Дата документу 04.06.2024 Справа № 317/2913/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд

Провадження №11-кп/807/477/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Єдиний унікальний №317/2913/19Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2 Категорія: ч.1 ст.296 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2024 року м.Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі

головуючого ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участі секретаря ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

представника потерпілого ОСОБА_7

захисника ОСОБА_8

обвинуваченого ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора, захисника ОСОБА_8 на вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 07 листопада 2023 року, яким

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Долинське Запорізького району Запорізької області, який зареєстрований у АДРЕСА_1 , проживає у АДРЕСА_2 ,

визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.296 КК України,

ВСТАНОВИЛА

Вказаним вироком районного суду ОСОБА_9 визнано винуватим і засуджено за те, що він 23 травня 2019 року приблизно о 16 годині 20 хвилин, знаходячись поблизу свого місця мешкання за адресою: АДРЕСА_2 , під час проведення перевірки працівниками поліції за участю голови Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області ОСОБА_10 , за фактом самовільного зайняття ОСОБА_9 земельної ділянки, яка перебуває у власності Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, нехтуючи загальноприйнятими правилами поведінки та добросусідства у суспільстві, прагнучи показати свою зневагу до існуючих норм поведінки та залякати оточуючих, діючи з особливою зухвалістю, підійшов до службового автомобіля «GWM Hover» з реєстраційним номером НОМЕР_1 , який знаходиться на балансі Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області та у салоні якого знаходився ОСОБА_10 , із застосуванням нецензурної лексики почав погрожувати останньому фізичною розправою, після чого піднявши із землі камінь, кинув його в напрямку ОСОБА_10 та розбив лобове скло зазначеного автомобіля, в результаті чого пошкодив майно, яке знаходиться на балансовому обліку Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

У результаті протиправних дій ОСОБА_9 було зірвано робочий процес голови Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області ОСОБА_10 , заплановані ним зустрічі на території Долинської об`єднаної територіальної громади Запорізького району Запорізької області та заподіяно матеріальну шкоду Долинській сільській раді Запорізького району Запорізької області на суму 10138 грн. 66 коп. внаслідок пошкодження вищевказаного автомобіля.

Дії ОСОБА_9 кваліфіковано за ч.1 ст.296 КК, як грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю. Йому призначено покарання у виді арешту строком на 6 місяців.

На підставі п.2 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Вирішено питання про цивільний позов та речовий доказ.

В апеляційній скарзі прокурор просив вирок скасувати, ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_9 покарання за ч.1 ст.296 КК у виді 3 років обмеження волі. На підставі п.2 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК звільнити ОСОБА_9 від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Свої вимоги мотивував тим, що із показів, наданих обвинуваченим під час судового розгляду, вбачається, що він не жалкує про вчинене кримінальне правопорушення, а навпаки вважає, що вчинив правильно, висновків для себе не зробив та у разі виникнення аналогічної ситуації не виключається повторення дій та поведінки ОСОБА_9 до суспільства. Також при призначенні покарання обвинуваченому судом не враховано особливу зухвалість кримінального правопорушення та обставини, встановлені органом досудового слідства, адже кримінальне правопорушення обвинувачений вчинив грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, нехтуючи загальноприйнятими правилами поведінки та добросусідства у суспільстві, прагнучи показати свою зневагу до існуючих норм поведінки та залякати оточуючих, погрожував фізичною розправою ОСОБА_10 . Крім того, судом не враховано відсутність пом`якшуючих обставин, які би сприяли призначенню м`якого покарання. За таких обставин, з урахуванням особи обвинуваченого, ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є суспільно-небезпечним і завдало шкоду суспільству в цілому, обвинуваченому необхідно призначити більш суворе покарання.

Захисник в своїй апеляційній скарзі просив вирок скасувати, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_9 закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що матеріалами кримінального провадження безспірно доведено, що мав місце особистий конфлікт ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , який виник на ґрунті безпідставних претензій останнього на вирощений фермером врожай полуниці. Проте суд дійшов протилежного висновку внаслідок викривлення або неповного відображення пояснень свідків, а також ігнорування достовірних, належних і допустимих доказів сторони захисту.

Суд із показів, наданих обвинуваченим в судовому засіданні, навів у вироку лише ті, які хоч якось вкладаються у формулювання обвинувачення, при цьому не навів ряд показів обвинуваченого.

До показів свідка ОСОБА_10 суд повинен був поставитись критично, адже даний свідок надав неправдиві покази. Покази представника потерпілого - ОСОБА_11 , яка не була учасником подій 23.05.2019 pоку, жодного доказового значення у справі не мають. Покази свідка ОСОБА_12 наведено у вироку викривлено, а саме із них виключені усі відомості, які не вкладаються у версію сторони обвинувачення. Покази свідка ОСОБА_13 відображені у вироку в цілому правильно, але неповно.

Свідки ОСОБА_14 і ОСОБА_15 підтвердили факт провокативної поведінки ОСОБА_10 відносно ОСОБА_9 , а також відсутність з боку ОСОБА_9 будь-яких агресивних дій, погроз або образ у бік інших осіб - поліцейських, працівників сільради тощо. Суд не зазначив у вироку про своє критичне ставлення до цих пояснень, тобто фактично визнав їх належним, допустимим і достовірним доказом. Проте мотивів того, чому саме ці пояснення не покладені в основу вироку, та надано перевагу іншим доказам у вироку не зазначено. Суд обмежився лише механічним відтворенням усного мовлення свідків, не піддавши повідомлені ними відомості співставленню з іншими доказами або критиці.

Покази свідка ОСОБА_16 повністю спотворені судом у вироку. Між тим, зазначений свідок підтвердив факт провокативної поведінки ОСОБА_10 , а також відсутність будь-яких протиправних дій ОСОБА_9 стосовно інших осіб.

Покази свідка ОСОБА_17 суд виклав у вироку в основному правильно, але неповно. Показами свідка ОСОБА_18 спростовується наявність в діях обвинуваченого хуліганського мотиву.

Заява секретаря Долинської сільської ради від 19.06.19 за своїм змістом не є заявою про вчинення кримінального правопорушення і не відповідає вимогам КПК та доказового значення у справі не має. Всі долучені сільрадою папери і креслення теж не мають жодного значення, оскільки щодо земельної ділянки ухвалено судові рішення, які повністю і остаточно спростовують версію ОСОБА_10 про «самовільний захват землі».

Суд надав довільне відображення у вироку змісту доданого до протоколу огляду речей від 18.06.2019 року DVD-R диску, яке не відповідає дійсно зафіксованим обставинам на цьому диску.

Суд у вироку зазначив, що надані стороною захисту фототаблиці земельної ділянки та копії документів щодо права власності на нерухоме майно підтверджують, що територія ділянки, де відбувалися події 23.05.2019 року, є огородженою парканом лише частково, тобто не з усіх боків. Проте на фототаблицях добре видно, що це окрема територія, з окремим в`їздом (воротами), що на ній розташований комплекс господарських споруд.

Суд критично оцінив долучені копії довідок-характеристик відносно ОСОБА_9 , натомість прийняв таку, що не відповідає дійсності, характеристику, видану командою ОСОБА_10 . Між тим, мешканці громади ніяких претензій до ОСОБА_9 не мають.

Суд надав у вироку довільне тлумачення рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 19.01.2021 року, вказавши, що при розгляді цивільної справи не встановлено, що спірна земельна ділянка (48,9 га) була зареєстрована за СФГ « ОСОБА_19 », як і не було доведено позивачем, що у нього в користуванні перебуває ця земельна ділянка.

Суд безпідставно зазначив про те, що надані стороною захисту протоколи огляду вмісту веб-ресурсів від 22.04.2021 року та від 08.11.2022 року не стосуються кримінального провадження, оскільки зазначені данні доводять намагання приховати невідповідаючу дійсності інформацію про «самозахват землі».

Суд безпідставно відкинув наданий стороною захисту протокол тимчасового доступу до речей і документів від 06.05.2023 року, зазначивши про те, що цей протокол не несе доказового значення у цьому кримінальному провадженні. Між тим, даний протокол доводить, що 23.05.2019 року мала місце провокація і неправдиве повідомлення про самовільне зайняття земельної ділянки і викрадення врожаю.

Відповідно до Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту - земельної ділянки від 26.06.2019 року, складеного інспектором ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області, ОСОБА_9 порушив строки повернення тимчасово займаної земельної ділянки, що є порушенням Земельного кодексу України, відповідальність за яке передбачена ст.54 КпАП України. Проте такий акт у справі відсутній і для дослідження не надавався і інформації про притягнення ОСОБА_9 до адміністративної відповідальності в матеріалах справи немає.

Крім того, дії ОСОБА_9 не утворюють складу злочину, передбаченого ч.1 ст.296 КК. Адже мотивом хуліганства повинно бути передусім бажання винного протиставити себе не окремій особі, а суспільству. У даній справі злочин вчинено не обвинуваченим, а особою, яка проти волі володільця ділянки вдерлася на неї, намагалася там хазяйнувати, давила посіви та декілька годин не припиняла своєї протиправної поведінки.

Згідно з п.6 ч.2 ст.242 КПК в редакції станом на 30.08.2019 року (дата затвердження обвинувального акту) для визначення розміру матеріальних збитків, спричинених злочином, слідчий був зобов`язаний звернутися до слідчого судді з клопотанням про призначення експертизи. Проте слідчий відповідного клопотання не подавав, а тому всі надані Долинською СР папери щодо розміру збитків не є доказами, а тому цивільний позов повинен вважатися необґрунтованим. Наявний у справі висновок оцінювача містить багато наукообразних фраз і формул, з яких випливає, що вартість заміни лобового скла прямо залежить від ринкової вартості самого автомобіля. До вартості ремонту з незрозумілої причини включено роботи з ремонту і фарбування капоту, встановлення нової панелі приладів, мийки, антикорозійної обробки тощо. Проте такі роботи, які ніяк не були і не можуть бути пов`язані з реально нанесеним пошкодженням, складають ледве не половину кошторису. Жодного товаро-супровідного або платіжного документу, який би доводив фактичні витрати, не надано. Немає ані накладної на придбання запасних частин, ані договору на проведення ремонтних робіт, ані доказів оплати таких робіт. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що без спеціальних знань потерпіла сторона не могла визначити вартість збитків - адже вона звернулася з цього приводу до оцінювача, який не є судовим експертом. Таким чином, суд першої інстанції належним чином не встановив такий елемент складу злочину, як розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Також захисник просив викликати і допитати під час апеляційного розгляду свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_20 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , або відтворити в судовому засіданні відповідні аудіо записи судових засідань.

Заслухавши доповідь судді, з`ясувавши позицію обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу сторони захисту та заперечили проти апеляційної скарги прокурора; представника потерпілого, який заперечив проти апеляційної скарги захисника, а при вирішенні апеляційної скарги прокурора покладався на розсуд суду; прокурора, який повністю підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги та заперечив проти скарги захисника; перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право вирок суду скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Зі змісту ст.370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст.94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Проте у цьому кримінальному провадженні районний суд не дотримався зазначених вимог закону.

Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_9 було висунуто обвинувачення у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, тобто у вчиненні передбаченого ч.1 ст.296 КК кримінального правопорушення.

Хуліганство - це грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжуються особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом (ч.1 ст.296 КК).

Безпосереднім об`єктом кримінально-правової охорони за статтею 296 КК є громадський порядок, тобто суспільні відносини, що сформовані внаслідок дії правових норм, а також моральних-етичних засад, звичаїв, традицій та інших позаюридичних чинників і полягає в дотриманні усталених правил співжиття.

Підтримання громадського порядку є одним із важливих чинників захисту честі, гідності, здоров`я, безпеки громадян, їх спокійного відпочинку та безперешкодної праці, втілення інших природних, соціальних і культурних прав членів людської спільноти.

Кримінально каране хуліганство з об`єктивної сторони полягає в посяганні на ці правоохоронювані цінності, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Таке посягання, як правило, здійснюється у людних або громадських місцях, зазвичай з ініціативи правопорушника, супроводжується нецензурною лайкою та/або фізичним насильством, пошкодженням майна і призводить до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.

За зовнішніми ознаками хуліганство певним чином схоже на ряд інших злочинів, зокрема на ті з них, що посягають на здоров`я, честь і гідність людини, її майно. Критеріями розмежування цих діянь є насамперед об`єкт посягання, що визначає правову природу та суспільну небезпечність кожного з них, і мотив як ознака суб`єктивної сторони злочину.

Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок. Проявами особливої зухвалості під час цих дій є нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, знищення або пошкодження майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо.

Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства.

Таким чином, для юридичної оцінки діяння за статтею 296 КК обов`язковим є поєднання ознак об`єктивної сторони цього злочину у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб`єктивної сторони, зокрема, мотиву явної неповаги до суспільства.

Зміст і спрямованість протиправного діяння, що має істотне значення для його правової оцінки, в кожному конкретному випадку визначається виходячи з часу, місця, обстановки й інших обставин його вчинення, характеру дій винного, а також поведінки потерпілого і стосунків, що склалися між ними.

Повертаючись до обставин даного кримінального провадження, колегія суддів зазначає, що відповідно до мотивувальної частини вироку суд визнав доведеним ту обставину, що обвинувачений вчинив хуліганство, знаходячись поблизу свого місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Між тим обвинувачений під час судового розгляду стверджував про те, що коли до садиби під`їхала поліцейська машина, він вийшов з будинку на дорогу. Проте в подальшому автомобіль сільської ради і за ним ще одна поліцейська машина заїхали у відкриті ворота обійстя обвинуваченого і він побіг за ними. Тобто обвинувачений стверджував про те, що інкриміновані йому події відбувалися саме на належній йому території домогосподарства.

Проте суд першої інстанції з огляду на такі покази не з`ясував і не встановив дійсне місце вчинення інкримінованого ОСОБА_9 кримінального правопорушення, не перевірив і не встановив, чи є це місце громадським, а відтак чи мало місце порушення громадського порядку з боку обвинуваченого.

Крім того, висновок про зміст та спрямованість умислу винного має бути зробленим з огляду на характер дій особи, яка їх вчиняє. Відтак у цій справі за результатами судового розгляду суд мав чітко визначити та відобразити у судовому рішенні, якими доказами обвинувачення довело наявність суб`єктивної сторони хуліганства, тобто усвідомлення обвинуваченим ОСОБА_9 того, що своїми діями він грубо порушує громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства. Проте будь-яких мотивів, з яких суд дійшов висновку про наявність в діях обвинуваченого хуліганського мотиву, у вироку не наведено.

Зокрема у вироку не зазначено, на підставі чого суд встановив, що в такий спосіб обвинувачений мав на меті саме протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки, а не захистити своє право власності, яке він вважав порушеним і про що, ще до кидання каміння у лобове скло автомобіля, він неодноразово наголошував, вимагаючи від співробітників поліції, ОСОБА_10 і інших осіб, які були з ним, покинути територію належної йому земельної ділянки, що є прилеглою до його домоволодіння за вказаною у обвинувальному акті адресою. Суд не навів переконливих мотивів і доказів того, що протиправні дії ОСОБА_9 мали місце, як зазначено в обвинувальному акті саме поблизу місця мешкання обвинуваченого, а не за адресою земельної ділянки, де розташовано домогосподарство, в якому саме обвинувачений і мешкає.

Не врахував суд і тієї обставини, що за ч.1 ст.296 КК протиправні діяння вчиняються за відсутностізовнішнього приводу або з незначного приводу і зазвичай спрямованіна випадковіоб`єкти. Між тим, обвинувачений протягом кримінального провадження, послідовно стверджував про те, що усі події відбувалися на території його домоволодіння. Із дослідженого під час апеляційного розгляду DVD-R диску, який долучений до матеріалів кримінального провадження, вбачається, що обвинувачений ОСОБА_9 декілька раз вимагає покинути належну йому територію, називаючи її приватною та вказує на протиправне і незаконне перебування на ній ОСОБА_10 та інших осіб. Зазначене може свідчити про те, що обвинувачений навпаки намагався уникнути цієї конфліктної ситуації, чому також у вироку не надано жодної оцінки.

Відтак з огляду на такі покази обвинуваченого суд, ухвалюючи вирок у справі, не перевірив, а відтак і не обґрунтував у вироку питання законності чи незаконності перебування ОСОБА_10 та інших осіб на місці вчинення інкримінованого ОСОБА_9 кримінального правопорушення. Адже за обставинами даного провадження ОСОБА_10 та інші особи без будь-якої ухвали слідчого судді потрапили на територію домоволодіння, проводили там слідчі дії, опечатували належні обвинуваченому автомобіль з врожаєм. Ні ОСОБА_10 , ні працівники поліції не надали будь-якого доказу на підтвердження законності їх перебування на території, яку обвинувачений ОСОБА_9 вважає належною йому.

Відповідно до обвинувального акта та вироку суду ОСОБА_10 та інші особи перебували на місці, де було вчинено злочин, з метою проведення перевірки за фактом самовільного зайняття ОСОБА_9 земельної ділянки.

Між тим, суд першої інстанції не з`ясував та не перевірив ту обставину, чи дійсно ОСОБА_9 самовільно використовував земельну ділянку та чи дійсно мало місце розслідування кримінального провадження за ст.197-1 КК, під час якого співробітники поліції здійснювали опечатування автомобіля синього кольору з полуницею, які належали обвинуваченому.

Між тим, колегією суддів встановлено, що наразі між ОСОБА_9 та Долинською сільською радою Запорізького району Запорізької області триває спір щодо земельної ділянки площею 48,9 га. Відповідно до позову ОСОБА_9 ця ділянка рішенням Запорізької районної Ради народних депутатів Запорізького району Запорізької області Української РСР №7 від 22 червня 1991 року була надана ОСОБА_21 у довічне успадковане володіння із земель запасу для ведення селянського (фермерського) господарства та на базі якої було створено фермерське господарство «Желудько». Після смерті ОСОБА_21 . ОСОБА_9 очолив фермерське господарство і продовжував вести господарську діяльність.

Отже судом першої інстанції не враховано, що на час інкримінованих подій ОСОБА_9 зазначений вище спір не було вирішено, про що свідчить зміст постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 листопада 2023 року (справа №317/905/20, провадження №61-18767св21), а відтак достеменно не встановлено і не підтверджено, що на час подій, які є предметом розгляду у цій справі, обвинувачений дійсно незаконно користувався зазначеною земельною ділянкою.

Судова колегія відмічає, що захист права власності є одним із базових принципів, визнаних світовою спільнотою.

Зокрема, відповідно до статті 12 Загальної декларації прав людини, яку прийнято і проголошено Резолюцією 217 А (Ш) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, і статті 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року, ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте та сімейне життя і безпідставного посягання на недоторканність свого житла, кожна людина має право на захист від такого втручання або посягань.

Зміст цього принципу розкрито і конкретизовано у статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція). Згідно з наведеною нормою міжнародного права: «Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання відбувається згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб».

Зазначені міжнародно-правові норми імплементовані у національне законодавство України, яке розширило коло об`єктів правового захисту і встановило гарантії недоторканності не лише житла, а й іншого володіння особи.

Зокрема, як передбачено статтею 30 Конституції України, кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. Лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна, чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Наведені конституційні норми, що охороняють права і свободи людини, знайшли закріплення у КПК як засади кримінального судочинства (пункт 6 частини 1 статті 7, стаття 13), за якими не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим кодексом.

Встановлена у статті 162 КК кримінальна відповідальність за незаконне проникнення до житла чи іншого володіння особи є однією з законодавчих гарантій захисту прав людини, передбачених статтею 8 Конвенції і статтею 30 Конституції України.

Водночас сам факт протиправного володіння особою житловим приміщенням та/або земельною ділянкою, навіть якщо вони мають іншого власника, не надає права нікому, у тому числі службовим особам, входити й оглядати ці об`єкти без дозволу фактичного володільця за межами встановлених законом процедур. Адже кримінально-правова охорона недоторканності житла чи іншого володіння особи покликана забезпечити також захист нерозривно пов`язаного з цими об`єктами права людини на повагу до її приватного та сімейного життя. Тому стаття 162 КК застосовується й у випадках, якщо проникнення жодним чином не позначається на праві власності або іншому праві володіння, а також може застосовуватися навіть у разі, коли протиправне вторгнення здійснено власником відповідного майна.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці сформував орієнтири застосування статті 8 Конвенції, відповідно до яких захист права за цією статтею не обмежується законним проживанням у будинку, квартирі, а поширюється й на осіб, що фактично володіють і користуються житлом без належних правових підстав (рішення у справах: «МакКан проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom) від 13 травня 2008 року, заява № 19009/04, § 46;«Бжедов проти Хорватії» (Bjedov v. Croatia) від 29 травня 2012 року, заява № 42150/09, § 58; «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria) від 21 квітня 2016 року, заява № 46577/15, § 49; «Брежеч проти Хорватії» (Brezec v. Croatia) від 18 липня 2013 року, заява № 7177/10, § 36).

Із огляду на зазначене юридичні підстави, на яких житло чи інше володіння належить особі, законність чи незаконність набуття потерпілим права на них не впливають на юридичну кваліфікацію дій, що полягали у свавільному проникненні й огляді такого володіння, за статтею 162 КК.

Предметом даного злочину є будь-яке житло чи інше володіння, які фактично належать особі і перебувають у її користуванні незважаючи на спірність реалізації відповідних повноважень. Наявність спору щодо зазначених об`єктів не виключає фактичного володіння і користування ними. На цьому наголосив Верховний Суд України у постанові від 24 березня 2016 року у справі №5-299кз15. (Постанова ВС від 12.03.2024 року справа №722/151/20 провадження №51-71км22)

Відтак суду першої інстанції належало перевірити та встановити чи були у представників Долинської сільської ради, якій було достеменно відомо про користування спірною земельною ділянкою ОСОБА_9 , дійсні передбачені законом підстави для перебування у місці, де було вчинено кримінальне правопорушення, а відтак чи були такі дії правомірними, а відтак чи були безпідставними вимоги обвинуваченого покинути належний йому господарський двір, який був у його користуванні. В іншому разі чи не були дії обвинуваченого зумовлені протиправними діями ОСОБА_10 та інших осіб, які з ним перебували на місці події, і в такому разі чи дійсно мав місце саме хуліганський, а не інший мотив в діях обвинуваченого.

Адже під час апеляційного розгляду колегією суддів було досліджено наданий обвинуваченим технічний звіт по встановленню меж земельних ділянок в натурі ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 . Із пояснювальної записки до цього звіту вбачається, що за ОСОБА_21 визначено в натурі такі межі: пашні площею 47,4 га, та господарський двір площею 1,5 га. розмірами 150х100 метрів, на території якого зі слів обвинуваченого й відбувались означені події.

Отже суд першої інстанції належним чином не перевірив і не встановив на якій саме території відбувалися інкриміновані обвинуваченому ОСОБА_9 події, зокрема чи мали місце ці події на території господарського двору, який виділявся для організації та ведення фермерського господарства у 1992 році ОСОБА_21 , спадкоємцем і правонаступником якого є обвинувачений ОСОБА_9 .

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду, викладені у вироку, є передчасними, оскільки їх було зроблено судом без належної оцінки наданих доказів і з`ясування всіх обставин кримінального провадження.

Зазначене свідчить про порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, які є істотними, оскільки ставлять під сумнів законність і обґрунтованість рішення районного суду, у зв`язку з чим вирок суду не відповідає вимогам ст.ст.370, 374 КПК та підлягає скасуванню.

Проте з огляду на те, що допущені судом порушення вимог закону щодо обґрунтованості, вмотивованості та законності судового рішення не можуть бути усунені під час апеляційного розгляду, вирок суду підлягає скасуванню з одночасним призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції належить врахувати все наведене в даній ухвалі, дослідити всі обставини кримінального провадження, перевірити і інші доводи апеляційної скарги захисника та прийняти законне й обґрунтоване рішення, виклавши його у належно мотивованому процесуальному документі згідно з вимогами закону.

Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, то колегія суддів зазначає, що за умови підтвердження обсягу обвинувачення ОСОБА_9 , підстав для призначення обвинуваченому покарання у виді обмеження волі, як того вимагав прокурор в своїй апеляційній скарзі, з огляду на положення ст.ст.50, 65 КК не вбачається. Жодних переконливих і достатніх аргументів в цій частині прокурором не наведено, у зв`язку з чим підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора колегія суддів не встановила.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА

Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 задовольнити частково.

Вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 07 листопада 2023 року щодо ОСОБА_9 в цій справі скасувати.

Призначити новий розгляд даного кримінального провадження у суді першої інстанції в іншому складі суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4