Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2024 року Справа№200/1420/24

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (письмове провадження) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області (Донецька область, Краматорський р-н, м. Костянтинівка, пр-т Ломоносова, 157, 85110) відповідач 1,

Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (Донецька область, Слов`янський район, м. Слов`янськ, вул. Добровольського, 2, 84122) відповідач 2,

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, в якому просив суд:

-визнати протиправними дії керівника апарату Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_2 , які полягають у видачі наказу № 39-к/к від 22.02.2024 в частині встановлення ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 30 відсотків посадового окладу;

-зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області зробити перерахунок з 25.01.2024 та виплачувати ОСОБА_1 (таб. № 1018) надбавку за вислугу років на державній службі на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби у розмірі 50 відсотків посадового окладу на підставі наказу № 16-к від 04 липня 2016 року, виданого відповідно зі ст. 52 Закону України Про державну службу від 10.12.2015, який набув чинності 01.05.2016 року.

13 березня 2024 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

20 березня 2024 року від відповідача 2 до суду надійшов відзив на позовну заяву у якій, відповідач 2 просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.

25 березня 2024 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 6, 8 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України, у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.

Позовні та інші заяви, скарги та інші визначені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов`язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в день надходження документів.

Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, судові експерти, державні органи та органи місцевого самоврядування, суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в добровільному порядку.

Особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, подають процесуальні та інші документи, письмові та електронні докази, вчиняють інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", якщо інше не визначено цим Кодексом.

Особливості використання електронного цифрового підпису в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі визначаються Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

Абзацом другим підпункту 15.16 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацію України у газеті Голос України та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 затверджено Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - Положення про ЄСІТС).

В газеті "Голос України" від 04.09.2021 № 168 (7668) Вищою радою правосуддя опубліковано оголошення про початок функціонування трьох таких підсистеми (модулів) ЄСІТС: "Електронний кабінет"; "Електронний суд"; підсистема відеоконференцзв`язку.

З урахуванням статті 253 Цивільного кодексу України підсистеми "Електронний кабінет", "Електронний суд" та підсистема відеоконференцзв`язку офіційно починають функціонувати з 5 жовтня 2021 року.

Відповідно до пункту 25 Положення про ЄСІТС процесуальні та інші документи, пов`язані з розглядом справ у суді, можуть подаватися до суду виключно з використанням підсистеми "Електронний суд".

Ухвалу суду про відкриття провадження в адміністративній справі від 13 березня 2024 року відповідачем отримано 14.03.2024 о 01:20 год, а адміністративний позов відповідачем 1 отримано 12.03.2024 року о 18:05 год, згідно довідок про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд».

Відповідач 1 станом на 11 червня 2024 року відзив на адміністративний позов до суду не надав.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Згідно ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали адміністративного позову та відзив на позовну заяву відповідача 2, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.

Суд дослідивши матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначила, що з 22.11.1995 року працює в Костянтинівському міськрайонному суді Донецької області на посаді секретаря суду, є державним службовцем категорії В, якому присвоєно 6 ранг, стаж позивача на посадах державної служби становить 28 років та 2 місяці.

Наказом керівника апарату Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області Іващенко Г.Б. № 16-к від 04 липня 2016 року на підставі ст. 52 Закону України «Про державну службу» та Порядку обчислення стажу державних службовців, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229 ОСОБА_1 встановлено надбавку за вислугу років у відсотковому відношенні до посадового окладу за наявності стажу державної служби 20 р.5 м.9 дн. у розмірі 50 %.

25 січня 2024 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року № 1409 Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році, на підставі листа Національного агентства України з питань державної служби від 25 січня 2024 року № 1267/92-24 про погодження результатів класифікації посад державної служби, було затверджено новий штатний розпис на 2024 рік і була проведена класифікація займаної позивачем посади секретаря суду, встановлено посадовий оклад секретарю суду у розмірі 8591 грн.

22.02.2024 року керівником апарату Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_2 неправомірно, не скасувавши попередній наказ № 16-к від 04 липня 2016 року, було видано новий наказ № 39-к/к «Про встановлення державним службовцям стажу державної служби і надбавок», де у тому числі встановлено ОСОБА_1 стаж державної служби 28 років 2 місяці та 3 дні і надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 30 відсотків посадового окладу, з яким позивач ознайомлена 23.02.2024 та не згодна.

Вказаним наказом № 39-к/к від 22.02.2024, виданим відповідно до ст. 46 Закону України «Про державну службу», пункту 8 розділу ХI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу», пункту 12 «Прикінцеві положення» Закону Про Державний бюджет України на 2024 рік, роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 10 січня 2024 року № 176 р/з щодо умов оплати праці державних службовців державних органів, які провели класифікацію посад державної служби, на підставі частини другої статті 17 Закону України «Про державну службу», враховуючи наказ керівника апарату суду № 164-к/к від 27.10.2023 року «Про проведення класифікації посад державної служби Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області, проведену класифікацію посад державної служби Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області, відповідно до листа Національного агентства України з питань державної служби від 25 січня 2024 року № 1267/92-24 про погодження результатів класифікації посад державної служби, нарахування надбавки за вислугу років на державній службі з 50 % знизилось до 30%, що для позивача є значною сумою.

Позивач вважає, що такими діями її конституційні права порушені, тому вона звернулась до суду за захистом своїх прав.

Відповідач 1 Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 26503454, адреса зареєстрованого місцезнаходження: Донецька область, Краматорський р-н, м. Костянтинівка, пр-т Ломоносова, 157, 85110, організаційно-правова форма державна організація (установа, заклад), правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався.

Відповідач 2 Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 26288796, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 84112, Донецька обл., місто Слов`янськ, вул. Добровольського, будинок 2, організаційно-правова форма державна організація (установа, заклад).

Відповідач 2 просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову з огляду на те, що згідно статті 155 Закону №1402-VIII організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату. Положення про апарат суду розробляється на підставі типового положення про апарат суду та затверджується зборами суддів відповідного суду. Правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України «Про державну службу» з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 24 пункту 14 Типового положення про апарат суду, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 08.02.2019 №131 (далі Положення) керівник апарату суду відповідно до наданих повноважень, зокрема, встановлює надбавки, доплати та премії працівникам апарату суду, у тому числі помічнику голови суду, помічнику заступника голови суду, помічнику секретаря судової палати, помічнику судді - члена Ради суддів України, помічникам суддів відповідно до Положення про преміювання відповідного суду.

Статтею 52 згаданого Закону передбачено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

В той же час абзацом першим пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України. При цьому абзацом другим пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. Також абзацом четвертим пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що норми Закону України «Про державну службу» щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Слід зауважити, що вказані норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» неконституційними не визнавались та не скасовувались, а тому підлягають застосуванню.

Отже, з позиції відповідача 2 керівник апарату Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області, діючи в межах наданих законом повноважень та у відповідності до чинного законодавства, яке встановлює порядок визначення розміру надбавки за вислугу років державних службовців, 22.02.2024 правомірно видала наказ №39-к/к про встановлення позивачці надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 30 відсотків посадового окладу, як такій, яка працює в державному органі (органі державної влади), де проведено відповідну класифікацію посад.

Відтак територіальне управління вважає, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню.

Позивач надала відповідь на відзив, у якій зазначила, що згідно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік (справа про соціальні гарантії громадян) від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.

У рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України в чергове вказав, що оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007). Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Таким чином позивач вважає, що положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» щодо встановлення розміру надбавки за вислугу років на державній службі не відповідає нормам Конституції України та нормам спеціального Закону № 889-VIII, а тому не може бути застосовані до визначення розміру надбавки за вислугу років.

Дослідивши розрахункові листи позивача (таб. № 1018), суд установив, що у січні 2024 року позивачу виплачено надбавку за вислугу років у розмірі 50 % від посадового окладу у сумі 2684,00 грн, у лютому 2024 року у розмірі 30 % від посадового окладу у сумі 2577,30 грн, при цьому здійснено відрахування спірної набавки у сумі 23,18 грн за січень 2024 року.

Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, обставини справи щодо встановлення позивачу надбавки за вислугу років у розмірі на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу оскаржуваним наказом, не спростовано відповідачами 1 та 2, та підтверджуються відповідними доказами, а тому ці обставини не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 19 Конституції України визначено, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 130 Конституції України встановлено, щодержава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до своєї преамбули Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (надалі Закон № 1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Згідност. 4 Закону № 1402-VIIIвстановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаютьсяКонституцією Українита законом.

Зміни до цьогоЗаконуможуть вноситися виключно законами про внесення змін доЗакону України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до ст. 155 Закону № 1402-VIII, організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату.

Положення про апарат суду розробляється на підставі типового положення про апарат суду та затверджується зборами суддів відповідного суду. Тимчасове положення про апарат новоутвореного суду затверджується тимчасово виконуючим обов`язки керівника апарату цього суду.

Типове положення про апарат судузатверджує Державна судова адміністрація України за погодженням із Вищою радою правосуддя.

Правовий статус працівників апарату суду визначаєтьсяЗаконом України"Про державну службу" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Структура і штатна чисельність апаратів місцевих судів за погодженням із головою суду затверджуються відповідним територіальним управлінням Державної судової адміністрації України, апаратів апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів - Державною судовою адміністрацією України за погодженням з головою суду в межах видатків на утримання відповідного суду. Тимчасова структура та тимчасова штатна чисельність апарату новоутвореного суду затверджується тимчасово виконуючим обов`язки керівника апарату цього суду за погодженням із Головою Державної судової адміністрації України.

Відповідно до ч. 4 ст. 150 Закону № 1402-VIII, розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до найнижчої за умовами оплати праці посади державної служби, установлюється в розмірі, встановленому законодавством про державну службу.

Розмір посадових окладів інших працівників апарату суду збільшується на відповідний коефіцієнт пропорційно посадовим окладам працівників, посади яких віднесені до попередньої за умовами оплати праці посади державної служби в такому суді з урахуванням юрисдикцій державних органів.

Схема посадових окладів із визначенням коефіцієнтів для державних службовців судів, органів та установ системи правосуддя затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Державної судової адміністрації України.

Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі Закон № 889-VIII), відповідно до його преамбули, визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Статтею 3 Закону № 889-VIII визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця (ч. 1).

Дія цього Закону поширюється на державних службовців: […] 8) інших державних органів.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону № 889-VIII, державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

Згідно ч. 1 ст. 46 Закону № 889-VIII, стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років.

Відповідно до ч.ч. 1-2, 4-5, 8 ст. 50 Закону № 889-VIII, держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; премії (у разі встановлення).

Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет.

Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них.

Особливості оплати праці державних службовців в апаратах (секретаріатах) судів та інших органах системи правосуддя визначаютьсяЗаконом України"Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до ч. 1ст. 52 Закону «Про державну службу»,надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Поряд із цим, п.п. 10, 12 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року № 3460-IX (далі Закон № 3460-IX) установлено, що у 2024 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад, крім державних органів, зазначених упунктах 20-22цього розділу.

У 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. […]

НормиЗакону України"Про державну службу" щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Також, листом Національного агентства України з питань державної служби від 19.01.2024 р. № 926/92-24 надано роз`яснення, що «пунктами 10, 12 Прикінцевих положень Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік (далі Закон) установлено, що у 2024 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад, крім державних органів, зазначених у пунктах 20 22 цього розділу.

Пунктом 12 Прикінцевих положень Закону встановлено, що у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Норми Закону України Про державну службу щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з пунктом 13 Прикінцевих положень Закону умови оплати праці державних службовців, передбачені цим Законом, не застосовуються для державних службовців у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби. Оплата праці таких державних службовців здійснюється відповідно до умов, встановлених на 2023 рік, при цьому стимулюючі виплати можуть бути нараховані в граничному розмірі до 50 відсотків посадового окладу на місяць.

Отже, у 2024 році оплата праці державних службовців державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року № 1409 Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році з урахуванням пункту 12 Прикінцевих положень Закону.

Державним службовцям державних органів, які провели класифікацію посад державної служби, надбавка за вислугу років у 2024 році встановлюється на рівні 2 відсотків від посадового окладу за кожний рік стажу державної служби та не може перевищувати 30 відсотків посадового окладу».

Окремо зазначено, що роз`яснення міністерств, інших центральних органів виконавчої влади мають лише роз`яснювальний характер і не встановлюють правових норм.

Поряд із цим, слід відмітити, до Закону № 889-VIII будь-яких змін щодо зменшення щорічного та граничного відсотку набавки за вислугу років, у тому числі, у зв`язку із проведенням класифікації посад не вносилось.

З викладеного є очевидним, що на теперішній час діють дві норми щодо визначення розміру надбави за вислугу років державним службовцям, це п. 12 Закону № 3460-IX, який поширюється на державних службовців органів, у яких проведено класифікацію посад, та ч. 1ст. 52 Закону № 889-VIII, яка поширюється на усіх без виключення державних службовців, оскільки жодних застережень з цього приводу ця норма не містить.

Водночас, слід урахувати, що п. 12 Закону № 3460-IX зменшує граничний розмір надбавки за вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, а також зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, тобто запроваджує менший розмір спірної надбавки, ніж це передбачено ч. 1ст. 52 Закону № 889-VIII.

Юридична визначеність норми права є ключовою умовою забезпечення кожному ефективного судового захисту незалежним судом.

Конституційний Суд України у рішенні від 20.06.2019 № 6-р/2019 звернув увагу, що юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзаци п`ятий, шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини).

Поняття якість закону означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення у справах Олександр Волков проти України (заява № 21722/11), C.G. та інші проти Болгарії (заява № 1365/07).

Поряд із цим, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить, в тому числі, і на судових органах, які застосовують та тлумачать закони (рішення у справах Вєренцов проти України (заява № 20372/11), Кантоні проти Франції (заява №17862/91).

У рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, яке набрало законної сили 21.09.2023 року, суд зазначив, що «надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що врегулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а виснувала, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Слід також звернути увагу, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання є колізією норм права.

За загальним правилом вирішення колізій, передбаченим частиною третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Під юpидичною кoлізією (від лaтинського «collisio» зіткнення) слід розуміти cyпepeчніcть aбo poзбіжніcть між нормативно-правовими актами, щo якими врегульовано одній й ті ж aбo спорідненні правовідносини.

У п. 2.1 Рішення від 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020 Конституційний Суд України зазначив, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Виходячи із засад теорії права, оскільки Закон № 889-VIII та Закон № 3460-IX мають однакову юридичну силу, при цьому Закон № 3460-IX прийнятий пізніше, у спірних правовідносинах має місце змістовна та темпоральна колізії.

У випадку одночасного існування змістовної та темпоральної колізії між більш ранньою cпeціaльнoю нopмoю і пізнішoю зaгaльнoю нopмoю пepeвaгy мaє paнішe пpийнятa cпeціaльнa нopмa, тобто ч. 1ст. 52 Закону № 889-VIII у спірних правовідносинах.

Поряд із цим, у рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України в вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Згідно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік (справа про соціальні гарантії громадян) від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007, законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.

У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України) ( 254к/96-ВР ).

При цьому також слід урахувати, що роз`яснення НАДС, інших міністерств та центральних органів виконавчої влади щодо розрахунку заробітної плати мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм, а тому не можуть покладатися в основу видання наказів щодо встановлення складових заробітної плати державних службовців.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши дії відповідача 1 щодо прийняття означеного наказу відносно позивача на відповідність приписам ч. 2 ст. 2 КАС України, суд дійшов висновку, що вони вчинені не на підставі, що визначеній Конституцією та законами України, без урахування принципів обґрунтованості, добросовісності, пропорційності, без дотримання принципу рівності перед законом.

Протилежне відповідачем 1 не доведено.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що наказ керівника апарату Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області «Про встановлення державним службовцям стажу державної служби і надбавок» № 39-к/к від 22.02.2024 в частині встановлення ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 30 відсотків посадового окладу є протиправним та підлягає скасуванню.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 дійшов висновку, згідно якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

В постанові від 22.09.2022 року у справі № 380/12913/21 Верховний Суд сформулював визначення «ефективного правосуддя» та зазначив, що комплексний аналіз приписів КАС України дає суду підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Зазначені висновки також відповідають позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16 та від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а.

Відповідно до підпункту 24 пункту 14 Типового положення про апарату суду, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 08.02.2019 №131, керівник апарату суду відповідно до наданих повноважень, зокрема, встановлює надбавки, доплати та премії працівникам апарату суду, у тому числі помічнику голови суду, помічнику заступника голови суду, помічнику секретаря судової палати, помічнику судді - члена Ради суддів України, помічникам суддів відповідно до Положення про преміювання відповідного суду.

Відповідно до п. 8 Типового положення про апарату суду, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 08.02.2019 №131, у суді, який є розпорядником бюджетних коштів, апарат суду також: забезпечує ведення бухгалтерського обліку відповідно до встановлених норм законодавства; організовує планування фінансово-господарської діяльності; здійснює контроль за збереженням товарно-матеріальних цінностей, правильним використанням грошових коштів і матеріальних ресурсів; складає та подає в установленому порядку статистичну, бюджетну, податкову та бухгалтерську звітність.

Поряд із цим, Наказом Державної судової адміністрації України від 10.05.2023 № 229 затверджено Положення про Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, згідно п.п. 1, 11 якого Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (далі - територіальне управління) є територіальним органом Державної судової адміністрації України (далі також - ДСА України) та підконтрольне їй.

Територіальне управління ДСА України є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та найменуванням, самостійний баланс і рахунки в органах Державної казначейської служби України.

Згідно п.п. 3, п/п 3 п. 4 означеного Положення, основним завданням територіального управління є організаційне та фінансове забезпечення діяльності місцевих судів, крім господарських та адміністративних (далі - суди), з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів і забезпечення роботи органів суддівського самоврядування.

Територіальне управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України нижчого рівня щодо забезпечення діяльності територіального управління та судів у відповідному регіоні.

Відтак, саме на відповідача 2 як на розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня покладено повноваження щодо фінансового забезпечення діяльності місцевих загальних судів Донецької області, у тому числі виплати заробітної плати працівникам їх апаратів.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про ефективність обраного позивачем способу захисту порушеного права.

Ураховуючи викладене, адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи викладене, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина України НОМЕР_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області (84112, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Добровольського, 2, ЄДРПОУ 26288796), Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, ЄДРПОУ 26255795) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправним та скасувати наказ керівника апарату Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області «Про встановлення державним службовцям стажу державної служби і надбавок» № 39-к/к від 22.02.2024 в частині встановлення ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 30 відсотків посадового окладу.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області з 25.01.2024 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 надбавку за вислугу років на державній службі на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу, на підставі наказу керівника апарату Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області «Про встановлення надбавки за вислугу років» № 16-к від 04 липня 2016 року, виданого відповідно до ст. 52 Закону України Про державну службу, з урахуванням виплачених сум.

Повний текст рішення складено та підписано 11 червня 2024 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя О.М. Кониченко