КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2024 року місто Київ № 320/8081/22

Київський окружний адміністративний суд в складі судді Донця В.А. розглянув у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Адвокат Мневець О.М. звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом (з урахуванням уточнених позовних вимог):

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у призначенні пенсії №101650003342 від 30.03.2022 ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київський області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з часу звернення з заявою про призначення пенсії, нарахувати та сплатити наявну заборгованість по виплати пенсії.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 прийнято до провадження справу №320/8081/22., відкрито провадження в адміністративній справі, яка буде розглядатись суддею Донцем В.А., постановлено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

В обгрунтування позовних вимог зазначено, що лише за ознакою відроблених людиноднів за рік, при перевищенні встановлених колгоспом річного мінімуму трудової участі у громадському господарстві з 1980 року по 2007 рік страховий стаж ОСОБА_1 дорівнює 28 років, що є достатнім для призначенні пенсії за віком, а тому відповідачем протиправно відмовлено в призначенні позивачу пенсії за віком.

Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог та вказав, що страховий стаж позивача становить 23 роки 10 місяців. За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №101650003342 від 30.03.2023 вирішено відмовити в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки позивач не набув необхідного страхового стажу.

Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області правом подання відзиву на позовну заяву не скористалось. Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши письмові докази, судом встановлено.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досяг 60 річного віку, відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" має право на призначення пенсії за віком.

Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою від 15.03.2022 про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 30.03.2022 №101650003342 відмовлено ОСОБА_1 у призначені пенсії, оскільки страховий стаж позивача становить 23 роки 10 місяців.

Не погоджуючись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з позовом.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом врегульовано Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі Закон № 1058-IV).

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком Головне управління ПФУ в Одеській області вказало на те, що його страховий стаж становить 23 роки 10 місяців, а мінімально необхідний страховий стаж для призначення пенсії становить, у випадку позивача, 28 років.

При цьому, в оскаржуваному рішенні відповідачем вказано, що до страхового стажу позивача зараховано всі періоди.

Згідно з статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637. Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки або відсутності у ній необхідних записів, які визначають право на пенсійне забезпечення.

Відповідно до частин першої, другої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Зазначені положення свідчать про те, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.

З трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 ОСОБА_1 встановлено, що позивач у період:

з 20.11.1977 по 01.01.2000 працював у колгоспі ім. І.Ф. Кабанця на посаді фуражира;

з 01.01.2000 по 31.12.2004 слюсарем по гноєприбиранню СТОВ "Краснослобідське";

з 01.01.2005 по 07.03.2007 слюсарем по гноєприбиранню у філії ТОВ Інтерагроінвест "Краснослобідське";

з 26.03.2007 по 31.01.2007 слюсарем по гноєприбиранню у філії "Краснослобідське";

з 01.02.2008 по 01.06.2010 слюсарем по гноєприбиранню у ТОВ Інтерагроінвест "Краснослобідське".

В архівній довідці Архівного відділу Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 27.10.2021 №05-04/514 вказані відомості про реорганізацію господарства, а саме: у 1995 році (протокол загальних зборів від 24 лютого 1995 року) колгосп ім. І.Ф. Кабанця перейменовано в колективне сільськогосподарське підприємство ім. І.Ф.Кабанця; рішенням зборів уповноважених, протокол №2 від 28 лютого 2000 року, колективне сільськогосподарське підприємство ім. І.Ф.Кабанця реформовано у сільськогосподарське товариство з додатковою відповідальністю "Краснослобідське".

У трудовій книжці колгоспника НОМЕР_1 ОСОБА_1 міститься інформація про встановлений мінімум трудоднів за спірний період та кількість фактично відпрацьованих людино-днів за рік, що у повній мірі надає можливість органам Пенсійного фонду провести обчислення та зарахування зазначених періодів до страхового стажу позивача, а саме:

за 1977 рік - кількість відроблених людиноднів за рік 23, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 230;

за 1978 рік - кількість відроблених людиноднів за рік 251, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 270;

за 1979 рік - кількість відроблених людиноднів за рік 236, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 270;

за 1980 рік - кількість відроблених людиноднів за рік 310, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 270;

за 1981 рік - кількість відроблених людиноднів за рік 290, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 260;

за 1982 рік - кількість відроблених людиноднів за рік 347, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 260;

за 1983 рік - кількість відроблених людиноднів за рік 342, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 260;

за 1984 рік - кількість відроблених людиноднів за рік 340, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 260;

за 1985 рік - кількість відроблених людиноднів за рік 306, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 260;

за 1986 рік - кількість відроблених людиноднів за рік 349, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 260;

за 1987 рік - кількість відроблених людиноднів за рік 371, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 260;

за 1988 рік - кількість відроблених людиноднів за рік 371, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 260;

за 1989 рік - кількість відроблених людиноднів за рік 356, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 260;

за 1990 рік - кількість відроблених людиноднів за рік 324, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 260;

за 1991 рік - кількість відроблених людиноднів за рік 298, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 260;

за 1992 рік - кількість відроблених людиноднів за рік 323, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 290;

за 1993 рік - кількість відроблених людиноднів за рік 341, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 290;

за 1994 рік - кількість відроблених людиноднів за рік 318, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 260;

за 1995 рік - кількість відроблених людиноднів за рік 338, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 260;

за 1996 рік - кількість відроблених людиноднів за рік 330, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 260;

за 1997 рік - кількість відроблених людиноднів за рік 327, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 260;

за 1998 рік - кількість відроблених людиноднів за рік 356, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 260;

за 1999 рік - кількість відроблених людиноднів за рік 356, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 260;

за 2000 рік - кількість відроблених людиноднів за рік 339, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 260;

за 2001 рік - кількість відроблених людиноднів за рік 309, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 260;

за 2002 рік - кількість відроблених людиноднів за рік 385, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 260;

за 2003 рік - кількість відроблених людиноднів за рік 358, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 260;

за 2004 рік - кількість відроблених людиноднів за рік 307, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 260;

за 2005 рік - кількість відроблених людиноднів за рік 349, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 260;

за 2006 рік - кількість відроблених людиноднів за рік 341, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 260;

за 2007 рік - кількість відроблених людиноднів за рік 335, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 260;

за 2008 рік - кількість відроблених людиноднів за рік 351, без встановлення мінімуму трудоднів (або людиноднів) за рік;

за 2009 рік - кількість відроблених людиноднів за рік 235, без встановлення мінімуму трудоднів (або людиноднів) за рік.

Зазначена кількість відпрацьованих позивачем людино-днів також підтверджується архівною довідкою Комунальної установи Обухівської районної ради "Обухівський районний трудовий архів" від 29.12.2021 №06-07/66.

З довідки форми РС-право вбачається, що до страхового стажу позивача не зараховано період з 01.01.1982 по 31.12.1989 (8 років).

В оскаржуваному рішенні відповідачем не зазначено, чому вказаний період не зарахований до страхового стажу позивача.

Враховуючи те, що у трудовій книжці позивача наявні записи щодо періодів її роботи у колгоспі ім. І.Ф. Кабанця (СТОВ "Краснослобідське"), зокрема, записи про прийом на роботу, записи про звільнення, при цьому, відповідачами, як суб`єктами владних повноважень, не доведено правомірність дій щодо не зарахуванні до страхового стажу періоду роботи позивача з 01.01.1982 по 31.12.1989 , а тому оскаржуване рішення пенсійного органу щодо відмови в призначені пенсії за віком позивачу відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" є протиправним.

Враховуючи висновки суду про протиправність дій пенсійного органу щодо незарахування до страхового стажу позивача період роботи у колгоспі ім. І.Ф. Кабанця (СТОВ "Краснослобідське") з 01.01.1982 по 31.12.1989, суд вважає за необхідне, з урахуванням частини другої статті 9 КАС України, зобов`язати пенсійний орган зарахувати зазначений період до страхового стажу позивача.

При цьому, позовні вимоги в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та здійснити виплату пенсії за віком задоволенню не підлягають, оскільки призначення пенсії є дискреційними повноваженнями відповідача.

Верховний Суд у постанові від 21.05.2020 у справі №233/330/17 зазначив, що при розгляді справ за адміністративними позовами про зобов`язання органів Пенсійного фонду України призначити та виплачувати пенсію, суд вправі зобов`язати відповідний орган розглянути зазначене питання, а не приймати рішення про виплату такої пенсії, що не належить до компетенції суду.

Верховним Судом у постанові від 07 березня 2018 року у справі №233/2084/17 зазначено, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії на пільгових умовах, а не зобов`язання відповідача призначити пенсію, оскільки відповідачем ще не вирішено питання щодо зарахування стажу.

З урахуванням зазначеного, наведена вимога підлягає задоволенню шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 15.03.2022 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду викладених у цьому рішенні.

Щодо визначення належного органу Пенсійного фонду, яким має здійснюватись розгляд заяви позивача з урахуванням висновків суду у цій справі, суд зазначає про таке.

Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005№ 22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р.за № 1566/11846 (далі - Порядок).

Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до п. 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Згідно із п. 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.

З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача про призначення пенсії від 15.03.2022 здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку.

Проте з огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви позивача, що потягло за собою порушення прав позивача, суд вважає наявними підстави покласти обов`язок щодо повторного розгляду заяви позивача саме на Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, за місцем проживання позивача.

Таким чином, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача буде саме зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву позивача від 15.03.2022 та зарахувати до страхового стажу періоду з 01.01.1982 по 31.12.1989.

Щодо вимоги позивача про стягнення заборгованості з виплати пенсії суд зазначає, що судом не встановлено, а позивачем не доведено того, що відповідачем здійснено нарахування заборгованості позивачу. Тобто, в даному випадку заборгованість не виникла. Отже, в даній частині позовних вимог права позивача не є порушеними, що свідчить про передчасність таких вимог.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн. Оскільки позов задоволено частково на користь позивача підлягають присудженню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 800,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 30.03.2022 №101650003342 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком ОСОБА_1 , період роботи з 01.01.1982 по 31.12.1989 у колгоспі ім. І.Ф. Кабанця на посаді фуражира.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 15.03.2022, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 800,00 грн (вісімсот гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.

Позивач ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ідентифікаційний код 20987385, місцезнаходження: 65000, місто Одеса, вулиця Канатна, будинок 83).

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська область, місто Фастів, вулиця Саєнка Андрія, будинок 10).

Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Донець В.А.