ОКРЕМА ДУМКА

судді Бакуліної С.В.

10 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/266/22

за касаційною скаргою Преміоррі ЛТД (Premiorri LTD)

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.08.2023 (головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.)

у справі №911/266/22

за первісним позовом ОСОБА_1

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміорі",

2. Преміоррі ЛТД (Premiorri LTD),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 2 - 1. ОСОБА_2 ,

2. Приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Савчук Наталія Іванівна,

про визнання права власності на частку в статутному капіталі товариства, визначення розміру статутного капіталу товариства, визначення розмірів часток учасників товариства

та за зустрічним позовом Преміоррі ЛТД (Premiorri LTD)

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміорі",

2. ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - 1. ОСОБА_2 ,

2. Приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Савчук Наталія Іванівна,

про визнання недійсними правочинів, визначення розміру статутного капіталу товариства, визначення розмірів часток учасників товариства,

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Київської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміорі" (далі - ТОВ "Преміорі") та Преміоррі ЛТД (Premiorri LTD) про: (1) визнання права власності за ним на частку у статутному капіталі ТОВ "Преміорі" у розмірі 2 000,00 грн, що становить 80% статутного капіталу; (2) визначення розміру статутного капіталу ТОВ "Преміорі" у розмірі 2 500,00 грн; (3) визначення розмірів часток учасників ТОВ "Преміорі", а саме: частка ОСОБА_1 складає 2 000,00 грн, що становить 80% статутного капіталу, частка Приватної акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю Преміоррі ЛТД (Premiorri LTD) складає 500,00 грн, що становить 20% статутного капіталу.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що він є учасником ТОВ "Преміорі" із часткою у статутному капіталі у розмірі 80% та є директором вказаного Товариства відповідно до рішень одноосібного учасника ТОВ "Преміорі" - Преміоррі ЛТД (Premiorri LTD) в особі його єдиного акціонера та директора ОСОБА_2 від 08.07.2020 №16, від 01.09.2020 №17 та рішення позачергових загальних зборів учасників ТОВ "Преміорі", оформленого протоколом №01 від 01.09.2020, рішення загальних зборів учасників ТОВ "Преміорі", оформленого протоколом від 14.04.2021, відомості про зазначене внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Проте Преміоррі ЛТД (Premiorri LTD) не визнає вказану обставину - право позивача за первісним позовом на частку у статутному капіталі та корпоративні права, про що свідчить оскарження останнім реєстраційних дій з посиланням на припинення повноважень ОСОБА_2 як директора Преміоррі ЛТД (Premiorri LTD) з 01.09.2020.

Преміоррі ЛТД (Premiorri LTD) звернулося до Господарського суду Київської області із зустрічним позовом до ТОВ "Преміорі", ОСОБА_1 про: (1) визнання недійсним правочину щодо збільшення розміру статутного капіталу ТОВ "Преміорі" на 2 000,00 грн за рахунок долучення додаткового вкладу до статутного капіталу від ОСОБА_1 ; (2) визначення розміру статутного капіталу ТОВ "Преміорі" у розмірі 500,00 грн, що становить 100 % статутного капіталу ТОВ "Преміорі"; (3) визначення розміру частки Преміоррі ЛТД (Premiorri LTD) як одноособового учасника ТОВ "Преміорі" у статутному капіталі останнього у розмірі 500,00 грн, що становить 100% статутного капіталу ТОВ "Преміорі".

Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані тим, що станом на 01.09.2020 повноваження ОСОБА_2 як директора Преміоррі ЛТД (Premiorri LTD) були припинені. Отже, рішення щодо збільшення статутного капіталу, затвердження нової редакції статуту ТОВ "Преміорі", прийнятті неуповноваженими на це особами, за відсутності кворуму, чим було порушено права позивача за зустрічним позовом, оскільки останній втратив 100% статутного капіталу та вирішальний вплив на ТОВ "Преміорі". Преміоррі ЛТД (Premiorri LTD) також вказало на недобросовісності дій ОСОБА_2 та його зловмисній змові із ОСОБА_1 , зазначаючи, що такі дії були вчинені всупереч інтересам Преміоррі ЛТД (Premiorri LTD) та є порушенням вимог частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України (далі - ЦК). Крім того, такі дії, за переконанням Преміоррі ЛТД (Premiorri LTD), суперечили інтересам компанії та завдали їй пряму шкоду, адже остання без жодної розумної компенсації втратила 80% корпоративних прав на ТОВ "Преміорі", статус одноособового учасника та прямий вирішальний вплив на Товариство.

Господарський суд Київської області рішенням від 21.04.2023 у задоволенні первісного позову відмовив повністю. Зустрічний позов задовольнив частково. Визначив розмір статутного капіталу ТОВ "Преміорі" у розмірі 500,00 гривень, що становить 100% статутного капіталу ТОВ "Преміорі". Визначив розмір частки Преміоррі ЛТД (Premiorri LTD), як одноособового учасника ТОВ "Преміорі" у статутному капіталі ТОВ "Преміорі" у розмірі 500,00 гривень, що становить 100% статутного капіталу ТОВ "Преміорі". У решті вимог зустрічного позову відмовив.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що задоволення позовних вимог про визнання права власності або визнання недійсними рішень не відповідає належному та ефективному способу захисту порушеного права та не забезпечує можливість його поновлення. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Враховуючи зазначені висновки, суд першої інстанції відмовив у задоволенні первісного позову про визнання права на частку та вимог зустрічного позову про визнання недійсним правочину щодо збільшення розміру статутного капіталу ТОВ "Преміорі". У іншій частині позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що всі дії, вчинені одноособовим учасником ТОВ "Преміорі" - Преміоррі ЛТД (Premiorri LTD), щодо збільшення статутного капіталу ТОВ "Преміорі" за рахунок додаткового вкладу не породжують для ТОВ "Преміорі" жодних правових наслідків в силу прямої заборони, що міститься в статті 16 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", оскільки статутний капітал ТОВ "Преміорі" у розмірі 500,00 грн станом на момент проведення такого збільшення не був сформований, що підтверджується та не спростовується матеріалами реєстраційної справи ТОВ "Преміорі".

Північний апеляційний господарський суд постановою від 15.08.2023 рішення Господарського суду Київської області від 21.04.2023 у справі №911/266/22 скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги по первісному позову задовольнив частково. Визначив розмір статутного капіталу ТОВ "Преміорі" у розмірі 2 500,00 грн, що становить 100%. Визначив розмір часток: ОСОБА_1 у статутному капіталі ТОВ "Преміорі" на суму 2 000,00 грн, що становить 80% статутного капіталу ТОВ "Преміорі", та Преміоррі ЛТД (Premiorri LTD) у статутному капіталі ТОВ "Преміорі" на суму 500,00 грн, що становить 20% статутного капіталу ТОВ "Преміорі". В решті позовних вимог по первісному позову відмовив. У задоволенні зустрічного позову відмовив повністю.

Суд апеляційної інстанції визнав безпідставними висновки місцевого господарського суду про те, що статутний капітал ТОВ "Преміорі" у розмірі 500,00 грн не був сформований станом на момент приймання спірних рішень щодо збільшення розміру статутного капіталу за рахунок внеску особи, яка не є учасником товариства. З урахуванням встановлених обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог за первісним позовом, визначивши розмір статутного капіталу ТОВ "Преміорі" як просив позивач за первісним позовом. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначив, що позовна вимога про визнання права власності на частку у статутному капіталі Товариства не відповідає належним та ефективним способам захисту, оскільки її задоволення не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. За таких обставин, позовна вимога за первісним позовом про визнання за позивачем права власності на частку у статутному капіталі ТОВ "Преміорі" у розмірі 2 000,00 грн задоволенню не підлягає. Вирішуючи спір щодо іншої частини заявлених вимог суд апеляційної інстанції зазначив, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК, а тому для визнання недійсними таких рішень не можуть бути застосовані норми Закону, які підлягають застосуванню у спорах про визнання недійсним правочину, та, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 ЦК. Суд також вказав, що позивач за зустрічним позовом не навів та не довів суду належними та допустимими доказами в порушення статей 73-74, 76, 77 ГПК наявності підстав для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи, що є підставою для відмови у задоволенні зустрічного позову в цій частині. Посилання у зустрічному позові на те, що спірні рішення приймались не уповноваженими на це особами, за відсутності кворуму, також документально не підтверджені. Стосовно повноважень ОСОБА_2 , апеляційний суд вказав, що, станом на дати прийняття спірних рішень він був директором Преміоррі ЛТД та діяв в межах наданих йому повноважень, а втрата статусу значного контролю не свідчить про автоматичне припинення повноважень, призначеного директора Компанії.

Преміоррі ЛТД (Premiorri LTD) звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.08.2023 повністю і залишити в силі рішення Господарського суду Київської області від 21.04.2023 у справі №911/266/22.

Скаржник підставою касаційного оскарження визначив пункти 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК, зазначаючи що:

- судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 01.10.2019 у справі №909/1294/15, щодо застосування статей 147, 717, 719 ЦК та статті 53 Закону України "Про господарські товариства";

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень частини першої статті 232 ЦК в частині визначення критеріїв визнання судом недійсними правочинів, вчинених внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною у випадках, коли такі правочини суперечать принципам розумності та добросовісності дій директора як представника товариства, за умови відсутності будь-яких розумних пояснень та доказів зворотного.

Верховний Суд постановою від 10.01.2023 касаційну скаргу Преміоррі ЛТД (Premiorri LTD) задовольнив частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.08.2023 у справі №911/266/22 скасував та передав справу на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Зазначена постанова мотивована, зокрема, таким:

- у цій справі суд апеляційної інстанції не встановив належним чином зміст іноземного права, яке підлягає застосуванню щодо правовідносин за участю англійської Компанії Преміоррі ЛТД, і не застосував його до спірних відносин, незважаючи на наявність відповідних аргументів обох сторін. Судом не був врахований й висновок експерта з питань застосування англійського права, наданий ОСОБА_1 (т.7, а.с. 14-190; т.8., а.с. 27-340) (пункт 68 постанови);

- збільшення статутного капіталу є правочином, який вчиняється між товариством та учасником або третьою особою. Цей правочин може оформлюватися письмовим договором або ні.

Внаслідок укладення такого правочину учасник/третя особа набуває корпоративні права (частку) у статутному капіталі товариства, а товариство отримує внесок до статутного капіталу, тобто певне майно (кошти, нерухоме майно, майнові права, права інтелектуальної власності тощо) (пункти 77, 78 постанови);

- через збільшення статутного капіталу за рахунок вкладу третьої особи ( ОСОБА_1 ) англійська Компанія Преміоррі ЛТД, яка повністю контролювала ТОВ "Преміорі" та мала право на отримання всього його прибутку, на вирішення будь-яких питань його діяльності, призначення органів управління, погодження правочинів тощо, була значною мірою позбавлена такої можливості (через зменшення відсоткового розміру її частки зі 100% до 20%).

Компанія Преміоррі ЛТД не отримала будь-якого зустрічного відшкодування (компенсації) за те, що, по суті, добровільно зменшила свою частку у статутному капіталі українського товариства зі 100% до 20%. Вона вчинила відповідні дії на безоплатній основі, що є характерною ознакою дарування корпоративних прав. 2 000,00 грн були внесені ОСОБА_1 до статутного капіталу товариства, а не сплачені Компанії Преміоррі ЛТД.

Водночас вказані дії зі збільшення статутного капіталу не можуть бути кваліфіковані як дарування частки у розумінні ст.717 ЦК, яка передбачає, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Формально частка номінальною вартістю 500,00 грн залишилася у власності Компанії Преміоррі ЛТД, втім корпоративний контроль, який надавало стовідсоткове володіння цією часткою, був відчужений (втрачений) у розмірі 80%. Отже, мало місце безоплатне передання (відступлення) не частки, а корпоративного контролю над товариством (так зване "розмивання частки учасника"). Чинне законодавство не містить такого терміну, втім, він визначається у низці судових рішень (пункти 82 - 85 постанови);

- завдяки діям директора Компанії Преміоррі ЛТД, спрямованим на збільшення капіталу ТОВ "Преміорі", частка англійської компанії у капіталі українського товариства була розмита, відбувся перехід корпоративного контролю від Компанії Преміоррі ЛТД до ОСОБА_1 , а отже, англійська компанія втратила здатність керувати товариством та контролювати його майно тією мірою, яку їй надавала частка у розмірі 100%.

Відтак, Верховний Суд погоджується з доводами скаржника про те, що враховуючи розмір активів ТОВ "Преміорі" за даними фінансової звітності (більше 1,4 млрд грн), додатковий вклад у статутний капітал товариства у розмірі 2 000,00 грн є очевидно номінальним, таким що не мав і за жодних обставин не міг мати будь-який економічний вплив на діяльність цього товариства. Такий вклад було зроблено "для проформи", "про людське око" на виконання вимог закону щодо процедури збільшення статутного капіталу, а насправді - виключно для того, щоб розмити (зменшити у відсотковому вираженні) частку англійської компанії у статутному капіталі ТОВ "Преміорі" (пункти 89, 90 постанови);

- дійсно, правочин зі збільшення статутного капіталу був вчинений між ТОВ "Преміорі" та ОСОБА_1 , втім складовою частиною цього правочину була відмова Компанії Преміоррі ЛТД від реалізації свого переважного права на збільшення статутного капіталу за рахунок додаткового вкладу, що й призвело до фактичного розмивання частки компанії, її зменшення зі 100% до 20%.

Таким чином, можна погодитись з доводами скаржника про те, що збільшення статутного капіталу ТОВ "Преміорі" було насправді проведене для безоплатної передачі корпоративного контролю від Компанії Преміоррі ЛТД до ОСОБА_1 . Втім, за своїми правовими наслідками така дія все ж таки не може бути прирівняна до дарування 80% частки.

Відтак, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про наявність договору дарування частки, замаскованого під збільшення статутного капіталу (удаваний правочин), та про його нікчемність в силу недотримання письмової форми (неправильне застосування правового висновку, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №909/1294/15).

Верховний Суд доходить висновку, що збільшенням статутного капіталу була замаскована безоплатна передача корпоративного контролю від Компанії Преміоррі ЛТД до ОСОБА_1 щодо ТОВ "Преміорі" (80%), а не відчуження (дарування) самої частки (пункти 92 - 95 постанови);

- Верховний Суд вже робив висновки щодо можливості застосування ч.1 ст.232 ЦК у випадку, коли директор як виконавчий орган юридичної особи вчиняє правочини всупереч її інтересам на підставі зловмисної домовленості з іншою стороною.

Втім, суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без урахування цих висновків і не застосував ч.1 ст.232 ЦК до спірних правовідносин (пункти 101, 102 постанови);

- у доктрині та світовій судовій практиці сформувалося так зване "правило ділового рішення" (business judgement rule), відповідно до якого посадові особи не повинні доводити ефективність ділових рішень. За цим правилом, суди зазвичай не входять в питання оцінки ефективності ухвалених ділових рішень. Судді зазвичай не володіють достатньою компетенцією та досвідом для оцінки ефективності ухвалених ділових (інвестиційних, підприємницьких) рішень. Крім того, будь-яке бізнес-рішення є ризиковим, це невід`ємна риса підприємницької діяльності, а також таким, яке ухвалюється в умовах володіння певним обсягом інформацією станом на момент ухвалення рішення. При ухваленні рішень інформація про майбутні події є невідомою і може бути лише спрогнозована. Оцінка судом ефективності ділового рішення вже постфактум, за наявності значно більшого обсягу інформації про події, які відбулися після ухвалення рішення, не завжди забезпечує справедливий підхід. Під час судового розгляду, який відбувається як правило зі спливом значного періоду часу, навіть розумне ділове рішення може здатися нерозумним. Водночас, "правило ділового рішення" не захищає очевидно нерозумні, абсурдні рішення, яким немає пояснень, які належним чином не обґрунтовані.

У цій справі суд апеляційної інстанції підійшов формально до вирішення спору, оцінивши лише дотримання передбаченої законом процедури збільшення розміру статутного капіталу. Суд в оскаржуваному рішенні не надав оцінки аргументам обох сторін та наданим на їх підтвердження доказам щодо обґрунтованості/необгрунтованості та розумності/нерозумності рішень, ухвалених ОСОБА_2 саме як директором Компанії Преміоррі ЛТД (про збільшення статутного капіталу, про відмову від переважного права на внесення додаткового вкладу при збільшенні розміру статутного капіталу, що призвело до зменшення частки компанії Преміоррі зі 100% до 20%), наскільки такі дії відповідали інтересам англійської компанії Преміоррі ЛТД (пункти 107, 108 постанови);

- Отже, навіть якщо особа володіє 100% пакетом акцій компанії, то не можна вважати, що її інтереси і є інтересами компанії, як про це стверджує ОСОБА_1 .

Водночас, як зазначається у британський правовій доктрині, при визначенні інтересів компанії та обов`язку директорів забезпечувати успішність компанії, все ж таки насамперед беруться до уваги інтереси її акціонерів. Обов`язок лояльності директорів все ще лишається орієнтованим саме на учасників компанії (Gower Principles of Modern Compamy Law. Nenth Edition. Paul L/Davis and Sarah Worthington. Sweet & Maxwell, 2016, p.588-589).

Отже, якщо компанія не має кредиторів, працівників та будь-яких інших стейкхолдерів, то при визначенні інтересів компанії дійсно мають братися до уваги інтереси її учасників.

Відтак, якщо на момент вчинення спірного правочину (відмови Компанії Преміоррі ЛТД від використання свого переважного права на збільшення статутного капіталу), ОСОБА_2 був реальним, а не номінальним акціонером компанії, то такі дії не можна вважати такими, що суперечили інтересам компанії, які у такому разі співпадали з інтересами її єдиного акціонера (він володів 100% акцій компанії, а отже мав право по суті передати (подарувати) корпоративний контроль будь-якій іншій особі, тобто діяти на власний розсуд).

Якщо ж ОСОБА_2 був лише номінальним власником, який мав діяти і в інтересах кінцевого бенефіціарного власника, то відповідні дії є такими, що суперечили інтересам як самої компанії, так і її кінцевого бенефіціарного власника.

Верховний Суд також звертає увагу, що при встановленні кінцевого бенефіціарного власника суд має брати до уваги не лише відомості, зазначені у відкритих державних реєстрах, але й докази, які свідчать про фактичне здійснення управління компанією (пункти 118 - 123 постанови);

- Отже, статус кінцевого бенефіціарного власника визначається не лише за відомостями із публічних реєстрів, але й насамперед тим, хто здійснює фактичне управління юридичною особою (має вирішальний вплив). Саме цим кінцевий бенефіціарний власник відрізняється від номінального власника, інформація про якого може бути внесена до публічних реєстрів.

У цій справі, оскільки відомості із українського та британського публічних реєстрів юридичних осіб щодо кінцевого бенефіціарного власника Компанії Преміоррі ЛТД та ТОВ "Преміорі" не співпадають, то саме докази фактичного керівництва справами компанії мають вирішальне значення, тоді як судом апеляційної інстанції вони були залишені без уваги.

Крім того, істотне значення для вирішення цієї справи має факт обізнаності ОСОБА_1 про те, хто є реальним бенефіціарним власником ТОВ "Преміорі" та Компанії Преміоррі ЛТД (пункти 127 - 129 постанови);

Таким чином, лише особа яка діяла недобросовісно у відносинах із компанією, не може покладатися на легітимне і нічим не обмежене представництво компанії її директором (навіть номінальним) (пункт 132 постанови);

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції має встановити, не тільки те, чи був ОСОБА_2 реальним власником акцій Компанії Преміоррі ЛТД, але й також те, у випадку, якщо ОСОБА_2 був лише номінальним власником, чи знав ОСОБА_1 або чи міг знати про те, що ОСОБА_2 не є реальним власником акцій Компанії Преміоррі ЛТД (тобто по суті здійснив розпорядження чужим бізнесом без жодних повноважень на це) (пункт 134 постанови).

Відповідно до частини третьої статті 34 ГПК суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

Відповідно до статті 14 ГПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною першою статті 300 ГПК встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Враховуючи наведене вище, у цій справі Суд мав перевірити наявність підстав для зміни або скасування постанови апеляційного суду з огляду на визначені скаржником підстави касаційного оскарження, якими є пункти 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК.

Щодо підстави касаційного оскарження визначеної пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК зазначаю таке.

За змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цієї норми касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів необхідно звернутися до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис необхідно визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК таку подібність необхідно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови апеляційної інстанції у цій справі, скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 01.10.2019 у справі №909/1294/15, щодо застосування статей 147, 717, 719 ЦК та статті 53 Закону України "Про господарські товариства" (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК).

Проаналізувавши висновки, що викладені у постанові Верховного Суду, на яку посилається скаржник у своїй касаційній скарзі, зазначаю таке.

Як свідчить текст постанови Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №909/1294/15, спірні правовідносини у цій справі є наступними:

- позивач (фізична особа) у справі був учасником товариства з обмеженою відповідальністю. У 2014 році він подав товариству заяву про вихід зі складу його учасників та передачу його частки іншій фізичній особі. Рішенням загальних зборів учасників товариства позивача виведено зі складу учасників та прийнято нового учасника, затверджено новий склад учасників товариства та розподіл часток учасників товариства, внесені відповідні зміни в статутні та установчі документи. Згідно з протоколом зборів учасників товариства, позивач брав участь в загальних зборах учасників товариства. В провадженні правоохоронних органів перебували кримінальні провадження за заявами позивача про підробку його підпису на заяві про вихід зі складу учасників товариства та протоколі загальних зборів учасників товариства. Проведені почеркознавчі експертизи підписів позивача на вказаних документах дійшли до протилежних висновків. Провести комплексну судову експертизу не вдалося;

- новий учасник товариства (якому було відчужено частку) стверджував, що отримав частку безоплатно, проте жодного договору між позивачем та новим учасником не було укладено. Перехід прав на частку сторони оформили протоколом загальних зборів учасників товариства;

- правовідносини сторін мали місце в 2014 році та регулювалися ЦК та Законом України "Про господарські товариства".

Отже, змістом спірних правовідносин у справі №909/1294/15 є безоплатне відчуження частки учасника товариства без укладення відповідного договору, вихід зі складу учасників товариства учасника, що відчужив частку, та вступ нового учасника, який набув частку в статутному капіталі. При цьому відносини сторін регулювалися спеціальним законом ("Про господарські товариства"), який втратив чинність.

У цій справі №911/266/22 спірні правовідносини є наступними:

- іноземною компанією, яка є єдиним учасником українського товариства, в особі власника компанії та її директора, прийнято рішення про збільшення статутного капіталу товариства шляхом внесення додаткового вкладу третьою особою. Третя особа внесла додатковий вклад в повному обсязі, у зв`язку з чим, рішенням іноземної компанії, від імені якої діяв її директор, було затверджено результати внесення третьою особою додаткового вкладу до статутного капіталу товариства; затверджено розміри часток учасників товариства та їх номінальну вартість з урахуванням фактично внесеного додаткового вкладу;

- у результаті вказаних дій статутний капітал товариства був збільшений і до складу учасників товариства було прийнято нового учасника та здійснено затвердження розподілу часток учасників. При цьому не відбувалося відчуження часток, а мало місце збільшення розміру статутного капіталу за рахунок додаткового вкладу третьої особи - нового учасника товариства. Номінальний розмір частки іноземної компанії не змінився, але змінився розподіл часток в пропорційному (процентному) відношенні;

- правовідносини сторін мали місце в 2020 році та регулювалися ЦК та Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Отже, змістом спірних правовідносин у цій справі є збільшення статутного капіталу товариства за рахунок залучення додаткового вкладу від третьої особи та вступ нового учасника, за рахунок вкладу якого відбулося збільшення статутного капіталу. У цій справі не було відчуження частки, тим більше у спосіб її дарування, адже Преміоррі ЛТД (Premiorri LTD) залишилась власником частки в збільшеному статутному капіталі ТОВ "Преміорі" пропорційно здійсненого цією компанією внеску. При цьому відносини сторін регулювалися іншим спеціальним законом.

Вказане свідчить, що правовідносини сторін та їх правове регулювання у цій справі №911/266/22 та справі №909/1294/15 не є неподібними.

До вказаного висновку прийшов і Суд, зазначивши у тексті постанови від 10.01.2024, зокрема, таке:

"92.Дійсно, правочин зі збільшення статутного капіталу був вчинений між ТОВ "Преміорі" та ОСОБА_1 , втім складовою частиною цього правочину була відмова Компанії Преміоррі ЛТД від реалізації свого переважного права на збільшення статутного капіталу за рахунок додаткового вкладу, що й призвело до фактичного розмивання частки компанії, її зменшення зі 100% до 20%.

93.Таким чином, можна погодитись з доводами скаржника про те, що збільшення статутного капіталу ТОВ "Преміорі" було насправді проведене для безоплатної передачі корпоративного контролю від Компанії Преміоррі ЛТД до ОСОБА_1 . Втім, за своїми правовими наслідками така дія все ж таки не може бути прирівняна до дарування 80% частки.

94.Відтак, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про наявність договору дарування частки, замаскованого під збільшення статутного капіталу (удаваний правочин), та про його нікчемність в силу недотримання письмової форми (неправильне застосування правового висновку, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №909/1294/15)."

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що перевіривши обставини справи №911/266/22 та встановивши їх неподібність з тими, які виникли між сторонами у справі №909/1294/15, тобто встановивши, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд, відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК, мав закрити касаційне провадження у справі №911/266/22, відкрите з підстави, визначеної у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК, однак безпідставно цього не зробив.

Щодо другої наведеної скаржником підстави касаційного оскарження, зазначаю таке.

У касаційній скарзі скаржник вказує, що ОСОБА_2 відчужив частину корпоративних прав ТОВ "Преміорі" на підставі договору дарування та внаслідок зловмисної змови з ОСОБА_1 , у зв`язку з чим, такий правочин підлягає визнанню недійсним відповідно до статті 232 ЦК.

Водночас скаржник зазначав, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень частини першої статті 232 ЦК в частині визначення критеріїв визнання судом недійсними правочинів, вчинених внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною у випадках, коли такі правочини суперечать принципам розумності та добросовісності дій директора як представника товариства.

Разом з тим, як було встановлено апеляційним судом та вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_1 та Преміоррі ЛТД (Premiorri LTD) в особі ОСОБА_2 , не вчинялося правочинів щодо відчуження частки та/або частини частки в статутному капіталі ТОВ "Преміорі". Всі правовідносини, які є предметом розгляду цієї справи, виникли виключно в контексті прийняття загальними зборами учасників юридичної особи рішення про збільшення розміру статутного капіталу ТОВ "Преміорі" за рахунок додаткового вкладу третьої особи - ОСОБА_1 .

Процедура збільшення статутного капіталу товариства за рахунок додаткових вкладів спеціально передбачена статтею 18 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та є відмінною від процедури відчуження частки, яка передбачена статтею 21 указаного Закону. Указані норми передбачають два різних способи зміни суб`єктного складу учасників товариства - прийняття нового учасника, який вніс додатковий вклад, та відчуження частки. Прийняття нового учасника, який вніс додатковий вклад, передбачає збільшення розміру статутного капіталу, що й відбулося у даній справі. Відчуження ж частки не призводить до збільшення розміру статутного капіталу, він залишається незмінним.

Посилання скаржника на фактичне укладення між ОСОБА_1 та компанією Преміоррі ЛТД (Premiorri LTD) в особі її директора ОСОБА_2 договору дарування частини частки в статутному капіталі ТОВ "Преміорі", не відповідають обставинам справи та доказам, які містяться в матеріалах справи, і ні місцевий господарський суд, ні суд апеляційної інстанції таких обставин не встановлювали. Натомість суди встановили, що усі дії, пов`язані із зміною розміру статутного капіталу та складу учасників ТОВ "Преміорі" були вчиненні на підставі статті 18 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" за рішенням органу юридичної особи.

Під час розгляду справи перед судами постало, зокрема, питання чи можна розглядати рішення єдиного учасника товариства правочином (у межах цієї справи чи є правочинами рішення №16 єдиного учасника ТОВ "Преміорі" - Преміоррі ЛТД (Premiorri LTD) в особі її директора ОСОБА_2 про збільшення статутного капіталу за рахунок додаткового внеску третьої особи та рішення №17 єдиного учасника ТОВ "Преміорі" - Преміоррі ЛТД (Premiorri LTD) в особі її директора ОСОБА_2 про затвердження результатів внесення ОСОБА_1 додаткового вкладу до статутного капіталу товариства та перерозподілу часток учасників товариства).

Апеляційний суд зазначив, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК, а тому для визнання недійсними таких рішень не можуть бути застосовані норми Закону, які підлягають застосуванню у спорах про визнання недійсним правочину, та, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 ЦК.

Вважаю, що такий висновок відповідає сформованій та сталій практиці Верховного Суду щодо цього питання.

Так, у постанові від 19.04.2023 у справі №916/4097/21 Верховний Суд дійшов висновку, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин (пункт 5.9. постанови).

У постанові від 01.09.2022 у справі №922/2402/21 Верховний Суд дійшов висновку, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.

У постанові від 17.11.2020 у справі №914/2175/19 Верховний Суд зазначив, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 ЦК. Така права позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 04.12.2018 у справі № 910/21845/16, від 30.04.2020 у справі № 924/497/19. Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про неможливість застосування до спірного рішення загальних зборів ТОВ "Львівська гарнізонна база" від 27.09.2019 приписів статті 234 ЦК (пункти 50, 51 постанови).

У постанові від 16.10.2019 у справі №909/556/18 Верховний Суд дійшов висновку, що рішення загальних зборів учасників та інших органів юридичної особи є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах (пункти 4.2., 4.3. постанови).

У постанові від 04.12.2018 у справі №910/21845/16 Верховний Суд дійшов висновку, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 ЦК. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. У зв`язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.

У постанові від 28.11.2018 у справі №910/23631/17 Верховний Суд дійшов висновку, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК , які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 ЦК. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. У зв`язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: - невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; - порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; - позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.

Відтак, відповідно до встановлених апеляційних судом обставин справи та наведених вище висновків Верховного Суду, оспорювані рішення №16 та №17 не є правочинами, а є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

При цьому, як було зазначено вище, до спірних рішень не можуть бути застосовані приписи статті 232 ЦК, а відтак у суду касаційної інстанцій відсутні підстави для формування висновку про застосування норми права, яка не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, з огляду на правові висновки Верховного Суду.

Указана практика Верховного Суду є сформованою, сталою, і уразі незгоди скаржника з наведеними висновками Верховного Суду, відповідно до яких апеляційний суд вирішив спір у справі (хоча й прямо не посилався на вказані постанови, втім фактично відобразив зміст наведеної правової позиції у тексті постанови), скаржник мав навести підставою касаційного оскарження пункт 2 частини другої статті 287 ГПК.

Втім, постанова суду апеляційної інстанції не оскаржувалася із вказаних підстав, скаржник не наводив у тексті касаційної скарги мотивів відступлення від наведених висновків Верховного Суду, а отже у Суду були відсутні підстави для оцінки обґрунтованості зазначеної правової позиції, а тим більше для незгоди з нею.

Водночас, у будь-якому випадку, спростування обґрунтованості посилання апеляційного суду на вказану практику Верховного Суду могло бути здійснено лише у спосіб відступу від наведеної вище правової позиції. Втім, Суд, вийшов за межі доводів касаційної скарги та, фактично, відступив від сформованої практики Верховного Суду у спосіб, який не відповідає нормам ГПК.

Інші доводи касаційної скарги, зокрема, щодо недобросовісності дій ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , їх зловмисної домовленості, щодо того чи був ОСОБА_2 номінальним чи бенефіціарним власником ТОВ "Преміорі", не охоплюються підставами касаційного оскарження, а отже Суд не міг скасувати оскаржуване судове рішення з посиланням на такі доводи скарги. Скаржник, посилаючись на недобросовісні дії ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і їх зловмисну домовленість між собою, зазначає про порушення процесуального законодавства внаслідок неналежної оцінки апеляційним судом наявних у справі доказів щодо цих обставин, відтак його відповідні доводи зводяться до необхідності переоцінки встановлених апеляційним судом обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, які визначені статтею 300 ГПК, а тому такі доводи мали бути відхилені Судом.

Отже, наведені у касаційній скарзі доводи не могли бути підставою для скасування оскаржуваної постанови, що з огляду на межі здійснення касаційного перегляду справи, вимагало від суду закрити касаційне провадження відкрите за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК, а касаційну скаргу, викладену щодо підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК - залишити без змін, адже питання, щодо якого скаржник просив сформувати висновок про застосування норм права, не стосується спірних правовідносин. Водночас, дійшовши висновку про те, що прийняття рішень про збільшення статутного капіталу є правочином, Суд мав передати справу на розгляд Палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для відступу від правової позиції, що була покладена апеляційним судом в основу оскаржуваної постанови.

Суддя С. Бакуліна