ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2024 р. справа № 300/8869/23

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Тимощук О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення певних дій,

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Сергєєв Максим Анатолійович (надалі, також представник позивача), який діє в інтересах ОСОБА_1 (надалі, також позивач, ОСОБА_1 ) 25.12.2023 звернувся в суд з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (надалі, також відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), Військової частини НОМЕР_2 , в якій просив:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 23.09.2022 проходить військову службу за призовом по мобілізації у ВЧ НОМЕР_1 . Позивач звернулася до відповідача з рапортом від 29.07.2023 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення догляду за рідною матір`ю ОСОБА_2 (надалі, також - ОСОБА_2 ), яка є хворою та відповідно до висновку медичної комісії потребує стороннього постійного догляду, однак ВЧ НОМЕР_1 відмовила у задоволенні такого рапорту. Свою відмову відповідач мотивував необхідністю надання довідки медико-соціальної експертної комісії на підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за матір`ю. Представник позивача зауважив, що до рапорту від 29.07.2023 надано нотаріально засвідчені копії всіх необхідних документів, а ОСОБА_1 є єдиною донькою ОСОБА_2 , тому інші особи, які могли б або мали обов`язок доглядати за ОСОБА_2 відсутні. Також представник позивача звернув увагу на нечіткості правового регулювання в частині розподілу повноважень МСЕК та ЛКК щодо надання медичних висновків про необхідність постійного догляду. Окрім цього, вказав на відсутність будь-яких норм, які б забороняли ЛКК надавати висновки про потребу особи в постійному сторонньому догляді, в той час як Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Закон України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», які регулюють соціальні питання, встановлено обов`язок ЛКК надавати висновки про потребу у постійному сторонньому догляді за хворою непрацездатною особою. Відсутність чіткого правового регулювання зазначеного питання, на переконання представника позивача, порушує принцип «належного урядування», на важливості дотримання якого неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини. Вважає, що до тих пір, поки держава в особі Кабінету Міністрів України чітко не встановить процедуру практичної реалізації підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме в частині у яких випадках мають бути медичні висновки МСЕК, а в яких ЛКК, командування військових частин, яке входить до складу Міністерства оборони України, не вправі довільно трактувати вимоги Закону в частині того, який саме медичний висновок (МСЕК чи ЛКК) мають надавати військовослужбовці. Зважаючи на викладене, вважає відмову відповідача протиправною, у зв`язку з чим звернувся до суду з цією позовною заявою з метою захисту порушеного права ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 01.01.2024 позовну заяву залишено без руху (а.с. 37-38) та надано позивачу десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом:

- подання позовної заяви в новій редакції з уточненим відповідачем (відповідачами) у відповідності до змісту позовної вимоги, заявленої до відповідача, чи позовних вимог заявлених окремо до кожного з них;

- надання до суду інформації про наявність або відсутність у ОСОБА_1 електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.

У встановлений судом строк представник позивача подав уточнену позовну заяву від 04.01.2024, звернену до одного відповідача - Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу.

У зв`язку з усуненням недоліків позовної заяви, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, також - КАС України) (а.с. 57, 58).

На поштову адресу суду 06.02.2024 надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 62-67), в якому наведено заперечення щодо позову. Зокрема, зазначено, що ВЧ НОМЕР_1 ( НОМЕР_3 окремий батальйон територіальної оборони) перебуває у підпорядкуванні військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_4 окремої бригади територіальної оборони Сил територіальної оборони Збройних Сил України) і рішення щодо звільнення військовослужбовців штатної категорії солдат (сержант) відноситься до службових повноважень командира бригади (військової частини НОМЕР_2 ). Звернуто увагу, що командуванням ВЧ НОМЕР_1 не погоджено рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення з військової служби, оскільки нею не надано висновок медико-соціальної експертної комісії про те, що її мати потребує постійного догляду, як це визначено Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 (надалі, також - Постанова №413), а лише висновок лікарсько-консультативної комісії. Зазначено, що необхідність постійного стороннього догляду за хворими, що досягли повноліття, підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії, а необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії. Вказано на відсутність правових підстав для визнання за позивачем права на звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації через сімейні обставини, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір`ю та підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Однак суд звертає увагу, що такий відзив на позовну заяву підписаний полковником ОСОБА_3 , якого визначено як командира військової частини НОМЕР_2 . Водночас, при поданні у цій справі, де відповідачем виступає Військова частина НОМЕР_1 , відзиву на позовну заяву, підписаного командиром Військової частини НОМЕР_2 полковником ОСОБА_3 , незважаючи на ухвали суду про витребування доказів від 22.03.2024 та від 08.04.2024, постановлених судом в тому числі і з цих причин, не долучено жодного доказу на підтвердження наявності у полковника ОСОБА_4 повноважень представляти інтереси Військової частини НОМЕР_1 в суді, в тому числі підписувати та подавати заяви по суті справи. Таким чином, оскільки у цій справі відзив на позовну заяву підписаний особою, повноваження якої на підписання відзиву на позов не підтверджено, викладені у такому відзиві заперечення проти позову суд не приймає до уваги при вирішенні цього спору.

Представник позивача подав відповідь на відзив, яка надійшла на поштову адресу суду 15.02.2024 (а.с. 70-72). У відповіді на відзив представник позивача вказав на помилковість доводів, викладених у відзиві на позовну заяву. Просив їх не брати до уваги, а позовні вимоги задовольнити.

Івано-Франківським окружним адміністративним судом 22.03.2024 постановлено ухвалу про витребування доказів, якою витребувано у Військової частини НОМЕР_1 належним чином оформлені письмові докази: документи, які підтверджують наявність у полковника ОСОБА_4 повноважень представляти інтереси Військової частини НОМЕР_1 в суді, в тому числі підписувати та подавати заяви по суті справи; документи, які підтверджують підпорядкування Військової частини НОМЕР_1 Військовій частині НОМЕР_2 ( НОМЕР_4 окрема бригада територіальної оборони Сил територіальної оборони Збройних Сил України); документи, які підтверджують відсутність повноважень у командира Військової частини НОМЕР_1 приймати рішення щодо звільнення військовослужбовців штатної категорії солдат (сержант) з військової служби, а також наявність таких повноважень у командира Військової частини НОМЕР_2 ; копію наказу (витягу з наказу) про прийняття ОСОБА_1 на військову службу та зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 (а.с. 76-78).

На виконання вимог цієї ухвали 08.04.2024 на електронну адресу суду надійшов лист ВЧ НОМЕР_1 №830 від 07.04.2024, в якому повідомлено про відсутність у ВЧ НОМЕР_1 офіційного наказу про призначення полковника ОСОБА_5 командиром ВЧ НОМЕР_1 та документів, які підтверджують підпорядкування Військової частини НОМЕР_1 Військовій частині НОМЕР_2 . Водночас повідомлено, що такі документи знаходяться у Військовій частині НОМЕР_2 .

Також суд 08.04.2024 постановив ухвалу про витребування доказів, якою витребував у ВЧ НОМЕР_2 аналогічний перелік документів, що витребовувався ухвалою від 22.03.2024 у ВЧ НОМЕР_1 .

Ухвала суду від 08.04.2024 отримана 29.04.2024 уповноваженою особою ВЧ НОМЕР_2 , що підтверджується відміткою на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 123), однак витребувані судом докази ні у встановлений цією ухвалою строк, ні на момент ухвалення цього рішення ВЧ НОМЕР_2 не надано.

Відповідно до частини 9 статі 80 КАС України, у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Зважаючи на викладене, з метою недопущення розгляду справи з порушенням розумних строків, суд дійшов висновку щодо можливості розгляду цієї справи за наявними в ній доказами.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив такі обставини.

Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_5 , виданого 22.09.2022 ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі, також військовий квиток), ОСОБА_1 22.09.2022 на підставі Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 призвана у Збройні Сили України по загальній мобілізації (а.с. 17-21).

Також згідно із записами військового квитка, ОСОБА_1 на підставі наказу №209 від 23.09.2022 зарахована до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 на посаду бухгалтера ФЕС.

Солдат ОСОБА_1 26.07.2023 звернулася до ТВО помічника командира батальйону з фінансово-економічної роботи начальника служби військової частини НОМЕР_1 із рапортом, в якому просила клопотати перед вищестоящим командуванням про звільнення її з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с. 25).

Відповідно до переліку додатків до рапорту від 29.07.2023, позивач разом із рапортом подала: нотаріально засвідчену копію паспорта ОСОБА_1 (а.с. 22-24); нотаріально засвідчену копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 (а.с. 26); нотаріально засвідчену копію свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 (зворотна сторона а.с. 25); довідку про склад сім`ї ОСОБА_1 (а.с. 27); нотаріально засвідчену копію паспорта ОСОБА_2 (а.с. 28,29); нотаріально засвідчену копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 (а.с. 30); нотаріально засвідчену копію пенсійного посвідчення ОСОБА_2 (зворотна сторона а.с. 30); нотаріально засвідчену копію свідоцтва про розірвання шлюбу ОСОБА_2 (а.с. 31); довідку про склад сім`ї ОСОБА_2 (зворотна сторона а.с. 31); нотаріально засвідчену копію свідоцтва про переміну прізвища, імені, по батькові (а.с. 32); акт про встановлення факту проживання (зворотна сторона а.с. 32); нотаріально засвідчену копію висновку лікарсько-консультаційної комісії закладу охорони здоров`я №533 від 17.07.2023, виданого Комунальним некомерційним підприємством Коломийської міської ради «Коломийський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», відповідно до якого ОСОБА_2 потребує постійного догляду та отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (а.с. 33); нотаріально засвідчену копію висновку лікарсько-консультаційної комісії №534 від 17.07.2023 цього ж лікарського закладу про можливість ОСОБА_1 за станом здоров`я здійснювати сторонній догляд та надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі особі з когнітивними порушеннями (зворотна сторона а.с. 33); нотаріально засвідчену копію висновку Комунального некомерційного підприємства Коломийської міської ради «Коломийський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» №433 від 29.05.2023 про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма №080-2/0), відповідно до якого ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (а.с. 34); нотаріально засвідчену копію довідки №3201/02.14.6-10 від 24.07.2023, виданої Управлінням соціальної політики Коломийської міської ради, про перебування ОСОБА_1 на обліку як надавача послуг з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_2 (зворотна сторона а.с. 34).

Рапорт позивача скерований Роксоланою Боровською (ТВО помічника командира батальйону з фінансово-економічної роботи - начальнику служби військової частини НОМЕР_1 ) командиру Військової частини НОМЕР_1 та зареєстрований 29.07.2023 за вхідним №2580.

За результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 за вхідним номером №2580 від 29.07.2023 командир ВЧ НОМЕР_1 надав письмову відповідь (без зазначення вихідного номера та дати), якою повідомив, що згідно розпорядження юридичної служби в/ч НОМЕР_2 при вирішенні питання по суті рапорту, слід керуватися Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413, де вказано, зокрема, необхідність підтвердження потреби в сторонньому догляді медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років. Таким чином, відповідач вказав, що для позитивного рішення по суті позивачу до рапорту необхідно долучити довідку МСЕК, де вказані обставини (необхідність постійного стороннього догляду), що містяться в наданому нею висновку ЛКК закладу охорони здоров`я Коломийський міський центр первинної медико-санітарної допомоги №533 від 17.07.2023 (а.с. 25).

Позивач, вважаючи, що відповідачем протиправно відмовлено їй у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснення догляду за матір`ю ОСОБА_2 , звернулася через уповноваженого представника до суду з цією позовною заявою.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Також статтею 65 Основного Закону передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (надалі, також - Закон №2232-XII, Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу").

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частинами 2, 3 статті 1 Закону №2232-XII передбачено, що військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною 9 статті 1 Закону №2232-XII, серед іншого, визначено, що стосується військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Частинами 2-3 статті 2 Закону №2232-XII, зокрема передбачено, що проходження військової служби здійснюється:

громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом;

іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (абзац 1 частини 1 статті 39 Закону №2232-XII).

Частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачено наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Статтею 1 Закону України Про правовий режим воєнного стану від 12.05.2015 №389-VІІІ (надалі, також - Закон №389) визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану у зв`язку з військовою агресією російської федерації в Україні введенно воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, №49/2024 від 05.02.2024 та триває по теперішній час.

Також, Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 Про загальну мобілізацію, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію від 21.10.1993 №3543-XII (надалі, також - Закон №3543-XII).

Відповідно до абзацу 4 статті 1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи прихованою.

Також абзацом 5 статті 1 Закону №3543-XII визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" унормований порядок початку, призупинення і закінчення проходження військової служби.

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а у частині 4 цієї статті (у редакції, чинній на момент розгляду рапорту позивача від 29.07.2023) наведені підстави для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема, під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункту 1); під час дії воєнного стану (пункт 2).

Оскільки на території України з 24.02.2022 діє воєнний стан, під час якого позивач, відповідно до даних її військового квитка, призвана на військову службу по загальній мобілізації, підстави для її звільнення з військової служби визначені у пункті 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Так, відповідно до пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану, зокрема:

г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):

у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;

у зв`язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність;

у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я;

у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;

у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;

у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;

у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;

військовослужбовці-жінки - у зв`язку з вагітністю;

військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;

один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;

військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;

перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;

якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, серед яких така обставина, як необхідність здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

При цьому, законодавець визначив альтернативно документи, які підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за особою: висновок МСЕК або ЛКК.

Також слід зауважити, що обставина, визначена в абзаці 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII не передбачає таку умову звільнення з військової служби як відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд. Зазначена підстава включає можливість звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення догляду за найближчими родичами дружиною (чоловіком), дитиною, батьками своїми чи дружини (чоловіка), обов`язок піклування про яких передбачено законодавством, а не настає лише за відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд.

Відповідно до частини 1 статті 202 Сімейного кодексу України №2947-III від 10.01.2002 повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Згідно зі статті 47 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" №3721-XII від 16.12.1993 діти зобов`язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними.

Тобто обов`язок дітей піклуватися про батьків в першу чергу виникає на підставі кровного споріднення та не вставиться в залежність від наявності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Таким чином, доводи представника позивача стосовно того, що ОСОБА_1 є єдиною донькою ОСОБА_2 та відсутні інші особи, які могли б здійснювати догляд є зайвими, оскільки встановлення таких обставин (відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд) у спірних правовідносинах на момент розгляду рапорту від 29.07.2023 не були необхідними.

Згідно з частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах, визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 за №548-XIV (надалі, також - Статут внутрішньої служби Збройних Сил України).

Так, за нормами статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника (стаття 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України).

Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (надалі, також - Положення №1153/2008).

Відповідно до пунктів 6, 7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Згідно з пунктом 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.

Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення.

Так, підпунктом 2 пункту 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", зокрема, у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Стосовно порядку звільнення, пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац 3 пункту 241 Положення №1153/2008).

Згідно з пунктом 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.

Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454 (надалі, також Інструкція №170), передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

Перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Зокрема, відповідно до пункту 5 Додатку 19 Інструкції №170, при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом г пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом ґ пункту 2 частини п`ятої, підпунктом г пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", подаються:

- копія аркуша бесіди;

- копія рапорту військовослужбовця;

- документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин;

- копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).

Пунктом 1.5 розділу І Інструкції №170 визначено, що для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об`єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, (далі - військові частини), оформляються відповідні подання.

Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV цієї Інструкції №170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Відповідно до пункту 234 Положення №1153/2008 перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.

Тобто ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

При цьому, розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає, зокрема, підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин. Також уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.

Тобто, подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.

Як з`ясовано судом вище, позивач 26.07.2023 звернулася до ТВО помічника командира батальйону з фінансово-економічної роботи начальника служби військової частини НОМЕР_1 із рапортом, в якому просила клопотати перед вищестоящим командуванням про звільнення її з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с. 25).

Рапорт позивача скерований ІНФОРМАЦІЯ_2 (ТВО помічника командира батальйону з фінансово-економічної роботи - начальник служби військової частини НОМЕР_1 ) командиру Військової частини НОМЕР_1 . Рапорт зареєстрований 29.07.2023 за вхідним №2580.

За результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 29.07.2023 за вхідним №2580 командир ВЧ НОМЕР_1 надав письмову відповідь, в якій з посиланням на Перелік №413, повідомив позивача, що для позитивного рішення по суті до рапорту необхідно долучити довідку МСЕК, де вказані обставини (необхідність постійного стороннього догляду), що містяться в наданому нею висновку ЛКК закладу охорони здоров`я Коломийський міський центр первинної медико-санітарної допомоги №533 від 17.07.2023 (а.с. 25).

Тобто підставою для непогодження відповідачем рапорту було підтвердження необхідності здійснення постійного стороннього догляду висновком ЛКК, а не довідкою МСЕК.

Тобто спірним у цій справі є питання допустимості висновку ЛКК закладу охорони здоров`я №533 від 17.07.2023 для підтвердження необхідності здійснення позивачем постійного догляду за матір`ю та її звільнення із військової служби за сімейними обставинами.

Так, визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я» від 18.09.2020 №2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров`я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.

У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 №705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.

У пункті 3 розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337, термін «медичний висновок» визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв`язку погіршення стану здоров`я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров`я виконувати роботу.

Отже, медичний висновок це документ, який містить дані про стан здоров`я особи та видається з питань, пов`язаних з таким станом здоров`я.

Суб`єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров`я.

В свою чергу, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (надалі, також - Положення №1317).

Відповідно до пунктів 19, 24 Положення №1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.

Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.

Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.

З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).

Щодо повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, суд зазначає таке.

Так, Положенням №1317 визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

Відповідно до пункту 3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:

ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків;

потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;

потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;

ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;

причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого;

медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.

У наведеному переліку прав та обов`язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати потребу в сторонньому нагляді, догляді та лише для осіб з інвалідністю.

При цьому, поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге коли надається такий догляд. В свою чергу, поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.

В свою чергу, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.06.2021 № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).

За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить:

1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;

2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;

3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;

4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання).

Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:

форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»;

висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».

Згідно з пунктом 2 цієї Інструкції висновок призначений для реєстрації когнітивних порушень, які виникають при захворюваннях (органічні психічні розлади (F00-F09), розумова відсталість (F70-F79), порушення рухової активності (паралічі), соціальна дезадаптація, інвалідність І групи тощо). Когнітивні порушення можуть спостерігатися у симптокомлексі наступних розладів психіки (F10-F19), шизофренія (F20), первазивні розлади розвитку (F84), нейродегенеративні захворювання (хвороба Альцгеймера, Паркінсона тощо), судинні захворювання головного мозку (інсульти, інфаркти мозку, церебральний атеросклероз), нейроінфекція, наслідки черепно-мозкової травми, новоутворення, метаболічні порушення та інтоксикації, аутоімунні захворювання, генетичні захворювання тощо.

Пунктом 5 цієї Інструкції визначено, що висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 №859.

У пункті 4 висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (пункт 8 Інструкції).

Повноваження лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я визначені ще в одному нормативно-правовому акті - наказі Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 №667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання», в якій зазначено, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу (далі - висновок ЛКК) видається лікарською консультативною комісією (далі - ЛКК) закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю.

Повертаючись до підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», суд зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.

Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням №1317, є підстави для висновку, що така визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.

Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров`я не здатні до самообслуговування і потребують постійного догляду, то суд приходить до переконання, що такі повноваження можуть бути віднесені до лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Такого ж висновку щодо можливості підтвердження лікарсько-консультативними комісіями потреби в постійному сторонньому догляді осіб, які не належать до осіб з інвалідністю, але за станом здоров`я не можуть себе обслуговувати, дійшов Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 у справі №120/1909/23.

Крім того, у зазначеній постанові Верховний Суд звернув увагу, що абзац 4 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою або висновок медико-соціальної експертної комісії, або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Водночас, у своїй постанові від 21.02.2024 у справі №120/1909/23 Верховний Суд з`ясував, що поданий позивачем у тій справі до рапорту про звільнення з військової служби висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-2/о), відповідно до якого рекомендовано соціальну послугу: догляду вдома не містить інформації про необхідність постійного догляду. Саме по собі поняття «догляд вдома» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк останнє передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.

У спірних же правовідносинах, ОСОБА_1 до рапорту про звільнення з військової служби, серед іншого, долучала нотаріально засвідчену копію висновку лікарсько-консультаційної комісії закладу охорони здоров`я №533 від 17.07.2023, виданого Комунальним некомерційним підприємством Коломийської міської ради «Коломийський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», відповідно до якого ОСОБА_2 потребує постійного догляду та отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (а.с. 33).

Тобто зазначеним висновком встановлено потребу матері позивача в постійному догляді, а також потребу в отриманні соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

Також рекомендацію щодо отримання ОСОБА_2 соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи містить і висновок №433 від 29.05.2023 про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма №080-2/0) (а.с. 34).

При цьому, на момент подання рапорту від 29.07.2023 позивач уже надавала своїй матері ОСОБА_2 послугу з догляду на непрофесійній основі та відповідно до довідки №3201/02.14.6-10 від 24.07.2023 перебувала на обліку в Управлінні соціальної політики Коломийської міської ради як надавач таких послуг (зворотна сторона а.с. 34).

Також з приводу посилань відповідача у відповіді на рапорт на Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 (як зазначено вище - Постанова №413), суд звертає увагу на таке.

Відповідно до Постанови №413 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини:

виховання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (з ним) проживають, без батька (матері);

утримання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дочки, сина віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи або продовжує навчання (студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військових навчальних закладів), стажисти вищого навчального закладу) і у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги матері (батька);

укладення шлюбу військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу із громадянкою (громадянином) України, іноземцем або особою без громадянства, що постійно проживає за межами України;

хвороба військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу або члена його сім`ї, якщо така хвороба згідно з висновком лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає військовослужбовцю або особі рядового чи начальницького складу проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім`ї, у разі відсутності можливості переміщення (переведення) до іншої місцевості;

необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;

наявність у військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей;

неможливість призначення одного з військовослужбовців, осіб рядового чи начальницького складу, які перебувають у шлюбі, в межах одного населеного пункту (гарнізону) в разі переміщення (переведення) дружини (чоловіка) на нове місце служби до іншого населеного пункту (гарнізону);

довгострокове відрядження за кордон дружини (чоловіка) військовослужбовця, особи рядового і начальницького складу.

Зазначена постанова прийнята Кабінетом Міністрів України 12.06.2013 відповідно до статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Стаття 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", в редакції від 09.06.2013, яка діяла станом на 12.06.2013, визначала підстави звільнення військовослужбовців, частина 6 якої передбачала, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби, серед іншого через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких встановлено Кабінетом Міністрів України.

Частина 7 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" в редакції станом на 12.06.2013 встановлювала підстави для звільнення з військової служби осіб офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу, серед яких - через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Такий перелік сімейних обставин або інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу і був затверджений Постановою №413 від 12.06.2013.

Натомість ні пункт 1, ні пункт 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у редакції, чинній на момент розгляду рапорту позивача від 29.07.2023), які передбачали підстави для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1), під час дії воєнного стану (пункту 2) не містили жодної підстави, яка б відсилала на сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Відтак, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин положення Постанови №413 від 12.06.2013 не застосовуються.

Крім того, пункт 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" вперше було доповнено підпунктом "г" згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби осіб з інвалідністю та осіб, які доглядають за особами з інвалідністю і хворими дітьми" №2122-IX від 15.03.2022 , чинним з 21.03.2022, такого змісту:

"г) у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років; у зв`язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я; у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю чи II групи; у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

У подальшому ця редакція підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" зазнавала змін і доповнень. Разом з тим, жодна її подальша редакція не містила посилання на сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, відповідач безпідставно вказав про ненадання позивачем документів, перелік яких наведений у Постанові №413 від 12.06.2013, яка не може застосовуватись до спірних правовідносин.

Повертаючись до питання допустимості висновку ЛКК закладу охорони здоров`я для підтвердження потреби особи, яка не є особою з інвалідністю, однак за станом здоров`я не здатна до самообслуговування та потребує у зв`язку з цим постійного догляду, суд дійшов висновку, що поданий позивачем висновок лікарсько-консультаційної комісії закладу охорони здоров`я №533 від 17.07.2023, виданий Комунальним некомерційним підприємством Коломийської міської ради «Коломийський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», відповідно до якого ОСОБА_2 , серед іншого, потребує постійного догляду був належним та достатнім документом, який підтверджує те, що матір позивача дійсно потребувала постійного догляду та свідчив про наявність підстави, визначеної абзацом 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» для звільнення позивача з військової служби.

Таким чином, позиція відповідача, викладена у листі, наданому позивачу на її рапорт про звільнення від 29.07.2023, стосовно необхідності відображення саме в довідці медико-соціальної експертної комісії потреби в постійному сторонньому догляді є помилковою.

Вказані висновки суду підтверджуються й відповідями повноважних державних органів та установ в сфері охорони здоров`я в частині розмежування компетенцій МСЕК та ЛКК та форм медичних висновків.

Так, в листі Міністерства охорони здоров`я України від 26.09.2023 № 03.4-10/27195/2-23, на виконання доручення Прем`єр-міністра України від 18.09.2023 № 29096/1/1-23, вказане Міністерство роз`яснило, що потребу хворого у постійному сторонньому догляді визначають МСЕК та ЛКК. МСЕК вказують на таку потребу особам з інвалідністю І групи у довідці до акту огляду МСЕК (форма 157-1/0, затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30.07.2012 № 577). Усім решта потребу у постійному сторонньому догляді визначають лікуючі лікарі та лікарсько-консультативні комісії, що підтверджується відповідними висновками: 1) висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно-хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форми 080-4/о); та 2) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, внаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги на непрофесійній основі (форми 080-2/о), затверджені наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407; 3) висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу за формою, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 № 667 (а.с.75).

При цьому, надаючи оцінку сформованим позовним вимогам ОСОБА_1 , суд звертає увагу на таке.

Відповідно до приписів статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Користуючись принципом дипозитивності, представник позивача, обираючи спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 і в первинній позовній заяві від 17.12.2023, і в уточненій позовній заяві від 04.01.2024 сформулював позовні вимоги у редакції, згідно якої просив: визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Однак, як з`ясовано судом вище, пунктом 12.1 Інструкції №170 передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

У свою чергу, підпунктом 2 пункту 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", зокрема, у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про основи національного спротиву» від 16.07.2021 №1702-IX військова складова територіальної оборони включає органи військового управління, військові частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України, інші сили і засоби сил безпеки та сил оборони, які залучаються до виконання завдань територіальної оборони.

Провідна роль в організації та виконанні завдань територіальної оборони належить Силам територіальної оборони Збройних Сил України, до яких належать:

1) Командування Сил територіальної оборони Збройних Сил України;

2) регіональні органи військового управління Сил територіальної оборони Збройних Сил України;

3) бригади Сил територіальної оборони Збройних Сил України;

4) батальйони зі складу бригад Сил територіальної оборони Збройних Сил України.

Відповідач у цій справі ВЧ НОМЕР_1 ( НОМЕР_3 окремий батальйон територіальної оборони), де проходить військову службу позивач, належить до структури НОМЕР_6 окремої бригади територіальної оборони Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (ВЧ НОМЕР_2 ) та перебуває у підпорядкуванні останньої.

Таким чином, з урахуванням підпункту 2 пункту 225 Положення №1153/2008, повноваження стосовно прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби належить командиру бригади, якій підпорядкований НОМЕР_3 окремий батальйон територіальної оборони (ВЧ НОМЕР_1 ), тобто командиру НОМЕР_6 окремої бригади територіальної оборони Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (ВЧ НОМЕР_2 ).

Водночас, як з`ясував суд вище, розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає, зокрема, підготовку подання, перевірку усіх документів, в тому числі тих, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин та направлення погоджених документів безпосередньо до посадових осіб, які мають відповідні повноваження щодо звільнення військововслужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що за наслідками розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.

При цьому суд акцентує увагу на тому, що прийняття рішення за наслідками розгляду рапорту військовослужбовця належить до виключної компетенції посадової особи, яка має право на його звільнення з військової служби.

У спірному випадку ВЧ НОМЕР_1 , отримавши 29.07.2023 за вхідним №2580 рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби, надала позивачу письмову відповідь, якою безпідставно, як встановлено судом вище, повідомила про неможливість підтвердження висновком ЛКК потреби повнолітньої особи в постійному догляді та необхідність подання довідки МСЕК про потребу в постійному догляді.

Згідно з Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.80 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

За приписами статті 245 КАС України у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не лише при розгляді вимог щодо протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.

Тобто адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Отже, зважаючи на викладене та беручи до уваги встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби виходять за межі повноважень адміністративного суду при вирішенні цього публічно-правового спору.

Крім того, як встановлено судом вище, ВЧ НОМЕР_1 не наділена повноваженнями щодо прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби, а може лише погодити рапорт та підготувати відповідне подання за умови наявності підстав для звільнення та відповідності документів вимогам нормативно-правових актів.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши обґрунтованість заявлених позовних вимог, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до переконання, що адміністративний позов ОСОБА_1 належить задовольнити частково, визнавши протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо відмови у погодженні та направленні до посадових осіб, які мають право приймати рішення про звільнення з військової служби, рапорту ОСОБА_1 від 29.07.2023 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір`ю, що підтверджується медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я та зобов`язати відповідача повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 29.07.2023 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу і долучені до такого рапорту документи в межах своїх повноважень та відповідно до норм чинного законодавства, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині цього рішення. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Зважаючи на встановлені фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, позов підлягає частковому задоволенню.

У зв`язку зі звільненням позивача від сплати судового збору відповідно до пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" судові витрати не підлягають розподілу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у погодженні та направленні до посадових осіб, які мають право приймати рішення про звільнення з військової служби, рапорту ОСОБА_1 від 29.07.2023 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір`ю, що підтверджується медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 29.07.2023 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу і долучені до такого рапорту документи в межах своїх повноважень та відповідно до норм чинного законодавства, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині цього рішення.

У задоволенні решти вимог позовної заяви відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_7 ;

відповідач - Військова частина НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_8 .

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.