ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 червня 2024 року Справа № 280/2300/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою

ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області

Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач 2), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 1 від 01.03.2024 №084350005617, щодо відмови в призначенні та виплаті пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» позивачу;

- зобов`язати відповідача 2 здійснити призначення та виплату позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 на підставі пункту «а» статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, та із зарахуванням до загального страхового стажу періоду навчання з 01.09.1994 по 27.02.2001, та періодів з 01.03.2002 по 07.05.2002, з 01.01.2004 по 31.12.2004, починаючи з 23.02.2024.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначає, що вона працювала на посадах, робота на яких дає право виходу на пенсію зі зниженням пенсійного віку, передбачених Списком № 1 В період з 01.09.1994 по 27.02.2001 позивач навчалася в Обнінському інституті атомної енергетики (російська федерація) на денному відділенні (очна форма здобуття освіти) за спеціальністю «атомні електростанції та установки» та здобула кваліфікацію «інженер-фізик-теплоенергетик». В період з 01.05.2001 по 31.05.2001 та з 01.02.2002 по 08.05.2005 позивач працювала на посаді лаборанта в Мелітопольському медичному училищі (в подальшому Комунальний заклад «Мелітопольський медичний фаховий коледж» Запорізької обласної ради). В період з 17.10.2012 теперішній час позивач працювала повний робочий день, повний робочий тиждень у філії «ВП «Запорізька АЕС» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» у водно-радіохімічній лабораторії та виконувала хімічний контроль технологічних середовищ першого контуру, систем безпеки, продувочної води парогенераторів, технологічних масел насосного устаткування першого контуру. Стаж роботи позивача за Списком № 1 за період з 17.10.2012 по 09.06.2021 складає 08 років 07 місяців 24 дні. Загальний страховий стаж Позивача станом на 23.02.2024 становить 27 років 08 місяців 25 днів (без урахування кратності). З урахуванням кратності (додаткових років стажу за роботу на посадах, передбачених Списком 1), страховий стаж позивача становить 35 років 08 місяців 25 днів. 23.02.2024 позивач подала заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1. Станом на 23.02.2024 позивачу виповнилося 46 років. Рішенням відповідача 1 від 01.03.2024 № 084350005617 позивачу відмовлено в призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку за нормами п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з недосягненням необхідного пенсійного віку 50 років. Відмовляючи Позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком№1, Відповідач 1 зазначає, що страховий стаж позивача складає 28 років 0 місяців 25 днів. Пільговий стаж за Списком №1 8 років 7 місяців 6 днів. До пільгового стажу за Списком №1 зараховано всі періоди згідно поданих документів. До страхового стажу не зараховано період навчання в російській федерації згідно диплома ДВС №1076434 від 20.02.2001, оскільки відповідно до Закону України від 23.12.2022 «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993» зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м.Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м.Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року №140/98-ВР, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року. Крім того, відповідач 1 зазначає, що за період роботи з 01.02.2002 по 08.05.2005 необхідно залучити довідку про перебування у відпустці по догляду за дитиною 08.05.2002р.н.». Не погоджуючись з рішенням відповідача 1 щодо відмови в призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку за нормами п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», позивач звернулася до суду із даним адміністративним позовом. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою судді від 19.03.2024 відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.

Відповідач 1 позовну заяву не визнав, надав до суду відзив, в якому зазначає, що відповідно до наданих документів страховий стаж позивача становить 28 років 00 місяців 25 днів, стаж роботи на пільгових умовах за Списком № 1 08 років 07 місяців 06 днів, вік позивача 46 років, вона не досягла 50-річного віку, який є обов`язковою умовою для набуття права на даний вид пенсії відповідно до частини першої статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон № 1058). Законом № 1058 передбачено його пріоритет над іншими Законами України та іншими нормативно-правовими актами у сфері пенсійного страхування, а також визначено сферу, у якій Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон № 1788) продовжує діяти одночасно з цим Законом. В іншій частині Закон № 1788 втратив чинність. Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, яке покладено в основу обґрунтувань позовних вимог, не відновлює дію Закону № 1788 і не змінює правове регулювання спірних у цій справі правовідносин. Крім того, відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про Конституційний Суд України» з метою захисту та відновлення прав особи Суд розглядає питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) акта (його окремих положень), який втратив чинність, але продовжує застосовуватись до правовідносин, що виникли під час його чинності. Водночас, в даному випадку позивач досягла 46-річного віку та набуде усіх передбачених Законом № 1788 необхідних умов для призначення пенсії на пільгових умовах лише в квітні 2027 року. До страхового стажу позивача не зараховано: період навчання з 01.09.1994 по 27.02.2001 оскільки організація знаходиться на території держави, з якою розірвані дипломатичні відносини на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні»; період роботи з 01.03.2022 по 07.05.2002 та з 01.01.2004 по 31.12.2004 оскільки позивачем не надана довідка про перебування у відпустці по догляду за дитиною до трьох років. Відповідач 1 вважає, що позовні вимоги у даній справі є безпідставними та необґрунтованими, а дії відповідача 1 щодо відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах не можна вважати неправомірними, оскільки він діяв виключно в межах, визначених нормами чинного законодавства. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивачу.

Відповідач 2 позовну заяву не визнав, надав до суду відзив, в якому зазначає, що Територіальним органом Фонду, який мав опрацювати заяву позивача про призначення пенсії відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань визначено відповідача 1, яким, за результатами розгляду заяви позивачки, прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії, яке підписано керівником та долучено до електронної пенсійної справи. Таким чином, відповідач 2 заяву позивача про призначення пенсії за віком не розглядав та рішення щодо неї не приймав, отже не вчиняв протиправних дій щодо позивача, а тому не має відповідати в частині позовних вимог про зобов`язання призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, та із зарахуванням до загального страхового стажу періоду навчання з 01.09.1994 року по 27.02.2001 року, та періодів з 01.03.2002 року по 07.05.2002 року, з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року, починаючи з 23.02.2024 року. Позивачка посилається на рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 № 1- р/2020, яким визнано неконституційними положення статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788 зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213. Зазначене рішення КСУ не може бути застосоване для вирішення питання призначення пенсії позивачці, оскільки норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» не підлягають застосуванню при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, починаючи з 11.10.2017. Норми статті 114, пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 є чинними, неконституційними не визнані, а тому підлягають до застосування всіма юридичними та фізичними особами. Отже, вимога щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 з 23.02.2024 відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суперечить чинному законодавству України. Відповідно до Закону № 1058 право на пенсію за віком на пільгових умовах позивачка набуде після досягнення 50 років. З 01.01.1992 року, за загальним правилом, до страхового стажу зараховуються періоди трудової діяльності на території України. Отже, відсутні правові підстави для зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання в російській федерації з 01.09.1994 по 27.02.2001. Водночас, пунктом 1 розділу XV Прикінцеві положення» Закону України від 09.07.2004 № 1058- IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що страхові внески за жінок, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку, сплачуються з 01.01.2005. Тому якщо жінка доглядала за дитиною віком до трьох років у період з 01.01.2004 по 31.12.2004, то такий період враховується до її страхового стажу на підставі документу, що підтверджує факт отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (наприклад, довідки управління соціального захисту населення, яке виплачувало жінці допомогу). Таким чином, відсутні законодавчо встановлені підстави для зарахування до загального страхового стажу періодів з 01.03.2002 по 07.05.2002 та з 01.01.2004 по 31.12.2004. Відповідач 2 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивачу.

Позивач надала суду додаткові пояснення у справі, в яких зазначає, що 12.03.2024 зверталась до Комунального закладу «Мелітопольський медичний фаховий коледж» Запорізької обласної ради, для отримання копії документів, проте листом Комунального закладу «Мелітопольський медичний фаховий колледж» Запорізької обласної ради від 20.03.2024 № 38 повідомлено, що в результаті повномасштабного військового вторгнення рф в Україну та тимчасової окупації міста Мелітополя, комунальний заклад наразі є тимчасово переміщеним до міста Запоріжжя, внаслідок чого адміністрація закладу не має доступу до приміщень коледжу та архівних документів і не може надати копії документів, що підтверджують роботу позивача в вказаному комунальному закладі. Позивач зазначає, що вона не має можливості надати до територіальних органів Пенсійного фонду України жодних інших документів на підтвердження періоду роботи в комунальному закладі, окрім трудової книжки. Просить суд задовольнити позовні вимоги.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини п`ятоїст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з частиною четвертоюстатті 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з частиною четвертоюстатті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працювала на посадах, робота на яких дає право виходу на пенсію зі зниженням пенсійного віку, передбачених Списком № 1.

23.02.2024 позивач через ВЕБ портал Пенсійного фонду України подала заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1. Станом на 23.02.2024 позивачу виповнилося 46 років.

Рішенням відповідача 1 від 01.03.2024 №084350005617 позивачу відмовлено в призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку за нормами п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з недосягненням необхідного пенсійного віку 50 років.

Крім того, у згідно вказаного рішення страховий стаж позивача складає 28 років 0 місяців 25 днів. Пільговий стаж за Списком 1 - 8 років 7 місяців 6 днів.

До пільгового стажу за Списком №1 зараховано всі періоди згідно поданих документів. До страхового стажу не зараховано період навчання в російській федерації згідно диплома ДВС №1076434 від 20.02.2001, оскільки відповідно до Закону України від 23.12.2022 "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993" зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчинені від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року №140/98-ВР, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року. Одночасно зазначено, що за період роботи з 01.02.2002 по 08.05.2005 необхідно залучити довідку про перебування у відпустці по догляду за дитиною 08.05.2002р.н..

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.

За приписамистатті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов`язком держави.

На підставіст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Як слідує зіст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно дост. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно дост.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

З 01.01.2004 року таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Таким чином, оскільки Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Закон України "Про пенсійне забезпечення" регулюють одні і ті ж правовідносини, пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Водночас, суд наголошує на існуванні і виключень з наведеного загального правила.

Згідно з п. "а"ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIIIна пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIIIвіковий ценз для жінок збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали на 01.10.1974 -31.12.1975 набували право на пенсію по досягненню 50 років.

Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIIIнабув чинності з 01.04.2015 року.

Відповідно до п.2розділу XV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".

У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.

Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів "в" - "е" та "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Отже, після набуття чинності нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" правила призначення пенсій за Списком №1 регламентувались п. "а"ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 року №2148-VIII, яким текст Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" доповнений, зокрема, ст.114, згідно з ч.1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

При цьому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 року №2148-VIIIу новій редакції викладений п.2розділу XV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", де передбачалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Згідно з п.1 ч.2ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIIIна пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.

У силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIIIнаведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.

Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: п. "а"ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції Закону України від 02.03.2015 року №213-VIIIта п.1 ч.2ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII.

Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними).

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020" У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII".

Пунктом 1 резолютивної частини цього Рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України(є неконституційними), статтю13, частину другу статті14, пункти "б" - "г" статті54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII.

Відповідно до п.2 резолютивної частини названого судового акту стаття13, частина друга статті14, пункти "б" - "г" статті54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно з п.3 резолютивної частини названого судового акту застосуванню підлягають стаття13, частина друга статті14, пункти "б" - "г" статті54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIIIдля осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам …".

Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: п. «а`ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015р. №213-VIIIта п.1 ч.2ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за п. "а"ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIIIта 50 років за п.1 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Зважаючи на ч.1ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.

При цьому суд зазначає, що Конституційний Суд України у рішенні від 23.01.2020 №1-р/2020, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Конституційний Суд України визнаючи такими, що не відповідають Конституції України(є неконституційними), статтю13, частину другу статті14, пункти "б" - "г" статті54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIIIвказав, що особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону № 1788у редакції до внесення змін Законом № 213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС Україниі обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи, суд констатує, що обрані пенсійним фондом у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь невладного суб`єкта - приватної особи (тобто на користь позивача).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для заявника закону.

Отже, позивач, яка на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії, досягла віку 45 років, здобула необхідний загальний і спеціальний страховий стаж, тому суд зазначає, що з 23.01.2020 - моменту прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020, у позивача виникло право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до п. «а» ч.1 ст.13 Закону №1788-XII.

Щодо зарахування періоду навчання позивача до її страхового стажу суд зазначає наступнею

Згідно з частиною першою статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

За змістом абзацу першого частини 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до положень ч. 4ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цимЗаконом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Закон «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» набрав чинності з 01.01.2004. До вказаної дати порядок обчислення стажу визначавсяЗаконом України «Про пенсійне забезпечення». Тобто періоди трудової та іншої діяльності, що проходили до 01.01.2004 підлягають зарахуванню до страхового стажу відповідно достатей 56-63 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Згідно підпунктів 1 та 2 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону УкраїниПро загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженогоПостановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1(далі Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637(далі - Порядок №637).

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності трудової книжки або допущенні порушення під час її ведення (відсутність потрібних записів, їх невідповідність існуючим вимогам тощо) необхідно керуватися «Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (зі змінами).

Відповідно до пунктів 1-3 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

Із аналізу вказаних вище положень Порядку №637 слідує, що подання інших документів, окрім трудової книжки, для підтвердження трудового стажу з метою призначення пенсії здійснюється виключно у випадку, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Разом з тим, порядок ведення трудових книжок законодавчо визначений. Так, наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 було затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція № 58).

Відповідно до п. 2.6 Інструкції № 58 у випадку виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення виправлення здійснюється адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівнику необхідну допомогу в цьому.

Згідно п. 2.9 Інструкції № 58 виправлені відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення і т. ін. мають повність відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У випадку втрати наказу або розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, що не вказані в трудовій книжці.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що уточнюючі довідки мають надаватися у разі, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах (аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 156/173/17).

Таким чином, аналіз вказаних вище правових норм дозволяє дійти висновку, що обов`язок щодо внесення достовірних відомостей про працівника під час заповнення трудової книжки покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки вперше, а не на працівника, а тому наявність таких недоліків в трудовій книжці позивача не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу останнього періодів роботи згідно з записами в трудовій книжці, виконаними у відповідності до вимогІнструкції № 58.

Крім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

Отже, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Верховний Суд у постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

На виконання вимог Порядку № 22-1 та Порядку № 637 позивачем разом із заявою про призначення пенсії за віком було надано відповідачам копію диплому серії ДВС № 1076434 від 27.02.2001, реєстраційний № 176, згідно якого в період з 01.09.1994 по 27.02.2001 позивач навчалася в Обнінському інституті атомної енергетики (російська федерація) на денному відділенні (очна форма здобуття освіти) за спеціальністю «атомні електростанції та установки» та здобула кваліфікацію «інженер-фізик-теплоенергетик».

Відмовляючи Позивачу в зарахуванні періоду навчання позивача до її страхового стажу, відповідач1 посилається на норми Закону України від 01.12.2022 № 2783-ІХ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993».

Щодо цього суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі, Україна та російська федерація (надалі Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (ст. 5 Угоди).

Відповідно до статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Згідно частини другої статті 6 Угоди, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набуття чинності вказаної угоди.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

На час навчання позивача в російській федерації Україна була учасником угоди, відтак суд приходить до висновку, що норми Угоди застосовуються до спірних правовідносин.

Окрім цього, згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

При цьому дійсно, постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві.

Законом України від 01.12.2022 № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», яким зупинено у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, що набрала чинності для України 14 липня 1995 року, зокрема, стаття 13 якої допускала прийняття на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення документів, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою.

Втім згідно ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.

Не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи або навчаючись за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення. За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Варто зауважити, що відповідно до частини 1 статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов`язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 №107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав», під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Враховуючи, що диплом позивача, виданий на території російської федерації, виготовлений до набрання чинності Закону України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» та станом на 24.02.2022 приймався на території України без спеціального посвідчення, зазначений документ має бути врахований відповідачем 1 при обчисленні розміру страхового стажу позивача без проставлення апостилю.

Крім того, суд зазначає, що надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.

В даному випадку позиція відповідача 1 суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на пенсійні виплати не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.

Отже, відповідачем 1 протиправно не зараховано до страхового стажу періоди навчання позивача .

Щодо зарахування періоду перебування Позивача у відпустці по догляду за дитиною до її страхового стажу, суд зазначає.

За змістом абзацу першого частини 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч.4 ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, до страхового стажу зараховуються періоди, протягом яких особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за які щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до трудового стажу для призначення пенсії до 01.01.2004 (дата набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»), зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Так, до 01.01.2004 до трудового стажу включалися всі періоди перебування у трудових відносинах, в тому числі у періоди відпусток: для догляду за дитиною до 3-х років, у зв`язку з вагітністю та пологами та для догляду за дитиною відповідно до медичного висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Також до трудового стажу до 01.01.2004 включався час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Починаючи з 01.01.2004, час догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, зараховується до страхового стажу матері при умові, якщо особа доглядає за дитиною до досягнення нею трирічного віку та при умові отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Частиною 1статті 181 Кодексу законів про працю Українивизначено, що додаткова відпусткабез збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьохроків надаються за заявою жінки або осіб, зазначенихучастині четвертійстатті 179 цього Кодексу, повністю або частинами в межах встановленого строку і оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.,

В свою чергу, частиною 4статті 179 Кодексу законів про працю Українивстановлено, що частково оплачувана відпустка і додаткова відпустка без збереженні заробітної плати по догляду за дитиною можуть бути використані повністю або частинам також батьком дитини, бабкою, дідом або іншими родичами, які фактично здійснюють догляд за дитиною.

Статтею 179 Кодексу законів про працю Українизазначено, щоуразі, коли дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов`язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеноюумедичному висновку, але не більше, як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Також даною статтею визначено, що відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному, висновку, але не більше, як до досягнення дитиною шестирічного віку можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.

Частиною 2статті 181 Кодексу законів про працю Українивизначено, що час частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку двох років і додаткової відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років (до шести років - частина друга статті 179) зараховується як в загальний, так і в безперервний стаж роботи і в стаж роботи за спеціальністю. В стаж роботи, що дає право на щорічні оплачувані відпустки, час відпусток по догляду за дитиною не зараховується.

Аналогічні положення щодо права батька на відпустку по догляду за дитиною до 3-х років та до 6-ти років і зарахування цього періоду як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю містяться в ст.18та ст.25 ЗУ «Про відпустки»(в редакції чинній у спірний період).

У пункті 11 Порядку №637 зазначено про те, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі:

- свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть);

- документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Документами, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала, і те, що до досягнення дитиною 12-річного віку один з батьків не працював, є:

- виписка з трудової книжки;

- відомості про відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, отримані в порядку взаємного обміну інформацією;

- інформація із системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України.

Так, згідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 вбачається, що з 01.02.2002 по 08.05.2005 позивач працювала на посаді лаборанта в Мелітопольському медичному училищі (в подальшому Комунальний заклад «Мелітопольський медичний фаховий коледж» Запорізької обласної ради).

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 29.04.2017, позивач є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Водночас, згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, періоди роботи позивача за 2002-2004 роки обліковуються як періоди стажу без сплати внесків за наступними кодами обліку спец стажу:

за звітний рік 2002 3 місяці 27 днів за кодом підстави ЗПЗ056Е1 (тимчасова непрацездатність, що почалась у період роботи); 10 місяців 01 день за кодом підстави ЗПЗ056Ж1 (час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення кожною дитиною 3-річного віку);

за звітний рік 2003 12 місяців за кодом підстави ЗПЗ056Ж1 (час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення кожною дитиною 3-річного віку);

за звітний рік 2004 12 місяців за кодом підстави ЗПЗ056Ж1 (час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення кожною дитиною 3-річного віку).

За звітний рік 2005 роботодавцем позивача сплачено страхові внески: в січні-квітні за повний місяць; в травні за 19 днів.

Отже, період здійснення Позивачем догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 29.04.2017 та індивідуальними відомостями про застраховану особу.

Крім того, позивач звертався до Комунального закладу «Мелітопольський медичний фаховий коледж» Запорізької обласної ради, в якому просив: 1. Надати копії документів, що підтверджують роботу ОСОБА_1 в Комунальному закладі «Мелітопольський медичний фаховий коледж» Запорізької обласної ради в період з 01.05.2001 по 31.05.2001 та в період з 01.02.2002 по 08.05.2005 (довідки, архівні довідки, копії наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи, копії документів про переведення на іншу роботу, на роботу з неповним робочим днем, наданням відпусток без збереження заробітної плати тощо). 2.Надати довідку (архівну довідку) про розмір заробітної плати для обчислення пенсії ОСОБА_1 за період з 01.05.2001 по 31.05.2001 та з 01.02.2002 по 08.05.2005 року. 3. Надати копії документів, що підтверджують період перебування ОСОБА_1 у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, а також у відпустці по догляду за дитиною до трьох років. 4. У разі неможливості надати відповідні документи надати аргументовані пояснення щодо причин ненадання зазначених документів із посиланням на норми чинного законодавства України.

Листом Комунального закладу «Мелітопольський медичний фаховий коледж» Запорізької обласної ради від 20.03.2024 року № 38 повідомлено, що в результаті повномасштабного військового вторгнення рф в Україну та тимчасової окупації міста Мелітополя, комунальний заклад «Мелітопольський медичний фаховий коледж» Запорізької обласної ради наразі є тимчасово переміщеним до міста Запоріжжя, внаслідок чого адміністрація закладу не має доступу до приміщень коледжу та архівних документів і не може надати копії документів, що підтверджують роботу ОСОБА_1 в комунальному закладі «Мелітопольський медичний фаховий коледж» Запорізької обласної ради за вказаний період».

Як вбачається з розрахунку стажу для визначення права позивача на призначення пенсії (форма РС-право), відповідачем 1 було зараховано до страхового стажу позивача період з 08.05.2002 по 31.12.2003 та з 01.01.2005 по 07.05.2005 (приміткою «догляд за пенсіонером»). Отже, період роботи перебування позивача у відпустці по догляду зв дитиною 01.03.2002 по 07.05.2002 та період здійснення позивачем догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з 01.01.2004 по 31.12.2004 протиправно не був зарахований відповідачем 1 до страхового стажу позивача.

Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області № 084450007367 від 26.06.2023 є протиправним та підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов`язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку № 22-1, у редакції на час подання заяви про призначення пенсії, визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Таким чином, з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №22-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.

У зв`язку із чинністю вказаної норми Порядку № 22-1 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області розглянуто заяву позивача від 19.06.2023 про призначення пенсії, а отже, Головне управління Пенсійного фонду України у Волинськійобласті у розглянутому спорі є органом, що призначає пенсію.

Вирішуючи заявлений спір, суд враховує, що відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В свою чергу, відповідно до пункту 4.10 зазначеного Порядку, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.

Отже, в даному випадку повноваження щодо призначення позивачу пенсії були делеговані ГУ ПФУ у Волинській області, проте обов`язок виплати пенсії, залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера, тобто у ГУ ПФУ в Запорізькій області.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Окрім того, і за приписамист.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

При цьому, суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:

«Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх.»

«Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують.»

Відповідно до ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією.

Відтак, оскільки у даному випадку вирішення питання про призначення позивачу пенсії на пільгових умовах за Списком №1 не потребує встановлення додаткових обставин чи дослідження будь-яких документів, що відноситься до повноважень пенсійного органу, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вважає за можливе вийти за межі заявлених позовних вимог та зобов`язує саме Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області вчинити дії, направлені на поновлення порушених ним прав позивача, а саме призначити зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди навчання з 01.09.1994 по 27.02.2001 та періоди перебування у відпустці по догляду за дитиною з 01.03.2002 по 07.05.2002, з 01.01.2004 по 31.12.2004 та здійснити призначення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 на підставі пункту «а» статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, та із зарахуванням, починаючи з 23.02.2024, а відповідача 2 Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області , здійснити її виплату.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

З урахуванням положень статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1, яким прийнято спірне рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2,9,77,139,243,243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, м. Луцьк, вул. Кравчука, буд. 22-В, код ЄДРПОУ 13358826), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 01.03.2024 року № 084350005617, щодо відмови в призначенні та виплаті пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди навчання з 01.09.1994 по 27.02.2001 та періоди перебування у відпустці по догляду за дитиною з 01.03.2002 по 07.05.2002, з 01.01.2004 по 31.12.2004 та здійснити призначення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 на підставі пункту «а» статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, та із зарахуванням, починаючи з 23.02.2024, а Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити її виплату.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме судовий збір за подачу адміністративного позову в розмірі 1211,20 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Стрельнікова