ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року

м. Київ

справа № 750/9433/23

провадження № 61-5703св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 жовтня 2023 року у складі судді Логвіної Т. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 березня

2024 року у складі колегії суддів: Шарапової О. Л., Євстафіїва О. К., Скрипки А. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі -

АТ «Укрексімбанк», банк) в якому просив:

- визнати недійсним та незаконним укладений між ним та відповідачем кредитний договір від 24 травня 2007 року;

- визнати незаконними та недійсними дванадцять заявок про видачу готівки від 24 травня 2007 року за № № 1186, 1187, 1192, 1195, 1200, 1202, 1207, 1220, 1223, 1225, 1226 у розмірі 5 500,00 швейцарських франків і № 1227 у розмірі 4 932,09 швейцарських франків, визнати незаконними та недійсними дванадцять квитанцій про здійснення валютно-обмінної операції або операції з купівлі-продажу банківського металу від 24 травня 2007 року за № № 1235,1238, 1241, 1244, 1249, 1253, 1261, 1266, 1269, 1272, 1273 у розмірі 5500,00 швейцарських франків і № 1278 у розмірі

4 932,09 швейцарських франків;

- визнати незаконними дії банку зі створення 24 травня 2007 року обліку його заборгованості на позичковому рахунку № НОМЕР_1 у розмірі

65 432,09 швейцарських франків, що є еквівалентом 269 548,80 грн, на підставі дванадцяти заявок про видачу готівки від 24 травня 2007 року;

- скасувати нарахування кредитної заборгованості, відсотків, комісій, штрафів, пені та інших нарахувань, виконаних АТ «Укрексімбанк» відповідно до умов кредитного договору від 24 травня 2007 року.

Позовну заяву мотивовано тим, що 24 травня 2007 року сторони уклали кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позивачу в кредит грошові кошти у сумі 65 432,09 швейцарських франків, що еквівалентно

265 000 грн, на оплату пайової участі у будівництві житла - трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , строком до 29 грудня 2020 року, зі сплатою за користування кредитними коштами не менше 10,24% річних.

Позивач зазначає, що перед укладенням договору банк не надав йому усю інформацію про умови кредитування, приховав від нього інформацію про відсутність у нього залучених коштів у швейцарських франках, не зробив жодної дії, спрямованої на перерахування позивачу кредиту в іноземній валюті і в такій спосіб ввів позивача в оману, що є нечесною підприємницькою практикою. Посилався на те, що у філії АТ «Укрексімбанк» в м. Чернігові відсутні повноваження на укладення кредитного договору від свого імені. З ним не було узгоджено надання кредитних коштів у швейцарських франках в готівковій формі та з одночасним утворенням заборгованості на його позичковому рахунку, що свідчить про неприйняття ним від банківської установи виконання його зобов`язання за договором в готівковій формі на підставі дванадцяти заявок на видачу готівки, а також утворенням фіктивного обліку кредитної заборгованості.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановоюЧернігівського апеляційного суду від 11 березня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходили із того, що судовими рішеннями, які набрали законної сили, у справі № 750/3453/16 за позовом банку до

ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за позовом ОСОБА_1 до банку про визнання кредитного договору та рахунку для зарахування кредиту недійсними, було досліджено як обставини укладення кредитного договору, у тому числі волевиявлення сторін при укладення правочину, так і відповідність умов кредитного договору вимогам закону на дату його укладення, порядок виконання договору, правомірність виникнення та обґрунтованість суми кредитної заборгованості із урахуванням вже здійсненого обліку кредитної заборгованості банком та обліку кожного платежу вчиненого на погашення боргу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 583/524/21, від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, від 01 червня 2021 року у справі № 910/12876/19, від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, постанові Верховного Суду України від 23 травня 2012 року у справі № 6-35цс12, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини першої, пунктів 1, 2 частини третьої, частини шостої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» у подібних правовідносинах, (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що банк ввів його в оману щодо наявності у нього швейцарських франків, оскільки кредит надавався у національній валюті. Суд першої інстанції помилково розглянув справу у порядку спрощеного, а не позовного провадження. Зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно залишив його заяву про відвід суддів без розгляду. Посилається на те, що суди попередніх інстанцій проігнорували усі його доводи на підтвердження обґрунтованості позовних вимог.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відзив на касаційну скаргу

У травні 2024 року від АТ «Укрексімбанк» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому банк посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.

Встановлені судами фактичні обставини справи

24 травня 2007 року сторони уклали кредитний договір, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит у сумі 65 432,09 швейцарських франків, що є еквівалентно 265 000 грн, з кінцевою датою погашення 29 грудня 2020 року для оплати пайової участі у будівництві житла - трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , зі сплатою за користування кредитними коштами не менше 10,24 % річних.

Відповідно до підпункту 2.3.1. пункту 2.3. кредитного договору кредит надається у безготівковій формі. Платіж за кредитом здійснюється у швейцарських франках одночасним утворенням заборгованості за кредитом на позичковому рахунку позичальника № 2233100016831/756.

Умовами підпункту 2.3.2 пункту 2.3. кредитного договору визначено, що кредит надається шляхом продажу кредитних коштів через касу банку за рахунок позичальника з подальшим зарахуванням кредитних коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_2 та перерахуванням на рахунок

ТОВ «Фінансова компанія «Регіон Капітал».

Згідно із підпунктом 2.3.3. пункту 2.3. кредитного договору банк надає позичальнику кредит відповідно до графіка погашення кредиту за договором.

Банком на виконання умов кредитного договору, відповідно до заяв на видачу готівки від 24 травня 2007 року, було видано кредитні кошти, а у подальшому, відповідно до квитанцій про здійснення валютно-обмінної операції, було перераховано 265 000 грн.

За змістом заяви на видачу кредиту від 27 квітня 2007 року ОСОБА_1 просив надати йому кредит на придбання житла - трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до розрахунку заборгованості за основним боргом за кредитним договором ОСОБА_1 до квітня 2013 року сплачував кошти на погашення кредиту.

Також встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 травня 2016 року у справі № 750/3453/16 зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним кредитний договір від 24 травня 2007 № 7607С29, що укладений між ПАТ «Державний експортно - імпортний банк України» та ОСОБА_1 . У задоволенні іншої частини зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні позовних вимог ПАТ «Державний експортно - імпортний банк України» про стягнення боргу відмовлено.

Проте, рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 24 жовтня 2016 року апеляційну скаргу АТ «Укрексімбанк» задоволено. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 травня 2016 року скасовано. Позовні вимоги АТ «Укрексімбанк» задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Укрексімбанк» 74 540,60 грн заборгованості за тілом кредиту,

106 560,91 грн заборгованості за процентами за користування кредитом та

75 000 грн пені за порушення строків погашення процентів та платежів за кредитним договором, а всього 256 101,52 грн. У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору від 24 травня 2007 року відмовлено.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), яка регулює визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

За змістом статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» будь-яка діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману, є нечесною підприємницькою практикою, а тому встановлено заборону на таку діяльність.

Згідно з частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, яка діяла на час укладення кредитного договору, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 2) кредитні умови, зокрема:

а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д)орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є)варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Недотримання зазначених вимог відповідно до частини шостої статті 19 Закону є підставою для визнання правочину недійсним, як такого, що укладений з використанням нечесної підприємницької практики.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оскільки спірний кредитний договір підписаний банком та ОСОБА_1 , які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позичальник на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови, банк надав позичальнику документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, процентної ставки та деталізованого графіку погашення боргу, суди попередніх інстанцій правильно застосували положення статей 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», статей 626-628 ЦК України та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсним кредитного договору від 24 травня 2007 року та похідних вимог про визнання незаконними заявок про видачу готівки та квитанцій про здійснення валютно-обмінної операції, а також визнання незаконними дій та скасування заборгованості.

Крім того, судовими рішеннями, які набрали законної сили, у справі

№ 750/3453/16 за позовом банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за позовом ОСОБА_1 до банку про визнання кредитного договору та рахунку для зарахування кредиту недійсними, було досліджено як обставини укладення кредитного договору, у тому числі волевиявлення сторін при укладення правочину, так і відповідність умов кредитного договору вимогам закону на дату його укладення, порядок виконання договору, правомірність виникнення та обґрунтованість суми кредитної заборгованості із урахуванням вже здійсненого обліку кредитної заборгованості банком та обліку кожного платежу вчиненого на погашення боргу.

Зазначені обставини в силу частини четвертої 82 ЦПК України є преюдиційними до справи, яка переглядається.

Матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності правочину, зокрема позивачем не спростовано, що під час укладення договору про надання споживчого кредиту він діяв свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодився з його умовами, визначивши при цьому характер правочину і всі його істотні умови, а також отримав кредитні кошти і протягом певного часу виконував умови кредитного договору.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність обставин щодо укладання оспорюваного договору обманним шляхом та під тиском, оскільки такі обставини в силу статті 230 ЦК України позивачем належним чином не обґрунтовані.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов`язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня

2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними кредитного договору.

Доводи касаційної скарги про те, що кредитний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» зводяться до переоцінки доказів та невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства. Такі доводи оцінені судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Не можна погодитися з доводами касаційної скарги про те, що банк не ознайомив позичальника з інформацією про умови кредитування, оскільки в умовах кредитного договору зазначено особу та місце знаходження кредитодавця, кредитні умови, зокрема, порядок надання кредиту та сплати заборгованості, щомісячну суму платежу та строк внесення чергового платежу і строк його повернення, цільове використання грошових коштів, права та обов`язки сторін і їх відповідальність за невиконання умов кредитного договору.

Разом з тим Верховний Суд погоджується із доводами касаційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково розглянув справу у порядку спрощеного, а не позовного провадження з огляду на таке.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 червня 2023 року про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження визначено, що вказана справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідно до частин першої - третьої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.

У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

З наведеного вбачається, що в порядку спрощеного позовного провадження можуть розглядатися не лише справи, визначені частиною першою статті

274 ЦПК України, але й будь-які інші справи, якщо з частини четвертої вказаної статті не випливає заборона щодо можливості їх розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до статті 276 ЦПК України клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження подається у письмовій формі одночасно з поданням позовної заяви або може міститися у ній. Таке клопотання має стосуватися розгляду в порядку спрощеного позовного провадження всієї справи і не може стосуватися лише певної частини позовних вимог, інакше суд не приймає його до розгляду, про що зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частинами першою - третьою, сьомою статті 277 ЦПК України визначено, що питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У випадку, передбаченому частиною другою статті 274 цього Кодексу, за наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з урахуванням конкретних обставин справи може: 1) задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; або 2) відмовити в задоволенні клопотання та розглянути справу за правилами загального позовного провадження.

Якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частини друга-шоста цієї статті не застосовуються, якщо відповідно до цього Кодексу справа підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного провадження.

Системне тлумачення зазначених норм дозволяє дійти висновку, що для розгляду справ, не зазначених в частині першій статті 274 ЦПК України, які відповідно до частини другої статті 274 ЦПК України можуть розглядатися у порядку спрощеного позовного провадження, у вказаному порядку необхідне волевиявлення про це позивача, оформлене у вигляді відповідного клопотання. Суд за результатами розгляду клопотання, з урахуванням конкретних обставин справи, може його або задовольнити, або відмовити в задоволенні та розглянути справу за правилами загального позовного провадження. В свою чергу відсутність клопотання позивача про розгляд справи, яка відповідно до частини другої статті 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження, про застосування вказаного порядку унеможливлює розгляд такої справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Вказане узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові

від 22 квітня 2024 року у справі № 161/14919/22.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався до суду із клопотанням про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Навпаки, у позовній заяві позивач просив суд розглядати справу в загальному судовому провадженні з викликом сторін (а. с. 20 зворот, т. 1).

З наведеного вбачається, що суд першої інстанції з порушенням частини другої статті 274, статей 276, 277 ЦПК України в ухвалі про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі дійшов висновку про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

За змістом пункту 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Зважаючи на те, що зазначені порушення судом першої інстанції норм процесуального права не унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи, що суд апеляційної інстанції розглянув справу у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи і забезпечив позивачу право на особисту участь у судових засіданнях 17 січня, 14 лютого та 11 березня 2014 року

(а. с. 31, 38-40, 45, 46, т. 2) і надання ним відповідних пояснень, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій з підстав недотримання порядку розгляду, оскільки відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності

від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ,

від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 жовтня 2023 року

та постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара