ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/18918/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючої - Вронської Г.О., суддів - Баранця О.М., Кондратової І.Д.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Держави в особі Кабінету Міністрів України

на ухвалу Господарського суду міста Києва

в складі судді Васильченко Т.В.

від 15.12.2023

та постанову Північного апеляційного господарського суду

в складі колегії суддів: головуючого - Суліма В.В., суддів - Майданевича А.Г., Коротун О.М.

від 06.03.2024

у справі за позовом Держави в особі Кабінету Міністрів України

до: 1. Акціонерного товариства "Банк Авангард",

2. ОСОБА_1 ,

3. ОСОБА_2 ,

4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційний капітал Україна"

про стягнення коштів,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Держава в особі Кабінету Міністрів України (далі - Позивач, Скаржник) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Банк Авангард" (далі - Відповідач-1), ОСОБА_1 (далі - Відповідач-2), ОСОБА_2 (далі - Відповідач-3) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційний капітал Україна" (далі - Відповідач-4) (далі разом - Відповідачі) про стягнення коштів.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку з набранням чинності 19 травня 2022 року Законом України № 2249-IX, яким затверджено Указ Президента України від 11.05.2022 № 326 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11.05.2022 "Про примусове вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів" фінансові активи Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" перейшли у власність держави, а відтак і грошові кошти, отримані від фінансових активів, підлягали перерахуванню (примусовому вилученню) на користь держави. Втім, Відповідач-1 та Відповідач-4 несвоєчасно перерахували грошові кошти за цінними паперами. У зв`язку з цим Позивач просить солідарно стягнути з Відповідача-1 та Відповідача-4 інфляційні втрати у розмірі 1 340 449 233,67 грн та три проценти річних у розмірі 208 570 081,02 грн за порушення строків повернення коштів.

При цьому, оскільки за час користування коштами без належних на те підстав банк використав їх для отримання прибутку, частина з якого, на думку Позивача, надалі була спрямована на виплату винагороди кінцевим бенефіціарним власникам банку (фізичним особам), Позивач також просить солідарно стягнути з Відповідача-1, Відповідача-2 та Відповідача-3 отриманий дохід у розмірі 630 000 000 грн.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2023 у справі № 910/18918/23 позовну заяву повернуто Позивачу на підставі пункту 2 частини п`ятої статті 174 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з огляду на порушення правил об`єднання позовних вимог.

4. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:

- спірні правовідносини у частині вимог до фізичних осіб не мають ознак спору щодо цінних паперів, в тому числі з правами на них та зобов`язаннями за ними, для твердження про належність спору в частині вимог до фізичних осіб господарському суду;

- суть спору в частині фізичних осіб стосується не спору щодо прав на цінні папери чи прав, що виникають з них, а спору щодо правомірності отриманої вказаними фізичними особами винагороди і, як наслідок, наявності чи відсутності підстав для її стягнення на користь держави як завдані їй збитки, що, за твердженням Позивача, виникли у зв`язку з безпідставним використанням Відповідачем-1 державних коштів та отримання прибутку у зв`язку з цим, що не підпадає під визначення пункту 5 частини першої статті 20 ГПК України;

- виходячи зі змісту та підстав поданого позову в частині вимог до фізичних осіб, спір у частині позовних вимог до фізичних осіб, які не є підприємцями, не належить до юрисдикції господарських судів;

- Позивач об`єднав вимоги, які за суб`єктним складом, виходячи із суті спору, підлягають розгляду в порядку різного судочинства, як господарського так і цивільного;

- з урахуванням порушення правил об`єднання в одне провадження кількох вимог до різних відповідачів, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, за приписами ГПК України інститут роз`єднання позовних вимог у даному випадку не може бути застосований.

5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 (дата постанови з урахуванням виправлення описки) апеляційну скаргу Позивача на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.12.2023 про повернення позовної заяви у справі № 910/18918/23 залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.12.2023 залишено без змін.

6. Суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення таким:

- спір у цій справі не є таким, що виник із корпоративних відносин, а отже з огляду на предмет позову та суб`єктний склад сторін спору (Відповідач-2 та Відповідач-3 є фізичними особами) на такий спір не поширюється юрисдикція господарських судів;

- суд першої інстанції не міг застосувати до даних правовідносин частину шосту статті 173 ГПК України та роз`єднати позовні вимоги в окремі провадження таким чином, щоб продовження розгляду роз`єднаних вимог здійснювалося цим же судом;

- Відповідач-2 та Відповідач-3 не є суб`єктами господарювання та у жодних господарських відносинах ані з Позивачем, ані з іншими учасниками справи не перебувають; не брали участі в емісії, розміщенні, обігу та погашенні облігацій внутрішніх державних позик України (далі - ОВДП), придбаних Акціонерним товариством "Міжнародний резервний банк"; не є сторонами правочинів, укладених між Відповідачем-1 щодо умов та порядку відкриття/обслуговування рахунків, на які зараховувались ОВДП та надходили кошти в результаті їх погашення;

- позовні вимоги спрямовані на стягнення з Відповідачів збитків (упущеної вигоди) та штрафних санкцій за нібито безпідставне користування коштами, отриманими від погашення ОВДП. При цьому Позивач вже реалізував усі права з ОВДП (номінальну вартість та відсотковий дохід за ОВДП отримані) та не заявив жодних вимог ані до емітента ОВДП, ані до їх власників у процесі обігу ОВДП, ані до особи, яка здійснювала погашення ОВДП.

Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та стислий виклад позиції інших учасників справи

7. 29 березня 2024 року Позивач із використанням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.12.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду 06.03.2024 і направити справу № 910/18918/23 для продовження розгляду до суду першої інстанції.

8. На обґрунтування касаційної скарги Скаржник зазначає, що:

- суди попередніх інстанцій порушили положення статті 4, пунктів 3, 5 частини першої статті 20, статей 45, 177, 182, 183, 185, 226 ГПК України, статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 7 Закону України "Про банки і банківську діяльність", рішення Ради національної безпеки і оборони України "Про примусове вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів" від 11.05.2022;

- відсутність у фізичної особи статусу підприємця не має правового значення для визначення юрисдикції спору, оскільки відповідно до пункту 5 частини другої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у будь-яких спорах щодо цінних паперів;

- у спірних правовідносинах власниками ОВДП як цінних паперів були саме юридичні особи, а отже передбачене процесуальним законодавством виключення щодо неможливості розгляду спору у порядку господарського судочинства, що виникає з цінних паперів, власниками яких є фізичні особи, не може бути застосоване до спірних правовідносин;

- ГПК України допускає участь фізичної особи, яка не є підприємцем, у господарському процесі як учасника справи, зокрема у справах, що виникають з корпоративних відносин, банкрутства, приватизації, у спорах щодо фінансових інструментів, у тому числі щодо цінних паперів;

- суд апеляційної інстанції поза межами даного спору самостійно визначив його суб`єктний склад та зробив висновок про неможливість існування порушень Відповідачем-3 та Відповідачем-4 права Позивача на цінні папери та права, що пов`язані з ними;

- суди помилково, передчасно та без належного з`ясування всіх обставин справи, які потребують встановленню, та зібрання відповідних доказів встановили, що Позивач об`єднав вимоги, які за суб`єктним складом, виходячи із суті спору, належить розглядати в порядку різного судочинства.

9. Відповідач-2, Відповідач-3 та Відповідач-4 у межах встановленого Судом строку подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просять залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

10. Доводи відзивів переважно дублюють мотиви, якими керувалися суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень.

11. Заразом Відповідач-1, Відповідач-2 та Відповідач-4 додатково зазначили, що:

- Скаржник у позовній заяві не визначив спірні відносини як корпоративні. Наведене обґрунтування з`явилося лише у апеляційній та касаційних скаргах Скаржника;

- посилання Скаржника на статтю 167 ГК України є недоречним, оскільки вона: 1) втратила чинність 01 січня 2023 року; 2) лише 10 січня 2023 року держава набула права акціонера Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк".

Відповідач-4 також зауважує у відзиві на касаційну скаргу, що Скаржник не є належним позивачем у справі.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

12. Верховний Суд, здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, з урахуванням викладеного у відзивах, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права та дійшов таких висновків.

13. За змістом статей 124, 125 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

14. Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

15. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

16. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) суд "встановлений законом" має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.

17. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

18. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

19. У пункті 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.08.2019 у справі № 646/6644/17 зроблено висновок, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір.

20. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.

21. Розмежовуючи юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо розгляду цивільних спорів та інших справ, визначених Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України), з юрисдикцією та повноваженнями господарських судів, Верховний Суд у розрізі спірного в цій справі питання звертає увагу на таке.

22. Частина перша статті 19 ЦПК України встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

23. У свою чергу, юрисдикція та повноваження господарських судів, порядок здійснення судочинства у господарських судах визначаються ГПК України (стаття 1 Кодексу).

24. Ознаками господарського спору, підвідомчого господарському суду, є: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), ГК України, іншими актами господарського та цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, яка передбачає вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що встановлює вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

25. Перелік справ, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначений у статті 20 ГПК України.

26. Частиною першою статті 173 ГПК України передбачено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

27. Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який є одночасно способом захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, які пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги (постанова Верховного Суду від 09.11.2023 у справі № 910/130/21).

28. Фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача, є підставою позову. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.

29. Таким чином, позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог до відповідачів, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов`язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів), або різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів (постанова Верховного Суду від 16.10.2020 № 910/7186/19).

30. За змістом частини першої статті 173 ГПК України порушення правил об`єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги (1) не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.

31. При цьому не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у частині першій статті 173 ГПК України, проте підпадають під заборони, прямо визначені у частинах четвертій, п`ятій вказаної статті.

32. Так, згідно з частиною четвертою статті 173 ГПК України (що корелюється зі статтею 21 ГПК України) не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

33. Встановлення господарським судом обставин, які свідчать про порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог, є підставою для повернення позовної заяви з посиланням на пункт 2 частини п`ятої статті 174 ГПК України, яким передбачено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).

34. У цій справі суди попередніх інстанцій виснували, що за змістом позовної заяви Скаржник об`єднав вимоги, які за суб`єктним складом, виходячи із суті спору, необхідно розглядати у порядку різного судочинства, як господарського так і цивільного; Скаржник порушив підвідомчість спору в частині позовних вимог до фізичних осіб (Відповідача-2 та Відповідача-3).

35. Натомість Скаржник вважає наведені висновки помилковими та передчасними; зазначає, що спір підлягає розгляду в порядку господарської юрисдикції.

36. Проаналізувавши предмет та підставу позову в цій справі, Верховний Суд звертає увагу, що стягнення грошових коштів з декількох відповідачів солідарно (від лат. solidus - цілий, увесь) не є об`єднанням в одній позовній вимозі декількох вимог. Натомість це є позовною вимогою про виконання обов`язку із зобов`язання, у якому, за твердженням Скаржника, на боці боржника наявні кілька осіб (множинність осіб у зобов`язанні).

37. Позовна вимога про солідарне стягнення грошових коштів є неподільною. Зокрема, не можуть бути присуджені до стягнення грошові суми з декількох боржників у різних судових процесах (у тому числі в господарському та цивільному). Крім того, якщо боржники солідарно відповідають за виконання зобов`язання у певній сумі, така сума не може бути присуджена до стягнення у повному обсязі з кожного боржника окремо, оскільки це здатне призвести до подвійного стягнення боргу на шкоду боржникам, створюючи простір для зловживання правом. З іншого боку, присудження частин суми боргу з кожного боржника окремо може призвести до вірогідності неповного задоволення вимог кредитора, якщо майна одного з боржників виявиться недостатньо для стягнення присудженої частини боргу.

38. Відповідно до частини другої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, чи резолютивною частиною рішення передбачено вчинення кількох дій, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов`язок чи право стягнення є солідарним.

39. Наведене дозволяє стягувачу вимагати здійснення виконавчого провадження щодо усіх боржників одночасно, але так, щоб повне виконання судового рішення одним чи кількома боржниками не призводило до подальшого стягнення надлишкових сум.

40. Один із випадків множинності осіб на боці боржника прямо передбачений пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України, за змістом якого господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18).

41. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу, що захист прав кредитора у справі за його позовом до боржника і кількох поручителів у межах одного виду судочинства є найбільш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності, оскільки не допускає роз`єднання вимог кредитора до сторін солідарного зобов`язання залежно від суб`єктного складу останнього (постанова від 13.03.2018 у справі № 415/2542/15-ц).

42. На підставі викладеного вище Суд зазначає, що позовна вимога про стягнення грошової суми солідарно з кількох відповідачів підлягає розгляду в межах одного виду судочинства, у даному випадку - господарського. Якщо юрисдикція спору залежить від суб`єктного складу сторін, вона визначається, виходячи з того, хто відповідно до правової позиції позивача є основним боржником; склад відповідачів, які, на думку, позивача, мають солідарно відповідати за виконання зобов`язання основним боржником, не має юридичного значення.

43. У цій справі за позовною вимогою про стягнення коштів солідарно з Відповідача-1, Відповідача-2 та Відповідача-3 основним боржником, за твердженням Скаржника, є банк, оскільки саме з його діями Скаржник пов`язує виникнення обов`язку зі сплати одержаного ним прибутку. Відтак позовна вимога про солідарне стягнення коштів підлягає розгляду за правилами ГПК України.

44. Зазначене дає підстави вважати, що Скаржник не порушив правила об`єднання позовних вимог, передбачені частиною першою статті 173 ГПК України, оскільки пред`явлена ним вимога про стягнення грошових коштів солідарно з кількох боржників є неподільною, самостійною.

45. Таким чином, Суд дійшов висновку, що позовна заява була повернута Скаржнику на підставі пункту 2 частини п`ятої статті 174 ГПК України передчасно.

46. Крім того, виходячи з фактичних обставин цієї справи, повний склад правопорушення можливо встановити лише шляхом системного аналізу всієї сукупності дій Відповідачів, у тому числі дослідивши проведені операції з визначенням руху коштів.

47. Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20.10.2021 у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44).

48. Водночас слід зважати на те, що пред`явлення вимоги про стягнення коштів з декількох відповідачів солідарно не може використовуватися як засіб штучної зміни юрисдикції. Відтак, якщо суд дійде висновку, що солідарна відповідальність відсутня, однак наявна часткова відповідальність (усі або окремі відповідачі відповідають у певній частці), суд уповноважений задовольнити позов частково та стягнути відповідні грошові суми окремо лише з тих відповідачів, спір з якими підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. У такому разі позивач не позбавлений права звернутися до решти відповідачів з позовом про стягнення з них грошових коштів у порядку цивільного судочинства.

49. Разом із тим Суд критично ставиться до аргументів Скаржника щодо пов`язаності спору в цій справі з правами на цінні папери (пункт 5 частини першої статті 20 ГПК України), а також виникненням спору з корпоративних правовідносин (пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України).

50. У цьому контексті Суд звертає увагу на таке.

51. Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України цінні папери визнаються одним із об`єктів цивільних прав.

52. Цінним папером є документ (електронний документ), що посвідчує майнові та інші права його власника, які виникають внаслідок вчинення одного чи кількох правочинів (емісії або видачі цінного папера), та має грошовий вираз (стаття 194 ЦК України).

53. Частиною першою статті 35 Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" перебачено, що до особи, яка набула право на цінний папір, одночасно переходять у сукупності всі права, які ним посвідчуються (права за цінним папером), крім випадків, встановлених законом або правочином.

54. Відповідно до статті 11 Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" облігація - це цінний папір, що посвідчує внесення його першим власником коштів, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує обов`язок емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений проспектом або рішенням про емісію (для державних облігацій України - умовами їх розміщення) строк та виплатити дохід за облігацією, якщо інше не передбачено проспектом або рішенням про емісію (для державних облігацій України - умовами їх розміщення).

55. За змістом частин другої, третьої, тринадцятої статті 16 Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" державні облігації України поділяються на облігації внутрішньої державної позики України та облігації зовнішніх державних позик України.

Облігації внутрішньої державної позики України - це цінні папери, що розміщуються виключно на внутрішніх ринках капіталу і підтверджують зобов`язання України щодо відшкодування пред`явникам цих облігацій їхньої номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій. Номінальна вартість облігацій внутрішньої державної позики України може бути визначена в іноземній валюті.

Виплата доходів та погашення державних облігацій України здійснюються коштами або в іншій формі за згодою сторін.

56. Підставою позову Скаржник визначив несвоєчасне перерахування Відповідачем-1 та Відповідачем-4 грошових коштів за цінними паперами (облігаціями внутрішніх державних позик), що зумовило потребу звернення до суду з позовом про солідарне стягнення з Відповідача-1 та Відповідача-4 інфляційних втрат і трьох процентів річних у розмірі за порушення строків повернення коштів.

57. Крім того, Скаржник стверджує, що за час користування коштами за цінними паперами без належних на те підстав банк використав їх для отримання прибутку, частина з якого спрямована на виплату винагороди кінцевим бенефіціарним власникам банку-фізичним особам (Відповідачу-2 та Відповідачу-3).

58. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо фінансових інструментів, зокрема щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах.

59. Скаржник не стверджує, що Відповідач-2 та Відповідач-3 беруть участь у обігу ОВДП, пов`язані з емісією, розміщенням, обігом чи погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, одержали грошові кошти у порядку погашення цінних паперів.

60. Таким чином, Суд відхиляє доводи Скаржника, що спір з Відповідачем-2 та Відповідачем-3 підлягає розгляду за правилами пункту 5 частини першої статті 20 ГПК України. Аргументи Скаржника у цій частині ґрунтуються на суб`єктивному розширеному тлумаченні норм процесуального права.

61. Суд також зауважує, що відповідно до інформації, яка наводиться Скаржником та не заперечується Відповідачами, Відповідач-2 та Відповідач-3 є кінцевими бенефіціарами та членами наглядової ради банку (Відповідача-1).

62. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

63. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними у розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України незалежно від того, чи є позивач акціонером (учасником) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК України (постанови від 10.09.2019 у справі № 921/36/18, від 01.04.2020 у справі № 813/1056/18, від 15.04.2020 у справі № 804/14471/15).

64. Відтак за висновками Великої Палати Верховного Суду з метою визначення юрисдикції необхідно застосовувати не норми матеріального права (статтю 167 ГК України, яка втратила чинність, або чинну статтю 96-1 ЦК України), а процесуальну норму пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України.

65. У цій справі між Скаржником та жодним із відповідачів відсутній спір, який би був пов`язаний зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, зокрема Відповідача-1 (банку).

66. Отже, Суд відхиляє доводи Скаржника, що спір у цій справі з Відповідачем-2 та Відповідачем-3 підлягає розгляду за правилами пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України.

67. Щодо тверджень Відповідача-4 про неналежність позивача Суд зазначає таке.

68. Верховний Суд у постанові від 10.11.2021 у справі № 346/5428/17 зауважив, що, розглядаючи справу, суд повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб`єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин і щодо яких суд повинен ухвалити судове рішення.

69. При цьому слід ураховувати, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

70. Отже, під час розгляду спору по суті суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

71. Якщо позов пред`явила особа, якій не належить право вимоги (особа, права якої не порушені та не оспорені), суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред`явлені неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 16/137б/83б/22б (910/12422/20).

72. Суд першої інстанції не відкривав провадження у справі, а отже не мав змоги встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси Скаржника.

73. Крім того, Суд вважає слушним посилання Скаржника на правову позицію Великої Палати, згідно з якою визначення предмета, підстав позову та відповідача у спорі - це право, яке належить позивачу. Натомість встановлення обґрунтованості позову - це обов`язок суду, який здійснюється під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (постанови від 28.11.2018 у справі № 607/6092/18, від 05.06.2019 у справі № 607/6865/2018).

74. Стаття 6 Конвенції передбачає право особи на законне та обґрунтоване судове рішення.

75. Правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (пункт 24 рішення ЄСПЛ у справі "De Cubber v. Belgium" від 26.10.1984, заява № 9186/80; пункт 45 рішення ЄСПЛ у справі "Castillo Algar v. Spain" від 28.10.1998).

76. Відповідно до статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

77. Верховний Суд зазначає, що у цій справі при вирішенні питання про повернення позовної заяви Скаржника суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу неподільність за своєю суттю вимог, заявлених Скаржником у позовній заяві, що, як наслідок, призвело до порушення норм процесуального права.

78. Оскільки суд касаційної інстанції не має повноважень самостійно усунути виявлені недоліки, справа підлягає направленню на розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження за позовом.

79. Місцевому господарському суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного встановлення змісту спірних правовідносин та залежно від встановленого відповідно до чинного законодавства вирішити питання про відкриття провадження у справі.

80. Оскільки справа не розглядалася по суті, розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення в справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

81. Текст цієї постанови складений у межах розумного строку з урахуванням дати надходження матеріалів справи до Верховного Суду та поданих відзивів на касаційну скаргу.

82. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

83. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини розумність тривалості провадження повинна бути оцінена в світлі обставин справи та з огляду на такі критерії: правову та фактичну складність справи; поведінку заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінку органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (рішення в справах "Федіна проти України" від 02.09.2010, заява №17185/02, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, заява № 36655/02, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, заява № 19567/02, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004, заява № 62771/00).

Керуючись статтями 300, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Держави в особі Кабінету Міністрів України задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.12.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 у справі № 910/18918/23 скасувати.

3. Справу № 910/18918/23 передати до Господарського суду міста Києва для вирішення питання щодо відкриття провадження за позовом Держави в особі Кабінету Міністрів України до Акціонерного товариства "Банк Авангард", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційний капітал Україна" про стягнення коштів.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Г. Вронська

Судді О. Баранець

І. Кондратова