ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2024 року

м. Київ

справа № 509/4554/19

провадження № 61-8598св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: Одеська дирекція Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» в особі державного реєстратора Тихонової Альони Станіславівни, ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , Служба у справах дітей Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , подану адвокатом Розенбоймом Юрієм Олександровичем, на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 жовтня 2020 року у складі судді Кириченка П. Л. та постанову Одеського апеляційного суду від 19 липня 2022 рокуу складі колегії суддів: Комлевої О. С., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Одеської дирекції Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» в особі державного реєстратора Тихонової А. С. (далі - державний реєстратор), ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , Служба у справах дітей Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області, про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію нерухомого майна.

Позов обґрунтований тим, що вони є власниками житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказане нерухоме майно зареєстроване за ОСОБА_1 та передане нею в іпотеку Публічному акціонерному товариству «Райфайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») згідно з договором іпотеки на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, які укладені 26 вересня 2007 року.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 січня 2013 року з позивачів на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 26 вересня 2007 року в розмірі 1 402 375,00 грн.

У подальшому їм стало відомо, що на підставі договору відступлення права вимоги від 03 квітня 2015 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило право вимоги за вказаним кредитним договором на користь ПАТ «Юніон Стандарт Банк», яке того ж дня уклало аналогічний договір з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профкредит» (далі - ТОВ «ФК «Профкредит»), яке у свою чергу 03 квітня 2015 року відступило право вимоги за кредитним договором на користь ОСОБА_3 .

У травні 2015 року вони звернулися до Приморського районного суду м. Одеси з позовом про визнання недійсними договорів від 03 квітня 2015 року про відступлення права вимоги за кредитним договором від 26 вересня 2007 року.

Під час розгляду вказаної справи ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 13 травня 2015 року заборонено всім фізичним та юридичним особам здійснювати платежі або передавати заставлене майно та виконувати інші зобов`язання за договорами відступлення права вимоги від 03 квітня 2015 року.

10 січня 2017 року державний реєстратор прийняла рішення про реєстрацію за ОСОБА_3 як кредитором за кредитним договором від 26 вересня 2007 року та іпотекодержателем за договором іпотеки від 26 вересня 2007 року права власності на належні їм житловий будинок та присадибну земельну ділянку, на підставі цих рішень провела відповідну реєстрацію права власності на вказане майно за ОСОБА_3 .

Після державної реєстрації у вказаному будинку зареєстровано місце проживання ОСОБА_4 разом з її малолітніми дітьми.

Вказані рішення державного реєстратора від 10 січня 2017 року прийняті всупереч вимогам Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV), Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV), у зв`язку з тим, що вони як іпотекодавці зберегли право розпорядження майном, що було передано в іпотеку, під час реєстрації права власності були наявні зареєстровані обтяження прав та майна, а тому заявлені ОСОБА_3 права не підлягали реєстрації.

Просили суд:

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1144510951237, індексний номер 33375596, від 10 січня 2017 року, прийняте державним реєстратором про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 232,8 кв. м, та на земельну ділянку площею 0,0676 га, кадастровий номер 5123755800:02:008:0617, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 19 липня 2022 року, позов ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задоволено.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1144510951237, індексний номер 33375596, від 10 січня 2017 року, прийняте державним реєстратором про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 232,8 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та на земельну ділянку площею 0,0676 га, кадастровий номер 5123755800:02:008:0617, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що державний реєстратор 10 січня 2017 року прийняла оскаржуване рішення про реєстрацію права власності, зареєструвала право власності іпотекодержателя на нерухоме майно та визнала перехід права власності від позивачів до іпотекодержателя за наявності в Державному реєстрі прав чинного зареєстрованого обтяження права власності позивачів на це нерухоме майно, що є порушенням пункту 6 частини першої та частини другої статті 24 Закон № 1952-IV.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду

У вересні 2022 року ОСОБА_4 через адвоката Розенбойма Ю. О. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 жовтня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 липня 2022 року, у якій просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити у справі нове рішення про відмову у позові.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що скасовуючи рішення державного реєстратора про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку площею 0,0676 га, кадастровий номер 5123755800:02:008:0617, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з підстави наявності арешту, накладеного як захід забезпечення позову в іншій цивільній справі, суди попередніх інстанцій не врахували, що на вказану земельну ділянку такий арешт не накладено. Суди задовольнили позов без одночасного вирішення питання про визнання, зміну чи припинення речових прав на нерухоме майно. Крім того, не врахували, що позивачі неправильно обрали спосіб захисту своїх прав, оскільки не порушили питання про витребування спірного майна.

Позивачі не оскаржили наявність заборгованості за кредитним договором, факт укладення кредитного та іпотечного договорів, наявність у іпотекодержателя відповідних прав у порядку їх переходу від первісного іпотекодержателя.

З огляду на це скасування рішень про державну реєстрацію права власності на спірне майно за іпотекодержателем не впливає на права позивачів.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявниця зазначила те, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 447/2851/19, провадження № 61-785св22, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19, провадження № 61-7648св20, від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19, провадження № 61-12287св20, від 09 грудня 2020 року у справі № 607/12919/19, провадження № 61-20548св19, від 23 грудня 2020 року у справі № 310/149/17, провадження № 61-43334св18, від 27 липня 2022 року у справі № 372/4370/20, провадження № 61-19625св21, від 25 червня 2020 року у справі № 904/2922/18, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17, провадження № 14-100цс19, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, провадження № 14-256цс18, від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, провадження № 14-212цс21, від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11листопада 2022 року поновлено ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 жовтня 2020 року та постанови Одеського апеляційного суду від 19 липня 2022 року, відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.

У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Обставини справи, встановлені судами

З 06 березня 1982 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 08 вересня 2005 року (видано повторно).

Розпорядженням Овідіопольської районної державної адміністрації (далі - Овідіопольська РДА) від 03 серпня 2004 року № 48 затверджено акт державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію та прийнятий до експлуатації закінчений будівництвом належний ОСОБА_1 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 232,8 кв. м, житловою площею 68,5 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 9).

На підставі цього розпорядження Таїровська селищна рада видала ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 12 серпня 2004 року, а 22 вересня 2004 року право власності на будинок було зареєстроване за ОСОБА_1 належним чином (а. с. 8).

Вказаний житловий будинок розташований на присадибній земельній ділянці площею 0,0676 га, кадастровий номер 5123755800:02:008:0617, право власності на яку ОСОБА_1 набула 23 серпня 2007 року згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку, серія ЯЕ № 663975, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 040752903215 від 23 серпня 2007 року (а. с. 10).

26 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» укладено кредитний договір та договір іпотеки, згідно з яким на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 передала в іпотеку ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 січня 2013 року, яке набрало законної сили, з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 26 вересня 2007 року в розмірі 1 402 375 грн, у тому числі пеню та відсотки.

У лютому 2014 року до Овідіопольського районного суду Одеської області звернувся ОСОБА_5 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу (справа

№ 509/562/14-ц). Також ОСОБА_5 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 лютого 2014 року у справі № 509/562/14-ц накладено арешт на належну на праві власності ОСОБА_2 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , та на 1/2 частку будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який оформлений на прізвище дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_1 та перебуває у спільній сумісної власності подружжя.

24 лютого 2014 року вказане обтяження зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом від 24 лютого 2014 року.

Відповідно до інформаційної довідки від 03 червня 2019 року обтяження, які зареєстровані на підставі цієї ухвали, є чинними, про що мається запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно з договором про відступлення права вимоги 03 квітня 2015 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки від 26 вересня 2007 року на користь ПАТ «Юніон Стандарт Банк», яке того ж дня уклало договір відступлення права вимоги з ТОВ «ФК «Профкредит». Також 03 квітня 2015 року ТОВ «ФК «Профкредит» уклало з ОСОБА_3 договір про відступлення права вимоги за вказаним кредитним договором.

03 квітня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстрована іпотека та внесені відомості про ОСОБА_3 як нового іпотекодержателя за договором іпотеки від 26 вересня 2007 року, що підтверджується витягом від 03 квітня 2015 року № 35928496).

У травні 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Приморського районного суду м. Одеса з позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «Юніон Стандарт Банк», ТОВ «Фінансова компанія «Профкредит», ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги від 03 квітня 2015 року за кредитним договором від 26 вересня 2007 року (справа № 522/9184/15-ц).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 13 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 08 липня 2015 року у справі № 522/9184/15-ц, у порядку забезпечення позову заборонено всім фізичним та юридичним особам здійснювати платежі або передавати заставлене майно та виконувати інші зобов`язання за договорами відступлення права вимоги від 03 квітня 2015 року.

10 січня 2017 року державний реєстратор прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 33375596, про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на житловий будинок та присадибну земельну ділянку, кадастровий номер 5123755800:02:008:0617, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та на підставі цього рішення внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на вказані об`єкти нерухомого майна, що підтверджується інформаційною довідкою від 03 червня 2019 року № 168968806. Підставою виникнення права власності, крім іншого, зазначено: договір іпотеки від 26 вересня 2007 року, кредитний договір від 26 вересня 2007 року, договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 03 квітня 2015 року.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивачі вказували про порушення державним реєстратором законодавства під час здійснення державної реєстрації права власності на їх майно за іпотекодержателем, оскільки щодо спірного майна зареєстровані обтяження речових прав.

Отже, спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються, зокрема, Законом № 898-IV, Законом № 1952-ІV у редакції, чинній на 10 січня 2017 року.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 898-IV іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону № 898-IV).

Згідно з частиною першою статті 36 Закону № 898-IV сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону № 898-IV іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а обтяження - це заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлена законом, актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору.

Відповідно до частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Згідно з частиною першої статті 11 Закону № 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 18 Закону № 1952-IV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до пункту 12 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення про державну реєстрацію права власності, далі - Порядок), розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

Згідно з пунктом 6 частини першої та частини другої статті 24 Закону № 1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

З огляду на визначення Законом поняття «державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», з моменту проведення відповідної державної реєстрації відбувається визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно та обтяжень таких прав.

Отже, у разі наявності зареєстрованого обтяження права власності на нерухоме майно в Державному реєстрі прав, власнику заборонено вчиняти дії пов`язані з реалізацією ним своїх правомочностей щодо певного об`єкта нерухомого майна, тоді як бажання сторін задовольнити вимоги кредитора в позасудовому порядку, є саме реалізацією власником своїх правомочностей щодо нерухомого майна і в цьому випадку за наявності зареєстрованого в Державному реєстрі прав обтяження права власності є підставою для відмови в проведенні державної реєстрації права власності за кредитором.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року у справі № 21-357а14, від 19 травня 2015 року у справі № 21-121а15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17 (провадження № 14-100цс19).

У постанові від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 (провадження

№ 14-181цс20) за позовом про звільнення майна з-під арешту Велика Палата Верховного Суду вирішувала, зокрема, питання, чи є арешт квартири, зареєстрований у Державному реєстрі прав після того, як банк зареєстрував за собою предмет іпотеки, підставою для відмови позивачці, яка є новим іпотекодержателем за договором іпотеки, у державній реєстрації права власності на предмет іпотеки.

У цій справі встановлено, що позивачка звернулася до суду у березні 2019 року з метою захисту свого права іпотекодержателя щодо реєстрації права власності на квартиру як предмет іпотеки, не обґрунтувавши станом на момент звернення наявності перешкод у реалізації такого права, оскільки після введення в дію 04 лютого 2019 року Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» (далі - Закон № 2478-VIII) наявність обтяження речових прав на нерухоме майно не могла бути підставою для відмови у державній реєстрації права власності на таке майно у порядку, встановленому статтею 37 Закону № 898-IV. Така підстава для відмови існувала до моменту введення в дію 04 лютого 2019 року Закону № 2478-VIII.

Це вказує про узгодженість та сталість правової позиції Великої Палати Верховного Суду в питанні про те, чи є наявність у Єдиному реєстрі заборон запису про заборону відчуження спірного майна перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій.

Відповідь на це питання залежить від того, коли зверталося стягнення на майно - до моменту введення в дію 04 лютого 2019 року Закону № 2478-VIII чи після вказаної дати.

Законодавче обмеження в оформленні права власності на обтяжене нерухоме майно власне було спрямоване на унеможливлення порушення прав обтяжувача та виникнення суперечностей між записами у державному реєстрі.

Такі висновки викладені у постанові Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21), в якій Велика Палата Верховного Суду не встановила підстав для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року у справі

№ 21-357а14 та від 19 травня 2015 року у справі № 21-121а15, а також від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року в справі № 755/5072/17 (провадження № 14-100цс19).

24 лютого 2014 року обтяження, застосоване ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 лютого 2014 року у справі № 509/562/14-ц, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом від 24 лютого 2014 року.

Станом на 10 січня 2017 року, тобто на дату прийняття державним реєстратором рішення про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на спірне нерухоме майно, вказана ухвала була чинною.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 квітня 2020 року у справі № 509/562/14-ц скасовано заходи забезпечення позову в частині накладення арешту на 1/2 частину житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_3 ; знято арешт з 1/2 частини указаного житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що за наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження спірного майна державний реєстратор станом на 10 січня 2017 року не мав права здійснювати реєстраційних дій до зняття цього обтяження.

Верховний Суд зазначає, що згідно з пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України основною конституційною засадою судочинства, серед іншого, є обов`язковість судового рішення, що є однією із важливих складових принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Законодавче обмеження в оформленні права власності на обтяжене нерухоме майно було обов`язковим для державного виконавця у цій справі, протилежне рішення останнього підриває авторитет судового рішення.

Докази та обставини, на які посилається заявниця в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують.

Доводи заявниці про те, що позивачі неправильно обрали спосіб захисту своїх прав, оскільки не порушили питання про витребування спірного майна, з одночасним посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, провадження № 14-212цс21, та постанови Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 447/2851/19, провадження № 61-785св22, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19, провадження № 61-7648св20, від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19, провадження № 61-12287св20, від 09 грудня 2020 року у справі № 607/12919/19, провадження № 61-20548св19, є необґрунтованими з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21) зазначено, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права. Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

Предметом касаційного перегляду Великою Палатою Верховного Суду у справі № 199/8324/19 були судові рішення в частині задоволення позовних вимог про скасування записів про державну реєстрацію права власності, у правовідносинах подібних до справи, яка переглядається. Спірні правовідносини виникли з приводу того, що у зв`язку з неналежним виконанням позивачем укладеного з банком кредитного договору утворилася заборгованість. Для забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором банк звернув стягнення на предмет іпотеки, право власності на яке за банком зареєстроване державним реєстратором.

Однак у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21), відмовляючи в задоволенні позову, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням установлених судами попередніх інстанцій обставин справи, а саме наявності невиконаного основного зобов`язання, існування чинного договору іпотеки, умови якого позивачем не оспорюються, виходила з того, що права позивача не порушено, оскільки іпотека виникла до ухвалення державним виконавцем постанови про накладення арешту та заборони на предмет іпотеки, заборона на предмет іпотеки також була вже накладена на предмет іпотеки для забезпечення прав іпотекодержателя, який і задовольнив свої вимоги за рахунок заставленого майна. Заявлені позивачем вимоги про визнання протиправними рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування записів про державну реєстрацію права власності не впливають і не можуть вплинути на права позивача щодо права на предмет іпотеки.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22).

Враховуючи, що касаційну скаргу ОСОБА_4 подала через адвоката Розенбойма Ю. О. у вересні 2022 року, а висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 липня 2023 року, після подання касаційної скарги, Верховний Суд вважає за необхідне застосувати вказаний висновок, вийшовши за межі доводів касаційної скарги.

Таким чином, у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду виходила з необґрунтованості позовних вимог, відмовивши у позові саме з цієї підстави, незважаючи на те, що обрання позивачем неефективного способу захисту є самостійною підставою відмови у позові.

Обставини справи, що переглядається, не є подібними до обставин у інших, зазначених заявницею, постановах Верховного Суду, а тому колегія суддів їх не враховує.

Доводи касаційної скарги про те, що арешт накладено лише на частину житлового будинку та господарських споруд без обтяження земельної ділянки висновків судів не спростовують.

Статтями 120, 125 ЗК України закріплено загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, можна зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа.

Отже, арешт частини житлового будинку стосується також земельної ділянки, на якій цей будинок розташовується.

Доводи касаційної скарги про неможливість задоволення цього позову без одночасного вирішення питання про визнання, зміну чи припинення речових прав на нерухоме майно висновків судів не спростовують.

Відповідно до статті 11 Закону № 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26 Закону № 1952-IV (в редакції, чинній до 16 січня 2020 року) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону № 1952-IV викладено в новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (в редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, в розумінні приписів наведеної норми в чинній редакції, на відміну від частини другої статті 26 Закону № 1952-IV в попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

У серпні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з цим позовом про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію нерухомого майна.

Отже, станом на час звернення позивачів із вказаним позовом скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за відповідачем було ефективним способом захисту, який поновлював би відповідне право позивачів на нерухоме майно.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 травня 2022 року у справі № 193/724/19, провадження № 61-20741св21.

Наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і з порушенням норм процесуального права, та зводяться до власного тлумачення заявницею законодавства щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно, на яке в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна є відповідний запис про заборону відчуження цього майна.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши в межах доводів та вимог касаційних скарг правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , подану адвокатом Розенбоймом Юрієм Олександровичем,залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 жовтня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

А. С. Олійник

О. М. Ситнік