-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"12" червня 2024 р. Справа№ 910/18431/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Агрикової О.В.
Козир Т.П.
при секретарі судового засідання Линник А.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут"
на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2024
у справі №910/18431/23 (суддя Котков О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут"
до Антимонопольного комітету України
про визнання недійсним рішення, -,
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України (далі - АМКУ) про визнання недійсним ухваленого ним рішення про відмову у розгляді справи №128-26.13/08-10512е від 29.09.2023.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що АМКУ як єдиний державний орган зі спеціальним статусом, який здійснює державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, рішенням у формі листа №128-26.13/08-10512е від 29.09.2023 неправомірно відмовив у розгляді заяви Товариства вих. №417-Сл-1375-0823 від 31.08.2023 (вх. №8-01/220-АМ від 04.09.2023) про порушення Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ) законодавства про захист економічної конкуренції. Позивач вказує, що в оскаржуваному рішенні Комітет не надав оцінки суті викладених у заяві обставин та відмовив у розгляді справи, проігнорувавши свій обов`язок здійснення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та державного контролю за захистом економічної конкуренції у зв`язку з чим спірне рішення є безпідставним, прийнятим з неправильним застосуванням норм Конституції України, Закону України "Про Антимонопольний комітет України", Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2024 у справі №910/18431/23 у задоволенні позову Товариства відмовлено.
Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив із того, що рішення відповідача, оформлене листом №128-26.13/08-10512е від 29.09.2023, є обґрунтованим та мотивованим, а також прийнято у межах його повноважень, у порядку та спосіб, встановлені законом. Висновки, викладені у оскаржуваному рішенні, відповідають фактичним обставинам справи та є обґрунтованими. Перевірка меж та обсягу мотивів, наведених АМКУ під час прийняття рішень про відмову в розгляді справи, в тому числі оформлених листами, до компетенції судів не входить.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права у зв`язку з чим рішення є незаконним та необґрунтованим.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Товариство наголосило на тому, що КМУ є вищим органом державної влади в системі органів виконавчої влади, який приймає рішення (постанови), що можуть мати антиконкурентний вплив;
- порушення законодавства про захист економічної конкуренції було вчинене шляхом прийняття КМУ антиконкурентного рішення - Постанови №489 від 29.04.2022 "Про внесення змін до Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу" (далі - Постанова №489 від 29.04.2022);
- відповідач зобов`язаний був розглянути заяву позивача вих. №417-Сл-1375-0823 від 31.08.2023 про порушення КМУ законодавства про захист економічної конкуренції по суті, за наслідками розгляду якої прийняти відповідне рішення та надати оцінку обставинам та доводам позивача, що були викладені у заяві;
- в оскаржуваному рішенні АМКУ не надав оцінки суті викладених у заяві обставин та відмовив у розгляді справи, знехтувавши своїм обов`язком здійснення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та державного контролю за захистом економічної конкуренції.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2024 апеляційну скаргу Товариства у справі № 910/18431/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/18431/23 та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2024 у справі №910/18431/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
06.05.2024 матеріали справи №910/18431/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2024 у справі №910/18431/23. Розгляд апеляційної скарги призначено на 12.06.2024. АМКУ встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 31.05.2024.
АМКУ скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач вказав, що АМКУ у своїй діяльності використовує (враховує) положення та терміни у значенні, які визначені виключно законодавством про захист економічної конкуренції;
- не зважаючи на те, що КМУ очолює систему центральних органів виконавчої влади (міністерства та інші центральні органи виконавчої влади), проте не є органом влади в розумінні статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції";
- обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, оскільки спрямований на спонукання суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення конкретного змісту, що призведе до втручання у дискреційні повноваження АМКУ.
У судовому засіданні 12.06.2024 представники Товариства підтримали вимоги апеляційної скарги, просили її задовольнити, рішення суду скасувати та постановити нове - про задоволення позову.
Представник АМКУ проти вимог апеляційної скарги заперечив, вважає її безпідставною та необґрунтованою, у зв`язку з чим просив суд відмовити в її задоволенні, а судове рішення залишити без змін.
12.06.2024 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із нижчезазначеного.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим господарським судом, 29.04.2022 КМУ прийнято постанову №489 "Про внесення змін до Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу", яка набрала чинності з 01.05.2022.
Вказаною постановою внесено зміни до Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою КМУ від 06.03.2022 №222, виклавши його в редакції цієї постанови.
Зобов`язано Міністерство енергетики України до 15.05.2022 підготувати та подати КМУ проект постанови про внесення змін до Порядку визначення компенсації, що надається суб`єктам ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов`язки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2020.
Товариство звернулося до АМКУ із заявою №417-Сл-1375-0823 від 31.08.2023 про порушення КМУ законодавства про захист економічної конкуренції, обґрунтованою тим, що КМУ вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене частиною абзацом 8 частини 2 статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції", що полягає у вчиненні антиконкурентних дій органу влади шляхом прийняття актів (постанов), внаслідок чого окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.
Зокрема, Товариство стверджувало, що порушення законодавства про захист економічної конкуренції було вчинене шляхом прийняття КМУ Постанови №489 від 29.04.2022, яка має прямий антиконкурентний вплив на суб`єктів господарювання, створює несприятливі, дискримінаційні умови діяльності для одного суб`єкта порівняно з конкурентами.
Позивач стверджує, що він є суб`єктом ринку природного газу, який в розумінні Закону України "Про ринок природного газу" є оптовим покупцем та постачальником природного газу, а в результаті прийняття Постанови №489 від 29.04.2022 Товариство усунуто з ринку постачання природного газу споживачам, оскільки без доступу до товару (ресурсу) останнє позбавлене можливості здійснювати господарську діяльність. При цьому, група Нафтогаз (ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"), маючи ринкову владу на ринку природного газу, здобула конкурентні переваги у боротьбі за споживача (побутового споживача) завдяки вищезазначеним антиконкурентним діям КМУ.
Після усунення Товариства з ринку у зазначений вище спосіб побутові споживачі перешли до постачальника "останньої надії" - групи Нафтогаз, про що Міністерство економіки України додатково видало Наказ від 08.06.2022 №198 "Про постачання природного газу побутовим споживачам". Тобто, Постанова №489 від 29.04.2022 призвела до того, що ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" відмовила в укладенні договорів на купівлю природного газу з постачальниками, що в свою чергу призвело до усунення їх з ринку через неможливість таким постачальникам здійснювати свою господарську діяльність, а всі побутові споживачі перейшли на обслуговування ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг", як постачальник "останньої надії".
Таким чином, постанова КМУ без її погодження з АМКУ надає групі Нафтогаз переваги, які ставлять групу Нафтогаз у привілейоване становище стосовно конкурентів, що може призвести до усунення конкуренції, є антиконкурентними діями органу влади, передбаченими статтею 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
За наведених обставин, у заяві №417-Сл-1375-0823 від 31.08.2023 року ТОВ "Київоблгаз Збут" просило:
(1) розпочати розгляд справи за ознаками вчинення КМУ порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене абзацом 8 частини 2 статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції", що полягає у вчиненні антиконкурентних дій органу влади, внаслідок якої окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;
(2) визнати, що КМУ вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене абзацом 8 частини 2 статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції", що полягає у вчиненні антиконкурентних дій органу влади, внаслідок якої окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності, порівняно з конкурентами, шляхом прийняття антиконкурентного рішення, - Постанови №489 від 29.04.2022, якою затверджене Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу.
Листом від 29.09.2023 №128-26.13/08-10512е "Про результати розгляду заяви та відмову у розгляді справи" АМКУ відмовив Товариству у розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у зв`язку з тим, що КМУ не є органом влади в розумінні законодавства про захист економічної конкуренції, а його дії не можуть кваліфікуватися за статтею 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Відмовляючи у розгляді заяви без належного обґрунтування, ненадання оцінки суті викладених у заяві доказам та фактичним обставинам, АМКУ ухилився від виконання своїх обов`язків щодо здійснення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та державного контролю за захистом економічної конкуренції, у зв`язку з чим Товариство звернулося до суду позовом про визнання недійсним рішення відповідача про відмову у розгляді справи №128-26.13/08-10512е від 29.09.2023.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, зважаючи на наступне.
Як правильно вказав місцевий господарський суд, спір у даній справі виник у зв`язку з неправомірною відмовою АМКУ у розгляді справи за заявою Товариства про порушення КМУ законодавства про захист економічної конкуренції, що було оформлено листом від 29.09.2023 №128-26.13/08-10512е. Тобто, предметом розгляду справи №910/18431/23 є визнання недійсним рішення про відмову в розгляді справи за заявою позивача стосовно порушення відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції.
Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності визначає Закон України "Про захист економічної конкуренції", який спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель.
Статтею 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" встановлено, що одним із основних завдань Антимонопольного комітету України, є здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції та запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Приписами статті 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах законності, гласності, захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.
Статті 7 та 16 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" закріплюють, що АМКУ має повноваження, зокрема, приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції рішення за заявами і справами. Державний уповноважений АМК має повноваження розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу, надання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, приймати розпорядження про початок розгляду справи або надавати мотивовану відповідь про відмову в розгляді справи.
Частиною 1 статті 35 Закону України "Про захист економічної конкуренції" розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.
Згідно з частиною 1 статті 36 Закону України "Про захист економічної конкуренції" органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, за заявами суб`єктів господарювання, громадян, об`єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених цим Законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Відповідно до частини 1 статті 37 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі наслідків такого порушення, органи АМК приймають розпорядження про початок розгляду справи.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач стверджував, що у рішенні АМКУ, яке оформлене листом №128-26.13/08-10512е від 29.09.2023, не надано обґрунтованої оцінки повідомленим в заяві позивача фактам порушення законодавства про захист економічної конкуренції та не перевірено наявності у діях КМУ ознак антиконкурентних дій, які передбачені приписами статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.
Частиною 2 статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлено, що антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються:
заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів;
пряме або опосередковане примушення суб`єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об`єднань або здійснення узгоджених дій концентрації суб`єктів господарювання в інших формах;
пряме або опосередковане примушення суб`єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців;
будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб`єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців;
встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов;
надання окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;
дія, внаслідок якої окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;
дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.
Згідно з частиною 3 статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.
Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України "Про захист економічної конкуренції" законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Згідно з абзацом 7 статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" об`єктом перевірки визначається суб`єкт господарювання, об`єднання, орган влади, орган місцевого самоврядування, орган адміністративно-господарського управління та контролю, щодо перевірки якого прийнято розпорядження;
Відповідно до абзацу 8 статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" органи влади - міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, державні органи, що здійснюють регулювання діяльності суб`єктів природних монополій, ринків капіталу та організованих товарних ринків, державні органи приватизації, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, місцеві органи виконавчої влади.
Частиною 1 статті 113 Конституції України, частинами 1, 2 статті 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" та пунктом 1 §1 розділу першого Регламенту Кабінету Міністрів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 №950 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.11.2011 №1156) визначено, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
Згідно зі статтею 19 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв`язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності. Кабінет Міністрів України здійснює постійний контроль за виконанням органами виконавчої влади Конституції України та інших актів законодавства України, вживає заходів щодо усунення недоліків у роботі зазначених органів.
Одним із основних повноважень КМУ у сфері економіки, фінансів, трудових відносин, зайнятості населення, трудової міграції, оплати та охорони праці є сприяє розвитку підприємництва на засадах рівності перед законом усіх форм власності та соціальній спрямованості національної економіки, здійснює заходи щодо демонополізації та антимонопольного регулювання економіки, розвитку конкуренції та ринкової інфраструктури (абзац 6 пункту 1 частини 1 статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України").
У відповідності до частин 1, 2, 8 статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. Акт Кабінету Міністрів України може бути оскаржений до суду в порядку та у випадках, установлених законом.
За частиною 1 статті 52 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування. У випадках, передбачених законом, постанови Кабінету Міністрів України або їх окремі положення, що містять інформацію з обмеженим доступом, не підлягають опублікуванню і набирають чинності з моменту їх доведення в установленому порядку до виконавців, якщо цими постановами не встановлено пізніший термін набрання ними чинності.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок АМКУ про те, що КМУ не є органом влади в розумінні законодавства про захист економічної конкуренції, а тому його дії у формі прийняття постанови, як акту нормативного характеру, не можуть кваліфікуватися як антиконкурентні дії органів влади згідно зі статтею 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції". Тобто КМУ не може бути об`єктом перевірки АМКУ.
Згідно з пунктом 20 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правил розгляду справ), які затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1997 №5 (в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 29.06.1998 №169-р) у разі невиявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції державний уповноважений, голова відділення відмовляють у розгляді справи, про що письмово повідомляється заявнику.
За результатом розгляду заяви та зібраних матеріалів АМКУ дійшов висновку, що вказані у заяві обставини не є належними для кваліфікації дій КМУ як таких, що містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
У зв`язку з наведеним, керуючись пунктом 20 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, АМКУ рішенням у формі листа №128-26.13/08-10512е від 29.09.2023 повідомив Товариство про відсутність належних підстав для початку розгляду справи, з огляду на невиявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
За принципом належного урядування влада має здійснюватись у правомірний, справедливий та розумний спосіб. З принципу "правової держави" витікає вимога законності та узгодженості діяльності її органів. Саме тому на рівні Основного закону закріплено, що органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).
З позиції гарантування основоположних прав людини, надання дискреційних повноважень державним органам, обсяг яких не має чітко визначених меж було б несумісним з принципом верховенства права, як одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією і Конституцією України.
Саме тому Закон має чітко визначати межі дискреційних повноважень будь-яких державних органів та порядок їх здійснення (пункт 67 рішення у справі "Котій проти України" (Kotiy v. Ukraine) від 5 березня 2015 року, заява № 28718/09; пункт 60 рішення у справі "Зосимов проти України" (Zosymov v. Ukraine) від 7 липня 2016 року, заява № 4322/06).
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11.10.2018 №7-р/2018 зазначив, що принцип юридичної визначеності, як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.
Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 08.06.2016 №3-рп/2016).
Отже, кожен орган влади, використовуючи визначені законом саме для нього владні повноваження, зобов`язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення. А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання органом прав особи, що звернулася за захистом, на кожній стадії такого провадження та за його наслідками.
Дискреційні повноваження АМКУ мають узгоджуватися з конституційним принципом верховенства права та такими його елементами, як юридична визначеність та заборона свавілля.
Дискреційні повноваження органу АМКУ не повинні використовуватися ним свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу. Зазначена правова позиція послідовно викладалася у низці постанов, зокрема, Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/23000/17, Верховного Суду від 09.07.2020 року у справі №910/13869/19, від 01.10.2020 року у справі № 920/890/19, від 15.04.2021 року у справі №910/17929/19, від 15.07.2021 року у справі № 904/4598/20.
Перевіряючи дії АМКУ на відповідність законодавству України, суд, не втручаючись у дискрецію (вільний розсуд) Антимонопольного комітету України з`ясовує і визначає наявність/відсутність, а тому доведеність/недоведеність, обґрунтованість/необґрунтованість передбачених статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підстав для визнання недійсним рішення АМКУ через призму/критерії, зокрема, неповноти з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведеності обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; неправильності застосування норм матеріального і процесуального права тощо. Саме таким чином суд і здійснює перевірку на відповідність реалізації дискреції закону (праву), так і на узгодженість рішень/дій, прийнятих на підставі дискреції, з правами особи, загальними принципами публічної адміністрації, процедурними нормами, обставинами справи тощо.
Отже, спеціально-дозвільний принцип, встановлений у статті 19 Конституції України передбачає зобов`язання органу державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією або ж законами України. Норми Конституції не містять прямої безпосередньої вказівки на можливість багатоваріантної поведінки при здійсненні органами державної влади своїх повноважень. Водночас реалізація окремих повноважень може залежати від оцінки відповідної потреби їх застосування з метою належної реалізації вимог закону. Свобода розсуду є необхідною для здійснення цілого ряду завдань, які мають бути виконані при здійсненні державної влади. Проте однією з вимог до здійснення дискреційних повноважень є вимога до суб`єкта владних повноважень використовувати дискреційні повноваження з метою, з якою воно було надано, зокрема, згідно з відповідним законом.
Відмова АМКУ у відкритті справи є саме рішенням, незважаючи на те, що вона була надана скаржнику у формі листа-повідомлення, а не розпорядження.
Чинним законодавством майже не врегульовано процедури та критеріїв, за якими АМКУ ухвалює рішення про відкриття чи відмову в розгляді справи, рішення АМКУ про відмову має бути максимально вичерпним, ґрунтовним, повинне розкривати заявникові мотиви його ухвалення. Дискреційні повноваження не повинні використовуватися органом свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу сторін на важливості дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень, що АМКУ має враховувати при ухваленні рішень, у тому числі на стадії вирішення питання щодо початку розгляду справи або відмови в її розгляді.
Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
Водночас у цій справі пред`явлено позовну вимогу не про спонукання АМКУ до відкриття справи за заявою, а про скасування рішення відповідача про відмову у розгляді справи. Такий спосіб захисту означатиме, що АМКУ має повторно розглянути відповідну заяву й ухвалити законне й обґрунтоване рішення про початок розгляду справи або відмову в її розгляді.
Таким чином, питання щодо відкриття чи відмови у розгляді справи щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції не є втручанням у дискреційні повноваження АМКУ.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/23000/17.
Встановивши обставини даної справи та надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що рішення АМКУ, оформлене листом від 29.09.2023 №128-26.13/08-10512е, прийнято у межах своїх повноважень, у порядку та спосіб, встановлені законом; висновки, викладені у рішенні, відповідають фактичним обставинам справи та є обґрунтованими.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог.
Доводи апелянта про ухвалення господарським судом рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.
При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2024 у справі №910/18431/23 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Товариства має бути залишена без задоволення.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.
Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2024 у справі №910/18431/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2024 у справі №910/18431/23 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/18431/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.
Повний текст складено 18.06.2024.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді О.В. Агрикова
Т.П. Козир
скопійовано
-
скопійовано
-
