ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2024 року

м. Київ

справа № 300/2769/23

адміністративне провадження № К/990/6403/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Пасічник С.С.,

розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.01.2024 (судді: Іщук Л.П. (головуючий), Обрізко І.М., Шинкар Т.І.) у справі №300/2769/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №4044717-5133-0906 від 01.05.2020 та №290690-2407-0906 від 30.04.2021.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.11.2023 адміністративний позов задоволено повністю.

2. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції звернувся з апеляційною скаргою до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

3. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.01.2024 апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.11.2023 у справі № 300/2769/23 повернуто скаржнику на підставі пункту 1 частини четвертої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

4. Повертаючи скаргу заявникові суд апеляційної інстанції виходив з того, що апеляційна скарга підписана представником ОСОБА_2 , посадове становище якого не зазначено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.01.2024, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

6. Підставою для відкриття касаційного провадження у справі № 300/2769/23 є оскарження зазначеного у частині третій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судового рішення суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги, з посиланням у касаційній скарзі на порушення Восьмим апеляційним адміністративним судом норм процесуального права.

На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції порушено принцип рівності сторін та допущено непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого стало порушення права скаржника на судовий захист.

На переконання контролюючого органу судом допущено надмірний формалізм, що призвело до обмеження права контролюючого органу на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також скаржник вказує на те, що по аналогічних апеляційних скаргах, які подавались до суду, апеляційні провадження були відкриті.

7. Позивач не скористався своїм правом та не подав відзив на касаційну скаргу відповідача, що не перешкоджає її подальшому розгляду.

8. Касаційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у відповідності до положень пункту 3 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

9. Переглянувши оскаржувану ухвалу в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Кодексу адміністративного судочинства України цей кодекс визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів та встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.

Частинами першою, третьою статті 3 КАС України визначено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За положеннями пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною першою статті 293 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 298 КАС України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.

Частиною першою статті 55 КАС України встановлено, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника (частина третя статті 55 КАС України).

Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника (частина четверта статті 55 КАС України).

Тобто, процесуальний закон встановлює можливість участі у справі суб`єктів владних повноважень та юридичних осіб як у порядку самопредставництва, так і через представника.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг

Частинами другою та третьою статті 21-1 Закону України від 17.03.2011 №3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, визначені частиною першою цієї статті, утворюються без статусу юридичної особи та є органами державної влади, можуть мати окремий баланс, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку та бланк зі своїм найменуванням та із зображенням Державного Герба України.

Положення про територіальний орган як відокремлений підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, положення про територіальний орган як відокремлений підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, затверджуються керівником відповідного центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність такого центрального органу виконавчої влади.

Відповідно до підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

За змістом пункту 41.5 статті 41 Податкового кодексу України повноваження і функції контролюючих органів, зокрема, податкових органів, визначаються цим Кодексом та законами України. Розмежування повноважень і функціональних обов`язків контролюючих органів визначається законодавством України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 № 893 «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» (далі - Постанова №893) ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком (у тому числі Управління).

Територіальні органи Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною податковою службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною податковою службою після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи Державної податкової служби, що будуть утворені згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови, як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій.

Пунктом 2 постанови №893 передбачено, що права та обов`язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи.

Згідно з наказом Державної податкової служби України від 30.09.2020 №529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» утворені як відокремлені підрозділи Державної податкової служби України територіальні органи згідно з переліком (додаток до цього наказу), зокрема Головне управління ДПС в Івано-Франківській області.

Відповідно до наказу Державної податкової служби від 08.10.2020 №556 ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи ДПС.

У наказі Державної податкової служби від 24.12.2020 №755 «Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій» визначено розпочати з 1 січня 2021 року здійснення територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремлені підрозділи згідно з наказом ДПС від 30.09.2020 №529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» повноважень та функцій територіальних органів ДПС, що ліквідуються відповідно до пункту 1 постанови №893.

Отже, Головне управління ДПС в Івано-Франківській області є територіальним органом, утвореним без статусу юридичної особи на правах відокремленого підрозділу ДПС України.

З матеріалів справи, а саме з апеляційної скарги (а.с. 45-54) вбачається, що Головне управління ДПС в Івано-Франківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України звернулося до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, яку підписав представник Головного управління ДПС в Івано-Франківській області -ОСОБА_2.

На підтвердження своїх повноважень представником Головного управління ДПС в Івано-Франківській області було надано виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ДПС України, яка має ідентифікаційний код в реєстрі: 43005393 (а.с. 119-120).

Згідно вказаної виписки ОСОБА_2 є представником, який має повноваження вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (діє виключно в судах України без окремого доручення керівника (самопредставництво ДПС, Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, як відокремленого підрозділу ДПС) з правом посвідчення копій документів щодо повноважень, без права відмови, відкликання, визнання позову, відмови, відкликання апеляційних, касаційних скарг).

Враховуючи те, що апеляційна скарга подана від імені Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, яке є відокремленим підрозділом ДПС України, а також з урахуванням того, що ДПС України, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, надано право ОСОБА_2 брати участь у судовому процесі в порядку самопредставництва Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, як відокремленого підрозділу ДПС України, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що апеляційну скаргу підписано представником ОСОБА_2 , посадове становище якого не зазначено.

Крім того, вирішуючи спірні питання, які виникли у правозастосовній практиці, що стосуються представництва/самопредставництва учасників справи, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2020 у справі № 9901/39/20 звернула увагу на те, що з урахуванням положень статті 55 КАС України для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження, а у постанові від 04.12.2019 у справі №826/5500/18 сформувала універсальний принцип, зміст якого полягає у тому, що повернення заяв (скарг) за наявності процесуальної можливості пересвідчитись у наявності в особи повноважень на представництво під час розгляду справи (скарги) ставить під загрозу дотримання завдань адміністративного судочинства, закріплених у частині першій статті 2 КАС України, а також дотримання учасниками справи строків звернення до суду та оскарження судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

У разі сумнівів щодо наявності у особи, яка підписала заяву (скаргу), повноважень на вчинення таких дій в порядку самопредставництва суб`єкта владних повноважень, суд може скористатися відомостями, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а у разі неусунення таких сумнівів - запропонувати заявнику (скаржнику) надати додаткові документи на підтвердження таких повноважень у порядку, встановленому статтею 169 КАС України.

Отже, за наявності сумніву щодо повноважень підписанта апеляційної скарги (у порядку самопредставництва) суд апеляційної інстанції не позбавлений процесуальної можливості пересвідчитись у наявності такого права, зокрема, скориставшись безкоштовним онлайн доступом до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Трактування положень статті 59 КАС України у протилежному аспекті є неправомірним обмеженням права на доступ до правосуддя, що полягає у надмірному формалізмі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржена ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги підлягає скасуванню, оскільки апеляційним судом порушено норми процесуального права, допущено надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого стало порушення права скаржника на апеляційний перегляд судового рішення.

Відтак доводи касаційної скарги Верховний Суд вважає обґрунтованими, що є підставою для скасування ухвали апеляційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

10. Відповідно до частин першої-третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

11. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

12. За обставин, що склались у цій справі та з огляду на завдання адміністративного судочинства, у тому числі і щодо забезпечення права на апеляційний перегляд справи, визначені статтями 2, 13 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд дійшов висновку, що Восьмий апеляційний адміністративний суд, постановивши ухвалу від 19.01.2024 про повернення апеляційної скарги заявнику, порушив норми процесуального права, у зв`язку з чим його рішення підлягає скасуванню.

При цьому враховуючи, що в подальшому Головне управління ДПС в Івано-Франківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України повторно подало апеляційну скаргу на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.11.2023 у справі №300/2769/23, апеляційне провадження було відкрито та станом на час розгляду цієї касаційної скарги зазначене рішення суду першої інстанції переглянуто Восьмим апеляційним адміністративним судом (постанова від 02.05.2024) колегія суддів не вбачає підстав для передачі справи для продовження розгляду.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головне управління ДПС в Івано-Франківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України задовольнити частково.

Ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.01.2024 у справі №300/2769/23 скасувати.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ.Я.Олендер І.А. Гончарова С.С. Пасічник