ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2024 року Чернігів Справа № 620/5079/24

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування наказу,

В С Т А Н О В И В:

Позивач через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить:

визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від06.09.2023 №203 «Про результати службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №307 від30.08.2023»;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повернути на користь ОСОБА_1 безпідставно утримані кошти з його грошового забезпечення в розмірі 37151,73грн;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 повернути на користь ОСОБА_1 безпідставно утримані кошти з його грошового забезпечення в розмірі 25300,42грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що командуванням Військової частини НОМЕР_1 не підтверджено у передбаченому чинним законодавством України порядку умов притягнення до матеріальної відповідальності позивача, вичерпний перелік яких визначений п.2 ст.3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».

Суд ухвалою від15.04.2024 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Представником Військової частини НОМЕР_2 (далі ВЧ НОМЕР_2 ) подано відзив на позов, в якому останній зазначає, що відповідно до загальноприйнятих обов`язків начальника групи (служби) персоналу військової частини, ОСОБА_1 , повинен був організувати отримання, доведення документів до командування (керівного складу) військової частини, проконтролювати виконання встановлених правил роботи з документацією, доповісти командиру про стан роботи з документами, взаємодіяти з командирами підрозділів з питань роботи з питань роботи з документами, контролю і перевірки їх виконання, організувати контроль за своєчасним розглядом та виконанням документів у військовій частині. Також наголошує, що в розрізі позовних вимог, військовослужбовець ОСОБА_1 , будучи начальником групи персоналу штабу ВЧ НОМЕР_1 повинен був, в межах своїх повноважень належним чином довести наказ командира ВЧ НОМЕР_1 від15.05.2023 №160 до фінансово-економічної служби для позбавлення фінансування особи, яка самовільно залишила ВЧ НОМЕР_1 під час дії воєнного стану, або є доповісти безпосередньому начальнику про неможливість доведення.

Представник Військової частини НОМЕР_1 (далі ВЧ НОМЕР_1 ) також подав відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнав, просив у задоовленні вимог відмовити. Наголосив, що позивач одночасно перебував на посаді начальника групи персоналу штабу ВЧ НОМЕР_1 і був головою комісії по проведенню службового розслідування відносно військовослужбовця ОСОБА_2 , який самовільно залишив військову частину, і тому його твердження про необізнаність у необхідності подання до фінансово- економічної служби даних про позбавлення виплати грошового забезпечення ОСОБА_2 не витримує жодної критики. Саме штучне створення позивачем умов (не надання інформації про необхідність стягнення з правопорушника грошового забезпечення відповідно до вимог наказу Міністерства оборони України від07.06.2018 №260) призвело до збитків державі у розмірі 99316,94 грн. Посилання позивача на відсутність перебування військовослужбовця ОСОБА_2 в СЗЧ у період з 24.04.2023 по 30.06.2023 не має жодного відношення до факту його недбалого ставлення до виконання своїх обов`язків та нанесення збитків державі.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 1, 4 ст.2 Закону України від25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг врегульовано Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

На підставі ст.1 Закону України від24.03.1999 №551 «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Статут) військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Згідно ст.2 Статуту військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Пунктом 3 Статуту встановлено, що військова дисципліна досягається шляхом, зокрема, виховання високих бойових і морально-психологічних якостей військовослужбовців на національно-історичних традиціях українського народу та традиціях Збройних Сил України, патріотизму, свідомого ставлення до виконання військового обов`язку, вірності Військовій присязі; особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов`язків, вимог статутів Збройних Сил України, тощо.

Відповідно до ст.4 Статуту військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

Так, стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків (ч.3 ст.5 Статуту).

Наказом Міністерства оборони України від21.11.2017 №608 затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі - Порядок).

Цей Порядок визначає підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов`язаних та резервістів (далі- військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі.

Згідно положень Розділу ІІ Порядку службове розслідування може призначатися у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань; неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті; дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця; втрати або викрадення зброї чи боєприпасів; порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки; недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів; внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення; повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення; скоєння військовослужбовцем під час виконання обов`язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи.

Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.

Воно проводиться для встановлення неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; тощо.

Дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Відповідно до ст.45 Дисциплінарного статуту ЗСУ у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

Згідно ст.48 Дисциплінарного статут на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: зауваження; догана; сувора догана; позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); пониження в посаді; пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Відповідно до ст.83 Дисциплінарного статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини (ст.84 Дисциплінарного статуту).

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від24.03.1999 №548-XIV (далі - Статут, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 9 Статуту встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.

Відповідно до статті 11 Статуту, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.

Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (статті 16 Статуту).

Згідно із статтями 26 та 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України від03.10.2019 №160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі Закон №160).

Дія цього Закону поширюється на військовослужбовців під час виконання ними обов`язків військової служби, військовозобов`язаних та резервістів під час проходження ними зборів, а також осіб рядового та начальницького складу правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, сил цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державного бюро розслідувань, співробітників Служби судової охорони (далі - особи).

Відповідно до частини 1 та 2 статті 3 цього Закону №160 підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначенихстаттею 9цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: наявність шкоди; протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; вина особи в завданні шкоди.

Статтею 11 Закону №160 визначено, що у разі переведення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, до іншого місця служби чи зарахування в розпорядження відповідного командира (начальника) до повного відшкодування завданої нею шкоди стягнення сум завданої шкоди здійснюється за новим місцем служби чи місцем перебування в розпорядженні.

Згідно з ст.13 Закону №160 стягнення сум завданої шкоди в разі притягнення винної особи до матеріальної відповідальності здійснюється щомісяця із грошового забезпечення особи в розмірі до 20 відсотків її місячного грошового забезпечення.

Судом встановлено, що на підставі наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від30.08.2023 №307 проведено службове розслідування відносно військовослужбовця групи персоналу ВЧ НОМЕР_1 , старшого лейтенанта ОСОБА_1 та старшого лейтенанта ОСОБА_3 , з метою з`ясування обставин, які мають ознаки службової недбалості, що сприяли негативним наслідкам.

За результатами проведеного службового розслідування складено Акт від06.09.2023.

Відповідно до вказаного Акту, 18.08.2023 було проведено звірку з групою персоналу і було виявлено, що наказ командира ВЧ НОМЕР_1 від15.05.2023 №160 (по адміністративно-господарській діяльності) не наданий до фінансово-економічної служби, про те, що старший бойовий медик управління 5 стрілецької роти ВЧ НОМЕР_1 , старший солдат ОСОБА_2 самовільно залишив військову частину. Також в наказі командира ВЧ НОМЕР_1 від02.07.2023 (з основної діяльності) про виплату грошової премії військовослужбовцям ВЧ НОМЕР_1 за травень 2023 року та в наказі командира ВЧ НОМЕР_1 від02.07.2023 №129 про виплачу грошової премії військовослужбовцям ВЧ НОМЕР_1 за червень місяць 2023 року інформація про дане правопорушення відсутня.

Службовим розслідуванням встановлено, що наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від15.05.2023 №160 «Про призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини військовослужбовцем ОСОБА_2 » проведено службове розслідування. За результатами службового розслідування виданий наказ командира ВЧ НОМЕР_1 від26.05.2023 №101 «Про результати службового розслідування призначеного наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №160 від15.05.2023», яким оголошено ОСОБА_2 дисциплінарне стягнення у вигляді «СУВОРА ДОГАНА». В подальшому, ні групою персоналу, ні відповідальною особою старшим лейтенантом ОСОБА_4 , не доведено до відома фінансової служби ВЧ НОМЕР_1 про наявність в батальйоні факту правопорушення.

Службовим розслідуванням встановлено, що старший лейтенант ОСОБА_1 , як голова комісії, ознайомившись з матеріалами проведеного службового розслідування, переконавшись у об`єктивному, повному та своєчасному проведенню службового розслідування, поставив свій підпис, про що свідчить в своєму поясненні старший лейтенант ОСОБА_5 , та стверджує, що таким чином, старший лейтенант ОСОБА_1 , як начальник групи персоналу штабу знав про встановлений факт правопорушення ОСОБА_2 та притягнення його до дисциплінарного стягнення у вигляді «СУВОРА ДОГАНА».

Враховуючи вищенаведене, начальник групи персоналу штабу ВЧ НОМЕР_1 , старший лейтенант ОСОБА_1 несумлінно поставився до виконання своїх обов`язків та штучно створив умови (не подавши інформацію про необхідність стягнення з правопорушника грошового забезпечення відповідно до наказу Міністерства Оборони України №260), в результаті чого виникла неправомірна виплата грошового забезпечення старшому солдату ОСОБА_2 за період відсутності військовослужбовця у військовій частині з 20.02.2023 по 22.04.2023 та унеможливилось стягнення зайво сплачених сум з військовослужбовця.

В ході службового розслідування встановлено факт переплати старшому солдату ОСОБА_2 грошового забезпечення за період з 20.02.2023 по 22.04.2023 у сумі 99316,94 грн., згідно Довідки-розрахунку помічника командира батальйону з фінансово-економічної роботи-начальника служби ВЧ НОМЕР_1 , старшого лейтенанта ОСОБА_6 .

За висновками Акту службового розслідування від06.09.2023 начальник групи персоналу штабу ВЧ НОМЕР_1 , старший лейтенант ОСОБА_1 не повідомив про факт самовільного залишення ВЧ НОМЕР_1 , старшим солдатом ОСОБА_2 , при проведенні службового розслідування, не в повному обсязі з`ясував обставини, що мають значення при висновках за результатами службового розслідування, а саме не встановив термін відсутності військовослужбовця на службі, що призвело до неправомірного нарахування та виплати солдату ОСОБА_2 грошового забезпечення, в результаті чого нанесено шкоду державі, в наслідок переплати грошового забезпечення, у сумі 99316,94 грн.

В результаті наведеного, за порушення ст.19 Конституції України, ст. 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та п.1 розділу 4 Наказу Міністерства Оборони України №608, старшого лейтенанта ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення «СУВОРА ДОГАНА». Відшкодування шкоди, завданої державі в сумі 99316,94 грн вирішено здійснити за рахунок винуватої особи старшого лейтенанта ОСОБА_1 .

На підставі висновків Акту від06.09.2023 командиром ВЧ НОМЕР_1 прийнято наказ від06.09.2023 № 203, який є предметом даного спору.

Вирішуючи даний спір, суд звертає особливу увагу на те, що 08.10.2023 позивач звернувся з рапортом до ВЧ НОМЕР_3 в зв`язку з порушенням, на його думку, його прав щодо неправомірного притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності та стгянення з нього суми у розмірі 99316,94 грн.

За результатами поданого рапорту було проведено службову перевірку, результати якої відображені в доповідній записці.

З вказаної доповідної записки встановлено, що позивача було призначено на посаду начальника групи персоналу ВЧ НОМЕР_1 з 15.02.2022 і свої службові обов`язки позивач виконував до дати фактичної здачі посади, тобто до 21.06.2023.

Перебуваючи на даній посаді, серед інших своїх обов`язків, позивач був відповідальним за підготовку, узгодження з керівництвом військової частини та передачу до фінансово-економічної служби наказів про нарахування грошового забезпечення та нарахування додаткової винагороди особовому складу військової частини. Відповідальним за ведення обліку особового складу, на той час, також був позивач.

Комісією було встановлено, що згідно з наказами командира ВЧ НОМЕР_1 , підготовлених та поданих позивачем, відбувалось безпідставне нарахування та виплата премій та додаткової винагороди ОСОБА_2 в той час, коли він у період з 20.02.2023 по 22.04.2023 знаходився в СЗЧ.

Таким чином, нарахування грошового забезпечення відбувалось без урахування відомостей про наявність у військовослужбовця дисциплінарного стягнення.

Комісія звернула увагу, що згідно з відомостями Акту приймання-передачі посади, справи і посаду позивач здав 21.06.2023, а тому дійшла висновку, що саме позивач формував проект наказу про нарахування премії та додаткову винагороду особовому складу ВЧ НОМЕР_1 і, як обізнана посадова особа: голова комісії при проведенні службового розслідування відносно ОСОБА_2 (мається особистий підпис в Акті службового розслідування) та начальник групи персоналу штабу, він знав, або повинен був знати, що правопорушник старший солдат ОСОБА_2 підлягає фінансовому стягненню за період неправомірного отримання грошового забезпечення під час перебування у самовільному залишенні військової частини у період з 20.02.2023 по 22.04.2023.

Також комісія звернула увагу на твердження молодшого лейтенанта ОСОБА_7 про те, що в зв`язку з перебуванням всіх реєстрів та баз з відомостями по особовому складу ВЧ НОМЕР_1 у старшого лейтенанта ОСОБА_1 , останній особисто займався оформленням проекту наказу про нарахування премії та додаткової винагороди за травень місяць 2023 року. Накази про виплату премії та додаткової винагороди були сформовані позивачем до 05.06.2023 та передані до фінансової служби.

Пояснення ОСОБА_7 підтверджуються поясненням молодшого сержанта ОСОБА_8 , , яка наголошує, що у період з травня по червень місяць (включно) 2023 року вона була прикомандирована до групи персоналу штабу і їй достеменно відомо, що 26 травня 2023 року ОСОБА_7 не прийняв посаду у ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю підготовлених належним чином документів для передачі-прийому посади.

ОСОБА_8 також стверджує, що їй відомо, що фактично ОСОБА_1 здав посаду згідно Акту прийому передачі посади тільки у третій декаді червня 2023 року. Перебуваючи в одному кабінеті з старшим лейтенантом ОСОБА_1 вона стверджує, що станом на 02.06.2023 у ОСОБА_1 знаходилась основна база по особовому складу та виключно він мав доступ до відомостей про наявність чи відсутність особового складу на службі. ОСОБА_8 також підтверджує, що наказ з основної діяльності про виплати грошової премії та додаткової винагороди за травень місяць 2023 року готував та оформлював саме ОСОБА_1 .

При підготовці документів про виплати грошового забезпечення, вона особисто нагадувала ОСОБА_1 про необхідність включення до наказів ОСОБА_2 , як особу, яка самовільно залишила військову частину.

Саме зазначені обставини були предметом службового розслідування, за результатами якого позивача притягнуто до відповідальності наказом від06.09.2023 №203.

Наказом Міністерства оборони України від07.06.2018 №260 затверджено «Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (далі Порядок №260).

Згідно з положеннями розділу XVI цього Порядку №260 військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються, зокрема, за невихід на службу (навчання) без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення.

Відповідно до розділу XXXIV Порядку №260 до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, зазначені у пункті 2 цього розділу, які, зокрема, самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували),- за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).

За приписами ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З аналізу Акту службового розслідування від 06.09.2023 та доповідної записки, складеної за результатами службової перевірки, проведеної на підставі рапорту позивача від 08.10.2023, вбачається повне доведення вини позивача, що проявилась у неналежному виконанні ним службових обов`язків та причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою, а тому суд приходить до висновку, щослужбове розслідування проведено належним чином, а наказ, прийнятий за його результатами відповідає вимогам, встановленим ст.2 КАС України.

При цьому, суд звертає увагу, що позивачем жодним чином не спростовуються обставини, встановлені в ході службового розслідування, а саме, що позивач, будучи обізнаним про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за СЗЧ та будучи відповідальним за формування проекту наказу про нарахування премії та додаткової винагороди особовому складу ВЧ НОМЕР_1 , безпідставно включив ОСОБА_9 до наказу про нарахування премії та додаткової винагороди за травень місяць 2023 року, що призвело до безпідставної виплати зазначеному військовослужбовцю грошового забезпечення, за наявності у нього дисциплінарного стягнення.

При цьому, суд не приймає уваги посилання позивача на порушення абзацу 2 пункту V розділу VI «Порядку проведення службових розслідувань у Збройних Силах України», затвердженого наказом Міністерства оборони України від21.11.2017 №608, в частині того, що до нього не було доведено, у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення, наказ №203 від06.09.2023 «Про результати службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №307 від30.08.2023», оскільки останні спростовуються Актом відмови в ознайомленні, що міститься в матеріалах справи.

У рішенні від10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський Суд з прав людини наголосив, що «... Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від27.09.2001)».

Суд зауважує, що в частині судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейським Судом з прав людини вироблено позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі «Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки» від31.07.2008, рішення у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» від22.11.1995, рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру» від21.07.2011, рішення у справі «Путтер проти Болгарії» від02.12.2010).

Крім того, виходячи з практики Європейського Суду з прав людини, надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення у справі «Волохи проти України» від02.11.2006, рішення у справі «Malone v. United Kindom» від02.08.1984).

У справі «Салов проти України» (заява №65518/01; від06.09.2005; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з статтею 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява №49684/99; від27.09.2001, пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A №303-A; від09.12.1994; пункт 29).

У справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від10.02.2010; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява №49684/99, п.30, від27.09.2001). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ (наприклад, «Богатова проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України» та ін.).

Таким чином, наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від06.09.2023 №203 «Про результати службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №307 від30.08.2023» є правомірним та скасуванню не підлягає.

Щодо решти позовних вимог, останні також не підлягають задоволенню, з огляду на те, що є похідними.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи все вищевикладене, у позові слід відмовити повністю.

Керуючись ст. 139, 227, 229, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування наказу відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач -1: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).

Відповідач -2: Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).

Повний текст рішення суду складено 14.06.2024.

Суддя Л.О. Житняк