ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2024 року

м. Київ

справа № 320/4136/22

адміністративне провадження № К/990/12597/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Мацедонської В. Е.,

суддів: Білак М. В., Губської О. А.

за участю:

секретаря судового засідання - Рейтаровської О. С.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - Терехова М. С.,

представника відповідача - Кшемінської Ю. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції у Київській області на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2023 року (головуючий суддя Мєзєнцев Є. І., судді: Собків Я. М., Сорочко Є. О.),

І. Суть спору

У травні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Київській області (далі - відповідач, ГУ НП у Київської області), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП у Київській області від 08 березня 2022 року № 55;

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП у Київській області від 08 березня 2022 року № 46о/с у частині звільнення з органів Національної поліції підполковника поліції ОСОБА_1 - заступника начальника відділу організації діяльності груп реагування управління превентивної діяльності ГУ НП у Київській області;

- поновити позивача на посаді заступника начальника відділу організації діяльності груп реагування управління превентивної діяльності ГУ НП у Київській області;

- стягнути з ГУ НП у Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 березня 2022 року по дату прийняття судового рішення, виходячи з середнього заробітку позивача.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що жодними своїми діями не підірвав авторитет Національної поліції, оскільки завжди сумлінно ставився до виконання службових обов`язків. Висновок службового розслідування та рішення відповідача про звільнення ОСОБА_1 з органів Національної поліції є безпідставними та необґрунтованими.

При цьому, позивач стверджує, що відповідач, при застосуванні до нього найсуворішого дисциплінарного стягнення, не врахував ані характер його проступку, ані обставини, за яких він був вчинений, а також його особу, ступінь вини позивача, попередню поведінку та ставлення до служби. Уважає, що відповідач жодним чином не вмотивував неможливості застосування до позивача іншого, передбаченого статтею 13 Дисциплінарного статуту, виду дисциплінарного стягнення, окрім як звільнення зі служби в поліції.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи.

ОСОБА_1 проходив службу в Національній поліції України на посаді заступника начальника відділу організації діяльності груп реагування управління превентивної діяльності ГУ НП у Київській області.

3 18:00 год 23 лютого 2022 року до 06:00 год 24 лютого 2022 року, за наказом начальника управління превентивної діяльності ГУ НП у Київській області, ОСОБА_1 ніс добове чергування на одному з блокпостів м. Іванків, Вишгородського району Київської області.

24 лютого 2022 року о 03:40 год розпочався відкритий воєнний напад російської федерації на Україну. Згідно з Указом Президента України Володимира Зеленського № 64/2022 «Про ведення воєнного стану в Україні», на території України з 05:30 год 24 лютого 2022 року запроваджено воєнний стан.

Цього ж дня, о 17:00 год позивач отримав за допомогою телефонного зв`язку наказ від свого безпосереднього керівника - начальника Управління превентивної діяльності - ОСОБА_2 , направлятись за місцем проживання - с. Мироцьке, Бучанського району Київської області.

25 лютого 2022 року значна частина Бучанського району, в тому числі і с. Мироцьке, було окуповане військами російської федерації, з метою стримання наступу ворожої техніки Збройними Силами України були зірвані мости через річку Ірпінь на території всього району.

Зі слів позивача, отримавши наказ від ОСОБА_2 залишитись за місцем свого проживання, позивач повідомляв свого керівника про ситуацію за допомогою телефонного зв`язку, зокрема те, що він перебуває в окупації. Також надсилав електронні повідомлення з геолокацією та відомості про переміщення ворожої техніки. Після звільнення від окупації Бучанського району, позивач прибув до ГУ НП у Київській області, де дізнався про своє звільнення.

Так, наказом ГУ НП у Київській області від 08 березня 2022 року № 55 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ГУ НП в Київській області», за порушення службової дисципліни, статей 3, 8, 18, 64 Закону України «Про Національну поліцію», пунктів 1, 2 частини третьої статті 1, статті 3 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VІІІ «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09 листопада 2016 року № 1179, наказу Національної поліції України від 23 лютого 2022 року № 171 «Про переведення особового складу на посилений варіант службової діяльності та Ситуаційного центру Національної поліції України й ситуаційних центрів головних управлінь Національної поліції в надзвичайний (позаплановий) режим діяльності», підпункту 5 пункту 6 розділу І Інструкції із заходів безпеки при поводженні зі зброєю, затвердженої наказом МВС України від 01 лютого 2016 року № 70, які виразилися у недотриманні положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги працівника поліції, безпідставному невиході на службу з 24 лютого 2022 року по 08 березня 2022 року для виконання завдань, пов`язаних з захистом територіальної цілісності України, здійснення заходів із забезпечення публічного порядку та безпеки в умовах воєнного стану і надання допомоги цивільним особам, поданні неналежного прикладу підлеглим, невжитті заходів щодо дотримання службової дисципліни підпорядкованим особовим складом, неналежному проведенні індивідуально-виховної роботи з останніми та нездачі до чергової частини отриманої вогнепальної зброї, заступника начальника відділу організації діяльності груп реагування УПД ГУ НП у Київській області підполковника поліції ОСОБА_1 наказано звільнити зі служби в поліції. Час невиходу на службу без поважних причин означених в наказі працівників ГУ НП у Київській області, у тому числі ОСОБА_1 , визнати прогулами.

Наказом ГУ НП у Київській області від 10 березня 2022 року № 46 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію». Підставою зазначено: наказ ГУ НП у Київській області від 08 березня 2022 року № 55, порушення Присяги на вірність Українському народові та Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022.

Указані обставини стали підставою для звернення позивача з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що незважаючи на зміст Присяги поліцейського та обов`язок служити народу України, позивач на місце служби не прибув та не отримав дозволу залишити службу. Крім того, позивач не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження вказаних обставин (окупація), і тим більше, не обґрунтував, якими нормативно-правовими актами передбачено такий спосіб повідомлення керівника (за допомогою телефонного зв`язку) про невиконання своїх обов`язків за вказаних причин.

Суд першої інстанції зазначив, що відстань між с. Мироцьке (місце проживання позивача - АДРЕСА_1 ) та Києвом приблизно 40 км, які можна подолати на автомобілі, враховуючи дорожню обстановку тих днів, за 1 год. Отже, позивач міг та повинен був дістатись до місця служби, однак останній цього не зробив, що свідчить про те, що ОСОБА_1 фактично самоусунувся від виконання своїх службових обов`язків.

Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість застосування до позивача дисциплінарного стягнення у виді звільненні зі служби в поліції. Дисциплінарне стягнення застосовано з метою, з якою надано відповідне повноваження, зокрема, для недопущення проходження служби поліцейськими, які дискредитують Національну поліцію. Також суд вважає, що застосоване дисциплінарне стягнення є пропорційним до вчиненого порушення.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року скасовано, прийнято нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними та скасовано накази ГУ НП у Київській області від 08 березня 2022 року № 55 та від 08 березня 2022 року № 46о/с у частині звільнення з органів Національної поліції підполковника поліції ОСОБА_1 - заступника начальника відділу організації діяльності груп реагування управління превентивної діяльності ГУ НП у Київській області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу організації діяльності груп реагування управління превентивної діяльності ГУ НП у Київській області з 27 березня 2023 року. Стягнуто з ГУ НП у Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 березня 2022 року по 27 березня 2023 року у сумі 255 520,65 грн.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що відсутність ОСОБА_1 на службі була зумовлена окупацією його місця проживання (с. Мироцьке, Бучанського району Київської області) у зв`язку з повномасштабним військовим вторгненням російської федерації в Україну. Указана інформації підтверджується відомостями з відкритих джерел, а тому визнана судом загальновідомою в порядку статті 78 Кодексу адміністративного суду України та не потребує документального доказування.

Крім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу на покази свідка ОСОБА_3 , яка підтвердила, що блокпости окупантів з`явились з 02 березня 2022 року, а до того часу по с. Мироцьке їздила ворожа техніка. Крім того, вона заначила, що з 24 лютого 2022 року до 02 березня 2022 року по селу їздили бронетранспортери, а тих хто виходив з подвір`я розстрілювали. До того ж, військові російської федерації мали список працівників поліції, а тому могли вбити позивача. Свідок ОСОБА_4 повідомив, що під час спроби виїхати з села, були випадки розстрілу машин, а військові російської федерації ходили по селу розшукували когось, показували фото позивача. Крім того, зазначив, що позивач повідомляв керівництво про переміщення ворожої техніки.

Суд апеляційної інстанції зауважив, що матеріали справи містять скріншоти з додатку WhatsApp, датовані 26 лютого 2022 року, з яких убачається, що позивач надіслав начальнику Управління превентивної діяльності ГУ НП у Київській області ОСОБА_2 фотографії переміщення військової техніки російської федерації, а також геолокацію свого місцеперебування. Також, у матеріалах справи міститься довідка старости Мироцького старостинського округу Бучанської міської ради Деревинського О. В. від 18 квітня 2022 року № 60, за змістом якої вбачається, що ОСОБА_1 з 25 лютого 2022 року під час окупації населеного пункту, перебував за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . Провина поліцейського у вчиненні дисциплінарного проступку, в даному випадку, не була доведена відповідачем, не наведено фактів свідомого настання несприятливих наслідків після вчинення ним відповідних дій, навпаки, позивач перебуваючи в окупації, ризикуючи своїм життям, вчиняв дії, направлені на захист територіальної цілісності держави.

Водночас, суд апеляційної інстанції констатував відсутність на теперішній час підзаконного нормативного акту, який затверджує внутрішню процедуру МВС у разі окупації, які б вимагали від працівників поліції дотримання певного алгоритму дій у разі окупації зони відповідальності поліцейського ворожими військами, у тому числі прибуття поліцейського у певну точку, з певними засобами захисту та самозабезпечення тощо.

Шостий апеляційний адміністративний суд зазначив, що висновки проведеного службового розслідування відносно позивача не могли стати фактичною підставою для видання оскаржуваних наказів ГУ НП у Київській області від 08 березня 2022 року № 55 та від 08 березня 2022 року № 46о/с у частині звільнення з органів Національної поліції підполковника поліції ОСОБА_1 , а тому останні підлягають скасуванню.

Також, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 08 березня 2022 року по 27 березня 2023 року у розмірі 255 520,65 грн, оскільки відповідно до довідки ГУ НП у Київській області від 04 липня 2022 року № 252 середньомісячна заробітна плата позивача за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням склала 19 578,76 грн, а середньоденна заробітна плата складала (39 157,59/59 календарних дні) 663,69 грн.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

07 квітня 2023 року ГУ НП у Київській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 травня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями (у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_5 та обранням судді Шевцової Н. В. до складу Великої Палати Верховного Суду) від 20 травня 2024 року визначено склад суду: Мацедонська В. Е. (головуючий суддя), судді: Губська О. А., Білак М. В.

V. Касаційне оскарження

У касаційній скарзі ГУ НП у Київській області просить скасувати постанову суду апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

На обґрунтування позиції, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо законності та правомірності звільнення поліцейських у період воєнного стану, які, в свою чергу, зганьбили звання поліцейського, порушили Присягу поліцейського, при цьому самовільно залишивши місце несення служби (місце дислокації підрозділу) починаючи з 24 лютого 2022 року, в момент оголошення воєнного стану в Україні, а тому даний висновок є необхідним задля формування єдиної правозастосовчої практики.

При цьому, відповідач вказує, що судом апеляційної інстанції не застосовано вимоги статей Закону України «Про Національну поліцію України», зокрема згідно зі статтею 24 Закону № 580-VIII виконання інших (додаткових) повноважень може бути покладене на поліцію виключно законом. Також, на думку скаржника, неправильно тлумачено частину першу статті 64 Закону № 580-VIII та не враховано частину першу статті 18 Закону № 580-VIII, статті 1 та 5 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України».

ГУ НП у Київській області зазначає, що відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 населений пункт - с. Мироцьке Бучанської міської територіальної громади перебувало в тимчасовій окупації з 02 березня 2022 року по 01 квітня 2022 року, а тому у період з 24 лютого 2022 року по 02 березня 2022 року позивач мав змогу приїхати до місця несення служби (місця дислокації підрозділу).

Також, відповідач критично ставиться до інформації, викладеної у довідці старости Мироцького старостинського округу Бучанської міської ради Деревинського О. В. від 18 квітня 2022 року № 60, про перебування ОСОБА_1 з 25 лютого 2022 року за місцем реєстрації ( АДРЕСА_1 , оскільки така інформація не відповідає дійсності. Зазначає, що у СВ Бучанського РУП ГУ НП у Київській області перебуває кримінальне провадження № 12023111050001243 від 06 квітня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України (стосується перевірки інформації, яка зазначена у цій довідці та щодо законності та правомірності її видання).

ГУ НП у Київській області не погоджується з твердженням суду апеляційної інстанції про те, що до позивача було проявлено непряму дискримінацію, у зв`язку з тим, що останній має звання «підполковник поліції» та саме по цій причині він був звільнений на відміну від інших поліцейських, які також знаходилися в окупації. Однак, позивач взагалі не надав жодних фактичних даних на підтвердження наявності факту непрямої дискримінації та переконливо не довів, що відповідач вчинив таку дискримінацію.

Скаржник уважає, що ним правомірно обрано ОСОБА_1 такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення з поліції, адже вчинений позивачем проступок є таким, що дискредитує звання поліцейського і негативно впливає на рівень авторитету та довіри до органів Національної поліції з боку суспільства. Такий захід дисциплінарного впливу застосовано відповідачем обґрунтовано, розсудливо, пропорційно, тобто з урахуванням балансу між несприятливими наслідками і цілями, на досягнення яких він спрямований.

05 червня 2023 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому останній просить відмовити у її задоволенні, постанову суду апеляційної інстанції залишити в силі. Зазначає, що з урахуванням положень Закону України «Про Національну поліцію» убачається, що законодавець не пов`язує знаходження на тимчасово окупованій території з вчиненням дисциплінарного проступку, а у випадку позивача - прогулом без поважних причин. Позивач наголошує, що він опинився на тимчасово окупованій території вимушено та під час активних бойових дій, які відбувалися в період з 24 лютого 2022 року по 01 квітня 2022 року на території Київської області в містах Гостомель, Буча та Ірпінь, про що позивач повідомим свого безпосереднього керівника ОСОБА_2 особисто за допомогою телефонного зв`язку. Крім того, ОСОБА_1 стверджує, що факт його перебування у с. Мироцьке підтверджується довідкою старости Мироцького старостинського округу Бучанської міської ради Деревинського О. В. від 18 квітня 2022 року № 60.

Також позивач зазначає, що він, ризикуючи своїм життям, періодично відправляв ОСОБА_2 за допомогою месенджера WhatsApp фото ворожої техніки та відомості щодо її пересування, що свідчить про належне виконання своїх посадових обов`язків і такі дії виключають будь-яке порушення присяги працівника поліції.

VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських та порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію»(далі - Закон № 580-VIII).

Стаття 18 Закону № 580-VIII визначає обов`язки поліцейських, зокрема, поліцейський зобов`язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

Поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов`язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.

У разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Дисциплінарний статут Національної поліції України затверджений Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» і визначає сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження.

Згідно з частиною першою статті 1 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

Пунктами 1, 2, 13 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту встановлено, що дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону № 580-VIII, зобов`язує поліцейського бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки та сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції.

Частиною 2 статті 1 Дисциплінарного статуту встановлено, що службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов`язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов`язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.

Відповідно до частини першої статті 11 Дисциплінарного статуту за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Статтею 12 Дисциплінарного статуту встановлено, що дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Частиною першою статті 13 Дисциплінарного статуту встановлено, що дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.

Згідно зі статями 14, 15, 19 Дисциплінарного статуту з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків провадиться службове розслідування.

Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

Проведення службових розслідувань за фактом порушення поліцейським службової дисципліни здійснюють дисциплінарні комісії.

За результатами проведеного службового розслідування дисциплінарна комісія приймає рішення у формі висновку.

У висновку за результатами службового розслідування, у тому числі, зазначаються: причини та умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення, обставини, що знімають з поліцейського звинувачення; висновок щодо наявності або відсутності у діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону; вид стягнення, що пропонується застосувати до поліцейського у разі наявності в його діянні дисциплінарного проступку.

Під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Порядком проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року № 893 (далі - Порядок) передбачено, що службове розслідування має встановити: наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування; наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій; ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок; обставини, що пом`якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього; відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; вид і розмір заподіяної шкоди; причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.

Відповідно до пункту 1 розділу VII Порядку у разі якщо за результатами розгляду матеріалів службового розслідування (справи) дисциплінарна комісія встановить наявність у діях (бездіяльності) поліцейського дисциплінарного проступку, керівнику, який призначив службове розслідування, вносяться пропозиції щодо накладення на поліцейського дисциплінарного стягнення.

Уповноважений керівник, враховуючи характер проступку, обставини, за яких він був учинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби, визначає вид дисциплінарного стягнення, що підлягає застосуванню до поліцейського, та видає письмовий наказ про його застосування.

Згідно з частинами сьомою, восьмою статті 19 Дисциплінарного статуту у разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції.

Під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

VІІ. Висновки Верховного Суду

У силу положень частини першої статті 341 КАС України перегляд судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Спірним питанням у цій справі є встановлення законності та правомірності звільнення поліцейських у період воєнного стану, які, в свою чергу, зганьбили звання поліцейського, порушили присягу поліцейського, при цьому самовільно залишивши місце несення служби (місце дислокації підрозділу), починаючи з 24 лютого 2022 року, в момент оголошення воєнного стану в Україні.

З цього приводу колегія суддів уважає за необхідне зазначити таке.

Аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що однією з підстав для звільнення зі служби в поліції є реалізація дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту. Види дисциплінарних стягнень, які можуть застосовуватися до поліцейських, визначені у статті 13 Дисциплінарного статуту. Підставою для застосування цих стягнень є вчинення дисциплінарних проступків (дій, що порушують службову дисципліну). Ці обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини поліцейського, з`ясовуються під час службового розслідування, за наслідками якого начальник вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні поліцейського складу дисциплінарного проступку, та, відповідно, вирішує питання щодо наявності чи відсутності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, обґрунтовуючи при цьому своє рішення у відповідному наказі.

Правова оцінка судами правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності повинна полягати насамперед у перевірці, чи прийняте таке рішення у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією України та законами України, чи дійсно у діях особи є встановлені законом підстави для застосування до неї дисциплінарного стягнення.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 620/4545/22 та у постанові від 22 лютого 2023 року у справі № 200/11036/20-а.

Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до наказу Національної поліції України від 23 лютого 2022 року № 171 «Про переведення особового складу на посилений варіант службової діяльності та Ситуаційного центру Національної поліції України й ситуаційних центрів головних управлінь Національної поліції в надзвичайний (позаплановий) режим діяльності» особовий склад Головного управління Національної поліції в Київській області переведено на посилений варіант службової діяльності.

Стаття 24 Закону № 580-VIII установлює, що у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.

У ході забезпечення та здійснення заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості, виконання завдань територіальної оборони органи та підрозділи, що входять до системи поліції та дислокуються в межах Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, області, міста Києва, підпорядковуються відповідному начальнику Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, області, місті Києві.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-ХІІ) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Частиною першою статті 2 Закону № 1932-XII установлено, що оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органів місцевого самоврядування, єдиної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.

Участь в обороні держави разом із Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень інші військові формування, утворені відповідно до законів України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України, а також відповідні правоохоронні органи (частини перша та друга статті 12 Закону № 1932-XII).

Діяльність і управління іншими військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, та правоохоронними органами, які відповідно до своїх повноважень беруть участь в обороні держави, здійснюються згідно із законодавством.

Відповідно до статті 12 розділу IV Закону України від 21 червня 2018 року № 2469-VIII «Про національну безпеку України» (далі - Закон № 2469-VIII) сектор безпеки і оборони України складається з чотирьох взаємопов`язаних складових: сили безпеки; сили оборони; оборонно-промисловий комплекс; громадяни та громадські об`єднання, які добровільно беруть участь у забезпеченні національної безпеки. Функції та повноваження складових сектору безпеки і оборони визначаються законодавством України.

До складу сектору безпеки і оборони входять: Міністерство оборони України, Збройні Сили України, Державна спеціальна служба транспорту, Міністерство внутрішніх справ України, Національна гвардія України, Національна поліція України, Державна прикордонна служба України, Державна міграційна служба України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Служба безпеки України, Антитерористичний центр при Службі безпеки України, Служба судової охорони, Управління державної охорони України, Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України, Апарат Ради національної безпеки і оборони України, розвідувальні органи України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну військово-промислову політику.

Також відповідно до частини четвертої статті 18 розділу IV Закону № 2469-VIII Національна поліція України є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує громадську безпеку і порядок, охорону прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидію злочинності, а також надає визначені законом послуги з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

У статті 64 Закону № 580-VIII наведено текст присяги працівника поліції: «усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки».

Отже, в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення присяги. У зв`язку з чим, складаючи присягу, працівник поліції покладає на себе не тільки певні службові зобов`язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. При цьому, під порушенням присяги працівника поліції слід розуміти скоєння працівником поліції проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 займав посаду заступника начальника відділу організації діяльності груп реагування Управління превентивної діяльності ГУ НП у Київській області. Безпосереднім керівником позивача був начальник Управління превентивної діяльності ГУ НП у Київській області ОСОБА_2 .

Одним з основних доводів ОСОБА_1 є те, що протягом усього часу перебування під окупацією він звітував своєму безпосередньому начальнику - ОСОБА_2 про своє місцеперебування шляхом надсилання повідомлень з відміткою геолокації за допомогою месенджера WhatsApp. Також позивач наголошує, що 24 лютого 2022 року о 17:00 год він отримав за допомогою телефонного зв`язку наказ від свого безпосереднього керівника - начальника Управління превентивної діяльності - ОСОБА_2 , направлятись за місцем проживання - с. Мироцьке, Бучанського району Київської області.

Водночас, ГУ НП у Київській області стверджує, що виходячи з положень наказу Національної поліції України від 23 лютого 2022 року № 171 «Про переведення особового складу на посилений варіант службової діяльності та Ситуаційного центру Національної поліції України й ситуаційних центрів головних управлінь Національної поліції в надзвичайний (позаплановий) режим діяльності» та статті 24 Закону № 580-VIII з 24 лютого 2022 року ОСОБА_1 був безпосередньо підпорядкований начальнику ГУ НП у Київській області (Андрій Нєбитов). При цьому, незважаючи на введення в України воєнного стану та встановлені, у зв`язку з цим, особливості, визначені статтею 24 Закону № 580-VIII, будь яких доказів на підтвердження звернення позивача із відповідним рапортом на ім`я керівника ГУ НП у Київській області про залишення місця дислокації підрозділу та отримання від нього дозволу для такого залишення місця дислокації підрозділу до суду надано не було.

Відповідач уважає, що посилання ОСОБА_1 на усний наказ начальника Управління превентивної діяльності ОСОБА_2 направлятися за місцем проживання є безпідставними, оскільки у силу статті 24 Закону № 580-VIII відповідними повноваженнями наділений виключно керівник ГУ НП у Київській області, а не начальник відповідного управління.

З цього приводу Верховний Суд уважає за доцільне зазначити таке.

Відповідно до наказу Національної поліції України від 23 лютого 2022 року № 171 «Про переведення особового складу на посилений варіант службової діяльності та Ситуаційного центру Національної поліції України й ситуаційних центрів головних управлінь Національної поліції в надзвичайний (позаплановий) режим діяльності» та статті 24 Закону № 580-VIII, всі поліцейські з 24 лютого 2022 року зобов`язані були знаходитися за місцем дислокації підрозділу, в якому проходять службу, та виконувати свої безпосередні функціональні обов`язки, в тому числі, і завдання щодо захисту, пов`язаних із захистом територіальної цілісності України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан.

Стаття 23 Закону №580-VIII передбачає, що поліція відповідно до покладених на неї завдань бере участь відповідно до повноважень у забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації у разі їх введення на всій території України або в окремій місцевості.

Статтею 24 Закону №580-VIII встановлено, що у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.

У ході забезпечення та здійснення заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості, виконання завдань територіальної оборони органи та підрозділи, що входять до системи поліції та дислокуються в межах Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, області, міста Києва, підпорядковуються відповідному начальнику Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, області, місті Києві.

Отже, з аналізу вказаних вище правових норм убачається, що з моменту введення на території України воєнного стану з метою забезпечення та здійснення заходів правового режиму воєнного стану щодо виконання завдань територіальної оборони органи та підрозділи, що входять до системи поліції, зобов`язані дислокуватися в межах Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, області, міста Києва, а також підпорядковуються відповідному начальнику ГУ НП в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, області, місті Києві.

Тобто, фактично з 24 лютого 2022 року безпосереднім керівником заступника начальника відділу організації діяльності груп реагування Управління превентивної діяльності ГУ НП у Київській області ОСОБА_1 повинен бути начальник ГУ НП у Київській області (Андрій Нєбитов).

Водночас, судами попередніх інстанції вказане питання не досліджувалось, не установлено чи було доведено до відома позивача про зміну його безпосереднього керівника. У матеріалах справи відсутні відомості стосовно того чи видавався відповідний наказ на виконання вимог статті 24 Закону №580-VIII.

Поряд з цим, колегія суддів уважає, що встановлення таких обставин є необхідним при наданні оцінки діям ОСОБА_1 щодо виконання (невиконання) ним свого обов`язку про повідомлення свого безпосереднього керівника про його місцеперебування та, відповідно, виконання ним усних наказів такого керівника.

Що стосується посилання ОСОБА_1 на скріншоти з переписки у месенджері WhatsApp, яка містить фотографії переміщення військової техніки російської федерації, а також геолокацію місцеперебування, і долучення їх до матеріалів справи, як доказ того, що позивач не самоусувався від виконання службових обов`язків, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 99 КАС України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, визначеному законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Поряд з цим, відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» (далі - Закон № 851-IV) електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Частиною першою статті 7 Закону № 851-IV визначено, що оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 99 КАС України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (зокрема у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21).

Крім того, колегія суддів зауважує, що поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 90 КАС України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 99 КАС України, у подібних правовідносинах.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.

Водночас, суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином та не надали оцінки скріншотам з додатку WhatsApp, які містяться у матеріалах справи і на які посилається позивач у своїй позовній заяві, з урахуванням вимог статті 90, 99 КАС України та у сукупності з іншими доказами (показання свідків, наявність наказів, тощо).

Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до наказу від 08 березня 2022 року № 55 «Про притягнення до адміністративної відповідальності окремих працівників ГУНП в Київській області» ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення, серед іншого, за порушення ним підпункту 5 пункту 6 розділу І Інструкції із заходів безпеки при поводженні зі зброєю, затвердженої наказом МВС України від 01 лютого 2016 року № 70 (далі - Інструкція).

Так, підпункт 5 пункту 6 розділу І згаданої Інструкції передбачає, що поліцейський, за яким закріплена вогнепальна зброя, зобов`язаний здати зброю і боєприпаси до чергової частини органу (закладу, установи) поліції негайно після виконання службових обов`язків. У разі неможливості своєчасного прибуття до органу (закладу, установи) поліції повідомити про це безпосереднього керівника і далі діяти за його наказом.

Як убачається з матеріалів справи, 23 лютого 2022 року начальником ГУ НП у Київській області прийнято наказ № 281 «Про видачу озброєння особовому складу ГУ НП у Київській області».

На підставі цього наказу, 23 лютого 2022 року заступник начальника відділу організації діяльності груп реагування Управління превентивної діяльності ГУ НП у Київській області ОСОБА_1 отримав в черговій частині УОАЗОР ГУ НП у Київській області закріплену за ним табельну вогнепальну зброю. Однак, не забезпечив своєчасне повернення такої зброї до черговій частині УОАЗОР ГУ НП у Київській області (зокрема, після добового чергування на одному з блокпостів м. Іванків, Вишгородського району Київської області з 18.00 год 23 лютого 2022 року до 06.00 год 24 лютого 2022 року).

Указані обставини ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції взагалі не були дослідженні у рамках цієї справи, не надано будь-якої оцінки порушенню позивачем підпункту 5 пункту 6 розділу І Інструкції.

Що стосується аргументів ОСОБА_1 про те, що проводячи службове розслідування відповідач лише констатував факт відсутності позивача з 24 лютого 2022 року по 08 березня 2022 року на службі, однак причин такої відсутності не встановив безпосередньо у позивача. Відповідач не надав ОСОБА_1 можливості висловити пояснення стосовно поважності причин неприбуття останнім за місцем дислокації, чим, на думку позивача, порушив процедуру проведення службового розслідування, колегія суддів уважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

Підставами для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

За приписами пункту 4 розділу V Порядку службове розслідування має встановити:

- наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування;

- наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій;

- ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок;

- обставини, що пом`якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього;

- відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень;

- вид і розмір заподіяної шкоди;

- причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.

Поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, під час його проведення має право: надавати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються (пункт 2 розділу ІV Порядку).

Поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право відмовитися від надання пояснень (пункт 3 розділу ІV Порядку)

Відповідно до пункту 13 розділу V Порядку поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, та інші особи можуть надавати усні чи письмові пояснення з приводу відомих їм відомостей про діяння, що стало підставою для призначення службового розслідування.

Пунктами 2-5 розділу VІ Порядку установлено, що підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин. Висновок службового розслідування готує і підписує дисциплінарна комісія.

Поряд з цим, відповідно до частини першої статті 18 Дисциплінарного статуту під час проведення службового розслідування поліцейський має право на захист, що полягає в наданні йому можливості надавати письмові пояснення щодо обставин вчинення дисциплінарного проступку та докази правомірності своїх дій.

За приписами частини другої статті 18 Дисциплінарного статуту встановлено, що поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право, зокрема: 1) надавати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються.

Аналіз положень пунктів 2, 3 розділу IV Порядку у взаємозв`язку з положеннями статтей 1, 15, 18 Дисциплінарного статуту, свідчить про те, що член дисциплінарної комісії, який проводить службове розслідування за фактом порушення поліцейським службової дисципліни має право, зокрема, одержувати пояснення щодо обставин справи від поліцейського, стосовно якого проводиться службове розслідування. У свою чергу, поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування має право на захист шляхом участі у службовому розслідуванні, у тому числі надавати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються; подавати клопотання про отримання і залучення до матеріалів розслідування нових документів, отримання додаткових пояснень від осіб, які мають стосунок до справи. Водночас поліцейського, стосовно якого проводиться службове розслідування, наділено також правом відмовитися від надання пояснень.

При цьому, колегія суддів зауважує, що чинним законодавством України передбачено право, а не обов`язок поліцейського, стосовно якого проводиться службове розслідування, та дисциплінарної комісії надавати і, відповідно, одержувати пояснення щодо обставин, які досліджуються. Ненадання таких пояснень не є перешкодою для подальшого розгляду матеріалів, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку та проведення службового розслідування.

Водночас, Верховний Суд, в контексті спірних правовідносин, вважає за доцільне також звернути увагу, що саме по собі порушення процедури прийняття акту не повинно породжувати правових наслідків для його правомірності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи з міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акту необхідно розуміти не як вимоги до самого акту, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на його прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акту, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків.

Разом з тим, не кожен дефект акту робить його неправомірним. Фундаментальне порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення .

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акту, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його правомірність.

Отже, порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.

Проте, у цій справі обставини, які вказували б на порушення порядку чи процедури проведення службового розслідування Дисциплінарною комісією ГУ НП у Київській області стосовно ОСОБА_1 , судами першої та апеляційної інстанцій не досліджувались.

Отже, судам попередніх інстанцій слід перевірити правомірність оскаржуваного наказу у взаємозв`язку з дотримання (недотриманням) відповідачем процедури проведення службового розслідування стосовно позивача і надати оцінку тому чи впливає процедурне порушення на правильність висновку дисциплінарної комісії щодо суті вчинення позивачем дисциплінарного проступку.

Щодо твердження позивача про те, що він знаходився за місцем своєї реєстрації у с. Мироцьке, яке було під окупацією з 24 лютого 2022 року, є безпідставними та спростовуються офіційними даними, а саме: відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, убачається, що с. Мироцьке Бучанського району Київської області знаходилось під окупацією у період з 02 березня 2022 року по 01 квітня 2022 року.

Що стосується посилання позивача на довідку старости Мироцького старостинського округу Бучанської міської ради Деревинського О. В. від 18 квітня 2022 року № 60, яка нібито підтверджує, що з 25 лютого 2022 року ОСОБА_1 знаходився за своїм місце реєстрації, а саме: АДРЕСА_1 , Верховний Суд зазначає, що наявність такої довідки не спростовує той факт, що у силу своїх повноважень позивач мав негайно після оголошення воєнного стану прибути до місця розташування свого підрозділу для виконання завдань, пов`язаних із захистом територіальної цілісності України. Тобто, така довідка підтверджує лише факт його перебування, однак не звільняє останнього від обов`язку несення служби як поліцейським.

З урахуванням наведеного, перевіривши за матеріалами справи доводи і вимоги касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження, колегія суддів вважає передчасними висновки суду апеляційної інстанції про задоволення позову.

Водночас, Верховний Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій не встановлено усіх фактичних обставин справи й не досліджено відповідні докази, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Поряд з цим, приписами частини 4 статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи те, що вказані порушення під час розгляду справи допущені як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, тому справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Викладене в сукупності дає підстави для висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду цієї справи необхідно врахувати висновки, зроблені у цій постанові, та на основі закріплених у КАС України принципів, забезпечити вивчення всіх обставин даної справи, необхідних для прийняття законного й обґрунтованого судового рішення.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись ст. 341, 344, 349, 355-356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у Київській області задовольнити частково.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2023 року та рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлений 14 червня 2024 року.

Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська

Судді М. В. Білак

О. А. Губська