Єдиний державний реєстр судових рішень
ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«11» червня 2024 року
м. Харків
справа № 621/989/20
провадження № 22ц/818/2135/24
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),
суддів - Мальованого Ю.М., Яцини В.Б.
за участю секретаря Волобуєва О.О.
учасники справи:
позивач заступник керівника Чугуївської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі: Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Національного природного парку «Гомільшанські ліси»,представники позивача Зливка К. О., Сергієнко С. М.,
відповідачі - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 , представники відповідача Чернявський А. В., ОСОБА_2 ,
третя особа - Департамент екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 14 березня 2024 року в складі судді Вельможної І.В.
в с т а н о в и в:
У квітні 2020 року керівник Чугуївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України(правонаступник Міністерства енергетики та захисту довкілля України), Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Національного природного парку «Гомільшанські ліси», звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 , третя особа: Департамент екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації, про визнання незаконними та скасування наказів, скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки у власність держави.
Позовна заява мотивована тим, що Указом Президента України «Про створення Національного природного парку «Гомільшанські ліси» № 1047/2004 від 06 вересня 2004 року на території Зміївського та Первомайського районів Харківської області створено Національний природний парк «Гомільшанські ліси», який підпорядковано Державному комітету лісового господарства України. Оскільки проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду щодо Національного природного парку «Гомільшанські ліси» не розроблений та не затверджений, його межі в натурі не встановлені, то його межі визначаються відповідно до проекту створення, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 28 листопада 2011 року № 478.
Водночас, наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 29 березня 2018 року № 1957-СГ ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області орієнтовним розміром 0,1200 га із цільовим призначенням для індивідуального садівництва.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №8087-СГ від 07 листопада 2018 року ОСОБА_3 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області, та передано йому у власність земельну ділянку площею 0,1200 га з кадастровим номером 6321782500:01:000:0838 для ведення індивідуального садівництва.
На підставі зазначених наказів державним реєстратором Зміївської районноїдержавної адміністрації Харківської області Штефаном О.А. 16 листопада 2018 року прийнято рішення № 44079327 про державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку.
У подальшому ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24 листопада 2018 року № 2328 продав вказану земельну ділянку ОСОБА_1 , та право власності на земельну ділянку зареєстровано за нею.
Під час розгляду заяви ОСОБА_3 щодо надання йому земельної ділянки матеріали щодо направлення Управлінням до Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області листа з проханням надати позицію щодо можливості надання Головним управлінням дозволу на розроблення документацій із землеустрою, на підставі яких земельна ділянка може бути передана у власність (користування), а також перевірити її бажане місце розташування на відповідність затвердженому генеральному плану населеного пункту та іншій містобудівній і землевпорядній документації, розробленій на місцевому рівні, якими обґрунтовуються довгострокові стратегії планування та забудови території населеного пункту і розвитку відповідної територіальної громади, відсутні.
Листом Департаменту екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації № 05.02-16-4898 від 30 вересня 2014 року до Головного управління Держземагентства у Харківській області направлявся перелік наявних картографічних даних по територіям та об`єктам природно-заповідного фонду області станом на 30 вересня 2014 року, в який було включено Національний природний парк«Гомільшанські ліси».
Проте, незважаючи на це, органами Держгеокадастру інформацію про розташування земельної ділянки на землях природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, наявності відповідних охоронних зон, обмежень, обтяжень, з урахуванням її розташування на території парку, не зазначено.
Також відповідно до листа Департаменту екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації № 04.01-22-6554 від 10 грудня 2019 року земельна ділянка з кадастровим номером 6321782500:01:000:0838 з урахуванням «Проекту створення Національного природного парку «Гомільшанські ліси» та «Проекту організації території національного природного парку «Гомільшанські ліси» знаходиться в зоні регульованої рекреації парку.
На часформування земельноїділянки зкадастровим номером6321782500:01:000:0838винесенняоспорюваного наказупро затвердженняпроекту землеустроющодо відведенняземельної ділянки,яка знаходитьсяна територіїоб`єктаприродно-заповідногофонду України,надання їїу власністьгромадянину дляведення індивідуальногосадівництва,необхідною умовоюбуло погодженняДепартаментом екологіїта природнихресурсів Харківськоїобласної державноїадміністрації відповідногопроекту землеустроющодо відведенняземельної ділянки. Однак проект землеустрою щодо формування та відведення у власність вказаної земельної ділянки для погодження не надходив та не погоджувався.
Вказав, що відповідно до шару Кадастрової карти України «умовна прибережна захисна смуга» вказана земельна ділянка знаходиться у водоохоронній зоні річки Сіверський Донець, однак у проекті землеустрою відсутнє погодження органу у сфері охорони культурної спадщини та органу виконавчої влади з питань водного господарства щодо можливості відведення землі у власність.
Зазначив, що ані органом державної виконавчої влади, ані органом місцевого самоврядування не приймалося рішення щодо визначення категорії та зміни цільового призначення спірної земельної ділянки з урахуванням її знаходження на територіїНаціонального природного парку «Гомільшанські ліси».
Крім того, статус відповідної території як належної до земель природно-заповідного фонду підтверджується наявністю охоронного зобов`язання у об`єкта природно-заповідного фонду, яке оформлене центральним органом в галузі охорони навколишнього природного середовища.
До того ж, повноваження в частині зміни меж національних природних парків за законом належать виключно Президенту України.
Вказав, що формування вказаної земельної ділянки, яка розташована на території Національного природного парку «Гомільшанські ліси», та передача управлінням Держгеокадастру її у власність ОСОБА_3 проведено всупереч вимогам закону. Наведені порушення призвели до порушення цілісності земель Національного природного парку «Гомільшанські ліси», фактичної зміни меж парку в частині їх зменшення, що створює загрозу його існування. Зазначені порушення можуть перешкоджати створенню умов для ефективного туризму, відпочинку, та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і об`єктів. Землі, які відповідно до проекту створення входять в межі Національного природного парку «Гомільшанські ліси», є землями природно-заповідного фонду та не підлягають передачі з державної власності у приватну.
Зазначив,що веденняіндивідуального садівництва на землях природно-заповідного фонду суперечить цільовому призначенню територій та об`єктів даного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів, оскільки на територіях природно-заповідного фонду забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. Національний природний парк «Гомільшанські ліси» є власністю держави та об`єктом з особливим режимом ведення діяльності, а використання природних ресурсів на земельній ділянці вочевидь його порушуватиме.
Крім того, у ході вивчення інформації Державного підприємства «Харківська державна лісовпорядна експедиція» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання Державного агентства лісових ресурсів України у грудні 2019 року проведено комплекс топографо-геодезичних робіт шляхом накладення на ортофотоплани кадастрової карти України планово-картографічні матеріали лісовпорядкування кварталу 88Задонецького лісництва Державного підприємства «Зміївське лісове господарство» та координати земельної ділянки площею 0,12 га (кадастровий номер 6321782505:01:000:0838), з метою встановлення фактичного розміщення земельної ділянки в межах лісового фонду Задонецького лісництва Державного підприємства «Зміївське лісове господарство».
За результатами проведених робіт встановлено, що земельна ділянка площею 0,12 га (кадастровий номер 6321782505:01:000:0838), яка перебуває у приватній власності ОСОБА_1 , частково накладається на земельні ділянки, які перебувають в постійному користуванні Державного підприємства «Зміївське лісове господарство» в межах виділу 1 кварталу 88 Задонецького лісництва, площа перетину складає 0,0441 га.
Земельна ділянка, на якій частково розташована земельна ділянка відповідачки, відноситься до земель державного лісового фонду та перебуває у постійному користуванні Державного підприємства «Зміївське лісове господарство» на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2010 року, що є правовстановлюючими документами на земельні ділянки.
За викладених обставин, накази Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 29 березня 2018 року № 1957-СГ та 07 листопада 2018 року № 8087-СГ є такими, що суперечать актам цивільного законодавства, порушують цивільні права та інтереси позивачів та підлягають визнанню незаконними і скасуванню; договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є недійсним, а земельна ділянка має бути повернута відповідачкою у відання держави.
Пред`явлення цього позову прокурором спрямоване на відновлення порушеного права держави на землі природно-заповідного фонду, суспільної рівноваги та забезпечення конституційного права кожного громадянина користуватися землями природно-заповідного фонду у встановлений законом спосіб.
Вказав, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому позовні вимоги спрямовані лише до ОСОБА_1 та Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.
Просив:
визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 29 березня 2018 року № 1957-СГ про надання дозволу громадянину ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області орієнтовним розміром 0,1200 га із цільовим призначенням для індивідуального садівництва;
визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 07 листопада 2018 року № 8087-СГ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області, та передачі у власність громадянину ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 0,1200 га, з кадастровим номером 6321782500:01:000:0838, для індивідуального садівництва;
визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1200 га з кадастровим номером 6321782505:01:000:0838 від 24 листопада 2018року, посвідчений приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Харківської області Кожушною Л.М. за № 2328, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;
витребувати у громадянки ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6321782505:01:000:0838 площею 0,1200 га у відання держави в особі Національного природного парку «Гомільшанські ліси» та Державного підприємства «Зміївське лісове господарство»,
судові витрати покласти на відповідачів.
Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 14 березня 2024 року позовну заяву Чугуївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Національного природного парку «Гомільшанські ліси» задоволено;
визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 29 березня 2018 року № 1957-СГ про надання дозволу громадянину ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області, орієнтовним розміром 0,1200 га, із цільовим призначенням - для індивідуального садівництва (КВЦПЗ 01.05);
визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 07 листопада 2018 року № 8087-СГ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва, розташованої за межами населених пунктів на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області, та передачі у власність громадянину ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 0,1200 га, з кадастровим номером 6321782500:01:000:0838, із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення індивідуального садівництва;
визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,1200 га, з кадастровим номером 6321782500:01:000:0838 від 24 листопада 2018 року, який посвідчений приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Харківської області Кожушною Л.М., зареєстрований в реєстрі за № 2328, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;
зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6321782500:01:000:0838, площею 0,1200 га, у відання держави в особі Національного природного парку «Гомільшанські ліси» та Державного підприємства «Зміївське лісове господарство»;
стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури з кожного по 4204,00 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання позову до суду, та по 1135,00 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Не погоджуючись з рішенням суду Головне управління Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 подали апеляційні скарги, в яких просили рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. ОСОБА_1 також просила вирішити питання щодо судових витрат.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим. Суд першої інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права. Прокурором обрано неналежний та неефективний спосіб захисту прав шляхом скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, які вже вичерпали свою дію після реалізації та оскарженню не підлягають, а їх скасування не матиме жодного ефекту для усунення порушення. Позов фактично пред`явлений державою до неї самої. Національний природний парк «Гомільшанські ліси» не є органом виконавчої влади та законом не передбачено «відання» як форму власності, тому рішення про зобов`язання її повернути земельну ділянку у відання держави не відповідає вимогам закону. ОСОБА_3 , що помер у січні 2020 року, не був учасником справи, не надавав будь-яких пояснень, тож висновок суду про те, що він не є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, ґрунтується на припущеннях. Визнаючи недійсним договір купівлі-продажу між нею та ОСОБА_3 , суд не навів належного обґрунтування та керувався лише тим, що ОСОБА_3 не набув права власності на спірну земельну ділянку, тоді як воно було за ним зареєстровано. Для застосування такого способу захисту як витребування майна не є необхідним оспорювання договору купівлі-продажу. Вона є добросовісним набувачем земельної ділянки за відплатним договором, та втручання у її право власності є непропорційним.
Разом з апеляційною скаргою ОСОБА_1 подала клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи, яке ухвалою Харківського апеляційного суду від 11 червня 2024 року залишено без задоволення.
16 травня 2024 року до суду апеляційної інстанції від Національного природного парку «Гомільшанські ліси» надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому він просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін. Вказав, що наданими доказами підтверджено факт розташування спірної земельної ділянки на території парку, а незаконна передача її у власність громадянину ОСОБА_3 для ведення індивідуального садівництва та в подальшому відчуження її ОСОБА_1 призвели до фактичної зміни меж Національного природного парку «Гомільшанські ліси» в частині її зменшення.
17 травня 2024 року за допомогою системи «Електронний суд» від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому він просив її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції, а також задовольнити клопотання про призначення експертизи. Вказав, що оскаржувані накази Головного управління Держгеокадастру у Харківській області вже вичерпали свою дію після реалізації, а їх скасування не є належним та ефективним способом захисту. Земельні ділянки можуть перебувати у власності чи користуванні, «відання» не є правовим титулом чи формою власності. До того ж, парк не є органом виконавчої влади. Втручання у право власності відповідачки покладає на неї індивідуальний та надмірний тягар. Оскільки справа розглянута без висновку експерта, а надані докази є суперечливими, необхідним є призначення судово-земельної експертизи.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 03 червня 2024 року апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області повернуто апелянту у зв`язку з несплатою судового збору.
В судіапеляційної інстанціїпредставниця ОСОБА_1 та представник Головногоуправління Держгеокадаструу Харківськійобласті підтрималидоводи апеляційноїскарги ОСОБА_1 та просилиїї задовольнити. Акцентували увагу суду на тому, що доказів того, що земельна ділянка знаходиться в межах території Національного природного парку «Гомільшанські ліси» матеріали справи не містять. Також, звернули увагу суду на тому, що прокурор обрав неналежний та неефективний спосіб захисту.
Представниці позивача в суді апеляційної інстанції в свою чергу заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просила відмовити в її задоволенні. Посилалися на те, що надані докази підтверджують розташування спірної земельної ділянки саме на території парку.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, рішення суду змінити.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того,що оскаржувані накази Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, затвердження документації із землеустрою та передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_3 прийняті з порушенням норм закону, тому вони підлягають скасуванню, а також внаслідок незаконного набуття ним земельної ділянки підлягає визнанню недійсним договір купівлі-продажу із зобов`язанням ОСОБА_1 повернути цю земельну ділянку у відання держави в особі Національного природного парку «Гомільшанські ліси» та Державного підприємства «Зміївське лісове господарство».
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Указом Президента України від 06 вересня 2004 року № 1047/2004 «Про створення Національного природного парку «Гомільшанські ліси» з метою збереження, відтворення та раціонального використання особливо цінних природних комплексів долини річки Сіверського Донця, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення, створено на території Зміївського та Первомайського районів Харківської області Національний природний парк «Гомільшанські ліси» і підпорядковано його Державному комітету лісового господарства України, а також установлено площу земель Національного природного парку «Гомільшанські ліси» - 14 314,8 га, у тому числі 3 377,3 га земель, які мають бути надані йому у постійне користування та 10 937,5 га земель, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів згідно з додатками.
10 січня 2007 року видано зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження частини території Національного природного парку «Гомільшанські ліси», створеного Указом Президента України від 06 вересня 2004 року № 1047/2004 в межах Зміївського району, площею 7 610,7 га. Зі змісту охоронного зобов`язання вбачається, що в зонах регульованої, стаціонарної рекреації та господарської забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території Національного природного парку «Гомільшанські ліси» (а. с. 143 том 2).
27 лютого 2018 року Відділом Держгеокадастру у Зміївському районі Харківської області за зверненням ОСОБА_3 складено довідку зі звітності з кількісного обліку земель про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями № 562/171-18, з якої вбачається наявність земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2 га (а. с. 26 том 1).
01 березня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва, орієнтовною площею 0,12 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту села Задонецьке на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області для подальшої передачі йому у власність. До заяви додав викопіювання з кадастрової карти (плану), на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (а. с. 25 том 1).
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 29 березня 2018 року № 1957-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» громадянину ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області, орієнтовним розміром 0,1200 га, із цільовим призначенням - для індивідуального садівництва (код згідно КВЦПЗ - 01.05) (а. с. 23 том 1).
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 07 листопада 2018 року № 8087-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_3 , для ведення індивідуального садівництва, розташованої за межами населених пунктів на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області, та передано у власність громадянину ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 0,1200 га, в тому числі багаторічні насадження площею 0,1200 га (кадастровий № 6321782500:01:000:0838), із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення індивідуального садівництва, розташованої за межами населених пунктів на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області (а. с. 24 том 1).
12 листопада 2018 року право власності на земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_3 (а. с. 21 том 1).
У подальшому ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24 листопада 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Харківської області Кожушною Л.М. за №2328,продав вказану земельну ділянку ОСОБА_1 (а. с. 21 57 том 1).
Право власності на зазначену земельну ділянку 24 листопада 2018 року зареєстровано за ОСОБА_1 (а. с. 21, 22том 1).
09 грудня 2019 року Національний природний парк «Гомільшанські ліси» листом № 02-36/483 звернувся до прокуратури з повідомленням про розташування земельної ділянки з кадастровим номером 6321782500:01:000:0838 у зоні регульованої рекреації парку, тобто на землях природно-заповідного фонду (а. с. 39 том 1).
10 грудня 2019 року Департамент екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації звернувся до Чугуївської місцевої прокуратури з листом № 04.01-22-6554, яким повідомив, що за результатами аналізу графічних матеріалів проекту організації території Національного природного парку «Гомільшанські ліси», охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об`єктів було виявлено, що до зони регульованоїрекреації проекту входить ділянка, яку надано в приватну власність для ведення індивідуального садівництва з кадастровим номером 6321782500:01:000:0838, площею 0,12 га. Земельна ділянка знаходиться на території Національного природного парку «Гомільшанські ліси», проект землеустрою щодо її відведення до Департаменту не надходив і не погоджувався (а. с. 27-28 том 1).
З листів Державного підприємства «Зміївське лісове господарство» від 13 грудня 2019 року № 02-14/1506 та Державного підприємства «Харківська державна лісовпорядна експедиція» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання Державного агентства лісових ресурсів України від 11 грудня 2019 року № 620 вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 6321782500:01:000:0838, що розташована за межами населених пунктів на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області, частково знаходиться в межах земель лісогосподарського призначення, що надані в постійне користування державному підприємству «Зміївське лісове господарство», а саме знаходиться в межах виділу № 1 та № 9 кварталу № 88 Задонецького лісництва, відповідно до планово-картографічних матеріалів базового лісовпорядкування 2010 року. Встановлена площа перетину меж вищевказаної земельної ділянки з землями Державного підприємства «Зміївське лісове господарство» складає 0,0441 га (а. с. 40, 41-43 том 1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (а. с. 19-20 том 1).
Статус Національного природного парку «Гомільшанські ліси» як об`єкта природно-заповідного фонду підтверджується проектами його створення та організації території, а також безпосередньо Указом Президента України від 06 вересня 2004 року № 1047/2004 (а. с. 150 том 2 диск).
Державну реєстрацію права власності на земельні ділянки, а також права постійного користування та прав оренди земельних ділянок Національного природного парку «Гомільшанські ліси» не проведено, його межі не закріплено в натурі (на місцевості) межовими знаками, у зв`язку з чим проект землеустрою щодо організації та встановлення меж території відсутні, що підтверджується листом Державної екологічної інспекції у Харківській області від 24 грудня 2019 року № 4956/06-10. Інспекція не є розпорядником документів, які стосуються режиму використання та охорони заповідних об`єктів, а саме охоронних зобов`язань, положень про природно-заповідні території, проектів організацій (а.с. 106-107 том 1).
30 вересня 2014 року Департамент екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації надав інформацію на лист Головного управління Держземагентства у Харківській області щодо проведення інвентаризації картографічних матеріалів, що знаходяться у департаменті та використовуються в повсякденній роботі, зокрема, схеми Національного природного парку «Гомільшанські ліси» (а. с. 141 том 2).
12 лютого 2020 року Департамент екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації надав Чугуївській місцевій прокуратурі інформацію про те, що межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі, їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду (а. с. 142 том 2).
З висновку спеціалістів Харківського національного університету іменіВ.Н. Каразіна щодо розташування земельної ділянки з кадастровим номером 6321782500:01:000:0838 відносно території Національного природного парку «Гомільшанські ліси» вбачається, що зазначена земельна ділянка знаходиться у межах території Національного природного парку «Гомільшанські ліси» (згідно меж проекту його створення). На основі розрахунку в ГІС, площа земельної ділянки 0,11999 га (а. с. 144-147 том 2).
08 квітня 2020 року прокуратурою повідомлено Міністерство енергетики та захисту довкілля України, Державне агентство лісових ресурсів України, Харківське обласне управління лісового та мисливського господарства, Національний природний парк «Гомільшанські ліси» про подання позову в інтересах держави (а.с. 55-56 том 1).
Конституція України(статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю у поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України (статті14,19 Конституції України).
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі природо-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі сільськогосподарського призначення (стаття 19 ЗК України).
Згідно ізстаттею 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»особливій державній охороні підлягають території та об`єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об`єкти, визначені відповідно до законодавства України.
Статтею 43 ЗК Українипередбачено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.
Аналогічний зміст має частина першастатті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».
До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва) (стаття 44 ЗК України).
Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 ЗК України).
Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно достатті 6 Закону«Про природно-заповідний фонд України» об`єктами комплексної охорони належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.
На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду (частини третя - четвертастатті 7 Закону України«Про природно-заповідний фонд України»).
Указані статті імперативно відносять землі, яким встановлено статус територій чи об`єктів природно-заповідного фонду, до категорії земель природно-заповідного фонду за фактом знаходження на них об`єктів, які мають спеціальний статус та перебувають під особливою державною охороною.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.
Із аналізу наведеної вище норми можна дійти висновку, що національний природний парк -установа загальнодержавного значення із чітко визначеною метою (природоохоронна, рекреаційна і т. д.); ділянки землі для формування цього об`єкту вилучаються з господарського використання (наприклад, з лісових господарств, з сільськогосподарських виробництв, промисловості і т. п.); до складу територій можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів,тобто із приватної чи комунальної власності такі території вилучаються і передаються на баланс цієї установи.
Парками-пам`ятками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. Парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення є природоохоронними рекреаційними установами. Оголошення парків-пам`яток садово-паркового мистецтва провадиться з вилученням у встановленому порядку або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів. На території парків-пам`яток садово-паркового мистецтва можуть проводитися наукові дослідження (стаття 37 Закону України «Про природно-заповідний фонд України).
Згідно з частиною першоюстатті 38 вказаного Закону на території парків-пам`яток садово-паркового мистецтва забороняється будь-яка діяльність, що не пов`язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує їх збереженню. На території парків-пам`яток садово-паркового мистецтва забезпечується проведення екскурсій та масовий відпочинок населення, здійснюється догляд за насадженнями, включаючи санітарні рубки, рубки реконструкції та догляду з підсадкою дерев і чагарників ідентичного видового складу, замість загиблих, вживаються заходи щодо запобігання самосіву, збереження композицій із дерев, чагарників і квітів, трав`яних газонів (частина другастатті 38 Закону № 2456-XII).
Частиною п`ятоюстатті 38 вказаного Закону встановлено, що власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених парками-пам`ятками садово-паркового мистецтва, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
Частинами 1, 5статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»передбачено, що рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України.Території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.
Згідно зістаттею 54Закону України«Про природно-заповіднийфонд України» зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно достатей 51-53 цього Законуза погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на підставі відповідного експертного висновку.
Пунктами 1.2.,1.6Положення проНаціональний природнийпарк «Гомільшанськіліси»,затвердженого НаказомМіністерства екологіїта природнихресурсів України30вересня 2011року №367 передбачено, що Парк є бюджетною, природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою загальнодержавного значення і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання.
Загальна площа Парку становить 14314,8 гектара земель, у тому числі - 3377,3 гектара, які надаються Парку у постійне користування, і 10937,5 гектара, що включаються до його складу без вилучення.
Пунктами 4.1., 4.2., 4.3 Положення передбачено, що територія Парку враховується в усіх видах землевпорядної, проектно-планувальної та проектної документації.
Функціональне зонування території Парку здійснюється відповідно до Проекту організації його території, що затверджується у встановленому порядку Міністерства природи.
На території Парку відповідно до природоохоронногозаконодавства виділяютьсятакі зони: заповідназона; зонарегульованої рекреації; зонастаціонарної рекреації; господарська зона.
Для кожної зони з урахуванням її наукової, рекреаційної,
історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та
об`єктів, встановлюється диференційований режим щодо їх охорони,
відтворення та використання.
Як передбаченопунктом 4.3.2Положення,зона регульованої рекреації -в їїмежах проводятьсякороткостроковий відпочинокта оздоровлення населення,огляд особливомальовничих іпам`ятнихмісць. У межах зони регульованої рекреації знаходяться об`єкти комунального призначення Парку.
На території цієї зони забороняється,зокрема,будівництво промислових та інших споруд, у тому числітимчасових,не пов`язанихз діяльністюПарку; будівництво магістральних шляхів, трубопроводів, ліній електромереж та інших комунікацій, а також будівництво та експлуатація господарських, житлових, розважальних та інших об`єктів, не пов`язаних з функціонуванням Парку.
Ураховуючи імперативні положення статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»істатті 43 ЗК України, земля національного природного парку є землями природно-заповідного фонду, перебуває під особливою охороною, щодо неї встановлений спеціальний порядок вилучення (стаття 150 ЗК України), відтворення і використання, а також обмеження щодо її цивільного обороту.
До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом (пункт «г» частини четвертої статті 84 ЗК України).
Частина першастатті 150 ЗК Українивідносить до особливо цінних земель, зокрема, землі природно-заповідного фонду.
Згідно із частиною першоюстатті 116 ЗК Українигромадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. При цьому набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина другастатті 116 ЗК України). А припинення цього права можливе лише за добровільною згодою набувача такого права або шляхом примусового вилучення у такої особи земельної ділянки (статті140та141 ЗК України).
Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом (частина п`ятастатті 116 ЗК України).
Частина третястатті 186-1 ЗК Українивизначає,що проектземлеустрою щодовідведення земельноїділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, земельної ділянки, розташованої на території чи в межах об`єкта природно-заповідного фонду або в межах прибережної захисної смуги, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина першастатті 328 ЦК України).
Згідно зістаттею 204 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Недійсність правочину визначається статтями203,215 ЦК України.
Згідно з частиною першоюстатті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, третьої-п`ятоїстатті 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третястатті 215 ЦК України).
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина другастатті 328 ЦК Україниу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Отже, за загальним правилом цивільні права, зокрема право власності, виникають із правомірних, а не протиправних дій.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).
Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, абзац п`ятий пункту 143).
Згідно частини другої статті 393 ЦК України якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.
Як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6321782500:01:000:0838 перебуває в межах Національного природного парку «Гомільшанські ліси», що підтверджується проектом створення парку (долучено на диску), листом Департаменту екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації № 04.01-22-6554 від 10 грудня 2019 року, листом Національного природного парку «Гомільшанські ліси» від 09 грудня 2019 року № 02-36/483, висновком Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.
З наданих суду в електронній формі картографічних даних по Національному природному парку «Гомільшанські ліси», у яких визначене зонування та квартали парку, його структура, вбачається визначення меж та координат цього парку.
Статус Національного природного парку «Гомільшанські ліси» як об`єкта природно-заповідного фонду підтверджується проектами його створення та організації території, а також безпосередньо відповідним Указом Президента.
Також, в матеріалах справи наявне охоронне зобов`язання за підписом начальника Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Харківській області, відповідно до якого передано під охорону землекористувачу (Державному підприємству «Зміївське лісове господарство») території площею 7 610,7 га, включені до складу частини території Національного природного парку «Гомільшанські ліси» без вилучення у землекористувача, в тому числі з розташованою спірною земельною ділянкою в його складі.
Оформлення такого документу центральним органом в галузі охорони навколишнього природного середовища підтверджує статус відповідних територій як належних до земель природно-заповідного фонду.
Вказана правова позиція викладена в постанові Колегії суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду від 13 серпня 2019 року у справі № 910/11164/16.
До того ж, проект землеустрою щодо формування та відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 6321782500:01:000:0838 не погоджувався з органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, що суперечить вимогам статті 54Закону України«Про природно-заповіднийфонд України» та свідчить про неправомірність набуття особою права власності на земельну ділянку природно-заповідного фонду.
Зазначене відповідає висновку, якого дійшов Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2019 року по справі № 371/463/17-ц, провадження № 61-1135св19.
Суд першої інстанції, встановивши, що спірна земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного фонду, що унеможливлює її передачу у приватну власність з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог прокурора.
Передачаспірної земельної ділянки у власність громадянина для ведення індивідуального садівництва з урахуванням того, що вона знаходиться у межах національного природного парку, призвела до фактичної зміни меж Національного природного парку «Гомільшанські ліси» в частині його зменшення.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 575/462/21, провадження № 61-2648св22.
Позивач довів належними та допустимими доказами, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах земель території Національного природного парку «Гомільшанські ліси», які є землями природно-заповідного фонду та не підлягають передачі у приватну власність, а ведення індивідуального садівництва на землях природно-заповідного фонду суперечитиме статусу і завданням національного природного парку, оскільки може перешкоджати його збереженню в природному стані, тому правильним є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на обрання прокурором неналежного та неефективного способу захисту прав шляхом оскарження наказів та визнання недійсним договору судова колегія вважає безпідставними.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц зазначила, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням закону потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку, тому за таких умов негаторний позов є ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику (пункти 7.29-7.30).
Оскаржувані рішення щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та затвердження проекту землеустрою, видані відповідачем у цій справі в інтересах громадянина, а також договір купівлі-продажу земельної ділянки, який ОСОБА_3 не мав права укладати, оскільки неправомірно набув право власності на земельну ділянку, є незаконними відповідно до встановлених обставин справи, що не спростовано, ставлять під сумнів права, які захищає прокурор, та стали підставою для державної реєстрації прав на спірну земельну ділянку за ОСОБА_3 та в подальшому за ОСОБА_1 .
Із суті сталого узагальненого правового висновку Верховного Суду щодо необхідності оцінки конкретного способу захисту цивільного права та його ефективності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункти 38-40), тощо) випливаєзавдання суду оцінити зміст права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, характер його порушення, невизнання або оспорення, наслідки цього у їх зв`язку із заявленими у позові способами захисту такого права чи інтересу.
Оскарження таких наказів та оспорювання правочину передбачене законом, має наслідком досягнення захисту порушеного права позивача та забезпечує його відновлення у взаємодії з іншими заявленими способами захисту.
Враховуючи вищезазначений висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (пункти 7.29-7.30), встановлення підстав для захисту порушених прав на землю в межах негаторного позову перебуває у зв`язку із законністю рішень органів держави або місцевого самоврядування, на підставі яких відбулись, зокрема, зміни у реєстраційному підтвердженні державою такого права за позивачем. Оскільки незаконність таких рішень має бути встановлена компетентним органом, то оскарження до суду таких рішень з вимогою їх скасування хоч і не є обов`язковою умовою реалізації відповідного негаторного позову, але й не суперечить ефективним цілям цього позову, особливо якщо такі рішення стосуються особи, до якої фактично звернений негаторний позов. Також треба враховувати, що визнання судом недійсними чи скасування таких рішень є відповідно до умов частини третьої статті 26 Закону про держреєстрацію підставою для відновлення реєстраційного підтвердження державою права на земельну ділянку, за захистом якого звернувся позивач, що також є елементом відновлення порушеного права (визнання його державою).
Якщо позивач звертається з декількома позовними вимогами, які відповідають способам захисту, передбаченим законом, та не суперечать одна одній (їх реалізація не суперечать одна одній), можуть бути розглянуті в межах одного судового провадження, то той факт, що задоволення однієї якоїсь окремо взятої з цих вимог не призведе до ефективного відновлення порушеного права чи інтересу позивача, за умови, що задоволення їх всіх до такого відновлення призведе, а кожна окрема не заважає реалізації найбільш ефективної, не дає підстав для відмови у задоволенні такої окремо взятої вимоги, зокрема, якщо вона є реалізацією позивачем частини другої статті 55 Конституції України та пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України. Протилежне суперечить принципам доступу до правосуддя, які захищає ЄСПЛ (наприклад, параграфи 22-23 рішення від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» («Airey v. Ireland»), серія А, № 32, заява № 6289/73).
Правовий висновок Верховного Суду щодо неефективності з точки зору процесуальної економії оскарження рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86)), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 74),від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункти 52-53)), стосується ефективності застосуваннястатті 388 ЦК України, тобто віндикаційного позову, а його суть зводиться фактично до того, що при такому витребуванні нерухомого майна із незаконного володіння не вимагається оскарження усього ланцюжку правочинів, яким опосередкована, у тому числі багаторазова зміна власників цього майна з моменту його вибуття із володіння позивача.
Задоволення позовних вимог позивача призведе до відновлення порушеного права, за захистом якого він звернувся, що відповідає вимогам ефективності, визначеним Верховним Судом у своїх правових висновках (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98) тощо).
Отже, враховуючи, що вимоги про визнання незаконними та скасування наказів і визнання недійсним договору купівлі-продажу, хоча самі по собі й не є ефективними способами захисту прав у спірних правовідносинах, однак заявлені разом з вимогою про повернення земельної ділянки та не суперечать їй, у суду відсутні підстави у цій справі відмовити у задоволенні позову через неефективність обраного способу захисту порушених прав, оскільки це призвело б до безпідставного втручання суду у право позивача, передбачене як частиною першою статті 4 ЦПК України, так й частиною другою статті 55 Конституції України, пунктом 10 частини другої статті 16, частиною другою статті 393 ЦК України.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 13 вересня 2023 року у справі № 621/3475/19 (провадження № 61-8186св22), від 27 вересня 2023 року у справі № 621/394/20 (провадження № 61-5014св23).
З наведених вище підстав суд не бере до уваги й доводи відповідачки про те, що позов пред`явлено державою до неї самої, що не встановлено недобросовісності попереднього набувача ОСОБА_3 та не наведено підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу, оскільки основною вимогою, яка є ефективним способом захисту у даному разі і спрямована до ОСОБА_1 , є саме вимога щодо повернення земельної ділянки.
Доводи ОСОБА_1 щодо того, що Національний природний парк «Гомільшанські ліси» не є органом виконавчої влади, та законом не передбачено «відання» як форму власності, тому рішення про зобов`язання її повернути земельну ділянку у відання держави не відповідає вимогам закону; що вона є добросовісним набувачем земельної ділянки за відплатним договором, та втручання у її право власності є непропорційним, судова колегія відхиляє.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція)).
Із усталеної практики ЄСПЛвбачається, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Так, у рішенні від 27 листопада 2007 року у справі «Гамер проти Бельгії» (Hamer v. Belgium, заява№ 21861/03) щодо зобов`язання заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, до якої застосовувалась заборона на будівництво, ЄСПЛ встановив: втручання у право заявниці на мирне володіння майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом і переслідувало мету контролю за використанням земельної ділянки відповідно до загальних інтересів шляхом приведення її у відповідність до плану землекористування, який визначав лісову зону, в якій будівництво не дозволялося (§ 77).
Стосовно пропорційності втручання, то питання захисту навколишнього природного середовища зумовлюють постійний і стійкий інтерес громадськості, а отже, і органів державної влади. Економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава має законодавство з цього питання (§ 79). Тому обмеження права власності були допустимими за умови, що між індивідуальними та колективними інтересами встановлений розумний баланс (§ 80).
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.
Право держави повернути земельну ділянку, яка знаходиться під об`єктами природно-заповідного фонду, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України.
Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.
Повернення Національному природному парку «Гомільшанські ліси» спірної земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом цієї ділянки, яка належить до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Дотримання встановлених законодавчих заборон щодо обігу такої ділянки є необхідною умовою її використання з тією метою, щоби попередити завдання шкоди загалом навколишньому природному середовищу і, зокрема, частині світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною, і конкретному об`єкту природно-заповідного фонду.
У постанові від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина першастатті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті18,19, пункт «а» частини першої статті91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.
В силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, ОСОБА_1 при її купівлі, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що ця ділянка належить до земель природно-заповідного фондута є частиною національного природного парку. Немає жодних підстав вважати, що відповідачка не могла співвіднести чіткі законодавчі заборони з конкретним об`єктом на місцевості та власними діями щодо останнього.
Аналогічні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц (провадження № 14-76цс18), від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18), від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), від 27 вересня 2023 року у справі № 621/394/20 (провадження № 61-5014св23).
За таких обставин неможливо виснувати, що втручання у право ОСОБА_1 на земельну ділянку є для неї надмірним тягарем. Немає жодних підстав вважати, що перед тим, як придбати земельну ділянку, у відповідачки були перешкоди самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права ознайомитися із зазначеними вимогами законодавства та зробити висновки щодо режиму цієї ділянки.
Правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
З огляду на вказане, загальний інтерес уконтролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні права на земельну ділянку, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 554/10377/16-ц (провадження № 61-34334ск19).
Отже, у втручанні держави у право мирного володіння ОСОБА_1 земельною ділянкою для ведення індивідуального садівництва на території об`єкта природно-заповідного фонду є легітимна мета контролю за використанням цієї ділянки за цільовим призначенням згідно із загальними інтересами, а вимога про повернення земельної ділянки з кадастровим номером 6321782500:01:000:0838 у відання держави в особі Національного природного парку «Гомільшанські ліси» не суперечить вимогам закону.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що оскаржуваним рішенням суду зобов`язано ОСОБА_1 повернути зазначену земельну ділянку у відання держави в особі Національного природного парку «Гомільшанські ліси» та Державного підприємства «Зміївське лісове господарство».
Однак, враховуючи, що Державне підприємство «Зміївське лісове господарство» до участі у справі не залучене, підстав для вирішення судом питання про його права не вбачається.
При цьому, Державне підприємство «Зміївське лісове господарство» не позбавлене право на звернення до суду з власним позовом, якщо воно вважатиме свої права порушеними.
У зв`язку з чим, оскаржуване рішення суду підлягає частковому скасуванню в частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6321782500:01:000:0838 у відання держави в особі Державного підприємства «Зміївське лісове господарство» з відмовою у задоволенні вимог в цій частині.
В іншій частині підстав для зміни чи скасування рішення суду не вбачається.
Оскільки рішення суду у справі залишається таким, що по суті вимог ухвалено на користь позивача, підстав для перерозподілу судового збору за перегляд справи апеляційним судом не вбачається.
Керуючись ст. ст. 367, 368, ст.374, ст.375, ст. ст. 381 384, 389 ЦПК України,
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 14 березня 2024 року змінити, скасувавши його в частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6321782500:01:000:0838, площею 0,1200 га, у відання держави в особі Державного підприємства «Зміївське лісове господарство» та в задоволенні позову в цій частині керівнику Чугуївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України (правонаступник Міністерства енергетики та захисту довкілля України), Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Національного природного парку «Гомільшанські ліси» до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 , третя особа: Департамент екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації, про визнання незаконними та скасування наказів, скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки у власність держави відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді Ю.М. Мальований
В.Б. Яцина
Повний текст постанови складено 12 червня 2024 року.
