ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2024 року

м. Київ

справа № 279/3148/23

провадження № 61-3315св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Коростенський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 серпня 2023 року в складі судді Коваленко В. П. та постанову Житомирського апеляційного суду від 23 січня 2024 року в складі колегії суддів: Талько О. Б., Коломієць О. С., Павицької Т. М., у справі за заявою ОСОБА_1 про оголошення фізичної особи померлою, заінтересовані особи: Коростенський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про визнання особи померлою, в обґрунтування якої зазначала, що вона з 1975 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 20 травня 1987 року шлюб між ними було розірвано. Від шлюбу вони мали сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 , виконуючи обов`язки військової служби у Збройних Силах України.

Зазначала, що ОСОБА_2 у 1985 році виїхав до м. нижньовартовську тюменської області російської федерації і з того часу жодного разу не повертався, не брав участь у вихованні та утриманні сина, не підтримував з нею стосунки, що стало причиною розірвання шлюбу та подання заяви про стягнення аліментів.

У 2013 році рідна сестра ОСОБА_2 . ОСОБА_4 , яка мешкає у м. санкт-петербург російської федерації, повідомила про те, що ОСОБА_2 помер у січні 2013 року у м. корсакова сахалінської області російської федерації, де постійно проживав та працював до дня смерті. Про зазначене заявнику стало відомо зі слів жителів с. Івашківка Звягельського району (колишня назва - Новоград-Волинський район) Житомирської області, де народився колишній чоловік, та де проживали його батьки.

Зазначала, що син ОСОБА_3 загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 , виконуючи обов`язки військової служби під час бойових дій у с. Довгеньке Ізюмського району Харківської області, нагороджений посмертно орденом «За мужність».

Рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, їй призначено виплату у розмірі 1/2 частини від встановленої суми, оскільки відсутні відомості та підтверджуючі документи про смерть батька загиблого воїна ОСОБА_2 .

Проте вона не має можливості отримати свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , оскільки у зв`язку із військовою агресією російської федерації щодо України розірвані всі дипломатичні зв`язки між державами.

У зв`язку із зазначеним ОСОБА_1 просила суд оголосити ОСОБА_2 померлим, датою смерті вважати день набрання рішенням суду законної сили.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 21 серпня 2023 року Коростенський міськрайонний суд Житомирської області у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовив.

Відмовляючи у задоволенні заяви про визнання особи померлою, суд керувався тим, що заявник не надала належних та допустимих доказів для встановлення обставин, на підставі яких можливо було б зробити вірогідне припущення про смерть ОСОБА_2 , оскільки у заяві до суду і у поясненнях заявник лише констатувала факт відсутності з колишнім чоловіком будь-якого зв`язку, відсутність відомостей про місце його перебування, однак жодним чином не довела можливі припущення про його смерть, при тому, що іншими доказами доводиться те, що у 1985 році він виїхав до іншої країни.

Постановою від 23 січня 2024 року Житомирський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 серпня 2023 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про ненадання заявником належних та допустимих доказів для встановлення обставин, на підставі яких можливо було б зробити вірогідне припущення про смерть ОСОБА_2 , а також вказав, що матеріали справи містять лише підтвердження факту відсутності ОСОБА_2 в Україні та можливе його перебування на території російської федерації. Будь-які фактичні дані щодо обставин, які дають можливість припускати загибель ОСОБА_2 , у матеріалах справи відсутні.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

04 березня 2024 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 серпня 2023 року і постанову Житомирського апеляційного суду від 23 січня 2024 року та направити справу на новий розгляд.

У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 2, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Заявник посилається на необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06 листопада 2019 року в справі № 226/3053/18, які застосовані судами.

Крім того, вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права - статті 381 ЦПК України, оскільки отримана нею оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підписана лише головуючим суддею Талько О. Б., а підписів інших суддів, які входили до складу колегії, не містить.

Касаційну скаргу мотивована тим, що підставою звернення до суду із заявою є неможливість заявника реалізувати своє право на отримання соціальної виплати - одноразової грошової допомоги за смерть свого сина -військовослужбовця, який загинув на полі бою, захищаючи Україну від агресора. Крім того, оголошення ОСОБА_2 померлим має своїм призначенням усунення невизначеності, яка склалася щодо правовідносин за участю особи, що тривалий час відсутня за місцем свого постійного проживання в Україні і місце перебування якої невідоме.

Заявник зазначала, що вона надала достатньо доказів на підтвердження смерті ОСОБА_2 . Крім того, показання свідків підтверджують те, що за місцем останнього відомого проживання ОСОБА_2 в Україні відсутні будь-які відомості про його місце перебування з 2013 року. Проте суди залишили вказані докази та показання свідків поза увагою.

Зазначає, що оскаржуваними рішеннями суд позбавив її тієї незначної компенсації за втрату єдиної дитини, яка полягла на полі бою, захищаючи Україну.

Крім того, до касаційної скарги заявник надала довідку про смерть № А-01419, видану відділом запису актів цивільного стану виборгського району санкт-петербурга від 02 березня 2024 року, в якій зазначено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець с. Івашківка Новоград-Волинського району Житомирської області помер ІНФОРМАЦІЯ_5 у м. корсакові сахалінської області російської федерації, актовий запис від 26 квітня 2006 року № 229. Вказувала, що не мала можливості подати вказаний доказ раніше з причин та обставин, що не залежали від неї.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Коростенського міськрайонного суду Житомирської області.

У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У травні 2024 року Коростенський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Коростенському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними та не впливають на правильність вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій, висновки якого вважає законними та обґрунтованими, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

Суди з`ясували, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 20 травня 1987 року відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 (а. с. 7).

Під час шлюбу у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 8).

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 загинув, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 10 травня 2022 року та Сповіщення сім`ї (близьких родичів) померлого (загиблого) від 04 травня 2022 року № ф/1052 (а. с. 8, 9).

Рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 22 вересня 2022 року матері загиблого ІНФОРМАЦІЯ_4 внаслідок смерті, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, старшого сержанта ОСОБА_3 призначено виплату у розмірі 1/2 частини від 15 000 000,00 грн у сумі 7 500 000,00 грн (а. с. 10).

Відповідно до копії виконавчого листа № 2-753 1985 року, виданого нижньовартовським районним судом тюменської області російської федерації, з ОСОБА_2 стягнено аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 заробітної плати на користь ОСОБА_1 (а. с.11).

Згідно з актами, підписаними сусідами, від 19 квітня 2023 року та від 01 травня 2023 року, ОСОБА_2 у 1985 році виїхав до м. нижньовартовськ тюменської області російської федерації та з того часу не повертався. У 2013 році стало відомо, що його рідна сестра ОСОБА_4 , яка мешкає у м. санкт-петербург російської федерації, приїхала до України і повідомила про те, що її рідний брат ОСОБА_2 помер у м. корсаков сахалінської області, де постійно проживав та працював до дня смерті (а. с. 16, 17).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 квітня 2023 року № 330112973 інформація про ОСОБА_2 відсутня (а. с.18).

Згідно з відповіддю на адвокатський запит Коростенського РУП ГУНП у Житомирській області від 01 травня 2023 року № Н-21аз було встановлено, що ОСОБА_2 на обліку Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області не значиться та будь-яка інформація відсутня (а. с. 19).

Відповідь на адвокатський запит Суслівського старостинського округу Звягельського району Житомирської області від 26 квітня 2023 року № 33 свідчить про те, що ОСОБА_2 згідно із записом будинкової книги № 1, розпочатої 24 червня 1977 року, був виписаний із с. Івашківка Новоград-Волинського району Житомирської області 22 грудня 1977 року, та на підставі актів від 19 квітня 2023 року, підписаних сусідами, є відомості про усне повідомлення родичів про смерть ОСОБА_2 на території російської федерації у 2013 році (а. с. 20).

Згідно з відповіддю на адвокатський запит Коростенського відділу УДМС України в Житомирській області від 02 травня 2023 року № 4/23 будь-яка інформація стосовно ОСОБА_2 відсутня (а. с. 21).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У пункті 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно із частиною першою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Відповідно до частини першої статті 46 ЦК України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку - протягом шести місяців.

Стаття 47 ЦК України передбачає, що правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.

Оголошення громадянина померлим має своїм призначенням усунення невизначеності, яка склалася у правовідносинах за участю особи, яка тривалий час є відсутньою за місцем свого постійного проживання і місце перебування якої невідоме.

Рішення про оголошення фізичної особи померлою може бути прийняте судом за наявності таких підстав: 1) відсутність особи в місці її постійного проживання; 2) відсутність відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона зникла безвісті за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців; 3) неможливість одержання відомостей про місце перебування особи, незважаючи на вжиті заходи.

Особливістю цієї категорії справ є те, що висновок суду про оголошення особи померлою ґрунтується на юридичному, достатньо обґрунтованому припущенні смерті особи.

Громадянин може бути оголошений у судовому порядку померлим у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина.

На цьому також наголошено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року в справі № 177/11/20.

Згідно з частиною першою статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Системний аналіз вказаних норм дозволяє дійти висновку, що сама собою відсутність відомостей про місце перебування фізичної особи протягом трьох років у місці її постійного проживання не може бути достатньою підставою для оголошення цієї фізичної особи померлою. Суд повинен мати достатні докази для встановлення обставин, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про смерть громадянина. Відсутність безумовних доказів або суперечність у доказах на підтвердження обставин, що надаються заявником та/або заінтересованими особами, унеможливлює оголошення особи померлою.

Подібний висновок Верховний Суд зробив у постановах від 07 липня 2021 року в справі № 390/1443/19, від 27 листопада 2019 року в справі № 461/424/15, від 30 березня 2022 року в справі № 295/4293/21, від 08 лютого 2024 року в справі № 148/1207/22.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим доказам, встановивши, що заявниця не надала достатніх доказів на підтвердження вірогідності смерті її колишнього чоловіка ОСОБА_2 , наявності обставин, які б свідчили, що ця особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або давали підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви.

Матеріали справи містять лише підтвердження факту відсутності ОСОБА_2 в Україні та можливе його перебування на території російської федерації. Будь-які фактичні дані щодо обставин, які дають можливість припускати загибель ОСОБА_2 , у матеріалах справи відсутні.

Об`єктивно оцінивши вказані докази, суди першої та апеляційної інстанцій правильно керувалися тим, що встановлені обставини не дають підстав для висновку про ймовірну смерть ОСОБА_2 .

За обставин цієї справи суди керувалися тим, що відсутність відомостей про місце перебування ОСОБА_2 протягом трьох років у с. Івашківка Звягельського району (колишня назва - Новоград-Волинський район) Житомирської області сама собою не може бути підставою для оголошення його померлим.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті висновків суду першої та апеляційної інстанцій і не свідчать про те, що обставини справи встановлені на підставі недопустимих доказів.

Слід також звернути увагу заявника на те, що на підставі положень частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може брати до уваги нові докази, які не були предметом дослідження судами попередніх інстанцій, зокрема копію довідки про смерть № А-01419, видану відділом запису актів цивільного стану виборгського району санкт-петербурга від 02 березня 2024 року, на яку заявник посилалася в обґрунтування доводів касаційної скарги. Однак, колегія суддів звертає увагу заявника, що вона не позбавлена права звернутися до суду з заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , надавши відповідні докази.

Колегія суддів відхиляє посилання ОСОБА_1 на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 06 листопада 2019 року в справі № 226/3053/18, оскільки заявник не навела об`єктивних аргументів щодо наявності підстав для відступлення від висновків Верховного Суду, враховуючи сталу судову практику з цього питання.

Також є безпідставними доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права - статті 381 ЦПК України, з посиланням на те, що направлена заявнику постанова суду апеляційної інстанції підписана лише головуючим суддею Талько О. Б., а підписів інших суддів, які входили до складу колегії, не містить.

Судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні (пункт 3 частини першої статті 411 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 381 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами статті 35 і глави 9 розділу III цього Кодексу з особливостями, зазначеними у статті 382 цього Кодексу. Постанова або ухвала суду апеляційної інстанції оформлюється суддею-доповідачем (іншим суддею, якщо суддя-доповідач не згодний з постановою/ухвалою) і підписується всім складом суду, який розглядав справу, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пункту третього розділу 11 Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 серпня 2019 року № 814, копія судового рішення, виготовлена апаратом суду, засвідчується відповідальною особою апарату суду та відповідною печаткою суду із зазначенням дати.

На копії документа зазначається найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів і прізвища, дати засвідчення копії (пункт дев`ятий розділу 11 зазначеної Інструкції).

Отже, наявність підписів складу суду на копії судового рішення не передбачена.

Наведене також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24 жовтня 2022 року в справі № 296/9729/20.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що постанова Житомирського апеляційного суду від 23 січня 2024 року підписана суддями Талько О. Б., Коломієць О. С., Павицької Т. М. (а. с. 115-117).

Отже, у справі, яка переглядається, отримавши копію постанови апеляційного суду, засвідчену підписом головуючого судді, заявник помилково вважає, що оскаржувана нею постанова (її оригінал) не підписана суддями, зазначеними в судовому рішенні.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті без додержання норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 серпня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 23 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров

Судді: А. І. Грушицький

В. М. Ігнатенко

І. В. Литвиненко

О. М. Ситнік