Справа № 354/671/15-ц

Провадження по справі № 2/354/4/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2024 року м. Яремче

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області у складі:

головуючої судді Ваврійчук Т.Л.

за участю секретаря судового засідання Старунчак Н.М.

прокурора ОСОБА_1

представників відповідачів ОСОБА_2 , адвокатів Шургот О.В.,

Чекмарьова О.С.

представника третьої особи ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Яремче цивільну справу за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Зірка Буковелю», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ДП «Ворохтянське лісове господарство», третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів-Національний Банк України про визнання недійсним державногоакту направо приватноївласності наземельну ділянкуплощею 0,2110га вс.Поляниця,-

В С Т А Н О В И В:

Перший заступник прокурора Івано-Франківської області(у подальшому перейменовано на Івано-Франківську обласну прокуратуру) в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України(надалі-Держлісагентство), ДП «Ворохтянське лісове господарство» у вересні 2015 року звернувся до суду із позовом до Поляницької сільської ради(у подальшому перейменовано на Поляницьку сільську раду Надвірнянського району Івано-Франківської області), ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №028019 без дати, площею 0,2110 га та зобов`язання ОСОБА_4 повернути вказану земельну ділянку, яка розташована на ділянці «Вишня» в с. Поляниця з чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство». В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року у кримінальній справі №248436 (судовий №1-6/2011) звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28 ч.1 ст.366, ч.3 ст.28 ч.2 ст.364 КК України. В ході розгляду даної справи встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №32 від 12.09.2002 року щодо безоплатної передачі ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки площею 0,2110 га не виносилося в установленому порядку на засідання виконавчого комітету Поляницької сільської ради, а було самостійно складене сільським головою с. Поляниця ОСОБА_5 та є підробленим. На це вказує і те, що у державному акті зазначено, що він виданий на підставі рішення №72, яке у вересні 2002 року виконавчим комітетом сільської ради не приймалося. ОСОБА_4 із заявою про затвердження проекту землеустрою у сільську раду не зверталася, зазначене питання на розгляд сесії сільської ради не виносилось. Судом встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701 від 10.11.2001 року та знаходиться у кварталі 24, виділ 21 Поляницького лісництва, що підтверджується матеріалами лісовпорядкування та таксаційною книгою. Впродовж 2002-2003 років члени організованої групи ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків землі державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського держлісгоспу, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом сільської ради не приймались, дозволу на таке вилучення постійний землекористувач не надавав. Таким чином, внаслідок передачі у приватну власність спірної земельної ділянки ОСОБА_4 у ДП «Ворохтянське лісове господарство» незаконно вилучено земельну ділянку площею 0,2110 га. Оскільки рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №32 від 12.09.2002 року є фіктивним, воно не підлягає визнанню недійсним у суді, а спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у державну власність у особі постійного землекористувача ДП «Ворохтянське лісове господарство». В обгрунтування повноважень прокурора на представництво інтересів держави у даній справі зазначено, що незважаючи на те, що постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду та роз`яснено право на його пред`явлення у порядку цивільного судочинства, постійним землекористувачем не вжито жодних заходів щодо повернення спірної ділянки у державну власність, що стало підставою для звернення прокурора до суду із вказаним позовом. Перед зверненням до суду прокурором у відповідності до вимог ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» направлено відповідне повідомлення постійному землекористувачу. Із урахуванням того, що зазначені у позові обставини встановлені постановою суду від 04.03.2015 року прокурор просить визнати поважними причини пропуску строку позовної давності з метою захисту інтересів держави та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 29.09.2015 року відкрито провадження у вказаній справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.

22.12.2015 року першим заступником прокурора Івано-Франківської області подано заяву в порядку ст.31 ЦПК України про зміну предмету позову відповідно до якої прокурор просив поновити строки позовної давності, визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №028019 площею 0,2110 га, виданий ОСОБА_4 та зобов`язати ТзОВ «Зірка Буковелю» повернути вказану земельну ділянку, яка розташована в урочищі «Вишня» в с. Поляниця Яремчанської міської ради з чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Ухвалою суду від 11.01.2016 року залучено до участі у вказаній справі в якості співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Зірка Буковелю», як чинного власника спірної земельної ділянки.

Поляницька сільська рада 23.03.2016 року подала заяву про застосування строків позовної давності в обґрунтування якої зазначено, що прокурор знав про існування порушеного права ДП «Ворохтянське лісове господарство» ще 23.03.2004 року при винесенні постанови про порушення кримінальної справи щодо посадових осіб Поляницької сільської ради за результатами розгляду якої Галицьким районним судом Івано-Франківської області 20.04.2011 року ухвалено вирок, залишений без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.04.2012 року. Крім того, 07.02.2005 року прокурором був внесений протест на рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №27 від 10.07.2003 року. Із урахуванням правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, викладених у справі №6-178цс15 від 01.07.2015 року, №6-68цс15 від 16.09.2015 року, №3-126гс15 від 13.05.2015 року відповідач просив відмовити у задоволенні позову у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

14.04.2016 року до суду надійшли письмові заперечення ТзОВ «Зірка Буковелю», яке вказало, що набуло спірну земельну ділянку у власність на підставі укладеного із ОСОБА_4 договору купівлі-продажу від 23.02.2007 року, за реєстром №201-Д. В подальшому, у 2007 році зазначена земельна ділянка увійшла до складу об`єднаної земельної ділянки площею 0,6342 га із кадастровим номером 2611092001:22:002:0782, на яку був виданий державний акт від 15.05.2007 року. У подальшому, 27.05.2009 року після затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення на підставі рішення Поляницької сільської ради №162 від 20.02.2009 року ТзОВ «Зірка Буковелю» був виданий державний акт на право власності на землю серії ЯЖ №980460 від 27.05.2009 року на земельну ділянку площею 0,6342 га із цільовим призначенням-для будівництва та обслуговування готельної та господарської інфраструктури для надання туристичних послуг. Окрім того на вказаній ділянці був збудований об`єкт нерухомості: готельний комплекс, буд.221 уч. Вишні с. Поляниця, який введено в експлуатацію, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 12.04.2012 року, виданим на підставі рішення виконкому Поляницької сільської ради №112-15-2012 від 17.01.2012 року та витягом про державну реєстрацію права власності №33831665 від 13.04.2012 року. Відтак спірна земельна ділянка припинила своє існування. Окрім цього, зазначено про відсутність у прокурора повноважень для представництва інтересів ДП «Ворохтянське лісове господарство», як державної компанії, а також на відсутність доказів того, що земельна ділянка перебувала у користуванні чи володінні Держлісагентства, що вказує на відсутність предмета спору у частині цього позивача. У справі відсутні належні та достатні докази на підтвердження заявлених позовних вимог і таким доказом відповідно до ч.4 ст.61 ЦПК України не може слугувати постанова Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2025 року, а доводи прокурора про відсутність згоди постійного землекористувача на вилучення спірної ділянки спростовуються висновком комісійної судово-земельної експертизи від 11.03.2005 року, що свідчить про необгрунтованість заявлених вимог. Рішення Поляницької сільської ради, якими вилучались земельні ділянки у ДП «Ворохтянське лісове господарство» і передавались у приватну власність громадянам не скасовані та є чинними, сільська рада як власник земель вправі була розпоряджатись землями комунальної власності наданими у постійне користування лісгоспу, а тому відсутні підстави стверджувати про незаконність набуття земельної ділянки ОСОБА_4 . В свою чергу ТзОВ «Зірка Буковелю» є добросовісним набувачем даного майна, спірна земельна ділянка набута на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу у фізичної особи, жодних правовідносин між відповідачем і лісгоспом не було, а тому вимога про зобов`язання повернути земельну ділянку у державну власність на підставі ч.3 ст.388 ЦК України є незаконною. Окрім цього, прокурором пропущено строк позовної давності, перебіг якого почався з дня, коли лісгосп довідався про порушення своїх прав землекористувача. Згідно долучених до матеріалів справи доказів і ДП «Ворохтянське лісове господарство» і прокурор дізналися про зазначені обставини з 23.04.2004 року, тобто з часу порушення кримінальної справи, вирок в якій був ухвалений 02.04.2011 року та залишений без змін апеляційним судом 18.04.2012 року, а тому прокурором пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови у позові, а тому ТзОВ «Зірка Буковелю» підтримує подану сільською радою заяву про застосування позовної давності.

Також 14.04.2016 року від ТзОВ «Зірка Буковелю» надійшла заява про застосування позовної давності.

Ухвалою суду від 14.04.2016 року до участі у даній справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Національний Банк України як іпотекодержателя спірної земельної ділянки.

08.06.2016 року до суду надійшли письмові пояснення Національного Банку України, в яких зазначено, що Національним Банком України був наданий кредит ПАТ КБ «ПриватБанк» згідно договору №19 від 03.03.2009 року, з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором був укладений Іпотечний договір №40 від 10.06.2014 року з ТзОВ «Зірка Буковелю», яке передало в іпотеку Нацбанку належну йому земельну ділянку площею 0,6342 га із кадастровим номером 2611092001:22:002:0782.

Ухвалою суду від 08.06.2016 року відмовлено у задоволенні клопотання першого заступника прокурора Івано-Франківської області про призначення у даній справі земельно-технічної експертизи.

Ухвалою суду від 08.06.2016 року до участі у вказаній справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідачів ПАТ КБ «Приватбанк», як іпотекодержателя спірної земельної ділянки.

Ухвалою суду від 08.06.2016 року за клопотанням Національного Банку України залучено до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ПАТ КБ «ПриватБанк», як іпотекодержателя спірної земельної ділянки.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Яремчанського міського суду Івано-Франківської області №114 від 12.09.2017 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 12.09.2017 року у зв`язку із закінченням повноважень попереднього складу суду вказану справу передано у провадження судді Іванова А.П.

Згідно розпорядження керівника апарату Яремчанського міського суду Івано-Франківської області №360 від 06.03.2018 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 06.03.2018 року у зв`язку із продовженням терміну відрядження судді Іванова А.П. вказану справу повторно передано у його провадження.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Яремчанського міського суду Івано-Франківської області №150 від 02.04.2019 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 02.04.2019 року у зв`язку із закінченням повноважень попереднього складу суду(закінчення терміну відрядження судді Іванова А.П.) вказану справу передано у провадження судді Польської М.В., якою 20.06.2019 року постановлено ухвалу про прийняття справи до свого провадження та призначено підготовче судове засідання.

29.07.2019 року АТ КБ «ПриватБанк» подало клопотання про закриття провадження у даній справі на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, оскільки даний спір віднесено до юрисдикції господарського суду.

01.08.2019 року до суду повторно надійшли письмові пояснення Національного Банку України згідно яких у зв`язку із переходом до АТ КБ «ПриватБанк» права власності на майно передане ТзОВ «Зірка Буковелю» в іпотеку за Іпотечним договором №40 від 10.06.2014 року між Нацбанком, ТзОВ «Зірка Буковелю» та АТ КБ «ПриватБанк» 22.09.2016 року був укладений додатковий договір №2 до іпотечного договору, за яким АТ КБ «ПриватБанк» набуло статусу іпотекодавця та є добросовісним набувачем та власником земельної ділянки площею 0,6342 га із кадастровим номером 2611092001:22:002:0782, а вказаний у позові прокурора об`єкт нерухомого майна юридично припинив своє існування і його витребування є неможливим. Окрім цього, зазначено, що прокурором не наведено конкретних порушень законних прав та інтересів позивачів у даній справі, а також пропущено строк позовної давності, оскільки спірні правовідносини виникли ще у 2002 році, а встановлені постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року факти та обставини були відомі прокурору з часу порушення кримінальної справи. Із урахуванням викладеного просили у задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою суду від 20.08.2019 року третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідачів АТ КБ «Приватбанк» залучено до участі у справі в якості співвідповідача, як власника спірної земельної ділянки.

Ухвалою суду від 20.08.2019 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача АТ КБ «Приватбанк» про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України.

15.10.2019 року АТ КБ «Приватбанк» подало клопотання про залишення без розгляду позову прокурора на підставі п.2 ч.1 ст.257 ЦПК України та відзив на позов, в якому зазначено, що ОСОБА_4 на підставі рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №32 від 12.09.2002 року був виданий державний акт серії ІФ №028019 на право власності на земельну ділянку площею 0,2110 га, яка на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 23.02.2007 року, за реєстром №201-Д була відчужена на користь ТзОВ «Зірка Буковелю». Зазначене товариство об`єднало вказану ділянку із іншими сусідніми ділянками і новоутвореній ділянці площею 0,6342 на був присвоєний кадастровий номер 2611092001:22:00260782. Для забезпечення виконання зобов`язань АТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором №19 між Нацбанком та ТзОВ «зірка Буковелю» 10.06.2015 року був укладений Іпотечний договір №40, за реєстром №2087, предметом якого є зазначена ділянка. 22.09.2016 року між НБУ, ТзОВ «Зірка Буковелю», АТ КБ «ПриватБанк» укладено додатковий договір №2 до Іпотечного договору №40, про заміну іпотекодавця на АТ КБ «ПриватБанк». Право власності на іпотечне майно перейшло до АТ КБ «ПриватБанк» на підставі договору іпотеки, посвідченого 30.05.2016 року, за реєстром №994 та договору про внесення змін №1, посвідченого 03.06.2016 року, за реєстром №1058 та зареєстроване у реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.09.2016 року, номер запису про право власності:16367563. Відповідач вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності на звернення із вказаним позовом, оскільки ще 23.03.2004 року була порушена кримінальна справа за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, що призвело до вилучення з державної власності 40,69 га земель лісового фонду. Таким чином ДП «Ворохтянське лісове господарство» ще у 2004 році довідалось про порушення своїх прав. 20.04.2011 року був ухвалений вирок у кримінальній справі за даним фактом, який залишений без змін постановою апеляційного суду від 18.04.2012 року, відтак фактичні обставини справи, серед яких і факти підроблення рішення виконкому Поляницької сільської ради №32 від 12.09.2002 року були встановлені судом ще у 2011 році, і були відомі для ДП ще в ході розгляду справи, оскільки останнє зверталося із цивільним позовом у даній справі. Окрім цього, відповідач посилається на те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки заявлена позовна вимога про зобов`язання повернути земельну ділянку у постійне користування ДП є похідною від вимоги про визнання недійсним державного акту. Тобто прокурором обрано спосіб захисту у виді застосуванні реституції, який застосовується лише в разі наявності між сторонами договору, який є нікчемним чи визнаний недійсним. Однак після вилучення з постійного користування ДП спірної ділянки остання кілька разів була відчужена, а між ДП та АТ КБ «ПриватБанк» ніколи не існувало жодних зобов`язальних правовідносин, що виключає можливість застосування обраного прокурором способу захисту. На момент набуття права власності на спірне майно банку не було відомо про відсутність у ТзОВ «Зірка Буковелю» або попередніх власників права на відчуження спірної ділянки оскільки на момент реєстрації права власності банку у публічному доступі не було жодних судових рішень про визнання недійсними рішень сільради або правовстановлюючих документів попередніх власників. Вирок Галицького районного суду Івано-Франківської області від 20.04.2011 року не містить посилання на визнання недійсним рішення Поляницької сільської ради №32 на підставі якого ОСОБА_4 набула право власності на ділянку площею 0,2110 га, а тому зазначене рішення є чинним, відтак АТ КБ «ПриватБанк» в силу положень ст.388 ЦК України є добросовісним набувачем відповідного майна. В силу положень ст.82 ЦПК України постанова Галицького районного суду від 04.03.2015 року не має преюдиційної сили при розгляді даної справи, а тому обставини, на які посилається прокурор у позові, повинні доводитись під час розгляду даної справи у загальному порядку. На підставі договору купівлі-продажу від 23.02.2007 року, за реєстром №205-Д ОСОБА_8 відчужила спірну ділянку ТзОВ «Зірка Буковелю». 27.05.2009 року ТзОВ «Зірка Буковелю» на підставі рішення Поляницької сільської ради №162 від 20.02.2009 року виданий державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,6342 га для будівництва та обслуговування готельної та господарської інфраструктури для надання туристичних послуг, а 12.04.2012 року на підставі рішення сільської ради №112-15-2012 від 21.01.2012 року видано свідоцтво про право власності на готельний комплекс, за адресою с. Поляниця уч. Вишні,221. Для забезпечення виконання зобов`язань АТ КБ «ПриватБанк за кредитним договором №19 між Нацбанком та ТзОВ «Зірка Буковелю» 10.06.2014 року був укладений Іпотечний договір №40, предметом якого були вказана ділянка та готель. 22.09.2016 року між Нацбанком, ТзОВ «Зірка Буковелю» та АТ КБ «ПриватБанк» укладено додатковий договір №2 до Іпотечного договору про заміну іпотекодавця на АТ КБ «Приватбанк». Надалі згідно договору іпотеки від 30.05.2016 року, за реєстром №994 та Договору про внесення змін №1 від 03.06.2016 року, за реєстром №1058 право власності на предмет іпотеки перейшло до АТ КБ «ПриватБанк» та зареєстроване за відповідачем на праві власності 13.09.2016 року. Також зазначено, що позовні вимоги прокурора є необґрунтованими, оскільки в силу вимог ч.6 ст.82 ЦПК України постанова Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015року не має преюдиційного значення у даній справі, а належних та достатніх доказів того, що передана ОСОБА_8 у приватну власність земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, наданих у постійне користування ДП «Ворохтянське лісове господарство» та знаходиться у кварталі 24 виділ 21 Поляницького лісництва прокурором не надано. Також прокурором не надано жодних підтверджень, що спірна ділянка надана у власність саме на підставі рішення №32 від 12.09.2002 року, а не №72, яка вказано в оскаржуваному державному акті та не доведено того, що спірна земельна ділянка площею 0,2110 га дійсно складає частину належної банку земельної ділянки площею 0,6342 га, бо доводи прокурора в цій частині базуються виключно на поясненнях ТзОВ «Зірка Буковелю» та не можуть вважатися належно підтвердженими. Щодо вимоги про витребування у банку земельної ділянки зазначено, що належна АТ КБ «ПриватБанк» земельна ділянка площею 0,6342 га є єдиним об`єктом нерухомого майна, на якому розміщено готельний комплекс, за банком не зареєстровано право власності на ділянку, яку просить витребувати позивач, відповідно задоволення позовної вимоги є неможливим, оскільки рішення суду не матиме своїм наслідком державну реєстрацію права власності на неіснуючий об`єкт нерухомого майна за ДП «Ворохтянське лісове господарство», яке до того ж на даний час не є позивачем у даній справі, а Держлісагентство не має процесуальних повноважень на звернення до суду інтересах інших осіб. Окрім того банк є добросовісним набувачем нерухомого майна, яке намагається витребувати прокурор і на момент набуття укладенні договору іпотеки та набуття права власності йому не могло бути відомо про відсутність у попередніх власників права на відчуження даного майна, а тому вказане майно, набуте на підставі відплатного договору не може бути витребувано у банку. При цьому витребування з власності банку земельної ділянки не переслідує легітимну мету захисту інтересів держави та є втручанням у право АТ КБ «Приватбанк» на мирне володіння майном, оскільки 100% акцій даного банку належать державі та який змушений буде шукати компенсацію своїх втрат з відшкодування вартості нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, що свідчить про покладення на банк надмірного тягаря. Відповідно втрати держави в особі АТ «КБ «ПриватБанк» від задоволення позову значно перевищують той інтерес, який намагається захистити прокурор у даній справі. В даному випадку належним способом захисту інтересів держави є пред`явлення позову про відшкодування шкоди до осіб, винних у незаконному вилученні земельних ділянок. Із урахуванням наведеного банк просить застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову прокурора у повному обсязі.

15.10.2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із зустрічним позовом до першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Ворохтянське лісове господарство», Поляницької сільської ради, ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Зірка Буковелю», третя особа без самостійних вимог на стороні відповідачів Національний банк України, про відшкодування за поліпшення земельної ділянки.

16.10.2019 року АТ КБ «ПриватБанк» подало клопотання про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 чт.255 ЦПК України.

Ухвалою суду від 16.10.2019 року зустрічну позовну заяву АТ КБ «Приватбанк» залишено без руху та надано строку для усунення виявлених недоліків.

29.10.2019 року до суду надійшла відповідь прокуратури Івано-Франківської області на відзив, у якій зазначено, що основним обгрунтуванням позовних вимог у даній справі є той факт, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради на підставі якого ОСОБА_4 отримала державний акт на право приватної власності на землю є підробленим. Фіктивність зазначеного рішення доведена у ході розгляду Галицьким районним судом кримінальної справи №1-6/11, а тому доводи відповідача про його чинність є необґрунтованими, оскільки рішення які не приймались не можуть бути скасовані. Не заслуговують на увагу твердження про обізнаність органів прокуратури про порушення інтересів держави ще у 2004 році, оскільки акт порушення кримінальної справи свідчить лише про те, що на той момент були достатні підстави для досудового слідства, але зазначені підозри не могли бути використані в якості доказу при розгляді цивільної справи зважаючи на презумпцію невинуватості. В силу вимог ст.ст.321, 330, 387, 658 ЦК України право власності діючого власника як і право постійного користування презюмуються і не припиняються у зв`язку із втратою ним майна, а перебування майна у володінні особи, яка не є його законним власником є триваючим порушенням права, а тому позовна давність до вимоги власника про витребування майна не застосовується. При цьому захисту безпосередньо підлягає як право власника-держави, так і особи у користуванні якої перебуває майно-ДП «Ворохтянське лісове господарство». При зверненні із даним позовом прокурором переслідувалась мета задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про повернення земельної ділянки у державну власність.

Ухвалою суду від 05.12.2019 року зустрічну позовну заяву АТ КБ «ПриватБанк» повернуто позивачу.

У відповідності до розпорядження керівника апарату Яремчанського міського суду Івано-Франківської області №69 від 31.07.2020 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 31.07.2020 року у зв`язку із закінченням повноважень попереднього складу суду(закінчення терміну відрядження судді Польської М.В.) вказану справу передано у провадження судді Ваврійчук Т.Л.

Ухвалою суду від 26.08.2020 року вказану справу прийнято до провадження суддею Ваврійчук Т.Л. та призначено у ній підготовче судове засідання.

20.10.2020 року судом постановлено ухвалу про виправлення описки в ухвалі суду від 26.08.2020 року.

18.11.2020 року Поляницька сільська рада подала відзив на позов в якому вказала, що відповідно до п.12 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель приватної власності здійснювали відповідні сільські, селищні ради. Землі державної та комунальної власності були розмежовані тільки з 01.01.2013 року. Відповідно до ст.ст.122, 149 ЗК України, ст.33 ЛК України Поляницька сільська рада як власник земель в межах населеного пункту була наділена відповідними повноваженнями щодо розпорядження ними. Державний акт на право постійного користування землею виданий ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі рішення Поляницької сільської ради. Рішенням Івано-Франківської обласної ради №57-3/2002 від 27.08.2002 року площу с. Поляниця збільшено до 1730 га, в тому числі 1077,82 га земель, які перебувають у постійному користуванні Ворохтянського лісогосподарського підприємства. Рішенням Івано-Франківської обласної ради №493-18/2008 від 17.01.2008 року площа с. Поляниця збільшилась до 2380 га за рахунок земель ДП «Ворохтянське лісове господарство». Оскільки у постійному користуванні лісгоспу перебували землі комунальної власності Поляницької сільської ради остання вправі була вилучати їх у користувача та розпоряджатись ними. Постанова Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року, відповідно до якої колишнього голову Поляницької сільської ради звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.28 ч.1 ст.366, ч.3 ст.28 ч.2 ст.364 КК України не має преюдиційного значення при розгляді даної справи. Крім того, рішення виконавчого комітету сільської ради, якими вилучались земельні ділянки з постійного користування ДП «Ворохтянське лісове господарство» та передавались у приватну власність не скасовані судом та є чинними, а вказане підприємство надало згоду на їх вилучення. Прокурором не надано належних доказів того, що спірна ділянка є однією із тих, що фігурують у кримінальній справі та знаходиться на землях, що перебувають у постійному користуванні лісгоспу. Після кожного збільшення меж села Поляниця у постійного користувача ДП «Ворохтянське лісове господарство» відбувалось вилучення земель, вказані земельні ділянки в подальшому надавались безоплатно у власність громадянам та продавались на земельних аукціонах, однак державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002721 від 10.11.2001 року не був переоформлений, межі земельних ділянок у натурі(на місцевості) не встановлювались, а самі ділянки не були внесені до ДЗК,а отже даний акт не може бути належним доказом у справі. Державний акт на право власності на землю видано ОСОБА_4 на підставі рішення виконкому №72 від 12.09.2002 року, яке не визнавалось недійсним та є чинним, а твердження про його підробку є припущенням прокурора з посиланням виключно на сам факт існування постанови суду у кримінальній справі, у якій відсутнє посилання на факт підробки зазначеного рішення. Отже ОСОБА_4 набула право власності на спірну ділянку за рахунок земель сільської ради та на законних підставах. Також зазначено, що порушення прав ДП «Ворохтянське лісове господарство» відбулось у 2003 році, однак позовна заява подана до суду у вересні 2015 року, з того часу відбулось збільшення меж населеного пункту і спірна ділянка знаходиться у межах житлової забудови і в силу видимих природних властивостей кінцевий набувач не міг знати, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, а тому позовна вимога про зобов`язання АТ КБ «ПриватБанк» повернути вказану ділянку у власність держави в особі постійного землекористувача ДП «Ворохтянське лісове господарство» в порядку ч.3 ст.388 ЦК України є безпідставною. Окрім цього, відповідач послався на те, що відповідно до ст.23 Закону України «Про прокуратуру» не допускається здійснення прокурором представництва у суді інтересів держави в особі державних компаній, а в даному випадку ДП «Ворохтянське лісове господарство» є неналежним позивачем і з цих підстав у позові слід відмовити. Спірна земельна ділянка ніколи не перебувала у власності чи користуванні Держлісагентства, а тому його право не могло бути порушене та не підлягає захисту у межах даного позову, а прокурором не доведено наявності у нього підстав для звернення до суду за захистом прав та інтересів даного суб`єкта. Окрім цього, вказаний позов поданий до суду у серпні 2015 року, проте на зазначені позови поширюється загальна позовна давність тривалістю три роки. У відповідності до положень ст.46 ЦПК України норми щодо початку перебігу строку позовної давності встановлені для осіб чиї права порушені поширюються і на звернення прокурора до суду на захист цієї особи. Посилаючись на презумпцію невинуватості прокурор зазначив, що до прийняття постанови Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року прокуратура не могла стверджувати про наявність факту підроблення рішень виконкому Поляницької сільської ради, що унеможливлювало належне звернення до суду. Проте на обізнаність особи про порушене цивільне право не впливає подальше притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності прокурор дізнався про порушення прав лісгоспу з моменту винесення 23.03.2004 року постанови про порушення кримінальної справи №248436, у постанові про порушення кримінальної справи відносно сільського голови ОСОБА_5 від 21.09.2004 року зазначено про підробку рішень сільської ради про вилучення земель у лісгоспу та передачу їх у приватну власність, у затвердженому 18.05.2005 року прокурором Івано-Франківської області обвинувальному акті зазначено про підробку рішення сільської ради №27 від 10.07.2003 року, а також 07.02.2005 року прокурором були внесені протести на вказані в обвинувальному акті рішення сільської ради, а в березні 2005 року прокурор звертався до господарського суду із позовом в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства та ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання цих рішень недійсними. В свою чергу лісгосп 25.03.2005 року подав цивільний позов у кримінальній справі та був визнаний цивільним позивачем, отже про порушення прав як прокурору так і лісовому господарству було відомо з березня 2004 року, а тому прокурором пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови у позові і в аналогічній справі №354/619/15-ц за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах Держлісагентства та лісгоспу до Поляницької сільської ради та ОСОБА_9 постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 19.02.2019 року відмовлено у задоволенні позову у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

26.11.2020 року до суду надійшов відзив на позов відповідачки ОСОБА_4 , в якому зазначено, що відповідач повністю заперечує щодо позовних вимог прокурора. Відповідно до вимог ч.6 ст.82 ЦПК України постанова Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року не має преюдиційного значення у даній справі, при цьому у її тексті відсутнє посилання на рішення виконкому Поляницької сільської ради №72 від 12.09.2002 року на підставі якого їй передано у власність земельну ділянку площею 0,2110 га. Прокурором не надано жодного доказу, що надана їй у власність земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство», оскільки до позову не долучено матеріалів лісовпорядкування чи відомостей з таксаційної книги. Разом з тим, з наданої ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області статистичної звітності форми 6-зем вбачається, що площа с. Поляниця у період з 2002 року по 2017 рік зменшилась з 429,7240 га до 1730,00 га, а облікована за ДП «Ворохтянське лісове господарство» земельна ділянка з 2003 року по 2008 рік зменшилась з 4358,50 га до 3916,60 га. Рішенням Івано-Франківської обласної ради №57-3/2002 затверджено проект встановлення межі с. Поляниця площа якого складає 1730,00 га., в рішенням облради №493-18/2008 від 2008 року змінено межі села, включивши до нього земельні ділянки загальною площею 650,0 га, та визначено, що площа села становитиме 2380,00 га, а отже твердження прокуратури зменшення площі території Поляницького лісгоспу, який знаходиться у межах с. Поляниця у зв`язку із незаконним вилученням земельних ділянок є безпідставним. При цьому позивачем жодним чином не доводиться обставина вибуття із власності держави саме спірної земельної ділянки. Також зазначено, що всупереч вимог чинного законодавства прокурором не долучено до матеріалів справи підтвердження підстав для представництва інтересів держави у даній справі, а саме доказів того, що Держлісагенство та ДП «Ворохтянське лісове господарство не здійснюють належним чином відповідні повноваження.

Окрім цього, 26.11.2020 року відповідачкою ОСОБА_4 подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності в обгрунтування якої зазначено, що прокуратурі було відомо про порушення інтересів держави ще у 2004 році, з моменту порушення кримінальної справи №248436, проте із вказаними позовом прокурор звернувся до суду лише 31.08.2015 року, що свідчить про пропуск строку позовної давності та є підставою для відмови в позові. Вказаний позов є віндикаційним і на нього поширюється загальна позовна давність. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 року у справі №362/44/17 вказала, що у разі якщо з позовом на захист інтересів держави звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права довідався або міг довідатися уповноважений орган. І лише за відсутності уповноваженого органу чи суб`єкта владних повноважень чи у разі, та коли прокурор мав об`єктивну можливість довідатися про відповідне порушення раніше, ніж уповноважений орган, позовна давність підлягає обчисленню з часу, коли про порушення інтересів держави дізнався прокурор. При цьому у постанові від 26.11.2019 року у справі №914/3224/16 Велика Палата Верховного Суду вказала, що порушення права та підтвердження його судовим рішенням не є тотожними поняттями, і Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Із урахуванням наведеного просила відмовити у задоволенні позову прокурора у зв`язку зі спливом позовної давності.

У відповіді на відзив, яка надійшла до суду 03.12.2020 року прокурор вказав, що доводи відповідачки про пропуск строку позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки підставою звернення до суду із вказаним позовом стала не сама наявність чи незаконність рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради про передачу ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки, а встановлений постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 року факт підробки такого рішення. Факт порушення 23.03.2004 року кримінальної справи свідчить лише про те, що на той момент були достатні приводи та підстави для початку досудового розслідування по факту зловживання посадовим становищем службовцями сільської ради, вина яких підлягала подальшому доказуванню у встановленому законом порядку. Зважаючи на те, що вимоги прокурора вмотивовані не просто неправомірними діями відповідних посадових осіб, а саме їх кримінально-караними діяннями у прокурора могли з`явитися підстави для звернення із вказаним позовом лише після підтвердження вини обвинувачених і факту вчинення ними злочину. Враховуючи наведене та презумпцію невинуватості прокуратура області до прийняття постанови Галицького районного суду від 04.03.2015 року не могла стверджувати про наявність факту підробки рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради. Закриття кримінальної справи у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності є нереабілітуючою обставиною. При наявності відповідного вироку чи ухвали про закриття справи за нереабілітуючими обставинами преюдиційними є встановлені обставини заволодіння спірними земельними ділянками шляхом вчинення злочину, а отже їх вибуття з володіння власника-держави відбулося поза її волею. Таким чином факт незаконного отримання первісною набувачкою спірної ділянки є таким, що встановлений судовим рішенням у кримінальній справі і додаткового доведення не потребує. Відповідно до вимог ст.ст.330,387,658 ЦК України право власності дійсного власника презюмується і не припиняється втратою ним майна, а порушене право підлягає захисту шляхом пред`явлення індикаційного позову. При цьому витребування майна в особи, яка не є його законним власником є триваючим порушенням права до моменту припинення в законному порядку правового титулу дійсного власника-позивача за віндикаційним позовом, а останній протягом всього часу, з моменту вибуття майна з його володіння до втрати правого титулу залишається законним власником майна та має право у будь-який час вимагати відновлення свого права, а отже наслідки спливу позовної давності до вимоги про витребування майна не застосовуються, що підтверджується правовими висновками Верховного Суду у постанові від 05.10.2016 року у справі №3-604гс16, від 17.04.2018 року у справі №916/712/15-ц, від 11.04.2018 року у справі №904/9655/16. При зверненні до суду із вказаним позовом прокурором переслідувалась мета задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про передачу земельної ділянки. Із урахуванням сталої практики ЄСПЛ щодо застосування положень ст.1 Першого протоколу, в тому числі висновків, викладених у рішеннях «Трегубенко проти України», «Депаль проти Франції», «Хамер проти Бельгії» протиправне вилучення спірної земельної ділянки порушує інтереси держави, а втручання у право власності особи в даному випадку переслідує суспільний інтерес та є пропорційним, спрямованим на захист громадських інтересів в сфері екології та охорони навколишнього природного середовища. Також зазначено, що на момент виникнення спірних правовідносин не існувало законодавчого визначення комунальної власності, спірна земельна ділянка перебувала у державній власності та відповідно до ст.4 ЗК України 1990 року не підлягала передачі у приватну власність. Статтею 7 ЗК України 1990 року передбачено, що у постійне користування із земель державної власності надаються земельні ділянки для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам. 10.11.2001 року Ворохтянському держлісгоспу був виданий державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002721, таким чином лісгоспу була передана у постійне користування земельна ділянка із земель державної форми власності. У рішеннях Івано-Франківської обласної ради №57-3/2002 від 27.08.2002 року та №493-18/2008 від 17.01.2008 на які посилається відповідач, як на підставу збільшення площі с. Поляниця не зазначено про вилучення чи передачу земель, які перебувають у користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство», а зміна площі села жодним чином не вплинула на право постійного користування землею даного підприємства. Статтею 83 ЗК України 2001 року визначено порядок набуття права комунальної власності на землю, а ст.173 ЗК України в редакції чинній на 2002 та 2008 рік визначено, що включення земельних ділянок у межі села не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками. Ні після набрання чинності Законом України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 05.02.2004 року №1457-IV, ні після зміни меж с. Поляниця розмежування земель державної та комунальної власності проведено не було. Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної і комунальної власності» №5245- VI від 06.09.2012 року, який набрав чинності 01.01.2013 року земельні ділянки, розташовані у межах населених пунктів, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств, залишаються у державній власності. Таким чином, право постійного користування земельними ділянками ДП «Ворохтянське лісове господарство» у зв"язку із включенням частини земельних ділянок у межі населеного пункту с. Поляниця не втратило і державна форма власності на ці ділянки на комунальну не змінювалась. В свою чергу відповідно до ч.2 ст.84 ЗК України право державної власності на землю набувається та реалізується державою через органи виконавчої влади одним з яких являється Держлісагентство, до сфери управління якого входить ДП «Ворохтянське лісове господарство».

19.01.2021 року заступником керівника Івано-Франківської обласної прокуратури у даній справі подано заяву в порядку ст.49ЦПК України про зміну предмету позову відповідно до якої прокурор просив поновити строки позовної давності, визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-ІФ №028019 без дати площею 0,2110 га та витребувати у АТ КБ «ПриватБанк» земельну ділянку, площею 0,2110 га, яка складає частину земельної ділянки площею 0,6342 га кадастровий номер 2611092001:22:002:0782, яка розташована на ділянці «Вишня» в с. Поляниця з чужого незаконного володіння у власність держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

27.05.2021 року судом постановлено ухвалу про виправлення описки в ухвалах суду від 19.01.2021 року, 05.03.2021 року та 16.04.2021 року.

Ухвалою суду від 29.06.2022 року клопотання відповідача АТ КБ «ПриватБанк» та представника відповідача ОСОБА_4 задоволено частково, позов прокурора у даній справі у частині позовних вимог в інтересах держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду.

18.10.2022 року заступником керівника Івано-Франківської обласної прокуратури у даній справі подано заяву в порядку ст.49ЦПК України про зміну предмету позову відповідно до якої прокурор просив поновити строки позовної давності, визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-ІФ№028019 без дати площею 0,2110га та витребувати у АТ КБ «ПриватБанк» земельну ділянку, площею 0,2110 га, яка складає частину земельної ділянки площею 0,6342 га кадастровий номер 2611092001:22:002:0782, яка розташована на ділянці «Вишня» в с. Поляниця з чужого незаконного володіння у власність держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України.

07.11.2022 року судом постановлено ухвали про відмову у задоволенні клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про залишення без руху та про повернення без розгляду заяви про зміну предмету позову та прийнято до розгляду заяву про зміну предмету позову у даній справі від 18.10.2022 року.

01.12.2020 року, 19.01.2021 року, 05.03.2021 року, 17.05.2022 року, 21.06.2022 року судом постановлено ухвали про участь представника третьої особи Національного Банку України, представника відповідача ТзОВ «Зірка Буковелю», представників відповідача АТ КБ «ПриватБанк», представника відповідача Пуйди Л.Д. у судовому засіданні у режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 01.03.2023 року відмовлено у задоволенні клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про закриття провадження у справі у частині позовних вимог про витребування у АТ КБ «ПриватБанк» земельної ділянки площею 0,2110 га, яка складає частину земельної ділянки площею 0,6342 га, кадастровий номер 2611092001:22:002:0782, що розташована в урочищі «Вишня» у с. Поляниця з чужого незаконного володіння у державну власність в особі Державного агентства лісових ресурсів України.

Також 01.03.2023 року постановлено ухвалу, якою підготовче провадження у даній справі закрито та призначено її до судового розгляду по суті. Залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача ДП «Ворохтянське лісове господарство».

У судовомузасіданні прокурорзаявлений позовпідтримав тапросив йогозадовольнити уповному обсязііз наведенихмотивів.Вказав,що постановоюГалицького районногосуду Івано-Франківськоїобласті від04.03.2015року укримінальній справі№248435встановлено,що посадовимиособами Поляницькоїсільської радита Яремчанськогоміського управлінняземельних ресурсівпротягом 2002-2003років булопідроблено триблоки документів-листи наадресу ДП«Ворохтянське лісовегосподарство» щодопогодження вилученняземельних діляноклісового фонду,а вподальшому рішенняпро вилученняземель державноголісового фондута їхпередачу уприватну власність105громадянам,в томучислі івідповідачці ОСОБА_4 , жительцім.Івано-Франківськ.Вказаною постановоюсуду встановленояк фактналежності наданої ОСОБА_4 увласність земельноїділянки площею0,2110га доземель державноїформи власностітак іфакт підробкирішення виконавчогокомітету Поляницькоїсільської ради№32від 12.09.2002року,яке вустановленому закономпорядку неприймалось тає фіктивним.При цьомуфакт незаконностінабуття відповідачкоюспірної земельноїділянки підтверджуєтьсятим,що увиданому їйдержавному актізазначено,що вінвиданий напідставі рішенняПоляницької сільськоїради №72від 12.09.2002року,яке взагаліне приймалось,а прізвищевідповідачки включеноу перелікосіб,яким наданіземельні ділянкита виданодержавні актина правовласності наземлю згіднорішення сільськоїради №32від 12.09.2002року.З отриманогов ходідосудового розслідуваннялиста ДП«Карпатигеодезкартографія» від01.10.2004року,яке виготовлялотехнічну документаціюфізичним особам,яким булинадані увласність земельніділянки напідставі підробленихрішень Поляницькоїсільської радивстановлено,що надана ОСОБА_8 земельна ділянказнаходиться укварталі 24,ділянка 21Поляницького лісництваДП «Ворохтянськелісове господарство»,що підтверджувалосьматеріалами лісовпорядкуваннята таксаційноюкнигою лісгоспу.При цьомупостановою Галицькогорайонного судуІвано-Франківськоїобласті від04.03.2015року встановленофакт належностізазначеної ділянкидо земельдержавної формивласності таїї незаконноговилучення упостійного землекористувача,оскільки начас виникненняспірних правовідносинне існувалотакої формивласності яккомунальна.Відповідно доположень ЗаконуУкраїни «Пророзмежування земельдержавної ікомунальної власностіу комунальнувласність перейшлиземельні ділянки,що знаходилисьу межахнаселеного пункту,проте межінаселеного пунктус.Поляниця досіне визначені,жодних доказівщодо переведенняспірної ділянкиіз земельдержавної формивласності уземлі комунальноївласності відповідачамисуду ненадано,рішення Івано-Франківськоїобласної ради№57-3/2002від 27.08.2002року,на якепосилається увідзиві сільськарада,не міститьбудь-якоїконкретизації тане даєпідстав стверджуватиза рахунокяких самеземельних ділянокзбільшувалась площасела,а отженемає жоднихдоказів щодовилучення цимрішенням уДП «Ворохтянськелісове господарство»спірної земельноїділянки.При цьомуслід врахувати,що відповіднодо зазначеногоЗакону удержавній формівласності залишалисьземлі лісовогофонду,які знаходилисьза межаминаселених пунктів.Порушена щодопосадових осібПоляницької сільськоїради кримінальнаправа закритау зв"язкузі звільненнямїх відкримінальної відповідальностіза закінченнямстроків давності,що відноситьсядо нереабілітуючихпідстав.Галицьким районнимсудом упостанові від04.03.2015року встановленавина посадовихосіб сільськоїради услужбовому підробленні,а томуз оглядуна те,що ОСОБА_4 набула правовласності наспірну земельнуділянку напідставі фіктивногорішення,наявні усінеобхідні правовіпідстави длязадоволення позову,визнання недійснимвиданого відповідачцідержавного актута витребуванняспірної земельноїділянки відАТ КБ«ПриватБанк» кінцевогонабувача впорядку ст.388ЦК Україниу державнувласність вособі Держлісагентства,як центральногооргану виконавчоївлади,який реалізуєдержавну політикуу сферілісового тамисливського господарства,у сферіуправління якогоперебуває ДП«Ворохтянське лісовегосподарство».З інформації,отриманої вході розглядусправи відвстановлено,що спірназемельна ділянкабула відчуженавідповідачкою накористь ТзОВ«Зірка Буковелю»та увійшладо складуоб`єднаної земельноїділянки площею0,6342га ізкадастровим номером2611092001:22:002:0782,власником якоїна данийчас єАТ КБ«ПриватБанк» ідоказів протилежноговідповідачами судуне надано.Спірна земельнаділянка намомент їїнезаконної передачіу приватнувласність перебувалау державнійвласності,держава реалізуєсвої повноваження черезвідповідні органидержавної влади,в даномувипадку Держлісагентствовиступає неяк власникземлі,а як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та здійснює управління територіями та об`єктами державної власності, які належать до сфери його управління, в тому числі ДП «Ворохтянське лісове господарство». Держава не є власником майна, а лише акціонером АТ КБ «Приватбанк», який не виконує жодних функцій держави, а тому неможливо стверджувати про відсутність державного інтересу у вилученні спірної земельної ділянки та повернення її у державну власність в особі уповноважених органів. Окрім цього прокурор зазначив, що строк позовної давності у даній справі не є пропущеним. Так, остаточно факти порушення інтересів держави щодо передачі земельних ділянок лісового фонду з порушенням вимог законодавства, в тому числі відповідачці ОСОБА_4 встановлені у постанові Галицького районного суду Івано-Франківської області 04.03.2015 року. Підставою звернення до суду із вказаним позовом стала не сама наявність чи незаконність рішення виконкому сільської ради №32 від 12.09.2002 року на підставі якого ОСОБА_4 отримала земельну ділянку, а саме установлений факт підробки такого рішення у постанові суду. Позовні вимоги прокурора вмотивовані не просто неправомірними діями відповідних посадових осіб, а їх кримінально-караними діяннями, передбаченими ст.ст. 364, 366 КК України, і лише встановлення вини обвинувачених в судовому рішенні є підставою для звернення прокурора із вказаним позовом. Окрім цього, у кримінальному провадженні був заявлений цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство», яке самостійно захищало свої інтереси, а тому у прокуратури не було підстав для звернення до суду. Однак після залишення даного позову без розгляду постійним землекористувачем та уповноваженими державними органами не було вжито належних заходів щодо повернення спірної ділянки у державну власність, що зумовило необхідність пред`явлення вказаного позову, а тому, строк позовної давності в рамках даного провадження слід рахувати саме з дати ухвалення постанови Галицького районного суду Івано-Франківської області, тобто, з 04.03.2015 року, а не з часу порушення кримінальної справи чи постановлення судом обвинувального вироку у зазначеній кримінальній справі від 12.04.2011 року, який був оскаржений прокуратурою. Щодо протестів, які вносились прокуратурою на рішення Поляницької сільської ради, в тому числі №32 від 12.09.2002 року, то такі стосувались незаконності прийнятих рішень щодо вилучення у ДП «Ворохтянське лісове господарство» земельних ділянок, оскільки такі рішення мали прийматись не виконавчим комітетом, а сесією сільської ради, однак це не давало достатніх підстав стверджувати про незаконність передачі земельних ділянок у приватну власність, а підставою звернення до суду у вказаній справі є встановлений кінцевим судовим рішенням у кримінальній справі факт фіктивності рішення №32 від 12.09.2002 року, яке взагалі не приймалось. Щодо позовів про витребування земельних ділянок, з якими органи прокуратури звертались до суду до ухвалення постанови Галицького районного суду від 04.03.2015 року зазначив, що такі були подані Івано-Франківською міжрайонною прокуратурою з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері.

Представник позивача Держлісагентства у судове засідання не з`явився, проте у матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи у його відсутності.

Представник відповідача Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області у судовому засіданні позов не визнав та просив у його задоволенні відмовити у зв`зку із пропуском строку позовної давності. Зазначив, що Поляницька сільська рада як власник земель в межах населеного пункту вправі була розпоряджатися ними. Постанова Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року не може мати преюдиційного значення стосовно всіх обставин в даній справі, оскільки у тексті вказаної постанови жодного разу не вказується рішення №72 від 12.09.2002 року на підставі якого ОСОБА_4 набула у власність спірну земельну ділянку. Окрім цього вважає, що строк позовної давності у даній справі слід обчислювати з 24.03.2003 року, тобто з моменту порушення кримінальної справи №248435, оскільки з того часу прокурору та ДП «Ворохтянське лісове господарство» було відомо про порушення інтересів держави та незаконне вилучення у Ворохтянського держлісгоспу 40,69 га земель.

Представник відповідача ОСОБА_4 у судовому засіданні позов не визнала та просила у його задоволенні відмовити, з підстав, наведених у відзиві на позов та заяві про застосування позовної давності. Вказала, що постанова Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року не має преюдиційного значення у даній справі, оскільки дана постанова не містить посилання на встановлені фактичні обставини справи, судом не досліджувались матеріали, зібрані в ході досудового слідства. Жодних даних, які б свідчили про те, що межі ДП «Ворохтянське лісове господарство» були встановлені, а надана ОСОБА_4 у власність земельна ділянка входила у межі даного лісгоспу не існує і ці обставини не досліджували у ході судового розгляду кримінальної справи №268634, а відтак підлягають доказуванню під час розгляду даного позову. Факт перетину земельних ділянок може підтверджуватись виключно висновком експертизи чи дослідженням спеціаліста, однак відповідні докази у цій справі суду не надані. На час набуття відповідачкою земельної ділянки площею 0,2110 га її цільове призначення вказано-для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд і жодних доказів того, що це була ділянка лісового фонду прокуратурою не надано. Відповідно до наданих відомостей з ДЗК за даними статзвітності ця ділянка не обліковувалась як землі лісового фонду. При цьому наданими відомостями з ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області, рішеннями Івано-Франківської обласної ради підтверджується, що площа земель, які перебували у користуванні Ворохтянського лісгоспу у період 2002-2008 років постійно зменшувалась, а площа села Поляниця в той же час зростала, відтак це може свідчити про те, що спірна ділянка на момент її передачі у власність відносилась до земель населеного пункту і сільська рада на законних підставах мала право розпоряджатись нею. Прокурором не доведено, що спірна земельна ділянка відносилась до земель лісового фонду та вибула з власності держави на підставі підробленого рішення, оскільки рішення №72 від 12.09.2002 року у постанові Галицького районного суду від 04.03.2015 року не згадується, а посилання прокурора на те, що у державному акті виданому ОСОБА_4 допущена описка є виключно припущеннями. При цьому в силу принципу належного урядування помилки держави не повинні призводити до порушення права на мирне володіння майном, на даний час на об`єднаній земельній ділянці, власником якої є банк, збудований готельний комплекс, вартість якого значно перевищує вартість спірної земельної ділянки. Окрім цього вважає, що Держлісагентство не було користувачем чи розпорядником спірних земель лісового фонду, а тому позов заявлено в інтересах неналежного позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові. Також зазначила, що у разі якщо суд прийде до переконання про доведеність позовних вимог прокурора, то просить відмовити у задоволенні позову з підстави пропуску прокурором строку позовної давності, який підлягає обчисленню, не з моменту винесення постанови Галицького районного суду від 04.03.2015 року, а з часу порушення кримінальної справи №268634, тобто з березня 2004 року.

Представник відповідача АТ КБ «ПриватБанк» адвокат Самсонович О.А. у судовому засіданні позов не визнав та просив у його задоволенні відмовити, з мотивів, наведених у відзиві на позов та заяві про застосування позовної давності. Вказав, що у матеріалах даної справи відсутні належні та достатні докази на підтвердження заявлених позовних вимог. Так єдиними доказами є постанова Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року та державний акт ДП «Ворохтянське лісове господарство». Разом з тим, вказана постанова в силу ч.4 ст.82 ЦПК України не має преюдиційного значення, а відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16 підлягають доказуванню як факт належності спірної ділянки до земель лісового фонду, так і обставини незаконності її вибуття з державної власності. Разом з тим, у постанові Галицького райсуду відсутнє посилання на факт незаконності рішення виконкому Поляницької сільської ради №72 від 12.09.2002 року, на підставі якого ОСОБА_4 набула спірну земельну ділянку, а з державного акту лісгоспу неможливо встановити те, що передана відповідачці у власність ділянка входила до складу земель лісгоспу. Відповідні матеріали лісовпорядкування та таксаційна книга до матеріалів даної справи не долучені, прокурор заявляв клопотання про проведення земельно-технічної експертизи, яка не була проведена. Посилання прокурора на те, що в державному акті ОСОБА_4 допущена помилка у зазначенні номера рішення сільської ради є припущенням. При цьому з долученого рішення виконкому Поляницької сільської ради №32 від 12.09.2002 року вбачається, що цим рішенням у ДП «Ворохтянське лісове господарство» була вилучена земельна ділянка площею 0,60 га, водночас площа земельних ділянок, переданих у приватну власність фізичних осіб згідно додатку до даного рішення становить 1,169 га, тобто земельні ділянки передавались громадянам за рахунок інших земель, а отже прокурором не доведено, що надана ОСОБА_4 у власність ділянка відноситься до земель лісового фонду. Також зазначив, що не можуть вважатись належним та достатнім доказом самі лише пояснення ТзОВ «Зірка Буковелю» про те, що придбана у відповідачки ділянка увійшла до складу об`єднаної ділянки площею 0,6342 га власником якої на даний час є банк, а тому банк заперечує щодо доведеності порушення прав держави у цій справі, що є підставою для відмови у позові. Також вказав, що із урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 05.06.2018 року у справі №338/180/17 витребування від банку земельної ділянки площею 0,2110 га є неефективним способом захисту, адже за банком зареєстрована на праві власності земельна ділянка більшої площі, на якій знаходиться об`єкт нерухомості-готельний комплекс площею 8648,4 кв.м., а тому таке рішення суду буде неможливо виконати, що також є самостійною підставою для відмови у позові. Окрім цього, слід врахувати, що АТ КБ «Приватбанк» є добросовісним набувачем

земельної ділянки, на момент укладення банком іпотечного договору існувала земельна ділянка площею 0,6342 га з відповідним цільовим призначенням, на якій був збудований готельний комплекс, а тому банку не могло бути відомо про відсутність права на відчуження даного майна, у публічному доступі відомості про заборони чи обтяження щодо даного майна були відсутні і банк мав право покладатися на зазначені відомості та не зобов`язаний був перевіряти історію набуття даного майна. Також вказав, на те, що витребування спірної ділянки призведе до порушення статті 1 Першого протоколу та справедливого балансу, оскільки вартість готельного комплексу, розміщеного на належній банку ділянці площею 0,6342 га на момент набуття у власність становила 3,5 млрд. гривень, що значно перевищує ймовірну вартість спірної ділянки, свідчить про невідповідність заходів, які вживаються прокуратурою на захист інтересів держави і покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. При цьому не може здійснюватись захист інтересів держави в особі компетентного державного органу шляхом завдання збитків державному банку, яким являється АТ КБ «ПриватБанк» з 21.12.2016 року, з часу продажу 100% його акцій державі, а отже даний позов не переслідує легітимну мету. Окрім цього вказав, що у даній справі наявні підстави для відмови у прозові з підстав пропуску строку позовної давності, оскільки про порушення своїх прав держава могла дізнатись з моменту видачі ОСОБА_4 оскаржуваного державного акту або ж часу порушення кримінальної справи-23.04.2004 року, або ж моменту подання ДП «Ворохтянське лісове господарство» цивільного позову, а посилання прокурора на те, що даний строк підлягає обчисленню з дати винесення Галицьким районним судом постанови від 04.03.2015 року є безпідставними.

Представники відповідача АТ КБ «ПриватБанк» адвокати Лазовський А.В. та Лопатнікова А.В. у судовому засіданні підтримали позицію адвоката Самсоновича О.А. та просили у задоволенні позову прокурора відмовити, з наведених мотивів.

Представник відповідача ТзОВ «Зірка Буковелю» у судовому засіданні позов не визнав та просив у його задоволенні відмовити, посилаючись на те, що товариство на законних підставах набуло право власності на земельну ділянку площею 0,2101 га на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного із ОСОБА_4 23.02.2007 року. На момент укладення зазначеної угоди у відкритих реєстрах були відсутні відомості про наявність будь-яких обтяжень щодо вказаної ділянки, яка у подальшому у складі об`єднаної земельної ділянки перейшла у власність АТ КБ «ПриватБанк», яке є добросовісним набувачем спірного майна і на даний час відсутні підстави для витребування спірної ділянки із мотивів, наведених у відзиві та запереченнях АТ КБ «Приватбанк».

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Національного Банку України у судовому засіданні щодо позову заперечила, підтримала доводи представника АТ КБ «ПриватБанк» та просила у задоволенні позову відмовити. Вказала, що АТ КБ «ПриватБанк» на даний час є державним банком, єдними акціонером якого є держава в особі Кабінету Міністрів України, в свою чергу Держлісагентство є центральним органом виконавчої влади, що підпорядковується Кабінету Міністрів України, який не обізнаний про те, що у цій справі прокуратура подала позов, яким намагається передати майно з управління одного державного органу до іншого, тим самим виходячи за межі своїх повноважень. Також вважає, що у даній справі прокуратурою пропущений строк позовної давності, який підлягає обчисленню, не з дати винесення постанови Галицьким районним судом у кримінальній справі, а з моменту коли держава в особі уповноважених органів довідалась чи могла довідатись про порушене право, а у разі відсутності уповноваженого державного органу чи якщо про таке порушення прокурор довідався раніше, то з відповідної дати, а в даному випадку- це березень 2004 року.

23.01.2024 року АТ КБ «ПриватБанк» повторно звернулося до суду із клопотанням про закриття провадження у даній справі на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України.

Ухвалою суду від 02.05.2024 року провадження у даній справі в частині заявленої позовної вимоги до АТ КБ «ПриватБанк» про витребування земельної ділянки площею 0,2110 га, яка складає частину земельної ділянки площею 0,6342 га, кадастровий номер 2611092001:22:002:0782, яка розташована на ділянці «Вишня» у с. Поляниця Надвірнянського району Івано-Франківської області зчужого незаконноговолодіння удержавну власністьв особіДержавного агентства лісових ресурсів України-закрито, роз`яснивши прокурору, що розгляд зазначених вимог віднесений до юрисдикції господарського суду.

Заслухавши поясненняучасників справи, дослідивши матеріалисправи,оцінивши всідокази кожензокрема тав їхсукупності,встановивши фактичніобставини справи,суд приходитьдо висновку,що позов прокурора в частині позовної вимоги про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 10.11.2001 року Поляницькою сільською радою у відповідності до рішення №3 від 11.01.2002 року видано Ворохтянському державному лісогосподарському підприємству державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701 на земельну ділянку площею 4358,5 га для ведення лісового господарства. Вказаний державний акт зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №00001.

Відповідно до Статуту ДП «Ворохтянське лісове господарство» у редакції станом на 13.07.2011 року, ДП «Ворохтянське лісове господарство» створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України №57 від 26.05.1995 року, засноване на державній власності та належить до сфери управління Державного комітету лісового господарства України, який відповідно до Указу Президента України №1085/2010 від 09.12.2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» реорганізовано у Державне агентство лісових ресурсів України.

12.09.2002 року виконавчий комітет Поляницької сільської ради прийняв рішення №32 «Про вилучення, надання та передачу земельних ділянок у приватну власність та внесення змін у рішення сільвиконкому» відповідно до п.п.1-3, 5-7 якого, виконком керуючись рішенням сільської ради від 16.04.2002 року «Про делегування сільвиконкому повноважень в галузі регулювання земельних відносин» та розглянувши заяви громадян про вилучення, надання та передачу земельних ділянок у приватну власність, вирішив вилучити земельні ділянки у громадян згідно ст.ст.141, 149 ЗК України(додаток №1); надати громадянам земельні ділянки згідно ст.ст.116, 119, 121 ЗК України(додаток №2); передати безоплатно у приватну власність земельні ділянки громадянам згідно ст.118 ЗК України(додаток №3); вилучити в Поляницького лісництва Ворохтянського ЛГ земельну ділянку площею 0,60 га квартал 24 виділ 21, згідно ст.ст.141,149 ЗК України, віднести її до земель запасу сільської ради та змінити цільове призначення вказаної ділянки з переведенням з земель лісового фонду в землі житлової та громадської забудови.

Як вбачається із п.8 додатку №2 до вказаного рішення «Надання земельних ділянок» ОСОБА_10 , жительці м. Івано-Франківськ, надано у постійне користування із земель запасу земельну ділянку площею 0,2110 га для будівництва та обслуговування жилого будинку на ділянці «Вишня».

У подальшому ОСОБА_4 був виданий державний акт на право власності на землю серії ІV-ІФ №028019, без дати, на земельну ділянку площею 0,2110 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану на території Поляницької сільської ради, у якому зазначено, що він виданий на підставі рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №72 від 12.09.2002 року. Вказаний державний акт зареєстрований у Книзі записів державних актів на право власності на землю за №000035. Як зазначено у плані меж земельної ділянки по лінії межі А-Б та В-Г вказана ділянка межує із землями Поляницької сільської ради, по лінії межі Б-В із ділянкою ОСОБА_11 , по лінії Г-А із ділянкою ОСОБА_8 .

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23.02.2007 року, посвідченого нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І., за реєстром №201-Д ОСОБА_4 відчужила належну їй земельну ділянку площею 0,2110 га ТзОВ «Зірка Буковелю». Наведене підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів №3606075 від 23.02.2007 року та актом приймання-передачі за договором купівлі-продажу від 23.02.2007 року.

27.05.2008 року ТзОВ «Зірка Буковелю» на підставі рішення Поляницької сільської ради №162 від 20.02.2009 року був виданий державний акт серії ЯЖ №980460 на право власності на земельну ділянку площею 0,6342 га, цільове призначення- для будівництва та обслуговування готельної та господарської інфраструктури для надання туристичних послуг, яка розташована у с. Поляниця, уч. Вишня. Вказаний державний акт зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №020929800119.

Як вбачається із свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серії НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Поляницької сільської ради 12.04.2012 року за ТзОВ «Зірка Буковелю» на підставі рішення сільської ради №112-15-2-12 від 21.02.2012 року зареєстровано на праві приватної власності готельний комплекс, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . та складається з наступних складових: блок А, загальною площею 4818,4 кв.м., блок Б, загальною площею 1882,5 кв.м., блок В, загальною площею 1853,6 кв.м., трансформаторна Д, площею 24.0 кв.м., котельня Е, площею 30,9 кв.м., насосна Є, площею 33,0 кв.м. Наведене підтверджується витягом про державну реєстрацію прав, виданим ОКП «Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» №33831665 від 13.04.2012 року.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №57217722 від 12.04.2016 року на підставі державного акту серії ЯЖ №980460 від 27.08.2008 року за ТзОВ «Зірка Буковелю» 10.06.2014 року зареєстрована на праві приватної власності земельна ділянка площею 0,6342 га із кадастровим номером 2611092001:22:002:0782, яка відповідно до Іпотечного договору №40 від 10.06.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. передана в іпотеку Національному Банку України з метою забезпечення виконання зобов`язань боржника ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором №19 від 03.03.2009 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та Національним Банком України. На вказаній земельній ділянці розташований об`єкт нерухомості- готельний комплекс, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

30.05.2016 року між ТзОВ «Зірка Буковелю» та ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А., за реєстром № 994, відповідно до якого ТзОВ «Зірка Буковелю» передало в іпотеку банку земельну ділянку із кадастровим номером 2611092001:22:002:0782 та готельний комплекс, що знаходиться за адресою уч. Вишні, 221 с. Поляниця, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №560826472 від 07.06.2016 року.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №173837464 від 15.07.2019 року право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 2611092001:22:002:0782 площею 0,6342 га зареєстровано за ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Верби В.М., індексний номер 31369576 від 13.09.2016 року. Вказане підтверджується також інформаційною довідкою з ДЗК від 11.08.2022 року.

Із долучених копій листів ДП «Ворохтянське лісове господарство» №2/523 за листопад 2001 року, №2/537 за грудень 2001 року, №2/432 за жовтень 2002 року, №2/496 за листопад 2002 року, №2/398 за вересень 2002 року, №2/275 за травень 2003 року вбачається, що лісгосп надавав попереднє погодження на вилучення та передачу Поляницькій сільській раді у довгострокове користування земельних ділянок відповідної площі за умови відшкодування лісогосподарських втрат, винесення меж в натурі.

Рішенням Івано-Франківської обласної ради №57-3/2002 від 27.08.2002 року затверджено проект встановлення межі с. Паляниця в межах території Паляницької сільської ради Яремчанської міської ради, згідно з яким площа села Паляниця складає 1730,0 га. Згідно плану меж, по межі від А до Б та від В до А село Поляниця межує із землями Поляницького лісництва Ворохтянського держлісгоспу, по межі від Б до В- із землями Карпатського НПП.

У лютому 2004 року начальником напрямку спецпідрозділу УСБУ в Івано-Франківській області була порушена кримінальна справа за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Поляницької сільської ради, Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру та Яремчанського міського управління земельними ресурсами за ознаками злочину, передбаченого ст.364 КК України за фактом незаконного вилучення та безоплатної передачі у приватну власність 13,1428 га земель рекреаційного призначення у с. Поляниця.

15.03.2004 року слідчим з ОВС СВ прокуратури Івано-Франківської області розпочато досудове розслідування у кримінальній справі №248436 за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Поляницької сільської ради, Карпатського державного підприємства геодезії, картографії, кадастру, Яремчанського управління земельних ресурсів при передачі на протязі 2002-2003 років у приватну власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування індивідуальних житлових будинків 64 громадянам загальною площею 13,1 на землях рекреаційного призначення, за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України.

23.03.2004 року слідчим з ОВС прокуратури Івано-Франківської області порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, які протягом 2002-2003 років без розгляду та вирішення на сесіях Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, незаконно вилучили із власності Ворохтянського держлісгоспу 40.69 га земель лісового фонду в межах с. Поляниця, без згоди державних органів лісового господарства, незаконного змінили їх цільове призначення, перевівши із земельних угідь лісового фонду у землі житлової та громадської забудови та безоплатно надали їх у приватну власність 160 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам.

Вказану кримінальну справу об`єднано в одне провадження із кримінальною справою №248436.

21.09.2004 року начальником відділу нагляду за додержанням законів при проведенні слідства органами прокуратури Івано-Франківської області порушено відносно ОСОБА_5 кримінальну справу №248436 за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України за фактом незаконного безоплатного вилучення у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ 40,69 га земельних угідь лісового фонду вартістю 3714997 грн. без відшкодування держлісгоспу втрат щодо вартості лісових та деревно-чагарникових насаджень в сумі 1432753,24 грн., незаконної зміни їх цільового призначення, переведення в землі житлової та громадської забудови та надання під будівництво індивідуальних житлових будинків окремим громадянам, що спричинило державним інтересам тяжкі наслідки, а також за фактом складення та видачі завідомо неправдивих рішень виконкому Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002 року, №32 від 12.09.2002 року, №36 від 10.10.2002 року, №40 від 15.11.2002 року, №6 від 13.02.2003 року, №27 від 10.07.2003 року. які він завірив печаткою Поляницької сільської ради про ніби-то колегіальне вирішення членами виконкому даних питань.

Постановою слідчого з ОВС прокуратури Івано-Франківської області від 25.03.2005 року ДП «Ворохтянське лісове господарство» було визнане цивільним позивачем у кримінальній справі №248436 про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.365, ч.4 ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України. Згідно поданої позовної заяви розмір завданих збитків визначено у сумі 6944718,90 грн.

Окрім цього, з досліджених матеріалів справи встановлено, що 07.02.2005 року прокуратурою Івано-Франківської області були внесені протести на рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002 року, №32 від 12.09.2002 року, №36 від 10.10.2002 року, №40 від 15.11.2002 року, №6 від 13.02.2003 року, №27 від 10.07.2003 року в частині пунктів щодо вилучення в Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельних ділянок лісового фонду та віднесення їх до земель запасу сільської ради із зміною їх цільового призначення на землі житлової та громадської забудови.

01.03.2005 року прокуратура Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства України, який в подальшому був реорганізований у Державне агентство лісових ресурсів України та ДП «Ворохтянське лісове господарство» зверталась до господарського суду Івано-Франківської області із позовом про визнання недійсними п.п.5,6,7 рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №32 від 12.09.2002 року, який ухвалою суду від 10.05.2005 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2005 року залишено без розгляду(справа №А-5/79).

Окрім цього, ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 10.05.2005 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.06.2005 року залишено без розгляду позов першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства України та ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №27 від 10.07.2003 року(справа №А-5/78).

18.05.2005 року прокурором Івано-Франківської області був затверджений обвинувальний висновок у кримінальній справі №248436 про обвинувачення сільського голови с. Поляниця ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.365, ч.4 ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, інженера-землевпорядника Поляницької сільської ради ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.365, ч.2 ст.366 КК України, начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцької О.М. у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, головного бухгалтера ОСОБА_12 у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, начальника відділення Державного казначейства в м. Яремча ОСОБА_13 у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.190, ч.2 ст.364 КК України, який скеровано на розгляд до Галицького районного суду Івано-Франківської області.

Дана кримінальна справа розглядалась судами неодноразово, 20.04.2011 року Галицьким районним судом Івано-Франківської області був ухвалений обвинувальний вирок, який був залишений без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.04.2012 року та набрав законної сили, однак в подальшому дані судові рішення були скасовані судом касаційної інстанції (справа №1-6/11).

В ході розгляду вказаної кримінальної справи ДП «Ворохтянське лісове господарство» 11.08.2009 року, 19.10.2009 року, 08.10.2010 року зверталось до Галицького районного суду Івано-Франківської області із клопотаннями про уточнення заявлених позовних вимог, остаточний розмір яких визначено у сумі 971258,61 грн.

Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року (справа №1-6/11, провадження №1/341/6/15) у відповідності до ст.49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_5 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364, ч.3 ст.28, ч.1 ст.366 КК України, ОСОБА_6 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364 КК України, ОСОБА_7 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364 КК України, ОСОБА_12 за вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст.28 ч.1 ст.366 КК України. Цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду. Вказана постанова суду не оскаржувалась та набрала законної сили 11.03.2015 року.

Як вбачається із вказаної постанови суду, з метою протиправного вилучення з державної власності земель державного лісового фонду Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ та їх незаконної передачі у приватну власність фізичним особам шляхом зловживання владою та службовим становищем і службового підроблення офіційних документів, сільський голова с. Поляниця ОСОБА_5 у листопаді 2001 року створив та очолив організовану групу, до якої завербував спеціаліста 1 категорії Яремчанського міського відділу земельних ресурсів, інженера-землевпорядника Поляницької сільської ради Борисевича В.М. а також начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцьку О.М. Так, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , зловживаючи владою та службовим становищем, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с.Поляниця Яремчанської міськради, склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи листи виконавчого комітету Поляницької сільської ради про вилучення з державної власності та передачу сільській раді в землі запасу земельних ділянок державного лісового фонду № 25 від 26.11.2001, № 28 від 27.05.2002, № 28 від 27.08.2002, № 132 від 19.09.2002, № 171 від 07.10. без зазначення року, № 25 від 15.03.2003, № 24 від 26.05.2003, № 32 від 26.06.2003, які ОСОБА_5 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради та направив на адресу керівників Ворохтянського ДЛГ.

В подальшому, всупереч вимог ст.ст. 20, 118, 123, 149, 151, 156, 207 Земельного кодексу України, пункту 12 Перехідних Положень Земельного кодексу України, ст. 42 Лісового кодексу України, генерального плану забудови с.Поляниця, затвердженого рішенням сесії сільської ради від 30.01.2001, «Правилам забудови населених пунктів області» від 12.11.2002, ст.ст. 3, 19 Закону України «Про планування та забудову територій» ОСОБА_6 та ОСОБА_5 за погодженням з ОСОБА_7 , склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи - рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 4 від 14.02.2002, № 32 від 12.09.2002, № 36 від 10.10.2002, № 40 від 15.11.2002, № 6 від 13.02.2003, №27 від 10.07.2003 «Про вилучення земельних ділянок» Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови, які ОСОБА_5 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради, після чого ознайомив з ними начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради ОСОБА_7 .

Надалі ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , за погодженням з ОСОБА_7 , склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи додатки до рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002, №32 від 12.09.2002, № 36 від 10.10.2002, №40 від 15.11.2002, №6 від 13.02.2003, №27 від 10.07.2003 «Про надання земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків» фізичним особам в тому числі ОСОБА_4 -0,2110 га, які ОСОБА_5 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради, після чого ознайомив з ними начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради ОСОБА_7 . На підставі зазначених документів землепроектними організаціями було виготовлено технічну документацію на земельні ділянки державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Яремчанського ДЛГ та передано її для погодження начальнику відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцькій О.М., яка при наявних порушеннях в матеріалах технічної документації, які не відповідали вимогам п.1.16. Інструкції «Про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі», затвердженої наказом Держкомзему України № 43 від 04.05.1999, в порушення ст. 26 п. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 12, 118 п. 2б, ст. 198 Земельного кодексу України, при відсутності технічного завдання на виконання робіт, журналів польових вимірювань, висновків та погоджень відділу архітектури та відділу земельних ресурсів про наявні обмеження на використання земельної ділянки, погоджень сусідніх землекористувачів, а в окремих випадках - без виготовлення проекту відведення земельних ділянок, при наявних обмеженнях відділу архітектури стосовно їх використання, незаконно погодила матеріали технічної документації.

Окрім цього, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 склали, підписали, завірили печатками Поляницької сільської ради та Яремчанського міського відділу земельних ресурсів та незаконно видали державні акти про право власності на земельні ділянки, в результаті чого незаконно вилучено з державної власності 40,69 га земель державного лісового фонду вартістю 3714997,00 грн. Також, упродовж 2002-2003 років ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5,452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом Поляницької сільської ради не приймались у результаті чого незаконно вилучено з державної власності 5,452 га земель державного лісового фонду. Усього внаслідок злочинних дій ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 упродовж 2001-2004 років незаконно вилучено з державної власності всього 46,142 га земель державного лісового фонду, чим заподіяно збитків охоронюваним законом державним інтересам на загальну суму 6944718,89 грн. та спричинено тяжкі наслідки.

У відповідності до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно довисновку проведеноїу кримінальнійсправі №248436комісійної судово-земельноїекспертизи від11.03.2005року,встановлено,що сільськийголова с.Поляниця ОСОБА_5 звертався ізлистами протягом2001-2003років уВорохтянський держлісгосп про одержаннязгоди навилучення земельнихділянок лісовогофонду площею 27,87 га. Ворохтянський держлісгоспсвоїми листамине заперечувавпроти вилучення земельних ділянокі надававпопереднє погодженняна передачуземельних діляноклісового фондув землізапасу с.Поляниця.Проте виконкомсільської радис.Поляниця прийняв рішення провилучення вПоляницького лісництваВорохтянського ДЛГземельних ділянок лісового фондузагальною площею40,69га бездотримання процедури вилучення, надання тазміни цільовогопризначення земельлісового фонду,зокрема рішення№4від 14.02.20202 року,яким вилученоземельні ділянкиплощею 4,89 га(кв.24 діл.18(1.12га), кв.24 діл.30,34(1,2 га), кв.24 діл. 13(0,7 га), кв.23 діл. 27(1,2 га), кв.31 діл. 22(0,22 га), кв.32 діл. 3,9(0,45га); рішення №32 від 12.09.2002 року, яким вилучено ділянки площею 0,60 га(кв.24 виділ 21); рішення №36 від 10.10.2002 року, яким вилучено ділянки загальною площею 14,10 га(кв. АДРЕСА_2 діл.35(1,2 га), кв.8 діл.36(0,6га), кв.7 діл.42(1,5га), кв.6 діл.11(8,5га), кв.24 діл.11(0.3га), кв.32 діл.1(2,0га); рішення №6 від 13.02.2003 року, яким вилучено ділянки загальною площею 11,8 га(кв.8 діл.35(1,2га), кв.8 діл.36(0,6га), кв.7 діл.42 (1,5га), кв.6 діл.11(8,5га); рішення №40 від 15.11.2002 року, яким вилучено ділянки площею 2,6 га; рішення №27 від 10.07.2003 року, яким вилучено в Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельні ділянки площею 6,7 га(кв.24 діл.11(0,3га), кв.22 діл.22,23(0,5га), кв.6 діл.17(0,5га), кв.3 діл.30(1.5га), кв.9 виділ 56(2,4га), виділ 57(1,0га), виділ 58(0,5га), віднесено до земель запасу сільської ради, змінено цільове призначення з переведенням з лісового фонду на землі житлової та громадської забудови.

При цьому відсутні відповідні рішення виконкому чи сесії сільської ради про вилучення окремих земельних ділянок лісового фонду, які фактично роздані громадянам у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків, а саме: кв.8 діл.29,31 площею 0,8358 га, кв.7 діл.43,44 площею 0,6375 га, кв.6 діл.12 площею 1,1 га, кв.9 діл.58,59 площею 0,75 га, кв.22 діл.9 площею 0,478 га, кв.24 діл.9 площею 0,335 га, кв.8 діл.28 площею 0,7157 га, кв.24 діл.4 площею 0,3 га та кв.32 діл.2 площею 0,3 га. Загальна площа вказаних земель становить 5,452 га. Під час зміни цільового призначення земель Ворохтянського держлісгоспу та наданні їх громадянам під будівництво індивідуальних житлових будинків порушено вимоги ст.ст.12,20,118,123,149,151 ЗК України, п.34 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.42 ЛК України; наявна технічна документація не відповідає вимогам Інструкції про порядок складання, видачу, реєстрацію і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку, затвердженої Держкомземом України №43 від 04.05.1999 року; відсутня державна землевпорядна експертиза проектної документації; всі рішення виконкому про безоплатне надання земельних ділянок у власність громадянам під будівництво індивідуальних житлових будинків на вилучених землях Ворохтянського держлісгоспу не відповідають генеральному плану забудови с. Поляниця, затвердженому рішенням сесії сільської ради від 30.01.2001 року, «Правилам забудови населених пунктів області» від 12.11.2002 року, ст.ст.31 Закону України «Про планування та забудову територій», ст.21 Закону України «Про основи містобудування». Виготовлена землевпорядними організаціями технічна документація на вилучені земельні ділянки не відповідає вимогам Інструкції про порядок складання, видачу, реєстрацію і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку, а саме: рішення про передачу земельних ділянок у власність громадянам приймались виконавчим комітетом, а не сесією сільської ради(п.34ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.1 ЗК України); відсутнє технічне завдання на виконання робіт, журнали польових вимірювань та висновки та погодження земельного відділу та відділу архітектури про наявні обмеження на використання земельної ділянки (п.1.6 Інструкції по видачі державних актів); відсутнє погодження сусідніх землекористувачів(п.2а ст.198 ЗК України); земельні ділянки надані громадянам у власність із земель запасу сільської ради без виготовлення проекту відведення земельних ділянок(ст.118 ЗК України). На вилучених у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ землях лісового фонду незаконної рубки лісу не встановлено.

Із листа Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру за вих. №464 від 01.10.2004 року, отриманого в ході досудового слідства у кримінальній справі №248436, вбачається, що працівниками ДП «Карпатигеодезкартографія» виготовлялась технічна документацію громадянам, яким були надані земельні ділянки на території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського держлісгоспу. Під №72 у додатку №1 «Список громадян, яким виготовлені державні акти на право власності на землю в с. Поляниця з розбивкою на квартали та ділянки» до вказаного листа зазначено прізвище ОСОБА_4 , якій надана ділянка площею 0,2110 га у кварталі 24, ділянка 21. Підприємством також зазначено, що розбивка на квартали та ділянки була здійснена спільно з Ворохтянським держлісгоспом.

Рішенням Івано-Франківської обласної ради №493-18/2008 затверджено проект землеустрою щодо внесення змін у межі населеного пункту с. Поляниця Поляницької сільської ради Яремчанської міської ради та змінено межі населеного пункту с. Поляниця, включивши в його межі земельні ділянки загальною площею 650,0 га. Загальна площа населеного пункту становитиме 2380,0 га.

27.08.2015 року прокуратура Івано-Франківської області в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» направила на адресу ДП «Ворохтянське лісове господарство» повідомлення за вих. №05/1-528вих-15 в якому вказала про те, що з моменту винесення постанови Галицького районного суду від 04.03.2015 року у кримінальній справі №248436, якою встановлено що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради щодо безоплатної передачі ОСОБА_4 земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку площею 0,2110 га на ділянці «Вишня» не приймалося, а було підроблене, а вказана земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» та знаходиться у кварталі 24 виділ 21 Поляницького лісництва, лісгоспом не вжито жодних заходів щодо повернення вказаної земельної ділянки у державну власність. Із урахуванням наведеного прокурор, зважаючи на відсутність належного реагування з боку уповноважених державних органів, повідомив про наявність підстав для звернення до суду з позовом в інтересах держави, в особі Держлісагентства та ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним державного акту та повернення земельної ділянки.

Згідно повідомлення ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області №1047/05-05/20 від 26.09.2017 року відповідно до державної статистичної звітності з кількісного обліку земель форми 6-зем за ДП «Ворохтянське лісове господарство» станом на 01.01.2002 року обліковувалась земельна ділянка площею 4358,50 га; станом на 01.01.2003 року- площею 4176,9143 га; станом на 01.01.2005 року-площею 4067,9754 га; станом на 01.01.2007 року-площею 3998,5893 га; станом на 01.01.2008 року-площею 3913,60 га; станом на 01.01.2009 року-площею 3559,6419 га; станом на 01.01.2010 року-площею 3558,6519 га; станом на 01.01.2016 року-площею 3558,6519 га, з яких 1287,8826 га в межах населеного пункту. Площа населеного пункту с. Поляниця згідно облікованих даних форми 6-зем станом на 01.01.2002 року становила 429,7240 га; станом на 01.01.2003 року-1730,00 га; з 01.01.2008 року по 01.01.2017 року площа села не змінювалась та становить 2380,00 га.

Листом від 08.11.2021 року за вих. №12-12/9212-21 Держлісагентство повідомило про те, що з постанови Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року Держлісагентству було відомо про залишення без розгляду позову ДП «Ворохтянське лісове господарство», поданого у кримінальній справі №1-6/11. При надходженні від органів прокуратури, в тому числі Івано-Франківської обласної прокуратури повідомлень про звернення в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» до судів із позовами в інтересах Держлісагенства та лісогосподарських підприємств, в тому числі ДП «Ворохтянське лісове господарство», Держлісагентство завжди підтримувало зазначені позови через об`єктивну неможливість самостійного звернення до суду, однак відповідна документація знищена у зв`язку із закінченням терміну зберігання, а тому не заперечують щодо представництва Івано-Франківською обласною прокуратурою інтересів держави у даній справі.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, прокурор, звертаючись із позовом, вказав, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державної форми власності, перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство», а її вилучення, зміна цільового призначення та передача у приватну власність проведені всупереч установленого законом порядку, на підставі підробленого рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради, а тому зазначена ділянка вибула з володіння держави в особі постійного землекористувача поза волею останнього.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Статтею 15 ЦК Українивизначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно дост.16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 13 Конституції України, ст.324 ЦК України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією. Кожен громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності Українського народу відповідно до закону.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст.1 Земельного кодексу України(надалі-ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За змістом частин першої та другої ст.3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні лісів регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Відповідно доч.2ст.1ЛісовогокодексуУкраїни(надалі-ЛКУкраїни)лісиУкраїни усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Частиною першою ст.8 ЛК України передбачено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Відповідно до ст.6 ЛК України(тутінадалі-вредакціїчиннійна часвиникненняспірнихправовідносин)усілісив Українієвласністюдержави. Відімені державилісами розпоряджаєтьсяВерховна РадаУкраїни. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або

вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами.

Відповідно дост.9ЛКУкраїни користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом. Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею.

Статтею 13ЛКУкраїни визначено,щодо віданняобласних Раднародних депутатів у галузірегулюваннялісовихвідносин наїхтериторіїналежить надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у постійне користування та припинення права користування ними.

Відповідно дост.16ЛКУкраїни довіданняселищних ісільських Раднародних депутатівугалузі регулюваннялісовихвідносинна їхтериторіїналежить: 1)надання земельнихділянок лісовогофонду упостійнекористування вмежахселищі сілтаприпиненняправа користуванняними; 2) надання в межах селищ і сіл земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування для спеціального використання лісових ресурсів, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, а також за їх межами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та припинення права користування цими

ділянками.

За приписами ст.21 ЛК України постійне користування земельними ділянками лісового фонду припиняється у випадках і порядку, передбачених Земельним кодексом України.

Відповідно дост.42ЛКУкраїни переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства провадиться за рішенням органів, які надають ці землі у користування відповідно до земельного законодавства.

Переведення лісових земель до інших категорій провадиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Згідно зі ст.12 ЗК України(тут і надалі- в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)до повноважень сільських, селищних рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

За змістом ст.ст.13,17 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України та місцевих державних адміністрацій належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до пункту «е» частини першої статті 19ЗКУкраїни землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, зокрема на землі лісового фонду.

Частиною другоюст.20 ЗКУкраїни визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель(ст. 21 ЗК України).

Згідно ст.ст.56,57 ЗК України землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст.78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Статтею 80ЗКУкраїни встановлено, що самостійними суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, на землі державної власності.

Згідно зі ст.ст.83,84ЗКУкраїни комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом (п. «ґ» ч. 4 ст. 84 ЗК України).

Відповідно до ч.1 ст.116ЗКУкраїни громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

При цьому, відповідно до ч.5 ст.116 ЗК України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення(викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Положеннями ч.ч.6-9 ст.118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Проект відведенняземельної ділянкирозробляється зазамовленнямгромадян організаціями,якімають відповіднідозволи(ліцензії)на виконання цих видівробіт,у строки,щообумовлюютьсяугодою сторін та погоджується з органом по земельних ресурсах природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом архітектури та подається на розгляд відповідної місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Згідно положеньст.ст.125,126ЗКУкраїни правовласності наземельну ділянкувиникає післяодержання їївласником документа,що посвідчуєправо власностітайого державноїреєстрації. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Відповідно до норм ст.149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Пунктом 12 «Перехідні положення» ЗК України 2001 року визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до закону питань земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 152 ЗК Українипередбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Частиною 1ст.393 ЦК Українивизначено, що правовий акт органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який не відповідаєзаконуі порушує права власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідностізаконуне тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19).

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч.1,2 ст.319 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 330ЦКУкраїни передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388ЦКУкраїни майно не може бути витребуване в нього.

Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України).

Таким чином, за змістом норм земельного та лісового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин користування земельними ділянками лісового фонду здійснювалось виключно шляхом надання їх у постійне або тимчасове користування для використання за цільовим призначенням. Передачі у приватну власність підлягали лише замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. При цьому право розпорядження земельними ділянками, що знаходяться за межами населених пунктів та їх вилучення у постійних землекористувачів відносилось до компетенції відповідних органів виконавчої влади, а чинний порядок зміни цільового призначення земель лісового фонду передбачав необхідність погодження переведення лісових земель до інших категорій із відповідними державними органами лісового господарства. Окрім цього, вирішення земельних правовідносин на рівні органів місцевого самоврядування згідно чинного законодавства відносилось до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних та міських рад, які не були наділені правом делегувати зазначені повноваження виконавчому комітету ради.

Відповідно до положень ст.ст.12,81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК Українипередбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними, згідност.77 ЦПК України, є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено і це підтверджується дослідженими доказами, що спірна земельна ділянка площею 0,2110 га на момент прийняття Поляницькою сільською радою рішення про передачу її у приватну власність належала до земель державної форми власності та перебувала у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство», оскільки знаходиться у кварталі 24 ділянка 21 Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ і матеріали справи не містять належних та достатніх доказів щодо її переведення до категорії земель комунальної власності, оскільки відповідачами не надано суду належних доказів на підтвердження того, що збільшення площі с. Поляниця відповідно до рішення Івано-Франківської обласної ради №57-3/2002 від 27.08.2002 року відбулось саме за рахунок спірної земельної ділянки.

Оскільки на момент передачі її у приватну власність спірна земельна ділянка належала до земель державного лісового фонду, наданих у постійне користування, Поляницька сільська рада як орган місцевого самоврядування та її виконавчий комітет не були наділені відповідними повноваженнями щодо вилучення у постійного землекористувача земель лісового фонду та розпорядження ними шляхом передачі у приватну власність, а відповідного розпорядження місцевої державної адміністрації про вилучення земельної ділянки у постійного землекористувача, а також погодження в установленому порядку зміни її цільового призначення матеріали справи не містять і доказів протилежного відповідачами суду не надано.

Водночас, як встановлено судом, рішення Поляницької сільської ради №32 від 12.09.2002 року про передачу у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,2110 га в установленому законом порядку не приймалось, а було підроблене. Додатковим доказом незаконності набуття відповідачкою спірної земельної ділянки є той факт, що у виданому їй державному акті серії ІV-ІФ №028019 без дати вказано, що він виданий на підставі рішення №72 від 12.09.2002 року, доказів прийняття якого сільською радою матеріали справи не містять.

Відповідачами в ході судового розгляду не надано жодних доказів на спростування факту незаконності рішення органу місцевого самоврядування про вилучення спірної земельної ділянки у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ та передачі її у приватну власність ОСОБА_4 всупереч встановленого чинним законодавством порядку.

Вищенаведене свідчить про те, що спірна земельна ділянка вибула із власності держави у протиправний спосіб на підставі фіктивного рішення органу місцевого самоврядування, який не був наділений відповідними повноваженням щодо розпорядження нею, що одночасно потягнуло за собою протиправну зміну її цільового призначення.

Відсутність спрямованого на відчуження спірної земельної ділянки рішення повноважного органу виконавчої влади означає, що держава як власник, не виявляла волю на вилучення та передачу у приватну власність цієї земельної ділянки та свідчить про те, що відповідачка в установленому законом порядку не набула право власності на спірну земельну ділянку та відповідно не була наділена належними повноваженнями щодо її подальшого відчуження шляхом укладення договору купівлі-продажу на користь ТзОВ «Зірка Буковелю».

При цьому суд враховує те, що ОСОБА_4 не мала перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що вказана ділянка відноситься до земель лісового фонду, які не підлягали передачі у приватну власність для використання не за цільовим призначенням, що ставить добросовісність поведінки відповідачки під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Висновком проведеної у кримінальній справі №248436 комісійної судово-земельної експертизи від 11.03.2005 року підтверджується, що на момент проведення експертизи на вилучених у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельних ділянках фактів незаконної рубки лісу не встановлено, а отже зазначені земельні ділянки, зокрема і ділянка, площею 0,2110 га, передана у приватну власність ОСОБА_4 станом на березень 2005 року залишалась залісненою.

Окрім цього, відповідно до ч.1 ст.44 ЛК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, органи, що приймають таке рішення, одночасно вирішуютьпитання про збереження або вирубування дерев і чагарників та про порядок використання одержаної при цьому деревини. Водночас зазначене питання під час передачі земельної ділянки у приватну власність вирішене не було, про що не могла не знати ОСОБА_4 , як особа на чию користь була відчужена земельна ділянка.

У силу принципу безпосередності судового розгляду суд не приймає в якості належного доказу долучений до матеріалів справи диск із аудіозаписом, на якому зафіксовані показання свідків-членів виконавчого комітету Поляницької сільської ради, допитаних під час судового розгляду у цивільній справі за позовом Івано-Франківського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері до виконавчого комітету Поляницької сільської ради, ОСОБА_14 , треті особи ДП «Ворохтянське лісове господарство», ОСОБА_15 про визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку та договору дарування. Із клопотанням про допит в якості свідків членів виконавчого комітету сільської ради в ході розгляду даної справи прокурор до суду не звертався, доказів неможливості їх допиту суду не надано.

Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.388ЦКУкраїни якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За приписами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до правил ст.ст.2,5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи, яка звернулася до суду.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 року у справі №925/642/19 зазначено, що розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Аналогічний висновок про те, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові сформульований також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19, від 22.06.2021 року у справі № 200/606/18.

Позов у цій справі поданий прокурором в інтересах держави у зв`язку з незаконним заволодінням відповідачами земельною ділянкою державної власності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388ЦКУкраїни може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Останній у межах провадження про витребування майна із чужого володіння вправі стверджувати, зокрема, про незаконність відповідного рішення органу місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його незаконним, недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює юридичних наслідків, на які воно спрямоване. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 року у справі №911/3681/17, від 22.01.2020 року у справі №910/1809/18, від 22.06.2021 року у справі №200/606/18, від 23.11.2021 року у справі №59/3373/16-ц, від 20.06.2023 року у справі №633/408/18.

У постанові від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду також вказала, що рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, а визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння.

З огляду на вказане, якщо на підставі рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про відчуження земельної ділянки лісогосподарського призначення відбулася державна реєстрація права власності на це майно, власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є необхідним й ефективним способом захисту права власності. У разі встановлення незаконності таких рішень органів влади у спорі про витребування земельних ділянок суд вказує про це лише у мотивувальній частині його рішення.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка була відчужена ОСОБА_4 на користь ТзОВ «Зірка Буковелю» на підставі договору купівлі-продажу від 23.02.2007 року, зареєстрованого у реєстрі за №201-Д після чого був укладений ще ряд правочинів щодо розпорядження вказаною ділянкою і на даний час земельна ділянка зареєстрована на праві приватної власності за кінцевим набувачем-АТ КБ «ПриватБанк», а тому оспорюваний державний акт на право власності на землю серії ІФ №028019 без дати вичерпав свою дію і задоволення вимоги про його скасування не призведе до поновлення порушеного права власності держави на земельну ділянку лісогосподарського призначення, а належним способом захисту у даному випадку є звернення до суду із вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, однак у частині зазначеної вимоги прокурора провадження у даній справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, оскільки даний спір виник між юридичними особами та не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Із урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що у задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі Держлісагентства про визнання недійсним виданого ОСОБА_4 державного акту на право власності на землю серії ІФ №028019 без дати року слід відмовити, оскільки зазначена вимога не відповідає належному способу захисту, а тому у її задоволенні слід відмовити з цієї підстави.

Окремих позовних вимог до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ТзОВ «Зірка Буковелю» прокурором не заявлено.

Щодо повноважень прокурора на представництво інтересів держави у даній справі в особі Держлісагентства суд зазначає наступне.

Частиною другою ст.2 ЦК України передбачено, що одним із учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до п.3ст.131-1 Конституції України(в редакції, чинній на момент звернення до суду з відповідним позовом) прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру»прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Положеннями частин ч.ч.4,5 ст.56 ЦПК Українивизначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

З наведеного можна виснувати, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Останній не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може та бажає захищати інтереси держави. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45ЦПКУкраїни у редакції, чинній на час подання позову).Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121цьогокодексу (речення третє абзацу третього статті 45ЦПКУкраїни у вказаній редакції).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц).

При цьому, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18).

Отже, у кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд - перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Суд зобов`язаний дослідити чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Звертаючись до суду прокурор зазначив, що пред`явлення вказаного позову обумовлене необхідністю захисту інтересів держави порушення яких полягає у незаконному переданні спірної земельної ділянки приватній особі, внаслідок чого постраждали інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів; обґрунтував необхідність захисту цих інтересів політикою держави щодо забезпечення охорони, відтворення та сталого використання зазначених ресурсів із урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства та невжиттям уповноваженими органами заходів представницького характеру щодо повернення спірної земельної ділянки у державну власність на підтвердження чого долучено відповідне повідомлення, адресоване ДП «Ворохтянське лісове господарство» та електронний лист Держлісагентства у якому зазначено, що при надходженні від органів прокуратури, в тому числі Івано-Франківської обласної прокуратури, повідомлень щодо звернення в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» до судів із позовами в інтересах Держлісагентства та державних лісогосподарських підприємств, в тому числі ДП «Ворохтянське лісове господарство», до фізичних та юридичних осіб про визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки, повернення земельних ділянок лісового фонду у державну власність, Держлісагентство завжди їх підтримувало у зв`язку з неможливістю подання таких позовів самостійно з об`єктивних причин.

Отже, прокурор виконав вимоги процесуального закону, визначив, у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність їхнього захисту, а також зазначив орган, який, хоч і уповноважений державою здійснювати такий захист, але у спірних правовідносинах відповідні заходи не вжив.

Конституційний суд України у рішенні від 08.04.1999 року за №3-рп/99 вказав, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6,7,13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Вказаний позов подано прокурором в інтересах держави в особі Держлісагентства та постійного землекористувача, однак в ході судового розгляду позов прокурора в інтересах держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду відповідно до п.2 ч.1 ст.257 ЦПК України.

Відповідно до п.1 Положення про Держлісагентство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 року № Держлісагентство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

За змістом пункту 3 Положення основними завданнями Держлісагентства є, зокрема, реалізація державної політики у сфері лісового та мисливського господарства.

Згідно з п.4 Положення Держлісагентство здійснює державне управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства, а також державного контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства; здійснює державне управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління; організовує ведення лісовпорядкування та впорядкування мисливських угідь; веде державний лісовий кадастр та облік лісів; здійснює моніторинг лісів; приймає рішення про віднесення лісів до відповідної категорії; вносить пропозиції щодо надання в користування мисливських угідь та припинення права користування ними органам, що приймають зазначені рішення; здійснює управління об`єктами державної власності, які належать до сфери управління Держлісагентства; вирішує в межах повноважень, передбачених законом, спори з питань охорони, захисту, використання та відтворення лісів, що перебувають у державній власності.

Згідно зі ст.28-1 ЛК України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, крім іншого, здійснює державний контроль за додержанням нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства, організовує ведення лісовпорядкування, державного лісового кадастру, обліку, моніторингу та проведення національної інвентаризації лісів, організовує ведення лісового господарства і раціональне використання лісових ресурсів.

З аналізу вищенаведеного слідує, що Держлісагентство є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та який здійснює управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління, а також об`єктами державної власності, які належать до сфери його управління до яких відносяться відповідні державні лісогосподарські підприємства, у тому числі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Таким чином, Держлісагентство є органом державної влади, тобто суб`єктом владних повноважень, що відповідно до положень абзацу 1 частини 3 статті 23Закону України «Про прокуратуру» надає право прокурору звертатись до суду із позовом в інтересах держави в особі зазначеного суб`єкта владних повноважень.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.08.2021 року у справі №911/3293/16.

Враховуючи те, що з моменту набрання законної сили постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року, якою залишено без розгляду цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» постійним землекористувачем та

Держлісагентством як уповноваженим органом не вжито жодних заходів щодо повернення спірного майна у державну власність, зважаючи на триваючий характер бездіяльності компетентних органів, суд приходить до переконання про наявність у прокурора достатніх підстав для пред`явлення даного позову в інтересах держави та вважає, що прокурором належним чином обґрунтовано правові підстави звернення до суду з даним позовом.

Правомірність представництва прокурором інтересів держави в особі Держлісагентства також підтверджується висновками Верховного Суду у аналогічних справах, викладеними у постановах від 10.05.2022 року у справі №354/660/15-ц, від 25.05.2022 року у справі № 354/611/15-ц, від 02.06.2022 рокуу справі № 354/622/15-ц тау справі № 354/601/15-ц, від 20.07.2022 року у справі № 354/608/15-ц та у справі № 354/595/15-ц, від 27.07.2022 року у справі № 354/604/15-ц, від 21.09.2022 року у справі №354/606/15-ц, від 20.12.2023 року у справі 619/77/15-ц.

Із урахуванням викладеного, приймаючи до уваги те, що Держлісагентство в силу наданих йому повноважень здійснює управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління, а також об`єктами державної власності, які належать до сфери його управління до яких відносяться відповідні державні лісогосподарські підприємства, у тому числі ДП «Ворохтянське лісове господарство», суд не погоджується із доводами відповідачів про те, що Держлісагентство не є належним позивачем у даній справі та не вбачає підстав для відмови у позові з цієї підстави.

Відповідачами Поляницькою сільською радою Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_4 , АТ КБ «ПриватБанк» були подані заяви про застосування позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою №14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки(стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 року у справі №362/44/17).

За змістом ч.1 ст.261ЦКУкраїни позовнадавність застосовуєтьсялише занаявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16.

Таким чином,зважаючи на те, що суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову прокурора про визнання недійсним виданого ОСОБА_4 державного акту на право власності на землю серії ІФ №028019 без дати, підстави для застосування позовної давності за заявами відповідачів відсутні.

За такихобставин,суд,на основівсебічного,повного,об`єктивногота безпосередньогоз`ясуванняфактичних обставин,на якісторони посилаються,як напідставу своїхвимог ізаперечень,оцінивши наявніу справідокази засвоїм внутрішнімпереконанням,з`ясувавшиїх достатністьі взаємнийзв`язоку сукупності,приходить допереконання,що узадоволенні позовупершого заступникапрокурора Івано-Франківськоїобласної прокуратурив інтересахдержави вособі Держлісагентствадо Поляницькоїсільської радиНадвірнянського районуІвано-Франківськоїобласті, ОСОБА_4 ,Товариства зобмеженою відповідальністю«Зірка Буковелю»,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета споруна стороніпозивача ДП «Ворохтянськелісове господарство»,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета споруна сторонівідповідачів Національний Банк України, про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №0280019 без дати площею 0,2110 га слід відмовити, у зв`язку із обранням неналежного способу захисту.

Враховуючи те, що на момент подання позову органи прокуратури відповідно до ст.5 Закону України «Про судовий збір» були звільненні від сплати судового збору, судові витрати у даній справі відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України слід віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 89, 158, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Зірка Буковелю», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ДП «Ворохтянське лісове господарство», третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів-Національний Банк України про визнання недійсним державногоакту направо приватноївласності наземельну ділянкуплощею 0,2110га вс.Поляниця-відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Перший заступник прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури, місцезнаходження(76015, вул. Грюнвальдська, 11 м. Івано-Франківськ Івано-Франківська область), код ЄДРПОУ: 03530483.

Позивач: Державне агентство лісових ресурсів України, місце знаходження: 01601, вул. Ш. Руставеллі, 9-а м. Київ, код ЄДРПОУ:307507901.

Відповідач: Поляницька сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області, місце знаходження: 78593, вул. Карпатська, 1 с. Поляниця, Надвірнянський район Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ: 25596005.

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Зірка Буковелю», місцезнаходження6 78593, уч. Щивки, 2/72 с. Поляниця Надвірнянський район Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ:33719262.

Третя особа: Державне підприємство «Ворохтянське лісове господарство», місце знаходження: 78595, вул. Д. Галицького, 118, смт. Ворохта Надвірнянський район Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ:20562421.

Третя особа: Національний Банк України, місцезнаходження: вул. Інститутська, 9 м. Київ, код ЄДРПОУ: 00032106.

Повне судове рішення складено 14 червня 2024 року.

Головуючий суддя: Т.Л. Ваврійчук