1Справа № 335/166/24 2/335/969/2024

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2024 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Крамаренко І.А., за участю секретаря судового засідання Зайцевої С.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Запорізький електротехнічний завод» про розірвання трудового договору та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Запорізький електротехнічний завод» (далі ТОВ НВП «ЗЕЗ») про розірвання трудового договору та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, зазначила, що з 01.02.2021 перебувала у трудових відносинах з відповідачем ТОВ НВП «ЗЕЗ» на посаді юриста. У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, з 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану (Указ Президента України №64/2022 від 24.02.2022), за рішенням керівника з лютого 2022 року робота нею велась в дистанційному режимі (віддалено); також за цих обставин була видана трудова книжка. 27.02.2023 вона написала заяву на звільнення з 28.02.2023 за п. 1. ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін), про що був підготовлений Наказ № 16-К від 28.02.2023, на підставі якого був внесений запис до трудової книжки, але не підписаний керівником. В свою чергу, позивач продовжувала виконувати свою роботу дистанційно (віддалено) до кінця квітня місяця 2023 року. Спроби позивача врегулювати питання щодо оформлення її звільнення «за домовленістю сторін» з відповідачем не привели до жодного результату. На початку грудня 2023 року стало відомо, що відповідач призупинив свою роботу, не здійснює господарську діяльність. Але відповідних документів про призупинення діяльності чи про простій на підприємстві, не надано. Крім того, заробітна плата з 01 жовтня 2022 року не нараховується і не виплачується, не здійснюється і нарахування та сплата внесків до Пенсійного фонду та податків. Вважає такі дії відповідача неправомірними, незаконними, оскільки право позивача на працю, на оплату праці, та здійснення обов`язкових соціальних внесків порушено відповідачем, який не звільняє її у встановленому законом порядку, що позбавляє позивача працевлаштуватися на законних підставах.

Отже, позивача належним чином не звільнено і розрахунок по заробітній платі з нею не здійснений. Таким чином, не нарахована заробітна плата за період роботи юристом з 01.10.2022 по 29.12.2023 складає 105000,00 грн.; компенсація за невикористані відпустки (70 календарних днів) при звільненні (за період роботи 01.02.2021-29.12.2023) складає 16109,80 грн.

З метою відновлення права на працю, просить суд визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та ТОВ НВП «ЗЕЗ» з 29.12.2023 шляхом внесення до трудової книжки засвідченого керівником запису про звільнення: «Звільнена за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України, Наказ № від 29.12.2023». Зобов`язати ТОВ НВП «ЗЕЗ» здійснити ОСОБА_1 нарахувати та виплатити заробітну плату за період роботи юристом з 01.10.2022 по 29.12.2023 на загальну суму 105000,00 гривень, та суму компенсації за невикористані відпустки при звільненні за період роботи з 01.02.2021 по 29.12.2023 у розмірі 16109,80 гривень з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства. Стягнути з відповідача сплачені судові витрати.

Ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 08.01.2024 відкрито провадження у справі за вказаним позовом у порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання. Відповідачу надано строк для подання відзиву.

26.03.2024 долучено докази за клопотанням сторони позивача.

14.05.2024 прийнято заяву позивача ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог.

Відзиву та заяв по суті справи від відповідача на адресу суду не надходило.

У судове засідання позивач та її представник адвокат Сущенко М.С. надали заяву про розгляд справи у відсутність сторони позивача, підтримують позовні вимоги у повному обсязі на підставах викладених у позові та заяві про збільшення позовних вимог, просили їх задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечують.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомив, заяв про розгляд справи у його відсутність та відзиву на позов не надав.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

У зв`язку з чим, на підставі ст. 247, 280, 281 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів, без фіксації судового процесу, в порядку заочного розгляду.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зібрані та досліджені докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд приходить до наступного висновку.

Згідно частини 1,3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці закріплено Кодексом законів про працю України.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу законів про працю України).

Згідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч. 3 ст. 12,ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Запорізький електротехнічний завод» (далі ТОВ НВП «ЗЕЗ»).

Так, з 01.02.2021 ОСОБА_1 почала працювати в ТОВ НВП «ЗЕЗ», що підтверджується даними, внесеними до її трудової книжки (Наказ №2-к від 27.01.2021).

Відповідач, як роботодавець, з жовтня 2022 року фактично не виконує вимоги законодавства про працю та умови трудового договору. Відсутність нарахувань, виплат заробітної плати підтверджується Відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 25.12.2023.

Згідно відкритих даних інформаційних систем, з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходження ТОВ НВП «ЗЕЗ» зареєстровано за адресою: 69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 160. Контактні дані: ІНФОРМАЦІЯ_2; тел..: НОМЕР_1 . Кінцевий бенефіціарний власник ТОВ НВП «ЗЕЗ» - ОСОБА_2 , засновник, який є керівником з 21.07.2020: АДРЕСА_1 .

Згідно із п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» місцезнаходження юридичної особи фіксується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців і громадських формувань та є обов`язковими відомостями при реєстрації юридичної особи.

У ст. 93 ЦК України визначено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Судом встановлено, що 11.12.2023 позивач звернулась до директора ТОВ НВП «ЗЕЗ» ОСОБА_2 із заявою, в якій просить звільнити її з посади юриста за власним бажанням з 25.12.2023 на підставі ст.38 КЗпП України. У цей же день заяву з описом вкладення направлено на адресу ТОВ НВП «ЗЕЗ»: м. Запоріжжя, пр. Соборний, 160, що підтверджується фіскальним чеком від 11.12.2023, сканкопію якої направлено на усі відомі адреси електронної пошти ТОВ НВП «ЗЕЗ»: 43720117@ukr.net, ІНФОРМАЦІЯ_2, office@nppzez.com.ua, та Viber (+38(068) 679 40 91), але лист від Укрпошти повернуто 25.12.2023, у зв`язку із закінченням терміну зберігання, а отримана роботодавцем сканкопія заяви залишилась без розгляду та відповіді, що підтверджується матеріалами справи.

Ураховуючи зазначені норми закону, суд вважає, що позивач належним чином, у визначеному законом порядку повідомила відповідача ТОВ НВП «ЗЕЗ» за місцем знаходження юридичної особи за вказаною адресою про намір припинити трудові відносини та звільнитися з роботи за власним бажанням, про що 11.12.2023 направила відповідну заяву.

Проте, відповідачем ТОВ НВП «ЗЕЗ» всупереч вимогам закону та у порушення прав позивача на припинення трудових відносин та звільнення з роботи з ініціативи працівника за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, жодних дій не вчинено, наказ про звільнення позивача з роботи не видано (ст. 47 КЗпП України), письмове повідомлення про нараховані та виплачені їй суми при звільненні не надано, розрахунок у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу не проведений, а також не внесені належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника (ст. 48 КЗпП України).

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

Розглядаючи справи, пов`язані із застосуванням цієї норми, Конституційний Суд України у своїх Рішеннях від 07.07.2004 у справі № 1-14/2004, від 16.10.2007 у справі № 1-16/2007, та від 29.01.2008 у справі № 1-5/2008 зауважив, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю розглядається як природна потреба людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Стаття 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод наголошує, що нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю.

Нормами ст. 46 Конституції України передбачено право на соціальний захист шляхом сплати пенсії, яка сплачується за рахунок страхових внесків громадян при загальнообов`язковому соціальному страхуванні.

Трудові відносини всіх працівників регулюються Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України). Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (ст. 1 КЗпП України).

Згідно ч.2 ст.2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Згідно ч.1 ст.38 КЗпП України передбачено, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. Згідно із вимогами ч. 3 ст. 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови трудового договору з цих питань.

Згідно Листа Пенсійного фонду України № 2800-050202-8/23864 від 18.04.2024 «Щодо зобов`язання роботодавця подати звітні відомості у разі звільнення працівника»: «Відповідно до Закону № 2464, Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб).

Відомості до реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі відомостей, що надходять з джерел зазначених в статті 18 Закону № 2464, зокрема, відомостей про платників єдиного соціального внеску (страхувальників), нараховану заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, сформованих на підставі даних, поданих страхувальником у складі звітних відомостей.

Так, інформація про дату початку та закінчення трудових відносин подається роботодавцем у складі Відомостей про трудові відносини осіб та період проходження військової служби (Додаток 5) до Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 13.01.2015 № 4.

Записи про причини звільнення в Додатку 5 до Податкового розрахунку мають вноситися у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Відповідно до Закону № 2464 прийняття та обробку звітності, зокрема в електронній формі, від платників щодо нарахування єдиного внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку) здійснює Державна податкова служба України. В порядку міжвідомчого обміну інформацією Державна податкова служба України надає Пенсійному фонду України інформацію зі звітних відомостей платників.

Враховуючи зазначене, у разі звільнення працівника роботодавець зобов`язаний подати відповідні звітні відомості у строк, передбачений Порядком.

З наведених норм Конституції України, законодавства про працю України та фактичних обставин справи випливає наступне: позивач та відповідач знаходяться у договірних правовідносинах, які фактично припинені, однак процедура розірвання трудового договору відповідно не виконана, і у позивача відсутня можливість припинити трудовий договір в інший спосіб, крім звернення до суду, оскільки її заява про звільнення «за власним бажанням» залишена без реагування.

З метою відновлення права позивача на працю, суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав для задоволення вимоги позивача про визнання припиненими трудових відносин між ОСОБА_1 та ТОВ НВП «ЗЕЗ» з 29.12.2023 шляхом внесення до її трудової книжки засвідченого керівником запису про звільнення: «Звільнена за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України» та подання інформації про звільнення до органу ДПС України за місцем обліку підприємства.

Згідно з підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПКУ податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента-юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розд. IV ПКУ, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV ПКУ.

Відповідно до підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 розділу IV та підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 розділу ІІ ПКУ, особи, які відповідно до ПКУ мають статус податкових агентів, та платники єдиного внеску зобов`язані подавати протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (з розбивкою по місяцях звітного кварталу), до контролюючого органу за основним місцем обліку.

Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПКУ податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПКУ.

Пунктом 4 частини другої ст. 6 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» із змінами та доповненнями (далі - Закон № 2464) встановлено, що починаючи з 01.01.2021 платники єдиного внеску зобов`язані подавати звітність, у тому числі про основне місце роботи працівника, про нарахування єдиного внеску в розмірах, визначених відповідно до Закону № 2464, у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку) до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки та порядку, встановлені ПКУ. Форма, за якою подається звітність про нарахування єдиного внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку), встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Разом з тим, відповідно до п. 7 ч.11 ст.25 Закону № 2464 за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності про нарахування єдиного внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку) накладаються штрафи, передбачені за порушення порядку подання такої звітності у порядку та розмірах, встановлених ст. 119 ПКУ.

Із наведених позивачем відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору, станом на 25.12.2023, за період 4 квартал 2022 року - 3 квартал 2023 року, звітність про нарахування єдиного внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку) до контролюючого органу не подавалась, інформація про доходи відсутня, нарахування та сплата внесків до Пенсійного фонду не здійснювалася.

Ст.10 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» вказує, що заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

У матеріалах справи відсутні будь-які відомості про призупинення дії трудового договору з ТОВ НВП «ЗЕЗ» чи запровадження на підприємстві режиму простою відповідно до ст.34 КЗпП України, що не звільняє роботодавця від обов`язку виплати заробітної плати на умовах, визначених трудовим договором. Натомість судом встановлено, що підприємство продовжує вести господарську діяльність відповідно до інформації наведеної на електронному торгівельному майданчику https://smarttender.biz за закупівлею (оголошення № UA-2023-08-31-002779-a), за якою укладений договір № 423Н/2023 від 30.08.2023 між ТОВ НВП «ЗЕЗ» та ПрАТ «Укргідроенерго» на виконання робіт (ДК 021:2015 код 45317000-2 Інші електромонтажні роботи) Демонтаж автотрансформатора АТ-1 та портала після ракетного удару філії "Канівська ГЕС" ПрАТ "Укргідроенерго", на суму 1 123 707,96 грн. без ПДВ, строк виконання договору - до 31.12.2023, а отже, підприємство є діючим та платоспроможним, щоб здійснити з позивачем розрахунок та належним чином оформити її звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (ст. 43 Конституції України). Працівник має право на оплату своєї праці на підставі укладеного трудового договору (ст. 21 Закону України «Про оплату праці»).

Оклад - це основна частина заробітної плати, що являє собою винагороду за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці. Додатково до окладу можуть виплачуватися доплати, надбавки, премії, заохочувальні та компенсаційні виплати (ст. 2 Закону України «Про оплату праці»). Усі ці виплати і складають заробітну плату.

Оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку, своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їхньої черговості (ст. 97 Кодексу законів про працю (КЗпП), ст. 15 і 24 Закону України «Про оплату праці»).

Затримка виплати заробітної плати навіть на один і більше днів є порушенням строків виплати згідно зі ст. 241-1 КЗпП.

У відповідності до ч.1 ст.115 КЗпП України в умовах спрощеного режиму розмір заробітної плати визначається трудовим договором з урахуванням встановленого законом мінімального рівня оплати праці, а заробітна плата виплачується працівнику у строки, встановлені цією статтею, та визначені трудовим договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою ст. 24 Закону України «Про відпустки» визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Аналогічні положення містяться у частині першій ст.83 КЗпП України.

Таким чином, відповідачем порушено трудові права позивача, які підлягають захисту шляхом зобов`язання ТОВ НВП «ЗЕЗ» здійснити нарахування та виплатити заробітну плату позивачу за період роботи юристом з 01.10.2022 по 29.12.2023 та суму компенсації за невикористані відпустки при звільненні за період роботи 01.02.2021 по 29.12.2023.

Обчислюючи розмір заробітної плати та суми компенсації за невикористані відпустки, які підлягають нарахуванню та виплаті, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 р. при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (з наступними змінами і доповненнями), затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995 р. (далі - Порядок).

Відповідно, обчислення компенсації за невикористані відпустки суд здійснює згідно п.2 Порядку, а саме: «2. Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 року, проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.».

Відповідно до абзацу 5 п.4 Порядку, якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Згідно до п. 7 Порядку «Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки».

У постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-331цс17 вказано, що «в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат».

У п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 р. №13 зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

При розрахунку заробітної плати та суми компенсації за невикористані відпустки, які підлягають нарахуванню та виплаті позивачу, суд приймає надані позивачем докази про розмір посадового окладу, відповідно до яких посадовий оклад становив 7000,00 грн. на місяць, що підтверджується штатним розписом підприємства. Розрахунки проводяться з установленого штатним розписом посадового (місячного) окладу позивача.

У відповідності до проведеного розрахунку, розмір не нарахованої та невиплаченої заробітної плати за період роботи юристом з 01.10.2022 по 29.12.2023 становить 105 000,00 грн. з розрахунку: 7000,00 грн.*15 міс. ( де 7000,00 грн. - щомісячний посадовий оклад, 15 місяців - розрахунковий період жовтень 2022 року - грудень 2023 року).

Сума компенсації за невикористані відпустки при звільненні за період роботи 01.02.2021 -29.12.2023 становить 16 109,80 грн., (де кількість днів, які підлягають компенсації за період роботи 01.02.2021 - 29.12.2023 становить 70 к.дн.; середньоденна зарплата на день звільнення становить 230,14 грн. виходячи з розрахунку: (розрахунковий період включає січень - грудень 2023 (365 к.дн.), сумарний заробіток за цей період (7000,00*12 міс.)/365 к.дн. та становить 230,14 грн.; сума компенсації за невикористані відпустки: 230,14 грн.*70 к.дн. та становить 16 109,80 грн., що підтверджується розрахунками позивача).

Отже, суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав для задоволення вимоги позивача про зобов`язання ТОВ НВП «ЗЕЗ» здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплатити заробітну плату за період роботи юристом з 01.10.2022 по 29.12.2023 у розмірі 105 000,00 грн. та суму компенсації за невикористані відпустки при звільненні за період роботи 01.02.2021 - 29.12.2023 у розмірі 16 109,80 грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства.

При цьому, суд враховує те, що порушення права позивача на припинення трудових відносин, вказує на вірно обраний нею спосіб захисту, який направлений на відновлення трудових прав, гарантованих їй Конституцією України та вважає, що заявлені вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору, що документально підтверджені, у розмірі 1073,60 гривень.

Керуючись ст.ст. 2-5, 10-13, 76, 81, 82, 89, 141, 259, 263-265, 280-282, 284, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) та ТОВ НВП «Запорізький електротехнічний завод» (ЄДРПОУ 43720117) з 29.12.2023 шляхом внесення до її трудової книжки засвідченого керівником запису про звільнення: «Звільнена за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України» та подати інформацію про звільнення до органу ДПС України за місцем обліку підприємства.

Зобов`язати ТОВ НВП «Запорізький електротехнічний завод» (ЄДРПОУ 43720117) здійснити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) нарахування та виплатити заробітну плату за період роботи юристом з 01.10.2022 по 29.12.2023 у розмірі 105 000,00 гривень (сто п`ять тисяч гривень 00 копійок) та суму компенсації за невикористані відпустки при звільненні за період роботи 01.02.2021 - 29.12.2023 у розмірі 16 109,80 гривень (шістнадцять тисяч сто дев`ять гривень 80 копійок) з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства.

Стягнути з ТОВ НВП «Запорізький електротехнічний завод» (ЄДРПОУ 43720117) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 1073,60 гривень (одна тисяча сімдесят три гривень 60 коп.)

Допустити негайне виконання рішення суду, в частині присудження виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Повне судове рішення складено 04 червня 2024 року.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подана заява про перегляд заочного рішення, або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення судового рішення, апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 );

Відповідач: ТОВ НВП «Запорізький електротехнічний завод» (ЄДРПОУ 43720117, адреса: м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 160).

Суддя І.А. Крамаренко