ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/14657/23 Головуючий у 1 інстанції: Скалозуб Ю.О.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Кузьмишиної О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просив суд:

1) визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області від 18.09.2023 року № 974050125585 про відмову в переведенні ОСОБА_1 на пенсію державного службовця на підставі положень ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 періоди: проходження строкової військової служби в армії з 19.05.1973 по 19.05.1975; роботу в органах місцевого самоврядування (виконавчому комітеті Новгород-Сіверській міської ради) на посадах секретаря адміністративної комісії та інструктора по роботі добровільних народних дружин з 26.10.1983 по 01.02.1991;

- роботу в державній митній службі з 29.04.1993 - 01.09.2011;

2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області перевести ОСОБА_1 на пенсію державного службовця згідно зі ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ з 11.09.2023, при цьому розмір пенсії обчислити на підставі довідок № 64 від 05.09.2023 «Про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, та № 63 від 05.09.2023 про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби, виданих Чернігівською митницею.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 січня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 18.09.2023 №974050125585. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 з 11.09.2023 пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII, з урахуванням Довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 05.09.2023 № 64, Довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби від 05.09.2023 № 63, зарахувавши ОСОБА_1 період роботи в органах місцевого самоврядування з 26.10.1983 по 01.02.1991, в Державній митній службі з 29.04.1993 по 13.06.1995, а також період проходження строкової військової служби з 19.05.1973 по 19.05.1975 до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що періоди роботи позивача з 26.10.1983 по 01.02.1991 в органах місцевого самоврядування, з 29.04.1993 по 13.06.1995 в Державній митній службі не взяті до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, що дає право на призначення пенсії державного службовця, оскільки, до стажу державної служби зараховується робота на посадах керівних працівників і спеціалістів в зазначених установах. При цьому, апелянт стверджує, що відповідно до записів в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 , не можливо встановити чи відносяться зазначені посади до посад керівних працівник і спеціалістів. Період державної служби позивача в Державній митній службі, враховано з 14.06.1995, тобто з моменту прийняття присяги державного службовця. Також, апелянт зазначає, що період проходження строкової служби з 19.05.1973 по 19.05.1975 враховано в стаж державної служби для визначення права на перерахунок, але помилково у рішенні про відмову від 18.09.2023 № 974050125585 у перерахунку пенсії зазначено наявний стаж державної служби 16 років 02 місяці 19 днів, без урахування 2 років 00 місяців 01 дня строкової військової служби. Отже, апелянт вказує, що стаж державної служби позивача складає 18 років 02 місяці 19 днів. Крім того, апелянт вказує, що період роботи позивача в органах місцевого самоврядування з 26.10.1983 по 01.02.1991 не враховано в стаж державної служби, оскільки, позивач працював, на посаді «секретаря адміністративной комісії», що не відноситься до посад державної служби.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 11.02.2015 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

11 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про переведення його на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 18 вересня 2023 року №974050125585 ОСОБА_1 відмовлено в переведенні на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу», у зв`язку з відсутністю страхового стажу по державній службі.

Не погоджуючись із рішенням про відмову в переведенні на пенсію, відповідно до Закону України «Про державну службу», позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

В силу вимог статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до п. 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Згідно частини 1 статті 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

01 травня 2016 року набув чинності Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон N 889-VIII), підпунктом 1 пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» якого визнано таким, що втратив чинність, Закон України «Про державну службу» окрім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Частиною першою статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII) передбачено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Частинами 1-2, 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Аналіз положень частини першої статті Закону № 3723-XII дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності у державних службовців, які на день набрання чинності Законом № 889-VIII займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, та осіб, які на день набрання чинності Законом №889-VIII мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону № 1058-IV.

До 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом № 889-VIII) право на пенсію державного службовця мали особи, які:

а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж;

б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Після 01 травня 2016 року, відповідно до статті 90 Закону № 889-VIII, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

При цьому, законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії, відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII.

Так, пунктом 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Пунктом 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII передбачено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Отже, розділом XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону № 3723-XII передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.

Таким чином, обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII після 01 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону № 3723-XII і пунктами 10, 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Отже, після 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом № 889-VIII) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 889-VIII, та мають передбачені частиною першою статті 37 Закону № 3723-XII вік і страховий стаж.

Правова позиція в аналогічних правовідносинах була висловлена Верховним Судом у постановах від 03 липня 2018 року у справі №569/350/17, від 03 липня 2018 року у справі №586/965/16-а та від 10 липня 2018 року у справі №591/6970/16-а.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , позивач:

- в період з 26.10.1983 по 01.02.1991 працював у виконавчому комітеті Новгород-Сіверській міської ради на посадах секретаря адміністративної комісії та інструктора по роботі добровільних народних дружин;

- в період з 29.04.1993 по 01.09.2011 працював в державних митних органах, зокрема, в Державному митному комітеті України на посадах начальника адміністративно-господарського відділу, інспектора сектору оперативних чергових;

- 14.06.1995 прийняв присягу державного службовця.

Слід зазначити, що відповідачем враховано період державної служби з 14.06.1995, тобто, з моменту прийняття присяги державного службовця.

Так, апелянт вказує, що періоди роботи позивача з 26.10.1983 по 01.02.1991 в органах місцевого самоврядування, з 29.04.1993 по 13.06.1995 в Державній митній службі не взяті до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, що дає право на призначення пенсії державного службовця, оскільки, до стажу державної служби зараховується робота на посадах керівних працівників і спеціалістів в зазначених установах.

При цьому, апелянт стверджує, що відповідно до записів в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 , не можливо встановити чи відносяться зазначені посади до посад керівних працівник і спеціалістів.

Щодо зарахування до державної служби періоду роботи ОСОБА_1 з 29.04.1993 по 13.06.1995 в митних органах, слід зазначити наступне.

Пунктом 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII регламентовано, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Отже, стаж державної служби за періоди роботи до 01.05.2016 обчислюється відповідно до законодавства, що діяло раніше, та на тих умовах і в порядку, що були ними передбачені.

Нормами Митного кодексу України 1991 року було закріплено, що працівник митного органу України є представником державного органу (ст. 156). Службовим особам митних органів України присвоюються персональні звання відповідно до займаних посад і стажу роботи (ст. 154).

Пунктом 2 статі 546 Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VІ встановлено, що митниця є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, має окремий баланс, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку та бланк із зображенням Державного Герба України та із своїм найменуванням і діє відповідно до Конституції України, цього Кодексу, інших нормативно-правових актів та на підставі положення, яке затверджується наказом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику. Правовий статус посадових осіб органів доходів і зборів визначається Митним кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 569 Митного кодексу України, працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями.

Згідно ч. 3 ст. 569 Митного кодексу України, правове становище посадових осіб митних органів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.

З аналізу викладеного вбачається, що митна служба України є складовою частиною системи органів виконавчої влади України і складається з митних органів, митних організацій. Митна служба України є органом виконавчої влади і здійснює функції в галузі митної справи відповідно до Конституції України, законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, митного законодавства та інших нормативних актів.

Слід зазначити, що аналогічні норми, що визначали статус митних органів в Україні, їх функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах були визначені Митним кодексом України від 11 липня 2002 року №92-IV та спеціальним Законом України «Про митну справу в Україні» від 25 червня 1991 року №1262-XII.

Нормами статті 4 Закону України «Про митну справу в Україні» від 25 червня 1991 року №1262-XII (в редакції від 21.03.2000) визначено, що Кабінет Міністрів України організовує і забезпечує здійснення митної справи. Безпосереднє керівництво митною справою покладається на Державну митну службу України, яка є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. Положення про Державну митну службу України затверджується Президентом України.

За приписами статті 7 вищевказаного Закону, посадовим особам митних органів України присвоюються спеціальні звання, які встановлюються законами України.

Положеннями ст. 5 Закону України «Про митну справу в Україні» передбачено, що створення, реорганізація та ліквідація митниць, спеціалізованих митних управлінь та організацій, установ і навчальних закладів здійснюється Державною митною службою України за погодженням з Міністерством фінансів України.

Враховуючи вищезазначені приписи законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що посадові особи митних органів, яким присвоєно спеціальні звання та які обіймають посади в митних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері митної політики), фінансуються за рахунок державного бюджету, а відповідно одержують заробітну плату - дійсно перебувають на державній службі та є державними службовцями.

Стаж державної служби до набрання чинності Законом № 889-VIII обчислювався відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року № 283 (далі - Порядок № 283), та додатку до нього (діяли до 01 травня 2016 року).

Пунктом 5 Порядку № 283 регламентовано, що обчислений відповідно до цього Порядку стаж державної служби застосовується для встановлення державним службовцям надбавки за вислугу років, надання додаткових оплачуваних відпусток та призначення пенсії.

Пунктом 1 Порядку № 283 передбачено, що цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.

Згідно пункту 2 Порядку № 283, до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема: на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів; на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.

Отже, як положеннями Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015, так і нормами діючих до нього профільних Законів України «Про державну службу» №3723-XII та №509-ХІІ та Порядку №283, було передбачено зарахування до стажу державної служби роботу (службу) на посадах керівних працівників і спеціалістів в митних органах.

Колегія суддів вважає, що всі спірні періоди роботи (служби) ОСОБА_1 на посадах в митних органах підлягають зарахуванню до стажу державної служби, оскільки: він обіймав відповідні посади для виконання завдань і функцій держави (у сфері митної політики); в подальшому, прийняв присягу державного службовця; йому присвоювались відповідні ранги державних службовців та спеціальні звання, у визначеному Законом від 25 червня 1991 року №1262-XII порядку; він одержував заробітну плату за виконувану роботу за рахунок державного бюджету; з отримуваної заробітної плати проводились відрахування підвищених розмірів відповідних (страхових, соціальних) внесків до спеціальних фондів державного бюджету.

З приводу зарахування до державної служби періоду роботи ОСОБА_1 з 26.10.1983 по 01.02.1991 на посадах місцевого самоврядування, слід зазначити наступне.

Так, апелянт вказує, що період роботи позивача в органах місцевого самоврядування з 26.10.1983 по 01.02.1991 не враховано в стаж державної служби, оскільки, позивач працював, на посаді «секретаря адміністративной комісії», що не відноситься до посад державної служби.

Згідно трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , він 26.10.1983 прийнятий до Виконкому Новгород-Сіверської районної ради народних депутатів на посаду відповідального секретаря адміністративної комісії (розпорядження №163-р від 25.10.1983), 29.12.1984 переведений на посаду інструктора по роботі добровільних народних дружин (розпорядження №29 від 29.12.1984), 01.02.1991 вивільнений від займаної посади через перехід на іншу роботу по переводу (розпорядження №6-р-п від 01.02.1991).

В силу вимог пункту 4 частини 2 статті 49 до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Згідно частини першої статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 № 2493-III, в органах місцевого самоврядування встановлюються, окрім іншого, такі категорії посад:

п`ята категорія - керуючих справами виконавчих апаратів районних рад, керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів районних у містах рад, помічників голів, радників (консультантів), спеціалістів, головних бухгалтерів управлінь і відділів виконавчого апарату обласних, секретаріатів Київської та Севастопольської міських рад, керівників управлінь, відділів та інших виконавчих органів міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад та їх заступників, керівників відділів (підвідділів) у складі самостійних управлінь, відділів виконавчих органів міських (міст обласного значення) рад, посади заступників міських (міст районного значення), сільських, селищних голів з питань діяльності виконавчих органів ради, секретарів міських (міст районного значення), сільських, селищних рад;

шоста категорія - посади заступників міських (міст районного значення), сільських, селищних голів з питань діяльності виконавчих органів ради, секретарів міських (міст районного значення), сільських, селищних рад, керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів міських (міст районного значення), сільських, селищних рад, керівників структурних підрозділів виконавчого апарату районних та секретаріатів районних у містах Києві та Севастополі рад та їх заступників, керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів виконавчих органів міських (міст районного значення), районних у містах рад та їх заступників, помічників голів, радників, консультантів, начальників секторів, головних бухгалтерів, спеціалістів управлінь, відділів, інших структурних підрозділів виконавчих органів міських (міст обласного значення та міста Сімферополя) рад.

Пунктом 1 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року № 283 (далі - Порядок № 283) передбачено, що цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.

У відповідності до п. 2 Порядку № 283, до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.

Пунктом 4 Порядку обчислення стажу держаної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229 закріплено, що до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Отже, до стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що період роботи позивача на посадах у Виконкомі Новгород-Сіверської районної ради народних депутатів з 26.10.1983 по 01.02.1991 підлягає зарахуванню позивачу до стажу його державної служби.

Щодо зарахування до стажу державної служби періоду проходження позивачем строкової військової служби в армії з 19.05.1973 по 19.05.1975, слід зазначити наступне.

Як вказує апелянт, відповідачем період проходження строкової служби з 19.05.1973 по 19.05.1975 враховано в стаж державної служби для визначення права на перерахунок, але помилково у рішенні про відмову від 18.09.2023 № 974050125585 у перерахунку пенсії зазначено наявний стаж державної служби 16 років 02 місяці 19 днів, без урахування 2 років 00 місяців 01 дня строкової військової служби.

Таким чином, апелянт визнає, що період проходження позивачем строкової військової служби в армії з 19.05.1973 по 19.05.1975 слід зарахувати до стажу державної служби, а тому позовні вимоги в цій частині правильно задоволено судом першої інстанції.

Беручи до уваги викладене, з урахуванням стажу державної служби позивача, який не є спірним й зарахований відповідачем самостійно (16 років 02 місяці 19 днів), стаж державної служби ОСОБА_1 становить повних 27 років.

Отже, на момент звернення позивача до пенсійного органу із заявою від 11.09.2023 він досяг 63 років та мав страховий стаж понад 30 років та стаж державної служби понад 20 років.

З огляду на зазначене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 18.09.2023 №974050125585 є протиправним та обґрунтовано скасовано судом першої інстанції.

Оскільки, вимога позивача про переведення його на пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про державну службу», прямо залежить від зарахування стажу державної служби, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, судом першої інстанції обґрунтовано зобов`язано відповідача здійснити призначення позивачеві пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», зарахувавши ОСОБА_1 період роботи з 26.10.1983 по 01.02.1991, з 29.04.1993 по 13.06.1995, а також, період проходження строкової військової служби з 19.05.1973 по 19.05.1975 до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Кузьмишина О.М.