ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2024 року

м. Київ

справа № 527/643/20

провадження № 61-17969св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Глобинської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, Глобинської міської ради Полтавської області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги заступника керівника Полтавської обласної прокуратури та ОСОБА_1 на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 28 липня 2022 року у складі судді ПавлійчукА. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року у складі колегії суддів Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року заступник керівника Глобинської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області), Глобинської міської ради Полтавської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання договорів оренди землі, скасування їх державної реєстрації, повернення земельних ділянок, стягнення шкоди за використання земельних ділянок не за цільовим призначенням.

В обґрунтування заявлених вимог прокурор зазначав, що наказами Головного управління Держземагенства у Полтавській області (далі - ГУ Держземагенства у Полтавській області) від 27 лютого 2014 року ОСОБА_1 надано п`ять земельних ділянок, цільове призначення - для сінокосіння та випасання худоби, в довгострокову оренду строком 49 років із земель сільськогосподарського призначення, що розташовані з південної сторони с. Іванове Селище Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області.

На підставі вказаних наказів 06 березня 2014 року між ГУ Держземагенства у Полтавській області та ОСОБА_1 укладені договори оренди земельних ділянок, за умовами яких земельна ділянка повинна використовуватися орендарем виключно за цільовим призначенням, орендар зобов`язаний використовувати встановлені обмеження в обсязі, передбаченому законом або договором.

Але у порушення вимог земельного законодавства та умов відповідного договору ОСОБА_1 земельні ділянки, площею 7,0038 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0008, площею 32,3006 га, кадастровий номер 5320683600:00:022:0001, площею 27,8958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0009, площею 18,4958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0011, призначені для сінокосіння та випасання худоби, використовував для вирощування сільськогосподарських культур, тобто не за цільовим призначенням із відступленням від проекту землеустрою.

Земельна ділянка площею 9,1025 га, кадастровий номер 5320683600:00:022:0002, представлена сіножатями з переважанням лучно-болотної рослинності, ознаки розорення відсутні.

Актами перевірки дотримання вимог земельного законодавства та актами обстеження земельних ділянок встановлено, що на момент проведення відповідної перевірки/обстеження земельні ділянки використовувались під посів сільськогосподарської культури (виявлено залишки урожаю кукурудзи) на більшій частині площі кожної з п`яти земельних ділянок за виключенням заболочених та порослих очеретом угідь.

Прокурор вказує, що нецільовим використанням земельних ділянок, призначених для сінокосіння та випасання худоби, ОСОБА_1 заподіює шкоду орному шару землі та уникає сплати орендної плати як за ріллю, що значно перевищує орендну плату за землю пасовищ.

Крім того, прокурор вважає, що ОСОБА_1 не виконав умови пунктів 18 та 32 договорів оренди землі від 06 березня 2014 року, відповідно до яких він був зобов`язаний розробити технічну документацію з нормативно-грошової оцінки земельної ділянки та в подальшому подати орендодавцю витяг із технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки разом із проєктом додаткової угоди щодо внесення змін до договору оренди земельної ділянки в частині зазначення нормативно-грошової оцінки земельної ділянки та розміру орендної плати.

Використання земельної ділянки як основного національного багатства з порушенням цільового призначення та умов використання земель не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні. Незаконне розорення пасовищ призводить до погіршення якості ґрунтів та виснаження земель, що завдає шкоди земельним ресурсам держави, а також суперечить державній політиці у сфері земельних відносин.

Правонаступник органу, який здійснював державну політику щодо розпорядження земельними ділянками за межами населених пунктів та який є стороною договорів оренди, є ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, а також наступний власник земельної ділянки як об`єкта комунальної власності Глобинська міська рада (Івановоселищенська сільська рада) функцій щодо захисту порушених прав держави та суспільного інтересу не виконує, що є підставою для їх захисту органами прокуратури шляхом пред`явлення позову.

Уточнивши позовні вимоги, прокурор просив суд:

-розірвати договори оренди земельних ділянок від 06 березня 2014 року, укладені між ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 , щодо земельних ділянок, площею 7,0038 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0008, площею 32,3006 га, кадастровий номер 5320683600:00:022:0001, площею 9,1025 га, кадастровий номер 5320683600:00:022:0002, площею 27,8958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0009, площею 18,4958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0011, із земель запасу комунальної власності сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, дата державної реєстрації права 12 березня 2014 року;

- внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про припинення права оренди всіх вказаних вище земельних ділянок;

-зобов`язати ОСОБА_1 повернути вказані земельні ділянки до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області шляхом підписання акта приймання-передавання земельних ділянок;

- стягнути з відповідача шкоду, завдану внаслідок використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, у розмірі 75 324,77 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Глобинського районного суду Полтавської області від 02 березня 2021 року на підставі клопотання прокурора, у зв`зяку із припиненням повноважень Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області залучено до участі у справі її правонаступника - Глобинську міську раду Полтавської області як позивача.

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 28 липня

2022 року позов задоволено частково.

Розірвано договір оренди земельної ділянки від 06 березня 2014 року площею 7,0038 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0008, із земель запасу комунальної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 березня 2014 року, номер запису 4946741.

Внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості

про припинення права оренди земельної ділянки загальною площею 7,0038 га

у тому числі сіножатей - 7,0038 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0008,

із земель запасу комунальної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 березня 2014 року, номер запису 4946741.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, кадастровий номер 5320683600:00:023:0008, загальною площею 7,0038 га, нормативною грошовою оцінкою 33 554,33 грн, у тому числі сіножаті - 7,0038 га, яка розташована

за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, до Глобинської міської ради шляхом підписання акта приймання-передачі земельної ділянки.

Розірвано договір оренди земельної ділянки від 06 березня 2014 року, площею 32,3006 га, кадастровий номер 5320683600:00:022:0001, із земель запасу комунальної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 березня 2014 року, номер запису 4941345.

Внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості

про припинення права оренди земельної ділянки загальною площею 32,3006 га,

у тому числі сіножатей - 32,3006 га, кадастровий номер 5320683600:00:022:0001,

із земель запасу комунальної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 березня 2014 року, номер запису 4941345.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, кадастровий номер 5320683600:00:022:0001, загальною площею 32,3006 га, нормативною грошовою оцінкою 241 671,18 грн, у тому числі сіножаті - 32,3006 га, яка розташована

за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, до Глобинської міської ради Полтавської області шляхом підписання акта приймання-передавання земельної ділянки.

Розірвано договір оренди земельної ділянки від 06 березня 2014 року площею 27,8958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0009, із земель запасу комунальної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 березня 2014 року, номер запису 4942727.

Внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості

про припинення права оренди земельної ділянки загальною площею 27,8958 га,

у тому числі сіножатей - 27,8958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0009,

із земель запасу комунальної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 березня 2014 року, номер запису 4942727.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, кадастровий номер 5320683600:00:023:0009, загальною площею 27,8958 га, нормативною грошовою оцінкою 205 213,98 грн, у тому числі сіножаті - 27,8958 га, яка розташована

за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, до Глобинської міської ради шляхом підписання акта приймання-передавання земельної ділянки.

Розірвано договір оренди земельної ділянки від 06 березня 2014 року, площею 18,4958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0011, із земель запасу комунальної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 березня 2014 року, номер запису 4942955.

Внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості

про припинення права оренди земельної ділянки загальною площею 18,4958 га,

у тому числі сіножатей - 18,4958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0011,

із земель запасу комунальної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 березня 2014 року, номер запису 4942955.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, кадастровий номер 5320683600:00:023:0011, загальною площею 18,4958 га, нормативною грошовою оцінкою 104 299,06 грн, у тому числі сіножаті - 18,4958 га, яка розташована

за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, до Глобинської міської ради шляхом підписання акта приймання-передавання земельної ділянки.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь Глобинської міської ради Кременчуцького району Полтавської області шкоду, завдану внаслідок використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, у сумі 68 015,75 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що своїми діями орендар порушив умови договору, самостійно змінивши вид цільового використання земельної ділянки в межах категорії земель сільськогосподарського призначення. Враховуючи положення пункту 38 договору, де сторони узгодили, що дія договору припиняється у разі невиконання орендарем умов пунктів 18 та 32 договору, у тому числі припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін, договори оренди землі від 06 березня 2014 року підлягають достроковому розірванню.

Водночас суд не взяв до уваги акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо земельної ділянки від 03 грудня 2019 року № 1143-ДК/1407/Ап/09/01/-19, оскільки цей документ складався не на підставі безпосереднього обстеження усіх земельних ділянок, а виключно на підставі листа Івановоселищенського сільського голови Приходька М. В. від 03 грудня 2019 року № 426 про те, що більшість зазначених земельних ділянок розорані, тому в частині позовних вимог щодо земельної ділянки, кадастровий номер 5320683600:00:022:0002, відмовлено за недоведеністю.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Рішення місцевого суду в апеляційному порядку оскаржили Полтавська обласна прокуратура (в частині відмови у задоволенні позовних вимог) та ОСОБА_1 (у повному обсязі).

Постановою Полтавського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції під час розгляду справи не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Місцевий суд всебічно та повно з`ясував обставини, які мають значення для справи, у судовому засіданні дослідив усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості та надав їм правильну оцінку.

Встановивши, що ОСОБА_1 самовільно змінив вид використання спірних земельних ділянок із пасовища на ріллю, тобто допустив зміну виду цільового використання земельної ділянки (пасовища), що є порушенням вимог статей 20, 31, 33-37 ЗК України та умови договорів оренди землі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог прокурора.

Правильним є висновок суду першої інстанції про те, що, використовуючи спірні земельні ділянки (з кадастровими номерами 5320683600:00:023:0008, 5320683600:00:022:0001, 5320683600:00:023:0009 та 5320683600:00:023:0011), які належать до сіножатей, для вирощування сільськогосподарських культур, а не сінокосіння, ОСОБА_1 порушує інтереси Глобинської територіальної громади в отриманні справедливої та такої, що відповідає вимогам законодавства, орендної плати.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди землі, скасування його державної реєстрації, повернення земельної ділянки площею 9,1025 га, кадастровий номер 5320683600:00:022:0002, стягнення шкоди за її використання не за цільовим призначенням, оскільки з матеріалів справи відомо, що вказана земельна ділянка, розташована за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, представлена сіножатями з переважанням лучно-болотної рослинності. Ознаки розорення відсутні, тобто відсутнє порушення пункту 18 договору оренди землі.

Суд першої інстанції правильно не взяв до уваги акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкта земельної ділянки від 03 грудня 2019 року № 1143-ДК/1407/Ап/09/01/-19, оскільки цей документ складався не на підставі безпосереднього обстеження всіх перелічених земельних ділянок, а виключно на підставі листа Івановоселищенського сільського голови Приходька М. В. від 03 грудня 2019 року № 426 про те, що більшість зазначених земельних ділянок розорана. Тому в частині позовних вимог щодо земельної ділянки, кадастровий номер 5320683600:00:022:0002, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив за їх недоведеністю.

Також апеляційний суд вказав про те, що прокурор обґрунтував підстави для звернення до суду з цим позовом та підтвердив їх належними і достовірними доказами.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У грудні 2023 року заступник керівника Полтавської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 28 липня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог.

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 28 липня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким залишити без задоволення позовні вимоги прокурора, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

1. У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (статті 25, 31, 32, 34 Закону України «Про оренду землі», статті 22, 623, 651, 1166, 1172, 1192 ЦК України, статті 20, 21, 34, 96, 110, 111, 141, 143 ЗК України), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 та постановах Верховного Суду від 30 травня 2023 року у справі № 922/1317/22, від 14 липня 2020 року у справі № 916/1998/19, від 05 жовтня 2022 року у справі № 766/9484/20.

Вказує на те, що суди не встановили порушень статті 25 Закону України «Про оренду землі» з його боку, використання земельних ділянок здійснювалося в межах їх цільового призначення, а зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення.

Зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях під час вирішення питання застосування наслідків нецільового використання земельних ділянок та визначення правил встановлення і зміни цільового призначення земельних ділянок застосовали не чинну, а попередню редакцію частини п`ятої статті 20 ЗК України (чинної на час подання позовної заяви).

Водночас суди не врахували, що відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Як і акти цивільного законодавства, норми ЗК України не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують цивільну відповідальність особи.

Звертає увагу, що зі змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що суди виклали висновок про використання спірних земельних ділянок не за цільовим призначенням як підставу для дострокового розірвання договорів оренди за рішенням суду. Застосовуючи положення статті 651 ЦК України, суди виснували, що порушення договору на предмет істотності суд оцінює виключно за обставинами, які склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору. У такому випадку вина сторони, яка допустила порушення умов договору, не має значення ні для істотності порушення, ні для виникнення права вимагати зміни чи розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Водночас такий висновок судів суперечить позиції Верховного Суду, викладеній у постанові Касаційного господарського суду від 30 травня 2023 року у справі № 922/1317/22, щодо недоведеності передбаченого частиною другою статті 651 ЦК України істотного порушення договору оренди земельної ділянки як підстави його розірвання, де зазначено, що з огляду на критерій пропорційності, який відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає дотримання справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання, недоведеність (поряд із виявленим порушенням орендарем умов договору) наявності завдання реальної шкоди іншій стороні договору, внаслідок чого орендодавця було б позбавлено можливості отримати очікуване під час укладення договору, свідчить про недоведеність істотності допущеного орендарем порушення умов договору оренди як підстави його розірвання згідно із частиною другою статті 651 ЦК України. Такий висновок не суперечить висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року № 912/1385/17, щодо спору про розірвання договору оренди землі.

Заявник указує, що застосована судами в оскаржуваних судових рішеннях норма частини п`ятої статті 20 ЗК України, яка була чинна на час подання позовної заяви та вирішення справи в суді першої інстанції, наслідки, передбачені статтею 21 ЗК України, а також положення статті 34 ЗК України застосовані всупереч правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19. Зокрема, суди не врахували, що висновок Великої Палати Верховного Суду у цій справі, відповідно до якого зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проектами землеустрою щодо їх відведення. При цьому такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки, зокрема на землі фермерського господарства, без зміни її категорії цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення) чинним законодавством не передбачено (пункт 37 постанови). У цій справі Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 05 березня 2013 року у справі № 21-417а12, від 08 квітня 2015 року у справі № 6-32цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 712/10864/16-а та постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 701/902/17-ц, від 03 червня 2019 року у справі № 708/933/17, від 24 лютого 2020 року у справі № 701/473/17, про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі (пункт 38).

Зазначає, що застосування судами відповідальності у вигляді стягнення матеріальної шкоди, завданої використанням земельних ділянок не за цільовим призначенням, суперечить сталій судовій практиці Верховного Суду, зокрема висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 766/9484/20. Обов`язковою умовою відшкодування матеріальної шкоди є встановлення та доведення наявності усіх елементів цивільного правопорушення, а саме наявність шкоди, протиправність діяння особи, що заподіяла шкоду, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням особи, що заподіяла шкоду, вина особи у заподіянні шкоди. Разом із тим суди не встановили належним чином елементи цивільного правопорушення та не довели, в чому саме полягає протиправність діяння відповідача. Суди зробили висновки, що незаконне розорення сіножатей та пасовищ призводить до погіршення якості ґрунтів та виснаження земель, але залишили поза увагою, що визначення погіршення стану якості ґрунтів та виснаження земель може бути встановлено винятково з урахуванням даних агрохімічної паспортизації земель. У справі не здобуто доказів та відсутні посилання у судових рішеннях на затверджені дані агрохімічної паспортизації відповідних земель та показники погіршення стану і властивостей земель, які б свідчили про погіршення стану якості ґрунтів та виснаження земель відповідачем внаслідок його діяльності на спірних земельних ділянках відповідно до статті 34 Закону України «Про охорону земель». Крім того, заявник вважає, що у прокурора не було підстав для представництва інтересів держави у цій справі.

2. У касаційній скарзі заступник керівника Полтавської обласної прокуратури посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 червня 2019 року у справі № 903/581/18, від 25 червня 2020 року у справі № 924/233/18, 28 січня 2020 року у справі № 910/6981/19, від 21 червня 2022 року у справі № 912/1520/21, від 15 листопада 2019 року у справі № 909/887/18, від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17.

Вказує на те, що, відхиляючи акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо земельної ділянки від 03 грудня 2019 року № 1143-ДК/1407/Ап/09/01/-19 та безпідставно зменшуючи розмір шкоди, заподіяної внаслідок використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, суд не врахував, що відповідач не заперечував факт оброблення і засівання всіх земельних ділянок, які перебували в нього в оренді.

Відхиляючи доводи прокурора щодо розірвання договорів оренди земельних ділянок у зв`язку з невиконанням відповідачем пунктів 18, 32 договорів оренди земельних ділянок, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки станом на момент звернення прокурора з позовом до суду нормативно-грошова оцінка спірних земельних ділянок була затверджена і розроблена, тому це є підставою для перегляду розміру орендної плати. Підстав для розірвання відповідного договору оренди земельної ділянки у зв`язку з невиконанням орендарем умов пунктів 18, 32 договору оренди не вбачається.

Але суди не надали оцінки тому факту, що у порушення пункту 32 договорів земельних ділянок відповідач не забезпечив надходження до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області витягів із технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельних ділянок разом із проєктом додаткової угоди щодо внесення змін до договорів земельних ділянок у частині зазначення нормативно-грошової оцінки земельних ділянок, проведеної відповідно Закону України «Про оцінку земель» та розміру орендної плати, визначеної на її основі, із зазначенням дати набрання чинності нормативно-грошової оцінки земельних ділянок згідно із пунктом 271.2 статті 271 Податкового кодексу України. За відомостями Реєстру речових прав на рухоме майно такі додаткові угоди залишилися неукладеними і на момент вирішення спору судом.

Провадження у суді касаційної інстанції

25 грудня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури.

Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

16 січня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

08 лютого 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури просить залишити її без задоволення та звертає увагу на те, що у прокурора не було підстав для представництва держави у цій справі, зокрема зазначає про те, що прокурор одночасно звернувся до суду в інтересах держави та із зверненням до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та сільської ради про намір звернення до суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказами ГУ Держземагентсва у Полтавській області від 27 лютого 2014 року № ПЛ/5320683600:00:022/00001285, № ПЛ/5320683600:00:023/00001281, № ПЛ/5320683600:00:022/00001290, № ПЛ/5320683600:00:023/00001284, № ПЛ/5320683600:00:023/00001295 «Про надання земельної ділянки в оренду» ОСОБА_1 надано земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 7,0038 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0008; площею 32,3006 га, кадастровий номер 5320683600:00:022:0001; площею 9,1025 га, кадастровий номер 5320683600:006022:0002; площею 27,8958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0009; площею 18,4958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0011, сіножаті для сінокосіння та випасання худоби у довгострокову оренду, терміном на 49 років, що розташовані з південної сторони с. Іванове Селище Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області (т. 1, а. с. 52-56).

На підставі зазначених наказів 06 березня 2014 року між ГУ Держземагенства у Полтавській області та ОСОБА_1 укладені договори оренди землі, предметом яких є земельні ділянки з кадастровими номерами 5320683600:00:023:0008, 5320683600:00:022:0001, 5320683600:00:022:0002, 5320683600:00:023:0009, 5320683600:00:023:0011 (т. 1, а. с. 57-86).

Вказані договори зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 12 березня 2014 року, номери запису про інше речове право 4941345, 4946445, 4946741, 4942727, 4942955, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексні номери 11542913, 11554874, 11555564, 11546093, 11546945 ( т. 1, а. с. 25-39).

Договори оренди земельних ділянок є ідентичними за змістом.

У пункті 14 договорів оренди землі від 06 березня 2014 року визначено, що відповідна земельна ділянка передається для сінокосіння та випасання худоби.

У пункті 16 договорів оренди землі від 06 березня 2014 року визначено умови збереження стану об`єкта оренди, а саме використання земельної ділянки згідно із цільовим призначенням із дотриманням вимог чинного законодавства.

У пункті 18 договорів оренди землі від 06 березня 2014 року передбачено заборону зміни цільового призначення земельної ділянки.

Згідно із пунктом 32 договорів оренди землі від 06 березня 2014 року орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, дотримуватись вимог земельного законодавства.

На виконання наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській областівід 09 серпня 2018 року № 629-ДК державний інспектор у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель ГУ Держгеокадастру у Полтавській області ОСОБА_2 провів перевірку дотримання вимог земельного законодавства під час використання земель державної власності щодо земельних ділянок, площею 7,0038 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0008; площею 32,3006 га, кадастровий номер 5320683600:00:022:0001; площею 9,1025 га, кадастровий номер 5320683600:00:022:0002; площею 27,8958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0009; площею 18,4958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0011, розташованих на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, про що 10 серпня 2018 року склав акти обстеження земельних ділянок № 629-ДК/0623/АО/10/01/-18, № 629-ДК/0624/АО/10/01/-18, № 629-ДК/0625/АО/10/01/-18, № 629-ДК/0626/АО/10/01/-18, № 629-ДК/0627/АО/10/01/-18 (т. 1, а. с. 107-122).

Встановлено, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, площею 7,0038 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0008; площею 18,4958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0011; площею 32,3006 га, кадастровий номер 5320683600:00:022:0001; площею 27,8958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0009, для сінокосіння і випасання худоби, розташовані за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, використовуються не за цільовим призначенням.

На момент перевірки виявлено, що на вказаних земельних ділянках проведено обробіток ґрунту механічним способом та виявлено посів сільськогосподарської культури - кукурудзи.

Земельна ділянка площею 9,1025 га, кадастровий номер 5320683600:00:022:0002, що розташована за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, представлена сіножатями з переважанням лучно-болотної рослинності. Ознаки розорення відсутні.

За відомостями Державного земельного кадастру вказані земельні ділянки перебувають у користуванні ОСОБА_1 згідно із договорами оренди від 06 березня 2014 року, державна реєстрація права 12 березня 2014 року.

Суди встановили, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення, площею 7,0038 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0008; площею 18,4958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0011; площею 32,3006 га, кадастровий номер 5320683600:00:022:0001; площею 27,8958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0009, для сінокосіння і випасання худоби, розташовані за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, орендовані ОСОБА_1 , оброблені механічним способом та засіяні сільськогосподарською культурою - кукурудзою.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга Полтавської обласної прокуратури задоволенню не підлягає, а касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У частині першій статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Предметом спору у справі, яка переглядається, є розірвання договорів оренди землі, скасування їх державної реєстрації, повернення земельних ділянок, стягнення шкоди за використання земельних ділянок не за цільовим призначенням.

Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно із частиною дев`ятою статті 93 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

За змістом статті 13 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки.

Згідно із частиною першою статті 24 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.

За частинами першою, другою статті 25 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі та зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

Статтею 35 Закону України «Про охорону земель» у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, передбачено, що власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов`язані: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку.

Відповідно до пункту «а» частини першої статті 91, пункту «а» частини першої статті 96 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані забезпечувати використання останніх за цільовим призначенням (пункт «а» частини першої статті 91, пункт «а» частини першої статті 96 ЗК України). Аналогічний обов`язок визначений в абзаці десятому статті 35 Закону України «Про охорону земель».

Цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку (абзац чотирнадцятий частини першої статті 1 Закону України «Про землеустрій» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно із частинами першою, другою статті 18 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до частини першої статті 19 ЗК України землі України у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Метою встановлення категорій земель за цільовим призначенням є забезпечення особливого правового режиму для їх охорони і ефективного використання. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі сільськогосподарського призначення; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (пункти «а» і «ж» частини першої статті 19 ЗК України).

За частиною третьою статті 19 ЗК України у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення (абзац другий частини першої статті 20 ЗК України). Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок.

Користувач земельної ділянки зобов`язаний використовувати її за цільовим призначенням, зокрема для того, щоби забезпечити збереження землі, її ресурсів, надр і їх законне та раціональне використання.

Зміна цільового призначення приватної земельної ділянки з однієї категорії, визначеної частиною першою статті 19 ЗК України, на іншу може здійснюватися на підставі замовленого власником проекту землеустрою та з дотриманням відповідної процедури.

Згідно із частиною першою, пунктом «а» частини другої статті 22 ЗК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Відповідно до пунктів 1.2, 1.4 Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 року за № 1011/18306 (чинній на момент виникнення спірних правовідносин), код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі. Класифікація видів цільового призначення земель визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

За положеннями статті 34 ЗК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 31 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

За частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірвано за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24, 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення їй пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Згідно із статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

У справі, яка переглядається, можливість розірвання договору оренди в односторонньому порядку передбачена також і умовами договорів оренди землі від 06 березня 2014 року (пункти 37-39), укладеними між ГУ Держземагенства у Полтавській області та ОСОБА_1 , предметом яких є земельні ділянки з кадастровими номерами 5320683600:00:023:0008, 5320683600:00:022:0001, 5320683600:00:022:0002, 5320683600:00:023:0009, 5320683600:00:023:0011.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 .

Щодо зміни цільового призначення земельних ділянок

Суд першої інстанції встановив, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення, площею 7,0038 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0008, площею 18,4958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0011, площею 32,3006 га, кадастровий номер 5320683600:00:022:0001, площею 27,8958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0009, для сінокосіння і випасання худоби, розташовані за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, орендовані ОСОБА_1 , оброблені механічним способом та засіяні сільськогосподарською культурою - кукурудзою.

Місцевий суд, із висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виснував, що тим самим своїми діями орендар самостійно змінив вид цільового використання вказаних земельних ділянок у межах категорії земель сільськогосподарського призначення, тоді як питання про визначення виду використання земельної ділянки належить до компетенції спеціальних органів.

Колегія суддів не погоджується з указаними висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Отже, основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання. Поділ земельного фонду країни на категорії передбачено ЗК України.

Згідно із статтею 19 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; є) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Отже, усі землі у межах України мають своє цільове використання, як це передбачено частиною першою статті 19 ЗК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом), цільове використання земельних ділянок є одним із принципів земельного законодавства.

Частинами першою, другою статті 20 ЗК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Отже, зміна цільового призначення земельних ділянок (тобто переведення земельної ділянки з однієї категорії, визначеної частиною першою статті 19 ЗК України в іншу) здійснюється за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури.

Згідно з частиною п`ятою статті 20 ЗК України (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Отже, цільове призначення земельної ділянки відповідно до законодавчо встановлених категорій земель визначається на підставі документації із землеустрою, а порядок використання земельної ділянки в межах певної категорії визначається землекористувачем самостійно, проте з обов`язковим дотриманням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).

Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 458 затверджено Класифікацію видів цільового призначення земель (далі - Класифікація). Відповідно до пунктів 1.2, 1.4 цієї Класифікації код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до Класифікації у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, землі сільськогосподарського призначення (секція А 01) (землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей; землі, надані для діяльності у сфері надання послуг у сільському господарстві, та інше):

01.01 - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

01.02 - для ведення фермерського господарства;

01.03 - для ведення особистого селянського господарства;

01.04 - для ведення підсобного сільського господарства;

01.05 - для індивідуального садівництва;

01.06 - для колективного садівництва;

01.07 - для городництва;

01.08 - для сінокосіння і випасання худоби;

01.09 - для дослідних і навчальних цілей;

01.10 - для пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

01.11 - для надання послуг у сільському господарстві;

01.12 - для розміщення інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції;

01.13 - для іншого сільськогосподарського призначення;

01.14 - для цілей підрозділів 01.01-01.13 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21) відступила від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 05 березня 2013 року у справі № 21-417а12, від 08 квітня 2015 року у справі № 6-32цс15, Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 712/10864/16-а, Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 701/902/17-ц, від 03 червня 2019 року у справі № 708/933/17, від 24 лютого 2020 року у справі № 701/473/17, про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі.

Отже, земельним законодавством встановлено, що за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури здійснюється зміна цільового призначення земельних ділянок. Для зміни виду використання земельної ділянки без зміни її категорії цільового призначення такої процедури чинним законодавством не передбачено.

Зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення та, як наслідок, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо). Зміна використання земельної ділянки з виду «Для сінокосіння і випасання худоби» (розділ секції А01, підрозділ 01.08) на інші види використання, зокрема: «Для ведення фермерського господарства», «Для ведення особистого селянського господарства», «Для ведення підсобного сільського господарства», «Для городництва», «Для надання послуг у сільському господарстві», «Для іншого сільськогосподарського призначення» (розділ секції А01, підрозділи 01.02, 01.03, 01.04, 01.07, 01.11, 01.13) не призводить до зміни цільового призначення земельної ділянки та відбувається у межах однієї категорії земель (землі сільськогосподарського призначення).

У цій справі суди встановили, що земельні ділянки з кадастровими номерами 5320683600:00:023:0008, 5320683600:00:022:0001, 5320683600:00:022:0002, 5320683600:00:023:0009, 5320683600:00:023:0011, які перебували в оренді відповідача, за категорією є землями сільськогосподарського призначення державної власності та мали вид використання «сіножаті для сінокосіння та випасання худоби», що відповідно до Класифікації входить до виду 01.08 «Для сінокосіння і випасання худоби».

Також суди встановили, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення, площею 7,0038 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0008; площею 18,4958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0011; площею 32,3006 га, кадастровий номер 5320683600:00:022:0001; площею 27,8958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0009 для сінокосіння і випасання худоби, розташовані за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, орендовані ОСОБА_1 , мають сліди оброблення механічним способом та засіяні сільськогосподарською культурою - кукурудзою.

У пункті 14 договорів оренди землі від 06 березня 2014 року визначено, що відповідна земельна ділянка передається для сінокосіння та випасання худоби.

У пункті 16 договорів оренди землі від 06 березня 2014 року передбачено умови збереження стану об`єкта оренди, а саме: використання земельної ділянки згідно із цільовим призначенням із дотриманням вимог чинного законодавства.

У пункті 18 договорів оренди землі від 06 березня 2014 року встановлено заборону зміни цільового призначення земельної ділянки.

Згідно із пунктом 32 договорів оренди землі від 06 березня 2014 року орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, дотримуватися вимог земельного законодавства.

Пункт 38 передбачає, що невиконання орендарем пунктів 18, 32 договору є підставою припинення договору.

Разом із тим місцевий та апеляційний суди у справі, яка переглядається, посилаючись на порушення відповідачем пунктів 18, 32 догорів оренди земельних ділянок, площею 7,0038 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0008, площею 18,4958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0011, площею 32,3006 га, кадастровий номер 5320683600:00:022:0001, площею 27,8958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0009, не перевірили та не надали детальної оцінки тому, чи відбулася зміна цільового призначення землі, чи змінився вид використання землі в межах однієї категорії землі (землі сільськогосподарського призначення), чи призвело це до зміни цільового призначення земельних ділянок та, відповідно, чи вимагалося розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та їх затвердження.

За таких обставин висновки місцевого суду, з якими погодився суд апеляційної інстанції, про те, що відповідач своїми діями самостійно змінив вид цільового використання вказаних земельних ділянок у межах категорії земель сільськогосподарського призначення (із пасовища на ріллю), використовував спірні земельні ділянки не за цільовим призначенням та таке порушення призвело до необхідності розірвання відповідних договорів оренди земельних ділянок, є передчасними.

Щодо стягнення шкоди, завданої внаслідок використання земельних ділянок не за цільовим призначенням

У справі, яка є предметом перегляду, прокурор просив стягнути з відповідача у відшкодування шкоди, завданої внаслідок використання земельних ділянок (земельні ділянки з кадастровими номерами 5320683600:00:023:0008, 5320683600:00:022:0001, 5320683600:00:022:0002, 5320683600:00:023:0009, 5320683600:00:023:0011) не за цільовим призначенням, у розмірі 75 324,77 грн.

За результатами розгляду цієї справи суд першої інстанції зазначив, що до позовної заяви доданий розрахунок шкоди на загальну площу 94,7985 га відповідно до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963 (далі - Методика), однак дійшов висновку про стягнення 68 015,75 грн, оскільки під час розгляду справи підтверджено використання земельних ділянок не за цільовим призначенням на загальній площі 85,696 га (як встановив суд, земельна ділянка площею 9,1025 га, кадастровий номер 5320683600:006022:0002, не була розорена і засіяна).

Статтею 66 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Згідно із пунктом «а» частини першої статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.

Статтею 207 ЗК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) встановлені умови відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Зокрема у частинах першій-третій та п`ятій статті 207 ЗК України визначено, що втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва включають втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель.

Відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов`язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом, а також внаслідок використання для будівництва, розміщення і експлуатації об`єктів нафтогазовидобування, облаштування родовища та надрокористування з метою дослідно-промислової розробки родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення.

Відшкодуванню підлягають також втрати, завдані обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави, а також у зв`язку з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон.

Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва визначаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з положеннями статті 211 ЗК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) за порушення земельного законодавства передбачено цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди визначено у статті 22 ЦК України.

З матеріалів справи відомо, що на підтвердження позовних вимог прокурор надав суду акти перевірки дотримання вимог земельного законодавства під час використання земель державної власності щодо земельних ділянок, площею 7,0038 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0008; площею 32,3006 га, кадастровий номер 5320683600:00:022:0001; площею 9,1025 га, кадастровий номер 5320683600:00:022:0002; площею 27,8958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0009; площею 18,4958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0011 (т. 1, а. с. 107-122), а також лист ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 12 грудня 2019 року № 10-16-0.4-7791/2-19, де з посиланням на статтю 96 ЗК України та Методику ГУ Держгеокадастру у Полтавській області визначило, що станом на 2019 рік розмір шкоди за використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, загальною площею 94,798 га, становить 75 324,77 грн.

Розмір шкоди ГУ Держгеокадастру у Полтавській області вирахувало згідно з Методикою за формулою «Шц = Пн x 0,33 x (Нп + Нф x Кр) x Ко x Кі» (Шц - розмір шкоди, заподіяної внаслідок використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, порушення режиму, нормативів і правил використання земель, гривень; Пн - площа земельної ділянки, яка використовується не за цільовим призначенням, або земельної ділянки чи земель, що використовуються з порушенням режиму, нормативів і правил використання земель, гектарів; 0,33 - коефіцієнт для врахування частки середньорічного доходу, що перерозподіляється через державний та місцеві бюджети; Нп - середньорічний дохід, який можна отримати від використання земель за цільовим призначенням, визначений у додатку 1 Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, псування земель, порушення режиму, нормативів і правил їх використання, з урахуванням переліків, наведених у додатках 2 і 3 Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, псування земель, порушення режиму, нормативів і правил їх використання; Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель, який дорівнює добутку коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель за 2020 та наступні роки, що розраховуються Держгеокадастром відповідно до статті 289 Податкового кодексу України; Нф - середньорічний додатковий дохід, отриманий внаслідок фактичного використання земельної ділянки не за цільовим призначенням або використання земельної ділянки чи земель з порушенням режиму, нормативів і правил використання земель, визначений у додатку 8 Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, псування земель, порушення режиму, нормативів і правил їх використання; Кр - коефіцієнт, що застосовується для врахування регіональної відмінності формування середньорічного доходу, отриманого від фактичного використання земельної ділянки не за цільовим призначенням або використання земельної ділянки чи земель з порушенням режиму, нормативів і правил використання земель, визначений у додатку 9 Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, псування земель, порушення режиму, нормативів і правил їх використання; Ко - коефіцієнт, що застосовується для врахування природоохоронної цінності, наявності обмежень (обтяжень), які зумовлюють особливий режим використання земельної ділянки, визначений у додатку 10 Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, псування земель, порушення режиму, нормативів і правил їх використання) (т. 1, а. с. 123).

Разом із тим ні в позовній заяві, ні в додатках до неї позивач не обґрунтував та не навів належних і допустимих доказів, які б підтверджували те, що використанням земельних ділянок не за цільовим призначенням відповідач завдав шкоди, яка підлягає відшкодуванню в установленому законом порядку. Зокрема, позивач не надав доказів того, чи завдали дії відповідача шкідливого впливу на стан орендованих земель або родючість ґрунтів.

Суд першої інстанції під час судового розгляду таких обставин не встановив. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин погіршенняякості земель, родючості ґрунтів чи корисних властивостей землі тощо, що слугувало б підставою стверджувати про істотність порушення норм земельного законодавства, стягнення шкоди та, як наслідок, розірвання спірних договорів оренди земельних ділянок.

Також місцевий суд не з`ясував, чи дотримався позивач загального порядку притягнення до відповідальності особи, яка, на думку позивача, використовувала земельну ділянку не за цільовим призначенням та такими діями завдала шкоди, зокрема, чивиносився щодо відповідача припис посадової особи контролюючого органу щодо усунення порушень вимог земельного законодавства, чи застосовувались до відповідача заходи адміністративної (кримінальної) відповідальності.

Апеляційний суд, переглядаючи справу та залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, не з`ясував усіх фактичних обставин справи, зокрема не встановив, чим підтверджується завдання шкоди державі (територіальній громаді) внаслідок використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, не оцінив, яка шкода була завдана і в чому вона полягала з огляду на приписи статті 651 ЦК України, та чи притягувався відповідач до юридичної відповідальності за використання земельних ділянок не за цільовим призначенням.

Крім того, відшкодування шкоди може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності. Водночас на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність поведінки заподіювача такої шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що у його діях відсутня вина у заподіянні такої шкоди (постанова Верховного Суду від 24 січня 2023 року у справі № 910/19617/21).

Разом із тим суди попередніх інстанцій не врахували, що відшкодування шкоди є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої необхідно встановити наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дій чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (шкоди), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Щодо передання земельних ділянок у суборенду

У справі, яка є предметом перегляду, суди встановили, що відповідно до договорів оренди землі орендар має право передавати орендовані земельні ділянки в суборенду за письмовою згодою орендодавця (пункт 18 договорів).

Відповідно до відомостей, які містяться у вільному доступі у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28 вересня 2015 року зареєстровано Фермерське господарство «Рада-2015» (код ЄДРПОУ ФГ «Рада-2015» - 40034868).

Уповноваженими особами Фермерського господарства «Рада-2015» (далі - ФГ «Рада-2015») є ОСОБА_3 , ОСОБА_1 .

Із матеріалів справи відомо, що відповідач ОСОБА_1 набув права тимчасового користування земельними ділянками на умовах оренди. Суборенда земельної ділянки, враховуючи положення статті 8 Закону України «Про оренду землі» та пункт 18 договорів оренди землі, обмежується умовами договорів оренди земельних ділянок та не може суперечити йому, а чинність договору суборенди припиняється за умови припинення договору оренди земельної ділянки.

Право суборенди земельної ділянки є похідним від права оренди земельної ділянки та не існує поза існуванням права оренди, а наявність договору суборенди за загальними правилами не може обмежувати чи перешкоджати реалізації орендарем його волевиявлення на зміну чи припинення орендних правовідносин.

У справі, яка переглядається, суди не встановили і в рішеннях не зазначили, чи ОСОБА_1 створив фермерське господарство та чи передавалися ним з урахуванням положень пункту 18 договорів оренди землі спірні земельні ділянки в суборенду, зокрема ФГ «Рада-2015» чи іншому суб`єкту господарювання, та ким і на якій підставі оброблялися земельні ділянки механічним способом, оскільки наведене має значення для правильного визначення юрисдикції цього спору.

Щодо редакції статті 37 Закону України «Про охорону земель»

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно із частинами першою-третьою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір та частково задовольняючи позовні вимоги прокурора, у мотивувальній частині рішення посилався, зокрема, на частини першу-третю статті 37 Закону України «Про охорону земель».

Суд зазначив, що власники та землекористувачі, у тому числі орендарі земельних ділянок, зобов`язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій, розорювання сіножатей, пасовищ.

Однак поза увагою місцевого суду залишилося те, що Законом України від 20 червня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів» до статті 37 Закону України «Про охорону земель» внесено зміни та вказану статтю доповнено частиною третьою такого змісту: «Зміна сіножатей, пасовищ та перелогів на інші угіддя в межах земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, переданих у користування на умовах оренди, емфітевзису, забороняється. Ця вимога не поширюється на зміну угідь земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, право оренди, емфітевзису щодо яких виникло до набрання чинності цією частиною. У зв`язку з цим частини третю-сьому вважати відповідно частинами четвертою-восьмою».

Нова редакція статті 37 Закону України «Про охорону земель» набрала чинності 11 липня 2022 року.

Отже, суд першої інстанції, вирішуючи спір, у рішенні від 28 липня 2022 року послався на попередню редакцію статті 37 Закону України «Про охорону земель», яка була чинною до внесення Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів» відповідних змін.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, у мотивувальній частині своєї постанови також посилався на частину третю статті 37 Закону України «Про охорону земель» у редакції, чинній до 11 липня 2022 року.

Щодо повноважень прокурора на представництво інтересів Глобинської міської ради Полтавської області

У справі, яка переглядається, суди встановили, що правонаступником органу, який здійснював державну політику щодо розпорядження земельними ділянками за межами населених пунктів та який є стороною договорів оренди (Держземагентство у Полтавській області), є ГУ Держгеокадастру у Полтавській області (т. 1, а. с 20, 21).

Наступним власником земельної ділянки як об`єкта комунальної власності є Глобинська міська рада Полтавської області як правонаступник Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області.

Розглядаючи справу № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) щодо представництва прокурором інтересів держави в особі відповідного органу, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 76-81, 83 постанови від 16 травня 2020 року дійшла таких висновків:

«76. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

77. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

78. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

79. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

80. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

81. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим […].

83. Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України».

Отже, колегія суддів наголошує на дотриманні прокурором положень абзацу 3 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо порядку повідомлення уповноваженого органу про намір звернутися до суду від його імені для захисту інтересів держави (територіальної громади). Будь-який суб`єкт владних повноважень є юридичною особою з власною правосуб`єктністю, яка з огляду на принцип розподілу влад не повинна порушуватися жодним з органів усупереч закону. Будь-яка особа, в інтересах якої прокурор звернувся до суду з позовом, не дотримавшись при цьому встановленого спеціальним законом порядку, повинна розраховувати на те, що суд вважатиме такий позов поданим неповноважною особою.

У справі, яка переглядається, ухвалою Глобинського районного суду Полтавської області від 02 березня 2021 року на підставі клопотання прокурора у зв`язку із припиненням повноважень Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області залучено до участі у справі її правонаступника - Глобинську міську раду Полтавської області як позивача (т. 3, а. с. 222).

Суд першої інстанції встановив, що прокурор підтвердив повноваження щодо представництва інтересів держави в особі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та дотримався вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Разом із тим матеріали справи не містять доказів, а місцевий суд не встановив, чи дотримався прокурор приписів частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо представництва інтересів Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, правонаступником якої є Глобинська міська рада Полтавської області.

Апеляційний суд, переглядаючи справу та залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, не перевірив, чи дотримався прокурор приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру», чи підтвердив повноваження щодо представництва інтересів Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, правонаступником якої є Глобинська міська рада Полтавської області, чи повідомляв прокурор Глобинську міську раду Полтавської області про намір подати позов в її інтересах, та не звернув уваги на необхідність дотримання прокурором порядку, встановленого спеціальним законом.

Щодо касаційної скарги заступника керівника Полтавської обласної прокуратури

У касаційній скарзі заступник керівника Полтавської обласної прокуратури вказує на те, що відхиляючи акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 03 грудня 2019 року № 1143-ДК/1407/Ап/09/01/-19 щодо об`єкта земельної ділянки площею 9,1025 га, кадастровий номер 5320683600:006022:0002, яка розташована за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області та безпідставно зменшуючи розмір шкоди, заподіяної внаслідок використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, суди не врахували, що відповідач не заперечував факт оброблення і засівання всіх земельних ділянок, які перебували у нього в оренді.

Суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився апеляційний суд, оцінюючи вказаний акт перевірки щодо зазначеної земельної ділянки, не взяв до уваги цей акт та керувався тим, що земельна ділянка, кадастровий номер 5320683600:00:022:0002, представлена сіножатями з переважанням лучно-болотної рослинності, ознаки розорення якої відсутні. При цьому місцевий суд зауважив, що акт перевірки щодо вказаної земельної ділянки складався не на підставі безпосереднього обстеження, а лише на підставі листа Івановоселищенського сільського голови Приходька М. В. від 03 грудня 2019 року № 426 про те, що більшість земельних ділянок розорана.

Отже, суди попередніх інстанцій у частині позовних вимог щодо земельної ділянки, кадастровий номер 5320683600:00:022:0002, зробили правильні висновки про відмову у задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди цієї земельної ділянки, скасування його державної реєстрації, повернення вказаної земельної ділянки, стягнення шкоди за її використання не за цільовим призначенням з підстав їх недоведеності позивачем.

Щодо доводів касаційної скарги заступника керівника Полтавської обласної прокуратури про неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 червня 2019 року у справі № 903/581/18, від 25 червня 2020 року у справі № 924/233/18, 28 січня 2020 року у справі № 910/6981/19, від 21 червня 2022 року у справі № 912/1520/21, від 15 листопада 2019 року у справі № 909/887/18, від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), то колегія суддів їх відхиляє з огляду на таке.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, від 26 травня 2021 року у справі № 910/8358/19).

Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).

Постанови Верховного Суду, на які посилається заявник як на приклад неоднакового застосування норм права, ухвалені за різних установлених судами фактичних обставин, а також із застосуванням відмінних між собою мотивів вирішення цих спорів.

У справі № 363/1834/17 розглядався спір за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Комерційний банк «Надра» про визнання недійсними умов кредитного договору, визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити дії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, провадження № 14-53цс21).

Верховний Суд у справі № 903/581/18 розглядав спір за позовом Комунального підприємства «Луцьке» до Відділу освіти, молоді та з питань фізичної культури і спорту Луцької районної державної адміністрації Волинської області про стягнення коштів за договорами підряду у розмірі 282 623,88 грн (постанова Верховного Суду від 10 липня 2019 року).

У справі № 924/233/18 Верховний Суд розглядав спір за позовом СВК «Перший національний виробничий кооператив» до ДП «Старокостянтинівський молочний завод» про стягнення 3 935 558 грн боргу за договором поставки (постанова Верховного Суду від 25 червня 2020 року).

Верховний Суд у справі № 910/6981/19 розглядав спір за позовом Організації колективного управління авторськими та суміжними правами в інтересах ПП «Світова музика» та ТОВ «МТ Сова» про стягнення 245 888 грн компенсації за порушення майнових авторських прав (постанова Верховного Суду від 28 січня 2020 року).

У справі № 909/887/18 Верховний Суд розглядав спір за позовом ТОВ «Куфел» до ФОП ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у сумі 497 704,88 грн та повернення майна (постанова Верховного Суду від 15 листопада 2019 року).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) розглянув спір за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення страхового відшкодування та компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року).

У справі № 912/1520/21 Верховний Суд розглядав спір за позовом керівника Новоукраїнської окружної прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави в особі Новоукраїнської міської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області до СТОВ «Новий час» про: розірвання договору оренди землі від 06 травня 2019 року, укладеного між ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області та СТОВ «Новий час»; зобов`язання СТОВ «Новий час» повернути земельну ділянку, площею 25,4732 га (кадастровий номер 3524087000:02:000:0507), розташовану за межами населеного пункту на території Фурманівської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області державі в особі Новоукраїнської міської ради за актом приймання-передавання земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 20 липня 2021 року позовні вимоги задоволено повністю, розірвано договір оренди землі від 06 травня 2019 року та зобов`язано СТОВ «Новий час» повернути земельну ділянку, площею 25,4732 га (кадастровий номер 3524087000:02:000:0507), розташовану за межами населеного пункту на території Фурманівської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, державі в особі Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області за актом приймання-передавання земельної ділянки.

Суд першої інстанції керувався тим, що акти перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 11 липня 2020 року № 623-ДК/482/АП/10/01/-20 та від 14 вересня 2020 року № 888-ДК/673/АП/10/01/-20, складені відповідно до вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», є належними доказами на підтвердження неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань з використання земельної ділянки за цільовим призначенням та видом угідь, порушення відповідачем обмежень, встановлених договором. Суд, задовольняючи позовні вимог про розірвання договору, виснував, що діяльність відповідача у виді засівання частини земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка за своїми характеристиками належить до пасовища, є такою, що порушує встановлені законодавством та договором вимоги використання спірної земельної ділянки.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 31 січня 2022 року рішення Господарського суду Кіровоградської області від 20 липня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Суд апеляційної інстанції зазначив, що протокол про адміністративне правопорушення від 24 липня 2020 року № 623-ДК/0151П/07/01/-20, постанова про накладення адміністративного стягнення від 24 липня 2020 року № 623-ДК/0151По/07/01/-20 та припис від 24 липня 2020 року № 623-ДК/6203/Пр/03/01/-20 не містять таких даних, як систематичне розорювання спірної земельної ділянки, вирощування на ній сільськогосподарських культур для збирання врожаю, а не для випасання худоби, даних про фактичне збирання врожаю зі спірної земельної ділянки, які б свідчили про використання відповідачем спірної земельної ділянки як ріллі, а тому на підставі цих документів відсутня можливість встановити дійсні обставини, які входять до предмета доказування. Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо земельної ділянки від 14 вересня 2020 року № 888-ДК/673/АП/10/01/-20 апеляційний суд визнав таким, що складений із порушенням Порядку планування та здійснення контрольних заходів з питань перевірки стану дотримання суб`єктами господарювання вимог земельного законодавства, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25 лютого 2013 року № 132, а тому цей акт є неналежним в розумінні статті 77 ГПК України доказом. Суд апеляційної інстанції виснував про більшу вірогідність доказів, наданих відповідачем на підтвердження обґрунтування своєї позиції щодо засівання частини земельної ділянки задля усунення зсуву та змиву ґрунтів, відносно доказів, які не містять таких даних, як систематичне розорювання спірної земельної ділянки, вирощування на ній сільськогосподарських культур задля збирання урожаю, а не для випасання худоби, фактичного збирання урожаю зі спірної земельної ділянки, які б (дані) означали про використання відповідачем невстановленої частини спірної земельної ділянки як ріллі.

Верховний Суд у постанові від 21 червня 2022 року, скасовуючи постанову апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, вказав на те, що місцевий суд із посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 468/1498/17-ц, на незастосування висновків в якій судом апеляційної інстанції посилався заявник касаційної скарги, а також з урахуванням норм чинного законодавства, виснував, що земельні ділянки, віднесені до однієї і тієї ж категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності тощо, та визначені у Класифікації видів цільового призначення земель. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення певного виду використання забороняється використовувати як землі іншого виду використання. Суд першої інстанції з урахуванням норм чинного законодавства та висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19, щодо того, що користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів звертає увагу, що на відміну від справи № 912/1520/21 у справі, яка є предметом касаційного перегляду, стосовно відповідача щодо використання ним земельної ділянки площею 9,1025 га, кадастровий номер 5320683600:006022:0002, протокол про адміністративне правопорушення не складався, постанова про накладення адміністративного стягнення не приймалася та припис відповідними посадовими особами не виносився. Наведене свідчить про те, що судові рішення у справі № 912/1520/21 та у справі, яка переглядається, постановлені за різних фактичних обставин, а спірні правовідносини, які виникли у вказаних справах, не є подібними.

Тобто остаточне вирішення спору у справі № 912/1520/21 залежало від встановлення та оцінки доказів вчинення певних дій контролюючими органами та відповідачами, що є відмінним від обставин справи, яка переглядається.

Оцінка доказів у кожній справі має індивідуальний характер, залежить від фактичних обставин справи, підстав, предмета та змісту позову, а також правовідносин сторін у справі, які у справах, на які посилається заявник, та у справі, яка переглядається у касаційному порядку, є відмінними.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).

Отже, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а тому колегія суддів не бере до уваги посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18), постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 381/3165/17 (провадження № 61-44458сво18) та постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 366/2648/16-ц (провадження № 61-31882св18), від 17 червня 2020 року у справі № 395/746/17 (провадження № 61-36231св18), від 07 квітня 2021 року у справі № 912/2518/19, від 10 листопада 2021 року у справі № 495/10983/17 (провадження № 61-19358св20) та від 08 грудня 2021 року у справі № 495/1494/18 (провадження № 61-11223св22).

Саме собою посилання на неоднакове застосування положень норм матеріального права у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Решта доводів касаційної скарги заступника керівника Полтавської обласної прокуратури зводяться до незгоди з оскарженими судовими рішеннями у справі в частині вирішення позову щодо земельної ділянки, кадастровий номер 5320683600:006022:0002, відшкодування шкоди та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що:

касаційна скарга заступника керівника Полтавської обласної прокуратури задоволенню не підлягає, а оскаржені судові рішення у частині вирішення позовних вимог прокурора про розірвання договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 5320683600:00:022:0002), скасування його державної реєстрації, повернення цієї земельної ділянки та стягнення шкоди за використання вказаної земельної ділянки не за цільовим призначенням підлягають залишенню без змін;

касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення місцевого суду та постанова суду апеляційної інстанції у частині вирішення позовних вимог прокурора про розірвання договорів оренди землі, скасування їх державної реєстрації, повернення земельних ділянок (за кадастровими номерами: 5320683600:00:023:0008, 5320683600:00:023:0011, 5320683600:00:022:0001 та 5320683600:00:023:0009), стягнення шкоди за використання земельних ділянок не за цільовим призначенням та стягнення з ОСОБА_1 на користь Полтавської обласної прокуратури витрат зі сплати судового збору у сумі 27 230,48 грн підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами статті 400 ЦПК України на стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За частинами першою, другою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанціївідповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у місцевому суді, у частині вирішення позовних вимог прокурора про розірвання договору оренди землі, скасування його державної реєстрації, повернення земельної ділянки стягнення шкоди за використання земельної ділянки не за цільовим призначенням (кадастровий номер 5320683600:00:022:0002).

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги заступника керівника Полтавської обласної прокуратури про неправильне застосування місцевим та апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального праває безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень у частині вирішення позовних вимог прокурора про розірвання договору оренди землі, скасування його державної реєстрації, повернення земельної ділянки стягнення шкоди за використання земельної ділянки не за цільовим призначенням (кадастровий номер 5320683600:00:022:0002).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури без задоволення, а оскаржені судові рішення у частині вирішення позовних вимог прокурора про розірвання договору оренди землі, скасування його державної реєстрації, повернення земельної ділянки стягнення шкоди за використання земельної ділянки не за цільовим призначенням (кадастровий номер 5320683600:00:022:0002) без змін.

У пункті 1 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141, 142 ЦПК України.

У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Заступник керівника Полтавської обласної прокуратуриоскаржив рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 28 липня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено щодо розірвання договору оренди землі, скасування його державної реєстрації, повернення земельної ділянки кадастровий номер 5320683600:00:022:0002, стягнення шкоди за використання цієї земельної ділянки, не за цільовим призначенням.

ОСОБА_1 оскаржував рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 28 липня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року в частині задоволених позовних вимог заступника керівника Глобинської окружної прокуратури Полтавської області.

Оскільки касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, а у задоволенні касаційної скарги Полтавської обласної прокуратури, на думку колегії суддів, необхідно відмовити, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок, викладений у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц, провадження № 61-39028св18).

Керуючись статтями 257, 402, 409, 410, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 28 липня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року у частині вирішення позовних вимог заступника керівника Глобинської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, Глобинської міської ради Полтавської області до ОСОБА_1 про:

розірвання договорів оренди земельних ділянок від 06 березня 2014 року, які укладені між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 , щодо таких земельних ділянок: площею 7,0038 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0008, площею 32,3006 га, кадастровий номер 5320683600:00:022:0001, площею 9,1025 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0009, площею 18,4958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0011, із земель запасу комунальної власності сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, дата державної реєстрації права 12 березня 2014 року;

внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди земельних ділянок із кадастровими номерами 5320683600:00:023:0008, 5320683600:00:023:0011, 5320683600:00:022:0001 та 5320683600:00:023:0009;

зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельні ділянки із кадастровими номерами: 5320683600:00:023:0008, 5320683600:00:023:0011, 5320683600:00:022:0001 та 5320683600:00:023:0009 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області шляхом підписання акта приймання-передавання земельних ділянок;

стягнення із ОСОБА_1 шкоди, завданої внаслідок використання земельних ділянок не за цільовим призначенням;

стягнення з ОСОБА_1 на користь Полтавської обласної прокуратури витрат зі сплати судового збору у сумі 27 230,48 грн, скасувати, а справу у цій частині передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 28 липня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року в частині вирішення позовних вимог заступника керівника Глобинської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, Глобинської міської ради Полтавської областідо ОСОБА_1 про:

розірвання договору оренди земельної ділянки від 06 березня 2014 року, який укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 , щодо земельної ділянки площею 9,1025 га, кадастровий номер 5320683600:00:022:0002, із земель запасу комунальної власності сільськогосподарського призначення розташованої за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, дата державної реєстрації права 12 березня 2014 року;

внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 5320683600:00:022:0002;

зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, кадастровий номер 5320683600:00:022:0002, до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області шляхом підписання акта приймання-передавання земельної ділянки;

стягнення із ОСОБА_1 шкоди, завданої внаслідок використання земельної ділянки, кадастровий номер 5320683600:00:022:0002, не за цільовим призначенням, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська СуддіВ. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк О. М. Ситнік