Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів: Колоколова С.І.,

Ярош А.І.,

секретар судового засідання Полінецька В.С.,

за участю представників учасників судового процесу:

від прокуратури: Уліцька А.В., за посвідченням;

від позивача-1: не з`явився;

від позивача-2: не з`явився;

від відповідача: Рябоконь В.І., за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія"

на рішення Господарського суду Одеської області

від 20 березня 2024 року (повний текст складено 21.03.2024)

у справі № 916/2407/22

за позовом: керівника Доброславської окружної прокуратури в інтересах держави в особі

1. Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області

2. Управління освіти Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія"

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 284 558,47 грн.

суддя суду першої інстанції: Литвинова В.В.місце винесення рішення: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області

Учасники процесу належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 12.06.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2022 керівник Доброславської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області і Управління освіти Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія", в якій прокурор просить суд:

1. Визнати недійсною додаткову угоду №2 від 17.09.2021 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника № 12-22Z-ПВЦ від 26.03.2021, укладеного між Управлінням освіти Фонтанської сільської ради Одеської області та ТОВ Одеська обласна енергопостачальна компанія.

2. Визнати недійсною додаткову угоду №3 від 20.09.2021 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника № 12-22Z-ПВЦ від 26.03.2021, укладеного між Управлінням освіти Фонтанської сільської ради Одеської області та ТОВ Одеська обласна енергопостачальна компанія.

3. Визнати недійсною додаткову угоду № 4 від 27.09.2021 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника № 12-22Z-ПВЦ від 26.03.2021, укладеного між Управлінням освіти Фонтанської сільської ради Одеської області та ТОВ Одеська обласна енергопостачальна компанія.

4. Визнати недійсною додаткову угоду № 5 від 14.09.2021 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника № 12-22Z-ПВЦ від 26.03.2021, укладеного між Управлінням освіти Фонтанської сільської ради Одеської області та ТОВ Одеська обласна енергопостачальна компанія.

5. Визнати недійсною додаткову угоду № 6 від 30.11.2021 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника № 12-22Z-ПВЦ від 26.03.2021, укладеного між Управлінням освіти Фонтанської сільської ради Одеської області та ТОВ Одеська обласна енергопостачальна компанія.

6. Визнати недійсною додаткову угоду № 7 від 01.12.2021 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника № 12-22Z-ПВЦ від 26.03.2021, укладеного між Управлінням освіти Фонтанської сільської ради Одеської області та ТОВ Одеська обласна енергопостачальна компанія.

7. Визнати недійсною додаткову угоду № 8 від 02.12.2021 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника № 12-22Z-ПВЦ від 26.03.2021, укладеного між Управлінням освіти Фонтанської сільської ради Одеської області та ТОВ Одеська обласна енергопостачальна компанія.

8. Визнати недійсною додаткову угоду № 9 від 03.12.2021 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника № 12-22Z-ПВЦ від 26.03.2021, укладеного між Управлінням освіти Фонтанської сільської ради Одеської області та ТОВ Одеська обласна енергопостачальна компанія.

9. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія на користь Управління освіти Фонтанської сільської ради безпідставно надмірно сплачені бюджетні кошти в сумі 284 558,47 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначає, що додаткові угоди до Договору №12-22Z-ПВЦ укладені з порушенням вимог ст. 5, ч. 5 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі, ст. 180 ГК України, ст. 653 ЦК України, та відповідно є недійсними.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.03.2024 у справі №916/2407/22 (суддя Литвинова В.В.) позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано недійсною додаткову угоду №2 від 17.09.2021 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника № 12-22Z-ПВЦ від 26.03.2021, укладеного між Управлінням освіти Фонтанської сільської ради Одеської області (код ЄРДПОУ 43944723) та ТОВ Одеська обласна енергопостачальна компанія (код ЄРДПОУ 42114410); визнано недійсною додаткову угоду №3 від 20.09.2021 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника № 12-22Z-ПВЦ від 26.03.2021, укладеного між Управлінням освіти Фонтанської сільської ради Одеської області (код ЄРДПОУ 43944723) та ТОВ Одеська обласна енергопостачальна компанія (код ЄРДПОУ 42114410); визнано недійсною додаткову угоду № 4 від 27.09.2021 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника № 12-22Z-ПВЦ від 26.03.2021, укладеного між Управлінням освіти Фонтанської сільської ради Одеської області (код ЄРДПОУ 43944723) та ТОВ Одеська обласна енергопостачальна компанія (код ЄРДПОУ 42114410); визнано недійсною додаткову угоду № 5 від 14.09.2021 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника № 12-22Z-ПВЦ від 26.03.2021, укладеного між Управлінням освіти Фонтанської сільської ради Одеської області (код ЄРДПОУ 43944723) та ТОВ Одеська обласна енергопостачальна компанія (код ЄРДПОУ 42114410); визнано недійсною додаткову угоду № 6 від 30.11.2021 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника № 12-22Z-ПВЦ від 26.03.2021, укладеного між Управлінням освіти Фонтанської сільської ради Одеської області (код ЄРДПОУ 43944723) та ТОВ Одеська обласна енергопостачальна компанія (код ЄРДПОУ 42114410); визнано недійсною додаткову угоду № 7 від 01.12.2021 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника № 12-22Z-ПВЦ від 26.03.2021, укладеного між Управлінням освіти Фонтанської сільської ради Одеської області (код ЄРДПОУ 43944723) та ТОВ Одеська обласна енергопостачальна компанія (код ЄРДПОУ 42114410); визнано недійсною додаткову угоду № 8 від 02.12.2021 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника № 12-22Z-ПВЦ від 26.03.2021, укладеного між Управлінням освіти Фонтанської сільської ради Одеської області (код ЄРДПОУ 43944723) та ТОВ Одеська обласна енергопостачальна компанія (код ЄРДПОУ 42114410); визнано недійсною додаткову угоду № 9 від 03.12.2021 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника № 12-22Z-ПВЦ від 26.03.2021, укладеного між Управлінням освіти Фонтанської сільської ради Одеської області (код ЄРДПОУ 43944723) та ТОВ Одеська обласна енергопостачальна компанія (код ЄРДПОУ 42114410). Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія (код ЄДРПОУ 42114410, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88) на користь Управління освіти Фонтанської сільської ради (с. Фонтанка, Одеський р-н Одеська область, вул. Степна, 4 код ЄДРПОУ 43944723, п/р UA508201720344260007000109192, ДКСУ, м. Київ) безпідставно надмірно сплачені бюджетні кошти в сумі 284 558,47 грн. Розстрочено виконання рішення в цій частині на шість місяців - до 20.09.2024, стягуючи щомісяця рівними частками. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія на користь Одеської обласної прокуратури 24116,37 грн витрат зі сплати судового збору.

У вказаному рішенні суд першої інстанції зазначив, що системний аналіз приписів Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про публічні закупівлі" свідчить про те, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається. Водночас зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялися, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку, передбаченому статтею 652 Цивільного кодексу України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали би договір або уклали б його на інших умовах.

Разом з тим, місцевий господарський суд встановив, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.

Суд першої інстанції вказав, що внаслідок укладення оспорюваних додаткових угод відбулось збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10%, а саме на 150% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні Договору за результатами процедури закупівлі.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов висновку про невідповідність таких угод приписам Цивільного кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі", та, відповідно, про наявність підстав для визнання їх недійсними.

Крім того, враховуючи, що оспорювані додаткові угоди є недійсними та не породжують правових наслідків, отримані постачальником грошові кошти на загальну суму 284558,47 грн. є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, і підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути позивачу, що відповідає приписам статей 216, 1212 Цивільного кодексу України.

Суд першої інстанції також дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви відповідача про відстрочення виконання рішення та надав розстрочку виконання рішення суду по цій справі в частині стягнення заявленої в позові суми надмірно сплачених бюджетних коштів, встановивши графік погашення загальною тривалістю у шість місяців.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" через систему Електронний суд звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 20.03.2024 у справі №916/2407/22 скасувати і прийняти нове рішення, яком відмовити у задоволенні позовних вимог керівника Доброславської окружної прокуратури.

Так, скаржник зазначає, що прокурор при оспорюванні додаткових угод №№ 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, та 9 до договору про закупівлю електричної енергії у постачальника № 12-22Z-ПВЦ від 26.03.2021 визначив лише одну сторону таких угод (ТОВ «ООЕК»), а залучення Управління освіти в якості співвідповідача у місцевому суді не відбулось, відтак, суд першої інстанції, з урахування висновків Верховного Суду, мав відмовити в задоволенні вимог прокурора про визнання недійсним додаткових угод, а відповідно і у задоволенні похідних позовних вимог про стягнення з ТОВ «ООЕК» на користь Управлінні освіти грошових коштів у розмірі 284 558,47 грн.

Крім того, скаржник зауважує, що прокурором не було надано доказів направлення на адресу Управління повідомлення № 58-2697ВИХ-22 від 14.09.2022, а також доказів отримання такого повідомлення. Більше того, вже через 6 днів прокурором було подано позов в інтересах Управління до Господарського суду Одеської області, не надавши Управлінню розумний строк для вжиття заходів щодо захисту інтересів держави.

Також, скаржник зазначає, що рішення суду першої інстанції щодо визнання недійсними додаткових угод №№ 2-9 в повному обсязі є таким, що прийнято з порушенням ст. 217 ЦК України, що в свою чергу є підставою для його скасування в цій частині.

Скаржник зауважує, що додаткові угоди №№ 2-9 до договору про закупівлю електричної енергії у постачальника № 12-22Z-ПВЦ від 26.03.2021 оскаржувалися прокурором лише в частині умов щодо збільшення ціни за одиницю товару. При цьому, вказані додаткові угоди містять і інші умови договору щодо зміни яких сторони дійшли згоди, та які не є предметом оскарження в межах даної справи.

Також, апелянт зазначає, що в порушення приписів ч. 5 ст. 236 ГПК України, судом першої інстанції не було надано оцінку доводам відповідача щодо невірного розрахунку позивачем ціни позову, що призвело до безпідставного стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 284 558,47 грн.

Серед іншого, скаржник вказує, що покладання на відповідача судових витрат по оплаті судового збору в розмірі 100% свідчить про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат та порушення ч. 9 ст. 129 ГПК України.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом від 10.04.2024, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Колоколова С.І., Ярош А.І.

Апеляційна скарга подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.04.2024 вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" було відкладене до надходження витребуваних цією ж ухвалою з Господарського суду Одеської області матеріалів зазначеної справи до суду апеляційної інстанції.

12.04.2024 матеріали справи №916/2407/22 надійшли до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" залишено без руху; встановлено апелянту строк для усунення недоліків, виявлених при поданні апеляційної скарги, шляхом надання до суду доказів надсилання копії апеляційної скарги з додатками на адресу Доброславської окружної прокуратури, протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

17.04.2024 від апелянта до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додані докази надсилання копії апеляційної скарги з додатками на адресу Доброславської окружної прокуратури.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Одеської області від 20.03.2024 у справі № 916/2407/22, розгляд справи призначено на 29.05.2024 об 11:00 год.

06.05.2024 від заступника керівника Доброславської окружної прокуратури до Південно-західного апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким прокуратура не погоджується з її доводами, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 розгляд справи відкладено на 12.06.2024 о 14:00 год.

30.05.2024 від Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області до Південно-західного апеляційного суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутністю представника позивача-1.

У судовому засіданні 12.06.2024 відповідач підтримав вимоги апеляційної скарги та просив останню задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати.

Представник прокуратури просив суд апеляційної інстанції залишити рішення місцевого господарського суду без змін.

Представники позивачів в судове засідання не з`явились.

Частиною 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення суду, враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, їх явка обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, зважаючи на наявність клопотання представника позивача-1 про розгляд справи без участі його представника та відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області та Управління освіти Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області.

У судовому засіданні 12.06.2024 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, Управління освіти Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області 05.02.2021 оголосило про проведення відкритих торгів Електрична енергія, код 09310000-5 Електрична енергія за ДК 021:2015 Єдиний закупівельний словник з очікуваною вартістю 778 250,00 грн.

Запланований обсяг електричної енергії складав 275 000 кВт*год.

Учасниками вказаних відкритих торгів зареєструвалися: Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" (TOB "ООЕК") з цінової пропозицією 622 875,00 грн. з ПДВ та Товариство з обмеженою відповідальністю ПОЛТАВАЕНЕРГОЗБУТ з ціновою пропозицією 676 500,00 грн. з ПДВ.

За результатом розгляду тендерних пропозицій, згідно з протоколом розкриття тендерних пропозиції/пропозицій UA-2021-02-05-010334-а від 10.03.2021 визначено переможцем Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" з найменшою остаточною ціновою пропозицією 611 201,25 грн. з ПДВ.

Надалі, між Управлінням освіти Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області (споживач) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" (постачальник) укладено договір № 12-22Z-ПВЦ від 26.03.2021 про постачання електричної енергії на суму 611 201,25 грн.

Відповідно до п.2.1 договору постачальник продає електричну енергію, за кодом CPV за ДК 021:2015-09310000-5 електрична енергія, споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Кількість електричної енергії за березень-грудень 2021 року визначено в обсязі 275 000 кВт*год, відповідно до додатку 3 до договору «Обсяги постачання (закупівлі) електричної енергії споживачу (чем) ( п. 2.2 договору).

Строк постачання електричної енергії: з 26.03.2021 по 31.12.2021 (п.2.3 договору).

За положеннями п. 5.1 договору ціна цього договору за березень-грудень 2021 становить 611201,25 грн., у т.ч. ПДВ 101866,88 грн. Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 3 до цього договору.

Відповідно до п.13.1 договір вступає в силу з дня його підписання та укладається на строк, зазначений у комерційній пропозиції, а саме: з 26.03.2021 по 31.12.2021.

Згідно з п. 13.4 договору постачальник має повідомити про зміну будь- яких умов договору споживача не пізніше, ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право споживача розірвати договір. Постачальник зобов`язаний повідомити споживача в порядку, встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни і про право припинити дію договору без сплати будь- яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації постачальнику, якщо споживач не приймає нові умови.

Додатковою угодою № 1 від 20.04.2021 внесено зміни до п.5.1 Розділу 5 « 5. Ціна, порядок обліку та оплати електричної енергії договору в наступній редакції:

5.1. Ціна цього договору на період до 31 грудня 2021 року становить 611201,25 грн. Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 3 до цього договору.

Надалі, між сторонами було укладено ряд додаткових угод.

Додатковою угодою № 2 від 17.09.2021 підвищено ціну на електричну енергію до 2,444805 грн. 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за договором зменшено та установлено в розмірі 260 665 кВт*год.

Додатковою угодою № 2 від 17.09.2021 підвищено ціну на електричну енергію до 2,444805 грн. 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за договором зменшено та установлено в розмірі 260 665 кВт*год.

Додатковою угодою № 3 від 20.09.2021 підвищено ціну на електричну енергію до 2,6892855 грн. 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за договором зменшено та установлено в розмірі 247634 кВт*год.

Додатковою угодою № 4 від 23.09.2021 підвищено ціну на електричну енергію до 2,95821405 грн. 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за договором зменшено та установлено в розмірі 235 788 кВт*год.

Додатковою угодою № 5 від 27.09.2021 підвищено ціну на електричну енергію до 3,1652890335 грн. 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за договором зменшено та установлено в розмірі 228 038 кВт*год.

Додатковою угодою № 6 від 30.11.2021 підвищено ціну на електричну енергію до 3,481501408 грн. 1 кВт*год Обсяг електричної енергії за договором зменшено та установлено в розмірі 224 571 кВт*год.

Додатковою угодою № 7 від 01.12.2021 підвищено ціну на електричну енергію до 3,829303399 грн. 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за договором зменшено та установлено в розмірі 221 418 кВт*год.

Додатковою угодою № 8 від 02.12.2021 підвищено ціну на електричну енергію до 3,829303399 грн. 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за договором зменшено та установлено в розмірі 218 552 кВт*год.

Додатковою угодою № 9 від 03.12.2021 підвищено ціну на електричну енергію до 4,632614704 грн. 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за договором зменшено та установлено в розмірі 215 947 кВт*год.

Додатковою угодою № 10 від 29.12.2021 продовжено термін дії договору до 31.03.2022.

Додатковою угодою № 11 визначено обсяг енергії в розмірі 242 333 кВт*год., у тому числі на 2022 рік в обсязі 26 386 кВт*год. та установлено ціну договору 733441,50 грн.

Матеріали справи свідчать, на виконання вказаного договору постачальником за відповідними актами прийняття-передавання товарної продукції було поставлено споживачу електричну енергію.

Прокурор вказує, що сторонами з дня укладання основного договору безпідставно підвищено ціну на електричну енергію з 1,852125 грн. до 4,632614704 грн за 1 кВт*год, тобто на 150 %.

При цьому, обсяг електроенергії, що закупається, зменшилася з 275 000 кВт*год до 242 333 кВт*год., а термін дії договору продовжено на 3 місяці.

Звертаючись із даним позовом до суду першої інстанції прокурор зазначив, що сторонами під час проведення закупівлі електричної енергії порушено вимоги чинного законодавства, принципи ефективного та прозорого здійснення закупівлі, що спричинило безпідставне витрачання коштів, нераціональне та неефективне їх використання. На переконання прокурора, внаслідок укладення оспорюваних додаткових угод була збільшена ціна на електричну енергію, що призвело до закупівлі останньої у менших обсягах, ніж передбачалось за договором, що є порушенням бюджетного законодавства, принципів добросовісної конкуренції, об`єктивної та неупередженої оцінки тендерних пропозицій та принципу запобігання корупційним діям і зловживанням при проведенні публічних закупівель.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, вивчивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Оскільки в даному випадку апеляційна скарга скаржника ґрунтується, в тому числі, і на доводах щодо повноважень прокурора в частині здійснення представництва інтересів держави в суді, перш ніж здійснювати апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції по суті, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

За змістом ст. 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France ЄСПЛ зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".

Позиція ЄСПЛ засвідчує, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинно чинитися правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Закон України "Про прокуратуру" визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Колегія суддів звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

Отже, з урахуванням вищевикладеного, у розумінні положень ст.ст. 73, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

В обґрунтування підстав представництва прокурора в суді, останній зазначає, що сторонами всупереч інтересів держави, без будь-яких належних на те підстав та в порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі» укладено ряд додаткових угод, за якими суттєво збільшено ціну за одиницю товару, що призвело до зайвого витрачання бюджетних коштів на закупівлю електричної енергії за договором.

Прокурором подано позов в особі Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області та Управління освіти Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області в зв`язку з невиконанням ними своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави в суді.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, є місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Управління освіти є виконавчим органом місцевої ради, який у розумінні ст. 22 Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів (за рахунок яких здійснювалася закупівля електричної енергії за договором), що уповноважений на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету та зобов`язаний ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері та публічних закупівель.

Як вбачається із матеріалів справи, договір та спірні додаткові угоди до нього укладені між освіти Фонтанської сільської ради Одеського району та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» м. Одеса

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (п.38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем.

У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину, має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону "Про прокуратуру").

Аналогічний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №917/341/19, від 02.02.2021 у справі №922/1795/19, від 07.04.2021 у справі №917/273/20, від 18.06.2021 у справі №927/491/19.

Так, у справі №927/491/19 прокурор звернувся з позовом від імені відділу як сторони договору, який судом було визнано недійсним. У позові прокурор просив стягнути кошти на користь відділу як сторони договору. Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду виснував, що прокурор правильно визначив відділ (сторону договору) як позивача, враховуючи, що позов містить вимогу про стягнення надмірно сплачених за договором грошових сум на користь відділу (і не містить вимоги про стягнення отриманого за договором в дохід держави) (п.59 постанови від 18.06.2021 у справі №927/491/19).

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

За положеннями частини 1, 3 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади (ч.1, 2 ст.11 Закону).

Відповідно до даних ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником Управління освіти Фонтанської сільської ради є Фонтанська сільська рада.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 по справі № 904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади.

Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 зі справи №469/1044/17 зазначено про те, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган, як така сторона, може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу, як сторони правочину, має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абз. 3 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 917/341/19, від 02.02.2021 у справі № 922/1795/19, від 07.04.2021 у справі № 917/273/20, від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.

У даній справі судом першої інстанції правильно встановлено, що Доброславська окружна прокуратура Одеської області листом №58-2104 від 27.07.2022 повідомила Фонтанську сільську раду про порушення законодавства під час проведення тендеру, укладання та виконання договору №12-222-ПВЦ від 26.03.2021 та додаткових угод до вказаного договору. Проте, відповідь не надходила.

Також, прокуратура направила лист до Управління освіти Фонтанської сільської ради №58-2141 вих-22 від 29.07.2022, яким повідомила про порушення законодавства під час проведення тендеру, укладання та виконання договору № 12-222-ПВЦ від 26.03.2021 та додаткових угод до вказаного договору.

Згідно відповіді № 755/01-18 від 02.08.2022 Управління освіти Фонтанської сільської ради порушень не вбачає.

Зважаючи на викладене, виходячи із предмета і підстав позову, сформульованих прокурором, та враховуючи, що Управління освіти Фонтанської сільської ради є стороною правочину, до якого були укладені оспорювані додаткові угоди, втім, не звернулося до суду з позовом про визнання їх недійсними після отримання інформації від прокурора про наявні порушення, що підтверджує бездіяльність компетентного органу, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Фонтанської сільської ради та Управління освіти Фонтанської сільської ради та звернення до суду із вказаним позовом. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2023 зі справи № 927/366/22 і суд у справі № 927/56/23 не вбачає підстав для відступу від неї.

За таких обставин, судова колегія вважає безпідставними доводи скаржника стосовно того, що Управління освіти Фонтанської сільської ради має неналежний статус позивача у даній справі.

Щодо недійсності додаткових угод, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Правові та економічні засади закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначає Закон України "Про публічні закупівлі".

Метою вказаного закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

У статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" зазначено, що договір про закупівлю - це господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (частина 1 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі").

Згідно з частиною першою статті 628, статтею 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

За частиною другою статті 189 Господарського кодексу України (далі - ГК України) ціна є істотною умовою господарського договору.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частинами першою, другою статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Із системного тлумачення наведених норм ЦК України, ГК України та Закону України "Про публічні закупівлі" вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.

Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону України "Про публічні закупівлі", яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 по справі №922/2321/22.

Наведене підтверджується також історичним тлумаченням норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". У цьому Законі в редакції до 19 квітня 2020 року норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 була викладена в статті 36 та мала такий зміст: «Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі».

Отже, вказана норма Закону України "Про публічні закупівлі" в редакції до 19 квітня 2020 року не дозволяла зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, проте не обмежувала сторони в можливості багато разів змінювати (не було обмежень щодо строків зміни ціни) таку ціну протягом дії договору в межах встановлених 10 % у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Зазначена норма була змінена Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель» № 114-IX від 18 вересня 2019 року (далі - Закон № 114-ІХ), яким Закон України "Про публічні закупівлі" було викладено в новій редакції. У новій редакції зазначена норма була викладена в пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії.

Отже, в новій редакції норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" не змінила свого змісту щодо розміру зміни ціни за одиницю товару (не більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю), проте була доповнена умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни, а саме не частіше ніж один раз на 90 днів.

Як вбачається з пояснювальної записки до проєкту Закону № 114-ІХ, метою його прийняття було удосконалення системи публічних закупівель, спрямованої на розвиток конкурентного середовища та добросовісної конкуренції у сфері закупівель, а також забезпечення виконання міжнародних зобов`язань України у сфері публічних закупівель, у тому числі протидії «ціновому демпінгу» коли учасник процедури закупівлі пропонує значно занижену ціну товару, щоб перемогти, а потім через додаткові угоди суттєво збільшує ціну товару та відповідно зменшує обсяг закупівлі, чим нівелює результати публічної закупівлі.

За такої мети очевидно, що зміни, внесені законодавцем Законом № 114-ІХ у вказану норму пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель використовувати «ціновий демпінг» з подальшим збільшенням ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами за результатами процедури закупівлі та при укладенні договору про закупівлю.

Так, колегія суддів зазначає, що предметом укладеного між сторонами договору є електрична енергія, ДК 021:2015 під кодом: 09310000-5 електрична енергія, за ціною 1,852125 грн. з ПДВ (у договорі не відображено) 1 кВт*год. за обсяг електричної енергії: 275 000 кВт*год, загальною вартістю 611 201,25 гривень.

Такий правочин укладено за наслідкам розгляду тендерних пропозицій, згідно з протоколом засідання тендерного комітету, за яким переможцем визначено TOB "ООЕК" з остаточною ціновою пропозицією 611 201,25 грн. з ПДВ.

Втім, як свідчать наявні матеріли справи сторонами під час укладення оспорюваних додаткових угод не дотримано законодавчо визначених обмежень щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами за результатами процедури закупівлі та при укладенні договору про закупівлю.

Зокрема, додатковою угодою № 2 від 17.09.2021 підвищено ціну на електричну енергію до 2,444805 грн. 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за договором зменшено та установлено в розмірі 260 665 кВт*год.

Додатковою угодою № 2 від 17.09.2021 підвищено ціну на електричну енергію до 2,444805 грн. 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за договором зменшено та установлено в розмірі 260 665 кВт*год.

Додатковою угодою № 3 від 20.09.2021 підвищено ціну на електричну енергію до 2,6892855 грн. 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за договором зменшено та установлено в розмірі 247634 кВт*год.

Додатковою угодою № 4 від 23.09.2021 підвищено ціну на електричну енергію до 2,95821405 грн. 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за договором зменшено та установлено в розмірі 235 788 кВт*год.

Додатковою угодою № 5 від 27.09.2021 підвищено ціну на електричну енергію до 3,1652890335 грн. 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за договором зменшено та установлено в розмірі 228 038 кВт*год.

Додатковою угодою № 6 від 30.11.2021 підвищено ціну на електричну енергію до 3,481501408 грн. 1 кВт*год Обсяг електричної енергії за договором зменшено та установлено в розмірі 224 571 кВт*год.

Додатковою угодою № 7 від 01.12.2021 підвищено ціну на електричну енергію до 3,829303399 грн. 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за договором зменшено та установлено в розмірі 221 418 кВт*год.

Додатковою угодою № 8 від 02.12.2021 підвищено ціну на електричну енергію до 3,829303399 грн. 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за договором зменшено та установлено в розмірі 218 552 кВт*год.

Додатковою угодою № 9 від 03.12.2021 підвищено ціну на електричну енергію до 4,632614704 грн. 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за договором зменшено та установлено в розмірі 215 947 кВт*год.

Отже, у даному випадку оспорювані додаткові угоди укладені з перевищенням максимального ліміту щодо зміни ціни у розмірі 10 відсотків, встановленого нормами пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Водночас, як вже було вказано вище Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 дійшла висновку, що відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Ураховуючи викладене, судова колегія вважає, що додаткові угоди 2-9 до договору про закупівлю електричної енергії № 12-22Z-ПВЦ від 26.03.2021 суперечать наведеним вище нормам ЦК України та Закону України "Про публічні закупівлі", тому підлягають визнанню недійсними.

Відтак, висновки суду першої інстанції у цій частині є обґрунтованими.

Щодо позовної вимоги про стягнення безпідставно надмірно сплачених бюджетних коштів, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 15.06.2021 року у справі № 904/5726/19 в процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що активна роль суду проявляється, зокрема, в самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду, на переконання Великої Палати Верховного Суду, носить імперативний характер.

Зважаючи на наведену правову позицію, колегія суддів наділена повноваженнями самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин, зокрема, шляхом вирішення питання застосування до спірних правовідносин відповідних норм права.

Так, згідно з приписами ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Недійсність спірних додаткових угод не означає відсутність між сторонами договірних відносин, адже відносини між ними врегульовані договором, тобто зобов`язання є договірними (подібні висновки наведені в постановах Верховного Суду від 13.07.2021 у справі №927/550/20, від 18.06.2021 у справі №927/491/19).

Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Управління освіти Фонтанської сільської ради у листі № 755/01-18 від 02.08.2022 року зазначило про те, що відповідно до наданих бухгалтерських документів за договором від 26.03.2021 № 12-22Z-ПВЦ Управлінням спожито 242 331 кВт*год на загальну суму 733 385,77 грн.

Враховуючи наведене, а також те, що додаткові угоди №№2-9 судом визнано недійсними, а відповідно зобов`язання сторін регулюються договором про закупівлю електричної енергії № 12-22Z-ПВЦ від 26.03.2021 та додатковою угодою №1 до нього, споживач мав сплатити вартість спожитої електричної енергії, яка складає 242331 кВт*год* 1,852125 грн- 448 827,30 грн.

Однак, як свідчать наявні матеріали справи, за вказаний період споживач сплатив на користь відповідача грошові кошти за спожиту електричну енергію у загальному розмірі 1489 619,29 грн.

Отже, загальна сума переплати складає 284 558,47 грн.

З огляду на викладене, отримані відповідачем грошові кошти у сумі 284 558,47 грн. є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути відповідно до статей 216, 1212 Цивільного кодексу України.

Щодо тверджень апелянта про те, що судом першої інстанції безпідставно визнано недійсними оспорюванні додаткові угоди в повному обсязі, а не їх окремі частині, зокрема щодо збільшення ціни товару, колегія суддів зазначає таке.

Правові наслідки недійсності окремих частин правочину встановлені статтею 217 ЦК України, згідно з якою недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Тобто умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому.

Такий правовий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 12.03.2018 у справі №910/22319/16), від 11.08.2021 у справі № 926/324/20 та від 18.11.2021 у справі № 907/12/19.

Стаття 180 ГК України визначає, що істотними умовами договору, без погодження яких укладення господарського договору неможливе, є предмет, ціна та строк дії договору (частина третя статті 180 ГК України).

У даному випадку ціна товару є істотною умовою договору та додаткових угод до нього, а тому оспорюванні правочину можуть бути визнанні судом недійними лише в повному обсязі.

Колегія суддів також не приймає доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції було неправильно здійснено розподіл судових витрат, оскільки ініціатором укладення додаткових угод виступило саме ТОВ «ООЕК», а отже приписи ч. 9 ст. 129 ГПК України по оплаті судового збору на відповідача та позивачів в рівних частинах не підлягають застосуванню.

Щодо висновків суду першої інстанції про часткове задоволення клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення, колегія суддів вважає вважає їх обгрунтованими.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006р. ).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги положення чинного законодавства і встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Одеської області від 20.03.2024 у справі №916/2407/22 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишається без змін.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

Рішення Господарського суду Одеської області від 20.03.2024 у справі №916/2407/22 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.

Повний текст постанови складений та підписаний 17.06.2024.

Головуючий суддяСавицький Я.Ф.

СуддяКолоколов С.І.

СуддяЯрош А.І.