Справа № 930/509/24

Провадження № 22-ц/801/1122/2024

Категорія: 62

Головуючий у суді 1-ї інстанції Алєксєєнко В. М.

Доповідач:Рибчинський В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2024 рокуСправа № 930/509/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати

у цивільних справах:

судді-доповідача Рибчинського В.П.,

суддів Голоти Л.О., Оніщука В.В.,

за участі секретаря судового засідання Луцишина О.П., прокурора ОСОБА_1 , розглянувши увідкритому судовомузасіданні апеляційнускаргу керівника Немирівської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі Райгородської сільської ради Вінницької області, на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 18 березня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Райгородської сільської ради про встановлення факту належності особі правовстановлюючого документу та визнання права користування на земельну ділянку в порядку спадкування,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до Немирівського районного суду Вінницької області з позовом до Райгородської сільської ради про встановлення факту належності особі правовстановлюючого документу та визнання права користування на земельну ділянку в порядку спадкування.

Свої позовні вимоги позивачі мотивували тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 .

Відповідно до рішення 13 сесії 21 скликання Ситковецької Ради народних депутатів від 04 березня 1995 року №13, ОСОБА_4 надано у постійне користування земельну ділянку площею 50,00 га в межах території Ситковецької селищної ради Вінницької області, для ведення селянського (фермерського) господарства.

30 березня 1993 року ОСОБА_4 отримано державний акт на право постійного користування землею, який зареєстровано в Книзі записів державних актів про право постійного користування за № 49. Тобто, за життя ОСОБА_4 належало право постійного користування земельною ділянкою, що розташована на території Ситковецької селищної ради Гайсинського (Немирівського) району Вінницької області, площею 50,00 га. кадастровий номер якої 0523055600:01:001:0094 для ведення селянського (фермерського) господарства. Однак, в правовстановлюючому документі на спадкове майно, земельну ділянку площею 50,00 га., а саме в Державному акті на право постійного користування земельною ділянкою,що виданий31.03.1993 року тазареєстровано вКнизі записівдержавних актівпро правопостійного користуванняза №49., допущено описку, а саме: прізвище землекористувача записано - « ОСОБА_5 », тоді як, відповідно до свідоцтва про смерть, свідоцтва про укладення шлюбу, а також свідоцтва про право на спадщину за законом від 12.11.2021 року прізвище спадкодавця написано « ОСОБА_6 ».

В зв`язку із оформленням спадщини виникла необхідність у встановленні факту належності правовстановлюючого документу, Державного акту на право постійного користування землею, виданого 31 березня 1993 року Ситковецькою селищною радою.

Окрім того, після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне йому майно, у тому числі і земельну ділянку загальною площею 50,00 га, яку відповідно до ст.1268 ЦК України, як спадкоємці першої черги за законом, прийняли його дружина ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 , тобто позивачі.

Постановами державного нотаріуса Немирівської нотаріальної контори від 21 грудня 2023 року № 1376/02-31 та від 27.01.2024року № 94/02-31, спадкоємцям ОСОБА_4 померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку земельної ділянки кожному, загальна площа якої 50,00 га. надану для ведення селянського фермерського господарства, у зв`язку з ненаданням документів, які б підтверджували право власності на спірну земельну ділянку.

Зважаючи на те, що до складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та не припинилися внаслідокйого смерті, позивачі вважають, що мають право постійного користування у порядку спадкування на земельну ділянку площею 50,00 га, яка належала ОСОБА_4 на підставі державного акту на право постійного користування землею.

Рішенням Немирівського районногосуду Вінницькоїобласті від18березня 2024року позов задоволено.

Встановлено, що Державний акт на право постійного користування землею виданий 31 березня 1993року Ситковецькою селищною радою на імя ОСОБА_7 , є правовстановлюючим документом ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право постійного користування 1/2 часткою землі, загальна площа якої 50,00 га, кадастровий номер 0523055600:01:001:0094, що належала померлому на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 31.03.1993 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 49.

Визнано за ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 ,в порядкуспадкуваннязазаконом післясмерті ОСОБА_4 померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ,право постійногокористування 1/2часткою землі,загальна площаякої 50,00га,кадастровий номер0523055600:01:001:0094,що належалапомерлому напідставі Державногоакту направо постійногокористування землеювід 31.03.1993року,зареєстрованого вКнизі записівдержавних актівна правопостійного користуванняземлею за№ 49.

Не погоджуючисьз такимрішенням суду керівникНемирівської окружноїпрокуратури,в інтересахдержави вособі Райгородськоїсільської радиВінницької області, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати в частині визнання в порядку спадкування права постійного користування за позивачами земельною ділянкою кадастровий номер 0523055600:01:001:0094 і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, керівник Немирівської окружної прокуратури зазначив, що оскільки ОСОБА_4 було надано право користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства, яке не є емфітевзисом, суперфіцієм чи сервітутом, вказане право не може входити до складу спадщини та спадкуватися, що свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції.

Крім того, прокурор вказав, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (спадкоємці) не можуть набувати в порядку спадкування право постійного користування землею, набуте спадкодавцем на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, оскільки відповідно до норм чинного законодавства таке право не може спадкуватися.

Також, скаржник стверджує, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства, як юридичної особи, право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства. Тому зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної земельної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.

Відповідно до відкритих даних, особа, якій видано державний акт на право користування землею (кадастровий номер 0523055600:01:001:0094) 24.02.1995 року створила фермерське господарство « ОСОБА_7 » (ЄДРПОУ 23055707).

Таким, чином, скаржник вважає, що постійним користувачем вказаної вище ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Учасники справи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та представник Райгородської сільської ради в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причин неявки не повідомили, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Отже, рішення суду в частині позовних вимог про встановлення факту належності особі правовстановлюючого документу апеляційним судом не перевіряється, оскільки в цій частині не оскаржується.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, дійшла наступних висновків.

Перевіряючи правомірність звернення прокуратури до суду із апеляційною скаргою, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Так, п. 2 ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про прокуратуру» передбачено, що на прокуратуру покладаються функції, зокрема представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого

У даній справі, прокурор зазначав, що підставою для представництва інтересів держави в особі Райгородської сільської ради є те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про визнання права постійного користування земельною ділянкою комунальної власності за особами, які не мали права на її спадкування, спричинив порушення інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування, оскільки рішення суду суперечить законам України та судовій практиці.

Прокурор зазначив, що Райгородська сільська рада Вінницької області позов визнала повністю, проти задоволення позовних вимог не заперечувала.

Крім того, відповідно до листа Райгородської сільської ради від 10.04.2024 року № 02.19 остання апеляційну скаргу на рішення суду не подаватиме.

Враховуючи викладене, наявні підстави, що визначені ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» для пред`явлення апеляційної скарги Немирівською окружною прокуратурою.

Згідно з ч. 3ст. 12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).

Згідно з ч. 1-3,5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованими. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК Українипередбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення суду першої інстанції відповідає не повністю.

Судом встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18.08.2023, земельна ділянка із кадастровим номер 0523055600:01:001:0094, площею 50 га, що розташована в смт. Ситківці Немирівського району Вінницької області, на належить на праві власності Територіальній громаді в особі Ситковецької селищної ради, перебуває у постійному користуванні ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право постійного користування, виданого 31.03.1993 Ситковецькою селищною радою Немирівського району Вінницької області для ведення селянського (фермерського ) господарства.

Відповідно до відповіді № 929/25-23 від 26.10.2023 із Відділу №2 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_2 отримала завірену копію архівного примірника державного акту на право постійного користування землею, розташованою на території Ситковецької селищної ради для ведення селянського (фермерського) господарства - 50 га, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 31.03.1993 за № 49 та виданий ОСОБА_7 .

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею, такий акт виданий ОСОБА_7 Ситковецькою селищною радою народних депутатів Немирівського району Вінницької області у тому, що землекористувачу надається у постіне користування 50,33 га землі в межах згідно з планом землекористування. Землю надано у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства - 50,00 га, особистого підсобного господарства - 0,33 га, відповідно до рішення 13 сесії 21 скликання Ситковецької Ради народних депутатів від 04.03.1993 №13. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №49.

Відповідно до свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 є дружиною ОСОБА_4 .

Постановами державного нотаріуса Немирівської нотаріальної контори від 21 грудня 2023 року №1376/02-31 та від 27.01.2024 року № 94/02-31, спадкоємцям ОСОБА_4 померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку земельної ділянки кожному, загальна площа якої 50,00 га. наданої для ведення селянського фермерського господарства, у зв`язку із відсутністю у спадкоємців необхідних для видачі свідоцтв про право на спадщину документів.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ні за життя, ні після смерті ОСОБА_4 належне йому право постійного користування спірною земельною ділянкою не було припинене, доказів протилежного матеріали справи не містять, отже право постійного користування спірною земельною ділянкою входить до складу спадщини після смерті останнього, фактом його смерті це речове право припинено не було, а тому позивачі його успадкували як спадкоємці першої черги за законом.

Апеляційний суд не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з п. «а» ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Стаття 23 ЗУ «Про фермерське господарство» передбачає, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 92 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою визначалося як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно з ч. 1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Згідно з ч. 1 ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до ч. 2 ст. 407 ЦК України та ч. 2 ст. 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.

Успадкування землі і майна селянського (фермерського) господарства здійснюється відповідно до земельного та цивільного законодавства України (стаття 19 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство»).

Статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

За змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 ЗУ «Про селянське (фермерське) господарство», статей 1, 5, 7, 8 і 12 ЗУ «Про фермерське господарство», статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України.

За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати.

А тому, таке право за загальним правилом входить до складу спадщини.

Проте, право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство.

Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

Майно фермерського господарства належить йому на праві власності (ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про фермерське господарство»).

Фермерське господарство, як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання (ч. 1 ст. 22 цього Закону).

Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (ч. 1 ст. 23 того ж Закону).

У випадку смерті засновника (члена) селянського (фермерського) господарства його спадкоємці мають право на спадкування цього господарства (прав засновника, члена).

За наявності у фермерського господарства статутного (складеного) капіталу з розподілом часток між його засновником, членами спадкоємці засновника (члена) фермерського господарства спадкують відповідні права засновника (члена), якому належала відповідна частка у статутному (складеному) капіталі.

Як було встановлено, ОСОБА_4 , кому видано державний акт на право користування землею (кадастровий номер 0523055600:01:001:0094) 24.02.1995 року створив фермерське господарство « ОСОБА_7 » (ЄДРПОУ 23055707).

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки. З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. У такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

У даній справі ОСОБА_4 отримав спірну земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства як засновник такого господарства.

До смерті ОСОБА_4 спірна земельна ділянка використовувалася фермерським господарством« ОСОБА_7 » та у зв`язку із смертю засновника господарства право користування цією ділянкою не припинилося.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачами права постійного користування спірною земельною ділянкою, з цільовим призначенням для ведення селянського (фермерського) господарства, так як з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства.

Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.

На вказане суд першої інстанції уваги не звернув, в зв`язку із чим дійшов невірного висновку про задоволення позовних вимог про визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування.

Оскаржуване рішення як таке, що суперечить нормам матеріального та процесуального права підлягає скасуванню в оскаржуваній частині з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу керівника Немирівської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі Райгородської сільської ради Вінницької області, задовольнити.

Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 18 березня 2024 року скасувати в частині визнання за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право постійного користування 1/2 часткою землі, загальна площа якої 50,00 га, кадастровий номер 0523055600:01:001:0094, що належала померлому на підставі Державного Акта на право постійного користування землею від 31.03.1993 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 49, та визнання за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право постійного користування 1/2 часткою землі, загальна площа якої 50,00 га, кадастровий номер 0523055600:01:001:0094, що належала померлому на підставі Державного Акта на право постійного користування землею від 31.03.1993року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 49.

Стягнути із ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Вінницької обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02909909) сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3738,60 грн.

Стягнути із ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Вінницької обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02909909) сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3738,60 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 13 червня 2024 року.

Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський

Судді: Л.О. Голота

В.В. Оніщук