КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у суді першої інстанції: Катющенко В.П.

Єдиний унікальний номер справи № 755/17975/20

Апеляційне провадження № 22-ц/824/2277/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мережко М.В.,

суддів - Поліщук Н.В., Соколової В.В.,

секретар - Олешко Л.Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири особистою приватною власністю.

Заслухав доповідь судді апеляційного суду, дослідив матеріали справи, перевірив доводи апеляційної скарги,

В с т а н о в и в :

У листопаді 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд:

визнати в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 та на частину самохідно-моторного судна «Прогрес-4» №Г-13945, 1976 р., з підвісним двигуном «Yamaha 70», № НОМЕР_1 , 70 к.с.;

стягнути з відповідача судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 9105,32 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.08.2008 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, який рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 20.10.2020 розірвано.

За час перебування у шлюбі у подружжя 01.04.2012 народилась донька, ОСОБА_3 .

За час шлюбу подружжям було також набуте спільне майно, а саме : 15.10.2019 квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 1 566 679 грн.; 06.06.2016 самохідно-моторне судно «Прогрес-4» №Г-13945, 1976 р.в., з підвісним двигуном «Yamaha 70», № НОМЕР_1 , 70 к.с., середньою ринковою вартістю 9 000 доларів США, що є еквівалентним 254 385,70 грн.

Дійти спільної згоди про поділ нерухомого та рухомого майна на даний час сторони не можуть, що змушує ОСОБА_2 звернутись до суду з даним позовом.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 22.06.2022 відкрито провадження у справі.

У червні 2021 року до суду відповідач ОСОБА_1 подав зустрічний позов про визнання квартири особистою приватною власністю, у якому просить суд:

визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Свої вимоги обґрунтовує тим, що квартира, яку ОСОБА_2 просить поділити була придбана за особисті кошти ОСОБА_1 , які були отримані від продажу його особистої квартири АДРЕСА_2 .

Так, у своєму позові ОСОБА_2 вказала, що так як квартира АДРЕСА_1 , була набута за час шлюбу вона є спільним майном подружжя, проте ОСОБА_1 з даним твердженням не погоджується.

Вказує, що не може застосовуватись презумпція, тобто істинність та безумовність факту належності всього придбаного майна до спільної сумісної власності, оскільки суду необхідно встановити такі обставини, як джерело та час придбання майна.

Вважає, що саме позивач повинен довести, що спірне майно придбано за спільні кошти, а відповідач, навпаки, наполягати на тому, що кошти є його особистим майном.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволено.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 та на частину самохідно-моторного судна «Прогрес-4» №Г-13945, 1976 р.в., з підвісним двигуном «Yamaha 70» № НОМЕР_1 , 70 к.с.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 10 510 грн.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири особистою приватною власністю відмовлено.

Не погоджуючись із таким рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2023 року скасувати і ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити, а його зустрічні позовні вимоги задовольнити.

У скарзі посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, презюмувавши рівність часток у праві спільної сумісно власності подружжя, не урахував наданих ОСОБА_1 доказів. Стверджує, що спірне майно було придбано за особисті кошти ОСОБА_1 . Так, зокрема кошти витрачені на придбання квартири АДРЕСА_1 були особистими коштами ОСОБА_1 , адже були отримані від продажу його особистої квартири АДРЕСА_2 .

Вказує, що поза увагою суду лишилась та обставина, що самохідно-моторне судно «Прогрес- 4» № Г-13945, 1976 р.в. з підвісним двигуном «Yamaha 70» №1010325, 70 к.с. станом на час розгляду справи було відчужене іншій особі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Сусліков Ю.А. зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Апеляційну скаргу вважає безпідставною, просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2023 року - без змін.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до ст.ст. 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи за адресами, які були зазначені в матеріалах справи, заяв щодо зміни місця проживання або місцезнаходження від сторін не надходило. Представники сторін та апелянт ОСОБА_1 брали участь у судових засіданнях по справі у апеляційному суді.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ухвалюючи рішення про поділ майна подружжя у рівних частинах, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира була набута у період шлюбу, за кошти обох із подружжя, у інтересах сім`ї. При цьому, суд відхилив доводи ОСОБА_1 про те, що спірна квартира була придбана за його особисті кошти. Суд також дійшов висновку про те, що спірне рухоме майно було також придбано у період шлюбу, в інтересах сім`ї, тому є спільним сумісним майном подружжя.

Колегія суддів не може погодитися із такими висновками суду першої інстанції.

Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 01.08.2008, який було розірвано 20.10.2020 рішенням Дніпровського районного суду м. Києва.

Від шлюбу сторони мають дочку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також встановлено, що в період перебування у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було придбано наступне майно: квартира АДРЕСА_1 , та самохідно-моторне судно «Прогрес-4» №Г-13945, 1976 р.в., з підвісним двигуном «Yamaha 70», № НОМЕР_1 , 70 к.с.

Так, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, № 233684650 від 23.11.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сліпченко А.В., 15.10.2019 10:05:20 було здійснено державну реєстрацію права приватної власності на об`єкт нерухомого майна реєстраційний номер: 1911993780000, яким є квартира АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 , підстава для державної реєстрації: договір купівлі-продажу, квартири, серія та номер: 1914, виданий 15.10.2019, видавник: Сліпченко А.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 49161908 від 15.10.2019 12:53:17, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сліпченко А.В., ОСОБА_4 , КП «Реєстраційне бюро».

Встановлено, що 07.03.2019 між Приватним акціонерним товариством «Холдингова компанія «Київміськбуд» та ОСОБА_1 був укладений Попередній договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Пашкевич Л.Г., та зареєстрований в реєстрі за № 654 (далі - Попередній договір).

Відповідно до положень п.1.1. Попереднього договору, за цим Договором Сторони зобов`язуються в майбутньому в строк та на умовах, визначених ним Договором, укласти договір купівлі-продажу (Основний договір) квартири АДРЕСА_3 (перша) черга будівництва в об`єкті: «Реконструкція існуючого комплексу будівель під житлово-офісний комплекс з приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_4 ». Зазначений в п. 1.1 цього Договору об`єкт нерухомості, щодо якого Сторони зобов`язуються укласти Основний Договір, має загальну проектну площу 74,66 (сімдесят чотири цілих шістдесят шість сотих) кв.м, кількість кімнат - 3 (три), розташований на 20 (двадцятому) поверсі.

Пунктом 6.3 Попереднього договору визначено, що цей договір укладений за згодою дружини майбутнього покупця, ОСОБА_2 , викладеній у заяві, справжність підпису на якій засвідчено 07.03.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пашкевич Л.Г., за реєстровим № 653. Зміст заяви доведений до відома майбутнього продавця до підписання та нотаріального посвідчення цього договору.

У п. 6.7. Попереднього договору зазначено, що зміст ст. ст. 237-250, 635, 652-654 Цивільного кодексу України, ст.ст. 60-65 Сімейного кодексу України сторонам нотаріусом роз`яснено.

У подальшому, 15.10.2019 між Приватним акціонерним товариством «Холдингова компанія «Київміськбуд» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Сліпченко А.В., та зареєстрований в реєстрі за № 1914, за умовами якого продавець продає, а покупець приймає у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_5 (сто вісімдесят один) (далі - Договір купівлі-продажу).

Згідно з п. 4.4. Договору купівлі-продажу, майно набувається в спільну сумісну власність подружжя. Договір укладений за згодою дружини покупця, ОСОБА_2 , викладеній у заяві, справжність підпису на якій засвідчено 15.10.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сліпченко А.В. за реєстровим № 1913. Зміст заяви доведений до відома продавця до підписання та нотаріального посвідчення цього договору.

У своїй заяві від 07.03.2019, посвідченій приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пашкевич Л.Г., ОСОБА_2 ствердила, що укладення попереднього договору купівлі-продажу, договору купівлі-продажу та договору про внесення змін та/або доповнень до вищезазначеного договору щодо зазначеного нерухомого майна, відповідає їх спільному волевиявленню та заявила про свою згоду на те, щоб усі без винятку умови договорів, у тому числі ціна, визначалися її чоловіком самостійно, без додаткового погодження цих питань з нею та підтверджує, що укладення таких договорів здійснюється в інтересах їх сім`ї.

Згода тотожного змісту була викладені і у заяві ОСОБА_2 від 15.10.2019 посвідченій приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сліпченко А.В.

Пунктами 4.6., 4.7. Договору купівлі-продажу сторони ствердили, що однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки; правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; їх волевиявлення є вільним і відповідає їх внутрішній волі; договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину; ціна продажу, зазначена в пункті 2.1 цього договору, відповідає їх дійсним намірам; надання неправдивої інформації, а також невиконання взятих на себе за договором зобов`язань, відповідальність щодо яких не встановлена у цьому договорі (у тому числі відносно наявності чи відсутності обтяжень, прав третіх осіб, підтвердження сплати обов`язкових платежів, прихованих недоліків тощо), тягне правові наслідки, передбачені чинним законодавством; дії сторін відбуваються у межах повноважень; на день укладання та нотаріального посвідчення цього договору щодо Продавця не внесено запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців про державну реєстрацію припинення юридичної особи. Сторони також ствердили, що договір, який ними укладається, не є правочином, що вчиняється під впливом тяжкої для них обставини і на вкрай невигідних умовах.

За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п`ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Положеннями ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до положень ст. 60 СК України, що презюмується положенням ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст.63 СК України).

Отже, за змістом зазначених норм матеріального права належність подружжю майна, придбаного за час шлюбу за спільні кошти подружжя, на праві спільної сумісної власності законодавством презюмується, якщо інше не встановлено судом при розгляді справи.

За вимог ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Право подружжя на розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, передбачено ст. 65 СК України.

За ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

За приписами ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

За приписами ч.ч.1-3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно зі ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 № 11).

Зі змісту п.п. 22-24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» убачається, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

У межах розгляду даного цивільного спору судом було встановлено, що у період шлюбу ОСОБА_1 було придбано рухоме та нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 та самохідно-моторне судно «Прогрес-4» №Г-13945, 1976 р., з підвісним двигуном «Yamaha 70», №1010325, 70 к.с.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок та вказано, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Частиною третьою статті 61 СК України передбачено, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, якою передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що умовою належності майна, одержаного за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - в інтересах сім`ї.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна також ураховуються борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Заперечуючи проти позовних вимог первісного позову, ОСОБА_1 стверджував, що квартира була придбана за його особисті кошти, які він отримав від відчуження належної йому квартири АДРЕСА_2 .

Як видно із матеріалів справи, 07.03.2019 року ОСОБА_1 уклав із ОСОБА_5 договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого відчужив належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_2 , вартістю 1 259 225 грн (т.1, а.с. 82-83).

В цей же день, 07.03.2019, між Приватним акціонерним товариством «Холдингова компанія «Київміськбуд» та ОСОБА_1 був укладений Попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6 . За умовами вказаного договору вартість майна складає 1 555 429,11 грн.

У подальшому, на виконання умов зазначеного попереднього договору 15.10.2019 року, між Приватним акціонерним товариством «Холдингова компанія «Київміськбуд» та ОСОБА_1 був укладений Попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . За умовами вказаного договору вартість майна складає 1 566 679,20 грн.

За таких обставин суд доходить висновку, що коштів від відчуження квартири АДРЕСА_2 не було достатньо для укладення у подальшому договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Однак, грошові кошти, отримані ОСОБА_1 внаслідок продажу квартири складають близько 80% вартості спірної квартири, набутої сторонами за час перебування у шлюбі.

Суд також ураховує, що попередній договір купівлі-продажу спірної квартири укладено в один день із продажем квартири АДРЕСА_2 . При цьому, позивачка ОСОБА_2 не довела, що отримані від продажу квартири кошти було витрачено на будь-які інші потреби сім`ї чи ОСОБА_1 особисто, аніж як на купівлю спірної квартири.

Cудом також було встановлено і те, що кошти на виконання умов Договору купівлі-продажу квартири вносились на розрахунковий рахунок продавця ОСОБА_1 , що підтверджується матеріалами справи.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з`ясувати час та джерела його придбання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року № 554/8023/15-ц).

Обсяг майна, яке подружжя просить поділити, повинен охоплювати усе спільно набуте ними у шлюбі майно з метою найбільш ефективного вирішення спору про його поділ у межах одного провадження. Указане відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи в суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. пункт 24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, № у ЄДРСР 105325146).

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що 80/100 частин квартири АДРЕСА_1 є особистою приватною власністю ОСОБА_1 , оскільки він належними та допустимими доказами довів, що 80% вартості квартири було сплачено його особистими коштами, отриманими після відчуження належного йому на праві приватної власності майна.

Разом з цим, судом установлено, що різницю вартості квартир подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сплачувало зі спільних коштів під час перебування у шлюбі. Тому 20/100 частин квартири є спільною сумісною власністю подружжя та, відповідно, підлягає поділу між сторонами в рівних частинах - по 10/100.

Така позиція суду узгоджується із висновкам Великої Палати Верховного суду, викладеними у постанові від 22.09.2020 року по справі №214/6174/15, де суд зазначив, що, визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Колегія суддів також доходить висновку про відсутність підстав для поділу самохідно-моторного судна «Прогрес-4» №Г-13945, 1976 р., з підвісним двигуном «Yamaha 70», №1010325, 70 к.с.

Як вбачається із листа Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України №2407/06-1/15-24 від 13.02.2024, за наявною інформацією, яка міститься в електронних версіях Державного суднового реєстру України і Суднової книги України встановлено, що судно «ДАП-4385-К» 1976 року побудови, з підвісним двигуном «Yamaha 70» № НОМЕР_1 , яке належало ОСОБА_1 , було зареєстровано у СКУ 058 під номером 4421 від 06.06.2016.

14.09.2020 вказане судно виключено із Суднової книги України на підставі заяви судновласника та доданого до неї договору купівлі-продажу.

За наявною інформацією, яка міститься в електронних версіях Державного суднового реєстру України і Суднової книги України, відсутні відомості щодо зареєстрованих суден, власником або судновласником яких є ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Отже, судом встановлено, що самохідно-моторне судно «Прогрес-4» №Г-13945, 1976 р., з підвісним двигуном «Yamaha 70», № НОМЕР_1 , 70 к.с. було зареєстроване на праві власності за ОСОБА_1 , придбане у період шлюбу. Разом з цим, вказане судно було відчужене 14.09.2020, тобто, ще під час перебування сторін у шлюбі.

Жодних доказів того, що відчуження судна відбулось не в інтересах сім`ї чи проти волі ОСОБА_2 суду не надано.

За таких обставин суд доходить висновку, що самохідно-моторне судно «Прогрес-4» №Г-13945, 1976 р., з підвісним двигуном «Yamaha 70», №1010325, 70 к.с. станом на час розгляду справи не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки вибуло із власності подружжя під час перебування у шлюбі, а тому не може бути предметом поділу під час розгляду даної справи.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.

На підставі частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вимог первісного та зустрічного позовів.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, ураховуючи частку задоволених позовних вимог та вимог апеляційної скарги, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 9105,36 грн.

Керуючись ст.ст. 365, 367, 369, 374, 375, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд,

П о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2023 року скасувати, ухвалити по справі нове судове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задовольнити частково.

Визнати 20/100 частин квартири за адресою: АДРЕСА_5 , спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 10/100 частин квартири за адресою: АДРЕСА_5 .

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 10/100 частин квартири за адресою: АДРЕСА_5 .

В іншій частині позову відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири особистою приватною власністю задовольнити частково.

Визнати а ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 80/100 частин квартири за адресою: АДРЕСА_5 .

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 9105 (дев`ять тисяч сто п`ять) гривень 36 копійок.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено 10 червня 2024 року.

Головуючий: М.В. Мережко

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова