Справа № 457/959/24

провадження №2/457/222/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2024 року м. Трускавець

Трускавецький міський суд Львівської області

в складі: головуючого-судді Марчука В.І.,

секретар судового засідання Ярова О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Трускавці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Трускавецької міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в Трускавецький міський суд Львівської області із позовом до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: Орган опіки та піклування Трускавецької міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини. В підтвердження заявлених вимог посилається на те що 18 липня 2003 року він уклав шлюб з відповідачкою, який був зареєстрований відділом РАГСу Трускавецького міського управління юстиції Львівської області, про що в Книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис за №90. Від даного шлюбу у них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Їхнє спільне життя на початку складалося добре. Вони разом вирішували спільні питання, якщо такі виникали, вели спільне господарство, а після народження їхньої доньки, займалися її вихованням. Позивач завждинамагався належнимчином дбатипро добробутїхньої родини,багато працював.Однак наданий часїхні відносинистали дуженапруженими,вони незмогли прийтидо спільноїдумки увирішенні будь-якихпитань,дружина всесприймає дужеагресивно,вважає,що тількиїї думкає правильноюі єдиною.У нихв сім?ї постійніскандали тасварки,під часяких присутняїхня донька ОСОБА_3 ,яка дужеболяче цевсе сприймає,крім цьогоце травмуєїї дитячупсихіку танегативно впливаєна їїемоційний стан.Їхня донькане повиннапроживати втаких умовах,а томупозивач намагавсязмінити ситуаціюв сім?ї,просив дружинузмінити своєвідношення донього тасвої погляди,однак вонацього небажає робити.Відповідачка постійноїздить увідрядження,часто їздитьвідпочивати іздрузями навідпочинок,залишаючи позивачата донькувдома.На данийчас відповідачкапланує їхати закордон,і наце рішенняніхто неможе вплинути.Вона хочебути незалежноювід позивача,хоча вінніколи нів чомуне відмовлявїй,оскільки постійно працювавта забезпечувавсім?ю матеріально. Після чергової їхньої сварки позивач прийняв рішення, що більше не бажає жити із своєю дружиною, він відчув, що вони стали дуже різними і чужими один одному, позаяк позивач не одноразово йшов на всі компроміси та думав, що ситуацію можна було хоч якось виправити, вони не один раз розходилися і знову сходилися, пробачали один одному, але знову все повторювалося, більше він не може терпіти такого ставлення до себе і розуміє, що їхній шлюб просто перестав існувати. ОСОБА_1 не може знайти порозуміння з відповідачкою, у них різні погляди на життя та родинні цінності, вони мають різні життєві пріоритети, а тому, на його думку сумісне життя є недоцільним.

Останні два роки вони фактично живуть кожен своїм життям, не підтримують подружніх відносин та не ведуть спільного господарства. Такі відносини значно позначилися на емоційному стані позивача, а саме більше на емоційному стані їхньої дитини, яку він дуже любить і дорожить нею.

ОСОБА_1 вважає,що наданнястроку дляпримирення невиправить станшлюбних відносин,оскільки вказані вищеобставини продовжуютьсяпротягом тривалогочасу,а спробипримирення міжними вминулому непринесли жоднихпозитивних результатів.Це лишепогіршить станміж нимита продовжатьїх перебігу часі.Тому проситьсуд невживати заходівщодо примирення,оскільки подальшеспільне життяу зареєстрованомушлюбу суперечитимеінтересам позивача,позаяк шлюбґрунтується навільній згодіжінки ічоловіка.Примушування жінкита чоловіка дошлюбу недопускається (ст.24Сімейного кодексуУкраїни). Дружина та чоловік повинні спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім?ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби та взаєморозуміння, взаємодопомоги. Чоловік повинен утверджувати в сім?ї повагу до матері. Дружина повинна утверджувати в сім?ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім?ї за поведінку в ній ( ст.55 Сімейного кодексу України).

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання з`явився. Також позивач долучив необхідні для винесення рішення докази, що засвідчують факт спільного проживання доньки з позивачем та подав заяву про залишення без задоволення рішення в частині визначення місця проживання доньки ОСОБА_4 з батьком.

Відповідач ОСОБА_2 всудове засіданняне з`явилась,відзив на позовну заяву не подавала, подала заяву про розгляд справи у її відсутності та задоволення позовних вимог.

Третя особа - представник Органу опікита піклуванняТрускавецької міськоїради в судове засідання не з`явився, однак на адресу суд поступив лист, в якому просять проводити розгляд справи у відсутності їхнього представника.

Перевіривши матеріали справи, дослідивши всі докази, суд вважає, що позов є підставним та підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість (ч.ч.3,4 ст.56 СК).

У відповідності до ч.3 ст.105 СК України припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

На даний час позивач проживає у квартирі матері його дружини ОСОБА_5 , однак після розірвання шлюбу має намір переїхати проживати окремо в квартиру по АДРЕСА_1 , яка належить йому на Праві приватної власності (документи додані до матеріалів справи). Працює, добре забезпечений. Дружина позивача, як він вказував раніше, має намір їхати проживати за кордон, хоче забрати нашу доньку із собою, а він категорично проти цього, оскільки їхня донька хоче залишитися проживати в України, де у неї багато друзів, планує продовжувати своє навчання вдома, і також не хоче нікуди виїжджати до чужої країни, де невідомо що її очікує, інше бачення на життя, інший менталітет. Їхня донька дуже активна, займається спортом, відвідує різні гуртки, вони разом із друзями відвідують різні вебінари, спілкуються разом, проводять багато часу, і батько не хоче позбавляти свою доньку її позиції та способу життя, а тому він хоче визначити в судовому порядку місце проживання своєї доньки зі ним, оскільки йому важливо бути поруч із донькою і підтримувати її в усьому. Донька також цього хоче.

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до частин 1,2 ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи, та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону здоров?я» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для його фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до Законів України.

Згідно зі ст. 141 Сімейного кодексу (СК) України, батько й мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей, зокрема й у випадках, коли шлюб між ними розірвано, і незалежно від того, чи були вони у шлюбі. Важливим є те, що права батьків не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (ст. 155 СК).

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, як і малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Головним завданням сімейного законодавства є зміцнення сім`ї. Проте завдання СК України щодо подальшого зміцнення сім`ї не виключає існування права на розлучення. Держава заінтересована у збереженні лише такої сім`ї, яка б відповідала принципам моралі і вимогам закону. Відсутність почуттів любові і поваги, неможливість подолання непорозумінь, неприязні, ворожнечі - все це негативно відбивається на особистому житті кожного із подружжя.

Основою сімейних відносин є добровільний шлюб жінки та чоловіка, що ґрунтується на вільних від матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби та поваги всіх членів сім`ї.

Статтею 24 СК України закріплено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушення жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до ст.16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

У відповідності до ст.110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним з подружжя.

Відповідно до ст.109 СК України, шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.

Згідно п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»№11 від 21.12.2007 року проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

У статті 112 СК України регламентовано, що суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітніх дітей, інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Частиною 3, 4 ст.56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Суд, вирішуючи справу про розірвання шлюбу, перш за все виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред`явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.

Позивач скористався даним правом та звернувся до суду з цим позовом, наполягає на розірванні шлюбу. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу.

Приймаючи до уваги, що причини, що спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить його інтересам, що має істотне значення, внаслідок чого позов підлягає задоволенню, а тому шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання.

Таким чином, суд вважає встановленим, що позовна заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі позивача і що після розірвання шлюбу не будуть порушені особисті та майнові права подружжя, а тому шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання.

Відповідно до вимог ч.2 ст.114 Сімейного Кодексу України, у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Згідно з ч.3 ст.115 СК України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Крім того, судом взято до уваги той факт, що як вбачається з Акту обстеження умов проживання в будинку по АДРЕСА_2 в якій позивач проживає разом донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка забезпечена повноцінним харчуванням, необхідним сезонним одягом, навчальним приладдям, всім необхідним для належного проживання та виховання.

У відповідності до ч.2ст. 315 ЦПК України,у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ч.1ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 18 липня 2003 року уклав шлюб з відповідачкою, який був зареєстрований відділом РАГСу Трускавецького міського управління юстиції Львівської області, про що в Книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис за №90. В шлюбі у них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції ООН про права дитини, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Оскільки дитина донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 виявила бажання проживати з позивачем ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_3 , тобто тільки з батьком, більше прив`язана до нього та краще знаходить з ним спільну мову, зазначені вище обставини не заперечуються і матір`ю дитини, яка проживає та зареєстрована окремо від них, що у свою чергу також підтверджує факт здійснення батьком самостійного виховання своєї доньки та її перебуванням на повному фінансовому утриманні батька.

Аналізуючи викладене, судом встановлено, що оскільки дитина сторін проживає з позивачем та відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України №11 від 21.12.2007 року у випадку, коли при розірванні шлюбу в судовому порядку встановлено, що подружжя не досягло згоди про те, з ким із них будуть проживати неповнолітні діти, або буде встановлено, що такої згоди досягнуто, але вона порушує інтереси дітей чи одного з подружжя, суд вирішує зазначені питання по суті одночасно з вимогою про розірвання шлюбу, з дотриманням закону, який регулює ці правовідносини.

Відповідно до ч.1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між вирішуватися судом.

Місцем проживання фізичної особи, згідно ч.1 ст.29 ЦК України, будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання (гуртожиток, готель, тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р., яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789X11 (78912) від 27.02.1991 р. та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до принципів 2 та 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові й моральної та матеріальної забезпеченості. Малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі свогю матір`ю, отже, правові підстави, передбачені вказаними нормами матеріального права, для розлучення дитини зі своєю матір`ю відсутні.

Позиція, що дитина може бути розлучена з матір`ю у виняткових випадках, також викладена у рішенні Європейського Суду з прав людини від 18 грудня 2008 року № 39948/06 у справі «Савіни проти України». Ухвалюючи рішення в справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини.

Відповідно до статті 3 Конвенції у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Крім того, судом враховано той факт, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини, слід насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, виходити з балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, а тому заявлені вимоги є підставними в повній мірі та такі, що підтверджуються належними доказами і відповідають якнайкращим інтересам дитини.

Враховуючи те, що встановлення факту породить для позивача юридичні наслідки, іншого шляху для підтвердження даного факту не існує, суд вважає доведеним той факт, що позивач ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує неповнолітню доньку ОСОБА_4 , а тому позовну заяву слід задовольнити в повному обсягу.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 133, 141, 280, 284, 315, 317, 354 ЦПК України, ст.ст.110, 112, ч.1 160, ч.1 ст.161 СК України, суд,-

у х в а л и в:

Позов задоволити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований 18 липня 2003 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Трускавецького міського управління юстиції Львівської області , про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено відповідний актовий запис за №90.

Встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 неповнолітньої дитини: доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя: В. І. Марчук