ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2024 року Справа № 160/10090/24 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Юркова Е.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

18.04.2024 ОСОБА_1 , через систему "Електронний Суд" звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати мені грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2023 рік при виключенні зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , та всіх видів забезпечення, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити мені грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у період з 11.12.2022 року по 22.06.2023 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Позивач вказав, що йому не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої п. 12 ч. 1ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»за 2023 рік. З огляду на викладене, з метою захисту власних прав та інтересів позивач звернувся з цим позовом до суду та просить задовольнити його позов у повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.04.2024 відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

03.06.2024 на адресу суду від представника відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував та зазначив, що позивачем порушено строк звернення до адміністративного суду, визначений ст.122 КАС України. Зазначає, що позивач отримав статус учасника бойових дій тоді, коли Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» припинено надання будь яких відпусток, окрім тих, що визначені в статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Вказані норми свідчать про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски, грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки. Позивач не набув права на отримання відпустки а відповідно і компенсації за не використану додаткову відпустку як учаснику бойових дій. Також позивача у відповідності до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №178 від 22.06.2023 року, був виключений зі списків військової частини з вибуттям до нового місця служби - 239 загальновійськовий полігон, в зв`язку з призначенням на посаду начальника продовольчої служби матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 (Наказ Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України №494 від 30.05.2023 року). Таким чином позивач не звільнявся з військової служби в Збройних Силах України, а лише змінив посаду та місце проходження військової служби. В даному випадку відповідач вважає, що у позивача не виникло право на компенсацію додаткової відпустки надання якої, у відповідності до висновків Верховного суду, виникає лише в разі звільнення з військової служби.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 11.12.2022 року по 22.06.2023 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та має статус учасник бойових дій, що підтверджується посвідченням НОМЕР_3 виданим Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_4 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.01.2023 року №15 позивач був залучений в ОСУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » для виконання бойових завдань із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №178 від 22.06.2023р. молодшого лейтенанта ОСОБА_2 , начальника продовольчої служби тилу логістики військової частини НОМЕР_1 , призначеного наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від «30» травня 2023 року №494 на посаду начальника продовольчої служби матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 , вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби до 239 загальновійськового полігону.

З «22» червня 2023 року виключити зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, з котлового забезпечення зняти зі сніданку «23» червня 2023 року.

За змістом витягу цього наказу, щорічна основна відпустка за 2022 рік не надавалась, за 2023 рік не надавалася, додаткові відпустка за 2022 не надавались за 2023 рік надавалася, додаткова пільгова відпустка для учасників бойових дій за 2023 рік відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не надавалась.

Наказом командувача Сухопутних військ Збройних сил України (по особовому складу від 30 травня 2023 року № 494 позивач призначений на посаду начальника продовольчої служби матеріально-технічного забезпечення військової частиш НОМЕР_2 .

Вважаючи своє право на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки протиправно порушеним, позивач звернувся за захистом власних прав та інтересівз цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції Українипередбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Розділом ІІ Конституції Українипередбачені основоположні права, свободи та обов`язки людини і громадянина.

Статтею 65 Конституції Українивстановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022у зв`язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першоїстатті 106 Конституції України, Закону УкраїниПро правовий режим воєнного станупостановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюєЗакон України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25.03.1992 р., Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"№2011-ХІІ від 20.12.1991 р., Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII від 22.10.1993р.

Відповідно до частини 1статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»№2232-ХІІ від 25.03.1992 р. (далі - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII від 22.10.1993р.(далі - Закон №3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно із пунктом 12статті 12 Закону №3551-ХІІ, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ст.4 Закону України "Про відпустки" №504/96-ВР від 05.11.1996 р. (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно ст.16-2 Закону №504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 р. (даліЗакон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно доЗакону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщоЗаконом України «Про відпустки»або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (п. 18ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ).

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII від 21.10.1993 р. та «Про оборону України» №1932-XII від 06.12.1991 р. (далі - Закони №3543-XII та № 1932-XII відповідно).

Згідно ст. 1 Закону №3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону №1932-XII визначено термін "особливий період", як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, встатті 1 Закону №3543-XIIнадано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.

ОднакЗаконом №2011-XIIне встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 частини 1статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ від 22.10.1993 р., пунктом 8статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 р., статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» №504/96-ВР від 05.11.1996 р.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженогонаказом Міністра оборони України №260 від 07.06.2018 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 р. за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченоїст.16-2 Закону №504/96-ВРтап.12 ч.1ст.12 Закону №3551-ХІІ.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18 від 16.05.2019 р., залишеному в силі постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 р.

Відповідно до частини 3 статті 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Так, відповідно до частини 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Суд зазначає, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 р. у справі «Тимошенко проти України»(заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Таким чином, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляє особу права на отримання грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.

Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 у період з 11.12.2022 року по 22.06.2023 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та має статус учасник бойових дій, що підтверджується посвідченням НОМЕР_3 виданим Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_4 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.01.2023 року №15 позивач був залучений в ОСУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » для виконання бойових завдань із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №178 від 22.06.2023р. молодшого лейтенанта ОСОБА_2 , начальника продовольчої служби тилу логістики військової частини НОМЕР_1 , призначеного наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від «30» травня 2023 року №494 на посаду начальника продовольчої служби матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 , вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби до 239 загальновійськового полігону.

З «22» червня 2023 року виключити зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, з котлового забезпечення зняти зі сніданку «23» червня 2023 року.

Наказом командувача Сухопутних військ Збройних сил України (по особовому складу від 30 травня 2023 року № 494 призначений на посаду начальника продовольчої служби матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 .

Позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткову пільгову відпустки за період проходження ним служби у військовій частині НОМЕР_1 (зокрема, за 2023 рік), а, отже, набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову пільгову відпустку у зв`язку із звільненням зі служби військової частини НОМЕР_1 , однак такий розрахунок відповідачем не зроблено.

Доказів які б спростовували вказані обставини суду відповідачем не надано, а матеріали справи не містять.

Стосовно твердження відповідача про те, що позивач не звільнявся з військової служби в Збройних Силах України, а лише змінив посаду та місце проходження військової служби, а тому у нього не виникло право на компенсацію додаткової відпустки суд зазначає наступне.

Частина 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" надає право військовослужбовцям на виплату грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки у рік звільнення військовослужбовців зі служби, (в даному випадку з військової частини НОМЕР_1 відповідно до наказу №178 від 22.06.2023р.), а тому доводи відповідача суд вважає безпідставними.

Згідно із частинами 1 та 2статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Таким чином, суд вважає, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової пільгової відпустки за 2023 рік.

За наведених обставин суд вбачає підстави для визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової пільгової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 рік при виключенні зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , та всіх видів забезпечення, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини, а належним захистом порушеного права буде саме зобов`язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані календарні дні додаткової пільгової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Щодо твердження відповідача про порушення позивачем строку звернення до адміністративного суду, визначеного ст.122 КАС України необхідно зазначити, що вказане питання було розглянуто судом при відкритті провадження у справі та надана оцінка в ухвалі суду.

Відповідно до частини 2статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності передзаконом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1статті 6 КАС Українипередбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною 1статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2ст. 73 КАС України).

Відповідно до ч. 1 і ч. 2ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихст.78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Позивач від сплати судового збору звільнений на підставі п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ПН НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 ; ІК в ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової пільгової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 рік при виключенні зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , та всіх видів забезпечення, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані календарні дні додаткової пільгової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 17 червня 2024 року.

Суддя Е.О. Юрков