фермерське господарство "Омельяненко" (далі також ФГ "Омельяненко") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі також НКРЕКП) про стягнення 807 447,20 грн.

1.2.Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок прийняття відповідачем змін до Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії (далі - Порядок), затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 №641, у частині викладення нової редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку відповідно до постанови НКРЕКП від 15.01.2021 №46 (ці зміни в подальшому були визнані протиправними та нечинними рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021 у справі №640/4069/21, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 08.09.2022), позивачу було завдано шкоди на суму 807 447,20 грн, у зв`язку з тим, що позивач змушений був здійснити перерахування коштів за відшкодуванні гарантованому покупцю вартості врегулювання небалансу у розмірі 1 148 276,87 грн за період часу з січня 2021 року по квітень 2022 року, що є більшим на 807 447,20 грн за суму відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії, якби відповідач не прийняв незаконні зміни до Порядку.

2.Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1.25.06.2013 між Державним підприємством "Енергоринок", правонаступником якого є Державне підприємство "Гарантований покупець" (гарантований покупець за договором), та ФГ "Омельяненко" (виробник за "зеленим" тарифом за договором) укладено договір №9777/02, який у відповідності до додаткової угоди №654/01/20 від 23.03.2020 викладено у новій редакції, відповідно до умов якого виробник за "зеленим" тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за "зеленим" тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 №641 (далі - Порядок).

2.2.Відповідно до пункту 2.1 договору сторони визнають свої зобов`язання згідно з Законом України "Про ринок електричної енергії", Порядком, Правилами ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №307 та керуються їх положеннями та положеннями законодавства України при виконанні цього договору.

2.3.Пунктом 2.3 договору визначено, що виробник за "зеленим" тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець - купувати всю відпущену електричну енергію виробника в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць виробника за встановленим йому "зеленим" тарифом з урахуванням надбавки до тарифу.

2.4.Умовами пунктів 2.4, 2.5 договору сторонами погоджено, що виробник за "зеленим" тарифом продає гарантованому покупцеві електричну енергію відповідно до Порядку за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом встановлені НКРЕКП, у національній валюті України. Вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у виробників за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом.

2.5.Обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку (пункт 3.1 договору).

2.6.Відповідно до пунктів 3.2, 3.3 договору розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок виробника за "зеленим" тарифом, з урахуванням ПДВ. Оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у виробників за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку.

2.7.Пунктом 4.5 договору унормовано, що гарантований покупець зобов`язаний купувати у виробника за "зеленим" тарифом вироблену електричну енергію за винятком обсягів електричної енергії, необхідних для власних потреб, а також у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену в позивача електричну енергію.

2.8.Якщо виробник за "зеленим" тарифом є суб`єктом господарювання, який має ліцензію на провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії і регулятор вже встановив "зеленим" тариф виробнику, договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє на строк дії "зеленим" тарифу (до 01.01.2030) (пункт 7.4 договору).

2.9.15.01.2021 НКРЕКП прийнято постанову №46 "Про затвердження Змін до постанови НКРЕКП від 26.04.2019 №641", а саме затверджено Зміни до постанови НКРЕКП від 26.04.2019 №641 "Про затвердження нормативно-правових актів, що регулюють діяльність гарантованого покупця та купівлі електричної енергії за "Зеленим" тарифом" (далі - Зміни).

2.10.Підпунктом 8 пункту 1 Змін у главі 9 Порядку НКРЕКП пункти 9.2-9.4 замінено п`ятьма новими пунктами, зокрема, за пунктом 9.2 Порядку продавцями та споживачами за "зеленим" тарифом здійснюється відшкодування гарантованому покупцю частки вартості врегулювання небалансу гарантованого покупця відповідно до Закону та цього Порядку.

2.11.Відповідно до пункту 9.3 Порядку, в редакції станом на 16.01.2021, обсяг частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця продавцем та споживачами за "зеленим" тарифом р, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця GB (далі - відшкодування), у розрахунковому періоді t торгової зони z розраховується за формулою (далі - Формула).

2.12.За період з січня 2021 року по квітень 2022 року Гарантованим покупцем, на підставі пункту 9.3 глави 9 Порядку з урахуванням Змін, було нараховано, а позивачем сплачено відшкодування вартості небалансів електричної енергії на суму 1 148 276,87 грн.

2.13.Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021 у справі №640/4069/21, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 08.09.2022, визнано протиправним та нечинним підпункт 8 пункту 1 Змін до постанови НКРЕКП від 26.04.2019 № 641, затверджених постановою НКРЕКП від 15.01.2021 №46, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку.

2.14.Зазначаючи про те, що на підставі визнаної протиправною та нечинною постанови НКРЕКП позивач сплатив Гарантованому покупцю на 807 447,20 грн більше вартості небалансів електричної енергії, ніж мав би сплатити, якби відповідач не приймав протиправної постанови, ФГ "Омельяненко" звернувся до господарського суду з цим позовом.

3.Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1.Господарський суд міста Києва рішенням від 02.10.2023 у справі №910/9295/23, яке Північний апеляційний господарський суд залишив без змін постановою від 12.03.2024, в задоволенні позовних вимог відмовив повністю.

3.2.Судові рішення мотивовані таким:

- підпункт 8 пункту 1 Змін, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку, втратив свою чинність 08.09.2022;

- позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності всіх елементів складу правопорушення (протиправність поведінки, шкода, причинний зв`язок між ними, вина заподіювача шкоди) для застосування такої міри деліктної відповідальності, як відшкодування шкоди.

- оскільки в період з 16.01.2021 по 08.09.2022 діяла редакція підпункту 8 пункту 1 Змін, вимога позивача є такою, що не підлягає задоволенню;

- інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду цієї справи, залишені судами без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків щодо задоволення позову.

4.Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи іншої сторони

4.1.ФГ "Омельяненко" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2024 у цій справі та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

4.2.ФГ "Омельяненко" підставою касаційного оскарження рішень суду першої та апеляційної інстанцій визначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), зазначаючи що:

- судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 25.08.2022 №903/357/21, від 31.05.2023 №909/433/21, від 08.02.2022 №1540/3828/18, від 09.06.2022 №520/2098/19, від 12.03.2019 №913/204/18 та від 10.03.2020 №160/1088/19, щодо застосовування норм права у подібних правовідносинах, зокрема статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

4.3.ДП "Гарантований покупець" подало відзив на касаційну скаргу, в якому, зокрема, зазначило:

- норми законодавства прямо визначають порядок втрати чинності нормативно-правового акта чи його частини у разі визнання його протиправним та нечинним судовим рішенням, зокрема, що вони втрачають чинність виключно з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням. З урахуванням зазначеного, застосування пункту 9.3 глави 9 Порядку до 08.09.2022 було правомірним, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог;

- відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акту у разі його скасування (визнання протиправним та протиправним та нечинним, відносно підзаконних нормативно-правових актів) з моменту його прийняття є хибними, нелогічними та такими, що прямим чином суперечить вимогам законодавства та принципу правової визначеності. Відтак, є безпідставними доводи позивача про те, що скасований нормативно-правовий акт втрачає чинність та не підлягає застосуванню до правовідносин з моменту його прийняття, та те, що внаслідок скасування нормативно-правового акта в судовому порядку автоматично відновлюється дія попередньої редакції (попереднього) нормативного- правового акта;

- наведена позивачем практика Верховного Суду, про неврахування якої останній зазначає в касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними з тими, що виникли у справі №910/9295/23;

- адвокатом Савченко О.В. не додано до касаційної скарги належні та допустимі докази - документи, визначені Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", на підтвердження повноважень на представництво інтересів ФГ "Омельяненко", у тому числі на підписання та подання касаційної скарги, тому наявні підстави для закриття касаційного провадження.

4.4.НКРЕКП також подало відзив на касаційну скаргу, в якому, зокрема, зазначило:

- предметом спору у справі №910/9295/23 є матеріально-правова вимога ФГ "Омельяненко" до НКРЕКП про стягнення шкоди в розмірі 807 447,20 грн у порядку, визначеному статтею 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК). НКРЕКП акцентує увагу суду касаційної інстанції, що "..питання щодо можливості застосування протиправного нормативно-правового акта суб`єкта владних повноважень", з огляду на матеріально правові підстави позовних вимог ФГ "Омельяненко", не відноситься до предметних ознак спірних правовідносин у справі №910/9295/23;

- підпункт 8 пункту 1 Змін до постанови №641, затверджених постановою НКРЕКП від 15.01.2021 №46, втратив чинність з моменту набрання рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.07.2021 у справі №640/4069/21 законної сили, а саме з 08.09.2022. З урахуванням наведеного рішення стало неможливим визначити розмір платежу за відшкодування гарантованому покупцю частки вартості врегулювання небалансу гарантованого покупця в усіх торгових зонах z за розрахунковий місяць m лише з 08.09.2022. Таким чином, НКРЕКП вважає безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають положенням процесуального законодавства, доводи позивача та зазначені у мотивувальній частині рішення суду першої та апеляційної інстанцій висновки щодо «визнання протиправним і нечинним у судовому порядку нормативно-правового акта унеможливлює його застосування саме з моменту його прийняття».;

- наведена позивачем у касаційній скарзі судова практика щодо застосування нормативно-правового акта є нерелевантною до спірних правовідносин у справі №910/9295/23;

- судом першої інстанції було досліджено питання застосування положень статті 1173 ЦК до спірних правовідносин, а тому доводи позивача, які викладені у додаткових поясненнях, є передбаченими та такими, які не узгоджуються із обставинами розгляду справи №910/9819/23;

- нормами ГПК не передбачено зазначення судом у мотивувальній частині тих норм права, якими мав би керуватись учасник господарського процесу при обґрунтуванні власних доводів, що нівелює доводи скаржника. Отримавши за результатом розгляду справи №910/9295/23 висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо неможливості застосування до спірних правовідносин положень статті 1173 ЦК, ФГ "Омельяненко", переконавшись у невірно обраному способі захисту, намагається фактично змінити матеріально правові підставі позову;

- відсутні елементи складу цивільного правопорушення, як підстави для притягнення НКРЕКП до цивільно-правової відповідальності;

- касаційна скарга ФГ "Омельяненко" не містить тверджень про застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, тверджень про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з обов`язковим мотивуванням необхідності такого відступлення, та тверджень про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Вищенаведені обставини свідчать про необхідність закриття касаційного провадження.

5.Позиція Верховного Суду

5.1.Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

5.2.Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.3.Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

5.4.При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

5.5.Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

5.6.Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.7.Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

5.8.Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

5.9.Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

5.10.Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

5.11.Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

5.12.При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис необхідно визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК таку подібність необхідно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

5.13.З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

5.14.У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

5.15.Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

5.16.Як було вказано вище, в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій, позивач посилається на те, що судами не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 25.08.2022 №903/357/21, від 31.05.2023 №909/433/21, від 08.02.2022 №1540/3828/18, від 09.06.2022 №520/2098/19, від 12.03.2019 №913/204/18 та від 10.03.2020 №160/1088/19.

5.17.Проаналізувавши висновки, що викладені у постанові Верховного Суду, на яку посилається скаржник у своїй касаційній скарзі, суд касаційної інстанції зазначає таке.

5.18.У справі №160/1088/19 відповідачем було Головне управління ДФС в місті Києві (податковий орган), а предметом спору - скасування податкових повідомлень-рішень (актів індивідуальної дії). При цьому, задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій у справі №160/1088/19 дійшли до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки позивач на виконання укладених договорів оренди земельних ділянок сплачував орендну плату відповідно до положень рішення органу місцевого самоврядування, а після його скасування рішенням окружного адміністративного суду позивач подав уточнюючі податкові декларації, визначивши в них суму орендної плати без врахування ставок, встановлених рішенням органу місцевого самоврядування, так як його застосування в частині ставок земельного податку неможливе не лише після його скасування, а й виключає можливість покладення на платників обов`язку його виконувати, оскільки, як було встановлено судами, таке рішення ще у момент його прийняття було протиправним.

5.19.Тобто, предмет спору у справі №160/1088/19 не стосувався стягнення шкоди з органу, що прийняв акт, яким, за твердженням позивача, йому було завдано шкоди. Відповідно, до предмету доказування у зазначеній справі не входило встановлення обставин наявності/відсутності складу правопорушення в діях органу, який видав незаконний акт, та підстав для стягнення з такого органу шкоди.

5.20.У справі №1540/3828/18 позивачі звернулися до адміністративного суду з позовом, у якому просили визнати протиправним та скасувати два рішення виконавчого комітету селищної ради .

5.21.Однак, у межах справи №1540/3828/18 не вирішувалося питання щодо стягнення з селищної ради шкоди, завданої позивачам внаслідок прийняття незаконного рішення радою.

5.22.У справі №903/357/21 товариство звернулось до господарського суду з позовом до комунального підприємства про стягнення на підставі положень статті 1212 ЦК сум безпідставно набутих коштів, 3 % річних, інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним утриманням відповідачем сплачених позивачем коштів за тимчасове договірне користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами на підставі рішень виконавчого комітету міської ради, оскільки такі рішення були скасовані в судовому порядку.

5.23.Отже, у справі №903/357/21 позовні вимоги про стягнення коштів були заявлені не до органу, який видав незаконний акт, а до особи, яка безпідставно збагатилась у зв`язку з прийняттям міською радою незаконного рішення. Водночас, до предмету доказування у зазначеній справі не входило встановлення обставин наявності/відсутності складу правопорушення в діях органу, який видав незаконний акт та підстав для стягнення з такого органу шкоди.

5.24.У справі №909/433/21 товариство звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства про: 1) зобов`язання здійснити по абоненту помісячний перерахунок за період включно за послугу з постачання питної води відповідно до рішення районної ради; 2) зобов`язання здійснити по абоненту зарахування наявної переплати коштів у рахунок майбутніх платежів, і надати позивачу примірник помісячного перерахунку за послугу з постачання питної води за період. Позов обґрунтовано тим, що рішенням окружного адміністративного суду визнано протиправним та нечинним рішення районної ради в частині встановлення тарифу на централізоване водопостачання, яке надається виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства, для підприємств, установ, організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, суб`єктів підприємницької діяльності та інших підприємств, установ, організацій, тому наявні правові підстави для перерахунку тарифів за надані послуги з постачання питної води відповідно до рішення ї районної ради за тарифом та зарахування наявної переплати коштів у рахунок майбутніх платежів.

5.25.Отже, предмет спору у справі №909/433/21 не стосувався стягнення шкоди з органу, що прийняв визнаний протиправним судом акт, а позовні вимоги у цій справі були заявлені до особи, яка отримала вигоду від протиправного акта, а не до суб`єкта його видання. Відповідно, до предмету доказування у зазначеній справі не входило встановлення обставин наявності/відсутності складу правопорушення в діях органу, який видав незаконний акт та підстав для стягнення з такого органу шкоди.

5.26.У справі №520/2098/19 позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність обласного військового комісаріату (далі ОВК), яка полягає у невиготовленні та ненаправленні до головного управління пенсійного фонду України в області (далі - ГУ ПФУ, ПФУ відповідно) нової довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення на підставі статей 43, 8, 10 та 63 Закону України від 9 квітня 1992 року №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262-ХІІ), за формою, передбаченою додатком 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року №45 "Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393" (далі - Порядок №45), з урахуванням змін у грошовому забезпеченні, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704);

- зобов`язати Харківський ОВК скласти та направити до ГУ ПФУ нову довідку про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії, відповідно до Постанови №704 з повною інформацією за формою, передбаченою додатком 2 до Порядку №45, для перерахунку та виплати пенсії на підставі статей 43, 8, 10 та 63 Закону №2262-ХІІ з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення: надбавки за особливості проходження служби (50 % від посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років на підставі Постанови №704); надбавки за роботу в умовах режимних обмежень (15% від посадового окладу), премії (у розмірі 10% посадового окладу) (на підставі Постанови №704).

5.27.Отже, предмет спору у справі №520/2098/19 не стосувався стягнення шкоди з органу, що прийняв визнаний протиправним судом акт. Відповідно, до предмету доказування у зазначеній справі не входило встановлення обставин наявності/відсутності складу правопорушення в діях органу, який видав незаконний акт та підстав для стягнення з такого органу шкоди.

5.28.У справі №913/204/18 заступник прокурора області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (далі - МОН України) звернувся до Господарського суду Луганської області з позовом до приватного підприємства (орендар) та Регіонального відділення Фонду державного майна України (далі - РВ ФДМУ, орендодавець), третя особа - державний навчальний заклад, про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, укладеного між РВ ФДМУ та приватним підприємством, і зобов`язання орендаря звільнити державне окреме індивідуально визначене майно. Позовна заява обґрунтована тим, що договір оренди укладено з порушенням вимог частини четвертої статті 80 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній з 28.09.2017) та частини другої статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а саме тим, що для проведення в орендованому приміщенні навчального закладу підприємницької діяльності з надання медичних (стоматологічних) послуг жодним чином не пов`язано з освітнім призначенням державного закладу освіти.

5.29.Отже, у вказаній справі предмет спору також не стосувався стягнення шкоди з органу, що прийняв визнаний протиправним судом акт. Відповідно, до предмету доказування у зазначеній справі не входило встановлення обставин наявності/відсутності складу правопорушення в діях органу, який видав незаконний акт та підстав для стягнення з такого органу шкоди.

5.30.Водночас, у справі №910/9295/23 позивач звернувся до суду з позовом саме до органу, який видав визнаний протиправним судом акт, і доводить наявність складу правопорушення в діях цього органу, а також підстави для стягнення з останнього заподіяної позивачу шкоди. З урахуванням такого предмету та підстав позову, суди попередніх інстанцій під час вирішення спору у справі №910/9295/23 надали оцінку фактичним обставинам справи та дійшли висновків, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності всіх елементів складу правопорушення (протиправність поведінки, шкода, причинний зв`язок між ними) для застосування такої міри деліктної відповідальності, як відшкодування шкоди.

5.31.З огляду на викладене вище колегія суддів доходить висновку, що у всіх наведених скаржником у касаційній скарзі справах відмінними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце неоднакове матеріально-правове регулювання спірних відносин порівняно зі справою №910/9295/23. У жодній з наведених скаржником у касаційній скарзі справ не ставилося питання щодо стягнення шкоди з органу, який прийняв протиправний нормативний акт, на підставі положень статей 1173, 1174, 1175 ЦК.

5.32.Відтак, наведена скаржником підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження.

6.Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та розподіл судових витрат

6.1.Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини першої статті 296 ГПК).

6.2.Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 287 ГПК України, скаржник не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі №910/9295/23 за касаційною скаргою позивача.

6.3.З огляду на те, що Верховний Суд закриває касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Фермерського господарства "Омельяненко" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 у справі №910/9295/23 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.

Головуючий С.В. Бакуліна

Судді Н.М. Губенко

О.Р. Кібенко