ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2024 року

м. Київ

справа № 161/8822/19

провадження № 61-7223сво22

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д.,

Фаловської І. М., Червинської М. Є.

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «АНСУ», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія

«Брайт-К»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Брайт-К» на постанову Волинського апеляційного суду від 29 червня 2022 року у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

Матвійчук Л. В.

Сутність правової проблеми у справі

1. Спірні правовідносини стосуються стягнення заборгованості за кредитним договором з боржника та поручителя у солідарному порядку.

2. Рішення суду першої інстанції про солідарне стягнення кредитної заборгованості з боржника та поручителя оскаржила в апеляційному порядку лише боржник, яка в апеляційній скарзі посилалася, зокрема, на пропуск банком строку, визначеного частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України (припинення поруки). Суд апеляційної інстанції переглянув справу за апеляційною скаргою боржника та змінив рішення суду першої інстанції в частині солідарного стягнених сум з поручителя, враховуючи припинення поруки в частині вимог. Кредитор, не погоджуючись з правом боржника оскаржувати рішення суду першої інстанції в частині вимог, заявлених до поручителя, подав касаційну скаргу.

3. Перед Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду постало питання щодо наявності правових підстав для оскарження боржником судового рішення в частині вимог кредитора, пред`явлених до поручителя, відповідальність якого з боржником є солідарною.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

4. У травні 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю «АНСУ», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Брайт-К», звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.

5. На обґрунтування позовних вимог ТОВ «АНСУ» зазначало, що 21 вересня

2007 року між ОСОБА_2 та відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено кредитний договір №Ф1-07/56393-07, за умовами якого банк надав, а позичальниця отримала кредитні кошти у розмірі

50 000,00 дол. США із строком повернення до 20 вересня 2022 року, з встановленням плати за користування кредитними коштами у розмірі

12,75 процентів річних, графіку зниження розміру заборгованості, а також щомісячної комісійної винагороди у розмірі 126,25 грн.

6. З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором, цього ж дня між банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки та договір іпотеки, за умовами якого останній передав в іпотеку належне йому нерухоме майно, а саме - квартиру

АДРЕСА_1 .

7. 20 лютого 2018 року між банком та ТОВ «АНСУ» були укладені договори про відступлення права вимоги за кредитним договором, договором поруки та іпотечним договором.

8. У зв`язку з тим, що відповідачі тривалий час не виконують покладених на них обов`язків, 12 березня 2019 року їм було направлено вимоги про дострокове повернення усієї суми кредиту, процентів за користування кредитом та штрафних санкцій. Однак, зазначені вимоги залишилися невиконаними.

9. Враховуючи наведене, ТОВ «АНСУ» просило стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 21 вересня 2007 року №Ф1-07/56393-07 у розмірі 33 956,08 дол. США, з яких: строкова заборгованість за кредитом 15 110,20 дол. США; прострочена заборгованість за кредитом 11 111,20 дол. США; заборгованість зі сплати процентів ? 176,45 дол. США; прострочена заборгованість зі сплати процентів - 7 558,23 дол. США.

Основний зміст та мотиви судових рішень суду першої інстанції

10. Заочним рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 07 жовтня 2019 року позов задоволено.

11. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «АНСУ» заборгованість за кредитним договором від 21 вересня 2007 року

№ Ф1-07/56393-07 у розмірі 33 956,08 дол. США, з яких: строкова заборгованість за кредитом ? 15 110,20 дол. США; прострочена заборгованість за кредитом - 11 111,20 дол. США; заборгованість зі сплати процентів ? 176,45 дол. США; прострочена заборгованість зі сплати процентів ? 7 558,23 дол. США.

12. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

13. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позичальник не виконував належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором, а вимоги кредитора про дострокове повернення всієї суми кредиту та інших виплат залишилися без виконання, заборгованість у розмірі 33 956,08 дол. США підлягає стягненню у солідарному порядку з боржника та поручителя на користь ТОВ «АНСУ», яке набуло право вимоги на підставі укладених 20 лютого 2018 року між ним та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» договорів про відступлення прав вимоги.

14. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня

2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2019 року залишено без задоволення.

15. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 вересня

2020 року задоволено заяву ТОВ «ФК «Брайт-К» про заміну сторони виконавчого провадження. Замінено стягувача ТОВ «АНСУ» на його правонаступника

ТОВ «ФК «Брайт-К» у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 161/882/19, виданого Луцьким міськрайонним судом Волинської області про стягнення солідарно з ОСОБА_2 ,

ОСОБА_1 на користь ТОВ «АНСУ» заборгованості за кредитним договором.

16. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 грудня

2020 року задоволено заяву ТОВ «ФК «Брайт-К» про ухвалення додаткового рішення у справі за заявою ТОВ «ФК «Брайт-К» про заміну сторони виконавчого провадження. Замінено стягувача ТОВ «АНСУ» на його правонаступника

ТОВ «ФК «Брайт-К» у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 161/882/19, виданого Луцьким міськрайонним судом Волинської області про стягнення солідарно з ОСОБА_2 ,

ОСОБА_1 на користь ТОВ «АНСУ» заборгованості за кредитним договором.

17. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 24 листопада 2021 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2019 року залишено без задоволення.

18. Залишаючи без задоволення заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суд першої інстанції виходив із того, що заявницею не надано будь-яких доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість прийнятого судового рішення.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

19. Ухвалою Волинського апеляційного суду від 16 червня 2022 року залучено

ТОВ «ФК «Брайт-К» до участі у справі як правонаступника ТОВ «АНСУ» .

20. Постановою Волинського апеляційного суду від 29 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2019 року змінено та викладено резолютивну частину рішення в редакції цієї постанови.

21. Позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Брайт-К», як правонаступника ТОВ «АНСУ», заборгованість за кредитним договором від 21 вересня 2017 року №Ф1-07/56393-07 у розмірі 21 178,60 дол. США, з яких: 13 443,92 дол. США ? заборгованість за тілом кредиту та 7 734,68 дол. США ? заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом.

22. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь

ТОВ «ФК «Брайт-К», як правонаступника ТОВ «АНСУ», заборгованість за кредитним договором від 21 вересня 2007 року №Ф1-07/56393-07 у розмірі 12 777, 48 дол. США ? тіло кредиту.

23. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

24. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов загалом правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення кредитної заборгованості з основного боржника - ОСОБА_2 .

З огляду на те, що останній платіж відповідачка здійснила 21 листопада 2017 року, з вимогою про дострокове повернення кредиту банк звернувся 11 березня

2019 року, а з позовом до суду - 28 травня 2019 року, тобто в межах трирічної позовної давності з моменту останнього щомісячного платежу, позовна давність за вимогами до основного боржника не пропущена.

25. Водночас, суд апеляційної інстанції вважав, що позовні вимоги, заявлені до поручителя, підлягають задоволенню лише в межах періодичних платежів, строк сплати яких станом на дату пред`явлення позову (28 травня 2019 року) не був пропущений понад 6 місяців, з огляду на приписи частини четвертої статті 559 ЦК України щодо чинності поруки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

26. 29 липня 2022 року ТОВ «ФК «Брайт» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, розподілити судові витрати.

27. При відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції визначив, що підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій є підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-738цс15, від 22 березня 2017 року у справі № 6-3063цс16, у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 243/8943/15-ц).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

28. Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 161/8822/19 та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

29. У серпні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

30. Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2023 року повернуто без розгляду відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ТОВ «ФК «Брайт-К» на постанову Волинського апеляційного суду від 29 червня 2022 року.

31. Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ «ФК «Брайт-К» про зупинення виконання постанови Волинського апеляційного суду від 29 червня 2022 року.

32. Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2024 року відмовлено

ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, справу № 161/8822/19 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

33. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2024 року справу передано на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

34. Касаційна скарга ТОВ «ФК «Брайт-К» обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції порушивпринцип диспозитивності при перегляді справи в апеляційному порядку за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та зміні рішення суду першої інстанції в частині визначення та стягнення заборгованості поручителя ОСОБА_1 за кредитним договором.

35. ТОВ «ФК «Брайт-К» зауважує, що поручитель ОСОБА_1 не подавав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, до апеляційної скарги ОСОБА_2 не приєднувався, а ОСОБА_2 не надала суду доказів на підтвердження повноважень представляти інтереси ОСОБА_1 . Більш того, з огляду на те, що заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2019 року залишено без задоволення, а ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції це рішення не оскаржував, є підстави вважати, що він погодився з пред`явленими до нього позовними вимогами.

36. Вважає, що ОСОБА_2 мала право оскаржувати рішення суду першої інстанції виключно у тій частині, яка стосується її особисто, і не мала повноважень на апеляційне оскарження судового рішення у тій частині, яка стосується її колишнього чоловіка - ОСОБА_1 , в тому числі щодо припинення поруки. Суд апеляційної інстанції, діючи у межах, визначених частиною першою статті 367 ЦПК України, не мав визначених процесуальним законом повноважень переглядати рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 .

37. Звертає увагу на відсутність правових підстав у суду апеляційної інстанції для застосування строків спеціальної позовної давності до позовних вимог щодо стягнення заборгованості з поручителя, з огляду на відсутність заяви ОСОБА_1 про застосування наслідків спливу позовної давності. Крім того, ОСОБА_2 заявила про застосування позовної давності лише на стадії апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції та за відсутності відповідних повноважень на представництво інтересів поручителя ОСОБА_1 .

38. Зауважує, що з тексту постанови апеляційного суду вбачається, що апеляційна скарга ОСОБА_2 у частині, яка стосуються виключно її прав та обов`язків за кредитним договором, була залишена без задоволення, водночас була задоволена лише у тій частині, що стосувалася виключно прав та обов`язків ОСОБА_1 за договором поруки. Посилається на те, що оскільки заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2019 року вже було частково виконано, а строк на його апеляційне оскарження ОСОБА_1 пропущено, дії боржників направлені на уникнення (або ж часткове уникнення) поручителем цивільно-правової відповідальності за договором поруки, з урахуванням факту наявності у поручителя нерухомого майна, яке підлягає майбутній примусовій реалізації в межах виконавчого провадження № НОМЕР_3, бажання домогтися нового слухання справи та нового її вирішення. З урахуванням наведеного вважає, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням принципу юридичної визначеності.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

39. 21 вересня 2007 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», було укладено кредитний договір № Ф1-07/56393-07, за умовами якого банк надав, а позичальник отримав кредитні кошти в сумі 50 000,00 дол. США строком до

20 вересня 2022 року з встановленням плати за користування кредитними коштами у розмірі 12,75 процентів річних та графіку зниження розміру заборгованості, а також щомісячної комісійної винагороди у розмірі 126,25 грн.

40. Відповідно до пункту 2.2 кредитного договору для обліку наданих кредитних ресурсів банк відкриває позичальнику позичковий рахунок

№ НОМЕР_1 .

41. Повернення кредиту та сплату відсотків відповідач мав здійснювати щомісячними платежами, сплачуючи банку до 10 числа кожного місяця кошти у розмірі 277, 78 дол. США тіла кредиту та процентів згідно з графіком (щомісячний платіж) упродовж строку кредитування.

42. Розмір щомісячного платежу по погашенню кредиту та процентів, строки його оплати встановлені додатком № 1 до інформації про умови кредитування

№ 56393 від 21 вересня 2007 року.

43. Пунктом 3.2 кредитного договору передбачено, що позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні ресурси, отримані за цим договором, до 20 вересня 2022 року. Погашення проводиться шляхом зарахування відповідної суми на позичковий рахунок.

44. Пунктом 3.4 кредитного договору передбачено, що банк набуває право вимагати від позичальника дострокового повернення кредитних ресурсів, сплати нарахованих процентів по них, неустойки відповідно до умов цього договору, зокрема, у випадку несвоєчасного або не у повному обсязі зарахування кредитних коштів на погашення заборгованості позичальником.

45. Відповідно до пункту 5.1 кредитного договору забезпеченням виконання зобов`язань за цим договором є застава нерухомості (іпотека) - трикімнатної квартири, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_2 , загальною площею - 60,7 кв. м, житловою площею 35,00 кв. м.

46. Банк виконав свої обов`язки за кредитним договором від 21 вересня

2007 року № Ф1-07/56393-07 належним чином, що підтверджується копією видаткового касового ордеру та не заперечувалося відповідачами.

47. 21 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором було укладено договір поруки № 56393-07, а також іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Четверговою Є. О. та зареєстрований в реєстрі за № 2959.

48. Згідно з пунктом 2.1 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

49. Відповідно до умов іпотечного договору для забезпечення виконання боржником зобов`язань за кредитним договором іпотекодавець надав банку в іпотеку нерухоме майно, а саме трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 60,7 кв. м, житловою площею - 35,0 кв. м.

50. 20 лютого 2018 року між банком та ТОВ «АНСУ» було укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, відповідно до якого банк відступив, а новий кредитор прийняв права вимоги, що належали банку на підставі кредитного договору, а також договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 510, відповідно до якого банк відступив, а новий кредитор прийняв права вимоги, що належали банку згідно з іпотечним договором.

51. Відповідно до пункту 2.1 договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за цим договором в порядку та на умовах, визначених цим договором, банк відступає шляхом продажу кредитору, а новий кредитор набуває у обсязі і та на умовах, визначених цим договором, права вимоги банку до позичальника, іпотекодавця, поручителя, зазначені у додатку №1 до цього договору.

52. За змістом договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги

TOB «АНСУ» набуло прав кредитора до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за кредитним договором, договором поруки та іпотечним договором.

53. Заборгованість за кредитним договором, відповідно до розрахунку суми заборгованості по кредитному договору від 21 вересня 2007 року

№ Ф1-07/56393-07 станом на 20 лютого 2018 року становить 33 956,08 дол. США, а саме: строкова заборгованість по кредиту - 15 110,20 дол. США; прострочена заборгованість по кредиту - 11 111,20 дол. США; строкова заборгованість по процентах - 176,45 дол. США; прострочена заборгованість по процентах - 7 558,23 дол. США.

54. 12 березня 2019 року TOB «АНСУ» направило відповідачам вимоги

(від 11 березня 2019 року за вих. № 6045 та від 11 березня 2019 року за

вих. № 6046) про дострокове повернення всієї суми кредиту, процентів за користування кредитом та штрафних санкцій за порушення виконання зобов`язання.

55. Згідно з трек-кодами на конвертах, в яких направлялася кореспонденція (вимоги) боржникам та роздруківкою пошуку поштових відправлень з офіційного інтернет-сайту «Укрпошта», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 отримали вимогу

15 березня 2019 року.

Позиція Верховного Суду

56. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов наступних висновків.

57. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, таякщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

58. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

59. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Підстави та мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

60. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав, що наявні підстави для передачі справи на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у зв`язку з необхідністю відступлення від висновкущодо застосування норм права (статті 2, 13, 367 ЦПК України), викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2021 року у справі № 243/8943/15-ц (провадження № 61-12416св19) та від 13 грудня 2023 року у справі № 389/440/16-ц (провадження № 61-1181св23).

61. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2021 року у справі

№ 243/8943/15-ц (провадження № 61-12416св19), на яку посилається

ТОВ «ФК «Брайт-К» у касаційній скарзі, зроблено висновок, що переглядаючи справу в апеляційному порядку за апеляційними скаргами відповідачів та скасовуючи рішення суду першої інстанції лише в частині солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідачів, апеляційний суд вказав, що поручитель ПП «Колегія» рішення суду першої інстанції не оскаржував, а тому суд не розглядав питання про припинення його поруки. Відповідно до положень статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність, визначення якого наведено у частині першій статті 13 цього Кодексу, відповідно до якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Положення цього принципу мають вираження і у частині першій статті 367 ЦПК України, за змістом якої суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Поручитель ПП «Колегія» не подавав апеляційну скаргу, позичальник не надав суду доказів на підтвердження повноважень представляти інтереси ПП «Колегія» в апеляційному суді, а тому суд, діючи у межах визначених частиною першою статті 367 ЦПК України, не мав визначених процесуальним законом підстав переглядати рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ПП «Колегія».

62. Водночас необхідно звернути увагу, що суд апеляційної інстанції прийняв доводи скарг позичальника та одного з поручителів щодо неправильності вирішення справи в частині стягнення сум з поручителя ОСОБА_3 . Також зазначив, щоінший поручитель ПП «Колегія» не подало апеляційну скаргу, отже суд апеляційної інстанції не робить правових висновків в частині вирішення вимог до цього відповідача. У касаційному порядку судові рішення переглядалися за касаційною скаргою ОСОБА_3 , і суд касаційної інстанції звернув увагу на відсутність у неї повноважень діяти в інтересах ПП «Колегія».

63. Подібний висновок зроблений і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2023 року у справі № 389/440/16-ц (провадження № 61-1181св23), в якій зазначено, що переглядаючи справу за апеляційною скаргою позичальника, суд апеляційної інстанції переглянув рішення суду першої інстанції і щодо прав та обов`язків іншого відповідача - поручителя, який рішення суду першої інстанції не оскаржував. Отже, суд апеляційної інстанції, постановлячи нове рішення і задовольняючи зустрічний позов поручителя про припинення поруки та відмовляючи банку у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, пред`явленого, зокрема, до поручителя, вийшов за межі апеляційної скарги позичальника, не маючи для цього правових підстав, чим порушив принцип диспозитивності цивільного судочинства і змагальності процесу (статті 12, 13, 367 ЦПК України).

64. Доцільно звернути увагу, що у постанові Кропивницького апеляційного суду від 21 листопада 2022 року у справі № 389/440/16-ц зазначено, що в апеляційній скарзі позичальник просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні вимог банку відмовити, а зустрічні її вимоги та вимоги поручителя задовольнити. Однак серед доводів апеляційної скарги позичальника не міститься посилань на неправильність вирішення судом питань, пов`язаних з порукою.

65. Водночас, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2021 року у справі № 465/3458/15-ц (провадження №61-19582св20) зроблено висновок, що відповідач, який є основним позичальником по кредитним зобов`язанням, оскаржував в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції про стягнення кредитної заборгованості в цілому. Обставини, на які він посилався та яким надано належну оцінку апеляційним судом, впливають на визначення загального розміру заборгованості за кредитним договором. Істотним під час вирішення цього спору було питання, чи була чинною порука відповідачів станом на момент звернення банку до суду з позовом до них. Відповідач, як позичальник за кредитним договором, зобов`язання якого забезпечені порукою, не був позбавлений можливості посилатись на обставини припинення поруки, оскільки це безпосередньо впливає на обсяг його прав і обов`язків, розмір кредитного зобов`язання, а також можливу подальшу відповідальність перед поручителями за виконання ними його зобов`язань. У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Принцип диспозитивності цивільного судочинства апеляційним судом не порушено з урахуванням змісту заявлених в суді першої інстанції вимог банку та характеру спірних правовідносин, відповідно до яких відповідальність позичальника та поручителів є взаємопов`язаною і впливає на обсяг прав і обов`язків учасників цього зобов`язання, відповідальність за невиконання якого є солідарною. Порука є забезпечувальним зобов`язанням та похідною від основного зобов`язання (кредитного договору), безпосередньо залежить від нього і сама по собі не існує. Посилання у касаційній скарзі на відсутність у апеляційного суду підстав для перегляду судового рішення в частині поруки за апеляційною скаргою позичальника, а не поручителів, є необґрунтованими, оскільки у цьому випадку апеляційним судом дотримано положень статті 367 ЦПК України щодо меж розгляду справи в апеляційній інстанції.

66. На думку колегії суддівДругої судової палати Касаційного цивільного суду, з урахуванням правового висновку, викладеного у пункті 139 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18), при солідарному обов`язку будь-який з відповідачів може заявити про застосування позовної давності. Як і у будь-якому зобов`язанні, боржник має право висунути заперечення проти вимоги кредитора. Втім вони мають бути або загальними для всіх боржників, або заснованими на його особистих відносинах з кредитором (наприклад, вимагати зарахування боргу кредитора йому за іншим зобов`язанням). Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах інших солідарних боржників з кредитором, у яких він не бере участі (частина третя статті 543 ЦК).

67. Необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах, викликана різною практикою правозастосування статей 2, 13, 367 ЦПК України у взаємозв`язку, зокрема, з статтями 267, 543, 559 ЦК України, а також необхідністю формування єдиного правового висновку щодо права солідарного боржника висунути заперечення проти вимог кредитора, які є загальними для всіх боржників.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

68. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

69. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

70. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

71. Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України). Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і не договірних зобов`язань.

72. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

73. Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

74. Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

75. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

76. Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

77. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

78. Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

79. Забезпечення зобов`язання створює між кредитором у цьому зобов`язанні та особою, що забезпечує зобов`язання, особливий вид відносин - акцесорне (додаткове) зобов`язання по відношенню до основного зобов`язання (стаття 548 ЦК України).

80. Акцесорні (додаткові) зобов`язання охоплюються загальним поняттям зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

81. Незалежно від підстави виникнення того чи іншого виду забезпечення виконання зобов`язання (на підставі договору чи в силу закону), акцесорне зобов`язання як вид цивільно-правового зобов`язання має ту особливість, що не може існувати самостійно: таке зобов`язання не може виникнути раніше основного; забезпеченою може бути лише дійсна вимога; недійсність основного зобов`язання тягне недійсність і додаткового.

82. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

83. Згідно з статтею 553 ЦК України, забезпечувальний механізм поруки полягає у залученні додаткового боржника, який поряд з основним відповідає перед кредитором за виконання зобов`язання боржником. При укладенні договору поруки виникає множинність осіб на боці боржника, і законодавець визначає солідарні обов`язки для цих боржників.

84. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

85. Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, установлених договором або законом, зокрема в разі неподільності предмета зобов`язання.

86. Наслідки солідарного обов`язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України: у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

87. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що солідарна відповідальність у зобов`язальному праві - це відповідальність кількох боржників перед кредитором, при якій кредиторові надається право на свій розсуд вимагати виконання зобов`язання у повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного з них окремо. Як солідарне зобов`язання, так і солідарна відповідальність виникають лише у випадках, встановлених договором або законом.

88. Пред'явивши вимогу до одного із солідарних боржників, який не задовольнив цю вимогу, кредитор має право пред'явити вимогу до іншого солідарного боржника.

89. На підставі рішення суду про стягнення боргу з солідарних боржників солідарна відповідальність покладається на відповідачів до повного погашення боргу. Відповідачі як солідарні боржники відповідають в межах загальної суми кредитної заборгованості.

90. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором (частина четверта статті 543 ЦК України).

91. Отже, суть солідарного обов`язку полягає в тому, що у випадку невиконання боржником грошового зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор має право вимагати виконання цього грошового зобов`язання одночасно як від боржника, так і від поручителя. Водночас солідарну відповідальність щодо заборгованості поза встановленим частиною четвертою статті 559 ЦК України строком поручитель не несе.

92. Порядок заявлення заперечень щодо вимог кредитора, пред'явлених до солідарних боржників, визначено законодавцем у частині третій статті 543 та частині другій статті 555 ЦК України.

93. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі (частина третя статті 543 ЦК України).

94. Відповідно до частини другої статті 555 ЦК України поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов`язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.

95. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що солідарні боржники наділені правами на заперечення проти вимог кредитора у повному обсязі, як заявлених щодо кожного із них (боржника чи поручителя), так і щодо інших загальних вимог, за якими такий боржник несе солідарну відповідальність.

96. Порука за своєю правовою природою має додаткове (акцесорне) зобов`язання до основного (кредитного) договору та напряму залежить від його умов. Загальний розмір кредитної заборгованості стосується як боржника, так і поручителя, який несе солідарну відповідальність в межах строку поруки.

97. У справі про солідарне стягнення заборгованості з боржника та поручителя до співучасників висувається єдина позовна вимога, а не окрема вимога до кожного із співвідповідачів. З огляду на це, єдина вимога позивача має спиратись на єдине обґрунтування (єдині підстави позову), а тому заперечення проти такого позову боржника та позичальника не можуть бути роздільними, вони мають спиратись загальне для співучасників обґрунтування.

98. Більш того, згідно з частиною другою статті 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

99. Зважаючи на викладене, боржник не може байдуже ставитись до пасивної поведінки поручителя, виходячи з того, що боржник і після виконання зобов`язання поручителем залишається зобов`язаною особою. У зв`язку з цим, позбавлення боржника, який у більшому обсязі володіє інформацією щодо змісту основного зобов`язання, права висувати заперечення проти вимог кредитора, які спрямовані до поручителя, не відповідає принципу розумності.

100. Про однорідність та нерозривність вимог кредитора, заявлених в солідарному порядку до позичальника та поручителя, зазначала Велика Палата Верховного Суду при вирішення питання юрисдикційності розгляду таких спорів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 496/3778/14-ц (провадження № 14-281цс19)).

101. Зазначений підхід щодо наявності права солідарного боржника на заявлення заперечень проти вимог кредитора, які є загальними для всіх боржників, узгоджується і з міжнародною практикою. Так, статтею 10:111 (1) Принципів європейського контрактного права передбачено, що солідарний боржник має право застосувати проти кредитора будь-якій засіб захисту, доступний іншому солідарному боржнику, крім засобу захисту, що є особистим для такого іншого боржника. Застосування засобу захисту не має наслідків для інших солідарних боржників.

102. Згідно зі статтею 11.1.4 Принципів міжнародних комерційних договорів УНІДРУА у редакції 2016 року солідарний боржник, до якого заявлено вимогу кредитором має право заявити всі засоби захисту та права щодо заліку вимог, які він має особисто або які є загальними для всіх співборжників за зобов`язаннями, проте не має права заявити засоби захисту чи права щодо заліку вимог, які має лише окремий інший солідарний боржник чи боржники.

103. Відповідно до статей 422-425 Німецького цивільного кодексу виконання зобов`язання одним із солідарних боржників звільняє інших боржників від виконання. Прострочення, допущене кредитором стосовно одного із сукупних боржників, поширює свою дію на зобов`язання інших боржників. За змістом статті 1208 Цивільного кодексу Франції солідарний боржник, до якого пред`явлено позов кредитором, може висловити йому заперечення, які витікають з природи зобов`язання, всі свої особисті заперечення, а також заперечення, які є загальними для всіх співборжників.

104. Ураховуючи наведене, оскільки боржник є стороною у зобов`язанні, забезпеченому порукою, відповідальність боржника і поручителя є солідарною, а тому він може оспорювати як загальну суму заборгованості, так і дійсність основного і забезпечувального зобов`язань.

105. Слід також враховувати, що у пункті 62 постанови від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою.

106. Частиною першою статті 50 ЦПК України передбачено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен з позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє у цивільному процесі самостійно.

107. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦПК України).

108. Рішення суду першої інстанції, в тому числі додаткові, заочні, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку як у цілому, так і в частині, а також щодо обставин (фактів), встановлених судом.

109. Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що у випадку наявності підстав для солідарної відповідальності відповідачів/боржників, кожен з них має право висунути заперечення проти вимог кредитора, які є загальними для всіх боржників та не засновані на особистих відносинах одного з них з кредитором. Оскарження судового рішення у повному обсязі одним з відповідачів, відповідальність якого є солідарною з іншими, та перегляд справи в апеляційному порядку за апеляційною скаргою такого відповідача, не є порушенням принципу диспозитивності цивільного судочинства.

Щодо вирішення спору по суті

110. Судами попередніх інстанцій встановлено, що кредитор виконав свої зобов`язання та надав позичальниці кредитні кошти згідно з погодженими сторонами умов договору, натомість відповідачкою зобов`язання за кредитним договором не виконуються належним чином, порушено строки повернення кредитних коштів і сплати відсотків, у зв`язку з чим кредитор скористався своїм правом на дострокове повернення кредиту (частина друга статті 1050 ЦК України) та, направивши позичальнику і поручителю досудові вимоги про повернення повної суми кредиту, змінив строк виконання грошового зобов`язання.

111. Встановивши, що вимоги про дострокове виконання кредитного зобов`язання відповідачі отримали 15 березня 2019 року, суди попередніх інстанцій, з огляду на положення пункту 3.4 кредитного договору, а також змісту самих вимог, дійшли обґрунтованого висновку про те, що у спірних правовідносин строк кредитування вважається таким, що настав 25 березня 2019 року.

112. Згідно з наявним у матеріалах справи розрахунком, якому суд апеляційної інстанції надав відповідну правову оцінку, розмір заборгованості за кредитним договором станом на 20 лютого 2018 року становить 33 956,08 дол. США, та складається з: 15 110,20 дол. США - строкової заборгованості по кредиту;

11 111,20 дол. США - простроченої заборгованості по кредиту; 176,45 дол. США - заборгованості по процентах; 7 558,23 дол. США - простроченої заборгованості по процентах.

113. Перевіривши дотримання позивачем позовної давності при зверненні до суду, про застосування наслідків спливу якої заявляла ОСОБА_2 у першій заяві у справі - заяві про перегляд заочного рішення, та відсутності належних, допустимих та достатніх доказів на спростування заявленого кредитором розміру заборгованості за кредитним договором, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що така сума невиконаного позичальником кредитного грошового зобов`язання є доведеною.

114. Колегія суддів зауважує, що у касаційному порядку судове рішення апеляційного суду оскаржує лише кредитор, у доводах касаційної скарги немає посилань на неправильність визначеного судом апеляційної інстанції розміру заборгованості за кредитним договором, яка стягнута з позичальниці та повністю відповідає заявленому у позовній заяві розміру заборгованості, з цих підстав не відкривалося касаційне провадження у справі, а тому з огляду на приписи частини першої статті 400 ЦПК України, судове рішення у цій частині не перевіряється в касаційному порядку.

115. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зауважує, що фактично у касаційному порядку судове рішення апеляційного суду оскаржується у межах сум, стягнутих в солідарному порядку з позичальниці та поручителя, зокрема - відмови у стягненні з поручителя сум, заявлених поза межами чинності поруки.

116. Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

117. Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Тому, враховуючи припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання зі спливом визначеного договором або законом строку, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Вказане не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження

№ 14-265цс18, пункт 62), від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (провадження № 14-70цс19,пункт 76), від 03 липня 2019 року у справі

№ 1519/2-3165/11 (провадження № 14-219цс19, пункт 59), а також постанова Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15).

118. Відповідно до пункту 5.1 договору поруки порука припиняється з припиненням зобов`язання, що забезпечується нею. Порука також припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором не заявив вимоги до поручителя.

119. Судами попередніх інстанцій встановлено, що строк виконання основного зобов`язання настав 25 березня 2019 року, позов у справі, що переглядається в касаційному порядку, поданий 28 травня 2019 року. Порядок погашення кредиту визначено щомісячними платежами, а тому строк пред`явлення вимог до поручителя про повернення заборгованості за платежами, які позичальниця була зобов`язана згідно з умовами кредитного договору вносити періодично, слід обчислювати з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу, про що обґрунтовано зазначив суд апеляційної інстанції.

120. Іншими словами, за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції порука за кожним із зобов`язань, визначених періодичними платежами, припиняється після спливу шести місяців з моменту настання терміну погашення кожного чергового платежу. Пред`явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов`язання, визначеного періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги через припинення поруки за відповідною частиною основного зобов`язання.

121. Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі

№ 523/8249/14-ц (провадження № 14-70цс19, пункт 84), від 03 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (провадження № 14-219цс19, пункт 63), а також

від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц(провадження № 14-680цс19, пункт 40).

122. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 523/3082/14-ц зазначила, що у разі пред`явлення вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, порука припиняється в частині відповідних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Водночас правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань.

123. Суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення частини четвертої статті 559 ЦК України, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин. Водночас, з огляду на доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, розрахунок суми заборгованості, яка підлягає стягненню в солідарному порядку з відповідачів, не є предметом перегляду у суді касаційної інстанції.

124. Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого учасник справи самостійно вирішує чи оскаржувати рішення суду першої інстанції в апеляційному (касаційному) порядку та в яких межах (постанова Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22), постанова Верховного Суду від 22 листопада 2023 року у справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23)).

125. Перегляд судових рішень (як рішень, постанов та ухвал) в апеляційному та касаційному порядках унормовано спеціальними статтями ЦПК України. Доступ до апеляційного та у передбачених законом випадках до касаційного переглядів є одним з принципів цивільного процесу і передбачений у пункті 8 частини третьої статті 2 та статті 17 ЦПК України. За результатами апеляційного та касаційного переглядів відповідно суд має право як на певні висновки щодо розгляду справи по суті (статті 374, 409 ЦПК України), так і певні процесуальні висновки, які унеможливлюють подальший апеляційний чи касаційний розгляд (статті 362 та 396 ЦПК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22)).

126. Касаційний цивільний суд звертав увагу, що принцип заборони повороту до гіршого означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (постанова Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23), постанова Верховного Суду від 21 червня 2023 року в справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)). Однак у цій справі йдеться про заперечення одного з солідарних боржників проти вимог кредитора.

127. Посилання касаційної скарги на відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини четвертої статті 559 ЦК України, з огляду на відсутність заяви поручителя, поданої в порядку частини третьої статті 267 ЦК України, є безпідставними.

128. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що якщо до вимог, заявлених до боржника, застосовується загальний строк давності, передбачений статтею 257 ЦК України, то до вимог, заявлених до поручителя, вказаний строк обмежується строком дії поруки відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин. Тобто ні норма статті 257 ЦК України про загальну позовну давність, ні частини другої статті 258 цього Кодексу про спеціальну позовну давність не можуть бути застосовані до вимог, заявлених до поручителя, оскільки строк звернення з позовом до поручителя обмежується строком поруки відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц (провадження № 14-23цс19), від 08 червня 2021 року у справі № 202/781/14-ц (провадження № 14-356цс19), від 04 липня 2023 року у справі № 2-1268/11 (провадження № 14-2цс23).

129. Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов`язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов`язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може (постанова Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1451цс16).

130. Враховуючи наведене, помилковими є доводи заявника про неможливість застосування приписів частини четвертої статті 559 ЦК України без подання поручителем заяви про застосування наслідків спливу позовної давності.

131. Більш того, заявлена ОСОБА_2 заява про застосування наслідків спливу позовної давності була відхилена судом апеляційної інстанції.

Висновки про застосування норм права

132. З урахуванням наведеного, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що у випадку наявності підстав для солідарної відповідальності відповідачів/боржників, кожен з них має право висунути заперечення проти вимог кредитора, які є загальними для всіх боржників та не засновані на особистих відносинах одного з них з кредитором. Оскарження судового рішення у повному обсязі одним з відповідачів, відповідальність якого є солідарною з іншими, та перегляд справи в апеляційному порядку за апеляційною скаргою такого відповідача, не є порушенням принципу диспозитивності цивільного судочинства.

Щодо відступлення від висновків Верховного Суду

133. Консультативна рада Європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень (пункт 49) зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.

134. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

135. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування відповідних правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі.

136. Відмінність фактичних обставин справи, яка розглядається, у порівнянні з фактичними обставинами справи, у якій висловлена правова позиція Верховного Суду, за відсутності різних підходів судів до вирішення подібної правової проблеми з такими ж фактичними обставинами не є підставою для відступу чи уточнення висновків Верховного Суду.

137. Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ставилося питання про необхідність відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2021 року у справі № 243/8943/15-ц (провадження № 61-12416св19) та від 13 грудня 2023 року у справі

№ 389/440/16-ц (провадження № 61-1181св23).

138. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2021 року у справі № 243/8943/15-ц (провадження № 61-12416св19), суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився Верховний Суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку за апеляційними скаргами боржника ОСОБА_4 і поручителя ОСОБА_3 , та скасовуючи рішення суду першої інстанцій лише в частині солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , вказав, що інший поручитель ПП «Колегія» рішення суду першої інстанції не оскаржував, а тому суд не розглядав питання про припинення його поруки. В касаційному порядку судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржила поручитель ОСОБА_3 , порука якої не є солідарною з порукою ПП «Колегія», оскільки кожен з них уклав з кредитором окремий договір поруки та взяв на себе обов`язок відповідати за невиконання ОСОБА_4 зобов`язань за кредитним договором солідарно з позичальником. Доказів на підтвердження повноважень ОСОБА_3 діяти в інтересах ОСОБА_4 та ПП «Колегія» не надано. Верховний Суд виснував, що обсяг відповідальності поручителя ПП «Колегія» жодним чином не впливає на права та обов`язки поручителя ОСОБА_3 , тоді як боржник ОСОБА_4 рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку взагалі не оскаржував.

139. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2023 року у справі № 389/440/16-ц (провадження № 61-1181св23) підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий апеляційний розгляд стало, зокрема, порушення апеляційним судом норм процесуального права в частині виходу за межі вимог апеляційної скарги боржника ОСОБА_5 , яка рішення суду першої інстанції щодо прав та обов`язків іншого відповідача - поручителя ОСОБА_6 , який заявляв позовні вимоги, не оскаржувала.

140. З огляду на викладене, необхідності у відступленні від висновків Верховного Суду, викладених у наведених вище постановах, ухвалених за інших позовних вимог та фактичних обставин справи (відсутність солідарного обов`язку поручителів, не оскарження боржником судового рішення в частині вимог, заявлених поручителем), Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не вбачає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

141. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні (в межах підстав касаційного оскарження), питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

142. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

143. Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

144. З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не проводиться.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Брайт-К» залишити без задоволення.

2. Постанову Волинського апеляційного суду від 29 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: А. І. Грушицький

Б. І. Гулько

В. І. Крат

Д. Д. Луспеник

І. М. Фаловська

М. Є. Червинська