ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/7902/23 пров. № А/857/4051/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого суддіШавеля Р.М.,

суддівБруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій обл. на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.01.2024р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській обл. і Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій обл. про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у переведенні на інший вид пенсії, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: ОСОБА_2 , час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 15.01.2024р., м.Івано-Франківськ; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),-

В С Т А Н О В И В:

16.11.2023р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України у Вінницькій обл. № 091630006601 від 22.05.2023р. про відмову в переведенні з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України № 1058-ІV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу»;

зобов`язати Головне управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Івано-Франківській обл. перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України № 1058-ІV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію за віком на умовах ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» у розмірі 60 % суми його заробітної плати, зазначеної у довідках, виданих Івано-Франківською митницею № 7.21-22-26/9 від 05.05.2023р. про складові заробітної плати для призначення пенсії за віком особі, яка має не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби, довідки № 7.21-22-26/8 від 05.05.2023р. про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, з 15.05.2023р.;

стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України у Вінницькій обл. судові витрати зі сплати судового збору;

зобов`язати ГУ ПФ в Івано-Франківській обл. подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення (а.с.1-7).

Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами (а.с.22 і на звороті).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.01.2024р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФ України у Вінницькій обл. № 091630006601 від 22.05.2023р.; зобов`язано ГУ ПФ України у Вінницькій обл. призначити та здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» починаючи з 15.05.2023р.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України у Вінницькій обл. на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 536 грн. 80 коп. (а.с.40-46).

Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України у Вінницькій обл., який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.50-59).

В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що повноваженнями щодо призначення та виплати пенсії наділені виключно пенсійні органи, а тому зазначення конкретних дій та покладення судом зобов`язання щодо застосування конкретних показників при обрахунку пенсійної виплати особи, є виходом за межі повноважень суду, наданих чинним законодавством при постановленні судових рішень.

Отже, обрана судом форма захисту порушеного права у цьому випадку є втручанням у дискреційні повноваження пенсійного органу.

Окрім цього, посадовим особам митних органів присвоюються спеціальні звання і, відповідно, ці посади не належить до посад, віднесених до категорій посад державної служби.

Позивач ОСОБА_1 працював в Івано-Франківській митниці з 05.03.1994р. по 08.01.2020р. У вказаний період позивачу присвоювалися персональні та спеціальні звання «Радник митної служби 3 рангу», «Інспектор митної служби ІIІ рангу», «Інспектор митної служби 2 рангу», спеціальне звання «Радник податкової та митної справи ІІІ рангу».

Таким чином, станом на 01.05.2016р. позивач не перебував на посаді, віднесеній до категорій посад державного службовця, а також у нього відсутній стаж роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, тому норми п.п.10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» не дотримано.

Отже, за відсутності необхідного стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів /КМ/ України пенсійним органом прийнято правомірне та обґрунтоване рішення про відмову в переведені на пенсію за віком відповідно до Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу».

Водночас, надані довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця ОСОБА_1 не можуть бути враховані для обчислення розміру пенсії державного службовця, оскільки не відповідають вимогам п.4 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затв. постановою КМ України № 622 від 14.09.2016р., підпунктам 1-2 п.4 Порядку видачі довідок про заробітну плату для призначення пенсій окремим категоріям осіб у разі ліквідації державних органів, у яких особи працювали, а також перейменування (відсутності) їхніх посад, затв. наказом Міністерства соціальної політики України № 750 від 10.05.2017р., постанові КМ України № 15 від 18.01.2017р. «Питання оплати праці працівників державних органів».

Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в пенсійному органі як одержувач пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

15.05.2023р. позивач ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФ України в Івано-Франківській обл. із заявою щодо переведення/перерахунку на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» (а.с.14).

До вказаної заяви позивач долучив, зокрема, трудову книжку, довідку Івано-Франківської митниці № 7.21-22-26/8 від 05.05.2023р. «Про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця» на суму 12800 грн., довідку Івано-Франківської митниці № 7.21-22-26/9 від 05.05.2023р. «Про складові заробітної плати для призначення пенсії особи, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби» на суму 7285 грн. 00 коп., що підтверджується розпискою-повідомленням (зворот а.с.14, а.с.15-16).

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності ГУ ПФ України у Вінницькій обл. визначено органом, уповноваженим розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.05.2023р.

За результатами зазначеної заяви відповідачем ГУ ПФ України у Вінницькій обл. прийнято рішення № 091630006601 від 22.05.2023р. про відмову в переведенні/перерахунку на пенсію за віком пенсії згідно Закону України «Про державну службу». Підставою для такого рішення визначено ту обставину, що посадовим особам митних органів присвоюються спеціальні звання і, відповідно, ці посади не належить до посад, віднесених до категорій посад державної служби. ОСОБА_1 з 05.03.1994р. по 08.01.2020р. працював в органах митної служби; з 29.10.1998р. йому присвоєно персональне звання «Радник митної служби 3 ранг»; 20.04.2004р. присвоєно спеціальне звання «Інспектор митної служби 3 рангу»; 18.12.2006р. присвоєно спеціальне звання «Радник митної служби 3 рангу».

Отже, періоди, коли заявнику були присвоєні звання, не можна зарахувати до державної служби.

Таким чином права на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» у ОСОБА_1 немає (а.с.18).

Про вказане рішення позивача повідомлено листом ГУ ПФ України в Івано-Франківській обл. № 0900-0209-8/24401 від 29.05.2023р. (а.с.17).

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача про відмову у переведенні на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» із врахуванням довідок про заробітну плату № 7.21-22-26/8 від 05.05.2023р. та № 7.21-22-26/9 від 05.05.2023р., позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом.

Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що посадові особи митних органів, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, займають посади в державних органах щодо практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема, у сфері митної політики, одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, а отже, перебувають на державній службі та є державними службовцями.

Позивач у період з 05.03.1994р. по 08.01.2020р. працював на різних посадах в митних органах, які підпадають під категорію посад державних службовців, визначену Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу», та відповідно 24.07.1995р. прийняв Присягу державного службовця.

Отже, на момент звернення із заявою до пенсійного органу 15.05.2023р. про переведення з пенсії за віком, призначеної у відповідності до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», позивач мав стаж державного службовця більше 20 років, що дає останньому право на переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

Разом з тим, враховуючи ту обставину, що саме рішенням ГУ України у Вінницькій обл. № 091630006601 від 22.05.2023р. відмовлено ОСОБА_1 у переведенні на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу», тому саме на вказаного відповідача необхідно покласти обов`язок щодо призначення та здійснення нарахування й виплати пенсії за віком позивачу.

Водночас, позивачу спірним рішенням відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно Закону України «Про державну службу». Відтак, спору між позивачем та відповідачем щодо нарахування та виплати пенсії згідно довідок про складові заробітної плати № 7.21-22-25/8 та № 7.21-22-26/9 від 05.05.2023р., виданих Івано-Франківською митницею, на час звернення ОСОБА_1 у цій справі до суду не існувало.

Отже, позовна вимога в частині нарахування та виплати пенсії із врахуванням вказаних довідок є передчасною.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із роз`ясненнями, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.

Стосовно решти позовних вимог колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

Частиною першою ст.4 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Згідно з ч.1 ст.10 цього Закону особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Положеннями абз.2 ч.3 ст.45 вказаного Закону передбачено, що при переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01.05.2016р. визначалися Законом України № 3723-XII від 16.12.1993р. «Про державну службу».

Відповідно до ч.1 ст.37 цього Закону на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

До 01.05.2016р. (дата набрання чинності Законом України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу») право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Після 01.05.2016р. правове регулювання спірних правовідносин зазнало змін.

Зокрема, відповідно до ст.90 Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Разом з тим, відповідно до п.10 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

За приписами п.12 Прикінцевих та перехідних положень наведеного Закону для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш, як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії, відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Таким чином, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016р. певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016р. на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу», але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

При цьому, обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії, відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» після 01.05.2016р. є дотримання сукупності вимог, визначених ч.1 ст.37 цього Закону і Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу», а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Отже, після 01.05.2016р. (дата набрання чинності Законом України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу») зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п.п.10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» та мають передбачені ч.1 ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» вік та страховий стаж.

Такий висновок відповідає правовій позиції, яка викладена у рішенні Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 04.04.2018р. у зразковій справі № 822/524/18 та у постановах від 26.06.2018р. у справі № 676/4235/17, від 10.04.2019р. у справі № 607/2474/17.

Як встановлено судом, підставою для відмови позивачу у переведення на пенсію відповідно до Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» згідно оскаржуваного рішення слугувала відсутність у позивача необхідного стажу державної служби, у зв`язку з тим, що посадовим особам митних органів присвоюються спеціальні звання і, відповідно, ці посади не належить до посад, віднесених до категорій посад державної служби. Враховуючи, що з 29.10.1998р. ОСОБА_1 присвоєно персональне звання «Радник митної служби 3 ранг»; 20.04.2004р. присвоєно спеціальне звання «Інспектор митної служби 3 рангу»; 18.12.2006р. присвоєно спеціальне звання «Радник митної служби 3 рангу», тому періоди, коли заявнику були присвоєні звання, не можна зарахувати до державної служби.

Таким чином, спірним в розглядуваній справі є питанням зарахування до стажу державної служби періоду перебування особи державній службі в митних органах.

Так, ч.1 ст.25 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» було визначено, що основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.

Згідно із приписами п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затв. постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 637 від 12.08.1993р. /Порядок № 637/ основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування є трудова книжка.

Зі змісту записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 вбачається, що позивач з 05.03.1994р. по 08.01.2020р. працював на різних посадах митного органу, які підпадають під категорію посад державних службовців, визначену ст.25 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» (а.с.10-13).

Так, встановлено, що ОСОБА_1 працював:

з 05.03.1994р. по 14.07.1994р. на посаді інспектора по оформленню автотранспортних засобів Івано-Франківської митниці;

з 15.07.1994р. переведений на посаду головного інспектора відділу митного контролю за транспортними засобами Івано-Франківської митниці;

з 02.01.1995р. переведений на посаду інспектора митного поста «Барва» Івано-Франківської митниці;

з 24.07.1995р. переведений на посаду головного інспектора митного поста «Барва» Івано-Франківської митниці;

з 19.02.1996р. переведений на посаду старшого інспектора вантажного відділу Івано-Франківської митниці;

10.04.1996р. звільнений з посади старшого інспектора вантажного відділу Івано-Франківської митниці у зв`язку із ліквідацією митниці;

з 11.04.1997р. призначений на посаду старшого інспектора митниці;

з 13.09.1999р. переведений на посаду старшого інспектора відділу поштових відправлень та НСБ Івано-Франківської митниці;

з 11.11.2002р. переведений на посаду старшого інспектора оперативного сектору СБК та ПМП;

з 27.11.2003р. переведений на посаду старшого інспектора сектору боротьби з митними правопорушеннями відділу митної варти;

з 01.09.2005р. переведено на посаду старшого інспектора сектору організації митного контролю;

з 01.06.2007р. призначений на посаду головного інспектора сектору організації митного контролю;

з 15.06.2010р. переведено на посаду головного інспектора відділу організації митного контролю та роботи митних посередників;

з 24.02.2011р. переведено на посаду головного інспектора відділу митного оформлення № 2;

з 23.01.2012р. переведено на посаду головного інспектора відділу організації митного контролю;

01.06.2013р. переведено на посаду головного інспектора відділу організації митного контролю Івано-Франківської митниці Міндоходів;

28.10.2013р. переведений на посаду головного державного інспектора відділу організації митного контролю;

з 30.04.2014р. переведений на посаду головного державного інспектора сектору охорони державної таємниці та технічного захисту інформації;

з 18.03.2015р. переведений на посаду головного державного інспектора сектору охорони державної таємниці, технічного та криптографічного захисту інформації;

08.01.2020р. звільнений у зв`язку із скасуванням допуску до державної таємниці та неможливістю переведення на іншу роботу.

Позивач 24.07.1995р. прийняв Присягу державного службовця (а.с.11).

У вказаний період позивачу також присвоювалися спеціальні звання, зокрема:

з 29.10.1998р. персональне звання «Радник митної служби 3 рангу»;

з 20.04.2004р. спеціальне звання «Інспектор митної служби 3 рангу»;

з 25.06.2005р. спеціальне звання «Інспектор митної служби 2 рангу»;

з 18.12.2006р. присвоєно персональне звання «Радник митної служби 3 рангу»;

з 25.04.2006р. присвоєно 12 ранг державного службовця.

Згідно ст.342 Податкового кодексу /ПК/ України посадові особи контролюючих органів є державними службовцями.

Посадові особи, які вперше зараховуються на службу до контролюючих органів і раніше не перебували на державній службі, складають присягу державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу».

Правовий статус посадових осіб контролюючих органів, їх права та обов`язки визначаються Конституцією України, цим Кодексом та Митним кодексом України, а в частині, що не регулюється ними, - Закону України «Про державну службу» та іншими законами.

Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, визначає Закон України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу».

Відповідно до ст.1 цього Закону державна служба в Україні це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Згідно ч.2 ст.9 зазначеного Закону регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

Відповідно до ст.408 Митного кодексу /МК/ України правовий статус посадових осіб митної служби України, їх права та обов`язки визначаються Конституцією України, цим Кодексом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України «Про державну службу».

Згідно з ч.1 ст.413 МК України особи, які вперше зараховуються на посади державної служби у митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях, приймають Присягу державного службовця.

Як встановлено, позивач 24.07.1995р. прийняв Присягу державного службовця.

Відповідно до ч.1, 2 ст.569 МК України посадовими особами митної служби України є працівники митних органів України, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності митної служби України і яким присвоєно спеціальні звання митної служби. Посадові особи митної служби України є державними службовцями.

Правове становище посадових осіб митної служби України визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.

Згідно ч.1 с.588 МК України (у редакції Закону № 4495-VI від 13.03.2012р.) пенсійне забезпечення посадових осіб митної служби України здійснюється відповідно до умов і порядку, встановлених Законом України «Про державну службу». Час служби зазначених осіб в митних органах зараховується до стажу державної служби, необхідного для призначення пенсії державного службовця.

Частиною 1 ст.588 Митного кодексу (у редакції Закону № 405-VII від 04.07.2013р.) передбачено, що пенсійне забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».

При цьому період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в органах доходів і зборів зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.

Окрім цього, ч.17 ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» визначено, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Таким чином, законодавством, яке діяло в період роботи (служби) позивача, та яке діє на теперішній час, визначено, що посадові особи державної митної служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в митних органах підлягає зарахуванню до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закон України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу».

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.04.2018р. у справі № 822/524/18, від 10.07.2018р. у справі № 591/6970/16-а.

Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Порядком обчислення стажу державної служби, затв. постановою КМ України № 283 від 03.05.1994р. (чинного до 01.05.2016р., тобто в період проходження позивачем служби в митних органах) визначались посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.

Так, відповідно до п.2 вказаного Порядку до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.

Аналогічні положення щодо віднесення посадових осіб митних органів до державних службовців та пенсійного забезпечення посадових осіб митних органів в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу», передбачені МК України.

Згідно ст.573 МК України посадовим особам митних органів присвоюються такі спеціальні звання: 1) дійсний державний радник митної служби; 2) державний радник митної служби I рангу; 3) державний радник митної служби II рангу; 4) державний радник митної служби III рангу; 5) радник митної служби I рангу; 6) радник митної служби II рангу; 7) радник митної служби III рангу; 8) інспектор митної служби I рангу; 9) інспектор митної служби II рангу; 10) інспектор митної служби III рангу; 11) інспектор митної служби IV рангу; 12) молодший інспектор митної служби. Спеціальні звання митної служби присвоюються довічно. Позбавлення спеціальних звань здійснюється виключно за вироком суду у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.

Суд також враховує, що Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» № 405-VІІ від 04.07.2013р. (чинний на сьогоднішній день) встановлено, що період роботи (служби) посадових осіб (у тому числі тих, яким присвоювалися спеціальні та/або персональні звання) у митних органах та організаціях зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого Законом України «Про державну службу».

Отже, посадові особи митних органів, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в митних органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

Наведене спростовує доводи пенсійного органу, що посадові особи контролюючих органів, яким присвоюються спеціальні звання, не належать до категорій посад державної служби.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що стаж роботи позивача в митних органах підпадає під категорію посад державних службовців, визначену ст.25 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу», а період роботи позивача в митних органах з 22.09.1992р. по 01.05.2016р. має бути зарахований до стажу державної служби.

При цьому, суд підставно врахував, що зважаючи на те, що позивач досягнув віку, передбаченого Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», станом на 01.05.2016р. працював на посаді, віднесеній до посад державних службовців, має достатній страховий стаж, відтак набув право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу».

Отже, відповідач не довів правомірності свого рішення щодо відмови у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

Таким чином, рішення ГУ ПФ України у Вінницькій обл. № 091630006601 від 22.05.2023р., яким позивачу відмовлено у переході на пенсії державного службовця, не ґрунтується на вимогах закону.

Згідно з правовими позиціями Конституційного Суду України одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями (абз.3 пп.3.1 п.3 мотивувальної частини Рішення від 29.06.2010р. № 17-рп/2010); «принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності» (абз.6 пп.2.1 п.2 мотивувальної частини Рішення від 20.12.2017р. № 2-р/2017).

Конституційний Суд України, в своїх рішеннях виходить з того, що громадяни розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, а тому непередбачувані й часті зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

Враховуючи вищезазначене, оцінюючи спірні правовідносини відповідно до наявних в матеріалах справи документів та через аналіз діючого законодавства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у позивача права на перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу».

Питання щодо порядку переведення (переходу) з одного виду пенсії на інший та питання призначення пенсії неодноразово було проаналізовано у постанові Верховного Суду України від 31.03.2015р. у справі № 21-612а14, постановах Верховного Суду від 23.10.2018р. у справі № 317/4184/16-а; від 17.05.2019р. у справі № 511/777/17; від 11.07.2019р. у справі № 264/6292/16-а; від 10.10.2019р. у справі № 520/7533/17; від 13.02.2020р. у справі № 263/3478/17; від 17.07.2020р. у справі № 335/13894/16-а, в яких суди дійшли висновку, що, якщо особа отримувала пенсію на підставі одного закону (наприклад, Закону України «Про прокуратуру») та виявила бажання перейти на пенсію за іншим законом (наприклад, на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»), зазначені правовідносини слід розцінювати як нове призначення пенсії. У іншому ж випадку, якщо такий перехід відбувся в рамках одного закону - Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», вказані правовідносини є переведенням на пенсію в рамках одного закону.

Правовідносини щодо первинного призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», подальшого переходу на пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», і повернення до пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», розцінюються відповідно до положень чинного законодавства та усталеної судової практики як переведення на інший вид пенсії.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Позиція Верховного Суду щодо застосування ч.4 ст.245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 14.08.2018р. у справі № 820/5134/17, від 28.02.2020р. у справі № 806/3304/18, від 16.11.2020р. у справі № 640/5615/19, від 04.09.2021р. у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021р. у справі № 320/5007/20 та від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19.

При цьому адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Верховний Суд у постанові від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022р. у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Отже, ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

За правилами ч.3 ст.45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Виходячи з вищевикладеного, правильним способом відновлення порушених прав, свобод та інтересів, за захистом яких ОСОБА_1 звернувся до суду, слід вважати зобов`язання ГУ ПФ України в Вінницькій обл. призначити та здійснити нарахування й виплату позивачу пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», починаючи з 15.05.2023р. (тобто, з часу звернення до пенсійного органу із відповідною заявою).

Обраний спосіб захисту прав позивача повністю відповідає вимогам діючого законодавства.

Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів приходить до переконання про наявність правових підстав для часткового задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача частково задоволені у визначений спосіб.

За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ПФ України у Вінницькій обл.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій обл. на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.01.2024р. в адміністративній справі № 300/7902/23 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій обл.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного тексту судового рішення: 17.06.2024р.