ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 травня 2024 року
м. Київ
cправа № 924/408/21 (924/287/23)
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду: Картере В.І. - головуючий, Білоус В.В., Васьковський О.В., Жуков С.В., Огороднік К.М., Пєсков В.Г., Погребняк В.Я.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф.: Лозовський В.М.;
ТОВ "ПМТЗ "Агропромтехніка": не з`явився;
ТОВ "ВКП "АТМ": Савченко О.В.;
ОСОБА_1 : Шустер Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка" - арбітражного керуючого Кучака Юрія Федоровича
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.11.2023 (колегія суддів у складі: Крейбух О.Г. - головуючий, Юрчук М.І, Коломис В.В.)
та рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.07.2023 (суддя Субботіна Л.О.)
у справі № 924/408/21(924/287/23)
за позовом арбітражного керуючого Кучака Юрія Федоровича
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка"; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "АТМ"; 3) ОСОБА_1
про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01.06.2016, витребування нежитлової будівлі, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01.06.2016, витребування земельної ділянки
у межах справи № 924/408/21
за заявою MARUBENI CORPORATION (Корпорації "Марубені", Японія)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка"
про банкрутство,
ВСТАНОВИВ:
Стислий зміст позовних вимог
1. Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 06.05.2021 за заявою MARUBENI CORPORATION (Корпорації "Марубені", далі - Ініціюючий кредитор) відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка" (далі - Боржник), введено процедуру розпорядження майном Боржника.
2. Постановою Господарського суду Хмельницької області від 07.12.2021 припинено процедуру розпорядження майном Боржника, визнано Боржника банкрутом, відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру.
3. У межах зазначеної справи ліквідатор Боржника у березні 2023 року звернувся до господарського суду з позовом (з урахуванням заяви про зміну (доповнення) предмета позову) до Боржника, Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "АТМ" (далі - Відповідач-2), ОСОБА_1 (далі - Відповідач-3) про:
- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01.06.2016, укладеного між Боржником і Відповідачем-2, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Нагорною Т.В. за реєстровим № 462 (далі - Договір-1);
- витребування у Відповідача-3 у власність Боржника нежитлової будівлі загальною площею 264,2 м2, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Майно);
- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01.06.2016, укладеного між Боржником і Відповідачем-2, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Нагорною Т.В. за реєстровим № 463 (далі - Договір-2);
- витребування у Відповідача-3 у власність Боржника земельної ділянки площею 0,0484 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6821510100:03:006:0047 (далі - Земельна ділянка).
4. Позов мотивовано тим, що спірні договори укладено між заінтересованими особами в період, коли діяльність Боржника була збитковою, за наявності невиконаних зобов`язань перед контрагентами, строк виконання яких настав, що свідчить про їх фраудаторність, укладення задля зменшення розміру його активів з метою виведення майна на користь пов`язаних осіб для унеможливлення задоволення вимог кредиторів за рахунок цього майна і вказує на очевидну неправомірність та недобросовісність таких дій. Вимоги про витребування Майна і Земельної ділянки обґрунтовано посиланням на приписи статті 388 Цивільного кодексу України.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
5. Між Боржником (продавець) та Відповідачем-2 (покупець) 01.06.2016 укладено Договір-1, за умовами якого продавець передає у власність покупця, а покупець приймає у власність Майно та оплачує його вартість згідно з умовами Договору-1 (пункт 1).
6. Сторони підтвердили, що на момент укладення Договору-1 Майно в цілому складалося із нежитлової будівлі Б-1 загальною площею 264,2 м2 (пункт 2 Договору-1).
7. У пункті 3 Договору-1 вказано, що одночасно з посвідченням Договору-1 посвідчується договір купівлі-продажу Земельної ділянки, на якій розташоване зазначене нерухоме майно (Договір-2). Площа земельної ділянки - 0,0484 га, кадастровий номер земельної ділянки 6821510100:03:006:0047.
8. Продаж вчинено за 173880,00 грн, в тому числі ПДВ, які покупець зобов`язувався перерахувати разово або частками на розрахунковий рахунок продавця до 30.07.2016 (пункт 4 Договору-1).
9. Відповідно до звіту № 96/16 про незалежну оцінку, складеного 17.05.2016 фізичною особою - підприємцем Марченковим Г.Г., ринкова вартість Майна становить 144857,00 грн без ПДВ (пункт 5 Договору-1).
10. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 60429537 від 01.06.2016 проведено державну реєстрацію права власності Відповідача-2 на Майно.
11. Також 01.06.2016 між Боржником (продавець) та Відповідачем-2 (покупець) укладено Договір-2, за умовами якого продавець передає у власність Земельну ділянку за кадастровим номером 6821510100:03:006:0047, надану для обслуговування власних приміщень, а покупець приймає її та сплачує за неї обговорену грошову суму (пункти 1, 3).
12. Продаж земельної ділянки за домовленістю сторін вчиняється за 27000,00 грн, в тому числі ПДВ, які покупець зобов`язався перерахувати разово або частками на розрахунковий рахунок продавця до 30.07.2016. Ринкова вартість Земельної ділянки відповідно до звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, складеного 25.05.2016 ТОВ ЕКФ "Власна справа", становить 22230,00 грн без ПДВ (пункти 5, 6 Договору-2).
13. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 60432793 від 01.06.2016 проведено державну реєстрацію права власності Відповідача-2 на Земельну ділянку.
14. 01.06.2016 Боржник і Відповідач-2 підписали акт прийому-передачі нежитлової будівлі за Договором-1, за яким на виконання умов договору продавець передав, а покупець прийняв Майно, розташоване на Земельній ділянці.
15. За платіжними дорученнями № 191 від 07.07.2016, № 193 від 08.07.2016, № 198 від 13.07.2016, № 199 від 14.07.2016, № 200 від 15.07.2016, № 205 від 18.07.2016, № 206 від 20.07.2016, № 208 від 22.07.2016, № 210 від 26.07.2016 Відповідач-2 перерахував на користь Боржника кошти у загальному розмірі 209000,00 грн, зазначивши в призначені платежу: оплата за нежитлове приміщення та земельну ділянку згідно з договором купівлі-продажу від 01.06.2016.
16. Майно було відображено в бухгалтерському обліку Відповідача-2, що підтверджується карткою рахунку 103 за 2016 рік.
17. Матеріали справи містять податкові декларації Відповідача-2 з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з додатком "Відомості про наявні об`єкти житлової та/або нежитлової нерухомості" та податкові декларації з плати за землю за 2017 та 2018 роки з квитанціями № 2 про прийняття (реєстрацію) податкових декларацій, в яких відображено об`єкт нежитлової нерухомості - Майно та Земельну ділянку, набуті у власність на підставі договорів купівлі-продажу від 01.06.2016.
18. У подальшому, 02.02.2018 Відповідач-2 (продавець) та Відповідач-3 (покупець) уклали договір купівлі-продажу (далі - Договір-3), за умовами якого продавець передає у власність покупця, а покупець приймає від нього Майно і зобов`язується сплатити його вартість за ціною та на умовах, встановлених у договорі (пункт 1).
19. Сторони дійшли згоди, що продаж зазначеного предмета договору вчиняється за 160106,00 грн, які продавець отримав від покупця до підписання цього договору (пункт 7 Договору-3).
20. Ринкова вартість предмета договору за даними ПП "Золотий ключ" (висновок про вартість майна № 3833 від 02.02.2018) становить 160106,00 грн з урахуванням ПДВ (пункт 8 Договору-3).
21. За інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 324932489 від 06.03.2023, власником Майна є Відповідач-3, право власності якого на Майно зареєстровано 02.02.2018 на підставі Договору-3. Також у довідці зазначено, що 25.04.2013 право власності на нежитлову будівлю було зареєстровано за Боржником на підставі свідоцтва про право власності від 31.03.2009, а 01.06.2016 була проведена державна реєстрація права власності Відповідача-2 на Майно на підставі Договору-2.
22. Згідно зі звітом про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) Боржника за 2016 рік за звітний період зафіксовано збиток у розмірі 4176 тис. грн, за аналогічний період попереднього року збиток становив 16877 тис. грн; чистий дохід від реалізації продукції за звітний період - 47162 тис. грн, за аналогічний період попереднього року - 44117 тис. грн.
23. Згідно зі звітом про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) Боржника за 2017 рік за звітний період збиток становив 3703 тис. грн, за аналогічний період попереднього року - 4176 тис. грн; чистий дохід від реалізації продукції за звітний період - 7431 тис. грн, за аналогічний період попереднього року - 47162 тис. грн.
24. Рішенням загальних зборів учасників Боржника від 31.10.2007, результати яких оформлені протоколом № 20, зменшено статутний фонд Боржника та встановлено його в розмірі 6863386,58 грн із розподіленням між учасниками товариства таким чином: ОСОБА_2 - 3393332,29 грн (49,44% статутного фонду); ОСОБА_3 - 3393332,29 грн (49,44% статутного фонду); ОСОБА_4 - 76722,00 грн (1,12% статутного фонду).
25. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 06.03.2023 засновниками Боржника станом на 01.06.2016 товариства були ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , керівник юридичної особи - ОСОБА_2 .
26. За відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань засновником та кінцевим бенефіціарним власником Боржника є ОСОБА_4 .
27. Місцезнаходженням ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 визначено: АДРЕСА_2 .
28. Листом Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Хмельницькій області № 781/8.5-38 від 16.05.2023 на виконання вимог ухвали суду від 08.05.2023 повідомлено про наявність актового запису № 146 про шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_4, складеного 19.02.1984.
29. Наявність невиконаних зобов`язань перед кредиторами на дату укладення спірних договорів підтверджується судовими рішеннями, наявними в матеріалах справи про банкрутство № 924/408/21 та Єдиному державному реєстрі судових рішень, а саме:
- заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 06.10.2016 у справі № 686/18108/16-ц, яким стягнуто з Боржника на користь ОСОБА_5 борг за договором позики в розмірі 8000000 грн та 7165,60 грн судового збору. Цим рішенням установлено, що 25.02.2016 ОСОБА_5 і Боржник уклали договір позики грошових коштів, за умовами якого позичальник зобов`язаний повернути позику в розмірі 8000000 грн позикодавцю до 25.09.2016, але він своїх зобов`язань не виконав;
- заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19.10.2016 у справі № 686/18107/16-ц, яким стягнуто з Боржника на користь ОСОБА_6 кошти за договором про надання безпроцентної позики від 25.02.2016 в розмірі 8000000 грн та 6890 грн судового збору. При розгляді зазначеної справи суд установив, що за цим договором Боржник отримав позику в розмірі 8000000 грн, зобов`язався її повернути до 25.08.2016, але своїх зобов`язань не виконав;
- рішенням Господарського суду Хмельницької області від 25.03.2019 у справі № 924/1099/18, яким стягнуто з Боржника на користь Ініціюючого кредитора 1767651,08 доларів США та 79744,07 євро заборгованості; 43623,40 доларів США та 4443,59 євро відсотків за прострочення платежів за графіком мирової угоди; 616700 грн судового збору. Зазначеним рішенням встановлено, що за договором поставки № UA/APT/VSMA-T-1-2012 від 17.12.2012, укладеним між Ініціюючим кредитором (продавець) і Боржником (покупець), у період з 06.08.2013 до 31.01.2014 Ініціюючий кредитор поставив, а Боржник прийняв на умовах EXW товар на загальну суму 1162487,50 доларів США та 51450,00 євро. Ініціюючий кредитор і Боржник уклали 06.11.2017 мирову угоду з додатком, якою сторони погодили графік сплати суми врегулювання (1283925,60 доларів США і 130783,50 євро) з останнім платежем до 01.05.2019;
- рішенням Господарського суду Хмельницької області від 27.08.2018 у справі №924/1111/16, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.02.2019, яким стягнуто з Боржника на користь ПАТ "Укрсоцбанк" 413180,65 грн пені за несвоєчасне повернення відсотків, 1156451,61 грн інфляційних втрат за кредитом, 168881,98 грн інфляційних втрат за відсотками, 26077,71 грн судового збору. Правовідносини у вказаній справі виникли на підставі генерального договору про здійснення кредитування № 880/15-ГД 1 від 13.05.2010. У рішенні вказано, що для забезпечення виконання зобов`язань Боржника щодо погашення кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат за генеральним договором про здійснення кредитування № 880/15-ГД 1 від 13.05.2010 та додаткових угод до нього, ПАТ "Укрсоцбанк" та Боржник уклали чотири іпотечні договори від 13.05.2010 та від 20.09.2011, за умовами яких Боржник передав у іпотеку банку низку об`єктів нерухомого майна. Згідно з висновком про незалежну оцінку майна від 04.07.2016, проведену суб`єктом оцінювальної діяльності ПП "Енергомакс", ринкова вартість об`єктів оцінки (предметів іпотеки) становить: нежитлової будівлі офісу зі складами - 248400,00 грн (за адресою: Хмельницька область, м. Ізяслав, вул. Жовтнева, 16 "В"); будівлі складу загальною площею 663,4 м2- 1504800,00 грн; товарних складів для зберігання запасних частин сільськогосподарської техніки, загальною площею 2303,6 м2 - 4616400,00 грн; будівлі адмінбудинку загальною площею 1740,8 м2 - 11865600,00 грн; будівлі майстерні загальною площею 763,2 м2 - 1584000,00 грн; будівлі цеху, загальною площею 1202,2 м2 - 2496000,00 грн; арочної будівлі загальною площею 753,9 м2 - 1564800,00 грн; будівлі гаража, загальною площею 473,1 м2 - 981600,00 грн; будівлі спортивно-оздоровчого комплексу, загальною площею 481,9 м2 - 3284400,00 грн; будівлі котельної, загальною площею 85,5 м2 - 177600,00 грн; будівлі трансформаторної підстанції, загальною площею 52,4 м2 - 109200,00 грн. У подальшому згідно з інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 30.08.2016 за ПАТ "Укрсоцбанк" 05.07.2016 зареєстровано право приватної власності на вказане нерухоме майно.
Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
30. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 11.07.2023 у позові відмовлено.
31. Рішення мотивовано відсутністю підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) та статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) з огляду на укладення спірних договорів поза межами "підозрілого періоду".
32. Водночас місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання спірних договорів фіктивними або фраудаторними, зважаючи на їх виконання сторонами та недоведення обставин вчинення їх з метою ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами.
33. З огляду на відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними спірних договорів та підтвердження правомірності вибуття спірного майна з власності Боржника, суд першої інстанції також відмовив у задоволенні позову про витребування майна в порядку статті 388 Цивільного кодексу України.
34. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.11.2023 рішення суду першої інстанції залишено без змін.
35. Постанову мотивовано тим, що ефективним способом захисту права власності Боржника, порушеного внаслідок вчинення фраудаторного правочину, є пред`явлення вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння; право власності на Майно зареєстроване за Відповідачем-3, а доводів щодо добросовісності/недобросовісності набуття Відповідачем-3 Майна немає у позовній заяві та апеляційній скарзі.
Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
36. Ліквідатор Боржника подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
37. Касаційна скарга подана з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду щодо застосування статті 388 Цивільного кодексу України, викладеного в постановах від 20.02.2020 у справі № 922/719/16, від 08.12.2022 у справі № 916/329/21(916/3073/21), від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 03.10.2018 у справі № 906/1765/15, від 18.02.2021 у справі № Б-39/187-08, від 05.03.3020 у справі № 916/3545/15, від 30.08.2023 у справі № 712/9803/20(61-12639св22).
38. Скаржник зауважує, що господарський суд апеляційної інстанції погодився з тим, що оскаржувані правочини суперечать пункту 6 частини 1 статті 3, частинам 3, 6 статті 13 Цивільного кодексу України як такі, що вчинені всупереч принципу добросовісності, внаслідок зловживання правом власності на шкоду кредиторам, тобто є фраудаторними.
39. Водночас скаржник наголошує, що звернення ліквідатора Боржника із заявою в порядку статті 388 Цивільного кодексу України є ефективним способом захисту порушених прав боржника, відповідає його повноваженням та не суперечить меті Закону про банкрутство.
40. За твердженням скаржника майно, яке вибуло з володіння власника на підставі фраудаторного правочину, визнаного у подальшому недійсним рішенням суду, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Отже, за умови вибуття майна з володіння власника не з його волі не має значення питання добросовісності поточного власника спірного майна, оскільки за таких обставин майно витребовується і від добросовісного набувача.
41. На думку скаржника, вимога про визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло з володіння боржника, тобто встановлення факту такого відчуження поза волею власника, лежить у тісному взаємозв`язку з вимогою про витребування майна в останнього набувача в контексті ефективного захисту, позаяк кінцевою метою такого позову є саме повернення майна до ліквідаційної маси.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
42. Відповідач-2 подав письмові пояснення, в яких просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
43. Відповідач-2 зазначає про відсутність ознак фіктивності спірних договорів; відсутність у ліквідатора Боржника права на звернення до суду з позовною заявою через недотримання ним вимог частини 1 статті 42 КУзПБ; відсутність порушення прав позивача зі сторони відповідачів унаслідок укладення спірних договорів.
44. Також Відповідач-2 посилається на обрання ліквідатором Боржника неналежного способу захисту в цій справі, адже підстав для визнання недійсними спірних договорів немає через реєстрацію права власності на Майно за Відповідачем-3. У зв`язку із цим ефективним способом захисту права власності Боржника є пред`явлення вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння.
45. Водночас, на думку Відповідача-2, вимога про витребування Майна з чужого незаконного володіння також не підлягає задоволенню, оскільки Відповідач-3 є добросовісним набувачем і підстав для витребування у нього Майна немає.
46. Крім того, Відповідач-2 наголошує, що позовна давність щодо заявлених у цій справі вимог спливла.
Касаційне провадження
47. Ухвалою Верховного Суду від 09.01.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ліквідатора Боржника, призначено її до розгляду в судовому засіданні на 01.02.2024. Ухвалою Верховного Суду від 01.02.2024 оголошено перерву в розгляді справи до 08.02.2024.
48. Ухвалою Верховного Суду від 08.02.2024 справу за касаційною скаргою ліквідатора Боржника передано на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі частини 1 статті 302 Господарського процесуального кодексу України.
49. Зазначену ухвалу мотивовано необхідністю відступити під час розгляду цієї справи від правової позиції, викладеної в постанові від 03.10.2018 у справі №906/1765/15, шляхом її уточнення таким чином, що вибуття майна з володіння власника (або особи, якій він передав майно у володіння) на підставі правочину, який у подальшому визнаний недійсним, можна вважати таким, що відбулось не з їхньої волі в розумінні пункту 3 частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України, у тому разі, коли недійсність вказаного правочину зумовлена впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною та/або іншими конкретними обставинами, які свідчать про відсутність дійсної волі власника на відчуження відповідного майна.
50. Ухвалою Верховного Суду від 26.02.2024 прийнято справу за касаційною скаргою ліквідатора Боржника до провадження судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, призначено її до розгляду на 13.03.2024.
51. Ухвалою Верховного Суду від 13.03.2024 оголошено перерву в розгляді справи за касаційною скаргою ліквідатора Боржника до 17.04.2024 з метою звернення до фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді для підготовки наукового висновку.
52. Ухвалою Верховного Суду від 17.04.2024 оголошено перерву в розгляді справи за касаційною скаргою ліквідатора Боржника до 22.05.2024 у зв`язку з необхідністю ознайомлення представників сторін з висновками Науково-консультативної ради при Верховному Суді.
53. 25.04.2024 Відповідач-2 подав додаткові пояснення у справі з урахуванням ознайомлення зі змістом наукових висновків і наголошує, що оскаржувані судові рішення про відмову в задоволенні вимоги про витребування майна відповідають вимогам законності та обґрунтованості, а заявлені позовні вимоги про визнання недійсними договорів за умови їх доведення не відновлюють права арбітражного керуючого.
54. У додаткових поясненнях від 06.05.2024 Відповідач-2 просить врахувати його правову позицію, а також правову позицію члена Науково-консультативної ради при Верховному Суді Яроцького В.Л. в частині висновку щодо питання про наявність волі під час укладення договору, однак не враховувати правову позицію щодо питання ефективності способу захисту прав кредиторів боржника у справі про банкрутство в разі визнання недійсним договору.
55. Ліквідатор Боржника подав письмові пояснення, в яких, зокрема, посилаючись на висновки членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді, зазначає про ефективність захисту прав кредиторів боржника у справі про банкрутство шляхом задоволення позову арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину, укладеного на шкоду кредиторам (фраудаторного правочину).
Позиція Верховного Суду
56. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги.
57. Предметом касаційного перегляду у цій справі є судові рішення, ухвалені за наслідком розгляду позову ліквідатора Боржника про визнання недійсним Договору-1 і Договору-2 як таких, що мають ознаки фраудаторності, а також витребування із чужого незаконного володіння Відповідача-3 відчужених за спірними договорами Майна і Земельної ділянки.
58. Верховний Суд неодноразово зазначав, що інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів.
59. Стаття 42 КУзПБ визначає спеціальні підстави для заявлення вимог про визнання недійсними правочинів за участю боржника, вчинених ним після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство.
60. Однак згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду викладеною, зокрема, в постановах від 28.10.2021 у справі №911/1012/13, від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, укладення боржником договору поза межами відповідного "підозрілого періоду" (одного або трьох років, що передували відкриттю справи про банкрутства), визначеного, відповідно, статтею 20 Закону про банкрутство або статтею 42 КУзПБ, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України чи інших законів.
61. Так, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
62. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які мають право розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
63. Частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
64. Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
65. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, й це передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор має право розраховувати, що всі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.
66. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимог іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
67. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
68. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані зі зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.
69. Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.
70. Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності з огляду на презумпцію фраудаторності правочину, вчиненого боржником на шкоду кредиторам.
71. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 навела такі висновки.
72. Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
73. У Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
74. Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є "вживанням права на зло". За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.
75. Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним.
76. Як вбачається із встановлених апеляційним господарським судом обставин у цій справі, Договір-1 і Договір-2 укладено між заінтересованими (пов`язаними) особами, оскільки на момент їх укладення засновниками Боржника та Відповідача-2 були члени однієї родини. При цьому на момент укладення Договору-1 і Договору-2 про відчуження Майна і Земельної ділянки на користь Відповідача-2 Боржник мав невиконані грошові зобов`язання перед ПАТ "Укрсоцбанк" та Ініціюючим кредитором.
77. З огляду на таке Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок апеляційного господарського суду про те, що укладення Договору-1 і Договору-2 не відповідає пункту 6 частини 1 статті 3 та частинам 3, 6 статті 13 Цивільного кодексу України, оскільки вони вчинені всупереч принципу добросовісності та внаслідок зловживання правом власності на шкоду кредиторам. Учасники справи не спростували наведений висновок під час касаційного перегляду, зокрема, навівши певні доводи, які б спростували висновок господарського суду апеляційної інстанції про пов`язаність Боржника та Відповідача-2, виведення відповідачем Майна і Земельної ділянки на пов`язану особу, незважаючи на наявність у нього невиконаних зобов`язань перед контрагентами (зокрема Ініціюючим кредитором) та, як наслідок, неможливість погашення грошових вимог таких кредиторів.
78. Водночас господарський суд апеляційної інстанції відмовив у визнанні спірних договорів недійсними, посилаючись на те, що в цьому випадку ефективним способом захисту права власності боржника, порушеного внаслідок вчинення фраудаторного правочину, є пред`явлення вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння, однак у цій справі підстав для витребування Майна і Земельної ділянки з володіння Відповідача-3 як добросовісного набувача немає.
79. Тобто підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі в оскаржуваній постанові визначено саме неможливість задоволення віндикаційного позову про витребування своєї речі неволодіючим власником (Боржником) від володіючого невласника (Відповідача-3), що, за висновком господарського суду апеляційної інстанції, свідчить про неефективність визнання недійсними спірних договорів як способу захисту відповідних прав.
80. Оцінюючи обґрунтованість висновку апеляційного господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, Верховний Суд виходить з такого.
81. Відповідно до положень статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина 1). Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина 3).
82. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
83. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Так, шляхом подання віндикаційного позову майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину.
84. Водночас наявність у власника права на витребування майна залежить передусім від того, на якій підставі чи за її відсутності набувач заволодів спірним майном і, відповідно, чи є такий набувач добросовісним, а також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник передав це майно у володіння, адже коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є обмеженим.
85. Чинне законодавство України не пов`язує можливість або неможливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності або відсутності волі у відчужувача за останнім у ланцюгу угод договором. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності або відсутності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу угод, за якими здійснювалося відчуження майна.
86. У постанові від 03.10.2018 у справі № 906/1765/15 (на яку посилається ліквідатор Боржника в касаційній скарзі) Верховний Суд у контексті застосування норм права до правовідносин з витребування майна банкрута, яке було відчужено за оспорюваним правочином, дійшов висновку, що з урахуванням приписів статей 216, 388 Цивільного кодексу України за умови, якщо відповідний договір купівлі-продажу було судовим рішенням визнано недійсним, зазначена обставина є свідченням того, що майно за такими договорами вибуло всупереч волі власника.
87. Верховний Суд під час розгляду цієї справи не заперечує проти загального висновку, що визнання недійсним у судовому порядку договору (першого у ланцюгу договорів) у відповідних випадках може бути підставою для висновку про вибуття відповідного майна з володіння власника поза його волею.
88. Зокрема, в постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № Б-39/187-08 (на яку посилається ліквідатор Боржника у касаційній скарзі) визначений такий випадок, коли проведення аукціону з порушенням вимог Закону про банкрутство (на підставі якого відчужено відповідне майно) не може свідчити про вираження волі власника майна (банкрута) на вибуття такого майна з його володіння. Наведений висновок ґрунтується на тому, що вибуття майна з володіння власника (банкрута) відбувається не за його волевиявленням, а за прямою вказівкою спеціального закону, і здійснення ліквідатором - арбітражним керуючим права власності, зокрема розпорядження майном, не у спосіб та не в межах повноважень, передбачених Законом про банкрутство (проведення аукціону з порушенням вимог цього Закону), не є вираженням волі власника майна (банкрута) на вибуття такого майна з його володіння, що дає підстави для повернення майна володільцю шляхом його витребування у відповідачів як добросовісних набувачів у порядку частини 1 статті 388 ЦК України.
89. У постанові від 05.07.2022 у справі № 911/3448/20 Верховний Суд, з огляду на визнання відповідного правочину (у зв`язку з укладенням якого відбулось вибуття спірного майна з володіння власника) недійсним на підставі частини 1 статті 232 Цивільного кодексу України через зловмисну домовленість представників сторін під час його укладення, дійшов висновку про наявність підстав для витребування спірного майна із чужого незаконного володіння, оскільки розпорядження майном товариства директором не у спосіб та не в межах його повноважень, передбачених законом та статутом, не є вираженням волі власника майна.
90. Слід вказати на те, що волею є детерміноване i мотивоване бажання особи досягти поставленої мети. Сама по собі воля не тягне юридичних наслідків для відповідної особи. Волевиявлення - прояв волі особою зовні, завдяки чому воля стає доступною для сприйняття іншими особами. Висновок про вибуття майна з володіння власника внаслідок вчинення недійсного правочину саме поза його волею має ґрунтуватися на врахуванні підстав недійсності зазначеного правочину та належному з`ясуванні обставин, які свідчать про наявність відповідного дефекту волі при його укладенні, що не можна ототожнювати з дефектом мети фраудаторного договору.
91. Верховний Суд у постанові від 01.08.2019 у справі № 908/439/18 зазначив, що вибуття майна з володіння власника або особи, якій власник передав майно у володіння, не з їхньої волі може відбуватися, коли вчиняється правочин. Такими правочинами є правочини фізичних осіб, вчинені за межами їх дієздатності (статті 221 - 223, 226 Цивільного кодексу України); правочини, вчинені без дозволу органів опіки і піклування (стаття 224 Цивільного кодексу України); правочини, вчинені під впливом помилки (стаття 229 Цивільного кодексу України), обману (стаття 230 Цивільного кодексу України), насильства (стаття 231 Цивільного кодексу України); правочини, вчинені в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (статті 232 Цивільного кодексу України); правочини, вчинені від імені юридичної особи особою, що не мала повноважень діяти від імені юридичної особи, та не підтверджені діями юридичної особи про визнання такого правочину.
92. Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставами недійсності правочину можуть бути не лише перелічені підстави, а й інші обставини, які свідчать про недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
93. Встановлення наведених обставин є підставою для недійсності відповідного фраудаторного правочину, зокрема, за позовом арбітражного керуючого або кредитора у межах справи про банкрутство. Водночас відчужене у такий спосіб майно не можна за загальним правилом вважати таким, що вибуло з володіння боржника без його волі. Хоча воля боржника при укладенні фраудаторного правочину обумовлена наявністю у нього неправомірної та недобросовісної мети, проте вона усвідомлено спрямована на виведення майна з володіння боржника, перехід прав на таке майно до інших (пов`язаних) осіб задля приховання його від кредиторів, убезпечення від включення до ліквідаційної маси боржника тощо. У зазначеному випадку власник свідомо порушує засади (принципи) цивільного законодавства та зловживає своїм правом шляхом відчуження майна на шкоду кредиторам, і його воля спрямована саме на це.
94. Укладаючи фраудаторний правочин, боржник свідомо бажає настання правових наслідків у вигляді вибуття відповідного майна з його володіння. Набувач такого майна, який безпосередньо пов`язаний з боржником або з інших обставин не міг не знати про фраудаторний характер правочину, є недобросовісним набувачем.
95. У разі подальшого відчуження набувачем отриманого на виконання фраудаторного правочину майна на користь іншої особи, яка не є пов`язаною з боржником та водночас не обізнана про придбання майна в особи, що не мала права його відчужувати, такий добросовісний набувач не повинен приймати на себе тягар неправомірних і недобросовісних дій боржника та його недобросовісного контрагента, пов`язаних із вчиненням правочину на шкоду кредиторам та виведенням майна тощо.
96. Визнання фраудаторного правочину недійсним не є безумовною підставою для витребування відчуженого за ним майна з володіння останнього набувача. Необхідною передумовою для цього є встановлення обставин щодо недобросовісності саме цього набувача.
97. Водночас недобросовісність наміру (мотиву) дій власника - боржника при укладенні визнаного судом недійсним правочину щодо відчуження майна (якщо воно відбулось за його бажанням) не може бути достатньою підставою для витребування майна у добросовісного набувача за останнім правочином в порядку статті 388 Цивільного кодексу України.
98. Верховний Суд у цій справі вважає за необхідне зауважити, що сам лише факт недійсності першого в ланцюгу договорів правочину, за яким відчужено відповідне майно боржника, не свідчить про вибуття такого майна з володіння власника без його волі. Адже недійсність правочину як така (без урахування підстав недійсності) не виключає наявності волі власника майна на його відчуження. Однак метою такого відчуження при укладенні фраудаторного правочину є унеможливлення звернення стягнення на це майно та в окремих випадках збереження фактичного контролю над цим майном (у разі відчуження пов`язаній особі).
99. Натомість презюмування відсутності волі власника на відчуження майна за недійсним правочином, незалежно від підстав недійсності, матиме наслідком необґрунтоване розширення окресленого частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України кола випадків, за яких майно може бути витребувано від добросовісного набувача.
100. Як наслідок, добросовісний набувач перебуватиме в невигідному становищі порівняно з недобросовісним власником (який не дотримався вимог закону при укладенні правочину, спрямованого на відчуження майна). Отже, на такого набувача, попри його добросовісність, буде покладено індивідуальний і надмірний тягар, пов`язаний з втратою майна та необхідністю шукати способи компенсації своїх втрат (зокрема витрат на придбання майна, на його утримання, збереження, а також поліпшення відповідно до положень статті 390 Цивільного кодексу України). Водночас можливість застосування положень статті 330 Цивільного кодексу України буде значною мірою необґрунтовано обмежена.
101. Наведене не сприятиме забезпеченню принципу правової визначеності як невід`ємної складової верховенства права, а також може призвести до невиправданого та непропорційного втручання у мирне володіння майном добросовісної особи, що набула його за відплатним правочином. При цьому таке втручання буде здійснено на користь особи, що діяла недобросовісно, зловживаючи своїм правом (адже арбітражний керуючий та кредитори при зверненні з відповідним позовом передусім діють в інтересах боржника), що матиме наслідком порушення справедливого балансу інтересів.
102. У цій справі ліквідатор Боржника в касаційній скарзі фраудаторний характер Договору-1 і Договору-2 не заперечує, а натомість наполягає на тому, що це є підставою для висновку про вибуття Майна з володіння Боржника поза волею власника.
103. З огляду на викладене Верховний Суд відхиляє такі доводи скаржника, адже вони суперечать встановленим господарськими судами обставинам щодо змісту Договору-1 і Договору-2, виражена в яких воля спрямована саме на вибуття Майна і Земельної ділянки з володіння Боржника на користь Відповідача-2, хоча й з недобросовісною метою. При цьому Верховний Суд вважає за необхідне уточнити правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №906/1765/15, на яку посилається ліквідатор Боржника в касаційній скарзі з наведених вище мотивів.
104. Посилання ліквідатора Боржника на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 18.02.2021 у справі № Б-39/187-08, від 05.03.3020 у справі № 916/3545/15, від 30.08.2023 у справі № 712/9803/20(61-12639св22), підлягають відхиленню у зв`язку з тим, що правовідносини в них не є подібними до правовідносин у цій справі.
105. Висновки у постанові від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц стосуються вирішення спору щодо витребування земельної ділянки водного фонду, заволодіння якою громадянами та юридичними особами всупереч вимогам Земельного кодексу України є неможливим, у зв`язку з чим зайняття такої земельної ділянки має розглядатися як непов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи територіальної громади, а позовна вимога про зобов`язання повернути земельну ділянку - як негаторний позов.
106. У постановах Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № Б-39/187-08, від 05.03.3020 у справі № 916/3545/15, від 30.08.2023 у справі № 712/9803/20(61-12639св22), на відміну від цієї справи, спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею, оскільки, відповідно: арбітражний керуючий розпорядився ним не у спосіб та не в межах повноважень, передбачених законодавством про банкрутство, що не є вираженням волі власника майна (банкрута); його було відчужено примусово в межах ліквідаційної процедури, яка в подальшому була визнана незаконно введеною, що свідчить про відсутність волі власника майна під час продажу на аукціоні; його було відчужено особою, право власності якої було зареєстровано на підставі свідоцтва, оригінал якого судам не надано і яке визнано судами недостовірним і неналежним доказом.
107. Водночас у питанні витребування майна у добросовісного набувача Верховний Суд вважає за необхідне зауважити таке.
108. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (далі - Конвенція) передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Водночас визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
109. У статті 41 Конституції України також закріплено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
110. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).
111. Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
112. Вказаному праву кореспондує встановлений статтею 400 Цивільного кодексу України обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.
113. Стаття 330 Цивільного кодексу України передбачає можливість добросовісного набувача набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності. Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України майно не може бути витребуване в нього.
114. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 виснувала про важливе значення належної перевірки обставин, які свідчать про добросовісність або недобросовісність набувача як для застосування положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна як такого, що може вважатися відповідним нормам справедливого судового розгляду згідно зі статтею 6 Конвенції.
115. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.12.2022 у справі № 461/12525/15-ц також зазначила, що суди, розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 Цивільного кодексу України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.
116. Верховний Суд бере до уваги посилання ліквідатора Боржника на постанови Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 922/719/16, від 08.12.2022 у справі № 916/329/21(916/3073/21).
117. Так, постановою від 20.02.2020 Верховний Суд передав справу № 922/719/16 на новий розгляд до суду першої інстанції через ненадання належної оцінки обставинам добросовісності власника спірного майна, пов`язаності учасників правочинів з продажу (перепродажу), обізнаності відповідача про спірність і можливу незаконність вибуття майна з володіння власника.
118. При цьому Верховний Суд зауважив, зокрема, що за змістом статті 388 Цивільного кодексу України недобросовісним є такий набувач, який знав або повинен був знати, що відчужувач, у якого він отримав майно, не має права його відчужувати; добросовісність (недобросовісність) незаконного володільця характеризує його суб`єктивне ставлення до обставин вибуття майна з володіння власника та правомірність його придбання.
119. Верховний Суд у зазначеній постанові виснував, що застосування приписів статті 388 Цивільного кодексу України як наслідків визнання правочинів недійсними та спростування майнових дій в порядку статті 20 Закону про банкрутство є можливим за таких умов:
1) наявність (доведеність) обставин, які вказують на неможливість (неефективність) застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 20 Закону про банкрутство (відсутність майна, коштів у кредитора, наявність інших обставин);
2) вибуття спірного майна з володіння боржника (банкрута у справі) поза його волею;
3) доведеність обставин, які дають підстави для застосування в межах справи про банкрутство (як наслідок, застосування приписів статті 20 Закону про банкрутство) приписів статті 388 Цивільного кодексу України;
4) наявність доведеного статусу власника спірного майна;
5) якщо такий спосіб захисту буде визнаний судом найбільш ефективним у конкретному випадку за наявності відповідних доказів у справі.
120. У постанові від 08.12.2022 у справі № 916/329/21(916/3073/21) Верховний Суд зауважив, зокрема, що продаж спірного майна за ціною, яка є значно нижчою за ринкову, та несплата в повному обсязі визначеної сторонами договору ціни ставить під сумнів добросовісність сторін відповідного договору.
121. Верховний Суд у зазначеній постанові наголосив, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника. На відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, провадження у справі про банкрутство має за мету задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. При цьому обов`язковим завданням провадження у справі про банкрутство є справедливе задоволення усієї сукупності кредиторів.
122. Розглядаючи позов у межах справи про банкрутство, суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника, не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має в силу наведених вище особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, у тому числі тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника. Вказане сприяє ухваленню законного та обґрунтованого судового рішення щодо відповідних вимог, а також дотриманню принципу процесуальної економії господарського судочинства, сутність якого полягає в тому, щоб під час розгляду справи в суді для найбільш повного та всебічного розгляду справи використовувати всі встановлені законом засоби з урахуванням строків, визначених нормами процесуального права.
123. Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (на яку послався апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові) виснувала, зокрема, що саме при вирішенні питання про витребування майна здійснюється перевірка добросовісності набувача цього майна.
124. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності набувача, що суттєво для застосування як положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.
125. Під час розгляду цієї справи господарські суди першої та апеляційної інстанцій наведених висновків Верховного Суду не врахували, належним чином не дослідивши обставини щодо добросовісності Відповідача-3 як набувача Майна і Земельної ділянки.
126. Місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позову в частині витребування майна в порядку статті 388 Цивільного кодексу України, дійшовши помилкового висновку про правомірність вибуття Майна і Земельної ділянки з володіння Боржника та відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними Договору-1 і Договору-2. Однак такий висновок спростовано під час апеляційного перегляду справи.
127. Апеляційній господарський суд, пославшись на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду в постанові від 21.09.2022 у справі №908/976/19, слушно зазначив, що в цій справі при розгляді вимог про витребування майна необхідно здійснити перевірку добросовісності набувача Майна за Договором-3 - Відповідача-3.
128. Однак по суті господарський суд апеляційної інстанції такої перевірки не здійснив, обмежившись посиланням на відсутність у позовній заяві, заяві про зміну (доповнення) предмета позову, апеляційній скарзі ліквідатора Боржника доводів щодо добросовісності / недобросовісності Відповідача-3 як набувача Майна.
129. Верховний Суд виходить з того, що майно, яке було відчужене за фраудаторним правочином за відсутності дефекту волі, не може бути витребувано саме у добросовісного набувача згідно з приписами статті 388 Цивільного кодексу України.
130. Відповідно до приписів статті 330 Цивільного кодексу України добросовісність є умовою набуття права власності. Оскільки спір про віндикацію є титульним спором для обох сторін, саме на набувача покладено обов`язок довести свою добросовісність.
131. При цьому Верховний Суд враховує, що частина 5 статті 12 Цивільного кодексу України встановлює загальну презумпцію добросовісності, однак виходить з того, що у віндикаційному спорі пріоритет має спеціальна норма - стаття 330 Цивільного кодексу України.
132. Отже, під час розгляду цієї справи господарські суди попередніх інстанцій мали встановити шляхом дослідження наявних у справі доказів у їх сукупності з урахуванням вірогідності та взаємозв`язку обставини, які б свідчили про наявність підстав для висновку про добросовісність Відповідача-3, зокрема про об`єктивну неможливість Відповідача-3 бути обізнаним про можливу незаконність вибуття майна з володіння Боржника; про недобросовісну поведінку Боржника та Відповідача-2 при укладенні Договору-1 і Договору-2, що мають ознаки фраудаторності.
133. Також господарські суди попередніх інстанцій в контексті встановлення добросовісності Відповідача-3 мали перевірити відповідність передбаченої Договором-3 ціни ринковій вартості Майна (з наданням правової оцінки, зокрема, висновку про вартість майна № 3833 від 02.02.2018 (за його наявності), про який зазначено у пункті 8 Договору-3), обставини фактичної сплати Відповідачем-3 грошових коштів на виконання Договору-3, придбання ним Земельної ділянки та оформлення прав на неї тощо.
134. Однак господарські суди не дослідили належним чином процедури придбання Відповідачем-3 Майна і Земельної ділянки, обмежившись встановленням обставин укладення Договору-3 між Відповідачем-2 і Відповідачем-3 та реєстрації права власності на Майно за Відповідачем-3.
135. Виходячи з викладеного, Верховний Суд вважає передчасним висновок апеляційного господарського суду про відмову в задоволенні позовної вимоги про витребування Майна і Земельної ділянки із чужого незаконного володіння Відповідача-3 через неповне дослідження обставин, які б свідчили про наявність чи відсутність підстав для такого витребування, передбачених статтею 388 Цивільного кодексу України.
136. Разом з тим Верховний Суд бере до уваги, що перед судами у цій справі постало питання про належність та ефективність заявленої ліквідатором Боржника позовної вимоги про визнання недійсними Договору-1 і Договору-2, фраудаторний характер яких встановлено під час розгляду цієї справи.
137. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).
138. Також Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).
139. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).
140. Подібний за змістом висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19, у якій також зазначено, що рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду необхідно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення, це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним. Тож завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи, у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом, або захисту порушеного права в інший спосіб, тобто вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору в іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв`язку із судовим рішенням тощо.
141. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 щодо застосування норм частини 3 статті 216, частин 1, 2 статті 216 Цивільного кодексу України виснував, зокрема, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного / частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.
142. Водночас захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18(914/608/20)).
143. Позивач як особа, якій належить право на звернення до суду з позовом за захистом свого права та інтересу, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, що потребують судового захисту, та спосіб захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №334/3161/17).
144. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19).
145. Провадження у справах про банкрутство є однією із форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (постанова судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 916/4644/15).
146. Водночас Верховний Суд неодноразово наголошував (зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18(914/608/20)), що провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб`єктним складом, застосуванням спеціальних способів захисту тощо. З моменту відкриття стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.
147. Зокрема, за змістом преамбули КУзПБ одним з основних завдань провадження у справі про банкрутство є задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Наповнення ліквідаційної маси боржника і, як наслідок, задоволення сукупності вимог кредиторів відбуваються за рахунок майнових активів боржника, вжиття заходів з пошуку, виявлення та повернення яких віднесено до повноважень ліквідатора боржника.
148. Одним зі способів досягнення максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів шляхом консолідації майна боржника є визнання недійсними за позовом арбітражного керуючого або кредитора правочинів боржника, укладених на шкоду кредиторам. Однак пред`явлення у межах справи про банкрутство такого позову не завжди може забезпечити ефективне поновлення порушених прав особи, яка звернулася з відповідними вимогами до суду. Це залежить від характеру та природи правовідносин, які склались між їх учасниками.
149. Зокрема, у випадку укладення фраудаторного правочину, який передбачає виникнення у боржника певних зобов`язань задля впливу на формування та справедливий розподіл ліквідаційної маси (фіктивного збільшення кредиторської заборгованості тощо), але не є виконаним на момент його оспорення, задоволення позову про визнання недійсним такого договору матиме наслідком реальне поновлення прав учасників процедури банкрутства, адже це нівелює юридичні наслідки, які могли бути створені спірним правочином, та не потребує вжиття додаткових способів захисту.
150. Водночас у разі, якщо внаслідок укладення та виконання фраудаторного правочину розмір активів боржника був зменшений, для поновлення прав потерпілих осіб самого лише визнання його недійсним є недостатньо. Захист прав у такому випадку може забезпечуватися шляхом застосування зобов`язально-правових або речово-правових способів захисту.
151. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19 зауважила про необхідність розмежовувати випадки застосування двосторонньої реституції як наслідку недійсності правочину та витребування майна як способу захисту прав власника, порушених незаконним відчуженням його майна. За загальним правилом, речово-правові способи захисту прав особи застосовуються, якщо сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами або ж такі правовідносини між ними не стосуються вчиненого порушення права власності чи іншого речового права. У разі конкуренції речово-правових (віндикаційного, негаторного) та зобов`язально-правових (договірного) способів захисту перевагу має саме зобов`язально-правовий.
152. При цьому зміст віндикаційного позову полягає у вимозі неволодіючого власника (титульного володільця) до володіючого невласника про повернення речі в натурі. Натомість реституція - це спеціальна форма відновлення становища, що існувало до порушення, сутність якої полягає в поверненні сторін правовідношення у стан, який передував вчиненню певної протиправної дії. Реституція може поставати як реституція володіння (повернення кожною із сторін недійсного правочину того, що така сторона за ним отримала) або ж як компенсаційна реституція відшкодування (в грошовій чи негрошовій формі) вартості одержаного у разі неможливості його повернення в натурі.
153. З огляду на викладене Верховний Суд виходить з того, що визнання недійсним правочину, вчиненого на шкоду кредиторам (фраудаторного правочину) та фактично виконаного (повністю чи частково), слід вважати ефективним способом захисту у справі про банкрутство в тому разі, коли відповідна вимога поєднана із застосуванням правових механізмів, спрямованих на відновлення майнового стану осіб до того стану, який існував до вчинення спірного правочину, наповнення ліквідаційної маси боржника для максимального задоволення вимог кредиторів.
154. Зокрема, частиною 3 статті 42 КУзПБ та статтею 216 Цивільного кодексу України передбачено наслідки недійсності правочину, до яких, окрім повернення другою стороною одержаного на виконання недійсного правочину в натурі, також належить відшкодування вартості одержаного в разі неможливості його повернення, відшкодування збитків винною стороною. Частиною 2 статті 61 КУзПБ передбачено притягнення до відповідальності третіх осіб.
155. Верховний Суд наголошує, що визнання недійсним фраудаторного правочину є необхідною передумовою для покладення на відповідних осіб негативних майнових наслідків його укладення, адже це спростовує презумпцію правомірності такого правочину внаслідок встановлення факту правопорушення незалежно від того, що витребування майна від останнього у ланцюгу договорів добросовісного власника буде неможливим за приписми статті 388 Цивільного кодексу України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
156. Водночас витребування майна із чужого володіння не потребує оспорювання договору, на підставі якого воно було набуте останнім набувачем (близький за змістом висновок викладений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного суду від 05.10.2021 у справі № 910/18647/19). Таке майно може бути витребуване у набувача в будь-якому разі за наявності підстав, передбачених статтями 387, 388 Цивільного кодексу України.
157. Звертаючись з позовом у цій справі, ліквідатор Боржника поєднав вимоги про визнання недійсними Договору-1 і Договору-2 саме з позовною вимогою про витребування відчужених за вказаними правочинами Майна та Земельної ділянки із чужого незаконного володіння Відповідача-3. Задоволення зазначеного віндикаційного позову могло б певною мірою забезпечити ефективний захист прав кредиторів Боржника у справі про банкрутство, порушених внаслідок недобросовісних дій Боржника при укладенні спірних правочинів, однак виключно в разі наявності передбачених статтями 387, 388 Цивільного кодексу України підстав для витребування спірного майна до ліквідаційної маси Боржника задля задоволення за його рахунок вимог кредиторів.
158. Однак господарські суди під час розгляду цієї справи належним чином не встановили обставин щодо наявності чи відсутності підстав для витребування Майна та Земельної ділянки з володіння Відповідача-3, тому наразі немає достатніх правових підстав також і для висновку про ефективність визначеного ліквідатором Боржника способу захисту шляхом визнання недійсними Договору-1 і Договору-2.
159. З огляду на викладене висновок господарських судів про відмову в задоволенні позову в цілому не ґрунтується на належному виконанні вимог статей 86, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України щодо оцінки наявних у справі та додатково поданих доказів, всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, з урахуванням висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
160. Такі порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно згідно з встановленими статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи. Зокрема, Верховний Суд не наділений повноваженнями щодо дослідження наданих учасниками справи доказів та встановлення на їх підставі обставин, які підтверджують добросовісність чи недобросовісність набуття Відповідачем-3 Майна і Земельної ділянки. Також Верховний Суд не може надати правової оцінки викладеним у касаційній скарзі доводам щодо наявності чи відсутності поважних причин пропуску позовної давності (в разі доведеності позовних вимог), адже обставини, на яких ґрунтуються наведені аргументи не були встановлені судами попередніх інстанції на підставі дослідження наявних у справі доказів.
Висновок щодо застосування пункту 3 частини 1 статті 388 Цивільного Кодексу України при витребуванні майна у добросовісного набувача
161. Верховний Суд під час розгляду цієї справи вважає за необхідне уточнити правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №906/1765/15, заначивши таке.
162. Вибуття майна з володіння власника (або особи, якій він передав майно у володіння) на підставі правочину, який у подальшому визнано недійсним, можна вважати таким, що відбулось не з їхньої волі в розумінні пункту 3 частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України, у тому разі, коли недійсність зазначеного правочину зумовлена впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною та/або іншими конкретними обставинами, які свідчать про відсутність дійсної волі власника на відчуження відповідного майна.
163. Водночас без встановлення наведених конкретних обставин щодо вчинення правочину з відповідними вадами волі самий лише факт визнання недійсним такого фраудаторного правочину не є достатньою підставою для висновку про вибуття відчуженого за ним майна не з волі власника або особи, якій він передав майно у володіння, в розумінні зазначеної норми цивільного законодавства.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
164. Верховний Суд дійшов висновку, що відповідно до положень статей 300, 310 Господарського процесуального кодексу України рішення суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
165. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
166. Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, надати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін і залежно від установленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Розподіл судових витрат
167. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка" - арбітражного керуючого Кучака Юрія Федоровича задовольнити частково.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.11.2023 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.07.2023 у справі № 924/408/21(924/287/23) скасувати. Справу № 924/408/21(924/287/23) передати на новий розгляд до Господарського суду Хмельницької області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Картере
Судді В. Білоус
О. Васьковський
С. Жуков
К. Огороднік
В. Пєсков
В. Погребняк
З окремою думкою судді Пєскова В.Г.
