КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а,inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 760/9316/19 Головуючий у суді першої інстанції - Коробенко С.В.

Номер провадження № 22-ц/824/6043/2024 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Яворського М.А. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2023 року у справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ІНКОМСЕРВІС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за спожиті комунальні послуги,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року ОСББ «ІНКОМСЕРВІС» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за спожиті комунальні послуги, відповідно до якого просило стягнути з відповідачів на свою користь заборгованість по внескам на утримання будинку та прибудинкової території, а також за спожиті комунальні послуги за період з 01 квітня 2008 року по 01 лютого 2019 року у розмірі 23 945,04 грн, а також інфляційні втрати у розмірі 8 521,48 грн, три відсотки річних у розмірі 1 312,06 грн, що разом складає 33 778,57 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачі по справі є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , а також є споживачами житлово-комунальних послуг за вказаною адресою.

Зазначено, що обслуговування та утримання будинку за адресою: АДРЕСА_2 здійснює ОСББ «ІНКОМСЕРВІС» (код ЄДРПОУ: 33343125) на підставі відповідних договорів із безпосередніми виконавцями робіт та надавачами послуг.

Позивач зазначає, що відповідачі своєчасно та у повному обсязі не сплачували за надані комунальні послуги, внаслідок чого утворилась заборгованість, у зв`язку із чим позивач вимушений звернутись до суду із даним позовом.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2023 року позовні вимоги ОСББ «ІНКОМСЕРВІС» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСББ «ІНКОМСЕРВІС» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги за період з 01.04.2008 по 01.02.2019, а також штрафні санкції за прострочення їх оплати, по 8 444,64 грн з кожного.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСББ «ІНКОМСЕРВІС» витрати пов`язані з розглядом справи по 1 507,79 грн з кожного.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішення, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, яку мотивовано тим, що письмових договірних відносин між позивачем та відповідачами не існує. Зазначено, що суд першої інстанції в порушення вимог процесуального законодавства необґрунтовано та безпідставно відхилив клопотання відповідачів про застосування строку позовної давності, вважаючи виставлені позивачем місячні платежі, як часткову сплату та визнання боргу відповідачами.

В апеляційній скарзі зазначено, що відповідно до ч.2 ст.14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV передбачено, що ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Апелянт наголошує, що відповідачем у справі ОСОБА_1 було подано до суду першої інстанції в якості доказів копії листів департаментів КМДА про надання публічної інформації про те, що тарифи (внески) на утримання будинку та прибудинкової території для позивача ОСББ «ІНКОМСЕРВІС» розпорядженнями КМДА не встановлювалися / не затверджувалися, прибудинкова територія не належить позивача, перебуває у комунальній власності згідно інформації ДЗК. Вказано, що позивачем при застосуванні тарифів (внесків) на утримання будинку та прибудинкової території у період з 2007 року по 2018 рік був порушений порядок запровадження цін та тарифів на житлово-комунальні послуги, оскільки встановлені тарифи не були затверджені органами місцевого самоврядування.

Доводами апеляційної скарги також є те, що суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання відповідачів щодо зупинення провадження у даній справі до розгляду справи №760/25592/21, не давши належного обґрунтування.

Крім того, апелянт посилається на те, що ОСОБА_1 є пенсіонером МВС, а тому він та члени його сім`ї мають право на 50 процентну знижку по оплаті житлової площі, комунальних послуг, а також палива, що відповідає положенням Закону України «Про міліцію».

Апелянт звертає увагу, що позивачем було надано два різні розрахунки заборгованості, які містять між собою суттєві розбіжності у показниках заборгованості. Вказано, що розрахунки заборгованості не підтверджені належними доказами, а саме: виписками з банківських установ про надходження на рахунок позивача платежів від споживачів та державних установ про відшкодування витрат за надання пільг; щомісячної розшифровки плати за послуги, надані споживачам; акти звірки між сторонами; щорічні кошториси та звіти про їх виконання; акти та звіти щодо контролю діяльності позивача тощо.

Апелянт вважає, що сума заборгованості нарахована за тарифами, які є незаконними.

Крім того, в апеляційній скарзі зазначено, що позивач в порушення вимог постанови Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 неправильно нараховував плату за централізоване опалення, а саме включав до опалювальної площі балкони квартири, а також не застосовував поправкові коефіцієнти для розподілу обсягу спожитої теплової енергії між окремими споживачами у будинку.

Також апелянт вважає неправомірним рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правову допомогу, оскільки позивач не надав належних і допустимих доказів їх понесення, зокрема, квитанції про оплату, не надав акту виконаних робіт.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2023 року та ухвалити по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСББ «ІНКОМСЕРВІС» відмовити. Також апелянти просять зобов`язати ОСББ «ІНКОМСЕРВІС» здійснити перерахунок плати за житлово-комунальні послуги.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що обслуговування і експлуатацію багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 здійснює ОСББ «ІНКОМСЕРВІС» на підставі відповідних договорів із безпосередніми виконавцями робіт та надавачами послуг.

Крім того, станом на 08 лютого 2019 року Об`єднання було колективним споживачем комунальної послуги у вигляді опалення на підставі відповідних Договорів №1541455 від 27.10.2005 з Акціонерною енергопостачальною компанією «КИЇВЕНЕРГО» та №1541457 від 28.09.2018 р. з Комунальним підприємством виконавчого органу Київради «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО».

Протягом 2018-2019 років Об`єднання було колективним споживачем комунальної послуги у вигляді централізованого водопостачання і водовідведення на підставі відповідного Договору №05890/4-09 від 18.08.2005 з Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «КИЇВВОДОКАНАЛ».

Встановлено також, що згідно зі Свідоцтвом про право власності на житло від 27 травня 2005 року №34341, власниками квартири АДРЕСА_1 в рівних частках є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . (а.с.12-13, т.1).

Так, 25 вересня 2007 року Загальними зборами співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 був затверджений внесок на утримання будинку в розмірі 1,50 грн/кв.м квартири/нежитлового приміщення (а.с.177-183, т.1).

Крім того, 16 січня 2018 року загальними зборами був затверджений внесок на утримання будинку в розмірі 5,50 грн/кв.м квартири/нежитлового приміщення, а 20 грудня 2018 року був затверджений внесок на утримання будинку в розмірі 8,44 грн/кв.м квартири/нежитлового приміщення (а.с.184-188, т.1).

Позивач по справі також було надано уточнений розрахунок заборгованості по внескам на утримання будинку та прибудинкової території, за опалення, водопостачання і водовідведення по кв. АДРЕСА_3 (власники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) за період з квітня 2008 року по січень 2019 року. Згідно вказаного розрахунку заборгованість відповідачів становить 23 945,04 грн, інфляційні втрати - 8 521,48 грн, три відсотки річних - 1 312,06 грн, що разом становить 33 778,57 грн (а.с.222-225, т.1).

В матеріалах справи також міститься довідка ФЕУ ГУМВС України і м. Києві від 06 березня 2002 року №89/29638, згідно якої ОСОБА_1 та члени його сім`ї мають право, відповідно до Закону України «Про міліцію», введеного в дію постановою Верховної Ради від 25 грудня 1990 року №583-ХІІ, на 50 процентну знижку по оплаті жилої площі, комунальних послуг, а також палива (а.с.2, т.2).

Відповідно до листа Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 26 грудня 2006 року, адресованого ОСОБА_1 , вбачається, що ОСОБА_1 та члени його сім`ї мають право на 50% знижку плати за користування житлом та комунальними послугами без урахування норм споживання (а.с.5, т.2).

Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги ОСББ «ІНКОМСЕРВІС» суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що ОСББ «ІНКОМСЕРВІС», як неприбуткова організація, частково шляхом самозабезпечення та частково шляхом залучення суб`єктів господарювання здійснює експлуатацію багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 та утримує його прибудинкову територію за рахунок коштів самих співвласників, напряму розраховуючись цими коштами із безпосередніми виконавцями робіт по утриманню і експлуатації будинку та по утриманню його прибудинкової території.

Частиною дев`ятою статті 10 Закону №2866-111 пунктом 3 Розділу III Статуту визначено, що до виключної компетенції загальних зборів належать, зокрема, затвердження Статуту Об`єднання, внесення до нього змін; затвердження кошторису, балансу Об`єднання та річного звіту; визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів.

Враховуючи вказані обставини, суд виснував, що ні зазначеним Законом, ні іншими законодавчими актами України не передбачено затвердження або погодження органами місцевого самоврядування розмірів внесків та платежів, визначених загальними зборами ОСББ.

Суд вказав, що відповідачі по справі своєчасно та у повному обсязі не сплачували Позивачу обов`язкові внески на утримання будинку та прибудинкової території, внаслідок чого вони мають заборгованість за період з 01 квітня 2008 року по 01 лютого 2019 року у розмірі 23 945,04 грн.Проаналізувавши зміст Закону України «Про Національну поліцію», суд дійшов висновку, що даний правовий акт не містить норм, які б передбачали пільги, компенсації і гарантії не тільки для колишніх міліціонерів, а й для тих, які виходять на пенсію після вступу цього закону в силу. Таким чином, посилання відповідачів на неврахування позивачем при розрахунку заборгованості 50-процентної пільги суд оцінив критично.

Щодо заявленого відповідачами пропуску позивачем строку позовної давності, то районний суд вказав, що відповідачі протягом усього періоду виникнення заборгованості сплачували суми більші, ніж їм було нараховано за місяць, вони визнавали свій борг, а тому підстави для застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності відсутні.

Крім того, районним судом було перевірено складений позивачем розрахунок штрафних санкцій й суд зазначив, що він відповідає вимогам закону та правил їх нарахування, а тому він може бути покладений в основу судового рішення.

Відтак, суд виснував, що заборгованість підлягає стягненню з відповідачів, як співвласників квартири, в частині, що відповідає їх долі у праві власності на квартиру, тобто в рівних частках - по 8 444,64 грн з кожного. В даному випадку солідарна відповідальність відповідачів не передбачена. Враховуючи викладене вище, суд вважав вимоги позивача частково обґрунтованими.

Апеляційний суд не може повністю погодитись із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 13 Конституції України та частини четвертої статті 319 ЦК України при здійсненні права власності визначається, що власність зобов`язує.

Згідно із статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

За правилами частини четвертої статті 319, статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, положення статті 322 ЦК України встановлюють презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов`язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.

Відповідно до положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Вказаний правовий висновок сформульований у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі №750/12850/16-ц.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Об`єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об`єднання визначається цим Законом та іншими законами України.

Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Господарче забезпечення діяльності об`єднання може здійснюватися власними силами об`єднання (шляхом самозабезпечення) або шляхом залучення на договірних засадах суб`єктів господарювання.

Об`єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками.

Для забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, включаючи поточний ремонт, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, водопостачання та водовідведення, теплопостачання і опалення, вивезення побутових відходів, об`єднання за рішенням загальних зборів має право виступати колективним споживачем (замовником) усіх або частини житлово-комунальних послуг (стаття 22 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»).

Статтею 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначено, що органами управління об`єднання є загальні збори співвласників, правління, ревізійна комісія об`єднання. Вищим органом управління об`єднання є загальні збори. Рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов`язковим для всіх співвласників. Рішення загальних зборів може бути оскаржене в судовому порядку. До виключної компетенції загальних зборів співвласників відноситься: затвердження статуту об`єднання, внесення змін до нього; питання про використання спільного майна; визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників.

Відповідно до положень статті 15 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» співвласник зобов`язаний, зокрема,: виконувати обов`язки, передбачені статутом об`єднання; виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень; не допускати порушення законних прав та інтересів інших співвласників; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі; виконувати передбачені статутними документами обов`язки перед об`єднанням.

За Статутом ОСББ «ІНКОМСЕРВІС» до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема, визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків та платежів співвласників (п.3 розділу III Статуту) (а.с.168-176, т.1).

Установлено, що рішеннями загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку від 25 вересня 2007 року, від 16 січня 2018 року були затверджені внески на утримання будинку, які розраховувалися із затвердженого розміру внеску за 1 кв.м. квартири/нежитлового приміщення.

Апеляційний суд враховує, що згідно відомостей з ЄДРСР вбачається, що існує справа №760/25592/21 позовом ОСОБА_1 до ОСББ «ІНКОМСЕРВІС» про визнання протиправними, незаконними та необґрунтованими рішень та визнання незаконними дій. Предметом позову є скасування рішень загальних зборів ОСББ «ІНКОМСЕРВІС» від 16 січня 2018 року, 20 грудня 2018 року, від 20 грудня 2018 року, від 03 грудня 2019 року, від 17 грудня 2020 року, від 22 грудня 2021 року, від 15 грудня 2022 року, що оформлені відповідними Протоколами та якими встановлені тарифи (внесок) на оплату послуг з управління багатоквартирним будинком для квартир; визнання незаконним та неправомірними дій відповідача щодо розподілу плати за теплову енергію серед власників приміщень будинку; зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок житлово-комунальних послуг згідно вимог чинного законодавства України.

По вказаній справі №760/25592/21 ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 05 березня 2024 року було закрито провадження у справі та роз`яснено позивачу, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції господарських судів.

На даний час ухвала Солом`янського районного суду міста Києва від 05 березня 2024 року переглядається апеляційним судом.

Разом з тим, рішення зборів співвласників багатоквартирного будинку не скасовані, а тому підлягали виконанню як об`єднанням, так і відповідачами по справі.

Перевіряючи доводи апелянта в частині не врахування позивачем при нарахуванні плати за надані послуги наявності 50 відсоткової знижки у відповідачів на оплату комунальних послуг, то апеляційний суд керується наступним.

Так, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 та члени його сім`ї мають право на 50% знижку плати за користування житлом та комунальними послугами без урахування норм споживання, що передбачено Законом України «Про міліцію».

Апеляційний суд враховує, що 18 грудня 2019 року Шостий апеляційний адміністративний суд виніс постанову у справі №760/22663/16 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання дій протиправними, зобов`язати вчинити дії та відшкодування моральної шкоди, згідно якої вбачається наступне:

«Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 22 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 № 565-XII (Закон № 565, в редакції, яка була чинна станом на 21.08.2013), працівникам міліції та членам їх сімей надається 50-процентна знижка по оплаті жилої площі, комунальних послуг, а також палива, в межах норм, встановлених законодавством.

Згідно з приписами ч. 7 ст. 22 Закону № 565, за працівниками міліції, звільненими зі служби за віком, хворобою або вислугою років, зберігається право на пільги за цим Законом, за умови, якщо середньомісячний сукупний доход сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Так, п. 12 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014, який набрав чинності 01.04.2014, у статті 22 Закону України «Про міліцію», частину четверту викладено у такій редакції: «Працівникам міліції та членам їх сімей надається 50-відсоткова знижка плати за користування житлом та комунальними послугами, за паливо в межах норм, встановлених законодавством».

Також, ч. ч. 6, 7 Закону № 565 викладено у такій редакції: «За працівниками міліції, звільненими зі служби за віком, хворобою або вислугою років, зберігається право на пільги згідно з цим Законом. Пільги, передбачені частинами четвертою, п`ятою цієї статті, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України».

Надалі, п. 1 розділу I Закону України від 28.12.2014 № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01.01.2015, у Законі України «Про міліцію», ч. 7 ст. 22 викладено у наступній редакції: «Установити, що пільги, передбачені частинами четвертою, п`ятою та шостою цієї статті, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України».

04.06.2015 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 389, якою затверджено Порядок надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї, яка набрала чинності з 01.07.2015.

Відповідно до положень п. 2 вказаного Порядку, його дія поширюється, зокрема, на осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із Законом України «Про міліцію» (у тому числі звільнені із служби за віком, хворобою або вислугою років працівники міліції).

Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї» від 27.01.2016 № 36, яка набрала чинності з 02.02.2016, до пункту 2 зазначеного Порядку було внесено зміни та виключено слова «Про міліцію» (звільнені із служби за віком, хворобою або вислугою років працівники міліції, особи начальницького складу податкової міліції, особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби; діти (до досягнення повноліття) працівників міліції, осіб начальницького складу податкової міліції, рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, загиблих або померлих у зв`язку з виконанням службових обов`язків, непрацездатні члени сімей, які перебували на їх утриманні)» виключено.

02.07.2015 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про Національну поліцію» № 580-VIII (Закон № 580-VIII), який набрав чинності 07.11.2015.

Тож, з прийняттям Закону № 580-VIII, втратив чинність Закон України «Про міліцію», проте, відповідно до положень абз. 2 п. 15 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 580-VIII (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей» від 23.12.2015 №900-VIII), передбачено, що за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.

Згідно з п. 3 постанови Кабінету Міністрів України «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги» від 29.01.2003 № 117, Міністерство соціальної політики України зобов`язано забезпечити включення до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, інформацію про осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою, у тому числі й відповідно до Закону України «Про міліцію».

З 30.12.2016 постановою Кабінету Міністрів України № 986 від 21.12.2016, у вказаний пункт були внесені зміни, відповідно до яких, Закон України «Про міліцію», виключений з переліку законів, відповідно до яких визначаються особи, які мають право на пільги за соціальною ознакою.

Також, п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 117 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 56 від 08.02.2017), визначено, що установи Міністерства внутрішніх справ зобов`язані передати структурним підрозділам з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад інформацію про осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою, перебувають або перебували на обліку у зазначених органах, закладах і установах.

Пунктом 3 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, визначено, що управління праці та соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, структурні підрозділи з питань праці та соціального захисту населення виконавчих органів міських рад (уповноважені органи) ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою « 1-пільга», в якій використовується індивідуальний ідентифікаційний номер пільговика у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; та вносять до Реєстру відповідні уточнення у разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги.

Отже, враховуючи зазначені норми законодавства, що регулювали спірні правовідносини та внесені у подальшому зміни, колегія суддів зазначає про те, що з 07.11.2015, у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про Національну поліцію», втратив чинність Закон України «Про міліцію», внаслідок чого особи, які користувалися пільгами згідно із Законом України «Про міліцію», втратили право на пільги, зокрема, на 50-процентну знижку по оплаті жилої площі та комунальних послуг.

Тож, оскільки пільги по оплаті жилої площі, комунальних послуг, палива в Законі України «Про Національну поліцію» не передбачені, відсутні підстави для поновлення позивачу пільг, на які він мав право і якими користувався відповідно до норм ст. 22 Закону України «Про міліцію».

Варто зазначити, що Закон України «Про Національну поліцію» у своїх положеннях не містить норми, яка передбачає надання колишнім працівників органів внутрішніх справ, членам їхніх сімей пільги на оплату житлово-комунальних послуг, які позивач мав відповідно до попереднього закону, з огляду на що, змінилось правове регулювання спірних правовідносин, а тому, відсутні законні підстави для їх поновлення.

Аналогічна правова позиція висвітлена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13.10.2019 у справі № 415/5600/16-а, від 25.11.2019 у справі № 463/1046/16-а.».

Відповідно до положень ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 мав право на 50% знижку плати за користування житлом та комунальними послугами без урахування норм споживання, що передбачено Законом України «Про міліцію», до 07 листопада 2015 року (втрата чинності Закону України «Про міліцію»), проте надалі таке право за ним та членами його сім`ї не зберіглось.

Таким чином, оскільки в наданому позивачем розрахунку заборгованості не враховано 50% знижку відповідачів по справі щодо плати за користування житлом та комунальними послугами, то апеляційний суд доходить висновку, що заборгованість відповідачів за період з квітня 2008 року по листопад 2015 року підлягає перерахунку з урахуванням вказаної знижки.

З розрахунку заборгованості вбачається, що на листопад 2015 року відповідачі по справі мають загальний розмір заборгованості 2 735,91 грн. Враховуючи 50% знижку відповідачів, розмір заборгованості станом на листопад 2015 року має становити 1 367,95 грн (2 735,91 грн ? 2).

Враховуючи зазначене, загальний розмір заборгованості відповідачів перед позивачем становить 22 577,09 грн.

Щодо посилання апелянтів на те, що тарифи, за якими позивач нараховував плату, не були затвердженні КМДА, то апеляційний суд зауважує, що як вірно зазначив суд першої інстанції, ч.9 ст.10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» та пунктом 3 Розділу III Статуту ОСББ «ІНКОМСЕРВІС» визначено, що до виключної компетенції загальних зборів належать, зокрема, затвердження Статуту Об`єднання, внесення до нього змін; затвердження кошторису, балансу Об`єднання та річного звіту; визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів.

Таким чином, законом не передбачено затвердження або погодження органами місцевого самоврядування розмірів внесків та платежів, визначених загальними зборами ОСББ.

Позивачем також було заявлено позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 8 521,48 грн, а також трьох відсотків річних у розмірі 1 312,06 грн.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (частина перша стаття 1050 ЦК України). За змістом частини другої до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідачі своєчасно зобов`язання не виконали з оплати внесків на утримання будинку та прибудинкової території, а також за надані житлово-комунальні послуги, то ОСББ «ІНКОМСЕРВІС» відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, має право на стягнення інфляційних втрат у розмірі 6 540,78 грн, а також трьох відсотків річних у розмірі 1 132,36 грн за період з 01 квітня 2008 року по 01 лютого 2019 року.

Щодо застосування строку позовної давності до заявлених позовних вимог, про яку просить відповідач по справі, то апеляційний суд керується наступним.

Відповідно до положень статей 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 3 та 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No.2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 71-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18) зроблено висновок, що створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участь у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Вказаний висновок щодо строку позовної давності наведено в постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 457/462/16-ц, провадження № 61-21807св19.

Відповідно до положень статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Доводи апеляційної скарги про не застосування судом першої інстанції позовної давності колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки судом першої інстанції встановлено, що відповідач протягом строку, за який нарахована заборгованість, періодично сплачував платежі в рахунок погашення заборгованості, в тому числі - в сумах, які перевищують розміри щомісячних платежів, що свідчить про визнання відповідачем заборгованості та переривання строків позовної давності.

Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем також було заявлено вимогу про стягнення понесених судових витрат на правову допомогу у розмірі 4 110,19 грн.

З матеріалів справи вбачається, що інтереси позивача ОСББ «ІНКОМСЕРВІС» в суді першої інстанції представляв ОСОБА_5 , що підтверджується довіреністю №2 від 19 листопада 2018 року, а також ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , що підтверджується відповідними довіреностями (а.с.28, 114, 226 т.1, а.с.85, т.2).

Згідно розрахунку витрат на правничу допомогу на підставі Договору про надання правничих послуг від 04 лютого 2019 року, ТОВ «Київський центр права» надало ОСББ «ІНКОМСЕРВІС» наступні послуги: складання розрахунку - 0,5 год. вартість 297,84 грн; складання позовної заяви - 3 год. вартість 1 787,04 грн; подання позовної заяви до суду - 0,2 год. вартість - 238,27 грн; участь у першому засіданні - 3 год. вартість 1 787,04 грн. Загальна вартість: 4 110,19 грн (а.с.27, т.1).

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства»).

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»)

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

У статті 133 ЦПК України перелічено види судових витрат. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Дослідивши матеріали справи апеляційний суд встановив, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження розміру понесених судових витрат. Так, в матеріалах справи відсутній Договір про надання правової допомоги, укладений позивачем із представниками, відсутній Акт наданих послуг. Позивачем було надано лише довіреності на підтвердження повноважень своїх представників, а також розрахунок судових витрат.

Таким чином, за відсутності документів, що підтверджують розмір понесених позивачем судових витрат, апеляційний суд позбавлений можливості перевірити обґрунтованість заявленої суми до стягнення.

Апеляційний суд доходить висновку, що у задоволенні вимог ОСББ «ІНКОМСЕРВІС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу слід відмовити.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно до ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.

Оскільки за подачу позовної заяви ОСББ «ІНКОМСЕРВІС» сплатило судовий збір у розмірі 1 921 грн, а суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність позовних вимог позивача на 89,55 %, то з відповідачів підлягає до стягнення судовий збір на користь позивача у розмірі 1 720,25 грн (89,55% від 1 921 грн). Таким чином, з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі по 430,06 грн з кожного.

Разом з тим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було задоволено на 10,45%, а також враховуючи, що за подачу апеляційної скарги підлягав сплаті судовий збір у розмірі по 2 881,50 грн, то на користь кожного з апелянтів з позивача підлягає до стягнення судовий збір за подачу апеляційної скарги - по 301,12 грн.

Враховуючи, що відповідно до положень ч.7 ст.6 Закону України «Про судовий збір» у разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом.

Згідно п.1.6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» розмір ставки судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Таким чином, кожен апелянт - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мав сплатити судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі по 2 881,50 грн. Однак, вказану суму судового збору було сплачено лише ОСОБА_1 .

Отже, з апелянта ОСОБА_2 на користь держави підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 2 580,38 грн (враховуючи 89,55% незадоволених вимог апеляційної скарги).

Згідно частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи взаємозалік судових витрат, з відповідачів по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі по 129,13 грн з кожного.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2023 року скасувати в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ухвалити у вказаній частині нове судове рішення, яким позовні вимоги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ІНКОМСЕРВІС» задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ІНКОМСЕРВІС» (ЄДРПОУ: 33343125, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 7) заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги за період з 01 квітня 2008 року по 01 лютого 2019 року, а також штрафні санкції за прострочення їх оплати, в загальному розмірі 5 644,27 грн.

Стягнути із ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ІНКОМСЕРВІС» (ЄДРПОУ: 33343125, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 7) заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги за період з 01 квітня 2008 року по 01 лютого 2019 року, а також штрафні санкції за прострочення їх оплати, в загальному розмірі 5 644,27 грн.

Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ІНКОМСЕРВІС» (ЄДРПОУ: 33343125, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 7) понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 129,13 грн.

Стягнути із ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ІНКОМСЕРВІС» (ЄДРПОУ: 33343125, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 7) понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 129,13 грн.

Стягнути із ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ) на користь держави судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 2 580,38 грн.

У задоволенні вимог Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ІНКОМСЕРВІС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню відповідно до норм п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає.

Текст постанови складено 12 червня 2024 року.

Судді :

_______________ ________________ ______________

М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв