ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 638/11780/21 Головуючий суддя І інстанції Латка І. П.

Провадження № 22-ц/818/1058/24, 22-ц/818/1011/24 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: щодо торговельної марки (знака для товарів і послуг)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2024 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів колегії: Бурлака І.В., Мальованого Ю.М.,

за участю секретаря судового засідання Зінченко М.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Коротняна Павла Віталійовича на рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 22 листопада 2023 року,

представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - адвоката Федоровича Юрія Семеновича на додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2023 року, по справі № 638/11780/21, за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про заборону вчиняти певні дії та відшкодування завданих збитків,

в с т а н о в и в:

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ФОП ОСОБА_2 про заборону вчиняти певні дії та відшкодування завданих збитків.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що він є власником свідоцтва на торговельну марку (знак для товарів і послуг) "La-Torta НОМЕР_2 " від "10" грудня 2018 р. Обсяг правової охорони на знак для товарів і послуг визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та/або найменуванням та переліком товарів і послуг, згідно з Міжнародною класифікацією товарів та послуг. Реєстрацію знаку для товарів та послуг «La-Torta» здійснено в класі 35 класах МКТП (продаж кондитерських виробів) Міжнародною організацією інтелектуальної власності, номер реєстрації 251269. Реєстрація знаку для товарі та послуг «La-Torta» відповідно до Мадридського протоколу розповсюджується на територію України в повному обсязі з 10.12.2018 року.

Позивач стверджував, що фізична особа-підприємець ОСОБА_2 активно рекламує та розповсюджує кондитерські вироби власного виробництва під торговим найменуванням «La-Tort», проте не укладала з власниками торгової марки ліцензійний договір та не отримувала дозволу на використання торгового найменування «La-Torta», при цьому відповідач не має ані однойменної юридичної особи, ані права власності на знак для товарів та послуг «La-Tort». Основним видом економічної діяльності відповідача, згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є виробництво хліба та хлібобулочних виробів; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання (Код КВЕД 10.71).

Таким чином, позивач вважає, що товар, який розповсюджується ФОП ОСОБА_2 під фірмовим найменуванням «La-Tort», є схожим, тим самим та/або спорідненим із знаком на товари та послуга «La-Torta», НОМЕР_2 від 10.12.2018 р., що у свою чергу вводить споживачів в оману стосовно товару - кондитерських виробів, що виробляються з використанням торгової марки «La-Torta», мережи кондитерських магазинів «La-Torta» та мережі кафе «La-Torta» позивача. Виходячи з наведеного, позивач стверджує, що ФОП ОСОБА_2 порушує виключні права власника знаку «La-Torta», чим завдано збитків позивачу у розмірі 100000,00грн., які той просить стягнути.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2024 року заяву ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати , понесені у зв`язку з розглядом справи у розмірі 60000 грн.

Не погодившись із зазначеним рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Коротнян П.В. звернувся з апеляційною скаргою та просить скасувати рішення, постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Скарга мотивована тим, що суд першої інстанції надав перевагу доказам відповідача, зокрема висновку експерта від 07.11.2023 за результатами проведення дослідження у сфері інтелектуальної власності, який виготовлений ННЦ «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса», в якому експерт зазначає, що позначення, які використовуються відповідачем, не є схожими до ступеня змішування із торговельною маркою позивача.

Вважає, що в рішенні суть висновку експертизи було викривлено і неправдиво викладено.

Вказує, що згідно наданого до суду позивачем висновку спеціаліста від 03.04.2023 року вбачається, що відповідач використовує не лише власні позначення «LA TORT» а й позначення, що є схожими до ступеня змішування із торговельною маркою позивача.

Однак суд першої інстанції проігнорував даний факт та не надав самостійно оцінку висновку спеціаліста від 03.04.2023 року, як доказу по справі, чим порушив вимоги ч.1 ,3 ст. 89 ЦПК України.

Зазначає, що ані суд ані відповідач з порушенням вимог ч.7 ст. 85 ЦПК України та ч.1 ст. 89 ЦПК України не витребували у позивача оригінали електронних доказів рекламування відповідачкою своєї продукції в мережі Інтернет з використання спірної торговельної марки, які були надані позивачем у паперовій формі, внаслідок чого суд визнав неналежними ці докази, та недоведеними заявлені позовні вимоги, що призвело до неправильного вирішення спору по суті.

В апеляційній скарзі представник ФОП ОСОБА_2 - адвокат Федорович Ю.С. просить додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06.12.2023 в частині відмови в задоволенні заяви ФОП ОСОБА_2 про розподіл судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким заяву ОСОБА_2 задовольнити та додатково стягнути з позивача понесені у зв`язку з розглядом справи витрати на правничу допомогу у розмірі 183275.83 грн.

Вказує, судом було зроблено помилковий висновок про відмову у задоволенні заяви ФОП ОСОБА_2 в частині відшкодування витрат пов`язаних з розглядом справи за проведене експертне дослідження, без врахування висновків викладених у постанові від 22.11.2023 у справі № 712/4126/22, що є підставою для скасування додаткового рішення в цій частині.

Також вважає неправильним висновок суду про відмову у задоволенні заяви в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у формі «гонорару успіху» є необґрунтованим та таким, що не відповідає обставинам справи.

Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення сторін та відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У статті 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вказаним вимогам ухвала суду першої інстанції відповідає.

Ухвалюючи свої рішення суд вмотивував свої висновки наступним чином.

Відповідно до ч. ч. 2, 5 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» свідоцтво надає його власнику право використовувати знак та інші права, визначені цим Законом.

Свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом:

позначення, тотожне із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг;

позначення, тотожне із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання це позначення і торговельну марку можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою;

позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою;

позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою.

Право щодо заборони використання будь яких позначень виникає у власника знаку для товарів та послуг, у випадку, якщо таке позначення тотожне або схоже із зареєстрованою торговельною маркою, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою.

Таким чином, вирішальним для вирішення даної справи є питання чи схоже позначення, що використовується ФОП ОСОБА_2 із знаком для товарів та послуг власником якого є ОСОБА_1 настільки, що внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою.

Як вбачається із висновку експерта №24385 від 07.11.2023 року за результатами проведення дослідження у сфері інтелектуальної власності, який виготовлений Національним науковим центром «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса», на вирішення експерта було поставлено питання: 1. Чи є схожими до ступеня змішування графічний елемент, знак «La-Torta», який зареєстрований як торгова марка згідно Свідоцтвом № НОМЕР_1 від 10.12.2018р, із графічним елементом позначенням «LА TORT», яке використовується ФОП ОСОБА_2 для позначення товарів та послуг шляхом нанесення на візитки, фірмове пакування та застосоване у соціальних мережах Fecbook (ІНФОРМАЦІЯ_4) та Instagram ( ІНФОРМАЦІЯ_1 та на сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 ? 2. Якщо так то чи може графічне елемент позначення «LА TORT», яке використовується ФОП ОСОБА_2 для позначення товарів та послуг шляхом нанесення на візитки, фірмове пакування та застосоване у соціальних мережах Fecbook (ІНФОРМАЦІЯ_4) та Instagram (ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та на сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 ввести в оману пересічного споживача щодо особи, яка виробляє товар або надає послугу (належності їх іншому виробнику, а саме ТОВ «ЛА-ТОРТА»)? 3. Чи використовується графічний елемент, знак «La-Torta», який зареєстрований як торгова марка згідно Свідоцтвом № НОМЕР_1 від 10.12.2018р та графічний елемент позначення «LА TORT», яке використовується ФОП ОСОБА_2 для позначення товарів та послуг шляхом нанесення на візитки, фірмове пакування та застосоване у соціальних мережах Fecbook (ІНФОРМАЦІЯ_4) та Instagram ( ІНФОРМАЦІЯ_1 та на сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 для однорідних товарів та послуг?

У відповідь на визначені питання судовим експертом - старшим науковим співробітником ОСОБА_3 , яка повідомлена про кримінальну відповідальність у випадку надання завідомо неправдивого висновку, констатовано, що:

1. Графічний елемент, знак «La-Torta», який зареєстрований як торгова марка згідно Свідоцтвом № НОМЕР_1 від 10.12.2018р, не є схожим до ступеня змішування із графічним елементом позначенням «LA TORT», яке використовується ФОП ОСОБА_2 для позначення товарів та послуг шляхом нанесення на візитки, фірмове пакування та застосоване у соціальних мережах Feсеbook (ІНФОРМАЦІЯ_5) та Instagram ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та на сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 .

2. Графічний елемент позначення «LA TORT», яке використовується ФОП ОСОБА_2 для позначення товарів та послуг шляхом нанесення на візитки, фірмове пакування та застосоване у соціальних мережах Feсebook (ІНФОРМАЦІЯ_4) та Instagram ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та на сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 не може ввести в оману пересічного споживача щодо особи, яка виробляє товар або надає послугу (належності їх іншому виробнику, а саме ТОВ «ЛА-ТОРТА»).

3. Графічний елемент, знак «La-Torta», який зареєстрований як торгова марка згідно Свідоцтвом № НОМЕР_1 від 10.12.2018р та графічний елемент позначення «LA TORT», яке використовується ФОП ОСОБА_2 для позначення товарів та послуг шляхом нанесення на візитки, фірмове пакування та застосоване у соціальних мережах Feсеbook (ІНФОРМАЦІЯ_4) та Instagram ( ІНФОРМАЦІЯ_1 та на сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 використовуються для однорідних послуг.

Проаналізувавши вказаний висновок експерта, судом зроблено висновок про те, що позначення, яке використовується ФОП ОСОБА_2 не є схожим до ступеня змішування із зареєстрованою за позивачем торговельною маркою, при цьому, використання ФОП ОСОБА_2 даного позначення не може ввести в оману пересічного споживача щодо особи, яка виробляє товар або надає послугу (належності їх іншому виробнику, а саме ТОВ «ЛА-ТОРТА»).

Що стосується висновку спеціаліста з питань інтелектуальної власності на основі дослідження об`єктів інтелектуальної власності від 03 квітня 2023 року, складений патентним повіреним ОСОБА_4 , суд зазначає, що вказаний висновок в розумінні положень ст. 102 ЦПК України не можу вважатись висновком експерта. Водночас, проаналізувавши дані, які містяться у вказаному висновку, суд зазначає, що висновки спеціаліста жодним чином не спростовують даних, що містяться у висновку експерта №24385 від 07.11.2023 року, оскільки патентним повіреним зазначено, що позначення, яке використовується відповідачем для пакування на візитках, сторінках у соціальних мережах Facebook (адреса: ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та Instagram (адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1 не є схожими з торговельною маркою за свідоцтвом НОМЕР_2 настільки, що їх можна сплутати.

Таким чином, суд вважає, що позивачем не доведено обставин, на які той посилається у позові, зокрема, щодо схожості позначення, що використовується ФОП ОСОБА_2 із торговельною маркою власником якої є позивач настільки, що може ввести в оману пересічного споживача, що в свою чергу виключає можливість задоволення позову.

Доводи позивача про те, що даний висновок експерта не є належним доказом, так як на дослідження експерту надане інше позначення а ніж те, що використовується відповідачем, відхиляються судом, оскільки саме позивачем до матеріалів позову було надано приклади пакування та візитівка, яка використовується відповідачем, що також визнавалось останнім у відзиві на позов, і як вбачається із сторінки 9 висновку експерта №24385 від 07.11.2023 року, саме вказані докази були предметом дослідження експерта.

Окремо суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано доказів використання відповідачем у своїй діяльності жодних інших знаків, а ніж позначення «LA TORT».

Щодо посилань позивача на скріншоти з соціальних мереж «Instagram» та «Facebook» та мережі інтернет, суд зазначає наступне.

Так, в якості доказів в підтвердження позовних вимог позивачем було надано суду скріншоти з соціальних мереж «Instagram» та «Facebook» та мережі інтернет, які надані у формі роздруківки інтернет-сторінок (веб-сторінок), які є паперовим відображенням електронного документа.

Вимоги до електронних доказів встановлені ст. 100 ЦПК України, якою передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (ч.2). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (ч. 3). Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу (ч.4). Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (ч.5).

Зважаючи на неподання оригіналів електронних доказів, враховуючи висловлені представником відповідача сумніви у достовірності поданих позивачем роздруківок, суд на підставі ч. 5 ст. 100 ЦПК України не бере їх до уваги при оцінці доказів.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №568/879/17 (провадження №61-45041св18), «місцевим судом, на виконання вимог частини п`ятої статті 100 ЦПК України, обґрунтовано не було взято до уваги надані відповідачем паперові копії електронного доказу - знімків вмісту екрана монітора, у зв`язку із неподанням їх оригіналів та поставлення позивачем під сумнів відповідність таких копій оригіналу».

Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 у справі №711/9146/16-ц (провадження №61-20453св18) зазначив: «посилаючись у спростування доводів апеляційних скарги на те, що факт здійснення публікації відповідного змісту підтверджується роздруківкою із веб-сайту, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що згідно з положеннями глави 5 «Докази» розділу І «Загальні положення» ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, роздруківки Інтернет-сторінок (веб-сторінок), які є паперовим відображенням електронного документа, самі по собі не можуть бути доказом у справі. Такі роздруківки визнаються доказом у разі, якщо вони виготовлені, видані і засвідчені власником відповідного Інтернет-ресурсу або провайдером, тобто набувають статусу письмового доказу.».

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 568/879/17, місцевим судом, на виконання вимог частини п`ятої статті 100 ЦПК України, обґрунтовано не було взято до уваги надані відповідачем паперові копії електронного доказу - знімків вмісту екрана монітора, у зв`язку із неподанням їх оригіналів та поставлення позивачем під сумнів відповідність таких копій оригіналу.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що сам по собі скріншот (знімок екрана), як паперове відображення електронного документа, не є електронним доказом в розумінні положень ст. 100 ЦПК України, а є лише формою фіксування та відображення електронного документа, і може набути статусу письмового доказу лише у разі якщо такий виготовлений, виданий і засвідчений власником відповідного Інтернет-ресурсу або провайдером.

В даному випадку суд зазначає, що відповідач протягом всього розгляду справи ставив під сумнів вказані скріншоти (знімки екранів), як такі, ще не є належними доказами по справі.

Натомість, суд в контексті розгляду саме даної справи, виходячи з «балансу вірогідностей», досліджуючи та оцінюючи скріншоти (знімки екранів), які надані позивачем, вважає їх сумнівними, оскільки в системному аналізі та співставленні з іншими наявними в матеріалах справи доказами, такі матеріали не є беззаперечними та достовірними, а отже самі по собі не можуть бути підставою для задоволення позову.

Що стосується вимог позивача про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 100000,00 грн, суд зазначає, що такі вимоги відхиляються судом, як безпідставні, оскільки позивачем в супереч положенням ст. 22 ЦК України не доведено як наявності порушеного права позивача, так і не доведено обставин того, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання доходу у вказаній сумі.

Самі лише припущення позивача про порушення відповідачем прав позивача внаслідок чого відповідачем одержувався прибуток, без належного документального та доказового обґрунтування вказаних обставин, не можуть бути підставою для задоволення позову в цій частині.

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку, що наявними в матеріалах справи доказами не підтверджено обставин порушення прав ОСОБА_1 саме ФОП ОСОБА_2 , зважаючи, що доводи ОСОБА_1 щодо схожості позначення, яке використовується ФОП ОСОБА_2 із знаком для товарів та послуг власником якого є позивач, спростовуються матеріалами справи та наданими учасниками справи доказами. З огляду на безпідставність вимог позивача про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є одним з власників знаку для товарів та послуг «La-Тorta» за Класом 35, що підтверджується свідоцтвом № НОМЕР_1 від 10.12.2018.

13.04.2021 року ТОВ «ЛА-ТОРТА» звернулась до ФОП ОСОБА_2 з листом-претензією вих.13/04 від 13.04.2021 року, в якому вимагало зняти з продажу товари, які містять об`єкти інтелектуальної власності належні позивачу, та припинити будь-яке використання назви «La-Tort», а також в добровільному порядку врегулювати наявну матеріально-правову претензію, шляхом укладення угоди.

В якості доказів в підтвердження використання ФОП ОСОБА_2 знаку для товарів та послуг ОСОБА_1 надано скріншоти з соціальних мереж «Instagram» та «Facebook» та мережі Інтернет, а також фото упаковки товару разом з копією квитанції про оплату.

Таким чином, позивач вважає, що графічне зображення «LA TORT», яке використовується ФОП ОСОБА_2 для товарів та послуг є схожим та/або спорідненим зі знаком для товарів та послуг «La-Tortа», що охороняється згідно свідоцтвом НОМЕР_2 від 10.12.2018 року настільки, що вводить споживачів в оману стосовно товарів, які виробляються з використання торгової марки «La-Tortа».

Суд першої інстанції правильно кваліфікував спірні правовідносини та застосував відповідні норми матеріального права.

Так, відносини, які виникають у зв`язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг (далі - знак, торговельна марка) в Україні регулюються Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», а також нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до ст. 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі ст. 420 ЦК України до об`єктів права інтелектуальної власності належать, зокрема, торговельні марки (знаки для товарів і послуг).

Відповідно до ст. 492 ЦК України торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Згідно зі ст. 493 ЦК України суб`єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 494 ЦК України набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом. Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з вимогами ст. 495 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є: 1) право на використання торговельної марки; 2) виключне право дозволяти використання торговельної марки; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. ч. 1 - 4 ст. 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» правова охорона надається знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі, та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені цим Законом. Об`єктом знака може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень. Право власності на знак засвідчується свідоцтвом. Обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру, і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення знака та переліком товарів і послуг.

Відповідно до абз. 5 ч. 2, абз. 2 ч. 3 ст. 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не можуть одержати правову охорону позначення, які є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо особи, яка виробляє товар або надає послугу. Не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати зі знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім`я іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг.

Відповідно до ч. ч. 2, 5 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» свідоцтво надає його власнику право використовувати знак та інші права, визначені цим Законом.

Свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом:

позначення, тотожне із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг;

позначення, тотожне із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання це позначення і торговельну марку можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою;

позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою;

позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою.

У пункті 4.3.2.1 Правил зазначено, що згідно з пунктом 3 статті 6 Закону не реєструються як знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім`я іншої особи щодо однорідних товарів і/або послуг.

Згідно з пунктом 4.3.2.4 Правил позначення вважається тотожним з іншим позначенням, якщо воно збігається з ним у всіх елементах. Позначення вважається схожим настільки, що його можна сплутати з іншим позначенням, якщо воно асоціюється з ним в цілому, незважаючи на окрему різницю елементів. При перевірці позначень на тотожність і схожість необхідно: провести пошук тотожних або схожих позначень; визначити ступінь схожості заявленого позначення та виявлених при проведенні пошуку позначень; визначити однорідність товарів і/або послуг, для яких заявлено знак, в порівнянні з товарами і/або послугами, для яких зареєстровані або заявлені тотожні або схожі знаки, виявлені під час пошуку.

Пунктом 4.3.2.5 Правил встановлено, що для позначення, заявленого як знак, щодо якого проводиться експертиза по суті, і виявлених зареєстрованих та заявлених на реєстрацію знаків з більш раннім пріоритетом встановлюється однорідність товарів або товарів і послуг. При встановленні однорідності товарів або товарів і послуг визначається принципова імовірність виникнення у споживача враження про належність їх одній особі, що виготовляє товар або надає послуги. Для встановлення такої однорідності слід враховувати рід (вид) товарів і послуг; їх призначення; вид матеріалу, з якого товари виготовлені; умови та канали збуту товарів, коло споживачів.

Згідно з пунктом 4.3.2.6 Правил словесні позначення, заявлені як знаки, порівнюються з словесними та комбінованими позначеннями, до композиції яких входять словесні елементи. При встановленні схожості словесних позначень враховується звукова (фонетична), графічна (візуальна) та смислова (семантична) схожість.

Пунктом 4.3.2.7 Правил встановлено, що зображувальні та об`ємні позначення, заявлені як знаки, порівнюються з зображувальними, об`ємними та комбінованими позначеннями, в композиції яких входять зображувальні чи об`ємні елементи.

Відповідно до пункту 4.3.2.8 Правил комбіновані позначення, заявлені як знаки, порівнюються з комбінованими позначеннями та з тими видами позначень, які входять до складу комбінованого позначення, що перевіряється, як елементи.

Пунктом 4.3.1.9 Правил передбачено, що до позначень, що є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу, відносяться позначення, які породжують у свідомості споживача асоціації, пов`язані з певною якістю, географічним походженням товарів або послуг або з певним виробником, які насправді не відповідають дійсності.

Таким чином, суд, аналізуючи вказані норми, виходить з того, що схожість до ступеня змішуваності базується на загальному враженні, що створюють знаки для товарів і послуг. Графічного елементу достатньо щоб виключити схожість. В свою чергу ступінь фонетичної схожості протиставлених у справі знаків для товарів і послуг у даному разі є менш важливим фактором, оскільки під час купівлі товару споживач зазвичай візуально сприймає знак, що позначає товари. Споживач сприймає упаковку та не аналізує окремо слова.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові КГС у складі Верховного Суду від 15.07.2019 року у справі №910/18587/16.

Виходячи з аналізу наведених норма права та у контексті предмету цього спору, суд правильно виснував, що право щодо заборони використання будь яких позначень виникає у позивача - власника знаку для товарів та послуг у разі доведеності його тотожності або схожості із зареєстрованою торговельною маркою до тієї міри, що внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою позивача.

Таким чином, вирішальним для вирішення даної справи є питання чи схоже позначення, що використовується ФОП ОСОБА_2 із знаком для товарів та послуг власником якого є ОСОБА_1 настільки, що внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою, з урахуванням його графічного та фонетичного сприйняття споживачем відповідної продукції, яку виробляють сторони з використанням своєї торгівельної марки.

Відповідно до частин першої та другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України, визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Стаття 80 ЦПК України, визначає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України, визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи докази, які надані учасниками справи та містяться в матеріалах справи, суд першої інстанції звернув увагу, що згідно висновку експерта №24385 від 07.11.2023 року за результатами проведення дослідження у сфері інтелектуальної власності, який виготовлений Національним науковим центром «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса», встановлено:

1. Графічний елемент, знак «La-Torta», який зареєстрований як торгова марка згідно Свідоцтвом № НОМЕР_1 від 10.12.2018р, не є схожим до ступеня змішування із графічним елементом позначенням «LA TORT», яке використовується ФОП ОСОБА_2 для позначення товарів та послуг шляхом нанесення на візитки, фірмове пакування та застосоване у соціальних мережах Faсеbook (ІНФОРМАЦІЯ_5) та Instagram ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та на сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 .

2. Графічний елемент позначення «LA TORT», яке використовується ФОП ОСОБА_2 для позначення товарів та послуг шляхом нанесення на візитки, фірмове пакування та застосоване у соціальних мережах Faсebook (ІНФОРМАЦІЯ_4) та Instagram ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та на сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 не може ввести в оману пересічного споживача щодо особи, яка виробляє товар або надає послугу (належності їх іншому виробнику, а саме ТОВ «ЛА-ТОРТА»).

3. Графічний елемент, знак «La-Torta», який зареєстрований як торгова марка згідно Свідоцтвом № НОМЕР_1 від 10.12.2018р та графічний елемент позначення «LA TORT», яке використовується ФОП ОСОБА_2 для позначення товарів та послуг шляхом нанесення на візитки, фірмове пакування та застосоване у соціальних мережах Faсеbook (ІНФОРМАЦІЯ_4) та Instagram ( ІНФОРМАЦІЯ_1 та на сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 використовуються для однорідних послуг.

Проаналізувавши вказаний висновок експерта, суд виснував про те, що позначення, яке використовується ФОП ОСОБА_2 не є схожим до ступеня змішування із зареєстрованою за позивачем торговельною маркою, при цьому, використання ФОП ОСОБА_2 даного позначення не може ввести в оману пересічного споживача щодо особи, яка виробляє товар або надає послугу (належності їх іншому виробнику, а саме ТОВ «ЛА-ТОРТА»).

Суд першої інстанції надав перевагу вказаному висновку експерта перед наданими стороною позивача висновки спеціаліста з питань інтелектуальної власності на основі дослідження об`єктів інтелектуальної власності від 03 квітня 2023 року, складений патентним повіреним ОСОБА_4 , оскільки висновки спеціаліста з урахуваннм вимог ст. 102 ЦПК України мають меншу доказову силу, при цьому висновки спеціаліста ґрунтуються на електронних доказах, скріншотах з мережі Інтернет, чия належність до відповідачки не доведена. Водночас, проаналізувавши дані, які містяться у вказаному висновку, суд зазначив, що висновки спеціаліста жодним чином не спростовують даних, що містяться у висновку експерта №24385 від 07.11.2023 року, оскільки патентним повіреним зазначено, що позначення, яке використовується відповідачем для пакування на візитках, сторінках у соціальних мережах Facebook (адреса: ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та Instagram (адреса: ІНФОРМАЦІЯ_6) не є схожими з торговельною маркою за свідоцтвом НОМЕР_2 настільки, що їх можна сплутати.

Суд обґрунтовано відхилив доводи позивача про те, що даний висновок експерта не є належним доказом, так як на дослідження експерту надане інше позначення а ніж те, що використовується відповідачем, оскільки саме позивачем до матеріалів позову було надано приклади пакування та візитівка, яка використовується відповідачкою і цю обставину вона визнала у відзиві на позов, а тому з урахуванням норми ч. 1 ст. 82 ЦПК України вона вважається безспірно встановленою. Як правильно вказав суд, зі сторінки 9 висновку експерта №24385 від 07.11.2023 року вбачається, що саме вказані докази були предметом дослідження експерта.

Окремо суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано доказів використання відповідачем у своїй діяльності жодних інших графічних форм знаків, а ніж позначення «LA TORT», які одночасно були предметом дослідження судової експертизи та спеціаліста.

Щодо посилань позивача на скріншоти з соціальних мереж «Instagram» та «Facebook» та мережі інтернет, які мають іншу графічну форму, та які на відміну від спеціаліста судовий експерт не досліджував, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведеність того факту, що ці графічні матеріли поширювались відповідачкою.

Так, в якості доказів в підтвердження позовних вимог позивачем було надано суду скріншоти з соціальних мереж «Instagram» та «Facebook» та мережі інтернет, які надані у формі роздруківки інтернет-сторінок (веб-сторінок), які є паперовим відображенням електронного документа.

Вимоги до електронних доказів встановлені ст. 100 ЦПК України, якою передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (ч.2). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (ч. 3). Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу (ч.4). Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (ч.5).

Сторона позивача для усунення сумнівів відповідності поданої паперової копії оригіналу, відповідно до ч. 5 ст. 100 ЦПК України надала до апеляційної скарги електронну копію цього доказу на компакт диску, яку за клопотанням сторони позивача суд апеляційної інстанції у порядку усунення порушення судом першої інстанції порушення визначеного у ч. 5 ст. 100 та ст. 367 ЦПК України порядку дослідження електронних документів у паперовій формі - дослідив доданий до апеляційної скарги вказаний електронний доказ. При цьому сторона відповідача наполягала на тому, що сторона відповідачки не має відношення до поширення цього контенту у мережі Інтернет, а також - на відсутність належних і допустимих доказів відповідності цього електронного доказу інформації, яка міститься в мережі Інтернет, що потребує спеціальних знань у області Суд апеляційної інстанції в результаті огляду на екрані монітору відеофайлів з доданого до апеляційної скарги компакт диску, на яких зображені торти на підставці із зображенням логотипу «Lа Tort», та не знайшла в них інформації, яка з достатньою вірогідністю підтверджує, що надана вказаний торгова марка у такою вигляді була розміщена в мережі інтернет відповідачкою після набуття права власності позивачем на торгову марку «Lа-Tortа». Крім того, всупереч свого процесуального обов`язку, визначеного у ст.ст. 12, 81 ЦПК України, сторона позивача не довела належними і допустимим доказами, що надані до суду апеляційної інстанції електронні докази є копією відеофайлів, які були розміщені у мережі Інтернет, що потребує спеціальних, не юридичних знань, та є необхідним для доведення факту поширення цієї інформації в мережі Інтернет. Висновки такої експертизи дозволяють встановити факт розміщення контенту в мережі Інтернет станом на певний момент часу для доказування незаконного використання об`єктів права інтелектуальної власності.

Так, оригіналом електронного документа є електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». У разі відсутності оригіналу та за умови, що будь-хто з учасників справи або суд піддає сумніву відповідний доказ, відповідно до вказаної норми ч. 5 ст. 100 ЦПК України у поєднанні із нормою ст. 79 ЦПК України щодо достовірності - його не можна брати до уваги під час ухвалення судового рішення. Позивач за відсутності у нього оригіналу електронного доказу мав процесуальну можливість надати до суду відповідні висновки судової експертизи, однак цим правом не скористався, а відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Тому колегія суддів погоджується з тим, що позивач не лише не довів критичну для можливості розрізнити належну йому торгову марку «La-torta» з торговою маркою «LA TORT», яку в іншій графічному шрифті та стилі написання використовує відповідачка при рекламуванні своєї кондитерської продукції, вона має друкований шрифт та написання, що істотно відрізняє її від графічної рукописної форми торгової марки позивача «La-torta». Позивач також не довів сам факт такого рекламування відповідачкою у мережі Інтернет, як правильно вважав суд першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, аутентичних яких у наданих до суду апеляційної інстанції не доведена.

Ураховуючи наведене, суд дійшов правильного висновку, що сам по собі скріншот (знімок екрана), як паперове відображення електронного документа, не є належним електронним доказом в розумінні положень ст. 100 ЦПК України, а є лише формою фіксування та відображення електронного документа, і може набути статусу оригіналу електронного доказу чи його копії лише у разі якщо такий виготовлений, виданий і належним чином засвідчений власником відповідного Інтернет-ресурсу або провайдером.

Суд першої інстанції за відсутності належних, допустимих доказів того, що позивач фактично використовує свою торгову марку у комерційній діяльності для отримання доходу, дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність вимог про відшкодування збитків у формі упущеної вигоди, ст. 22 ЦК України. Доводи скарги не спростовують висновків суду про недоведеність того факту, що за звичайних обставин позивач мав реальні підстави розраховувати на одержання доходу у вказаній сумі.

Самі лише припущення позивача про порушення відповідачем прав позивача внаслідок чого відповідачем одержувався прибуток, без належного документального та доказового обґрунтування вказаних обставин, не можуть бути достатньою підставою для задоволення позову в цій частині.

Що стосується доводів скарги сторони відповідача щодо незаконності та необґрунтованості додаткового рішення суду про обмеження розміру відшкодування наданої йому правничої допомоги, то в цій частині рішення суду також відповідає нормам процесуального права, ст.ст. 137, 141 ЦПК України, які дозволяють суду виходячи з принципу пропорційності та мети цивільного судочинства, ст. 2 ЦПК України, на підставі справедливого балансу між приватними та публічними інтересами правосуддя, обмежувати ці виплати з точки зору загальних принципів цивільного законодавства, справедливість, добросовісність та розумність, п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 137 ЦПК України:

1. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

3. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

5. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

6. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ст. 141 ЦПК України:

1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

2. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

3. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Наведені у скарзі сторони відповідачки доводи щодо незаконності та необґрунтованості додаткового рішення суду не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржене рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг висновків суду не спростували, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційних скарг без задоволення, а рішень суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну представника ОСОБА_1 - адвоката Коротняна Павла Віталійовича залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2023 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - адвоката Федоровича Юрія Семеновича залишити без задоволення.

Додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складений 17 червня 2024 року.

Головуючий - В.Б. Яцина

Судді - І.В.Бурлака

Ю.М.Мальований