ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2024 року

м. Київ

справа № 447/2521/20

провадження № 61-18343св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.

учасники справи:

позивач - керівник Стрийської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Стрийське лісове господарство», Львівської обласної державної адміністрації,

відповідачі: Миколаївська міська рада Львівської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури Миколи Друзюка на постанову Львівського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року заступник керівника Золочівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства (далі - ДП) «Стрийське лісове господарство» та Львівської обласної державної адміністрації (далі - Львівська ОДА) звернувся до суду з позовом до Миколаївської міської ради Львівської області, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права на землю, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, шляхом її повернення на користь держави із незаконного володіння.

Позов обґрунтований тим, що рішенням Миколаївської міської ради від 26 вересня 2018 року № 1112 ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва на вулиці Прийма у місті Миколаєві (далі - спірна земельна ділянка»).

Рішенням Миколаївської міської ради від 11 грудня 2018 року № 1227 (далі - рішення № 1227) затверджено проєкт землеустрою, розроблений Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «НВП «Гео-Транс», щодо відведення спірної земельної ділянки, кадастровий номер 4623010100:01:020:0020.

Спірна земельна ділянка повністю знаходиться у межах кварталу 39 Роздільського лісництва ДП «Стрийське лісове господарство» та відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Відповідно до проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 межа запроєктованої земельної ділянки не проходить по лінії межі міста Миколаєва, тобто суміжними землекористувачами є Миколаївська міська рада та ДП «Стрийське лісове господарство».

Згідно з проєктом формування території та встановлення межі щодо роздержавлення та приватизації земель Миколаївської міської ради за 1992 рік, що використовувався при виготовленні проєкту землеустрою на спірну земельну ділянку, села (хутора) Прийма взагалі не передбачено, на території міської ради розміщується (знаходиться) 1 338,00 га земель Роздільського лісництва «Стрийського ДЛГ», а межі міської ради й суміжних сільських рад проходять по межі кварталів цього лісництва.

Земельна ділянка, якій присвоєно кадастровий номер 4623010100:01:020:0020, із постійного користування ДП «Стрийське лісове господарство» не вилучалась.

Відповідач ОСОБА_1 не звертався до управління лісового та мисливського господарства про погодження меж спірної земельної ділянки.

Під час проведення робіт з виготовлення вказаного вище проєкту землеустрою ТОВ «НВП «Гео-Транс» не визначило ДП «Стрийське лісове господарство» суміжним землекористувачем.

Згідно з матеріалами чинного на час звернення з позовом лісовпорядкування земельна ділянка, кадастровий номер 4623010100:01:020:0020, знаходиться у виділі 15 кварталу 39 Роздільського лісництва ДП «Стрийське лісове господарство» та належить до земель лісового фонду, яка через мозаїчність лісових природних комплексів належить до постійно невкритих лісом ділянок, тобто, згідно з матеріалами лісовпорядкування належить до біогалявин.

За результатами обстеження в натурі виявлено, що на спірній земельній ділянці відсутні ознаки діяльності з ведення садівництва, проте є ознаки формування інфраструктури цієї ділянки, орієнтованої на рекреаційне призначення: розчищення заїзду на ділянку, стоянки для автотранспорту за межами відведеної ділянки з повним вирубуванням лісо-чагарникової рослинності, підсипання шутером території, встановлення тимчасової споруди за розмірами явно більшої, ніж необхідно для садівничої ділянки, формування відповідної супутньої інфраструктури (навіс для мангалу, дровітня тощо).

Спірна земельна ділянка незаконно вилучена із державної власності та незаконно змінено її цільове призначення, а саме: без прийняття рішення про зміну цільового призначення землі, оскільки на момент прийняття Миколаївською міською радою рішення № 1227 ця земельна ділянка відносилась до земель лісогосподарського призначення та перебувала у кварталі № 39 Роздільського лісництва, тобто, перебувала у постійному користуванні ДП «Стрийське лісове господарство».

Під час прийняття рішення № 1227 Миколаївська міська рада Львівської області перевищила свої повноваження.

На Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства покладено обов`язок щодо державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, а ДП «Стрийське лісове господарство» передано у постійне користування земельні ділянки лісового фонду на відповідній територіальній одиниці, тому вибуття з постійного користування земельної ділянки лісового фонду порушує їх права.

Враховуючи, що Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства та ДП «Стрийське лісове господарство» з квітня 2019 року, незважаючи на лист Золочівської місцевої прокуратури, вичерпних дієвих заходів щодо усунення порушень вимог законодавства не вживали (маючи відповідні правомочності для звернення до суду з цим позовом), надані їм повноваження не використовували, то є підстави для звернення прокурора до суду з цим позовом.

З урахуванням збільшення позовних вимог просив:

- визнати недійсним рішення № 1227 про передання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення садівництва площею 0,12 га на АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним договір від 08 квітня 2021 року купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 4623010100:01:020:0020 (далі - договір);

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку (номер запису про право 29553469, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1726885946230), кадастровий номер 4623010100:01:020:0020, площею 0,12 га на АДРЕСА_1 , з одночасним припиненням права власності ОСОБА_2 на цю земельну ділянку;

- усунути перешкоди у здійсненні Львівською ОДА права користування та розпорядження земельною ділянкою, кадастровий номер 4623010100:01:020:0020, шляхом її повернення на користь держави в особі Львівської ОДА з правом постійного користування ДП «Стрийське лісове господарство» із незаконного володіння ОСОБА_2

- стягнути у рівних частинах з відповідачів на користь прокуратури Львівської області судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору (т. 2, а. с. 13-26).

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 13 лютого 2023 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним рішення № 1227. Скасовано державну реєстрацію з одночасним припиненням права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку, номер запису про право власності в державному реєстрі прав 41399469 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08 квітня 2021 року, індексний номер - 57537249), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1726885946230).

Усунено перешкоди у здійсненні Львівською ОДА права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою, шляхом її повернення на користь держави в особі Львівської ОДА з правом постійного користування ДП «Стрийське лісове господарство» із незаконного володіння ОСОБА_2 .

В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції керувався тим, що спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, у передбаченому законом порядку зміна її цільового призначення не здійснювалася. Земельна ділянка перебувала у державній власності, у постійного землекористуванні ДП «Стрийське лісове господарство» у встановленому порядку не вилучалася.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 12 червня 2023 року задоволено заяву представника Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» Бандерич Михайла Васильовича про заміну сторони у справі та залучено до участі у справі Державне спеціалізоване господарське підприємство (далі - ДСГП) «Ліси України» як правонаступника ДП «Стрийське лісове господарство».

Постановою Львівського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 13 лютого 2024 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Відмовивши в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що розпорядженням Львівської ОДА від 22 грудня 2022 року № 202/0/5-22 «Про надання в постійне користування земельних ділянок» (далі - розпорядження) і висновком експерта від 08 червня 2023 року № 31/23 спростовуються доводи позивача, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах земельної ділянки, наданої в користування ДП «Стрийське лісове господарство», та відноситься до земель лісогосподарського призначення, водночас її межі лише є суміжними з межами земельної ділянки, яка відноситься до комунальної власності Миколаївської міської ради.

Оскільки спірна земельні ділянка не накладається на землі лісового фонду, що перебувають в користування ДП «Стрийське лісове господарство», та знаходиться (розташована) в межах населеного пункту міста Миколаїв Львівської області, то Миколаївська міська рада мала право приймати рішення про передання цієї земельної ділянки у приватну власність для ведення садівництва.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2023 року заступник керівника Львівської обласної прокуратури М. Друзюк звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року, просив її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 750/3192/14, Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 911/1981/20, від 07 червня 2022 року у справі № 916/302/16, від 30 вересня 2021 року у справі № 922/3928/20, від 15 червня 2021 року у справі № 916/2479/17, від 15 квітня 2021 року у справі № 759/15556/18, від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17, 25 червня 2020 року у справі № 924/233/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 910/21067/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 457/906/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 28 березня 2018 року у справі № 520/8073/16.

Суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, які оцінені в суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, які безпідставно долучені в суді апеляційної інстанції, а саме висновок експерта.

Аргументи інших учасників справи

11 квітня 2024 року електронною поштою подано відзив ОСОБА_2 через адвоката Костків Н. С. за підписом КЕП.

18 жовтня 2023 року набув чинності Закон України від 29 червня 2023 року

№ 3200-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами», яким змінено редакцію, зокрема, частини шостої статті 14 ЦПК України.

Відповідно до частини шостої статті 14 ЦПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

З огляду на вказане відзив підлягає залишенню без розгляду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2024 року справу призначено до судового розглядув порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 вересня 2018 року на 43 черговій сесії 7 скликання Миколаївської міської ради Миколаївського району Львівської області ухвалено рішення № 1112, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва на АДРЕСА_1 на підставі статей 112, 116, 118, 121 ЗК України та пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» (т. 1, а. с. 48).

Рішенням Миколаївської міської ради Миколаївського району Львівської області, прийнятим на 47 позачерговій сесії 7 скликання від 11 грудня 2018 року «Про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки у приватну власність для індивідуального садівництва» ОСОБА_1 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1200 га, кадастровий номер 4623010100:01:020:0020, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва на АДРЕСА_1 . Цю земельну ділянку безоплатно передано у приватну власність ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 24).

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 221667575, сформованої 27 серпня 2020 року, 17 грудня 2018 року державний реєстратор Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області Данилко І. І. на підставі рішення Миколаївської міської ради Львівської області від 11 грудня 2018 року № 1127 вніс запис про реєстрацію земельної ділянки площею 0,12 га, кадастровий номер 4623010100:01:020:0020, цільове призначення для індивідуального садівництва, у формі приватної власності за ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 25).

Відповідно до копії проєкту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, кадастровий номер 4623010100:01:020:0020, розробленого інженером-землевпорядником ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Гео-Транс» на підставі договору від 09 жовтня 2018 року № 321/84ф (т. 1, а. с. 27-49) цей проєкт землеустрою розроблено на підставі рішення Миколаївської міської ради від 26 вересня 2018 року № 1112 (т. 1, а. с. 27).

У пояснювальній записці проєкту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки у розділі 3 викладено інформацію про те, що земельна ділянка, за рахунок якої передбачається відведення, розташована у межах населеного пункту АДРЕСА_1 , категорія земель за основним цільовим призначенням - землі сільськогосподарського призначення, склад угідь - рілля, на місцевості земельна ділянка межує із землями міської ради (кадастрових номерів не визначено) (т. 1, а. с. 27).

У розділі 5 пояснювальної записки проєкту землеустрою вказано, що після затвердження проєкту землеустрою, запроектована земельна ділянка буде віднесена до складу угідь багаторічні насадження (т. 1, а. с. 29).

У документах проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 є: викопіювання з генерального плану м. Миколаєва (т. 1, а. с. 36); схема спостережень (т. 1, а. с. 37); план території земельної ділянки, згідно з яким земельна ділянка площею 0,12 га розташована у безпосередній близькості до лісу (т. 1, а. с. 38); відомість вирахування площі земельної ділянки (т. 1, а. с. 39); креслення меж контурів угідь (т. 1, а. с. 40); експлікація земельних угідь (т. 1, а. с. 41); план території земельної ділянки (т. 1, а. с. 42); кадастровий план земельної ділянки № 4623010100:01:020:0020, площею 0,12 га (т. 1, а. с. 43); акт встановлення та погодження меж землекористування ОСОБА_3 із суміжними землекористувачами від 11 жовтня 2018 року, відповідно до якого суміжні землекористувачі відсутні, проте розташовуються землі міської ради (т. 1, а. с. 44); акт приймання-передання межових знаків на зберігання (т. 1, а. с. 45); схема прив`язки межових знаків до об`єктів і контурів місцевості (т. 1, а. с. 46); висновок про розгляд проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 16 листопада 2018 року № 10004/82-18, наданий експертом державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області, згідно з яким погоджено проєкт землеустрою, оскільки він відповідає чинному земельному законодавству та прийнятий відповідно до нормативно-правових актів (т. 1, а. с. 47); витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, кадастровий номер 4623010100:01:020:0020, площею 0,12 га (т. 1, а. с. 49).

22 травня 2020 року на запит заступника керівника Золочівської місцевої прокуратури про надання оцінки відповідності законодавству України розробленого ТОВ «НВП «Гео-Транс» проєкту землеустрою відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для індивідуального садівництва у м. Миколаєві на вул. Прийма ГУ Держгеокадастру у Львівській області повідомило, що у вказаному проєкті землеустрою відсутнє погодження меж проєктованої земельної ділянки із землями ДП «Стрийське ЛГ» Роздільського лісництва, проте інформація про реєстрацію прав державного підприємства на земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня. Крім того, місце розташування земельної ділянки, зазначене у долученій копії проєкту землеустрою, не відповідає місцю розташування погодженому висновком експерта Снігур О. П. від 16 листопада 2018 року №10004/82-18. Отже, вказаний проєкт землеустрою певною мірою не відповідає вимогам чинного законодавства України (т. 1, а. с. 127-129).

На запит Миколаївського відділу Золочівської місцевої прокуратури ДП «Стрийське лісове господарство» надало копії планшету № 3 лісовпорядкування 2010 року Роздільського лісництва ДП «Стрийського лісгоспу», викопіювання з планшету № 3, копію таксаційного опису лісових насаджень Роздільського лісництва (т. 1, а. с. 50-62).

Згідно з наведеними планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування земельна ділянка, кадастровий номер 4623010100:01:020:0020, відведена ОСОБА_1 , розташована у виділі 15 кварталу 39 (т. 1, а. с. 51-58).

Відповідно до копії таксаційного опису лісових насаджень Роздільського лісництва (т. 1, а. с. 59-62), виділ 15, площею 1,50 га, є біогалявиною: відкриті простори з поодинокими деревами, тип лісу: ДЗГД - дуб звичайний, волога грабова діброва (т. 1, а. с. 59). Суміжні виділи, а саме 16, 17, 19 є відповідно такою ж біогалявиною, як і виділ 15, ділянкою з лісовими культурами (дуб червоний, дуб звичайний та береза повисла) з наявністю вартих уваги пам`яток, та ділянкою з відкритими просторами без дерев (кордон лісовий) (т. 1, а. с. 59-60).

Згідно з картою-схемою розташування території 39 кварталу Роздільського лісництва ДП «Стрийське ЛГ» та меж земельної ділянки, кадастровий номер 4623010100:01:020:0020, наданого Львівською державною лісовпорядною експедицією Українського державного проєктного лісовпорядного виробничого об`єднання на запит Миколаївського відділу Золочівської місцевої прокуратури (т. 1, а. с. 64; т. 2, а. с. 135), межі спірної земельної ділянки входять до меж таксаційних виділів та меж 39 кварталу Роздільського лісництва.

Відповідно до висновку Інституту екології Карпат Національної академії наук України, на підставі звернення Золочівської місцевої прокуратури від 02 липня 2020 року № 83 про стан рослинного покриву, наявність ознак лісогосподарського чи сільськогосподарського використання земельної ділянки, кадастровий номер 4623010100:01:020:0020, що знаходиться на південно-західних околицях м. Миколаєва Львівської області розташування спірної земельної ділянки у виділі 15 кварталу 39 Роздільського лісництва ДП «Стрийське ЛГ» стосовно наявних територій державного лісового фонду легко ідентифікується з використанням просторової прив`язки до наявного у кварталі 39 об`єкта природно-заповідного фонду - ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Дендрарій радів». Спірна земельна ділянка розташована в межах земель лісового фонду й цей статус не змінювався щонайменше останні 60 років, на що вказують матеріали лісовпорядкування та наявність на суміжних територіях об`єкта природно-заповідного фонду. З позицій лісогосподарської діяльності зазначена ділянка належить до лісових ділянок, які з огляду на мозаїчність лісових природних комплексів належать до постійно невкритих лісом. Згідно з матеріалами лісовпорядкування, чинними на час складення висновку, спірна земельна ділянка належить до біогалявин. Унаслідок відведення земельної ділянки у приватну власність за рахунок земель держлісфонду відбулося порушення природного рослинного покриву територій, що зайняті лісовими комплексами природної та природно-похідної рослинності, й унеможливило використання цієї території у лісогосподарських цілях упродовж тривалого часу (т. 1, а. с. 72-84).

За результатами натурного обстеження виявлено, що на земельній ділянці, кадастровий номер 4623010100:01:020:0020, відсутні ознаки активної діяльності, зокрема, садівництва, проте присутні ознаки формування інфраструктури ділянки, орієнтованої на рекреаційне призначення, що чітко вбачається з вказаного висновку та матеріалів фотозйомки, відображеної у висновку (т. 1, а. с. 72-84).

У кварталі 39 зображено виділ 15, у межах якого на момент виникнення спірних правовідносин та на сьогодні знаходиться спірна земельна ділянка згідно з копіями положення про ботанічну пам`ятку природи місцевого значення «Дендрарій Радів» (т. 1, а. с. 86-89), схеми пам`ятки природи місцевого значення «Дендрарій Радів» у кварталі 39 виділ 3, 6 (т. 1, а. с. 90), карти-схеми пам`ятки природи місцевого значення «Радів» площею 3,40 га (т. 1, а. с. 91), охоронного зобов`язання ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Дендрарій Радів» площею 3,40 га, розташованої у кварталі 39, виділ 3, 6 Роздільського лісництва від 15 жовтня 1998 року (т. 1, а. с. 92-93) та від 29 вересня 2008 року (т. 1, а. с. 94-95).

Відповідно до викопіювання з Публічної кадастрової книги, копії проєкту формування території і встановлення межі Миколаївської міської ради Миколаївського району Львівської області від 10 лютого 1992 року , розробленого відповідно до проєктів, затверджених Держкомземом України 30 жовтня 1991 року, встановлено, що на території Миколаївської міської ради розміщено Роздільське лісництво Стрийського ДЛГ площею 1 338,00 га. Межі міської ради, обстежені в натурі, проходять по границі кварталів лісу № 47, 56, 55 Роздільського лісництва на віддалі 1, 2 кварталів по суміжності з Роздільською селищною радою, по границі кварталів лісу № 55, 44 Роздільського лісництва по суміжності з Крупською сільською радою, по границі кварталів лісу № 44, 43, 39 Роздільського лісництва на віддалі 2,1 км по суміжності з Веринською сільською радою, по границі кварталів лісу № 38, 37 Роздільського лісництва на віддалі 1,6 км по суміжності з Розвадівською сільською радою (т. 1, а. с. 130-145). У вказаному проєкті села (хутора) Прийма не передбачено.

Відповідно до копії лісорубного квитка №2 9, виданого 22 травня 2013 року Роздільському лісництву на підставі виробничо-фінансового плану, надається дозвіл провести вирубку за рахунок лісосічного фонду 2013 року, зокрема, у виділі 15 кварталу 39 (т. 1, а. с. 96).

Згідно з копією відповіді ДП «Стрийське ЛГ» на заяву ОСОБА_1 від 20 травня 2019 року він звернувся до ДП «Стрийський лісгосп» із заявою щодо погодження меж виділеної йому спірної земельної ділянки, на що директор державного підприємства повідомив, що підприємство не повідомлено про виконання робіт щодо закріплення меж вказаної земельної ділянки в натурі, а надана земельна ділянка знаходиться у межах земель державного лісового фонду. Вилучення земельної ділянки із земель держлісфонду у встановленому законом порядку не проводилося (т. 1, а. с. 98).

Листом Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства від 19 вересня 2019 року повідомлено, що ОСОБА_1 в обласне управління із заявою про погодження меж спірної земельної ділянки не звертався, жодної документації із землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки площею 0,12 га, кадастровий номер 4623010100:01:020:0020, не погоджено (т. 1, а. с. 99, 126).

Відповідно до копії висновку експерта від 21 січня 2021 року № 122-к за результатами проведення судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи, виконаної на підставі постанови суду від 23 квітня 2020 року про призначення експертизи, земельна ділянка, кадастровий номер 4623010100:01:020:0020, відведена ОСОБА_1 площею 0,12 га, знаходиться у межах кварталу 39, площею 87 га, земель лісового фонду, що перебувають у користуванні ДП «Стрийське ЛГ» (т. 1, а. с. 208-231).

Згідно з висновком експерта від 21 січня 2021 року № 122-к фактичне місце розташування спірної земельної ділянки на місцевості не відповідає (не співпадає) з межами вказаної земельної ділянки, що визначені у землевпорядній документації. Земельна ділянка розташована на західних околицях м. Миколаєва Львівської області, на окраїні населеного пункту м. Миколаєва, огорожа відсутня, безпосередній доступ до об`єкта дослідження здійснюється з під`їзної дороги, на земельній ділянці розташовано тимчасову споруду - металевий вагончик.

28 липня 2020 року заступник керівника Золочівської місцевої прокуратури звертався до Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства та ДП «Стрийське ЛГ» щодо встановлення місцевою прокуратурою підстав для вжиття заходів реагування шляхом звернення адресатів до місцевого суду із позовом про визнання недійсним рішення Миколаївської міської ради від 11 грудня 2018 року №1227 про передання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га у приватну власність для ведення садівництва на АДРЕСА_1 та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 4623010100:01:020:0020, площею 0,12 га, оскільки ця земельна ділянка передана з порушенням вимог ЗК України та ЛК України, незаконно вилучена із земель лісогосподарського призначення (т. 1, а. с. 100).

Листами від 17 березня 2021 року та 06 липня 2021 року керівник Стрийської окружної прокуратури та т. в. о. керівника Стрийської окружної прокуратури зверталися до Львівської ОДА, просили вирішити питання щодо вступу у цивільну справу № 447/2521/20 на стадії підготовчого провадження Львівської ОДА як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору (т. 2, а. с. 27-29, т. 2, а. с. 30-31).

Листом від 30 липня 2021 року Львівська ОДА повідомила Стрийську окружну прокуратуру, що не вважає за доцільне вступати у справу як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, а також, що прокуратурі необхідно здійснювати представництво інтересів держави в особі Львівської ОДА (т. 2, а. с. 32).

Згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР «Про розширення меж міст Миколаєва і Старого Самбора Львівської області» від 23 жовтня 1989 року села Прийма і Радів Миколаївської міської ради загальною площею 28,00 га включено у межі міста Миколаєва Львівської області (т. 1, а. с. 150 (зворот), 162-163).

Відповідно до копії відповіді від 21 жовтня 2020 року на адвокатський запит відділ у Миколаївському районі ГУ Держгеокадастру у Львівській області повідомив, що ДП «Стрийський лісгосп» користується земельними ділянками площею 1 338,0 га. Роздільське лісництво Стрийського ДЛГ знаходиться за межами населеного пункту, долучив викопіювання з проєкту роздержавлення і приватизації земель Миколаївської міської ради (т. 1, а. с. 151, т. 1, а. с. 151 (зворот)).

Миколаївська міська рада долучила викопіювання з проєкту роздержавлення і приватизації земель Миколаївської міської ради (т. 1, а. с. 160) та викопіювання з генерального плану м. Миколаєва (т. 1, а. с. 161).

Згідно з викопіюванням з проєкту роздержавлення і приватизації земель Миколаївської міської ради квартал 39 охоплює земельну ділянку, що надана ОСОБА_1 .

Відповідно до копії договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08 квітня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юрчук І. А., зареєстрованого у реєстрі за № 351, ОСОБА_1 (продавець) передав у власність (продав) ОСОБА_2 (покупцю) у власність земельну ділянку площею 0,12 га, цільове призначення для індивідуального садівництва, кадастровий номер 4623010100:01:020:0020, на АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 33-36).

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 275281687, сформованої 17 вересня 2021 року, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08 квітня 2021 року, зареєстрованого у реєстрі за № 351, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Юрчук І. А. вніс запис про державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,12 га, кадастровий номером 4623010100:01:020:0020, у формі приватної власності за ОСОБА_2 (т. 2, а. с. 37-38).

Відповідно до розділу 4 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08 квітня 2021 року продавець ОСОБА_1 вказує, що від покупця ОСОБА_2 не приховано обставин, як мають істотне значення, а також про те, що стосовно земельної ділянки відсутні судові спори (т. 2, а. с. 34).

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 13 та 14 Конституції Україниземля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності українського народу, від його імені права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 80 ЗК України (у редакції на час звернення прокурора з позовом) самостійними суб`єктами права власності на землі державної власності є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, провадження № 12-161гс18, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, провадження № 12-245гс18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, провадження № 14-104цс19, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, провадження № 12-20гс21, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21).

Під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, провадження № 14-36цс19).

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина друга статті 3 ЦПК України (у редакції на звернення прокурора з позовом).

Стосовно позовних вимог прокурора, поданих в інтересах ДП «Стрийське лісове господарство», правонаступником якого є ДСГП «Ліси України», Верховний Суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 1, пунктом 2 частини першої статті 5 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон) прокуратура України становить єдину систему, на яку відповідно до Конституції України та цього Закону покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції (частини перша, третя статті 23 Закону).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, провадження № 12-88гс19, вказала, що інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників. Водночас інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, провадження № 12-140гс19).

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, провадження № 12-20гс21, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21.

Отже, у прокурора немає підстав для представництва інтересів держави в особі державного підприємства.

З огляду на викладене позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог.

Щодо належності спірної ділянки до земель лісогосподарського призначення

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (частини друга статті 45 ЦПК України (у редакції на час звернення прокурора з позовом).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, зокрема необхідність захисту інтересів держави.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, провадження № 12-194гс19, звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).

Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі (частина четверта статті 1 ЛК України).

За змістом частини другої статті 3 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні відносини, що виникають при використанні лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу.

Самостійною категорією земель за основним цільовим призначенням є землі лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (частина перша статті 5 ЛК України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин треба визначати згідно з нормами земельного та лісового законодавства про використання й охорони лісового фонду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України).

У справі, що переглядається, відповідно до копії планшету № 3 лісовпорядкування 2010 року Роздільського лісництва ДП «Стрийського лісгоспу» (т. 1, а. с. 50-62)., копії таксаційного опису лісових насаджень Роздільського лісництва (т. 1, а. с. 59-62), карти-схеми розташування території 39 кварталу Роздільського лісництва ДП ««Стрийське лісове господарство»та меж земельної ділянки, кадастровий номер 4623010100:01:020:0020 (т. 2, а. с. 135), висновку Інституту екології Карпат Національної академії наук України від 02 липня 2020 року № 83 (т. 1, а. с. 72-84), схеми пам`ятки природи місцевого значення «Дендрарій Радів» у кварталі 39 виділ 3, 6 (т. 1, а. с. 90), карти-схеми пам`ятки природи місцевого значення «Радів» площею 3,40 га (т. 1, а. с. 91), охоронного зобов`язання ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Дендрарій Радів» площею 3,40 га, розташованої у кварталі 39, виділ 3, 6 Роздільського лісництва від 15 жовтня 1998 року (т. 1, а. с. 92-93) та від 29 вересня 2008 року (т. 1, а. с. 94-95), копії лісорубного квитка №2 9, виданого 22 травня 2013 року (т. 1, а. с. 96), копії висновку експерта від 21 січня 2021 року № 122-к за результатами проведення судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи (т. 1, а. с. 208-231) земельна ділянка, кадастровий номер 4623010100:01:020:0020, знаходиться у межах кварталу 39 Роздільського лісництва, належить до категорії земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДСГП «Ліси України» як правонаступника ДП «Стрийське лісове господарство», погодження щодо можливості вилучення з постійного користування якої підприємство не надавало.

Висновки суду першої інстанції в частині включення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення на час виникнення спірних правовідносин не спростовуються подальшим розпорядженням Львівської ОДА від 22 грудня 2022 року про надання ДСГП «Ліси України» як правонаступнику ДП «Стрийське лісове господарство» у постійне користування земельних ділянок в інших кварталах лісництва.

Розпорядження не є правовстановлюючим документом на землю, не спростовує інших доказів у справі, обґрунтовано взятих до уваги в суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 117 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у комунальну власність.

Отже, той факт, що землі, на яких розміщена спірна земельна ділянка не включені до розпорядження, не є доказом того, що такі землі вибули із постійного користування ДСГП «Ліси України» як правонаступника ДП «Стрийське лісове господарство» та власності Львівської ОДА (державної власності).

У матеріалах справи немає розпорядження Львівської ОДА про вилучення з постійного користування ДСГП «Ліси України» як правонаступника ДП «Стрийське лісове господарство» земель, на яких розташована спірна земельна ділянка.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, на яку посилається прокурор).

Апеляційний суд, відмовивши у позові, не взяв до уваги наведене вище, планово-картографічні матеріали лісовпорядкування щодо кварталу 39 Роздільського лісництва, висновок судової експертизи на підставі вказаних матеріалів, та той факт, що Львівська ОДА, яка видала розпорядження, підтримала позовні вимоги у справі (т. 2, а. с. 195), водночас посилався виключно на висновок експерта від 08 червня 2023 року № 31/23, долучений в суді апеляційної інстанції.

У постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 457/906/17, від 28 березня 2018 року у справі № 520/8073/16, від 15 червня 2021 року у справі № 916/2479/17, від 07 червня 2022 року у справі № 916/302/16, на які посилається прокурор, при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати; достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

За змістом мотивувальної частини висновку експерта від 08 червня 2023 року № 31/23, в якому відображено лише перерахунок нормативно правових актів та норм, у ньому не обґрунтовано, не досліджено і не оцінено всі правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку, зокрема планово-картографічні матеріали лісовпорядкування щодо кварталу 39 Роздільського лісництва, а за основу взято лише розпорядження та той факт, що наразі ця земля (разом зі спірною земельною ділянкою) знаходиться в межах міста Миколаєва.

Відповідно до пункту «а» частини другої статті 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

З огляду на вказане висновок експерта від 08 червня 2023 року № 31/23 не спростовує обґрунтовані висновки суду першої інстанції щодо належності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні ДСГП «Ліси України» як правонаступника ДП «Стрийське лісове господарство».

Стосовно позовних вимог прокурора, поданих в інтересах держави в особі Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства, Львівської ОДА про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації права на землю, Верховний Суд зазначає таке.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18).

Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, провадження № 12-97гс19, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, провадження № 12-157гс19).

Визнання недійсним державного акта також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні такої позовної вимоги необхідно відмовити (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18).

Ефективним способом захисту права власності на земельні ділянки лісогосподарського призначення є пред`явлення вимоги про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 ЦК України (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, провадження № 14-140цс18, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, провадження № 14-96цс18, від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, провадження № 14-256цс18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, провадження № 14-125цс20).

У справі, що переглядається, позовні вимоги прокурора спрямовані на повернення спірної земельної ділянки у власність держави, як такої, що незаконно вилучена з державної власності, з переданням у приватну власність, тому пред`явлення позову в інтересах держави в особі Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства, Львівської ОДА про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права на землю, не є ефективним способом захисту цивільного інтересу держави.

Щодо вимоги прокурора про повернення спірної земельної ділянки на користь держави в особі Львівської ОДА

Верховний Суд зауважує, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо, суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути внаслідок вирішення спору.

Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20, від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18).

Виходячи з мети позову, який заявив прокурор, і його обґрунтування, вимогу повернути спірну земельну ділянку на користь держави в особі Львівської ОДА із незаконного володіння ОСОБА_2 необхідно розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки з володіння ОСОБА_2 на користь власника.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18, провадження № 14-86цс22.

Водночас, суди, витребовуючи земельні ділянки у їх володільців, повинні оцінити законність такого витребування.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (частина четверта статті 41 Конституції України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Власник майна з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Подібні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, провадження № 12-148гс19, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, провадження № 12-157гс19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, провадження № 14-125цс20, від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19, провадження № 12-10гс21.

Критеріями відповідності втручання у право на мирне володіння майном гарантіям статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те: чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, чи є таке втручання пропорційним легітимній меті.

Суд першої інстанції, з чим погодився Верховний Суд, встановив, що спірна земельна ділянка належать до земель державного лісового фонду - біогалявина, що перебували у постійному користуванні ДП «Стрийське лісове господарство», правонаступником якого є ДСГП «Ліси України», та вилучена поза волею власника без його відповідного рішення.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). У разі, якщо володілець такого майна недобросовісний, суд витребовує це майно на користь власника у всіх випадках.

Перелік підстав, за яких власник може витребувати майно з володіння добросовісного набувача, який придбав його за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, є вичерпним (пункти 1-3 частини першої статті 388 ЦК України). Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України).

Закон обмежив передання земельних ділянок лісогосподарського призначення у приватну власність. Громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів (частина друга статті 56 ЗК України; частина перша статті 12 ЛК України); громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі (частина друга статті 12 ЛК України); ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб (частина третя статті 12 ЛК України).

На власників земельних ділянок лісогосподарського призначення покладаються додаткові обов`язки, з огляду на специфіку природного об`єкту, що на них розташований, визначені частиною другою статті 14 ЛК України.

Виконання землевласниками цих обов`язків є необхідною умовою використання земельної ділянки лісогосподарського призначення, зокрема, з тією метою, щоб не зашкодити охороні навколишнього природного середовища в цілому й конкретному об`єкту лісового фонду зокрема.

Норми ЦК України про витребування майна з незаконного володіння, так і норми ЗК України та ЛК України щодо правової охорони земель лісогосподарського призначення й обмежень на розпорядження ними, були та є доступними, чіткими і передбачуваними.

У спорах щодо земель, зокрема лісогосподарського призначення, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, вона, втручаючись у право приватних осіб на мирне володіння цими земельними ділянками, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству. Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок, які набуваються лише згідно із законом (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

Контроль за використанням земельних ділянок лісогосподарського призначення згідно з їх цільовим призначенням є важливим, враховуючи, зокрема, обмеженість кількості земель цієї категорії, їхнє значення для держави, а також суспільну зацікавленість у попередженні незаконних рубок, пошкоджень, ослаблення, іншого шкідливого впливу на лісовий фонд, у попередженні вичерпання, виснаження лісових ресурсів, у захисті від знищення їх тваринного і рослинного світу. Такий інтерес є як загальнодержавним, так і локальним інтересом членів відповідної територіальної громади, що виражається у підвищеній увазі до збереження безпечного довкілля, у непогіршенні екологічної ситуації.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, провадження № 14-91цс20.

Отже, витребування спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення, відповідає нормам закону та переслідує легітимну мету контролю за використанням цього майна відповідно до загальних інтересів і щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим правовим режимом земель лісогосподарського призначення.

Водночас суд першої інстанції, правильно становивши порушення прав позивача, не з`ясував, яку мету переслідує позивач, пред`явивши вимогу про повернення земельної ділянки на користь держави, отже, не оцінював вимогу прокурора про повернення земельної ділянки на користь держави як витребування спірної земельної ділянки на користь державив особі Львівської обласної державної адміністрації, не оцінив поведінку останнього набувача ОСОБА_2 на предмет добросовісності, не оцінив дотримання вимоги пропорційності витребування спірної земельної ділянки легітимній меті застосування такого обмеження права на мирне володіння майном.

Верховний Суд звертає увагу, що неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм

Під час нового розгляду справи в цій частині суд першої інстанції повинен з`ясувати, яку мету переслідує прокурор, пред`явивши вимогу про повернення земельної ділянки на користь держави; встановити дійсне місцезнаходження спірної земельної ділянки; з`ясувати, чи ОСОБА_2 як останній набувач на момент придбання земельної ділянки був або міг бути обізнаним з фактичним місцезнаходженням, природними властивостями, доступною для ознайомлення документацією щодо земельної ділянки, наявністю нерухомого майна на ній, зокрема житлової забудови, тощо; оцінити і викласти мотиви щодо пропорційності витребування спірної земельної ділянки легітимній меті застосування такого обмеження права на мирне володіння майном, оскільки особа, якій загрожує позбавлення земельної ділянки, має право на оцінку пропорційності цього заходу судом та оцінку її аргументів у зв`язку з цим.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

З урахуванням викладеного позов заступника прокурора Київської області в частині позовних вимог, заявлених в інтересах ДСГП «Ліси України» як правонаступника ДП «Стрийське лісове господарство», необхідно залишити без розгляду; в частині позовних вимог, заявлених в інтересах Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства, Львівської обласної державної адміністрації про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права на землю постанову суду апеляційної інстанції змінити, шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови; в частині позовних вимог прокурора про повернення земельної ділянки у ОСОБА_2 справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції; в іншій частині постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа по суті вимоги про витребування земельної ділянки направляється на новий розгляд, а в іншій частині по суті оскаржуване рішення залишено без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 414, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргузаступника керівника Львівської обласної прокуратури Миколи Друзюка задовольнити частково.

Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 13 лютого 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року в частині позовних вимог керівника Стрийської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державного підприємства «Стрийське лісове господарство» скасувати.

Позов керівника Стрийської окружної прокуратури в частині позовних вимог, заявлених в інтересах держави в особі Державного підприємства «Стрийське лісове господарство», залишити без розгляду.

Постанову Львівського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року в частині позовних вимог керівника Стрийської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства, Львівської обласної державної адміністрації про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації права на землю змінити, шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 13 лютого 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року в частині позовної вимоги керівника Стрийської окружної прокуратури про повернення земельної ділянки, пред`явленої до ОСОБА_2 , скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Львівського апеляційного суду від 06 листопада 2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

А. С. Олійник

О. М. Ситнік