Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 761/20412/23
Провадження №1-кп/761/2128/2024
В И Р О К
іменем України
07 червня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
при секретарі ОСОБА_4 ,
за участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Миропілля, Краснопільського району, Сумської області, громадянина України, українця, маючого спеціальне звання «майор міліції», колишнього начальника Балаклавського РВ УМВС України в м. Севастополі, останнє відоме місце перебування: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 (в редакції закону від № 2341-III від 05.04.2001) КК України,
У С Т А Н О В И В:
відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19, ст. 68 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 5, ч. 1 ст. 72, ст. 73 Конституції України передбачено, що Україна є республікою. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їх повноважень, встановлених Конституцією України.
Крім того ч. 2 ст. 72 Конституції України передбачено, що всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
Відповідно до ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.
Незважаючи на це, у приміщенні Верховної Ради АР Крим 06.03.2014 у порушення ч. 3 ст. 2, ст. 72, ст. 73, п. 2 ч. 1 ст. 85, ст. 132 Конституції України та п. 2 ч. 3 ст. 3, ст.ст. 18, 27 Закону України «Про всеукраїнський референдум» депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято незаконну постанову № 1702-6/14 «О проведении общекрымского референдума», в якій визначено дату такого волевиявлення - 16.03.2014, на яке виносилося питання про входження АР Крим до складу Російської Федерації на правах суб`єкта федерації.
Відповідно до зазначеної постанови 16.03.2014 на території Автономної Республіки Крим проведено незаконний референдум, результатом якого стала тимчасова окупація території АР Крим і міста Севастополя, а також їх входження до складу Російської Федерації на правах суб`єкта федерації.
Результати «референдуму» не визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації. Відповідно до п. 5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014 «Територіальна цілісність України», проведений 16.03.2014 в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі референдум не маючи законної сили не може бути основою для будь-якої зміни статусу Автономної Республіки Крим або м. Севастополя.
Також, в пункті 1 вказаної Резолюції зазначено, що Генеральна Асамблея ООН підтверджує свою прихильність суверенітету, політичної незалежності, єдності і територіальної цілісності України в її міжнародно визнаних кордонах.
У подальшому, 17.03.2014 депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято постанову № 1745-6/14 «О независимости Крыма», згідно з якою на підставі, так званої, «Декларації про незалежність Республіки Крим», прийнятої на позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради АР Крим 11.03.2014 та позачерговому пленарному засіданні Севастопольської міської ради 11.03.2014, створено нелегітимне державне утворення «Республика Крым».
Крім того, Верховною Радою АР Крим ухвалено постанову № 1748-6/14 від 17.03.2014 «О правоприемстве Республики Крым», пунктом 1 якої передбачено, що «с момента провозглашения Республики Крым как независимого суверенного государства высшим органом власти Республики Крым является Государственный Совет Республики Крым - парламент Республики Крым в депутатском составе шестого созыва Верховной Рады Автономной Республики Крым на срок полномочий до сентября 2015 года».
Надалі, 18.03.2014 між Російською Федерацією та представниками нелегітимного державного утворення «Республика Крым» ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 підписано договір про входження території АР Крим та м. Севастополя до складу Російської Федерації.
Вищезазначене свідчить про проведення представниками російської Федерації та її федеральних органів підривної діяльності проти України.
Статтями 1-3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII визначено, що сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій, внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України є тимчасово окупованою територією внаслідок збройної агресії російської федерації з 20 лютого 2014 року.
Згідно із ст. 1 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 за № 565-XII, який діяв до 07.11.2015 (далі Закон України «Про міліцію») міліція в Україні державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Відповідно до ст. 4 вказаного закону правовою основою діяльності міліції єс: Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, Загальна декларація прав людини, міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому порядку. Крім того, згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про міліцію» визначено, що міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінальну процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції. У відповідності до ч. 6 вказаної статті у своїй діяльності міліція підпорядковується Міністерству внутрішніх справ України.
Частиною 8 цієї ж статті визначено, що в Автономній Республіці Крим, областях, містах, районах міліцією керують відповідно начальники головних управлінь, управлінь Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, начальники районних, районних у містах, міських, лінійних управлінь (відділів) головних управлінь, управлінь Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
У відповідності до присяги працівника органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1991 № 382 (яка діяла до 30.03.2016) кожен громадянин України, вступаючи на службу до органів внутрішніх справ України, складає Присягу і урочисто клянеться завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю. Мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров`я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок. У той же час, самопроголошеною владою так званої «Республіки Крим» за сприяння російської федерації були незаконно створені, у тому числі органи міліції.
Здійснюючи підривну діяльність проти України, представники органів державної влади іноземної держави утворили на окупованій території України федеральні органи державної влади, місцевого самоврядування, органи внутрішніх справ, прокуратури та інші правоохоронні органи російської федерації з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим.
Разом з цим, 21.03.2014 Державною Думою російської федерації прийнято Федеральний конституційний закон № 6-ФКЗ «О принятии в российскую федерацию Республики Крым и образовании в составе российской федерации новых субъектов Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
Відповідно до ст. 7 зазначеного закону співробітники органів безпеки, митниці та міліції Республіки Крим, співробітники інших державних органів, які заміщають посади у зазначених органах на день прийняття до російської федерації Республіки Крим та освіти у складі російської федерації нових суб`єктів, мають переважне право на вступ на службу до органів федеральної служби безпеки, митних органи російської федерації та органів внутрішніх справ російської Федерації, інші державних органів, що створюються відповідно до законодавства російської федерації на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя, за наявності у них громадянства російської федерації, а також за умови складання ними іспиту на знания законодавства російської федерації та їх відповідності вимогам, які пред`являються законодавством російської федерації до співробітників зазначених органів.
Незважаючи на наявність легітимного керівництва ГУ МВС України в АР Крим, колишнім працівником ОСОБА_11 у взаємодії з керівництвом Президії Верховної Ради Автономної Республіки Крим та представниками незаконних військових формувань здійснено самовільне протиправне присвоєння владних повноважень виконувача обов`язків міністра внутрішніх справ по Автономній Республіці Крим з подальшими незаконними діями, у тому числі проведенням кадрових призначень та звільненням працівників органів внутрішніх справ.
Поряд з цим, установлено, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , прийняв присягу працівника органів внутрішніх справ України, відповідно до змісту якої він урочисто присягнув залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю. Мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров`я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок. Наказом Міністерства внутрішніх справ України його було призначено на посаду начальника Балаклавського РВ УМВС України в м. Севастополі.
У подальшому, в лютому березні 2014 року, більш точну дату встановити не виявилось за можливим, у невстановленому досудовим розслідуванням місці, не встановленими слідством особами ОСОБА_7 запропоновано перейти до незаконно створеного « ІНФОРМАЦІЯ_3 », яке увійшло до складу « ІНФОРМАЦІЯ_4 », та стати керівником незаконно утвореного « ІНФОРМАЦІЯ_5 ».
ОСОБА_7 , будучи громадянином України, службовою особою, яка займає відповідальне становище, працівником правоохоронного органу. достовірно знаючи про незаконність створения окупаційною владою рф « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та призначення ОСОБА_11 на посаду «временно исполняющим обязанности министра» незаконно створеного « ІНФОРМАЦІЯ_3 », а також проведения на території АР Крим та міста Севастополя референдуму, наслідком якого стало відокремлення вказаних адміністративно-територіальних одиниць та приєднання їх до складу російської федерації, маючи на меті сприяти представникам російської федерації у проведенні підривної діяльності на території України та подальшої окупації території АР Крим погодився на незаконну пропозицію продовжити роботу керівником незаконно утвореного «Отдела МВД по Гагаринскому району города Севастополя», без підпорядкування Міністру внутрішніх справ України.
Допомога ОСОБА_7 іноземній державі та її представникам у створенні та функціонуванні органів внутрішніх справ російської федерації та придушення спротивів окупації півострова з боку громадян України на території АР Крим призвели до посилення заходів тимчасової окупації півострова Крим.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 16.05.2023 року надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування стосовно ОСОБА_12 .
Відповідно до ст.297-1 КПК України спеціальне досудове розслідування (in absentia) здійснюється стосовно одного чи декількох підозрюваних згідно із загальними правилами досудового розслідування, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цієї глави. Спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених статтями 109, 110, 110-2, 111, 111-1, 111-2, 112, 113, 114, 114-1, 114-2, 115, 116, 118, частиною другою статті 121, частиною другою статті 127, частинами другою і третьою статті 146, статтями 146-1, 147, частинами другою - п`ятою статті 191 (у випадку зловживання службовою особою своїм службовим становищем), статтями 209, 255-258, 258-1, 258-2, 258-3, 258-4, 258-5, 348, 364, 364-1, 365, 365-2, 368, 368-2, 368-3, 368-4, 369, 369- 2, 370, 379, 400, 408, 436, 436-1, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 443, 444, 445, 446, 447 Кримінального кодексу України, стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук.
Відповідно до ч.3 ст.323 КПК України судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.
Відповідно з вищевказаним виклики в судові засідання ОСОБА_7 здійснювались шляхом розміщення оголошень в газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному сайті Офісу Генерального прокурора. Копії вказаних оголошень наявні в матеріалах кримінального провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.
Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч.3 ст. 323 КПК України) суд зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
Відповідно до ст.ст. 84-85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Допит обвинуваченого ОСОБА_7 з приводу пред`явленого йому органом досудового розслідування обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 (в редакції закону від № 2341-III від 05.04.2001) КК України, не проводився, оскільки здійснювалось спеціальне судове провадження без участі обвинуваченого.
Водночас, захисник ОСОБА_13 щодо пред`явленого обвинуваченому ОСОБА_7 органом досудового розслідування обвинувачення у вчиненні останнім кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 (в редакції закону від № 2341-III від 05.04.2001) КК України, заперечив вказуючи на відсутність достатніх доказів на підтвердження винуватості останнього у вказаному злочині.
Разом із тим, винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 (в редакції закону від № 2341-III від 05.04.2001) КК України, повністю доводиться сукупністю досліджених під час судового розгляду доказів, які були проаналізовані та оцінені судом у кримінальному провадженні, а саме:
-витяг з ЄРДР у кримінальному провадженні №22023000000000066 від 31.03.2023 р., відповідно до якого громадяни України бажаючи допомогти у створенні та функціонуванні в АР Крим системи органів державної влади Російської Федерації, у порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов`язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, діючи на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України в інтересах Російської Федерації, взяли участь у створенні на території АР Крим незаконних органів влади та вступили до лав так званого Міністерства внутрішніх справ по Республіці Крим, чим забезпечили посилення тимчасової окупації півострова Крим та функціонування незаконно створеної системи органів внутрішніх справ на вказаній території. Крім того, з матеріалів повідомлення ВБКОЗ ГУ СБУ в АР Крим вбачається, громадянин України ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , а також ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , будучи слідчими Сімферопольського МУ ГУ МВС України в АР Крим та Залізничного РВ Сімферопольського МУ ГУ МВС в АР Крим, відповідно, зрадили присязі працівника органів внутрішніх справ для виконання наказів керівництва самопроголошеного органу внутрішніх справ Російської Федерації на ТОТ АР Крим;
-Постанова про виділення матеріалів досудового розслідування від 31.03.2023, якою з матеріалів кримінального провадження №42017000000001114 від 11.04.2017 виділено в окреме провадження №22023000000000066 матеріали щодо підозри ОСОБА_7 у вчиненні діяння передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України з додатком у вигляді опису матеріалів;
-Копія повідомлення заступника начальника Департаменту захисту національної державності СБ України ОСОБА_16 від 06.04.2017 р., відповідно до якого Департаментом в ході проведення контррозвідувальних та оперативно-розшукових заходів встановлено, що ряд громадян України які, згідно із т.зв. «Кратким справочником телефонов сотрудников МВД по Республике Крым», є діючими співробітниками незаконно створеного правоохоронного органу на території тимчасово окупованої території АР Крим. При цьому, зазначені громадяни України у лютому-березні 2014 року, будучи працівниками МВС України та ГУ МВС України в АР Крим сприяли РФ в анексії АР Крим та в подальшому перейшли на службу до органів поліції окупанта. Також з`ясовано, що окремі із них підтримують сталі контакти зі своїми родичами, близькими та друзями на материковій частині України. Даний факт не виключає ймовірності використання т.зв. «співробітників МВС по Республіці Крим» та їх зв`язків на материковій частині України спецслужбами РФ для організації проведення на користь країни-агресора підривної роботи на території України;
-копія листа начальника Департаменту захисту національної державності СБ України ОСОБА_17 від 30.01.2017 №5/3/4-1557, яким останній надіслав отриманий оперативним шляхом « Краткий справочник телефонов сотрудников Министерства внутренних дел по республике Крым»;
-Краткий справочник телефонов сотрудников Министерства внутренних дел по республике Крым по состоянию на 23.01.2016
-Копія листа заступника начальника Департаменту кіберполіції Національної поліції України ОСОБА_19 №844/38/03-2016 від 16.03.2016, яким останній повідомляє, що на адресу Департаменту кіберполіції Національної поліції України надійшло доручення про проведення слідчих (розшукових) дій у порядку ст. 40 КПК України, по кримінальному провадженню, відомості про яке внесені до ЄРДР №42014000000001732 від 25.12.2014. В результаті проведеного моніторингу мережі загального доступу Інтернет було виявлено статті, аккаунти соціальних мереж колишніх працівників ГУМВС України в АР Крим та ГУМВС України в м. Севастополь, котрі перейшли на роботу до незаконно створених органів поліції по Республіці Крим та м. Севастополю. Серед переліку, зазначеному у листі наявна інформація стосовно ОСОБА_7
-Додаток №24 до копії листа заступника начальника Департаменту кіберполіції Національної поліції України ОСОБА_19 №844/38/03-2016 від 16.03.2016, який являє собою статтю на російській мові, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_7 принаймні до 10.10.2014 займав посаду «начальника отдела по Гагаринскому району города Севастополя»;
-Копія наказу Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_20 №1137 о/с від 23.06.2014, яким ряд осіб звільнено у запас (із постановленням на військовий облік) за порушення дисципліни, на підставі п. 64 «є» Положення про походження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. З вказаного наказу вбачається, що полковника міліції ОСОБА_7 звільнено з посади Балаклавського районного відділу Управління МВС України в м. Севастополі.
-Копія листа начальника Департаменту захисту національної державності СБ України ОСОБА_17 №5/3/4-10488 від 08.06.2016, яким останній надав список осіб працівників ГУ МВС України в АР Крим та УМВС в м. Севастополі, які у 2014 році звільнені зі служби в органах внутрішніх справ наказами МВС України, з додатком у вигляді таблиці, в якій наявний також і ОСОБА_7
-Протокол огляду від 07.12.2022, яким старший оперуповноважений в ОВС ДВБ НП України ОСОБА_21 у порядку ст.ст. 104-106, 223, 237 КПК України здійснено огляд електронних відомостей, розміщених у загальному доступі на веб-ресурсі за гіперпосиланням: ІНФОРМАЦІЯ_8 де за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_9 висвітлено публікацію: « ІНФОРМАЦІЯ_10 », яка розміщена ІНФОРМАЦІЯ_11 . А також оглянуто публікацію на веб-ресурсі « ІНФОРМАЦІЯ_12 » за посиланням " ІНФОРМАЦІЯ_13 ", де висвітлено публікацію « ОСОБА_22 взяли на горячем начальника ІНФОРМАЦІЯ_14 полковника полиции ОСОБА_23 », яка розміщена ІНФОРМАЦІЯ_15 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_16
-Лист слідчого-криміналіста 2 відділу СУ ГУ СБ України в АР Крим ОСОБА_24 від 30.03.2023 №76/4/28-305 останній повідомив, що вжитими заходами встановлено осіб, які будучи проросійсько налаштованим громадянами України, бажаючи допомогти у проведенні підривної діяльності проти України та зробити свій внесок у створенні та функціонуванні в АР Крим системи органів державної влади російської федерації, діючи на шкоду суверенітетові та територіальної цілісності України в інтересах російської федерації вступили до лав так званого Міністерства внутрішніх справ по Республіці Крим, чим посилили сталу окупацію кримського півострова та функціонування незаконно створеної системи органів внутрішніх справ на тимчасово окупованій території АР Крим. Серед вказаних осіб наявні відомості щодо ОСОБА_7
- Протокол огляду від 17.05.2023, яким слідчий-криміналіст 2 відділу СУ ГУ СБ України в АР Крим ОСОБА_25 оглянув ряд публікацій в мережі інтернет, в яких відображено діяльність ОСОБА_7 у якості начальника «Балаклавского районного отдела милиции Севастополя» у період після початку тимчасової окупації АР Крим російською федерацією.
-Лист заступника Керівника Офісу Президента України ОСОБА_26 від 18.05.2023 №45-01/496, відповідно до якого матеріали стосовно припинення громадянства України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно із поданою ним заявою або внаслідок втрати громадянства України на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства у встановленому порядку не надходили.
-Вимога на судимість ОСОБА_7 .
Проаналізувавши та оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, суд вважає, що всі зазначені докази є належними, допустимими, достовірними, а також такими, що узгоджуються між собою.
За результатами оцінки вказаних доказів, суд вважає доведеним поза розумним сумнівом те, що:
- громадянин України ОСОБА_7 у період окупації АР Крим по день звільнення з посади, тобто з 20 лютого 2014 року по 23 червня 2014 року формально-юридично займав посаду начальника Балаклавського РВ УМВС України в м. Севастополі та не будучи у встановленому законами України порядку звільненим з цієї посади, зайняв посаду керівника незаконно утвореного «Отдела МВД по Гагаринскому району города Севастополя», без підпорядкування Міністру внутрішніх справ України, тим самим він прийняв на себе на окупованій території України повноваження працівника правоохоронного органу іншої держави - РФ, яка окупувала та незаконно анексувала цю територію;
- здійснення ОСОБА_7 за таких умов «правоохоронної діяльності» в інтересах РФ свідчить про порушення ним вимог ст. 65 Конституції України, оскільки забезпечувало становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом утворення та функціонування незаконно створених окупаційних правоохоронних органів РФ на окупованій території України, виконання функцій представника окупаційної влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, а відтак надання ним допомоги РФ в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України.
Загалом вчинення будь-яких діянь, передбачених ч. 1 ст. 111 КК України, заподіює шкоду національній безпеці України, і розцінюються як підривна діяльність проти неї. Згідно з законодавством України загрози національній безпеці - це наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України.
Таким чином, види підривної діяльності проти України можуть бути різноманітними. Різний вигляд може мати і допомога у проведенні такої діяльності. Вона може надаватися шляхом організації чи виконання конкретного злочину, схилення до державної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо.
Кримінальним законом установлено, що надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду національній безпеці України.
Достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду ОСОБА_7 для усвідомлення ним фактів активної підривної діяльності РФ проти України шляхом окупації та подальшої анексії території України в АР Крим доводиться об`єктивними даними про його кваліфікаційний рівень підготовки як працівника правоохоронного органу, який дозволяв йому займати посаду начальника Балаклавського РВ УМВС України в м. Севастополі.
На свідомий і добровільний характер дій ОСОБА_7 з надання ним допомоги РФ в проведенні підривної діяльності на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України, вказує сам характер таких дій, їх послідовність, тривалість у часі та динаміка розвитку. Так, ОСОБА_7 , починаючи з 21 березня 2014 року, не виходить на зв`язок з керівництвом органів внутрішніх справ України, не ініціює питання свого звільнення з посади начальника Балаклавського РВ УМВС України в м. Севастополі, а як працівник міліції не вчиняє жодних дій у зв`язку із своєю мовчазною згодою на автоматичне набуття по факту громадянства іншої країни, продовжує здійснювати «правоохоронну» діяльність як міліціонер, керуючись при цьому матеріальним та процесуальним правом іноземної держави, займає посаду у незаконно створеному «Отдела МВД по Гагаринскому району города Севастополя», що передбачає свідоме складання окремих документів та добровільне подання персональних особистих даних про себе та членів своєї сім`ї, та в подальшому здійснює «правоохоронну діяльність» на цій посаді.
ОСОБА_7 як працівник правоохоронного органу начальницького складу, а відтак публічна особа, що наділена правом застосовувати заходи примусу від імені держави, а у зв`язку з цим і особливими гарантіями незалежності, мав би розраховувати на те, що і від нього вимагатимуть поважливого ставлення до права. При цьому, вибір ОСОБА_7 залишитися проживати на тимчасово окупованій території України, сам по собі не розглядається, як підстава для кримінального переслідування.
Більш того, громадянин України ОСОБА_7 , користуючись тим, що не звільнений з посади начальника Балаклавського РВ УМВС України в м. Севастополі відповідно до чинного законодавства України, продовжив здійснювати «правоохоронну» діяльність від імені РФ вже відповідно до положень ч. 5 ст. 9 Закону РФ № 6-ФКЗ «Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення в складі Російської Федерації нових суб`єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя». При цьому, в даному випадку звільнення ОСОБА_7 з посади начальника Балаклавського РВ УМВС України в м. Севастополі не співпало в часі із припиненням здійснення ним правоохоронної діяльності в інтересах та за законодавством України. Саме по собі звільнення ОСОБА_7 з посади начальника Балаклавського РВ УМВС України в м. Севастополі, аж ніяк не перешкодило йому здійснювати «правоохоронну» діяльність в інтересах держави-агресора на окупованій території, адже для надання допомоги іноземній державі у веденні підривної діяльності проти України ОСОБА_7 необхідно було скористатись формально-юридичним статусом працівника правоохоронного органу України, що він і зробив.
Отже, дії ОСОБА_7 , який будучи громадянином України та працівником правоохоронного органу, умисно, у лютому-березні 2014 року забезпечував становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом безпосередньої участі в утворенні та функціонуванні незаконно створених окупаційних правоохоронних органів на окупованій території України (АР Крим), виконання функцій представника окупаційної влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, надавши цим допомогу РФ в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України, вірно кваліфіковано за ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції закону від № 2341-III від 05.04.2001), як державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України у виді надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Таким чином, всебічно вивчивши матеріали кримінального провадження та безпосередньо дослідивши кожний наданий доказ як окремо, так їх сукупність у взаємозв`язку, суд вважає, що всі письмові докази по справі, які надані суду прокурором, є вагомими для того, щоб визнати обвинуваченого ОСОБА_7 винуватим по пред`явленому звинуваченню, що відповідає стандартам доказування «поза розумним сумнівом», який знайшов своє втілення як в положеннях ч. 3 ст. 17 КПК України, так і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні «Коробов проти України» від 21.10.2011 року.
Вважаючи достатньо забезпеченими в ході судового розгляду процесуальні права сторони захисту та сторони обвинувачення на надання ними доказів на підтвердження та спростування висунутого обвинувачення, суд виходить із принципів реалізації права особи на справедливий суд, яке закріплено в ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за яким винуватість особи у вчиненні злочину має бути доведена поза розумним сумнівом.
Дане кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Стороною обвинувачення використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченого, зокрема, права на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.
Судом під час судового розгляду справи вживалися всі заходи для виклику обвинуваченого ОСОБА_7 до суду та повідомлення про дату і час розгляду справи для забезпечення права на захист.
Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд приймає до уваги, що відповідно до ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 виду та міри покарання, суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення, яке є особливо тяжким, а також відомості про особу обвинуваченого, зокрема те, що він є раніше не судимою особою.
Обставини, які пом`якшують чи обтяжують покарання обвинуваченому судом не встановлені.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Отже ці дані підлягають обов`язковому врахуванню.
Крім того, судом враховуються, що злочин у вчиненні якого визнано винуватим ОСОБА_7 було ним вчинено у лютому-березні 2014 року, тобто до набрання чинності редакціями ст. 111 КК України, які передбачали, як обов`язкове додаткове покарання за вчинення вказаного злочину конфіскацію майна, а тому суд, враховуючи вимоги ст. 5 КК України, при призначенні покарання буде керуватись санкцією ст. 111 КК України в редакції закону від № 2341-III від 05.04.2001.
На підставі викладеного, враховуючи ступінь тяжкості та конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, керуючись принципом справедливості та індивідуалізації призначення покарання, суд приходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання в виді позбавлення волі.
Крім того, відповідно до ст. 54 КК України, засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
Враховуючи, що на момент постановлення даного вироку ОСОБА_7 має спеціальне звання «Полковник міліції», беручи до уваги специфіку особливо тяжкого злочину, винуватість у вчиненні якого ОСОБА_7 встановлена даним вироком, суд вважає за необхідне, у якості покарання, позбавити обвинуваченого наявного у нього спеціального звання «полковник міліції».
На переконання суду, призначення обвинуваченому такого покарання буде справедливим, співрозмірним і достатнім для його виправлення, кари та запобігання вчиненню нових злочинів як самим обвинуваченим, так і іншими особами, а також буде відповідати таким принципам Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання. Так, у розумінні ЄСПЛ, покарання повинне встановити новий додатковий обов`язок для особи, який випливає з факту вчинення кримінального правопорушення. Автономна концепція поняття «покарання» у практиці ЄСПЛ передбачає, що покарання переслідує подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів, а застосування принципу пропорційності дає можливість встановити орієнтири для держави у виборі адекватних засобів реагування на конкретні кримінально-карані діяння.
Цивільний позов по справі не заявлений.
Запобіжний захід стосовно ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, слід залишити застосований.
Судові витрати у кримінальному провадженні відсутні.
Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 54, 59, 111 (в редакції закону від № 2341-III від 05.04.2001) КК України, ст.ст.323,368,370,374 КПК України, суд -
У Х В А Л И В:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 (в редакції закону від № 2341-III від 05.04.2001) КК України та призначити покарання у вигляді 15 (п`ятнадцяти) років позбавлення волі.
Призначити для ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 додаткове покарання у вигляді позбавлення спеціального звання «полковник міліції».
Строк відбуття покарання для ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 рахувати з моменту затримання та приведення вироку до виконання.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований до ОСОБА_7 , до звернення вироку до виконання - залишити застосований.
Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити захиснику та прокурору.
Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Якщо апеляційну скаргу подано обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, суд поновлює строк за умови надання обвинуваченим підтвердження наявності поважних причин, передбачених ст. 138 КПК України, та надсилає апеляційну скаргу разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції з дотриманням правил, передбачених ст.399 КПК України.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3
