Справа № 453/2107/23 Головуючий у 1 інстанції: Брона А.Л.

Провадження № 22-ц/811/1024/24 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий - суддя Цяцяк Р.П., судді Ванівський О.М. та Шеремета Н.О.,

за участю: секретаря Цьони С.Ю.,

прокурора Котовської І.А. ;

адвоката Гороха В.В. - представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 27 лютого 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 року перший заступник керівника Стрийської окружної прокуратури (в подальшому - «прокурор») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Славської селищної ради Стрийського району Львівської області та Головного управління Держгеокадастру у Львівській областів якому просив ухвалити рішення, яким:

- усунути перешкоди у здійсненні Славською ОТГ права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, шляхом визнання недійсним рішення Тухлянської сільської ради № 46 від 21.01.2009 року «Про передачу земельних ділянок у власність», яким передано ОСОБА_2 безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею0,0278 га для ведення особистого селянського господарства;

- усунути перешкоди у здійсненніСлавською ОТГ права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду шляхом скасування державної реєстраціїземельної ділянки за кадастровим номером 4624587800:01:026:0261 площею 0.0278 га, з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав та їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки за ОСОБА_2 ;

- усунути перешкоди у здійсненніСлавською ОТГ права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261 площею 0.0278 га, шляхом її повернення на користь Славської ОТГ в особі Славської селищної ради з незаконного володіння ОСОБА_2 ;

- вирішити питання судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що Стрийською окружною прокуратурою в ході реалізації конституційної функції представництва інтересів держави шляхом вивчення інформації щодо стану додержання вимог земельного законодавства виявлено порушення при набутті у власність земельної ділянки водного фонду площею 0.0278 га, розташованої в с.Тухля Стрийського району Львівської області (в подальшому - «спірна земельна ділянка»).

В межах кримінального провадження №42023142330000063 від 02.05.2023 року було проведено комплексну судову експертизу з питань землеустрою, земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи, згідно Висновків якої від 25.09.2023 року №720/721/722/23-22 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261 площею 0.0278 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, у відповідності до ст. 19 Земельного кодексу України відноситься до земель водного фонду та знаходиться частково в межах прибережної захисної смуги річки «Опір», а саме - площею 0.0268 га. Відтак, з огляду на те, що земельна ділянка 4624587800:01:026:0261 площею 0,0278 га, розташована в с.Тухля Стрийського району Львівської області, відноситься до земель водного фонду, то така має належати до комунальної власності Славської територіальної громади, а тому прокурор і звернувся з даним позовом до суду (а.с. 1-9).

Оскаржуваним рішенням у задоволенні вищезгаданого позову відмовлено (а.с. 165-183) і прокурор оскаржив його в апеляційному порядку.

Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, покликаючись на неправильного застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, встановленим обставинам справи.

Вважає, що судом першої інстанції не враховано, що відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної смуги.

Також вважає, що спірна земельна ділянка могла бути переданою відповідачу ОСОБА_2 лише на правах оренди(а.с. 190-203).

Представники відповідачів ОСОБА_2 та Головного управління Держгеокадастру у Львівській області подали до суду свої відзиви на апеляційну скаргу прокурора, у яких просять оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення (а.с. 220-226, 254-267).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони представника відповідача ОСОБА_2 , перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

ЦПК України встановлено, що:

- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);

- обставини, встановленні рішенням суду у (зокрема) цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 82);

- жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина 2 статті 89);

- при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263).

Судами встановлено, стверджується матеріалами справи та визнається всіма її учасниками (в тому числі - і апелянтом) те, що:

-21.01.2009 року рішенням № 46 Тухлянської сільської ради Сколівського району Львівської області «Про передачу земельних ділянок у власність» у власність ОСОБА_2 було передано земельну ділянку для обслуговування житлового будинку (0,2496 га) та для ведення ОСГ (0,0278 га);

-24.12.2010 року на підставі вищезгаданого рішення ОСОБА_2 було видано Державний акт серії ЯЛ № 933226 на право власності на земельну ділянку площею 0,0278 га, з цільовим призначенням - ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4624587800:01:026:0261 (а.с. 15);

-26.12.2023 року прокурор з даним позовом звернувся до суду.

Згідно Висновку експертів від 25.09.2023 року №720/721/722/23-22 за результатами проведення комплексної судової експертизи з питань землеустрою, земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи, проведеної в межах кримінального провадження №42023142330000063 від 02.05.2023 року, земельна ділянка з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261 площею 0.0278 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, знаходиться частково в межах прибережної захисної смуги річки «Опір», а саме - площею 0.0268 га, та відноситься до земель водного фонду (а.с. 1-9).

Земельним кодексом України (в редакції чинній станом на 21.01.2009 року - день прийняття Тухлянською сільською радою Сколівського району Львівської області рішення № 46 про передачу спірної земельної ділянки у власність відповідачу ОСОБА_2 , яке оспорюється прокурором) встановлено, що:

-землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії, як землі водного фонду (пункт «є» частини 1 статті 19);

-віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (частина 1 статті 20);

-до земель водного фонду належать землі, зайняті прибережними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами. Для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою (пункт «б» частини 1 та частина 2 статті 58);

-землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності (частина 1 статті 59);

-вздовж річок з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів (частина 1 та пункт «а» частини 2 статті 60);

-прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (частина 1 статті 61);

-земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина 1 статті 79);

-основними завданнями землеустрою є встановлення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, територій з особливим природоохоронним, рекреаційним і заповідним режимами, меж земельних ділянок власників і землекористувачів (пункт «в» частини 1 статті 183);

-землеустрій передбачає розроблення іншої землевпорядної документації, пов`язаної з використанням та охороною земель (пункт «з» частини 1 статті 184).

Водним кодексом України (також в редакції чинній станом на 21.01.2009 року) встановлено, що:

-зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюється Кабінетом Міністрів України (частини 5 і 6 статті 87);

-з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні смуги. Прибережні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів. У межах існуючих населених пунктів прибережна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися (частини 1, 2 і 4 статті 88).

Згідно з пунктами 4 та 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою КМ України від 08.05.1996 року № 486 (в редакції, чинній станом на 21.01.2009 року), у межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуг відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88-91 Водного кодексу України. Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінекорурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджується відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад.

Частинами 6 та 7 статті 88 Водного кодексу Українивстановлено, що у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюється згідно з генеральними планами населених пунктів. Межі прибережних захисних смуг зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації та позначаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками. Відомості про межі прибережних захисних смуг вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель.

А за змістом статті 186-1 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки: природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, земельної ділянки, розташованої на території чи в межах об`єкта природно-заповідного фонду або в межах прибережної захисної смуги, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища; водного фонду підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.

Тобто, як вбачається зі змісту вказаних вище правових норм, земельна ділянка у виді прибережної захисної смуги в межах населених пунктів відноситься до категорій земель водного фонду на підставі рішення органу місцевого самоврядування, її межі встановлюються виключно на підставі проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги з врахуванням генеральних планів населених пунктів і на місцевості такі межі позначаються відповідними інформаційними знаками.

Як встановлено судами та стверджується матеріалами справи, спірна земельна ділянка площею 0,0278 га з цільовим призначенням код КВЦПЗ 01.03 «Для ведення особистого селянського господарства» в с. Тухля Стрийського району Львівської області з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261, яка належить відповідачу ОСОБА_2 на праві приватної власності, сформована у 2010 році на підставі технічної документації по оформленні Державного акту на право власності на земельну ділянку, розробленої ТзОВ «Лібра-ВР» в 2010 році (архівний номер 201021Ф19ЛВСК001062).

Згідно пояснювальної записки, яка міститься у вказаній технічній документації із землеустрою, при виконанні землевпорядних робіт її розробником був використаний план формування території Тухлянської сільської ради масштабу 1:10 000. Схема розміщення земельної ділянки ОСОБА_2 , яка також відображена в цій документації із землеустрою, виготовлена посадовими особами Тухлянської сільської ради на основі Викопіювання з плану формування територій Тухлянської сільської ради масштабу 1:10 000. На вказаному викопіюванні не зазначено відомостей про межі прибережної смуги річки Опір в с. Тухля.

Як вбачається з листа Басейнового управління водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну Державного агентства водних ресурсів України від 19.10.2023 року №109-Н/З-23, наявного в матеріалах справи, паспорт річки «Опір» відповідно до «Порядку складання паспортів річок», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року № 347, не розроблявся і проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги річки «Опір» в управлінні відсутній.

Згідно статті 79 Водного кодексу України річка Опір належить до категорій малих річок.

Як вбачається з листа Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 17.01.2024 року № 29-13-0.2-252/2-24, відповідно до даних Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261 площею 0,0278 га для ведення особистого селянського господарства належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 933226 від 24.12.2010 року. Відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261 перенесені з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру.

Як вбачається з вищезгаданого листа, а також з Відзиву на позовну заяву відповідача ГУ Держгеокадастру у Львівській області, відомості до Державного реєстру земель та Державного земельного кадастру про межі прибережної захисної смуги річки Опір в селі Тухля Стрийського району Львівської області, а також відомості про обмеження у використанні земель, не вносилися.

Згідно листа Славської селищної ради Стрийського району Львівської області №24/02-18/125 від 29.01.2024 року, в розпорядженні органу місцевого самоврядування відсутній генеральний план села Тухля, який був чинний на момент формування земельної ділянки з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261 і на момент виникнення права власності на таку у ОСОБА_2 , як і відсутня пояснювальна записка до такого генерального плану, а також відсутній план формування територій Тухлянської сільської ради Сколівського району Львівської області, який був чинний на момент формування земельної ділянки кадастровий номер 4624587800:01:026:0261 та виникнення права власності на таку. Також зазначено, що у Славській селищній раді відсутня інформація щодо прийняття Тухлянською сільською радою Сколівського району Львівської області рішень про віднесення земельної ділянки комунальної власності до категорії земель водного фонду, на місці якої сформована спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261.

Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі в розумінні цивільного процесуального законодавства докази, які б дали можливість безсумнівно встановити факт перебування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги річки Опір.

Щодо посилання апелянта на висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ) Тернопільське відділення від 25.09.2023 року №720/721/722/23-22 за результатами проведення комплексної судової експертизи з питань землеустрою, земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи у кримінальному провадженні № 42023142330000063 від 02.05.2023 року, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 457/906/17, при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати: достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі №589/4601/21, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили та оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, визначеними ЦПК України. Тобто висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі поряд з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його як доказу здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом ст. 89 ЦПК України.

Частинами першою та другою статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить про те, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 89 ЦПК України.

Відтак, суд першої інстанції надав належну оцінку поданим сторонами доказам в їх сукупності та з урахуванням правильно встановленої правової природи спірних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку, що наявний в матеріалах справи висновок експертів не містить відомостей про те, чи враховано експертами уріз води саме у меженний період, його показники, які саме межі обраховувалися при його визначенні - зовнішні чи внутрішні, не досліджено генеральний план с. Тухля та план формування територій Тухлянської сільської ради Сколівського району Львівської області в редакції, чинній станом на 2009-2010 роки, не враховано відсутність проекту земелеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги річки Опір в с. Тухля та відсутність на місцевості інформаційних знаків про позначення меж прибережної захисної смуги річки Опір в с. Тухля.

Крім цього, за змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.

Судами встановлено та стверджується матеріалами справи те, що спірна земельна ділянка була переданою у власність ОСОБА_2 уповноваженим на те органом місцевого самоврядування з власної на те волі.

Можливість витребування майна із володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35 гс 21).

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див.: рішення Європейського суду з прав людини у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 11 січня 2024 року за заявою №70445/13 у справі «Шмакова проти України» дійшов висновку про те, що у цій справі згідно з документами та інформацією, наданою заявницею, спірна земельна ділянка ніколи не використовувалася заводом і на ній не було споруд, які належали б заводу, і за наведених обставин Уряд не пояснив, яка така існувала нагальна суспільна потреба у вилученні цієї земельної ділянки у заявниці. За наведених обставин ЄСПЛ прийшов до висновку про те, що така ситуація порушує питання за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції у зв`язку з вимогою дотримання суспільних інтересів (див. рішення у справі «Вассалло проти Мальти» (Vassallo v. Malta), заява № 57862/09, пункт 43, від 11 жовтня 2011 року).

При цьому ЄСПЛ звертає також увагу на пропорційність заходів Уряду, звертаючи увагу на те, що позбавлення особи власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника.

У контексті скасування помилково наданих майнових прав принцип «належного урядування» може покладати на органи державної влади обов`язок діяти оперативно у виправленні їхньої помилки, а також потребувати виплати адекватної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишнім добросовісним власникам (див., наприклад, згадане рішення у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), пункт 45 з подальшими посиланнями).

За вищенаведених міркувань ЄСПЛ прийшов до висновку про те, що позбавлення заявника права власності на земельну ділянку без надання будь-якої форми компенсації чи відшкодування не забезпечило справедливий баланс між вимогами суспільного інтересу, якщо такі були, з одного боку, і правом заявника на мирне володіння своїм майном, з іншого, а отже, позбавлення добросовісного набувача права власності на спірне нерухоме майно призведе до порушення положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року в справі №461/12525/15-ц (провадження № 14-190 цс 20) прийшла до висновку про те, що суди з урахуванням положень статті 1 Першого Протоколу до Конвенції повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи, дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння особою майном та надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням, з урахуванням підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, а також волевиявлення учасників правовідносин, оскільки конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування (та, відповідно, для задоволення позовних вимог) відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Сколівського районного суду Львівської області від 27 лютого 2024 року- без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 12 червня 2024 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Шеремета Н.О.