ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 645/8003/21 Номер провадження 22-ц/814/1782/24Головуючий у 1-й інстанції Андрієнко Г.В. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді Бутенко С. Б.

Суддів Обідіної О. І., Прядкіної О. В.

за участю секретаря Ракович Д. Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Марцонь Дмитра Григоровича

на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 10 січня 2024 року у складі судді Андрієнко Г. В.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Філіп Морріс Україна» про стягнення невиплаченої заробітної плати, відновлення попередніх умов праці, які обумовлені укладеним трудовим договором,

в с т а н о в и в:

У листопаді2021року ОСОБА_1 звернувся до Фрунзенського районного суду м. Харкова із позовом до ПрАТ «Філіп Морріс Україна» про стягнення невиплаченої заробітної плати, відновлення попередніх умов праці, які обумовлені укладеним трудовим договором.

Позов мотивовано тим, що з 15.04.2014 він був прийнятий на роботу в ПрАТ «Філіп Морріс Україна» на посаду менеджера послуг з постачання відповідно до наказу ПрАТ «Філіп Морріс Україна» № 33 від 15.04.2014. Робочий час на підприємстві становить 40 годин на тиждень.

На дату звернення до суду з позовом він продовжує перебувати в трудових відносинах з відповідачем. Одночасно з цим користується гарантіями, передбаченими статтею 119 КЗпП України щодо збереження за ним місця роботи, посади і середнього заробітку.

Проте, за серпень-жовтень 2021 року заробітна плата йому була виплачена лише частково - в розмірі 4 653,93 грн за серпень, 4 683,79 грн за вересень та 6 046,44 грн за жовтень.

Вказував, що відповідач не надав йому жодного документу, якій би свідчив про зменшення розміру заробітної плати, а також не надав таких документів на адвокатський запит його представника - адвоката Марцонь Д. Г.

Виходячи із середньоденної заробітної плати 343,18 грн, за його розрахунком заборгованість складає 157 235,38 грн, яку відповідач зобов`язаний йому сплатити.

05 січня 2022 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій вказував, що 24.03.2016 ним було укладено контракт про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України на період з 24.03.2016 до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію.

Вказував, що відповідно до норм Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» на підставі статті 21 цього Закону він був звільненим з роботи на час виконання обов`язків, пов`язаних із прийняттям на військову службу, а тому був увільненим від виконання своїх трудових обов`язків, передбачених трудовим договором між ним та ПрАТ «ФМУ» і на нього не поширюються вимоги внутрішнього трудового розпорядку, відтак і зміна істотних умов праці відносно нього є незаконною, протиправною та такою, що порушує його трудові права.

Крім того, відповідачем був порушений порядок повідомлення його про зміну істотних умов праці, так як він не був повідомлений не пізніше ніж за два місяця.

Вважає, що вказані зміни є економічно необґрунтованими та мали на меті порушення саме його трудових прав.

Посилаючись на викладене та з у рахуванням заяви про уточнення позовних вимог, остаточно просив суд поновити йому, ОСОБА_1 , попередні умови праці, обумовлені трудовим договором від 15.04.2014 укладеним між ПрАТ «ФМУ» та ОСОБА_1 , та стягнути з ПрАТ «ФМУ» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період з 01.08.2021 по 31.10.2021 в сумі 157235,38 грн.

На підставі розпорядження Верховного Суду від 08.03.2022 № 2/0/9/-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» справу було передано для розгляду за підсудністю до Октябрського районного суду м. Полтави.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 10 січня 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Філіп Морріс Україна» витрати на правову допомогу в сумі 30 000 грн.

Рішення суду мотивовано необґрунтованістю заявлених позовних вимог, оскільки позивач був належним чином повідомлений про зміну істотних умов праці.

Не погодившись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Марцонь Д. Г. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції не застосував закон, який підлягав застосуванню - частину четверту статті 32 КЗпП України, яка передбачає обов`язкові умови, за наявності яких зміни істотних умов праці безпосередньо застосовуються до працівника. Також суд не дослідив чи можливо було зберегти колишні істотні умови праці для позивача, який не надав дозволу на продовження роботи в нових істотних умовах праці.

Вказує, що суд першої інстанції визнав встановленими обставини повідомлення позивача про зміну істотних умов праці, що мають значення для справи, які є недоведеними, так як наявні в матеріалах справи докази на підтвердження вказаної обставини в своїй сукупності є недостатніми.

Зазначає, що судом неправильно застосовано норму частини другої статті 21 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та статті 119 КЗпП України, оскільки у зв`язку із прийняттям позивача на військову службу він є працівником зі спеціальним статусом, який передбачає наявність виключно гарантій, передбачених статтею 119 КЗпП України та частини другої статті 21 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», він увільнений від виконання будь-яких обов`язків, передбачених трудовим договором, наказами (розпорядженнями) роботодавця та трудового законодавства до закінчення особливого періоду, оголошення рішення про демобілізацію або до дня фактичного звільнення, а відтак і не може погодитися чи відмовитись від зміни істотних умов праці.

Звертає увагу на те, що зміна істотних умов праці може бути визнана законною лише в разі, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці. В даній справі є недоведеними обставини необхідності змін в організації виробництва і праці та зміни у зв`язку з цим істотних умов праці позивача.

В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ПрАТ «ФМУ» - адвокат Петров О. Г. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обґрунтоване.

Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374, статті 375 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

По справі встановлено, що на підставі наказу ПрАТ «ФМУ» № 33 від 15.04.2014 ОСОБА_1 з 15.04.2014 було прийнято на роботу у відділ централізованого забезпечення на посаду менеджера з послуг постачання з посадовим окладом 29 615 грн та укладено трудовий договір у письмовій формі.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01.04.2014 № 78-ос ОСОБА_1 був призначений до ІНФОРМАЦІЯ_2 від 01.04.2014 № 71-Ос зарахований до списків особового складу загону і всі види забезпечення з 01.04.2014 на період мобілізації.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18.03.2015 № 144-ос капітана ОСОБА_1 звільнено з військової служби за підпунктом «а» пункту 3 частини восьмої статті 26 у запас ЗСУ та наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону управління від 18.03.2015 № 77-ос ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 18.03.2015.

19 березня 2015 року ОСОБА_1 вийшов на роботу для виконання своїх трудових обов`язків менеджера з послуг постачання ПрАТ «ФМУ» та пропрацював три робочих дні -19, 20, 24 березня 2015 року.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24.03.2015 № 165-ос капітан ОСОБА_1 прибув для проходження військової служби за призовом під час мобілізації та знову призначений до НОМЕР_1 прикордонного загону Східного регіонального управління та наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_3 від 24.03.2015 № 90-ос зарахований до списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 24.03.2015.

24 березня 2016 року ОСОБА_1 уклав Контракт № 2145 про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України з 24.03.2016 до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію.

У зв`язку з цим відповідно до наказу начальника Східного регіонального управління (І категорії) від 24.03.2016 № 126-ос майора ОСОБА_1 прийнято на військову службу за контрактом.

Станом на 10.09.2021 він проходив військову службу в НОМЕР_1 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_2 ) Східного регіонального управління на посаді заступника начальника відділу - начальника відділення проходження служби особовим складом відділу кадрів НОМЕР_1 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Наказом ПрАТ «ФМУ» № 44 від 21.05.2021 у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці на ПрАТ «ФМУ» за посадою менеджера з послуг постачання, яку обіймає ОСОБА_1 , було змінено істотні умови праці, а саме встановлено з 01.08.2021 для посади менеджера з послуг постачання неповний робочий час (неповний робочий тиждень) з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу з наступним графіком роботи: кожну п`ятницю (крім святкових і неробочих днів) з 9:00 до 13:00 год.

26 травня 2021 року ОСОБА_1 було повідомлено про зміну істотних умов праці, проте від отримання повідомлення про зміну істотних умов праці ОСОБА_1 відмовився, про що 26.05.2021 менеджером з роботи з персоналом ПрАТ «ФМУ» ОСОБА_2 у присутності начальника технічного відділу О. Коробки та начальника відділу ОП та НС С. Руссо було складено акт про ознайомлення ОСОБА_1 із змістом повідомлення про зміну істотних умов праці та про відмову позивача від підписання даних документів.

20 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до директора з виробництва ПрАТ «ФМУ» Гаріпа Левента із заявою про призначення його на рівну посаду із повною зайнятістю та збереженням гарантій, передбачених статтями 119 КЗпП України та пункту 13 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту». У відповідь на дану заяву позивач отримав лист із роз`ясненнями щодо необхідності змін в організації виробництва і праці на підприємстві, а тому за посадою, яку обіймає позивач, з 01.08.2021 запроваджуються зміни істотних умов праці, зокрема, встановлення неповного робочого часу з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу.

04 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до директора з виробництва ПрАТ «ФМУ» Гаріпа Левента із листом щодо роз`яснення виконання гарантій стосовно зберігання за ним середньої заробітної плати, на який отримав відповідь від 27.08.2021 за вих. № 08/051 про те, що середня заробітна плата розраховується на підприємстві відповідно до положень чинного законодавства.

09 листопада 2021 року ОСОБА_1 направив на адресу ПрАТ «ФМУ» досудову вимогу-претензію про сплату невиплаченої заробітної плати за період з серпня по жовтень 2021 року.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що впровадження змін в організації виробництва і праці є правом підприємства, як суб`єкта господарювання, чинне законодавство не зобов`язує підприємство наводити та роз`яснювати працівникам економічне обґрунтування впровадження таких змін, а тому дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача недоплаченої заробітної плати та зобов`язання поновлення попередніх умов праці, оскільки позивач був належним чином повідомлений про зміну істотних умов праці, а тарифні ставки та посадовий оклад на підприємстві не змінилися.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Згідно з частиною другою статті 39 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ) громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема, частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

Частиною третьою статті 119 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Зазначена правова норма передбачає, що між працівником, призваним на військову службу в особливий період, та роботодавцем зберігаються трудові відносини. Такий працівник лише увільняється від виконання обов`язків із збереженням місця роботи, посади та виплатою середнього заробітку строком до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Аналогічні положення містяться і устатті 1 Закону України «Про оплату праці».

За змістом статті 21КЗпП України роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату на виконану ним роботу, визначену трудовою угодою.

Робочий час - це установлений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи та умов трудового договору повинен виконувати свої трудові обов`язки.

У зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці (частина третя статті 32 КЗпП України).

Про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни (стаття 103 КЗпП України, частина друга статті 29 Закону України «Про оплату праці»).

При цьому законом не передбачено механізм та форму повідомлення працівника про зміну істотних умов праці. Обов`язок роботодавця вважається виконаним, коли відповідні умови були доведені до відома працівника, що підтверджено належними доказами.

У разі відмови працівника від продовження роботи у нових умовах, роботодавець має право розірвати з ним трудовий договір після закінчення двох місяців з моменту попередження на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України.

Не згода працівника на продовження роботи в нових умовах не є підставою для збереження попередніх умов праці і чинне законодавство не зобов`язує роботодавця зберігати для працівників, які користуються гарантіями, передбаченими статтею 119 КЗпП України, існуючи умови праці, якщо їх збереження є неможливим з огляду на зміни в організації виробництва і праці.

У справі, яка переглядається, судом установлено, що 21 травня 2021 року у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці ПрАТ «ФМУ» на підставі статті 32 КЗпП України з 01.08.2021 змінено умови праці за посадою менеджер з послуг постачання ПрАТ «ФМУ», що зберігається за позивачем, із встановленням неповного робочого часу (неповного робочого тижня) з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу за встановленим графіком, що передбачає тривалість робочого часу працівника 4 години на тиждень.

Про наступні зміни в організації праці та її оплати ОСОБА_1 був повідомлений 26.05.2021, що підтверджується актом, складеним працівниками ПрАТ «ФМУ», та визнавалось і самім позивачем, зокрема, у його заяві від 20.07.2021, адресованій Директору з виробництва Гаріпу Левенту.

Власне сприйняття позивачем даного повідомлення, як попередження про скорочення посади, не спростовує факту того, що з 26 травня 2021 року він був обізнаний про зменшення тривалості робочого часу за посадою менеджера з послуг постачання до 4 годин на тиждень та пропорційною оплатою праці, що є зміною істотних умов праці. Незгода позивача із такими змінами не зобов`язує відповідача зберігати за працівником норми тривалості робочого часу, які діяли до таких змін - 40 годин на тиждень, та здійснювати оплату праці понад встановлені нові норми, що не корелюється з положеннями статей 21, 94 КЗпП України, статті 1 Закону України «Про оплату праці» щодо оплати праці працівникові за виконану роботу (відпрацьований робочий час).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 582/1001/15-ц (провадження № 14-286цс18) викладений правовий висновок, що зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку зі зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.

Таким чином, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці.

Оскільки повідомлені позивачеві нові умови праці стосувались тієї самої посади - менеджера з послуг постачання, але зі скороченням тривалості робочого часу, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги представника позивача щодо невиконання відповідачем вимог про повідомлення позивача не пізніше ніж за два місяці про істотні зміни умов праці, що спростовується наявними у справі доказами, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів наявності змін в організації виробництва і праці у ПрАТ «ФМУ», а також запровадження таких змін лише відносно позивача, є необґрунтованими.

Доцільність запровадження відповідачем вищенаведених змін в організації виробництва і праці, а також право відповідача на запровадження таких змін передбачено статями 42, 44 Господарського кодексу України (далі - ГК України), якими визначено, що суб`єктам підприємницької діяльності надано право самостійно визначати порядок залучення та використання матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів (в тому числі і трудових), самостійно встановлювати та змінювати організацію виробництва і праці.

Відповідно до частини першої статті 62 ГК України підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з частиною першою статті 64 ГК України підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо).

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис (частина третя статті 64 ГК України).

Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

Відповідач вправі впроваджувати зміни в організації виробництва і праці як в цілому по підприємству, так і в окремих підрозділах, або по відношенню до окремих працівників, які вважає за доцільне для покращення ефективності своєї діяльності (постанова Верховного Суду від 22 травня 2023 року у справі № 212/2542/22 (провадження № 61-162св23)).

Таким чином, встановивши, що відповідачем впроваджено зміни в організації виробництва і праці, які стосуються посади позивача, що є правом підприємства, як суб`єкта господарювання, а незгода позивача з новими умовами праці не впливає на правомочність такого рішення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 за їх безпідставністю.

Доводами апеляційної скарги такі висновки суду не спростовуються.

Посилання апелянта на факт продовження трудових правовідносин з позивачем після зміни істотних умов праці без його згоди не є підставою для відновлення попередніх умов оплати праці та не свідчить про порушення прав позивача, оскільки на час проходження військової служби на ОСОБА_1 поширюються гарантії, встановлені частиною третьою статті 119 КЗпП України щодо збереження місця роботи і посади на підприємстві, у якому він працював на час призову, тому він не може бути звільнений за пунктом 6 статті 36 КЗпП України з ініціативи роботодавця і ця обставина жодним чином не впливає на право роботодавця самостійно встановлювати та змінювати організацію виробництва і праці, у тому числі осіб увільнених від виконання трудових обов`язків у зв`язку з призивом на військову службу, за наявності для того відповідних підстав. Факту дискримінації по відношенню до позивача при зміні істотних умов праці у ПрАТ «ФМУ» по справі не встановлено і суду таких обставин не доведено, а твердження апелянта в цій частині ґрунтуються на припущеннях, що відповідно до вимог частини шостої статті 81 ЦПК України не є способом доказування.

Помилковим є і посилання апелянта на норми частини другої статті 21 Закону № 2232-ХІІ та статті 651 ЦК України, які на спірні правовідносини не поширюються та їх застосування ґрунтується на власному тлумаченні позивачем та його представником предмета регулювання даних правових норм та характеру спірних правовідносин сторін.

Оскільки порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення апелянтом не доведено та не встановлено апеляційним судом, колегія суддів залишає апеляційну скаргу представника позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін, як законне та обґрунтоване.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Марцонь Дмитра Григоровича залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 10 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. Б. Бутенко

Судді О. І. Обідіна

О. В. Прядкіна