Справа № 297/706/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2024 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі: головуючого ГЕЦКО Ю. Ю., при секретарі судового засідання Ісак О. І., з участю прокурора Міндак В. В.. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Берегівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Великоберезької сільської ради Берегівського району до ОСОБА_1 , третя особа, яка заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про усунення перешкод шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу, державної реєстрації та повернення земельної ділянки, -

встановив:

Берегівська окружна прокуратура звернулася до Берегівського районного суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про усунення перешкод шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу, державної реєстрації та повернення земельної ділянки.

Прокурор свої вимоги мотивує тим, що задоволено позовну заяву Берегівської окружної прокуратури та зокрема прийнято рішення про усунення перешкод шляхом визнання незаконним та скасування рішення Великоберезької сільської ради Берегівського району від 06.09.2012 № 473 «Про затвердження проекту із землеустрою та відведення ОСОБА_2 земельної ділянки за кадастровим номером 2120480801:00:002:0216, площею 0,05 га для ведення особистого селянського господарства», розташованої в адміністративних межах Великоберезької сільської ради Берегівського району, в межах населеного пункту с. Великі Береги Берегівського району; усунуто перешкоди шляхом визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 642384 від 26.11.2012 за кадастровим номером 2120480801:00:002:0216, видану ОСОБА_2 з одночасним припиненням права власності на неї та зобов`язано ОСОБА_2 повернути земельну ділянку за кадастровим номером 2120480801:00:002:0216, площею 0,05 га, розташовану в адміністративних межах Великоберезької сільської ради Берегівського району у комунальну власність Великоберезької територіальної громади в особі Великоберезької сільської ради.

Вказане рішення набрало законної сили 13.06.2023.

10.10.2023 листом № 07.50-101-5737ВИХ-23 Берегівська окружна прокуратура звернулась до реєстраційної служби Великоберезької сільської ради щодо виконання вищевказаного рішення Берегівського районного суду.

У відповідь, листом № 831/03-14 від 13.10.2023, Великоберезька сільська рада повідомила, що земельна ділянка зазначена у рішенні Берегівського районного суду № 297/1259/22 за кадастровим номером 2120480801:00:002:0216 на підставі договору купівлі продажу від 13.07.2023 перебуває у приватній власності ОСОБА_1 , у зв`язку з чим проведення реєстраційних дій неможливе.

Тобто, поновлення інтересів держави та виконання рішення Берегівського районного суду у справі № 297/1259/22 від 11.05.2023 про зобов`язання ОСОБА_2 повернути земельнуділянку закадастровим номером2120480801:00:002:0216,площею 0,05га,розташовану вадміністративних межахВеликоберезької сільськоїради Берегівськогорайону укомунальну власністьВеликоберезької територіальноїгромади вособі Великоберезькоїсільської ради неможливо у зв`язку з тим, що змінився власник земельної ділянки, а саме згідно договору купівлі продажу від 13.07.2023 ОСОБА_2 відчужив її ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей, що містяться в цьому реєстрі.

Такі обставини унеможливлюють реєстрацію за Великоберезькою сільською радою права власності на належну останній на підставі рішення суду земельну ділянку з кадастровим номером 2120480801:00:002:0216, та зумовлюють необхідність додаткового захисту їх права.

Прокурор ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав та просив їх повністю задоволити.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не зявився, відзив на позовну заяву не подав.

Третя особа в судове засідання не з`явилася.

У відповідності до ч. 1 ст. 278 ЦПК України інші відповідачі відзиву щодо позову не подали.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, враховуючи всі обставини, що мають істотне значення по справі, суд вважає, що позов слід задовольнити, виходячи із наступного.

Судом встановлено, що рішеннями Великоберезької сільської ради Берегівського району «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства», затверджено технічну документацію з землеустрою та надано громадянам у приватну власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

На підставі даного рішення громадянам були видані Державний акт на право власності на дану земельну ділянку.

Статтею 18 Земельного Кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що категорії земель України мають особливий правовий режим. Відповідно до пункту «є» ч. 1 ст. 19 Земельного Кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі водного фонду. До земель водного фонду належать, у тому числі, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм (ст. 58 ЗК України та ст. 4 Водного кодексу України (далі ЗК України, ВК України)).

Відповідно до вимог ст.ст. 58, 60 ЗК України, ст. 88 ВК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Їх розмір унормовано цими ж законодавчими актами і такий складає величину від 25 до 100 метрів вздовж урізу води.

Зокрема, прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється (частина друга статті 60 ЗК України).

Згідно з інформацією Басейнового управління водних ресурсів річки Тиса від 04.08.2021 № 06-09/918 встановлено, що ставок № 2, навколо якого розміщена оспорювана земельна ділянка є водним об`єктом, площа водного дзеркала якого складає 16,9385 га.

Частиною 5 ст. 88 ВК України передбачено, що землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.

Водночас оспорювана земельна ділянка розташована повністю в межах нормативних розмірів прибережної захисної смуги ставка.

Пунктами 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486, визначення меж передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, яка узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад.

Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.

Водночас, відсутність цього проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та можливість до її встановлення передавати у приватну власність ділянки, що підпадає під нормативно визначену (відповідно 25, 50 100-метрову) зону від урізу води.

Наведені висновки відповідають п. 2.9 Порядку погодження, яким передбачено, що у разі відсутності землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановленихст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення меж, з урахуванням конкретної ситуації.

Таким чином, при наданні у власність чи користування земельних ділянок навколо водних об`єктів необхідно ураховувати положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановленихст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення меж, з урахуванням конкретної ситуації.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України, які викладені у постановах від 21.05.2014 у справі № 6-16цс14, у справі від 25.04.2018 за № 904/5974/16 івід 24.12.2014 у справі №6-206цс14, а також Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12.11.2014 у справі № 6-179цс14, в постанові від 22.04.2015 у справі № 6-52цс15).

Великоберезькою сільською радою Берегівського району під час прийняття рішення «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства », передано у приватну власність земельну ділянку водного фонду, яка не може передаватись у приватну власність, тобто якою не мав право розпоряджатись відповідач.

Також, Великоберезька сільська рада не мала перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що вона перебуває в межах водного фонду, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність під час набуття ним права власності на земельну ділянку.

Вказане твердження узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

Підтвердженням факту обізнаності сільської ради про приналежність спірної земельної ділянки до земель водного фонду свідчить те, що нею прийнято рішення від 23.11.2010 № 10 «Про затвердження прибережної захисної смуги навколо ставка № 2 «Верхнє озеро», яким встановлено прибережну захисну смугу навколо зазначеного ставка 5 метрів від водного дзеркала. Як наслідок, не дотримано вимоги земельного та водного законодавства України у частині визначення меж прибережної захисної смуги. Зазначене рішення № 10 від 23.11.2010 носить декларативний характер, оскільки відомості щодо фактичного встановлення меж водоохоронної зони в кадастровій карті відсутні.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України).

Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Згідност. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Зокрема,у прибережнихзахисних смугахуздовж річок,навколо водоймта наостровах забороняється: розорювання земель, садівництво та городництво ; зберігання та застосування пестицидів і добрив ;влаштування літніхтаборів дляхудоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів ;влаштування звалищсміття,гноєсховищ,накопичувачів рідкихі твердихвідходів виробництва,кладовищ,скотомогильників,полів фільтраціїтощо; миття та обслуговування транспортних засобів і техніки ( ст. 61 ЗК України, ст. 89 ВК України).

Передача земельних ділянок прибережних захисних смуг у приватну власність та для потреб, не зазначених у ч.4ст.59 ЗК України, законодавством України не передбачено.

Аналогічну норму містить іВодний кодекс України(ст. 85), якою встановлено порядок передачі земель водного фонду у тимчасове та постійне користування.

Отже, чинне на час прийняття спірного рішення водне та земельне законодавство взагалі не передбачало можливість відведення земельних ділянок водного фонду, зайнятих прибережними захисними смугами природних водних об`єктів загальнодержавного значення у приватну власність для будь-яких потреб, в тому числі і для ведення особистого селянського господарства.

Таким чином, всупереч ст. ст.58,59,60,61,84 Земельного кодексу України, ст. ст.4,6,80,85,88,89 Водного кодексу УкраїниВеликоберезькою сільською радою передано у приватну власність земельну ділянку водного фонду в межах прибережної захисної смуги водного об`єкту, де заборонено розорювання земель, а також садівництво та городництво, зберігання та застосування пестицидів і добрив, будівництво будь-яких споруд.

Згідно правових висновків викладених у п.73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 року у справі № 469/1044/17 заволодіння громадянами та юридичними особами землями з обмеженим оборотом всупереч вимогамЗемельного кодексу України(перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель з обмеженим оборотом (водного і лісового фонду) вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених уст. 59 цього кодексу(аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовані у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, у постанові від 28.11.2018 р. у справі № 504/2864/13-ц, у постанові від 28.11.2018 р. у справі № 487/10128/14-ц, у постанові від 11.09.2019 р. у справі № 487/10132/14-ц, у постанові від 07.04.2020 р. у справі № 372/1684/14-ц).

У п. 74 постанови Великої палати Верховного Суду від 15.09.2020 р. у справі № 469/1044/17 зроблено висновок, що зайняття земельної ділянки з обмеженим оборотом з порушенням вимог законодавства треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути уже існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть привести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його права володіння майном.

На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правові відносини та правопорушення.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 393 ЦК України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Враховуючи вказане, судом встановлено порушення права власності держави на землі водного фонду.

Відповідно до ч. 1ст. 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Як вказано в п. 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014, позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння (у даному випадку чинністю записів в Державному реєстрі земель та Державному реєстрі прав на нерухоме майно про належність ділянок на праві власності їх набувачам (скасування яких на даний момент можливе виключно відповідними діями реєстраційної служби) обумовлюється неможливість державою здійснення дій щодо розпорядження та користування землею).

Крім того, ч. 2ст. 393 Цивільного кодексу Українивстановлює, що власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. Відповідно до ч. 1ст. 216 Цивільного кодексу Україниу разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Враховуючи те, що рішення Великоберезької сільської ради від 09.10.2012 № 497 є особливим видом правочину та на його підставі виникли у відповідачів право на землю, обґрунтованим є застосування наслідків його недійсності, що полягає у скасуванні державної реєстрації права власності за набувачем незаконно переданої земельної ділянки.

Захист порушених прав держави в силу вимог законодавства України про реєстрацію речових прав на нерухоме майно, можливий шляхом скасування державної реєстрації права власності, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні кожного отриманого у справі доказу зокрема та належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є доведені та обгрунтовані, тому підлягають до задоволення у повному обсязі.

Питання щодо судових витрат судом вирішуються відповідно до положеньст.141 ЦПК України, а тому з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судових витрати, які складаються із судового збору при зверненні із позовом.

Керуючись ст. ст. 16, 21, 391 Цивільного кодексу України, ст.ст. 19, 58-61, 83 Земельного кодексу України, ст.ст. 4, 88-89 Водного кодексу України, ст.ст.12, 13, 76, 78, 81, 89, 141, 229, 235, 259, 263, 264, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд,-

вирішив:

Позовну заяву задовольнити.

Усунути перешкоди шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки № 2121 від 13.07.2023, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ,

Усунути перешкоди шляхом скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2120480801:00:002:0216 за ОСОБА_1 з одночасним припиненням права власності на неї.

Зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку за кадастровим номером 2120480801:00:002:0216, площею 0,05 га, розташовану в адміністративних межах Великоберезької сільської ради Берегівського району, вартістю 1454515,71 грн у комунальну власність Великоберезької територіальної громади в особі Великоберезької сільської ради.

Стягнути з відповідачів ОСОБА_1 судові витрати понесені при звереннні до суду на загальну суму 1 514 гривень 00 копійок.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених участині другійстатті 358 ЦПК.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана через Берегівський районний суд до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Юрій ГЕЦКО