Номер провадження: 22-ц/813/3113/24

Справа № 495/2408/23

Головуючий у першій інстанції Шевчук Ю.В.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.05.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого судді Сєвєрової Є.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Комлевої О.С.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Одесатурист»,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційнускаргу ОСОБА_1 на рішення Білгород Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 жовтня 2023 року у складі судді Шевчук Ю.В.,

встановив:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Одесатурист» про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за затримку у розрахунку по заробітній платі при звільненні, стягнення індексації заробітної плати, стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати та стягнення моральної шкоди.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтував тим, що 16.12.2021 він був прийнятий на посаду робітник-охоронець до ТОВ «Одесатурист» ОК «Кароліно», згідно Наказу №7 від 16.12.2021. 11 січня 2023 року позивачу зателефонувала бухгалтер ТОВ «Одесатурист» ОК «Кароліно» та повідомила, що його звільнено, а його трудову книжку з записом про звільнення вона направила поштою, яку позивач отримав тільки 02.03.2023. Копію наказу, як зазначає позивач він не отримував, звільнення з займаної посади позивач вважає незаконним, а тому згідно поданої до суду позовної заяви просить визнати незаконним Наказ №5 від 11.01.2023 ТОВ «Одесатурист» «Про звільнення ОСОБА_1 з посади робітник-охоронець ТОВ «Одесатурист» ОК «Кароліно» та поновити ОСОБА_1 на посаді робітник-охоронець ТОВ «Одесатурист» ОК «Кароліно», а також стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у розмірі 39605,23 грн., середню заробітну плату за затримку у розрахунку по заробітній платі при звільненні, на день винесення рішення, стягнути з відповідача індексацію заробітної плати з листопада 2022 року по березень 2023 року у розмірі 759,15 грн. та компенсацію за несвоєчасну виплачену заробітну плату у розмірі 1297,67 грн., моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн., витрати за надання правової допомоги у розмірі 6500,00 грн., невиплачену грошову компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 6700,00 грн.

Рішенням Білгород Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 жовтня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Білгород Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 жовтня 2023 року та задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції взяв до уваги тільки ті докази, які були надані відповідачем. Зазначає, що з запису у трудовій книжці, йому стало відомо, що згідно Наказу №5 від 11.01.2023, 11.01.2023 його звільнити з посади робітник охоронець ТОВ «Одесатурист» ОК «Кароліно». З вказаним наказом про звільнення його не ознайомили, його копію він не отримував, тільки по телефону його повідомили, що він звільнений. Запис у трудовій книжці про звільнення, складений з порушенням чинного трудового законодавства України, а саме: не вказана стаття КЗпП України, на підставі якої позивача було звільнено, а вказано, що лише він звільнений на підставі Наказу №4 від 10.11.2022. В порушення ч.1 ст. 116 КЗпП України, в день його звільнення 11.01.2023, відповідач письмово не повідомив його про нараховані суми належні при звільнені та не здійснив виплату належних коштів. Також при його звільненні, відповідачем не була виплачена грошова компенсація за невикористану відпустку.

Також у доводах апеляційної скарги, ОСОБА_1 посилається на те, що про існування Наказу №1 від 14.06.2022 «Про призупинення діяльності підприємства» позивачу не було відомо. На Наказі немає підпису позивача та інформації про те, що він був ознайомлений з вищевказаним наказом. На клаптику аркушу є напис, що повідомлення направлено 15.06.2022 позивачу на Вайбер. Напис зроблений головним бухгалтером ОСОБА_2 . Проте згідно Наказу №1 від 14.06.2022 «Про призупинення діяльності підприємства» з ОСОБА_2 були призупинені трудові відносини вона вже не мала ніякого юридичного права щось надсилати позивачу. Така неправомірна поведінка відповідача, яка виразилася у неправомірному рішенні керівника ТОВ «Одесатурист», щодо видання ним незаконного дискримінаційного наказу про призупинення трудового договору з позивачем, спричинило позивачу моральну шкоду, викликану душевними стражданнями та переживаннями у зв`язку з фактичною втратою роботи, заробітку, втратою нормальних життєвих зв`язків та необхідністю докладання значних зусиль для їх відновлення. При цьому, щодо строків звернення до суду, скаржник зазначає, що такий строк ним не пропущений, оскільки тільки 02.03.2023 він отримав свою трудову книжку та з запису в якій йому стало відомо, що його звільнили, а вже 10.03.2023 він звернувся до Білгород Дністровського міськрайонного суду Одеської області за захистом своїх прав.

У відзиві на апеляційну скаргу, ТОВ «Одесатурист», посилаючисьна їїнеобґрунтованість,просить судвідмовити вповному обсязіу задоволенніапеляційної скарги ОСОБА_1 ,а рішення Білгород Дністровськогоміськрайонного судуОдеської областівід 26жовтня 2023року залишитибез змін,оскільки всідоводи апеляційноїскарги щодонезаконності надумку позивачайого звільненнябули ретельнодосліджені судомпершої інстанціїі висновкисуду викладенів оскаржуваномурішенні єзаконними таобґрунтованими.

В судове засідання суду апеляційної інстанції, призначене на 23.05.2024 з`явилися: апелянт ОСОБА_1 та представник ТОВ «Одесатурист» - Соловйова К.Ю.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, пояснення сторін, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Згідност. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам не в повній мірі відповідає, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що Оздоровчий комплекс «Кароліно» є структурним підрозділом Товариства з обмеженою відповідальністю «Одесатурист».

Наказом №7 від 16.12.2021 позивач ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду робітник-охоронець до ТОВ «Одесатурист» ОК «Кароліно».

14.06.2022 Наказом №01 було призупинено трудові відносини підприємства ОК Кароліно з 15.06.2022 у відповідності до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», до відновлення можливості виконувати роботу не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану з працівниками, зокрема з позивачем.

Наказом №03 від 15.09.2022 всіх працівників зобов`язали звільнити приміщення підприємства від особистих речей, оскільки роботу ОК «Кароліно» зупинено на час дії воєнного стану і приміщення будуть зачинені і опечатані.

13.09.2022 ТОВ «Одесатурист» укладено договір про надання охоронних послуг для охорони майна ОК «Кароліно», підприємство зачинено, доступ на територію обмежено.

Такі обставини не спростовані, база знаходиться в зоні рекреаційній та є підтвердженням того, що діяльність не ведеться.

10.11.2022 Наказом №04 про скорочення чисельності працівників, у зв?язку із призупиненням трудових відносин з працівниками ОК Кароліно у зв?язку із зупинкою виробництва, виключено з 11.01.2023 року із штатного розкладу посаду охоронець-робочий, яку займав ОСОБА_1 . У зв`язку із відмовою позивача ознайомитися з даним наказом та отримати попередження про звільнення, позивачу було направлено на його номер телефону НОМЕР_1 , у відповідності до вимог ст.7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

11.01.2023 Наказом №05 ОСОБА_1 було звільнено з посади охоронець-робочий у зв`язку із скороченням чисельності працівників.

11.01.2023 засобами поштового зв`язку у день звільнення позивачу направлено трудову книжку і сповіщено про це засобами телефонного зв`язку, що він не заперечує в своїй позовній заяві. Згідно відстеження пересилання №6780107465577 на сайті Укрпошти відправлення прийняте 11.01.2023, а 20.01.2023 адресат відмовився від отримання повідомлення.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд виходив з того, що у задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_1 слід відмовити у зв`язку з необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог. При цьому судом зауважено, що оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та недоведеними, тому строки звернення до суду не підлягають застосуванню відносно спірних правовідносин.

Проте апеляційний суд не може повністю погодитися із таким висновком районного суду, оскільки він не в повній мірі відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Згідно з пунктом 3 Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Законом затверджується Указ Президента України від 26 липня 2023 року № 451/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом Українивід 24лютого 2022року №2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, Указом від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, Указом від 7 листопада 2022 року № 757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738-IX, Указом від 6 лютого 2023 року № 58/2023, затвердженим Законом України від 7 лютого 2023 року № 2915-IX, та Указом від 1 травня 2023 року № 254/2023, затвердженим Законом України від 2 травня 2023 року № 3057-IX), строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб.

Зазначеними вище Указами Президента України установлено, що воєнний стан введено на всій території України.

Згідно з пунктом 3 Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Статтею 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-ІХ від 15 березня 2022 року (надалі - Закон № 2136-ІХ, тут і далі в редакції, яка була чинною на день видання спірного наказу) передбачено, що цей Закон визначає особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Відповідно до підпункту 5 пункту 1 статті 6 Закону №2136-ІХ в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно із пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 2136-ІХ главу XIX«Прикінцеві положення» Кодексу законівпро працюУкраїни доповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

З огляду на вищевикладене, положення Закону № 2136-ІХ, які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону №2136-ІХ також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.

Частиною 1 статті 13 Закону № 2136-ІХ визначено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Згідно із частиною 3 статті 13 Закону № 2136-ІХ відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Отже, Закон №2136-ІХ надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин, та не виплачувати у період призупинення заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати працівникам.

Разом з тим, як вбачається з аналізу положень частини 1 статті 13 Закону № 2136-ІХ, таке право роботодавця настає за певних умов. Такими умовами призупинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливість через збройну агресію: роботодавцем надати роботу, а працівником - виконувати її. До того ж побудова цієї норми закону вказує на те, що законодавець передбачив одночасне настання як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливість виконувати цю роботу працівником.

Таким чином, спеціальна норма права передбачає право сторін призупинити дію трудового договору за умови наявності військової агресії проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. При цьому, роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, а працівник не може виконати роботу. Лише наявність правової норми яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права.

Щодо абсолютної неможливості надавати роботу та виконувати її, то роботодавець має перебувати в таких обставинах коли він не може надати роботу працівнику, в свою чергу, працівник - не може виконати роботу. Зокрема, про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення трудового договору може свідчити випадки неможливості забезпечувати працівників умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.

З системного аналізу вказаних норм вбачається, що першочерговим для суду є встановити можливість або відсутність такої можливості у роботодавця надати роботу працівнику.

Встановлено, що господарська діяльність відповідача ТОВ «Одесатурист» пов`язана з наданням рекреаційних послуг, а тому здійснення її в умовах воєнного часу не вбачається можливим, через що призупинення трудових відносин з позивачем ОСОБА_1 є правомірним.

14.06.2022 Наказом №01 було призупинено трудові відносини підприємства ОК «Кароліно» з 15.06.2022 у відповідності до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», до відновлення можливості виконувати роботу не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану з працівниками, зокрема з позивачем.

10.11.2022 Наказом №04 про скорочення чисельності працівників, у зв`язку із призупиненням трудових відносин з працівниками ОК Кароліно у зв`язку із зупинкою виробництва, виключено з 11.01.2023 із штатного розкладу посаду охоронець-робочий, яку займав ОСОБА_1 .

Звертаючись до суду із вказаною апеляційною скаргою, ОСОБА_1 зазначав, що про існування вищевказаного Наказу №01 від 14.06.2022 йому не було відомо, на Наказі немає його підпису та інформації про те, що він був ознайомлений з вищевказаним наказом. Проте встановлено, що повідомлення направлено 15.06.2022 позивачу на Вайбер, що допускається в умовах воєнного часу.

З врахуванням встановлених обставин об`єктивного унеможливлення здійснення відповідачем діяльності в спосіб, щоб забезпечити працівників роботою, доводи про незаконність зупинення трудових відносин та надалі звільнення є безпідставними.

Також суд правомірно вважав безпідставними вимоги позивача в частині стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі, індексації заробітної плати, компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати.

Так, за доводами позивача він не отримував заробітну плату з 01.07.2022 до дня звільнення, тобто до 11.01.2023.

Проте, як встановлено судом, трудові відносини були призупинені 14.06.2022, наказ не визнаний незаконним, тому вимоги є безпідставними.

Крім того, відповідно до ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», призупинення трудового договору з працівником хоча і не припиняє трудових відносин і не є звільненням у розумінні положень КЗпП України, проте фактично позбавляє працівника роботи і належного йому заробітку, який би він отримав, коли б працював на своєму робочому місці чи виконував покладені на нього трудові обов`язки.

Отже, за період з якого призупинено трудовий договір і до дня звільнення працівника, роботодавець не повинен сплачувати заробітну плату.

Доводи апелянта ОСОБА_1 про те, що після призупинення трудових відносин він продовжував виконувати свої трудові обов`язки є необґрунтованими, оскільки як вбачається з матеріалів справи, 13.09.2022 ТОВ «Одесатурист» уклало договір про надання охоронних послуг для охорони майна ОК «Кароліно», підприємство було зачинено та доступ на територію обмежено, а Наказом №03 від 15.09.2022 всіх працівників зобов`язали звільнити приміщення підприємства від особистих речей, оскільки роботу ОК «Кароліно» зупинено на час дії воєнного стану і приміщення будуть зачинені і опечатані.

Надані позивачем фотознімки, які, на його думку, підтверджують продовження виконання ОСОБА_1 своїх трудових обов`язків, оцінюються судом критично, оскільки з наданих фотознімків неможливо ідентифікувати осіб, які на них знаходяться та місце, де були зроблені ці фотознімки.

Судом також вірно встановлено, що відповідач належним чином виконав обов`язок щодо надання позивачу ОСОБА_1 пропозицій про всі наявні на Підприємстві вакансії, які існували на день звільнення, що підтверджується копією Попередження №04 від 10.11.2022, в якому зазначено, що на підприємстві відсутня будь-яка інша вакантна посада або інша робота.

За таких обставин позовні вимоги в частині визнання незаконним Наказу №5 від 11.01.2023 «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлення його на посаді робітник-охоронець ТОВ «Одесатурист» ОК «Кароліно» не підлягають задоволенню.

Оскільки вимоги позивача ОСОБА_1 щодо визнання протиправним наказу про звільнення не підлягають задоволенню, а вимоги щодо стягнення заборгованості по заробітній платі, середньої заробітної плати за затримку у розрахунку по заробітній платі при звільненні, індексації заробітної плати, компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату, витрат за надання правової допомоги, невиплаченої грошової компенсації є похідними, тому районний суд обґрунтовано дійшов висновку, що вони також не підлягають задоволенню.

Разом з тим, апеляційний суд не може погодитися із висновком районного суду щодо безпідставності вимог в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку та стягнення моральної шкоди.

Так, відповідно дост. 2 Закону України «Про відпустки», право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача на його користь невиплачену грошову компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 6700 грн.

В ході апеляційного розгляду справи, позивачем надано до суду довідку Генерального директора ТОВ «Одесатурист» ОК «Кароліно» ОСОБА_3 від 22.04.2024 за вих. №2, з якої вбачається, що у ОСОБА_1 було право на компенсацію відпустки в зв`язку з припиненням трудових відносин за період з 16.12.2021 по 14.01.2022 строком на 12 днів, сума компенсації складає 1286,52 грн., розмір якої обґрунтовує наведеним розрахунком.

Оскільки у день звільнення позивача компенсація за невикористані відпустки, відповідачем виплачена не була, тому апеляційний суд вважає, що наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 1286,52 грн.

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди.

Частиною 1ст. 23 ЦК Українипередбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абз.2 ч.3ст.23 ЦК України).

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюєтьсяст. 237-1 КЗпП України.

Відповідно до положеньст. 237-1 КЗпП Українивідшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач вказував, що в його житті сталися вимушені зміни, він позбавлений можливості в реалізації власних звичок та бажань, в нього погіршились відносини з оточенням, що вимагає від нього додаткових зусиль для відновлення попереднього стану, у зв`язку із чим йому спричинено моральну шкоду, яку останній оцінив у 5 000 гривень.

Виходячи із засад розумності та справедливості, оцінюючи доводи позивача щодо порушення його прав, яке полягає у невиплаті компенсації у день звільнення, обґрунтованості спричинення моральних страждань суд, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 1 000,00 грн.

Крім того, апеляційний суд також вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу.

Так, згідно з ч. 1ст. 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

У відповідності до ч. 2ст. 137 ЦПК Україниза результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1)розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч. 3ст. 137 ЦПК Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8ст. 141 ЦПК Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачаєтьсяз матеріалівсправи позивачемпонесені витратина професійнуправничу допомогуу розмірі1500,00грн.,що підтверджуєтьсяквитанцією до прибуткового касового ордера №2 від 10.03.2023 (а.с. 16).

Враховуючи, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, наявні підстави для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн., оскільки вони є фактично понесеними.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині вимог про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі, індексації заробітної плати, компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, однак в мотивувальній частині рішення помилково зазначив обґрунтування задоволення такого позову, а тому мотивувальна частина рішення підлягає зміні в редакції цієї постанови.

Згідно з п. 2 ч.1ст. 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 3, 4 ч. 1ст. 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 4ст. 376 ЦПК Українизміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

З врахуванням викладеного, рішення в частині вимог про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі, індексації заробітної плати, компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати підлягає зміні шляхом доповнення мотивувальної частини.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Білгород Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 жовтня 2023 року в частині вимог ОСОБА_1 про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі, індексації заробітної плати, компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В частині вимог ОСОБА_1 про стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення моральної шкоди рішення суду скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Одесатурист» на користь ОСОБА_1 компенсаціюза невикористанувідпустку врозмірі 1286,52грн,на відшкодуванняморальної шкоди1000грн,витрати напрофесійну правничудопомогу 1000грн,в рештівідмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 17.06.2024

Головуючий Є.С. Сєвєрова

Судді: Л.М. Вадовська

О.С. Комлева