Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2024 року Справа№200/2143/23

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

17 травня 2023 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (далі відповідач, ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях), надісланий засобами поштового зв`язку 12 травня 2023 року, в якому позивач просив:

1. визнати протиправними дії ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації одноразової грошової допомоги при звільненні;

2. зобов`язати ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індекс інфляції по одноразовій грошовій допомозі з 28 листопада 2018 року по 12 травня 2023 року в розмірі 11872,22 грн;

3. стягнути з ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях на користь ОСОБА_1 3 процента річних в розмірі 2734,00 грн;

4. стягнути з ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі подвійної ставки НБУ в сумі 25270,65 грн.

Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.

22 травня 2024 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановив строк для подання заяв по суті справи.

З клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін учасники справи до суду не зверталися, а тому на підставі ч. 5 ст. 260 КАС справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 8 ст. 262 КАС при розгляді справи за правилами прощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Як на час відкриття провадження в адміністративній справі, так і на час розгляду цієї справи по суті триває широкомасштабна військова агресія російської федерації, яка слугувала підставою для введення в Україні з 24 лютого 2022 року 05 години 30 хвилин воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України про введення воєнного стану».

Указом Президента України від 06 травня 2024 року № 271/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 08 травня 2024 року № 3684-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану продовжений з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що з 2009 року проходив військову службу в Службі безпеки України.

Згідно з наказом Служби безпеки України від 16 листопада 2018 року № 1472-ОС позивач був звільнений з військової служби з дня виключення зі списків особового складу за пп. «а» п. 61, пп. «д» п. 62 та пп. «д» п. 881 у запас Служби безпеки України по ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях, а відповідно до наказу ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 26 листопада 2018 року № 689-ос виключений зі списків особового складу з 27 листопада 2018 року.

При звільненні з військової службу ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях не виплатило позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, а тому за захистом своїх прав він звернувся до суду.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року у справі № 200/17688/21, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду 22 березня 2023 року, визнана протиправною бездіяльність ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік та зобов`язано ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в розмір 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік.

30 березня 2023 року на виконання рішення суду у справі № 200/17688/21 ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях виплатило позивачеві одноразову грошову допомогу в розмірі 20460,37 грн.

Позивач зауважив, що, звертаючись до суду з приводу ненарахування на невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні, не порушував питання про нарахування та виплату індексації, як наслідок, суд це питання не вирішував.

Позивач доводив, що оскільки ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях мало нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу при звільненні ще 16 листопада 2018 року, проте фактично зробило це лише 30 березня 2023 року, відповідач має провести індексацію одноразової грошової допомоги, а також провести виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та несвоєчасної виплати одноразової грошової допомоги.

Правову підставу для звернення до суду з цим позовом позивач вбачав в положеннях ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011), ст. 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі Закон № 108/95-ВР), ст. 18, ч. 2 ст. 19 Закону України від 05 жовтня 2000 року № 2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі Закон № 2017), п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова КМУ № 704), Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, (далі Порядок № 1078).

Позивач вказував на те, що індексація як складова грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті; звільнення особи зі служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплати, на які вона має право, проте не отримала під час проходження служби за незалежних від неї обставин.

Позивач доводив, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення позивача для розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 19 березня 2020 року у справі № 820/5286/17.

Також позивач покликався на норми ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України і зазначав, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені строки є підставою для відповідальності передбаченої ст. 117 Кодексу законів про працю України, тобто для виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З огляду на викладене вище, позивач доводив, що дії ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях щодо ненарахування та невиплати індексації одноразової грошової допомоги при звільненні підлягають визнанню протиправними, а його порушене право має бути захищено шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індекс інфляції по одноразовій грошовій допомозі з 28 листопада 2018 року по 12 травня 2023 року в розмірі 11872,22 грн, а також шляхом стягнення з відповідача 3 процентів річних в розмірі 2734,00 грн та пені в розмірі подвійної ставки НБУ в сумі 25270,65 грн.

Просив задовольнити позов.

Відповідач позов не визнав, надав відзив на позовну заяву. Доводив, що у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені законодавством.

З приводу вимог позивача про визнання протиправними дій ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях щодо ненарахування та невиплати індексації одноразової грошової допомоги і зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індекс інфляції по одноразовій грошовій допомозі з 28 листопада 2018 року по 12 травня 2023 року в розмірі 11 872,22 грн, відповідач зазначив таке.

Як слідує зі змісту цієї позовної вимоги, позивач вважає протиправною невиплату ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях індексації одноразової грошової допомоги. При цьому, у позові міститься твердження про те, що ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях повинно провести індексацію одноразової грошової допомоги.

Отже, з одного боку, зі змісту позову слідує, що позивач заявляє вимогу щодо такої виплати, як індексація грошових доходів населення, право на яку передбачено Законом України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі Закон № 1282).

З іншого боку, вищевказана позовна вимога в частині зобов`язання ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях містить посилання на «індекс інфляції». Цей термін, застосовується у ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

При цьому, у позовній заяві наведений розрахунок втрат від інфляції за весь період невиплати одноразової грошової допомоги. Таки розрахунок втрат від інфляції відповідає положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України та відрізняється від механізму нарахування індексації грошових доходів.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 1282 індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється у розмірі 103 відсотка. З цього слідує, що індексація нараховується разово за той місяць отримання грошового доходу, у якому величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації.

Таким чином, зміст позову може свідчити про те, що, замість вимоги про сплату індексації, позивач мав намір заявити вимогу про виплату йому інфляційних втрат, право на отримання яких передбачено ч. 2 ст. 625 ЦК України.

З огляду на це, відповідач вважав за доцільне навести заперечення, як щодо вимог про стягнення індексації на підставі Закону № 1282, так і щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України.

Відповідач покликався на норми ч. 1 ст. 2 Закону № 1282 і п. 2 Порядку № 1078 та зазначив, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території Україні і які не мають разового характеру.

В свою чергу, одноразова грошова допомога при звільненні має разовий характер, а тому не підлягає індексації.

Таке правозастосування відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним, зокрема, в постанові від 13 червня 2018 року у справі № 804/8952/15.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

В свою чергу, відносини щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні є публічно-правовими відносинами, а не цивільними, а тому вони не регулюються не цивільним законодавством.

Отже, положення ч. 2 ст. 625 ЦК України не поширюються на правовідносини щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.

Відповідно, відсутні підстави для стягнення інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України.

Аналогічні правові висновки містяться в постановах Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 826/22865/15, від 08 лютого 2018 року у справі № 826/26790/15 та інших.

Також відповідач заперечував проти позовних вимог в частині стягнення 3% річних в розмірі 2734,00 грн.

Відповідач зауважив, що в позові відсутні будь-які посилання на норми права, якими позивач обґрунтовує вимогу про стягнення 3% річних.

В свою чергу, відповідач допускав, що ця вимога позивача ґрунтується на ч. 2 ст. 625 ЦК України, якою передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, і наголошував, що норми цивільного законодавства не застосовуються до спірних правовідносин.

Аналогічний висновок наведений Верховним Судом в постановах від 08 листопада 20159 року у справі № 826/22865/15, від 08 лютого 2018 року у справі № 826/26790/15, від 12 листопада 2018 року у справі № 826/22868/15, 23 травня 2018 року у справі № 742/1876/15ц та інших.

Також відповідач заперечував проти вимог щодо стягнення пені у розмірі подвійної ставки НБУ у розмірі 25270,65 грн.

Відповідач зауважив, що в позові відсутнє посилання на будь-які норми права, якими позивач обґрунтовує таку вимогу.

В свою чергу, відповідач допускав, що ця вимога позивача ґрунтується на положеннях ст. ст. 549-552, ч. 1 ст. 611 та ч. 1 ст. 624 ЦК України, а також ст. ст. 1, 3 Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» (далі Закон № 543/96-ВР), які також не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Просив відмовити в позові.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

На виконання вимог ст. 90 КАС суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З`ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив таке.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

З 31 травня 2018 року постійне місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить штамп про реєстрацію місця проживання, проставлений в паспорті.

Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим Службою безпеки України 07 серпня 2015 року.

Відповідач Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (ідентифікаційний код 20001504) зареєстроване як юридична особа 11 грудня 2002 року, про що 03 грудня 2005 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений відповідний запис.

Позивач проходив військову службу в ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях, про що свідчать записи у військовому квитку серії НОМЕР_4 .

Згідно з витягом з наказу Служби безпеки України від 16 листопада 2018 року № 1472-ОС «По особовому складу» майор ОСОБА_1 був звільнений з військової служби з дня виключення зі списків особового складу за пп. «а» п. 61, пп. «д» п. 62 та пп. «д» п. 88-1 (через такі сімейні обставини або інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою матір`ю, що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років) у запас Служби безпеки України.

Наказом Служби безпеки України від 16 листопада 2018 року № 1472-ОС «По особовому складу» визначено, що календарна вислуга років позивача на 01 жовтня 2018 року складала 09 років 02 місяці 11 днів.

Відповідно до наказу ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 26 листопада 2018 року № 689-ос «По особовому складу» відповідно до п. 7.15 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженої наказом Служби безпеки України від 14 жовтня 2008 року № 772, та Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27 грудня 2007 року № 1262/2007, майор ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу в запас Служби безпеки України з 27 листопада 2018 року.

Наказ ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 26 листопада 2018 року № 689-ос «По особовому складу» виданий на підставі наказу Служби безпеки України від 16 листопада 2018 року № 1472-ОС «По особовому складу».

Згідно з наказом ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 26 листопада 2018 року № 689-ос «По особовому складу» вислуга років ОСОБА_1 на день виключення зі списків особового складу складає: календарна 09 років 04 місяці 11 днів (в тому числі навчання у ВНЗ немає), в пільговому обчисленні 06 років 07 місяців 00 днів, всього 15 років 11 місяців 07 днів.

Виплата позивачеві одноразової грошової допомоги при звільненні наказом ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 26 листопада 2018 року № 689-ос «По особовому складу» передбачена не була.

Згідно з довідкою ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 27 серпня 2020 року № 15/126 грошове забезпечення ОСОБА_1 становило 9093,50 грн, в тому числі посадовий оклад 5070,00 грн, надбавка за військове звання 1340,00 грн, надбавка за вислугу років 30; 1923,00 грн, гл. 3 розділу ІІІ, згідно з наказом № 515/дск 15% 760,50 грн.

В грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях, в якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо незарахування в вислугу років пільгову вислугу років 06 років 07 місяців 00 днів на підставі довідок ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 17 грудня 2018 року № 1009 та від 19 листопада 2019 року № 1111;

- зобов`язати відповідача провести нарахування за вислугу років пільгову вислугу років 06 років 07 місяців 00 днів, та вважати загальну вислугу років 15 років 11 місяців 07 днів;

- стягнути з відповідача одноразову грошову допомогу в розмірі 34100,62 грн.

14 листопада 2022 року Донецький окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі № 200/17688/21, яким позов ОСОБА_1 задовольнив частково, а саме:

- визнав протиправною бездіяльність ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік;

- зобов`язав ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік.

В задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив.

Під час розгляду справи № 200/17688/21 суд встановив такі фактичні обставини, що знайшли відображення в рішенні від 14 листопада 2022 року:

«[…]

Позивач, ОСОБА_1 , громадянин України (паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), є учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_3 від 20 серпня 2015 року) та особою, що претендує на призначення одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідач, Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (ЄДРПОУ 20001504) є суб`єктом владних повноважень в розумінні ст. 43 КАС України.

Відповідно до витягу з наказу Служби безпеки України від 16.11.2018 року 1472-ос майора ОСОБА_1 звільнено з військової служби з дня виключення зі списків особового складу за підпунктом а пункту 61, підпункту д пункту 62 та підпункту д пункту 881 у запас Служби безпеки України по Головному управлінню Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях. Зазначено, що календарна вислуга років на 1 жовтня 2018 року складає 09 років 02 місяці 11 днів.

Згідно витягу з наказу Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях від 26 листопада 2018 року 689-ос виключено зі списків особового складу з 27 листопада 2018 року майора ОСОБА_1 в запас Служби безпеки України. Зазначено, що вислуга років на день виключення зі списків особового складу складає: календарна 09 років 04 місяці 11 днів, в пільговому обчисленні 06 років 07 місяців 00 днів, всього 15 років 11 місяців 07 днів.

Відповідно до довідки Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях від 17.12.2018 року № 1009 про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, ОСОБА_1 в періоди з 15.07.2014 по 31.10.2014, з 01.12.2014 по 20.09.2015, з 01.11.2015 по 31.12.2015, з 01.01.2016 по 30.11.2016, з 25.12.2016 по 31.12.2016, з 01.01.2017 по 12.02.2017, з 20.02.2017 по 26.03.2017, з 21.04.2017 по 09.09.2017, з 10.10.2017 по 31.12.2017, з 01.01.2018 по 18.01.2018, з 29.01.2018 по 26.02.2018, з 08.03.2018 по 30.04.2018 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

Крім того, згідно довідки Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях від 19.11.2019 року № 1111 про участь особи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, ОСОБА_1 в періоди з 01.05.2018 по 10.06.2018, з 05.07.2018 по 04.08.2018, за 15.08.2018 та з 24.09.2018 по 30.08.2018 брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення.

Відповідно до довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 від 27.08.2020 року 15/126, виданої Головним управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, грошове забезпечення позивача складала 9093,50 грн.

На звернення позивача із заявою, Головним управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях надано відповідь листом від 10.11.2021 року 7812/9/Г-375/11/149, відповідно до якої згідно абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», частини другої статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», абзацу четвертого пункту 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам та членам їх сімей» право військовослужбовців, які звільняються за вищевказаною підставою, на виплату одноразової грошової допомоги пов`язується з наявністю у них вислуги років 10 років і більше. Як слідує зі змісту цих норм, під застосованим у них терміном вислуга років слід розуміти вислугу років у календарному обчисленні. Календарна вислуга років на день виключення зі списків особового складу склала 09 років 04 місяців 11 днів. Відтак, наявна у позивача вислуга років менша, ніж визначена законодавством (10 років і більше). Отже, позивач не набув право на виплату одноразової допомоги.

Отже, спірною обставиною у даній справі є наявність правових підстав для невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби через відсутність календарної вислуги 10 років і більше.

[…]».

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2023 року і набрало законної сили.

На виконання рішення суду у справі № 200/17688/21 ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях нарахувало та виплатило позивачеві одноразову грошову допомогу, що визнається сторонами.

Як свідчить платіжна інструкція № 1276_1 від 29 березня 2023 року ГУ СБУ в Донецькій області перерахувало на рахунок ОСОБА_1 33589,11 грн з призначенням платежу «грошове забезпечення військовослужбовців за березень 2023 року».

02 травня 2023 року ОСОБА_1 повернув ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях 13435,64 грн з призначенням платежу «повернення помилково отриманих коштів згідно з листом-вимогою від 10 квітня 2023 року № 78/2/159419нт», про що свідчить платіжна інструкція № 1259555973806 від 02 травня 2023 року.

Позивач визнає, що 30 березня 2023 року отримав від відповідача одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 20460,37 грн, про що свідчить зміст позовної заяви.

Також на підставі відомостей комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» суд встановив, що після звільнення з військової служби ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду з позовами до Служби безпеки України та ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях, які були пов`язані з проведенням остаточного розрахунку при звільненні та виплатою позивачеві всіх належних сум, право на які він набув під час проходження служби.

Так, в грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях, Служби безпеки України, в якому просив:

- визнати протиправними дії ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях, Служби безпеки України щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27 листопада 2018 року;

- зобов`язати ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 рік по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27 листопада 2018 року;

зобов`язати Службу безпеки України здійснити фінансування ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 рік по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27 листопада 2018 року.

17 березня 2020 року Донецький окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі № 200/14009/19-а, яким позов задовольнив частково, а саме:

- визнав протиправними дії ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 17 серпня 2015 року по 2018 рік ОСОБА_1 , виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27 листопада 2018 року;

- зобов`язав ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 17 серпня 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27 листопада 2018 року ОСОБА_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив.

Рішення в апеляційному порядку не було оскаржено і набрало законної сили.

В червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях, в якому позивач просив:

- визнати протиправним дії щодо ненадання довідки про нараховану та виплачену компенсацію вартості за неотримане речове майно за період служби з 20 липня 2009 року по 27 листопада 2018 року, окремо за кожний рік служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період служби з 20 липня 2009 року по 01 березня 2016 року станом на день звільнення з військової служби 27 листопада 2018 року;

- зобов`язати надати довідку про нараховану та виплачену грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно за період служби з 20 липня 2009 року по 27 листопада 2018 року, окремо за кожний рік служби;

- зобов`язати нарахувати і виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно за період служби з 20 липня 2009 року по 01 березня 2016 року станом на день звільнення з військової служби 27 листопада 2018 року;

- стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середнього грошового забезпечення, починаючи з 27 листопада 2018 року.

20 серпня 2020 року Донецький окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі № 200/6095/20-а, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив повністю.

18 листопада 2022 року Перший апеляційний адміністративний суд прийняв постанову у справі № 200/6095/20-а, якою

- апеляційну скаргу представника позивача Линнік В.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року задовольнив частково;

- рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року у справі № 200/6095/20-а скасував в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях на користь ОСОБА_1 заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- в цій частині прийняти нову постанову;

- позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях про визнання протиправними дій ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за час затримки розрахунку при звільненні задовольнив частково;

- стягнув з ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за час затримки розрахунку при звільненні 2000,00 грн;

- в решті рішення суду залишив без змін.

В постанові від 18 листопада 2022 року Перший апеляційний адміністративний суд, серед іншого, зазначив:

«[…]

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середньоденного грошового забезпечення, починаючи з 27.11.2018 року, суд виходить з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця СБУ.

Суд апеляційної інстанції з зазначеним твердженням погоджується частково з огляду на наступне.

[…]

Враховуючи те, що спеціальним законодавством не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, правомірним є можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Обов`язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні передбачений статтею 117 КЗпП України.

Суд звертає увагу на те, що виключення позивача зі списку особового складу військової частини відбулося без проведення остаточного з ним розрахунку. При цьому письмової згоди на такі дії позивач не давав, що не спростовується відповідачем.

Матеріалами справи підтверджено, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно в розмірі 31 124,86 грн виплачена позивачу 19.03.2019, що підтверджується платіжним дорученням № 248 від 15.03.2019, реєстром перерахувань та особисті вклади і відповідною випискою з рахунку.

Так, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення.

[…]

Відповідно до довідки про вартість речового майна, що належить до видачі позивачу від 26.11.2018 року № 689-ос, загальна сума компенсації становить 31 124, 86 грн.

Отже, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується виключення позивача зі списків особового складу військової частини 27.11.18 р. та проведення остаточного розрахунку з ним лише 19.03.19 р., колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем порушено приписи ст. ст. 116, 117 КЗпП України в частині строків виплати позивачу грошової компенсації вартості за не отримане речове майно у сумі 31 124,86 грн.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.95 р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі Порядок № 100).

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця СБУ.

[…]

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

[…]

У справі, що розглядається, суд бере до уваги обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, а це звернення позивача до суду майже через два роки після звільнення, що штучно збільшувало розмір грошової компенсації за затримку розрахунку при звільненні.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про стягнення з Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях на користь ОСОБА_1 суму грошової компенсації за час затримки розрахунку при звільненні 2 000 грн. (дві тисячі грн.).

[…]».

Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Висновки суду по суті позовних вимог.

Ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону № 2011, соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Грошове забезпечення військовослужбовців регламентовано нормами ст. 9 Закону № 2011.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Ч. 2 ст. 9 Закону № 2011 визначено, що до складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За правилами ч. 3 ст. 9 Закону № 2011 грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону № 2011 грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Ст. 30 Закону України від 25 березня 1992 року № 2229-ХІІ «Про Службу безпеки України» (далі Закон № 2229) регламентує питання щодо грошового забезпечення військовослужбовців та оплати праці працівників Служби безпеки України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону № 2229 форми та розміри грошового забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України встановлюються законодавством і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Служби безпеки України якісним складом військовослужбовців, враховувати характер, умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Умови та порядок оплати праці працівників Служби безпеки України визначаються Кабінетом Міністрів України, що передбачено ч. 2 ст. 30 Закону № 2229.

П. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 37 «Про грошове забезпечення військовослужбовців та умови оплати праці працівників Служби безпеки України» (далі постанова КМУ № 37) установлена виплата військовослужбовцям посадових окладів, крім затверджених цією постановою, окладів за військовими званнями, надбавки за вислугу років, грошової винагороди та матеріальної допомоги, грошової компенсації замість продовольчого пайка, речового забезпечення та здійснення інших виплат на умовах і в розмірах, установлених для військовослужбовців Збройних Сил України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України затверджений наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, (далі Порядок № 260).

Відповідно до абз. 1 п. 1 розділу I Порядку № 260 цей Порядок визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.

Дія цього Порядку (крім розділів ІІ, V, VІ, ІХ, ХІІ, ХVІ-ХХІV) поширюється на військовослужбовців, умови виплати грошового забезпечення для яких встановлено іншими нормативно-правовими актами (абз. 3 п. 1 розділу І Порядку № 260).

П. 2 розділу І Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення включає:

щомісячні основні види грошового забезпечення;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

П. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова КМУ № 704) затверджені, зокрема, тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, а також схема тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Служби безпеки згідно з додатком 4.

П. 2 Постанови КМУ № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до п. 3 Постанови КМУ № 704 виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі державні органи).

Крім грошового забезпечення, Закон № 2011 як одну із соціальних гарантій передбачає виплату військовослужбовцям допомог, в тому числі одноразової грошової допомоги при звільненні (ч. 2 ст. 15 Закону № 2011).

Закон України від 05 жовтня 2000 року № 2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі Закон № 2017) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.

За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону № 2017, державні соціальні гарантії встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Відповідно до ст. 18 Закону № 2017 законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону № 2017 державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі Закон № 1282).

Згідно зі ст. 1 Закону № 1282 індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Об`єкти індексації грошових доходів населення визначає ст. 2 Закону № 1282.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 1282 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру:

пенсії;

стипендії;

оплата праці (грошове забезпечення);

суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування;

суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону № 1282 Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об`єкти індексації, що не передбачені ч. 1 цієї статті.

Ч. 2 ст. 6 Закону № 1282 передбачено, що порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі Порядок № 1078).

Згідно з п. 1 Порядку № 1078 цей акт визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Відповідно до п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру:

пенсії;

стипендії;

оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (посадовими окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер;

грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу;

розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі;

допомога по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття;

суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей.

В обґрунтування заявлених вимог позивач покликається на норми ст. 18, ч. 2 ст. 19 Закону № 2017 та Порядку № 1078, а також на правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 19 березня 2020 року у справі № 820/5286/17, щодо індексації грошового забезпечення.

Між тим, як слушно зауважив відповідач, в силу положень ч. 1 ст. 2 Закону № 1282 та п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи, які не мають разового характеру.

При цьому одноразова грошова допомога, передбачена абз. 2 ч. 2 ст. 15 Закону № 2011, належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, які виплачуються військовослужбовцям при їх звільненні з військової служби, а тому одноразова грошова допомога, передбачена ч. 2 ст. 15 Закону № 2011, не підлягає індексації відповідно до Закону № 1282 та Порядку № 1078.

Також суд вважає за необхідне відзначити, що у справі, яка розглядається, не є спірним питання щодо правомірності дій ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях при обчисленні розміру одноразової грошової допомоги, яку належало виплатити ОСОБА_1 , зокрема щодо врахування/неврахування індексації грошового забезпечення при обчисленні розміру цієї допомоги, тощо.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання протиправними дій ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях щодо ненарахування та невиплати індексації одноразової грошової допомоги не підлягають як такі, що заявлені безпідставно.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС, виходячи з принципу диспозитивності адміністративного судочинства, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

В якості способу захисту порушеного, на його думку, права позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплати «індекс інфляції по одноразовій грошовій допомозі з 28 листопада 2018 року по 12 травня 2023 року в розмірі 11872,22 грн».

Проте «індексація», передбачена Законом № 1282 і Порядком № 1078, не є тотожною «індексу інфляції», про який йдеться у ч. 2 ст. 625 ЦК України і якою встановлена відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Суд погоджується з наведеними відповідачем запереченнями з приводу того, що між ним та позивачем виникли публічно-правові відносини, пов`язані зі звільненням з публічної служби, а тому норми цивільного законодавства, зокрема ті, що визначають відповідальність за порушення грошових зобов`язань і містяться в ЦК України та Законі № 543/96-ВР, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Як наслідок, позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити йому індекс інфляції по одноразовій грошовій допомозі з 28 листопада 2018 року по 12 травня 2023 року в розмірі 11872,22 грн, а також про стягнення з ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях на його користь 3 процентів річних в розмірі 2734,00 грн та пені в розмірі подвійної ставки НБУ в сумі 25270,65 грн, також не підлягають задоволенню через їх безпідставність.

Суд не приймає посилання позивача на норми ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, оскільки вони не підлягають застосуванню до спірних правовідносин; вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримку розрахунку при звільненні при зверненні до суду з цим позовом ОСОБА_1 не заявляв; до того ж це питання було розглянуто і вирішено судом по суті у справі № 200/6095/20-а.

Таким чином, у задоволенні позовних вимог належить відмовити повністю.

Суд надав оцінку основним доводам і запереченням сторін. Решта доводів і заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Щодо строку звернення до суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Суд встановив, що одноразова грошова допомога при звільненні була виплачена позивачу 29 березня 2023 року, про що свідчить платіжна інструкція № 1276_1 від 29 березня 2023 року.

Згідно з цим платіжним документом ГУ СБУ в Донецькій області перерахувало на рахунок ОСОБА_1 33589,11 грн з призначенням платежу «грошове забезпечення військовослужбовців за березень 2023 року».

02 травня 2023 року ОСОБА_1 повернув ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях 13435,64 грн з призначенням платежу «повернення помилково отриманих коштів згідно з листом-вимогою від 10 квітня 2023 року № 78/2/159419нт», про що свідчить платіжна інструкція № 1259555973806 від 02 травня 2023 року.

Позивач визнає, що 30 березня 2023 року отримав від відповідача одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 20460,37 грн, про що свідчить зміст позовної заяви.

До суд з цим позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 12 травня 2023 року.

Беручи до уваги, що 29 березня 2023 року відповідач перерахував на рахунок позивача більшу суму, ніж належало, про що повідомив останнього в квітні 2023 року, що мало наслідком повернення позивачем помилково отриманих коштів 02 травня 2023 року, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 мало стати достеменно відомо про суму належної йому одноразової грошової допомоги в квітні 2023 року після отримання листа-вимоги від 10 квітня 2023 року. Саме з цього моменту позивач міг дійти висновку про те, що його права порушені, що мало наслідком звернення до суду з цим позовом.

З наведених вище міркувань суд дійшов висновку, що позов подано з дотриманням строку, визначеного ч. 5 ст. 122 КАС, а тому відхиляє доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом та не вбачає правових підстав для залишення позову без руху або без розгляду.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 139 КАС судові витрати розподілу не підлягають.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 ) до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (ідентифікаційний код: 20001504, місцезнаходження: 84300, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, буд. 56) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

4. Повне судове рішення складено 14 червня 2024 року.

Суддя Т.О. Кравченко