П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2024 року

м. Київ

Справа № 990/143/23

Провадження № 11-68заі24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачки Усенко Є. А.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу № 990/143/23 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення, апеляційне провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04.03.2024 (судді Стеценко С. Г., Шарапа В. М., Стрелець Т. Г., Єзеров А. А., Тацій Л. В.),

У С Т А Н О В И Л А:

1. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1.1. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) як суду першої інстанції з позовною заявою до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач, ВРП, Рада), у якій просив визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 10.07.2023 № 701/0/15-23 «Про повернення подання заступника Генерального прокурора Войтенка А. Б. про надання згоди на утримання під вартою судді Брянківського міського суду Луганської області ОСОБА_1 » (далі - рішення ВРП № 701/0/15-23).

1.2. На обґрунтування позову зазначив, що Рада на порушення положень законодавства, які визначають гарантії незалежності суддів, повноваження ВРП та презумпції невинуватості особи, положень Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) та сталої судової практики щодо неможливості використання протоколів слідчих дій та інших доказів, здобутих у кримінальному провадженні в інших процедурах до ухвалення судом вироку, прийняла протиправне рішення, у якому поза процедурою, визначеною законом, без належних доказів, у межах розгляду подання про надання згоди на утримання під вартою судді визнала встановленим факт щодо набуття 13.07.2020 ним, ОСОБА_1 , громадянства російської федерації, у зв`язку із чим з цієї дати припинилися його повноваження судді Брянківського міського суду Луганської області.

1.3. Позивач посилається на те, що ВРП ухвалила оскаржуване ним рішення на підставі інформації, зазначеної в поданні заступника Генерального прокурора, без доведення в установленому законом порядку факту набуття ним громадянства іншої держави, не врахувала, що він продовжує перебувати у статусі судді України, а також у штаті Брянківського міського суду Луганської області (про що зазначено безпосередньо в поданні заступника Генерального прокурора, а також підтверджується інформацією Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області).

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

2.1. Касаційний адміністративний суд рішенням від 04.03.2024 у задоволенні позову відмовив.

2.2. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ВРП ухвалила рішення № 701/0/15-23 повноважним складом у межах повноважень, визначених законом. Отримавши подання заступника Генерального прокурора про надання згоди на утримання судді Брянківського міського суду Луганської області ОСОБА_1 під вартою, Рада перевірила зазначені для цього в поданні підстави, вчинила дії щодо перевірки обставин, на які зроблено посилання в поданні (зокрема, звернулась до Служби безпеки України задля з`ясування інформації, зазначеної у поданні), та прийняла вмотивоване рішення за наслідком розгляду подання.

2.3. Суд першої інстанції зазначив, що ВРП дала власну оцінку обставинам, наведеним у поданні заступника Генерального прокурора, і не зробила оцінку цих обставин на предмет наявності у діяннях ОСОБА_1 ознак складу кримінального правопорушення відповідно до кваліфікації його діянь органом досудового розслідування. Рада не оцінювала докази отримання позивачем громадянства іншої держави щодо їх належності та допустимості в розумінні кримінального процесуального закону, а лише надала правову оцінку обставинам, викладеним у поданні.

2.4. Суд першої інстанції визнав необґрунтованим довід ОСОБА_1 , що Рада всупереч встановленим законодавством процедурам, діючи поза межами своїх повноважень, встановила факт отримання ним громадянства та паспорта російської федерації, оскільки ВРП, зробивши оцінку зазначених у поданні заступника Генерального прокурора відомостей щодо позивача, дійшла висновку про залишення подання без розгляду та його повернення.

2.5. Ураховуючи, що ВРП не надала згоди на утримання під вартою ОСОБА_1 , Касаційний адміністративний суд дійшов висновку, що оскаржуване позивачем рішення не створює для нього негативних правових наслідків. Суд зазначив, що у разі надання такої згоди можна було б стверджувати, що права позивача за таких умов були б обмежені, тоді як повернення подання заступника Генерального прокурора щодо позивача не порушує його прав та охоронюваних законом інтересів.

3. Короткий зміст апеляційної скарги

3.1. ОСОБА_1 подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу на рішення Касаційного адміністративного суду від 04.03.2024, у якій просить це рішення скасувати та ухвалити нове - про задоволення його позову в повному обсязі.

3.2. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, що суд першої інстанції фактично допустив підміну понять та проігнорував його доводи щодо незаконності рішення ВРП № 701/0/15-23, виснувавши, що це рішення не порушує його, ОСОБА_1 , прав і охоронюваних законом інтересів, а мотиви, з яких ВРП виходила, ухвалюючи таке рішення та встановлюючи поза межами своєї компетенції відповідні факти, не мають значення.

3.3. Позивач доводить, що використання відомостей досудового розслідування (матеріалів кримінального провадження) поза кримінальним процесом з будь-якою іншою метою, ніж ті, що зазначені у КПК, неможливо. Разом з тим ВРП, ухвалюючи оскаржуване рішення, виходила з відомостей, зібраних у кримінальному провадженні, та вважала їх доказами отримання ним, ОСОБА_1 , громадянства російської федерації. Це, однак, є необґрунтованим, оскільки Президент України не видавав указ про припинення ОСОБА_1 громадянства України, як не було прийнято відповідне рішення й іншими органами.

4. Рух апеляційної скарги

4.1. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 11.04.2024 відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду від 04.03.2024, а ухвалою від 24.04.2024 призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження.

5. Позиція відповідача щодо апеляційної скарги позивача

5.1. ВРП у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не погоджується з наведеними в ній доводами, стверджує, що вони не спростовують правильності висновків Касаційного адміністративного суду в рішенні від 04.03.2024 щодо підстав для відмови в задоволенні позову, законності та обґрунтованості цього рішення.

6. Обставини справи

6.1. 10.07.2023 ВРП ухвалила рішення № 701/0/15-23 «Про повернення подання заступника Генерального прокурора Войтенка А. Б. про надання згоди на утримання під вартою судді Брянківського міського суду Луганської області ОСОБА_1 ».

6.2. У цьому рішення Рада зазначила, що 06.07.2023 до ВРП надійшло подання заступника Генерального прокурора Войтенка А. Б. про надання згоди на утримання під вартою судді Брянківського міського суду Луганської області ОСОБА_1 в межах кримінального провадження № 62020050000001741 від 04.08.2020 за підозрою його у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК). До подання додано копії матеріалів, якими обґрунтовано наведені в ньому обставини та доводи щодо підстави звернення з таким поданням.

6.3. Рада встановила, що 29.05.2023 заступником Генерального прокурора складено письмове повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК, - у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайства), вчиненому в особливо великих розмірах.

6.4. Повідомлення про підозру ОСОБА_1 було опубліковано 31.05.2023 в газеті «Урядовий кур`єр», розміщено на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора, а також направлено Голові Державної судової адміністрації України.

6.5. У поданні заступника Генерального прокурора Войтенка А. Б. зазначено, що ОСОБА_1 , діючи умисно, з корисливих мотивів, достовірно усвідомлюючи, що після набуття громадянства російської федерації його повноваження судді мають бути припинені і що він не має законного права на отримання суддівської винагороди, перебуваючи в не установленому слідством місці, у період з 14.07.2020 по 30.09.2022 з метою протиправного заволодіння шляхом обману державними грошовими коштами Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області умисно не поінформував Державну судову адміністрацію України та Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області як про набуття ним громадянства іноземної держави, так і про необхідність припинення виплат йому грошових коштів як суддівської винагороди.

6.6. Окрім цього, у поданні зазначено, що під час виїзду на територію російської федерації 13.07.2020, перебуваючи у відділі з питань міграції відділу МВС росії по Абинському району, ОСОБА_1 подав документи для отримання громадянства російської федерації та 14.07.2020 отримав паспорт громадянина російської федерації. Також було зареєстровано його місце проживання на території російської федерації.

6.7. 07.07.2023 член ВРП Мельник О. П. листом (вихідний № 5856/0/9-23) звернувся із запитом відповідно до статті 31 Закону України від 21.12.2016 № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) до Служби безпеки України, в якому просив надати інформацію щодо наявності / відсутності громадянства іншої держави у судді Брянківського міського суду Луганської області ОСОБА_1

6.8. 10.07.2023 Служба безпеки України листом № 5/6/5-4274 повідомила Раду, що під час проведення слідчих (розшукових) заходів у кримінальному провадженні № 62020050000001741 здобуто докази отримання 13.07.2020 позивачем громадянства російської федерації та надано копії паспорта громадянина російської федерації ( ОСОБА_1 ) серії 0320 № 619315.

6.9. З урахуванням наведених обставин ВРП у рішенні № 701/0/15-23 виснувала, що у зв`язку з тим, що повноваження судді Снегірьова В. А. в силу норми статті 126 Конституції України припинилися з дня отримання громадянства російської федерації, а саме 13.07.2020, подання заступника Генерального прокурора Войтенка А. Б. про надання згоди на утримання ОСОБА_1 під вартою як судді Брянківського міського суду Луганської області в межах кримінального провадження № 62020050000001741 від 04.08.2020 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК, не підлягає розгляду Радою та має бути повернуто.

7. Позиція Великої Палати Верховного Суду

7.1. Велика Палата Верховного Суду відповідно до встановлених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) меж апеляційного перегляду справи дослідила наявні у справі докази, перевірила обґрунтованість наведених в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводів сторін і дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з таких міркувань.

7.2. Правовий статус судді та гарантії здійснення суддею професійної діяльності встановлені Конституцією України та Законом України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).

7.3. Частиною першою статті 126 Конституції України встановлено, що незалежність і недоторканність судді гарантується Конституцією і законами України.

7.4. Вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів, надання згоди на затримання судді чи утримання його під вартою статтею 131 Конституції України, статтею 3 Закону № 1798-VIII визначені як повноваження ВРП.

7.5. Відповідно до частини третьої статті 126 Конституції України, норма якої кореспондується з нормами частини першої статті 58 Закону № 1798-VIII, частини першої статті 49 Закону № 1402-VIII, без згоди ВРП суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

7.6. Подання про надання згоди на затримання судді, утримання його під вартою чи арештом вноситься на розгляд ВРП Генеральним прокурором або його заступником, а стосовно судді Вищого антикорупційного суду таке подання вноситься Генеральним прокурором (виконувачем обов`язків Генерального прокурора). Подання про надання згоди на затримання, утримання під вартою чи арешт судді повинно відповідати вимогам, встановленим КПК, при цьому щодо кожного виду запобіжного заходу подається окреме подання.

Подання повинно бути вмотивованим, містити конкретні факти і докази, що підтверджують вчинення суддею суспільно небезпечного діяння, визначеного КК, обґрунтування необхідності такого затримання (утримання).

Подання, що не відповідає вимогам цієї статті, ВРП вмотивованим рішенням повертає Генеральному прокурору або його заступнику (частини друга - четверта статті 58 Закону № 1798-VIII).

7.7. Відповідно до частини першої статті 482 КПК затримання судді чи утримання його під вартою чи арештом здійснюється за згодою ВРП. Без згоди ВРП суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна відповідальність, повинен бути негайно звільнений після з`ясування його особи, за винятком:

1) якщо ВРП надано згоду на затримання судді у зв`язку з таким діянням;

2) затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, якщо таке затримання є необхідним для попередження вчинення злочину, відвернення чи попередження наслідків злочину або забезпечення збереження доказів цього злочину. Суддя має бути негайно звільнений, якщо мета такого затримання (попередження вчинення злочину, відвернення чи попередження наслідків злочину або забезпечення збереження доказів цього злочину) досягнута.

7.8. Повноваження щодо ухвалення рішення про надання згоди на затримання судді, утримання його під вартою чи арештом є виключною компетенцією ВРП, яка лежить у площині компетенції цього конституційного органу державної влади та суддівського самоврядування щодо забезпечення незалежності судової влади (відповідно до статусу ВРП, визначеного частиною першою статті 1 Закону № 1798-VIII).

7.9. Відповідно до пункту 18 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням ВРП від 24.01.2017 № 52/0/15-17 (з наступними змінами і доповненнями), після отримання подання про надання згоди на утримання судді під вартою, Рада проаналізувавши зміст такого подання, може прийняти вмотивоване рішення: 1) про надання згоди на утримання судді під вартою; 2) про відмову у наданні згоди на утримання судді під вартою; 3) про повернення подання про надання згоди на утримання судді під вартою.

7.10. Оскільки на ВРП покладено обов`язок щодо забезпечення незалежності судової влади, зокрема розгляд питання про надання згоди на утримання під вартою судді, Рада зобов`язана перевірити всі обставини, зазначені у такому поданні, дослідивши матеріали, додані до подання, а в разі необхідності провести додаткове з`ясування таких обставин. Рада перевіряє, чи є вмотивованим подання, чи містить воно конкретні факти і докази, що підтверджують вчинення суддею суспільно небезпечного діяння, визначеного КК, а також обґрунтування необхідності утримання під вартою судді. ВРП не здійснює повноважень правоохоронного органу, не вдається до оцінки подання на предмет наявності у діяннях судді ознак складу кримінального правопорушення згідно з його кваліфікацією органом досудового розслідування, однак надає власну правову оцінку обставинам, викладеним у такому поданні, з метою ухвалення законного та вмотивованого рішення, у межах здійснення своїх повноважень.

7.11. При цьому, розглядаючи подання про надання згоди на утримання під вартою судді, Рада виходить лише з тих підстав для утримання під вартою (для застосування до судді арешту), які зазначені в поданні.

7.12. Відповідно до частини першої статті 35 Закону № 1798-VIII рішення ВРП може бути оскаржене до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

7.13. Отримання згоди ВРП на утримання судді під вартою як гарантія недоторканності судді лежить у площині правовідносин між прокурором і ВРП, які дотичні з кримінально-процесуальними правовідносинами. Та обставина, що ВРП в таких правовідносинах діє як орган, до компетенції якого входить забезпечення незалежності судової влади, а надання згоди на утримання судді під вартою є гарантією недоторканності судді, обумовлює відсутність у прокурора права оскаржити рішення ВРП про відмову в наданні згоди на утримання судді під вартою чи про повернення подання. Що ж до особи, якої стосується подання, то вона має право оскаржити рішення ВРП про надання згоди на її утримання під вартою (застосування арешту) в порядку, встановленому статтею 61 Закону № 1798-VIII. Така особа також не позбавлена можливості оскаржити й рішення ВРП щодо іншого результату розгляду подання (про відмову в наданні згоди або про повернення подання) відповідно до частини першої статті 35 Закону № 1798-VIII, оскільки інше законом не встановлено.

7.14. Як уже зазначено вище, ВРП повернула подання заступника Генерального прокурора про надання згоди на утримання під вартою судді Брянківського міського суду Луганської області ОСОБА_1 .

7.15. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

7.16. Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією та законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

7.17. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

7.18. Європейський суд з прав людини у пункті 53 рішення від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України» констатував, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28.05.1985 у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).

7.19. Частиною першою статті 2 КАС установлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

7.20. За частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити їх захистити у передбачений процесуальним законом спосіб.

7.21. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

7.22. Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

7.23. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

7.24. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки ВРП рішенням № 701/0/15-23 повернула подання заступника Генерального прокурора про надання згоди на утримання під вартою судді Брянківського міського суду Луганської області ОСОБА_1 , то воно не створило юридично значимих наслідків для позивача, тобто не спричинило зміну стану його суб`єктивних прав та обов`язків. Наявність чи відсутність правових наслідків зазначеного рішення для позивача слід оцінювати в площині тих правовідносин, які виникли з факту звернення заступника Генерального прокурора з поданням, яке стосується позивача. Оцінка рішення суб`єкта владних повноважень на предмет його правомірності залежить від юридичних наслідків, породжених цим рішенням як індивідуально-правовим актом. Самі лише мотиви, з яких прийняте таке рішення, без врахування встановлених ним юридичних наслідків для особи, чиїх прав та/чи законних інтересів воно стосується, не є тим чинником, від якого залежить оцінка рішення на предмет правомірності.

7.25. У зв'язку із цим Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи позивача про встановлення ВРП факту припинення ним громадянства України у спосіб, який не передбачений законом, як про підставу для визнання рішення № 701/0/15-23 неправомірним. Оцінка ВРП в оскаржуваному рішенні наданих заступником Генерального прокурора доказів зроблена в межах і в цілях процедури розгляду подання щодо ОСОБА_1 , що відповідає повноваженням ВРП і вимагається такими повноваженнями.

7.26. Велика Палата Верховного Суду також відхиляє довід позивача в апеляційній скарзі, що ВРП прийняла оскаржуване рішення без його, ОСОБА_1 , виклику, а отже, без урахування його пояснень. Відповідно до положень частини другої статті 59 Закону № 1798-VIII розгляд подання про надання згоди на затримання судді, утримання його під вартою чи арештом здійснюється ВРП без виклику судді; ВРП може викликати суддю для надання пояснень у разі необхідності. Такі правові положення дають підстави виснувати, що виклик судді для надання пояснень при розгляді подання прокурора про надання згоди на затримання судді, утримання судді під вартою чи арештом є дискрецією ВРП щодо конкретного випадку.

7.27. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно застосував наведені вище норми матеріального права до встановлених у справі обставин та обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.

7.28. Рішення Касаційного адміністративного суду від 04.03.2024 відповідає вимогам статті 242 КАС щодо законності та обґрунтованості судового рішення, а доводи, наведені позивачем в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції в цьому рішенні, не містять вагомих підстав для його зміни чи скасування.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

8.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

8.2. На підставі частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

8.3. Оскільки Касаційний адміністративний суд розглянув справу з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у рішенні висновків, апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

9. Судові витрати

9.1. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

9.2. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 242, 266, 308, 311, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04.03.2024 у справі № 990/143/23 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачка Є. А. Усенко

Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур

О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв

Ю. Л. Власов К. М. Пільков

І. А. Воробйова С. О. Погрібний

М. І. Гриців О. В. Ступак

Ж. М. Єленіна І. В. Ткач

І. В. Желєзний О. С. Ткачук

В. В. Король В. Ю. Уркевич

О. В. Кривенда Н. В. Шевцова