КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 752/24528/23

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/8964/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Слюсар Т.А.,

суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання Шаламай Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Київського військового ліцею імені Івана Богуна на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 січня 2024 року у складі судді Мазура Ю.Ю.,

у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Київський військовий ліцей імені Івана Богуна про встановлення факту, що має юридичне значення,-

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся у суд із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, у якій просив встановити факт проходження ним військової служби в період навчання у Київському військовому ліцеї з 24 серпня 1993 року по 14 червня 1996 року, відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 24 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» в редакції від 25 березня 1992 року.

Заяву обґрунтовано тим, що він на підставі виклику начальника Київського військового ліцею, з липня 1993 року був направлений для здачі вступних екзаменів в розпорядження начальника Київського військового ліцею.

Київський військовий ліцей було створено на базі Київського суворовського військового училища відповідно до вимог п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України №490 від 19 серпня 1992 року «Про реформу системи військової освіти», який відносився до системи військової освіти Міністерства оборони України, тобто мав статус військового навчального закладу. Київський військовий ліцей у своїй діяльності керувався Тимчасовим Статутом Збройних Сил України, види забезпечення здійснювалось на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 07 червня 1993 року №419 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ», наказу Міністра оборони України від 22 липня 1993 року №161 «Про введення в діючих норм продовольчих пайків для військовослужбовців збройних Сил України».

24 серпня 1993 року він був зарахований на навчання до Київського військового ліцею, в якому навчався до 14 червня 1996 року. Після закінчення навчання, відповідно до розподілу та державного замовлення на навчання його документи були направлені для здачі вступних іспитів до військового факультету Київського національного аграрного університету. На підставі діючих на той час нормативних актів він, вступаючи до Київського військового ліцею, розраховував на відповідний статус військовослужбовця. Однак при розрахунку вислуги років військової служби йому не врахували період військової служби навчання у Київському військовому ліцеї.

Зарахування до вислуги років військової служби неврахованих періодів необхідно для внесення змін до особової справи та перерахунку надбавки за вислугу років. Також встановлення цього юридичного факту вплине на порядок надання йому чергової відпустки, матиме вплив на умови нарахування пенсії.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 15 січня 2024 року заяву ОСОБА_1 , що має юридичне значення - задоволено. Встановлено факт проходження ОСОБА_1 , військової служби в період навчання у Київському військовому ліцеї з 24 серпня 1993 року по 14 червня 1996, відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 24 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» в редакції від 25 березня 1992 року.

В апеляційній скарзі Київський військовий ліцей імені Івана Богуна, просить скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження у справі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що вимоги заявника полягають у встановленні факту проходження військової служби в певний період, а такі вимоги не можуть розглядатися судами в порядку цивільного судочинства, зокрема в порядку окремого провадження.

Вказує, що навчання у військовому ліцеї є лише підготовкою до вступу у вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів.

Скаржник посилається на те, що Київський військовий ліцей імені Івана Богуна не є військовим навчальним закладом в розумінні Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», тому строк навчання заявника не може бути зараховано у загальний строк військової служби, оскільки навчання у КВЛ не можна вважати проходженням військової служби.

Крім цього зазначено, що військова служба є публічною службою. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №509/823/16-ц, саме тому заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Заявник ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся судом у встановленому законом порядку, у зв`язку з чим наявні підстави до слухання справи без його участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника скаржника, який підтримав доводи апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи заяву ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на встановлені обставини справи, вважав за можливе встановити факт, що має юридичне значення, оскільки цей факт повністю підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, а його встановлення має юридичне значення.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком місцевого суду, виходячи з наступного.

Частиною першою статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

В пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" роз`яснено, що при вирішенні питання про підвідомчість справи суди мають право враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено не судовий порядок встановлення певних фактів або визначено факти, які в даних правовідносинах можуть підтверджуватися рішенням суду. Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду.

Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту початку перебування на військовій службі, заявник обґрунтовує необхідність зарахування періоду навчання у Київському військовому ліцеї з 24 серпня 1993 року по 14 червня 1996 року, відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 24 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» в редакції від 25 березня 1992 року.

Зазначені обставини свідчать про те, що вимога заявника полягає у встановленні факту проходження військової служби в певний період, а тому не підлягає розгляду в порядку окремого провадження.

Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно п. 17) ч. 1ст. 4 КАС України публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (п. 2 ч. 1ст. 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1ст. 4 КАС України).

За приписами п. 1, 2 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу" (в редакції, чинній на час зарахування заявника на навчання до академії), порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу" військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній з захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам до загального стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до преамбули Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що військова служба є публічною службою.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 509/823/16-ц, постанові від 01 листопада 2021 року у справі № 415/932/21.

З огляду на суть заявлених ОСОБА_1 вимог та суб`єктний склад правовідносин, колегія суддів вважає, що вказана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Крім того, слід зазначити, що у випадку відмови суб`єкта владних повноважень зарахувати до періоду військової служби час навчання заявника в Київському військовому ліцеї, то останній має право оскаржити такі дії в порядку адміністративного судочинства.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на зміст вимог, не врахував зазначені норми матеріального і процесуального права та висновки Верховного Суду, які існували на час вирішення справи, і не дослідивши питання належної юрисдикційності спору, помилково розглянув справу по суті в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів приходить до висновку, що встановлення юридичного факту, за яким звернувся заявник, має юридичне значення для проходження ним публічної служби, а тому питання збільшення строку вислуги років може вирішуватися заявником в позасудовому порядку у відповідних військових установах, які є суб`єктом владних повноважень. У даному випадку за наявності заперечень військового відомства проти зарахування до вислуги років строку навчання заявника в якості студента військово-юридичного факультету - він вправі звернутися до суду за захистом прав військовослужбовця в порядку адміністративного судочинства. З огляду на те, що апелянт заперечує проти такого зарахування, у даному випадку виник спір про право позивача на збільшення строку вислуги військової служби, який розглядається в порядку КАС України.

Частиною 1 ст. 377 ЦПК України визначено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, визначених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції необхідно скасувати, а провадження у справі закрити.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 255, 367, 374, 376, 377, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Київського військового ліцею імені Івана Богуна задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 січня 2024 року скасувати.

Провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Київський військовий ліцей імені Івана Богуна про встановлення факту, що має юридичне значення - закрити.

Повідомити ОСОБА_1 про віднесення розгляду справи за його заявою до юрисдикції адміністративних судів.

Роз`яснити ОСОБА_1 право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Київського апеляційного суду з заявою про направлення справи до відповідного суду адміністративної юрисдикції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05 червня 2024 року.

Суддя-доповідач:

Судді: