ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/16207/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_2. (в порядку самопредставництва)

відповідача - ОСОБА_3. (адвокат), ОСОБА_4 (адвокат),

розглянув касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2024 (суддя Карабань Я. А.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 (головуючий - Андрієнко В. В., судді Буравльов С. І., Шапран В. В.)

за позовом ІНФОРМАЦІЯ_2

до ІНФОРМАЦІЯ_1,

про визнання укладеною додаткової угоди.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. 10.10.2023 ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2, Міністерство, замовник, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1, Підприємство, виконавець, відповідач) про визнання укладеною додаткової угоди НОМЕР_18 до державного контракту на поставку (закупівлю) ІНФОРМАЦІЯ_3 НОМЕР_2 в редакції, викладеній в прохальній частині позовної заяви (далі - контракт № НОМЕР_2, Контракт), з посиланням на норми статей 509, 526, 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 42, 44, 188, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та положення постанови Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від НОМЕР_3 "ІНФОРМАЦІЯ_4", чинної до ІНФОРМАЦІЯ_5 (далі - постанова КМУ № НОМЕР_3), і ІНФОРМАЦІЯ_36, затверджених постановою КМУ від НОМЕР_4 "ІНФОРМАЦІЯ_6" (далі - Особливості № НОМЕР_4).

2. Позовна заява обґрунтовується необхідністю укладення додаткової угоди, оскільки слова "орієнтовна ціна" та "договірна ціна" не визначають чіткої вартості товару, а вартість такого товару вже не може бути збільшена, так як було здійснено попередню оплату, а тому єдиним можливим варіантом є зазначення в тексті контракту № НОМЕР_2 слова "вартість (ціна)" у відповідних відмінках, а не "орієнтовна ціна" та "договірна ціна".

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024, у задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Рішення та постанова мотивовані посиланням на норми статей 15, 16, 509, 627, 628, 632, 651, 652, 662, 712 ЦК України, статей 20, 180, 188 ГК України, підпункту 1 пункту 1 постанови КМУ № НОМЕР_3, пункту 49 Особливостей № НОМЕР_4 (в редакції, чинній з 21.07.2023), статей 4, 74, 76- 79, 86, 236, 238, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), застосовуючи які, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що:

1) як правило, ціна договору поставки погоджується сторонами під час укладення такого договору за їх домовленістю і зміна такої ціни допускається лише у разі передбачення такої можливості умовами договору або закону. З аналізу положень контракту № НОМЕР_2 вбачається, що сторони погодили зміну не договірної, а орієнтовної ціни, оскільки визначили, що договірна ціна не змінюється, а встановлюється на підставі калькуляції витрат та не може перевищувати орієнтовну ціну. Тобто орієнтовна ціна контракту - це максимально можлива ціна, яка може бути змінена, в той час як договірна ціна встановлюється за результатами понесених фактичних витрат у межах орієнтовної ціни;

2) станом на дату подання позову в справі договір виконано відповідачем у повному обсязі та позивачем сплачено договірну ціну на ІНФОРМАЦІЯ_7, тоді як чинним законодавством України не передбачено можливості внесення змін до договору, який фактично виконано сторонами, тим більше, що строк дії контракту № НОМЕР_2 закінчився ІНФОРМАЦІЯ_8 та матеріали справи не містять доказів щодо досягнення сторонами домовленості про його продовження, а зміна умов договору або його розірвання можливі виключно під час дії відповідного правочину;

3) вимога про внесення змін до Контракту шляхом визнання укладеною додаткової угоди, згідно з якою Міністерство пропонує в тексті Контракту та додатках до нього слова "орієнтовна ціна" та "договірна ціна" замінити на слова "вартість (ціна)" у відповідних відмінках, не є належним та ефективним способом захисту прав позивача, оскільки доводи позивача про необхідність укладення додаткової угоди зводяться до його незгоди з вимогою відповідача про сплату понесених ним фактичних витрат у загальній сумі ІНФОРМАЦІЯ_10, що перевищують установлену орієнтовну вартість товару за Контрактом у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_9. Натомість такі обставини підлягають дослідженню та встановленню під час розгляду спору про стягнення із замовника заборгованості за контрактом № НОМЕР_2, оскільки саме при розгляді такої справи може бути встановлено обставини щодо ціни договору та наявності/відсутності підстав для стягнення витрат виконавця за Контрактом та інші обставини, що впливають на висновок суду щодо стягнення заборгованості.

Разом з тим, ураховуючи висновки Верховного Суду щодо застосування норми частини 3 статті 269 ГПК України, викладені в постановах від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 13.01.2021 у справі № 10/Б-921/1442/2013, від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603, апеляційний суд відхилив клопотання Міністерства про поновлення строку для подання додаткових доказів на стадії апеляційного провадження, а саме копії додаткової угоди від НОМЕР_5 до контракту № НОМЕР_2, оскільки заявник не обґрунтував неможливості подання відповідного нового доказу до суду першої інстанції з незалежних від позивача причин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_2 звернулося з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норм абзацу 11 частини 2 статті 20 ГК України та частин 1, 2 статті 5 ГПК України в подібних правовідносинах (у контексті обрання позивачем належного та ефективного способу захисту своїх прав), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 369/10789/14-ц, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 910/10009/22 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/6138/20, від 02.06.2021 у справі № 910/6139/20, від 13.01.2022 у справі № 922/2054/21, від 07.03.2023 у справі № 910/4874/21.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

7. ІНФОРМАЦІЯ_1 у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.05.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі № 910/16207/23 та призначено розгляд цієї скарги в судовому засіданні на 04.06.2024.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

9. 16.09.2022 між Міністерством (замовник) і Підприємством (виконавець) укладено контракт № НОМЕР_2, за умовами пунктів 1.1, 2.1 якого виконавець зобов`язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства товари, зазначені в специфікації ІНФОРМАЦІЯ_3, що поставляються за державним контрактом (далі - специфікація, додаток 1), що постачаються з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини, а замовник - прийняти їх через вантажоодержувача, який визначається окремою письмовою вказівкою замовника, не пізніше ніж за 3 дні до дати поставки та оплатити такі товари. Орієнтовна вартість товарів на момент укладення Контракту без урахування податку на додану вартість становить ІНФОРМАЦІЯ_11. Податок на додану вартість становить ІНФОРМАЦІЯ_12. Орієнтовну вартість товарів установлено відповідно до вимог постанови КМУ № НОМЕР_3 на підставі калькуляції витрат виконавця від НОМЕР_6 та зазначено в специфікації. Розрахунок орієнтовної вартості товарів здійснено за курсом Національного банку України 36,5832 грн за один євро станом на 02.09.2022.

Згідно з пунктом 2.3 контракту № НОМЕР_2 беручи до уваги, що товари будуть поставлятись з іноземної держави, в обґрунтованих випадках (внесення змін у митне та податкове законодавство, зміну курсу валюти відносно гривні, який застосовувався під час визначення орієнтовної ціни товарів, зміни фактичних (обґрунтовано очікуваних) витрат на транспортування (страхування)), як виключення, орієнтовна вартість товарів може бути переглянута з метою недопущення зриву виконання контракту та неналежного забезпечення потреб ІНФОРМАЦІЯ_13. Перегляд орієнтовної ціни здійснюється на підставі письмового звернення однієї з сторін у встановленому порядку на підставі калькуляції витрат. Всі зміни орієнтовної ціни за одиницю та загальної вартості товарів оформлюються шляхом укладання додаткової угоди до цього Контракту. Орієнтовна ціна у бік збільшення не змінюється у разі неналежного виконання Контракту та прострочення термінів поставки з вини виконавця. Зміна орієнтовної ціни за одиницю та загальної вартості товарів, визначеної Контрактом, не допускається, якщо товари, які є предметом Контракту, повністю оплачено, а також коли сторони повністю виконали свої зобов`язання за Контрактом.

Пунктом 2.4 Контракту передбачено, що рівень договірної ціни на товари встановлюється сторонами на підставі калькуляції витрат, сформованої виконавцем за фактичними (обґрунтованими очікуваними) витратами, понесеними ним у процесі виконання контракту, з урахуванням курсу валют на момент купівлі виконавцем іноземної валюти на Міжбанківському валютному ринку України для здійснення оплати постачальнику товарів, врахування різниці курсу Національного банку України і міжбанківського валютного ринку України, рівня прибутку - ІНФОРМАЦІЯ_14 вартості товарів за зовнішньоекономічним контрактом та іншими фактичними (обґрунтованими очікуваними) витратами у складі ціни.

У пунктах 2.5, 2.6 контракту № НОМЕР_2 сторони погодили, що для установлення договірної ціни виконавець після закупівлі валюти та/або після проведення митного оформлення товарів надає замовнику калькуляцію витрат з обґрунтуванням рівня договірної ціни за результатами понесених фактичних (обґрунтованих очікуваних) витрат із підтверджуючими документами. Договірна ціна не може перевищувати орієнтовну ціну. Розрахунки проводяться шляхом оплати замовником поставлених товарів протягом 15 банківських днів після пред`явлення виконавцем рахунку на оплату товарів та документів, зазначених у пункті 2.7 Контракту (за умови надходження бюджетних коштів на рахунки ІНФОРМАЦІЯ_2). Замовник оплачує поставлені товари за договірною ціною, установленою сторонами, яка зазначається у специфікації.

За змістом пункту 2.7 контракту № НОМЕР_2 усі платіжні документи за Контрактом оформлюються з дотриманням вимог законодавства. Виконавець надсилає рахунок протягом 3 (трьох) календарних днів з дня поставки товарів. До рахунку додаються: акт приймання-передачі ІНФОРМАЦІЯ_15 (за формою згідно з додатком 22 до Інструкції з обліку ІНФОРМАЦІЯ_15 у ІНФОРМАЦІЯ_13, затвердженої наказом Міністерства НОМЕР_7) (далі - акт приймання-передачі); видаткова накладна з печаткою вантажоодержувача та підписом посадової особи, яка отримала товари; повідомлення-підтвердження отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, закуплених у централізованому порядку за формою, установленою наказом ІНФОРМАЦІЯ_2 від НОМЕР_8 (зі змінами) (далі - повідомлення-підтвердження); сертифікат якості товарів; сертифікат походження товарів. На підставі зазначених документів не пізніше 5-денного терміну після їх отримання сторонами оформляється акт приймання-передачі товарів за Контрактом, який є підставою для проведення розрахунків.

Відповідно до пункту 10.1 контракту № НОМЕР_2 (в редакції додаткової угоди від НОМЕР_9) Контракт набирає чинності з моменту укладання додаткової угоди щодо взяття бюджетних зобов`язань і діє до ІНФОРМАЦІЯ_8.

Між сторонами погоджено та підписано додаток 1 до контракту № НОМЕР_2 - специфікацію товарів, що поставляються за Контрактом, відповідно до якого загальна орієнтовна вартість товарів, що поставляються за Контрактом, становить ІНФОРМАЦІЯ_16.

10. На виконання умов контракту № НОМЕР_2 замовник здійснив попередню оплату товару в загальному розмірі ІНФОРМАЦІЯ_17, що підтверджується платіжними дорученнями від НОМЕР_10 (проведено банком 27.10.2022) на суму ІНФОРМАЦІЯ_18 і від НОМЕР_11 (проведено банком 07.12.2022) на суму ІНФОРМАЦІЯ_19.

У свою чергу виконавець здійснив поставку товару, визначеного Контрактом, що підтверджується видатковою накладною від НОМЕР_12 на суму ІНФОРМАЦІЯ_16, повідомленням-підтвердженням отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, закуплених Міністерством у централізованому порядку від НОМЕР_13, актом приймання-передачі ІНФОРМАЦІЯ_15 від НОМЕР_14 на суму ІНФОРМАЦІЯ_9, сертифікатами якості товарів та сертифікатами походження товарів.

11. Листом від НОМЕР_15 Підприємство повідомило Міністерство про фактичні витрати, понесені в процесі виконання Контракту, для установлення договірної ціни товарів, а саме: на закупівлю товарів іноземного постачальника - ІНФОРМАЦІЯ_20; витрати на організацію транспортування і охорону товару за маршрутом від виконавця до бази вантажоодержувача - ІНФОРМАЦІЯ_22; витрати на декларування товарів - ІНФОРМАЦІЯ_23; кошти на сплату банківських комісій - ІНФОРМАЦІЯ_24; сума коштів на сплату відрядження фахівців Підприємства - ІНФОРМАЦІЯ_25; прибуток виконавця на рівні ІНФОРМАЦІЯ_14 ціни закупівлі товару - ІНФОРМАЦІЯ_21.

У відповідь на вказаний лист 03.03.2023 позивач направив за адресою відповідача листа № НОМЕР_17, в якому зазначив, що вартість (ціна) товару за Контрактом не може бути змінено в бік збільшення щодо зобов`язань в частині здійсненої попередньої оплати, розмір якої становить ІНФОРМАЦІЯ_7, а тому з метою належного виконання умов контракту № НОМЕР_2 просив розглянути та погодити проект додаткової угоди НОМЕР_18, якою вносяться зміни до Контракту і додатків до нього, а саме слова "орієнтована ціна" та "договірна ціна" пропонується замінити на слова "вартість (ціна)" у відповідних відмінках.

12. Листом від НОМЕР_16 ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомило ІНФОРМАЦІЯ_2 про те, що в ході виконання державного Контракту виконавцем понесено значні витрати, які пов`язані з коливанням курсу гривні до євро, про що замовнику надано детальну інформацію.

У вказаному листі відповідач зазначив, що єдиним вирішенням проблеми є внесення відповідних змін до постанови КМУ № НОМЕР_3, які нададуть виконавцю підстави для зміни ціни Контракту у бік збільшення, в зв`язку з чим Підприємство просило відкласти підписання акта приймання товару за цінами, визначеними контрактом № НОМЕР_2, до вирішення питання, пов`язаного із внесенням змін до постанови КМУ № НОМЕР_3.

13. У подальшому виконавець звернувся до замовника з претензією від НОМЕР_19, в якій зазначив, що загальна сума витрат за Контрактом становить ІНФОРМАЦІЯ_10, у той час як позивач перерахував лише ІНФОРМАЦІЯ_17, а тому різниця оплати за контрактом № НОМЕР_2 між перерахованими коштами та фактичними витратами становить суму ІНФОРМАЦІЯ_26, яку відповідач просив перерахувати за реквізитами, вказаними в Контракті.

Вказану претензію позивач залишив без задоволення, про що надав відповідь листом від НОМЕР_20.

14. Листом від НОМЕР_21 ІНФОРМАЦІЯ_1 направило до ІНФОРМАЦІЯ_2 актуалізовану калькуляцію витрат за контрактом № НОМЕР_2.

15. У подальшому, Підприємство листом від НОМЕР_22 у доповнення до документів, які були направлені листами від НОМЕР_15, від НОМЕР_23, надіслав підписаний акт приймання-передачі товару за Контрактом на суму ІНФОРМАЦІЯ_27, який просив позивача підписати та надіслати другий примірник для відповідача.

У відповідь на вказаний лист Міністерство листом від НОМЕР_24 поінформувало виконавця про те, що Контрактом визначено, а на підставі документів, що підтверджують поставку товарів (лист ІНФОРМАЦІЯ_2 від НОМЕР_23) установлено, що вартість Контракту і вартість поставлених товарів становить ІНФОРМАЦІЯ_16. Однак у надісланому акті вартість поставленого товару не відповідає зазначеним вище документам щодо поставки. Вартість контракту № НОМЕР_2 не може бути змінена в бік збільшення щодо зобов`язань в частині здійсненої попередньої оплати, розмір якої становить ІНФОРМАЦІЯ_7, у зв`язку з чим акт приймання-передачі товару залишено позивачем не підписано.

Позиція Верховного Суду

16. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

17. В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновки місцевого та апеляційного господарських судів про те, що:

1) станом на дату подання позову в справі договір виконано відповідачем у повному обсязі та позивачем сплачено договірну ціну на ІНФОРМАЦІЯ_7, тоді як чинним законодавством України не передбачено можливості внесення змін до договору, який фактично виконано сторонами, тим більше, що строк дії контракту № НОМЕР_2 закінчився ІНФОРМАЦІЯ_8 та матеріали справи не містять доказів щодо досягнення сторонами домовленості про його продовження, а зміна умов договору або його розірвання можливі виключно під час дії відповідного правочину;

2) вимога про внесення змін до Контракту шляхом визнання укладеною додаткової угоди, згідно з якою Міністерство пропонує в тексті Контракту та додатках до нього слова "орієнтовна ціна" та "договірна ціна" замінити на слова "вартість (ціна)" у відповідних відмінках, не є належним та ефективним способом захисту прав позивача, оскільки доводи позивача про необхідність укладення додаткової угоди зводяться до його незгоди з вимогою відповідача про сплату понесених ним фактичних витрат у загальній сумі ІНФОРМАЦІЯ_10, що перевищують установлену орієнтовну вартість товару за Контрактом у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_9. Натомість такі обставини підлягають дослідженню та встановленню під час розгляду спору про стягнення із замовника заборгованості за контрактом № НОМЕР_2, оскільки саме при розгляді такої справи може бути встановлено обставини щодо ціни договору та наявності/відсутності підстав для стягнення витрат виконавця за Контрактом та інші обставини, що впливають на висновок суду щодо стягнення заборгованості.

18. Проте колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині неефективності обраного позивачем способу захисту своїх майнових прав і водночас відхиляє доводи скаржника про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм абзацу 11 частини 2 статті 20 ГК України та частин 1, 2 статті 5 ГПК України в подібних правовідносинах (у контексті обрання позивачем належного та ефективного способу захисту своїх прав), викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 910/10009/22, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 369/10789/14-ц і в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/6138/20, від 02.06.2021 у справі № 910/6139/20, від 13.01.2022 у справі № 922/2054/21, від 07.03.2023 у справі № 910/4874/21, з огляду на таке.

19. Згідно з частинами 1, 2 статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

20. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

21. У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

22. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає помилковим твердження скаржника про неврахування апеляційним судом загального висновку щодо застосування норм частин 1, 2 статті 5 ГПК України (у контексті обрання позивачем належного та ефективного способу захисту своїх прав), викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 910/10009/22.

23. Так, ухвалюючи постанову від 16.02.2024 у справі № 910/10009/22 (предмет позову - визнання протиправним та скасування наказу, визнання недійсним акта та зобов`язання повернути автомобіль), якою скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог ІНФОРМАЦІЯ_28 про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_29 повернути автомобіль HAVAL JOLION, vin код НОМЕР_1 , і прийнято нове рішення про задоволення позову в цій частині, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в пункті 8.44 сформулювала такий загальний висновок щодо застосування норм частин 1, 2 статті 5 ГПК України:

"Отже, у справі, що переглядається, Позивач, вимагаючи зобов`язати Відповідача повернути спірний автомобіль, заявив вимогу, спрямовану на витребування майна, однак сформулював цю вимогу не у повній відповідності належному способу захисту.

Водночас невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені відповідно до належного способу захисту прав, і якщо таке тлумачення не призводить до порушення процесуальних прав відповідача (зокрема, щодо подання заперечень, надання відповідних доказів тощо). Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 ГПК України)…".

24. Суди попередніх інстанцій достовірно встановили та скаржник належним чином не спростував тих обставин, що неефективність такого способу захисту прав позивача, як вимога про внесення змін до Контракту шляхом визнання укладеною додаткової угоди, згідно з якою Міністерство пропонує в тексті Контракту та додатках до нього слова "орієнтовна ціна" та "договірна ціна" замінити на слова "вартість (ціна)" у відповідних відмінках, зумовлена тим, що доводи позивача про необхідність укладення додаткової угоди НОМЕР_18 зводяться передусім до його незгоди з вимогою відповідача про сплату понесених ним фактичних витрат у загальній сумі ІНФОРМАЦІЯ_27, що перевищують установлену орієнтовну вартість товару за Контрактом у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_9. Натомість такі обставини підлягають дослідженню та встановленню при розгляді конкретного спору про стягнення із замовника заборгованості за контрактом № НОМЕР_2, позаяк саме при розгляді такої справи може бути встановлено обставини щодо ціни договору та наявності/відсутності підстав для стягнення витрат виконавця за Контрактом та інші обставини, що впливають на висновок суду щодо стягнення заборгованості.

При цьому суди дійшли правильного висновку про те, що, як правило, ціна договору поставки погоджується сторонами під час укладення цього договору за їх домовленістю і зміна такої ціни допускається лише у разі передбачення такої можливості умовами договору або закону. З аналізу положень пунктів 2.3- 2.5 контракту № НОМЕР_2 вбачається, що сторони погодили зміну не договірної, а орієнтовної ціни, оскільки визначили, що договірна ціна не змінюється, а встановлюється на підставі калькуляції витрат та не може перевищувати орієнтовну ціну. Тобто орієнтовна ціна Контракту - це максимально можлива ціна, яка може бути змінена, в той час як договірна ціна встановлюється за результатами понесених фактичних витрат у межах орієнтовної ціни.

25. Верховний Суд, погоджуючись із наведеними висновками судів попередніх інстанцій, наголошує на тому, що, заявляючи позов у цій справі, замовник по суті пропонує зафіксувати остаточну ціну поставлених за контрактом № НОМЕР_2 товарів на рівні їх орієнтовної вартості на момент укладення Контракту, та яку (орієнтовну вартість) у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_30 було визначено в пункті 2.1 Контракту та специфікації (додатку 1), тобто станом на момент його укладення, що не відповідатиме як змісту абзацу 5 пункту 2.3 та пункту 2.4 контракту № НОМЕР_2, так і нормам абзацу 5 підпункту 1 пункту 1 постанови КМУ № НОМЕР_3 (чинної на час звернення Підприємства з претензією від НОМЕР_19) та пункту 48 Особливостей № НОМЕР_4 (в редакції, чинній з 21.07.2023, тобто станом на час подання позову), які (умови Контракту та постанов КМУ № НОМЕР_3 і № НОМЕР_4) якраз допускають можливість зміни загальної вартості (ціни) поставлених відповідачем товарів до моменту їх повної оплати позивачем, зокрема, за умови зміни курсу іноземної валюти.

Натомість, як встановлено судами та не заперечується скаржником, замовник сплатив загальну орієнтовну вартість товарів не в повному обсязі (ІНФОРМАЦІЯ_9), а в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_7 (ІНФОРМАЦІЯ_17) від вказаної вартості, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями від НОМЕР_10, від НОМЕР_11.

26. Оскільки обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)), то це виключає як необхідність подальшого надання Верховним Судом оцінки будь-яким іншим аргументам скаржника, так і необхідність подальшого надання передчасним висновкам судів попередніх інстанцій про те, що чинним законодавством України не передбачено можливості внесення змін до договору, який фактично виконано сторонами, тим більше, що строк дії контракту № НОМЕР_2 закінчився ІНФОРМАЦІЯ_8 та матеріали справи не містять доказів щодо досягнення сторонами домовленості про його продовження, а зміна умов договору або його розірвання можливі виключно під час дії відповідного правочину (схожий за змістом висновок викладено в пункті 43 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2024 у справі № 904/192/22).

Адже, виходячи зі змісту положень частини 3 статті 632 ЦК України, не допускається зміна ціни в договорі саме після повного виконання стороною зобов`язання з оплати товару, а не його часткового виконання, що встановлено судами в розрізі цієї справи. Тим більше, що на час звернення замовника з позовом (10.10.2023) строк дії контракту № НОМЕР_2 ще не закінчився, що свідчить про своєчасне звернення Міністерства з відповідним позовом.

Разом з тим зазначені допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права не призвели до ухвалення неправильних по суті рішення та постанови, а тому не можуть бути достатньою підставою для їх скасування, позаяк згідно з частиною 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

27. Таким чином, зі змісту оскаржуваної постанови чітко вбачається, що при її ухваленні суд апеляційної інстанцій, керуючись частиною 4 статті 236 ГПК України та зважаючи на неефективність обраного позивачем способу захисту своїх прав, якраз врахував зазначений правовий висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на неврахуванні якого (висновку) безпідставно наголошує скаржник, хоча й прямо не посилався на зазначену постанову Верховного Суду.

28. Отже, зміст оскаржуваних рішення та постанови свідчить про те, що, відмовивши в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору цілком обґрунтовано виходили з неефективності обраного позивачем способу захисту своїх майнових прав, позаяк визнання додаткової угоди НОМЕР_18 до Контракту укладеною не здатне поновити права та інтереси замовника, які (права та інтереси) останній вважає порушеними саме внаслідок вирішення між сторонами іншого спору майнового характеру (спір про стягнення 9 357 937,49 грн заборгованості в справі № 910/16610/23).

29. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

30. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм абзацу 11 частини 2 статті 20 ГК України в подібних правовідносинах (у контексті обрання позивачем належного та ефективного способу захисту своїх прав), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 369/10789/14-ц і в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/6138/20, від 02.06.2021 у справі № 910/6139/20, від 13.01.2022 у справі № 922/2054/21, від 07.03.2023 у справі № 910/4874/21, оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні правовідносини в цій справі та в зазначених справах не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних правових позицій як нерелевантних для вирішення цього господарського спору.

31. Так, Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи постанову від 13.10.2020 в справі № 369/10789/14-ц, якою скасувала судові рішення судів попередніх інстанцій, зокрема, в частині позовної вимоги про визнання укладеним депозитного договору з підстави порушення юрисдикційної належності спору, та закрила провадження в справі в цій частині позову, дійшла висновків про те, що заявлені у цій справі вимоги про визнання договору банківського вкладу укладеним та визнання ОСОБА_1 вкладником ІНФОРМАЦІЯ_31 за своєю природою є вимогами про встановлення юридичних фактів, підставами для обґрунтування звернення з позовом у спорі щодо права на отримання коштів (чи то як гарантованого відшкодування, чи визнання кредитором в межах реєстру акцептованих вимог), що не підлягають окремому розгляду в порядку позовного провадження в судах (цивільних, господарських чи то адміністративних). Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували цього та помилково задовольнили такі вимоги (див. пункт 7.43 зазначеної постанови).

32. В свою чергу, на відміну від цієї справи, предметом позову в якій є визнання укладеною додаткової угоди НОМЕР_18 до Контракту як належний, але неефективний спосіб захисту прав позивача, ухвалюючи в справах № 910/6138/20 (предмет позову ІНФОРМАЦІЯ_32 в особі ІНФОРМАЦІЯ_33 - спонукання відповідача до укладення з позивачем договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна) і № 910/6139/20 (предмет позову ІНФОРМАЦІЯ_32 в особі ІНФОРМАЦІЯ_33 - спонукання відповідача до укладення з позивачем договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна) постанови, якими судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові скасовано з передачею справи на новий розгляд, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов однакових висновків про те, що визначення позивачем предмета спору "про зобов`язання відповідача укласти договір у певній редакції" є письмовим волевиявленням позивача щодо вступу у зобов`язальні правовідносини шляхом укладення такого договору за рішенням суду про укладення договору відповідно до статті 187 ГК України. Отже, вимогу позивача про зобов`язання укласти договір у певній редакції у випадках, які допускають вирішення таких спорів судом, слід тлумачити як вимогу про визнання укладеним такого договору в судовому порядку у запропонованій позивачем редакції, що не суперечить способам захисту, визначеним пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України, та відповідає способам захисту, визначеним статтею 20 ГК України. За наслідками розгляду такої вимоги у резолютивній частині свого рішення суд, керуючись частиною 9 статті 238 ГПК України, має зробити висновки про визнання укладеним договору у запропонованій позивачем редакції, виклавши текст редакції договору, яка за висновками суду відповідає вимогам законодавства та визнається судом укладеною, чи висновки про відмову у визнанні укладеним договору у запропонованій позивачем редакції. Зазначені правові висновки щодо належності обраного позивачем способу захисту прав шляхом пред`явленням до відповідача позову про зобов`язання укласти договір викладено у постанові Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 916/1423/18. Тобто якщо позивач просить суд зобов`язати/спонукати відповідача укласти договір у редакції, викладеній ним у позовній заяві, з посиланням на статтю 187 ГК України, то це означає звернення позивача про вступ у певні правовідносини - про визнання укладеним за рішенням суду договору в редакції, наданій позивачем, що відповідає вимогам частини 2 статті 16 ЦК України та частини 2 статті 20 ГК України і не вимагає зміни способу захисту цивільного права позивача згідно зі статтею 5 ГПК України. Інше тлумачення є надмірним формалізмом та штучним звуженням існуючих способів захисту порушеного права, які самі по собі не є і не можуть бути вичерпно і детально сформульовані законом.

Аналогічні висновки щодо застосування норм пункту 1 частини 2 статті 16 ЦК України та частини 9 статті 238 ГПК України з посиланням на перераховані вище постанови Верховного Суду викладено в пункті 5.42 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.03.2023 у справі № 910/4874/21 (предмет позову - визнання незаконним та скасування наказу Фонду державного майна України від 06.01.2021 № 5 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021 році", визнання за орендарем права приватизації об`єкта малої приватизації шляхом викупу та зобов`язання державного органу приватизації укласти з орендарем договір купівлі-продажу окремого індивідуально визначеного майна) тобто зі спору, що виник з відносин захисту права орендаря на викуп орендованого державного майна, які підлягають особливому правовому регулюванню - нормами законодавства про приватизацію.

33. Водночас, залишаючи без змін судові рішення про відмову в задоволенні позову в справі № 922/2054/21 (предмет позову - спонукання ІНФОРМАЦІЯ_34 укласти з ІНФОРМАЦІЯ_35 договір про внесення змін до договору купівлі-продажу нежитлових приміщень) зі спору, що виник з приватизаційних відносин, які підлягають правовому регулюванню нормами законодавства про приватизацію, Верховний Суд у постанові від 13.01.2022 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що: 1) у відповідача були відсутні підстави для розгляду пропозицій позивача про внесення змін спірних змін до договору, оскільки такі пропозиції були надані йому Покупцем (позивачем) після звернення Управління до суду з позовом про розірвання договору та стягнення санкцій, а відповідач, не розглядаючи такі пропозиції позивача, діяв відповідно до пункту 3 розділу ІІ Порядку внесення змін до договорів купівлі-продажу державного (комунального) майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 18.10.2018 № 1328, який імперативно визначає, що пропозиція про внесення змін до договору купівлі-продажу, що надійшла після звернення до суду органу приватизації для застосування до власника санкцій, передбачених договором купівлі-продажу, не розглядається; 2) позивач не довів ні існування правовідношення, в силу якого сторони зобов`язані були укласти спірний договір про внесення змін, ні існування обставин, які б свідчили про вчинення ним дій та дотримання умов, передбачених вказаним Порядком, необхідних для реалізації передбаченої Порядком можливості укласти такий договір, ні існування обставин ухилення відповідача у справі від укладення спірного договору.

Крім того Верховний Суд зазначив про те, що такі предмети позову, як (1) спонукання до укладення договору про внесення змін та (2) внесення змін до договору є схожими, однак за своєю суттю та характером правового регулювання є різними, що обумовлює різні правові підходи до вирішення спорів за такими позовами. При цьому Верховний Суд врахував, що предметом позову у цій справі позивач визначив саме спонукання до укладення договору про внесення змін, а не внесення змін до договору, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень статей 651, 652 ЦК України.

34. Натомість з мотивів, наведених у пунктах 24, 25 цієї постанови, колегія суддів не бере до уваги помилкове посилання скаржника на неврахування апеляційним судом при ухваленні оскаржуваної постанови в цій справі викладеного в постанові від 13.01.2022 в справі № 922/2054/21 загального висновку Верховного Суду про те, що необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду є наявність відповідної вказівки закону на обов`язковість укладення певного договору. Суд вправі задовольнити позов про спонукання укласти договір лише у разі, якщо встановить, що існує правовідношення, в силу якого сторони зобов`язані укласти договір, але одна із сторін ухилилася від цього. Отже, в правовідносинах, що стосуються укладення договору, мають бути доведені (1) обставини наявності відповідного правовідношення, а саме: існуючого прямого законодавчого обов`язку відповідача щодо укладення спірного договору; (2) обставини ухилення іншої сторони (відповідача) від укладення спірного договору.

Адже при вирішенні цього господарського спору суди не встановили жодних підстав для виникнення у Підприємства прямого законодавчого обов`язку укласти додаткову угоду до Контракту, якою замовник намагається зафіксувати остаточну ціну поставлених за контрактом № НОМЕР_2 товарів на рівні їх орієнтовної вартості на момент укладення Контракту (у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_30), оскільки норми абзацу 5 підпункту 1 пункту 1 постанови КМУ № НОМЕР_3 (чинної на час звернення Підприємства з претензією від НОМЕР_19) та пункту 48 Особливостей № НОМЕР_4 (в редакції, чинній з 21.07.2023, тобто станом на час подання позову), навпаки, допускають можливість зміни загальної вартості (ціни) поставлених відповідачем товарів за умови зміни курсу іноземної валюти.

35. У контексті наведеного немає підстав для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та в справах №№ 369/10789/14-ц, 910/6138/20, 910/6139/20, 922/2054/21, 910/4874/21, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.

36. Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, однак наразі виключається можливість закриття касаційного провадження з огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до висновку щодо застосування норм частин 1, 2 статті 5 ГПК України (у контексті обрання позивачем належного та ефективного способу захисту своїх прав), викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 910/10009/22, на неврахуванні якого (висновку) помилково наголошує скаржник.

37. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши зібрані в справі докази в їх сукупності, загалом дійшли правильного висновку про неефективність обраного позивачем способу захисту своїх цивільних прав, оскільки визнання додаткової угоди НОМЕР_18 до Контракту укладеною не здатне поновити права та інтереси замовника, які (права та інтереси) останній вважає порушеними внаслідок вирішення між сторонами іншого спору майнового характеру (в справі № 910/16610/23).

38. З наведених раніше мотивів колегія суддів погоджується з обґрунтованими доводами відповідача, викладеними у відзиві на касаційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

39. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

40. Оскільки наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження в зв`язку з тим, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду з урахуванням правового висновку, викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 910/10009/22, на неврахуванні якого (висновку) помилково наголошує скаржник, то наразі виключається як закриття касаційного провадження в цій справі, так і скасування оскаржуваних судових рішень із зазначеної підстави.

41. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог, як наслідок, оскаржувані рішення та постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

42. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

43. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

44. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені в касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, в зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги і скасування оскаржуваних судових рішень.

Розподіл судових витрат

45. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі № 910/16207/23 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай