ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року

м. Київ

справа № 336/735/22

провадження № 61-17956св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний банк»,

треті особи: державний реєстратор Запорізької обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Кравченко Вікторія Андріївна, районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району як орган опіки і піклування,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузнєцова Дмитра Олександровича на постанову Запорізького апеляційного суду від 08 листопада 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Бєлки В. Ю., Гончар М. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» (далі - АТ «ПУМБ», банк), треті особи: державний реєстратор Запорізької обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Кравченко В. А. (далі - державний реєстратор Кравченко В. А.), районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району як орган опіки і піклування, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру і відповідного запису у державному реєстрі речових прав.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що 05 листопада 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є АТ «ПУМБ», та нею укладений кредитний договір № 5785562. На забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором між нею та банком 05 листопада 2007 року укладений договір іпотеки № 5786827, посвідчений нотаріально, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві власності.

Банк звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на іпотечну квартиру. 06 грудня 2017 року державний реєстратор Кравченко В. А. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності АТ «ПУМБ» на спірну квартиру.

Позивач уважала, що зазначене рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру та запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державним реєстратором вчинені з порушенням статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», оскільки на час звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у квартирі, що є предметом іпотеки, були зареєстровані та проживали неповнолітні діти: її син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , онука ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки відчуження квартири відбулось без надання іншого житла та без згоди органу опіки і піклування.

Крім того, державний реєстратор порушила Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон № 1304-VII), оскільки прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо предмета іпотеки, яким забезпечено валютний кредит, а іншого житлового майна її родина не має, площа квартири не перевищує 140 кв. м.

ОСОБА_1 просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38562922, про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер 1429610623101, за АТ «ПУМБ», прийняте державним реєстратором Кравченко В. А.;

- скасувати запис № 23779190 про проведену державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер 1429610623101, за АТ «ПУМБ», внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38562922, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 38562922), прийнятий 06 грудня 2017 року державним реєстратором Кравченко В. А.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2023 року, ухваленим у складі судді Галущенко Ю. А., позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38562922, про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер 1429610623101, за АТ «ПУМБ», прийняте державним реєстратором Кравченко В. А.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Стягнуто з АТ «ПУМБ» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 984,80 грн.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що банк не довів, що виконав вимоги статті 35 Закону України «Про іпотеку» та направив іпотекодержателю вимогу про погашення заборгованості у строк 30 днів, та попередження, що у разі невиконання цієї вимоги відбудеться звернення стягнення на іпотечне майно у позасудовому порядку, оскільки не довів, що вміст поштового відправлення, отриманого ОСОБА_1 21 березня 2016 року, містив таку вимогу.

Також суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів повідомлення іпотекодавця державним реєстратором про подання банком заяви про вчинення реєстраційної дії щодо належного їй майна.

Крім того, суд уважав, що на правовідносини, які склалися між сторонами, розповсюджується дія мораторію, встановленого Законом № 1304-VII.

Суд першої інстанції зробив висновок, що державна реєстрація права власності на іпотечну квартиру за банком здійснена з порушенням законодавства, а вимога про скасування рішення державного реєстратора в цій частині відновить порушені права позивача.

Відмовляючи у задоволенні позову у частині скасування запису про проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, суд першої інстанції вказав, що це не є належним способом захисту з урахуванням змін, внесених до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» з січня 2020 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2023 року у цій справі скасовано в частині задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38562922 про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер 1429610623101, за АТ «ПУМБ», прийняте державним реєстратором Кравченко В. А. Запорізької обласної філії КП «Центр державної реєстрації» та відмовлено у задоволенні позову у цій частині.

В іншій частині рішення залишено без змін.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» судовий збір у розмірі 2 977,20 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині задоволення позову та відмовляючи у задоволенні позову про скасування рішення державного реєстратора, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач 21 березня 2016 року отримала від банку лист, однак не спростувала доводів відповідача про те, що вкладення цього листа містило вимогу-повідомлення від 03 березня 2016 року № 44100/45 про погашення заборгованості, не надала суду лист банку від 03 березня 2016 року будь-якого іншого змісту.

Суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, чим порушив частину першу статті 13 ЦПК України, оскільки таких підстав позову для визнання неправомірним рішення державного реєстратора, як відсутність опису вкладення та неповідомлення іпотекодавця про надходження заяви банку про проведення реєстраційної дії з переходу права власності на іпотечне майна до банку, позивач не заявляла.

Однак суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що державний реєстратор порушила Закон № 1304-VII, оскільки право власності на іпотечну квартиру перереєстровано за банком під час дії цього Закону, за відсутності згоди іпотекодавця - власника квартири ОСОБА_1 , що є єдиним житлом боржника, та площа квартири не перевищує 140 кв. м.

При цьому суд апеляційної інстанції наголосив, що на момент, коли позивач звернулася з позовом, а суд першої інстанції 20 червня 2023 року ухвалив рішення, Закон № 1304-VII утратив чинність (з 21 квітня 2021 року). Оскільки мораторій вводився тимчасово та не забороняв звернення стягнення взагалі (без згоди іпотекодавця), а лише передбачав його відкладення на час дії мораторію, існує непогашена заборгованість за кредитним договором, суд апеляційної інстанції вважав, що на цей час перешкод для звернення стягнення на іпотечне майно вже немає, бо відкладальна умова відпала.

Суд апеляційної інстанції вважав, що оскільки позивач не заявила майнову вимогу одночасно із вимогою про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора та вчиненого ним запису про право власності, то сама по собі вимога про скасування рішення державного реєстратора не може бути задоволена, оскільки настає правова невизначеність щодо права на майно в разі визнання протиправним рішення державного реєстратора та його скасування, а рівно й у разі скасування запису про право на це майно, який внесений у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині задоволення позову про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, вказав, що суд першої інстанції не врахував вимоги Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній з січня 2020 року, не взяв до увагу наявну на цей час правову позицію, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 листопад 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), згідно з якими задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Однак такого позову позивач не заявила.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції погодився з тим, що з урахуванням положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній з січня 2020 року, скасування запису про право власності є неналежним способом захисту порушеного права.

Короткий зміст касаційної скарги

У грудні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кузнєцов Д. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 08 листопада 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

20 грудня 2023 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху, надано час на усунення недоліків.

11 січня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Шевченківського районного суду м. Запоріжжя, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

24 травня 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22), від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21), від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18), від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц (провадження № 14-661цс18), від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) щодо ефективного способу захисту порушених прав та інтересу сторони, що витікають зі статей 35, 37 Закону України «Про іпотеку».

Вказує, що при розгляді справи та вирішенні питання щодо правомірності чи неправомірності переходу права власності на квартиру на користь відповідача, суд повинен був виходити із тих обставин, які існували на момент переходу права власності, а не того, що відбулось з часом (втрата чинності Закону № 1304-VII).

Суд апеляційної інстанції не врахував, що судом першої інстанції встановлено, що спірне нерухоме майно не відчужувалось третім особам. На момент звернення з позовом та розгляду справи судом першої інстанції, право власності на спірне нерухоме майно було зареєстровано за AT «ПУМБ». Підставою виникнення у AT «ПУМБ» права власності на об`єкт спірного нерухомого майна був іпотечний договір №5786827. Іпотекодавцем за цим договором є позивач, а іпотекодержателем - AT «ПУМБ». Тобто між позивачем та AT «ПУМБ» наявні договірні відносини (іпотечний договір № 5786827), які регулюють звернення стягнення на спірне нерухоме майно. AT «ПУМБ» звернув стягнення на спірне нерухоме майно на підставі зазначеного договору.

Вважає, що суд апеляційної інстанції надав неправильну оцінку зібраним доказам, зокрема, банк на підтвердження факту отримання іпотекодавцем вимоги надав поштове повідомлення з підписом про отримання листа 21 березня 2016 року, однак не надав доказів, зокрема опису вкладення, що саме це повідомлення містилося у конверті, отриманому позивачем 21 березня 2016 року.

Відзив на касаційну скаргу у визначений Верховним Судом строк не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 листопада 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є АТ «ПУМБ», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 5785562, згідно з яким банк надав позичальнику кредит у сумі 30 900,00 доларів США строком до 15 листопада 2024 року, зі сплатою 11,50 % річних, на придбання квартири загальною площею 67,01 кв. м, житловою площею 49,1 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади м. Запоріжжя щодо реєстрації місця проживання фізичної особи, зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 .

Із метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 15 листопада 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є АТ «ПУМБ», та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № 5786827, згідно з яким позивач передала в іпотеку банку квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , яка була придбана за кредитні кошти.

Згідно з підпунктами 4.1.1, 4.1.2 пункту 4.1 договору іпотеки іпотекодержатель вправі звернути стягнення на предмет іпотеки та одержати задоволення своїх вимог з вартості предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця у разі невиконання чи неналежного виконання основного зобов`язання та у разі невиконання вимоги іпотекодержателя про дострокове виконання основного зобов`язання, зробленої на підставі закону, кредитного договору чи цього договору.

У пункті 4.2 договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється одним із таких способів за вибором іпотекодержателя: 1) за рішенням суду; 2) на підставі виконавчого напису нотаріуса; 3) шляхом позасудового врегулювання відповідно до передбачених цим договором застережень про задоволення вимоги іпотекодержателя.

Відповідно до підпунктів 4.7.1, 4.7.2 пункту 4.7 договору іпотеки у разі виникнення в іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель може прийняти рішення про прийняття предмета іпотеки у свою власність, про що письмово повідомляє іпотекодавця. У зазначеному повідомленні має міститися: підстави звернення стягнення на предмет іпотеки, ціна, за якою предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя, суть та розмір вимог за основним зобов`язанням та вимог щодо відшкодування витрат іпотекодержателя, передбачених цим договором, які припиняються в результаті переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки. Застереження, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

У пункті 5.7 договору іпотеки передбачено, що будь-які повідомлення та документи, які надаються іпотекодержателем іпотекодавцю згідно з умовами цього договору, повинні бути викладені в письмовій формі та будуть вважатися наданими належним чином, якщо вони надіслані рекомендованим листом або телеграмою, за місцем проживання іпотекодавця, вказаним у пункті 6 цього договору, або надані іпотекодавцю особисто. Сторони погодилися, що повідомлення та/або документи вважаються отриманими іпотекодавцем на сьомий день з дня реєстрації іпотекодержателем рекомендованого листа або телеграми у відділенні поштового зв`язку / телеграфі (при цьому іпотекодавець несе ризик отримання таких листів та телеграм у строк, що перевищує 7 календарних днів), або в день особистого вручення іпотекодавцю, вказаний у повідомленнях та/або документах.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 червня 2015 року у справі № 336/1743/15-ц задоволено позов банку, з ОСОБА_1 та з ОСОБА_4 на користь АТ «ПУМБ» у солідарному порядку стягнуто заборгованість за кредитним договором від 15 листопада 2007 року № 5785562 у сумі 26 405,83 доларів США та судовий збір - 1 827,00 грн.

28 липня 2015 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя видав виконавчий лист. Станом на час розгляду справи в суді першої інстанції судове рішення у справі № 336/1743/15-ц не виконано, борг банку не повернуто.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 01 жовтня 2018 року № 139787708 у порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки державним реєстратором Кравченко В. А. прийнято рішення про державну реєстрацію за АТ «ПУМБ» права власності на квартиру загальною площею 67,01 кв. м, житловою площею 49,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 . Підстава: договір іпотеки від 15 листопада 2007 року № 5786827; вимога-повідомлення № 44100/45, видана 03 березня 2016 року АТ «ПУМБ».

Банк на підтвердження факту отримання ОСОБА_1 вимоги про погашення заборгованості надав поштове повідомлення про отримання іпотекодавцем листа банку 21 березня 2016 року.

Суд першої інстанції не встановив, що саме було надіслано на адресу позивача банком.

Матеріали справи не містять доказів повідомлення іпотекодавця державним реєстратором про подачу банком реєстратору заяви про вчинення реєстраційної дії щодо належного їй майна.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кузнєцова Д. О. підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині не відповідає.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127) визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Відповідно до пункту 61 Порядку № 1127 у редакції, чинній на час проведення реєстрації права власності, тобто грудень 2017 року, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Отже, у пункті 61 Порядку № 1127 визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор під час її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Згідно з підпунктом 4.5.3 пункту 4.5 договору іпотеки іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) виснувала, що наявність відповідного застереження в іпотечному договорі, яке за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки.

У постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 715/1788/19 (провадження № 61-6548св20) зазначено, що «в разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання».

У справі, що переглядається в касаційному порядку, судами встановлено, що у пункті 5.7 договору іпотеки сторони погодили, що всі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом, або вручені особисто за зазначеними адресами сторін.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Частиною першою статті 627 ЦК України, що визначає свободу договору, встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Аналіз пункту 5.7 іпотечного договору від 10 травня 2007 року у взаємному зв`язку з положеннями статті 627 ЦК України дає підстави для висновку, що сторони у договорі за взаємною домовленістю встановили порядок надсилання повідомлень за цим договором, зокрема вимоги, передбачені частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку», та визначили, що таку вимогу потрібно вважати зробленою належним чином у випадку, якщо вона здійснена у письмовій формі та надіслана рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом, або вручена особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання такої письмової вимоги потрібно вважати дату її особистого вручення або дату поштового штемпеля відділення відправника.

На підтвердження виконання вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» банк надав суду першої інстанції копію вимоги про усунення порушень зобов`язання за кредитним договором від 03 березня 2016 року, адресовану ОСОБА_1 (а.с.53).

Також АТ «ПУМБ» долучило копію рекомендованого повідомлення 05300002566608, згідно з яким АТ «Укрпошта» 21 березня 2016 року вручено лист на ім`я одержувача ОСОБА_1 за адресою, вказаною у відправленні, яке отримано одержувачем (а.с. 54).

Разом з тим, у повідомленні не зазначено, які саме документи містилися у відправленні, опису вкладень не додано.

Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (див. пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року справа № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19)).

Будь-яких інших документів, що підтверджують направлення та фактичне отримання ОСОБА_1 вимоги про усунення порушень зобов`язання за кредитним договором від 03 березня 2016 року, матеріали справи не містять.

З огляду на вказане, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що підтверджують факт належного надсилання іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання, що у свою чергу унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.

Ураховуючи наведене, висновок суду першої інстанції щодо неналежного виконання іпотекодержателем АТ «ПУМБ» вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо направлення іпотекодавцю повідомлень про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованим.

Щодо застосування Закону № 1304-VII

07 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII (чинний на час здійснення оспорюваної реєстрації), підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами-резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без його згоди на відчуження.

Встановивши, що квартира, яка була передана в іпотеку, за адресою: АДРЕСА_2 , є єдиним місцем проживання позивача, суд першої інстанції правильно вказав, що при реєстрації права власності за банком на іпотечну квартиру були порушені положення Закону № 1304-VII.

Щодо способу захисту

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову про задоволення позову про скасування рішення державного реєстратора, яким за банком зареєстровано право власності на предмет іпотеки на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку», суд апеляційної інстанції вказав, що належним способом захисту прав позивача, з урахуванням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній з січня 2020 року, є задоволення позову про витребування майна, що в свою чергу є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Однак такого позову позивач не заявила.

Колегія суддів не може погодитися з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Державна реєстрація - офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття права власності на майно

Позивач звернувся до суду з позовом про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за відповідачем. Відповідач вважає такий спосіб захисту неналежним.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV).

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону № 1952-IV).

У частині третій статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) встановлено, що право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.

Тобто державна реєстрація права власності закріплена законом як елемент позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки.

У практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно. Відомості Державного реєстру прав на нерухоме майно презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18) та інші).

Отже, державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за АТ «ПУМБ» це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття права власності на таке майно за АТ «ПУМБ» та водночас елемент позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. Внаслідок цього право позивача було порушено та між сторонами виник спір про право цивільне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

У статті 16 ЦК України визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц; (провадження № 14-256цс18) пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Разом із цим судом першої інстанції встановлено, що спірне нерухоме майно не відчужувалось третім особам. На момент звернення позивача з позовом та розгляду справи судом першої інстанції право власності на спірне нерухоме майно було зареєстровано за АТ «ПУМБ».

Судом також було встановлено, що підставою виникнення у АТ «ПУМБ» права власності на об`єкт спірного нерухомого майна є іпотечний договір № 5786827. Іпотекодавцем за цим договором є позивач, а іпотекодержателем - АТ «ПУМБ».

Тобто між позивачем та АТ «ПУМБ» наявні договірні відносини (іпотечний договір № 5786827), які регулюють звернення стягнення на спірне нерухоме майно. АТ «ПУМБ» звернуло стягнення на спірне нерухоме майно на підставі зазначеного договору.

Зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом та прийняття рішення судом першої інстанції, для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

При цьому абзацом другим частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) встановлено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено третім особам, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Аналогічні висновки викладені у пункті 115 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).

Оскільки порушення права власності ОСОБА_1 відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ «ПУМБ», заявлені нею позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 06 грудня 2017 року опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції про обрання позивачем неналежного способу захисту суперечать положенням частини четвертої статті 37 Закону України «Про іпотеку», абзацу другому частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

При цьому колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції про обов`язок державного реєстратора повідомити іпотекодавця про подання банком заяви про вчинення реєстраційної дії щодо належного іпотекодавцю майна суперечать положенням Закону України «Про іпотеку» та Порядку № 1127, тому мають бути виключені з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України). Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 412 ЦПК України).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, змінивши його мотивувальну частину шляхом виключення із мотивувальної частини висновків суду про обов`язок державного реєстратора повідомити іпотекодавця про подання банком заяви про вчинення реєстраційної дії щодо належного іпотекодавцю майна.

Позивач фактично не оскаржила судові рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у задоволенні позову про скасування запису про державну реєстрацію, отже, в силу вимог статті 400 ЦПК України рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні позову про скасування запису про державну реєстрацію в касаційному порядку не переглядаються.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За розгляд справи у суді касаційної інстанції ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 3 964,00 грн, який підлягає стягненню з АТ «ПУМБ» на її користь.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузнєцова Дмитра Олександровича задовольнити.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 08 листопада 2023 року скасувати, залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2023 року, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови, а у решті - залишити без змін.

Стягнути з Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подачу касаційної скарги у розмірі 3 964,00 грн (три тисячі дев`ятсот шістдесят чотири гривні 00 коп.).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець