ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

05 червня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 740/6706/23

Головуючий у першій інстанції Гагаріна Т. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/588/24

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої - судді Шитченко Н.В.,

суддів Мамонової О.Є., Онищенко О.І.,

із секретарем Зіньковець О.О.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: Офіс Генерального прокурора, Державна казначейська служба України,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 17 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

місце ухвалення судового рішення м. Ніжин,

час проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду 15 год. 14 хв,

дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції 30 січня 2024 року.

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив стягнути з Державного бюджету України на його користь 10 000 000 грн грошового відшкодування завданої моральної шкоди.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12 травня 2016 року його визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, та виправдано. У подальшому кримінальна справа переглядалась судами апеляційної та касаційної інстанції, і лише 19 квітня 2019 року ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області вирок щодо невинуватості позивача залишено без змін.

Позивач зазначав, що внаслідок тривалого перебування під слідством і судом зазнав моральних страждань у вигляді відчуття психологічного тиску, необхідності відповідати на неприємні питання, захищатися, доводити невинуватість, відстоювати права, терпіти несправедливе та упереджене ставлення до себе, що руйнівним чином вплинуло на все подальше життя. Вважав, що належною та необхідною компенсацією для відновлення його попереднього морального та матеріального стану, налагодження подальших життєвих стосунків, відновлення почуття справедливості та рівня довіри до правоохоронних органів та системи правосуддя являється відшкодування йому 10 000 000 грн.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 17 січня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 260 806, 67 грн. В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі Офіс Генерального прокурора, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ОСОБА_1 не набув право на відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» (далі Закон № 266/94-ВР), яке виникає у випадку повної реабілітації, оскільки вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 червня 2020 року у справі № 728/2689/16-к, який не набрав законної сили, його визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 187, ст. 257 КК України та призначено покарання у виді 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, окрім житла.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції, визначаючи розмір моральної шкоди в сумі 260 806,67 грн, виходив з того, що станом на 01 січня 2024 року мінімальна заробітна плата становить 7 100 грн, проте не врахував, що абз. 3 ст. 8 Закону України «Про державний бюджет на 2024 року» визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду, на рівні 1 600 грн.

Наголошує на тому, що Офісом Генерального прокурора не здійснювалося процесуальне керівництво та не підтримувалось публічне обвинувачення у кримінальному провадженні № 12016270180000469, тобто у задоволенні позову належить відмовити через неналежний суб`єктний склад.

У наданому відзиві на апеляційну скаргу Державна казначейська служба України, вважаючи апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора обґрунтованою, просила її задовольнити та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Доводи відзиву зводяться до того, що судом першої інстанції при розрахунку розміру відшкодування моральної шкоди не взято до уваги, що відповідно до абз. 3 ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України» розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду, становить 1 600 грн.

Відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 у встановлений судом строк не надходив.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та Офісу Генерального прокурора, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам частково не відповідає.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції указав, що позивач реабілітований повністю, а отже, має право на відшкодування завданої моральної шкоди.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходив з мінімального розміру морального відшкодування, передбаченого ст. 13 Закону України № 266/94-ВР, та ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», за якою розмір мінімальної заробітної плати на 2024 рік становить 7 100 грн.

З висновком суду першої інстанції в частині визначеного до стягнення розміру моральної шкоди не погоджується апеляційний суд, враховуючи наступне.

У справі встановлено, що Ніжинським ВП ГУНП в Чернігівській області розслідувалось кримінальне провадження № 12015270180002113 від 21 грудня 2015 року за ознаками кримінального правопорушения, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України. У ході досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 20 січня 2016 року працівниками Ніжинського ВП ГУНП в Чернігівській області 25 січня 2016 року проведено обшук по АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_1 , у ході якого на підвіконні кімнати будинку та на горищі господарського приміщення виявлено частково подрібнену речовину (стебла) рослинного походження зеленого кольору, яку вилучено. У подальшому слідчим 25 січня 2016 року призначено експертизу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, відповідно до висновку якої від 05 лютого 2016 року № 072(х) вилучена у ході обшуку речовина є особливо небезпечним наркотичним засобом канабісом, масою в перерахунку на висушену речовину 72 г та 1036,1 г відповідно. 22 лютого 2016 року розпочато кримінальне провадження № 12016270180000268 за ч. 2 ст. 309 КК України, яке прокурором 23 лютого 2016 року об`єднано із кримінальним провадженням № 12015270180002113.

28 березня 2016 року матеріали стосовно ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, виділено в окреме провадження № 12016270180000469.

29 березня 2016 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру за ч. 2 ст. 309 КК України. За результатами досудового розслідування обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 31 березня 2016 року направлено до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області для розгляду справи по суті.

ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він у невстановлений досудовим розслідуванням спосіб та час придбав рослини коноплі, які висушив та зберігав частину в будинку, а частину на горищі господарського приміщення за місцем проживання по АДРЕСА_1 без мети збуту у великих розмірах до їх вилучення 25 січня 2016 року у ході обшуку працівниками поліції, та які відповідно до висновку експерта є особливо небезпечним наркотичним засобом канабісом, масою в перерахунку на висушену речовину 72 г та 1036,1 г відповідно.

Вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12 травня 2016 року ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за ч. 2 ст. 309 КК України у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення (т. 1 а.с. 5 зворот 9).

Вироком апеляційного суду Чернігівської області від 06 жовтня 2017 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково. Вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12 травня 2016 року щодо ОСОБА_1 скасовано. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 2 ст. 309 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки (т. 1 а.с. 9 зворот 12).

Постановою Верховного суду від 17 січня 2019 року касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задоволено, вирок апеляційного суду Чернігівської області від 06 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_1 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції (т. 1 а.с. 13-15).

В ході нового розгляду ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 19 квітня 2019 року апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні залишено без задоволення, а вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12 травня 2016 року щодо ОСОБА_1 без змін.

Під час досудового розслідування та під час судового розгляду запобіжні заходи до ОСОБА_1 не застосовувалися.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ч. 5 ст. 5 Конвенції кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статтях 1167, 1176 ЦК України.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями ч. 3 ст. 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Відповідно до ч. 1, 2, 7 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

У пункті 1 ч. 1 ст. 2 Закону № 266/94-ВР вказано, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, у тому числі, у випадках постановлення виправдувального вироку суду

Згідно із ст. 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються: 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

За змістом ст. 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

У частинах 4, 5 ст. 4 указаного Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно із ч. 2, 3 ст. 13 Закону № 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21).

Разом із цим, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Отже, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом № 266/94-ВР не передбачено.

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (постанова Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21).

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), а саме: «у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19) та постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23).

Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

Матеріалами справи підтверджено, що період перебування ОСОБА_1 під слідством і судом становить 3 роки 22 дні або 36 місяців 22 дні (починаючи з 29 березня 2016 року до 19 квітня 2019 року).

Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов обгрунтованого висновку, що позивач набув право на відшкодування шкоди відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону № 266/94-ВР, оскільки вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 19 квітня 2019 року, його визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 309 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не довів завдання йому моральної шкоди, є необґрунтованими, оскільки сам по собі факт постановлення виправдувального вироку є доказом незаконності дій органів досудового розслідування, які додатково не підлягають у судовому порядку визнанню незаконними, та завдання особі моральної шкоди (висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 та від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17).

Колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про те, що вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 червня 2020 року у справі № 728/2689/16-к, який не набрав законної сили, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 187, ст. 257 КК України та призначено покарання у виді 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, окрім житла, оскільки цей спір стосується відшкодування позивачу моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР у зв`язку з постановленням виправдувального вироку у справі № 740/1244/16-к, тобто у іншому кримінальному провадженні.

Посилання відповідача на те, що у задоволенні позову слід відмовити через неналежний суб`єктний склад, оскільки Офісом Генерального прокурора не здійснювалося процесуальне керівництво та не підтримувалось публічне обвинувачення у кримінальному провадженні № 12016270180000469, не заслуговують на увагу через те, що Офіс Генерального прокурора є органом прокуратури вищого рівня щодо обласних та окружних прокуратур та здійснює встановлені Конституцією України та спеціальним Законом України «Про прокуратуру» функції, з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. Фактично відповідачем у даному спорі є держава, від імені якої виступають її органи та структури.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами відповідача про те, що, вирішуючи питання щодо визначення конкретного розміру відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції зробив невірний розрахунок суми, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Справу суд першої інстанції розглянув у 2024 році.

Визначаючи розмір заподіяної моральної шкоди, районний суд вірно керувався Законом України «Про державний бюджет України на 2024 рік», але не взяв до уваги, що у абзаці 3 ст. 8 указаного Закону визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду, на рівні 1 600 грн.

Апеляційний суд виходить з того, що визначення у ЗУ«Про державний бюджет України на 2024 рік» розрахункової величини для обчислення виплат за рішенням суду, не суперечить положенням ч. 2, 3 ст. 13 Закону № 266/94-ВР щодо гарантованого відшкодування моральної шкоди на рівні мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом, що діє на час розгляду справи. Позивачу державою не гарантовано конкретних майнових очікувань саме в частині розміру відшкодування моральної шкоди, оскільки законом про державний бюджет кожного року визначається різний розмір мінімальної заробітної плати, отже відшкодування моральної шкоди у розмірі мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду, на рівні 1 600 грн, не звужує зміст та обсяг існуючих прав ОСОБА_1 , не суперечить вимогам 13 Закону № 266/94-ВР та не потребує внесення до цього закону змін.

Визначення мінімальної заробітної плати на рівні розрахункової величини для обчислення виплат за рішенням суду не змінює суті відшкодування, яке гарантується на рівні мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Виходячи з наведеного, розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , складає 58 773,33 грн, виходячи із наступного розрахунку: (36 місяців х 1 600 грн) + (1 600 грн х 22 дні/30 днів) = 58 773,33 грн).

Ураховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції слід змінити, зменшивши розмір моральної шкоди, стягнутої з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , з 260 806,67 грн до 58 773,33 грн.

У зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги та тим, що позивача звільнено від сплати судового збору, Офісу Генерального прокурора належить компенсувати 3 912,09 грн судового збору за апеляційний розгляд справи за рахунок держави в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. 141, 367, 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 17 січня 2024 року змінити, зменшивши розмір моральної шкоди, стягнутої з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , з 260 806 грн 67 коп. до 58 773 грн 33 коп.

Компенсувати Офісу Генерального прокурора (місцезнаходження: м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір в сумі 3 912 грн 09 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 10 червня 2024 року.

Головуюча: Н.В. Шитченко

Судді: О.Є. Мамонова

О.І. Онищенко