П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/6819/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лавренчук Ольга Володимирівна

Суддя-доповідач - Капустинський М.М.

11 червня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Капустинського М.М.

суддів: Ватаманюка Р.В. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

у квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позову вказала, що незважаючи на те, що зобов`язальна частина вимоги не містила конкретних вимог щодо розмірів мінімальної заробітної плати, які слід застосувати, в тому числі при виконанні вказаного судового рішення боржником на її виконання здійснено перерахунок пенсії в ході якого додаткову пенсію, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, передбачену статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у порушення положень вказаного Закону №796-ХП, законодавства регулюючого оплату праці, статей 8, 19, 22, 24 Конституції України визначено у розмірах встановлених положеннями ч.2 ст.8 Закону №3460-ІХ, а не положень частини першої даної статті. З огляду на вказані обставини, у зверненні до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 09.02.2024 просилось вжити вичерпних заходів реагування, спрямованих на усунення вказаних порушень, в тому числі в діях боржника та недопущення їх в майбутньому. У відповідь Управлінням забезпечення примусового виконанні рішень у Житомирській області листом від 07.03.2024 повідомлено, що після надання боржником інформації про стан виконання судового рішення, виконавцем буде прийнято рішення відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», тим самим відмовившись вчинити виконавчі дії на вказані у зверненні порушення. Вказує, що починаючи з 05 січня 2024 року і по даний час виконавцем, як особою уповноваженою на забезпечення виконання судового рішення у виконавчому провадженні, у порушення вимог законодавства відповідної оцінки діям боржника не надано, всіх передбачених законом заходів не вжито, на протиправні дії боржника не відредаговано, належних та достатніх виконавчих дій, спрямованих на повне та фактичне виконання судового рішення не вчинено, законного та обґрунтованого рішення не прийнято, обґрунтованих причин неможливості чи недоцільності їх вчинення не повідомлено, що створює протиправну бездіяльність щодо не прийняття рішення за заявою позивача.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 07 травня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, серед іншого, зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що державним виконавцем не допущено бездіяльності у межах виконавчого провадження ВП№69744182 з примусового виконання виконавчого листа Житомирського окружного адміністративного суду, виданого у справі №240/22256/20 не є всебічним та обґрунтованим, оскільки мотиви судового рішення зведені до надання оцінки діям виконавця в частині виконання судового рішення щодо невиплати заборгованості, а в частині забезпечення виконання судового рішення щодо здійснення нарахування та виплати з 01.01.2024 додаткової пенсії із застосуванням положень ч.2 ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік», а не ч.1 ст.8 вказаного Закону правової оцінки діям виконавця не надано. Ухвалене судом у справі рішення не ґрунтується на засадах верховенства права, є не законним та не обґрунтованим, ухваленим у порушення положень ч.1 ст. 6 та ст. 242 КАС України.

Відповідно до ст.311 КАС України справа судом апеляційної інстанції переглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що Житомирського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року у справі №240/22256/20 вирішено:" Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 17.07.2018 нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному ст.39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік)".

З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою від 09.08.2022 про примусове виконання рішення суду у справі №240/22256/20.

Постановою від 30.08.2022 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень відкрито виконавче провадження ВП 69744182 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 28.01.2022 у справі №240/22256/20.

З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що в межах виконавчого провадження №69744182 державним виконавцем:

- 03.08.2023 сформовано та направлено боржнику вимогу №68066 (а.с.76);

- 04.01.2024 сформовано та направлено боржнику вимогу №612 (а.с.80), якою вимагається: в 10-денний строк з дня отримання вимоги виконати рішення суду, здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік) з урахуванням її зміни на відповідний календарний рік.

Вважаючи протиправною бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні №69744182 з примусового виконання виконавчого листа Житомирського окружного адміністративного суду, виданого у справі №240/22256/20, що полягає у невжитті всіх передбачених законодавством заходів забезпечення його примусового виконання, ОСОБА_1 звернулась зі скаргою від 01.04.2024 (а.с.86).

Із супровідним листом від 17.04.2024 №5.1/34928 ОСОБА_1 направлено до відома постанову від 17.04.2024 про перевірку виконавчого провадження №69744182 від 30.08.2022 (а.с.88-91) у якій вказано, що дії державного виконавця є такими, що відповідають вимогам Закону №1404.

Звертаючись до суду з позовом, позивач у прохальній частині уточненого позову окреслює часовий проміжок "з 05 січня 2024 року", протягом якого відповідач, на переконання позивача, не вчиняє дій та рішень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», спрямованих на забезпечення повного та фактичного виконання виконавчого документа. Обґрунтовуючи позовні вимоги в уточненій позовній заяві від 02.05.2024, яка є останньою та остаточною в межах даного позовного провадження, позивач вказує на незастосування боржником при розрахунку доплати до пенсії, право позивача на яке захищене судовим рішенням у справі №240/22256/20, приписів ч. 1 ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік".

Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з того, що державним виконавцем не допущено бездіяльності у межах виконавчого провадження ВП №69744182 з примусового виконання виконавчого листа Житомирського окружного адміністративного суду, виданого у справі №240/22256/20, оскільки ним вжито всі передбачені законодавством заходи забезпечення його примусового виконання.

Переглядаючи правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення колегія суддів зазначає наступне.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404)

За визначенням наведеним у статті 1 Закону № 1404, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п. 1 ч.1 ст. 3 Закону №1404 ).

Статтею 5 Закону №1404 встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону №1404 закріплено, що державний виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до норм п.1 ч.3 ст.18 Закону №1404, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п.1 ч.2 ст.18 Закону №1404) та п.1 та п.16 ч.3 ст.18 Закону №1404встановлено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону та накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних і посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 63 Закону №1404 за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Згідно з частиною 5 та 6 статті 26 Закону №1404 визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

Відповідно до ч.1 ст.75 цього ж Закону, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Європейський Суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс ("Піалопулос та інші проти Греції", "Юрій Миколайович Іванов проти України", "Горнсбі проти Греції").

Системний аналіз вищезазначених положень дозволяє дійти висновку про те, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення).

Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано з поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з`ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк, тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. У цьому зв`язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону №1404-VIII.

Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку з урахуванням того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення.

Вирішуючи питання про накладення штрафу, державний виконавець повинен встановити дві обставини: 1) факт виконання чи невиконання рішення; 2) у випадку невиконання рішення встановити причини невиконання. Відповідно, лише дійшовши висновку про відсутність поважних причин, державний виконавець вправі накласти на боржника штраф.

Встановлення таких обставин здійснюється шляхом виконання державним виконавцем своїх обов`язків та реалізації прав, передбачених статтею 18 Закону №1404.

Відповідно до змісту положень частини 3 зазначеної правової норми, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, а частина 4 наголошує на тому, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Дані висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі №360/3573/20.

Поряд з цим Верховний Суд у постанові від 31 травня 2021 року у справі №560/594/20 зауважив, що невиконання пенсійним органом рішення суду дозволяє державному виконавцю вжити заходи реагування у вигляді накладення штрафу, проте необхідно встановити, що послугувало причиною до невиконання рішення суду на момент накладення штрафу. Якщо встановлено, що невиконання відбулось без поважних причин-наявні підстави для накладення штрафу, а у протилежному випадку (наявні реальні обставини, що є перешкодою до виконання), необхідно враховувати їх поважність та у кожному конкретному випадку виходити з цих обставин.

Як вже було встановлено судом, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року у справі №240/22256/20 ухвалено: Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 17.07.2018 нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному ст.39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян , які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).

Сторонами визнається та належними доказами підтверджується (а.с. 82 на звороті), що із 01.01.2024 при розрахунку підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, Головним управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, який є боржником у ВП №69584684, застосовано розрахункову величину, яка визначена ст.8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", а саме "Визначити розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень."

Колегія суддів зауважує, що у Рішенні від 27.11.2008 по справі №1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.

Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) "Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень" в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх "ex-officio". Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.

Так, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження, є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.

Надаючи оцінку діям/бездіяльності державного виконавця, вчиненим у межах виконавчого провадження, слід з`ясувати чи їх сукупність була спрямована на примусове виконання рішень і проводилася на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Законом №1404, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону №1404, а також достатність прийнятих рішень, які відповідно до цього Закону №1404 підлягали примусовому виконанню.

Колегія суддів звертає увагу, що за рішення суду у справі №240/22256/20 відповідач має обов`язок перераховувати та виплачувати ОСОБА_2 доплату до пенсії у порядку статті 39 Закону №796-ХІІ з урахуванням таких змін.

Таким чином, враховуючи, що дане підвищення до пенсії носить не разовий, а постійний характер, саме тому у резолютивній частині рішення не встановлено кінцевої дати проведення такого нарахування й виплати та застосовано вираз "що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік)", а не зазначено конкретного Закону.

Як свідчать матеріали справи та як зазначалось раніше, з метою перевірки виконання рішення суду у справі №240/22256/20 державний виконавець 04.01.2024 виносив вимогу, якими зобов`язував Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в певний строк з дня отримання вимоги виконати рішення суду, здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам рік (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) з урахуванням її зміни на відповідний календарний рік та письмово надати державному виконавцю пояснення про причини не виконання боржником рішення.

Підставою для такої вимоги стало визначення статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" нового розміру мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2024.

Також, як встановлено судом, для належного виконання рішення суду, державний виконавець звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із заявою від 06.05.2024 про зміну способу виконання рішення по справі.

Колегія суддів, крім іншого, враховує, що невиконання рішення суду в частині невиплати заборгованості, нарахованої на виконання рішення суду, не є спірним в межах даного позовного провадження, з урахуванням уточненого позову від 02.05.2024 року.

Водночас, у межах спірних правовідносин суд не надає правову оцінку діям/бездіяльності боржника щодо виконання/невиконання рішення суду, яке набрало законної сили, в частині правильності визначення із 01.01.2024 розміру доплати, як встановленої судовим рішенням у справі №240/22256/20. Суд оцінює лише повноту дій державного виконавця, вчинених в межах виконавчого провадження №69744182.

Отже, враховуючи вищезазначене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що державним виконавцем не допущено бездіяльності у межах виконавчого провадження ВП №69744182 з примусового виконання виконавчого листа Житомирського окружного адміністративного суду, виданого у справі №240/22256/20, оскільки ним вжито всі передбачені законодавством заходи забезпечення його примусового виконання.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для зміни або скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 травня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Капустинський М.М. Судді Ватаманюк Р.В. Сапальова Т.В.