ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2024 року

м. Харків

справа № 953/16072/20

провадження № 22-ц/818/994/24

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Тичкової О.Ю.

суддів Маміної О.В., Яцини В.Б.

учасники справи:

позивач Моторне (транспортне) страхове бюро України

відповідач ОСОБА_1

третя особа - ПрАТ «Страхова компанія «Європейський страховий Союз»

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справиапеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2023 року у складі судді Шаренко С.Л.,-

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2020 року Моторно (транспортне) бюро України звернулось до суду з позовною заявою про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування якій позивач просить стягнути суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 100 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 30.10.2018 о 13.00 год. в м. Харкові , сталася дорожньо-транспортна пригода за участю двох транспортних засобів Peugeot д.н. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 та Volkswagen д.н. НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 .

Постановою від 03.04.2019 Дзержинським районним судом м. Харкова у справі № 638/17395/18 встановлено, що дії відповідача під час ДТП не відповідали вимогам п.п. 10.1 та 10.3 ПДР України та знаходились, з технічної точки зору, в причинному зв`язку з виникненням ДТП, однак, оскільки строк накладення адміністративного стягнення сплинув, то провадження у справі відносно ОСОБА_1 закрито. В постанові суду також було допущено описку в номерному знакі транспортного засобу, яка була виправлена постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 15.07.2019.

Цивільно-правова відповідальність потерпілого була застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (Поліс № АК/8848439).

Потерпілий своєчасно звернувся до позивача з повідомленням про ДТП від 05.11.2018 та з заявою про виплату страхового відшкодування від 05.11.2018. Вартість відновлюваного ремонту автомобіля потерпілого, пошкодженого внаслідок ДТП склала 100000 грн. на момент настання страхового випадку цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Загальний розмір витрат МТСБУ складає: 100000 грн., які позивач відшкодував потерпілому. Таким чином, оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована, МТС БУ сплатив на користь потерпілого страхове відшкодування в розмірі 100 000 грн. після чого у нього виникло право регресної вимоги до відповідача, тому МТС БУ звернувся до суду з позовом про стягнення сплаченого страхового відшкодування.

18.03.2021 заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова позовні вимоги Моторного (транспортного) бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу сплаченого страхового відшкодування задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України суму сплаченого страхового відшкодування у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн, а також судовий збір у розмірі 2102 грн.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 05.07.2022 заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення по цивільній справі за позовомМоторне (транспортне) страхове бюро України до ОСОБА_1 про стягнення суми страхового відшкодування задоволено, заочне рішення Київського районного суду м. Харкова № 953/16072/20, 2/953/720/21 від 18.03.2021 скасовано та призначено справу до розгляду у судовому засіданні.

Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 16 листопада 2023 року позов Моторного (транспортного) бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу сплаченого страхового відшкодування задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України суму сплаченого страхового відшкодування у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн, а також судовий збір у розмірі 2102 грн.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального прав просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що на час скоєння ДТП, він мав чинний договір власників наземних транспортних засобів та цей договір не визнаний недійсним. Порушення страхової компанії щодо невнесення договору до єдиної бази МТСБУ не позбавляє його відповідальності за виконання своїх договірних обов`язків, а саме сплати страховоговідшкодування потерпілій особі. Вважає,що він є неналежним відповідачем,що саме страховик є належним відповідачем та тягар відшкодування шкоди лежить саме на ньому.

У відзиві на апеляційну скаргу МТСБУ просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зіст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 3ст. 3 ЦПК Українипередбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 4 ч.1, частин 2, 4 ст. 376 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Згідност.263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідає, тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті спору.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи , що 0.10.2018 о 13.00 годині водій ОСОБА_1 керував автомобілем Пежо 206 д.н.з. НОМЕР_1 в районі перехрестя пр. Перемоги-вул. Армійської в м. Харкові, при зміні напрямку руху ліворуч не надав дорогу автомобілю Фольксваген д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 внаслідок чого сталося зіткнення з автомобілем двох транспортних засобів, чим була заподіяна матеріальна шкода.

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 03.04.2019 визнано провадження по справі відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , закрито у зв`язку з закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, проте відповідно до вказаної постанови суду вбачається, що відповідно до висновків експертизи № 2604/2820 від 15.02.2018, експерти прийшли до висновку, що в даній дорожній обстановці водій автомобіля Пежо 206» ОСОБА_1 » повинен був діяти у відповідності з вимогами п.п. 10.1 та 10.3 ПДР України. В дорожньо-транспортній ситуації технічна можливість уникнення ДТП з боку водія автомобіля «Пежо 206» ОСОБА_1 визначалася виконанням п.п. 10.1 та 10.3 ПДР України, для чого у нього не було перешкод технічного характеру. Дії водія автомобіля «Пежо 206» ОСОБА_1 не відповідали вимогам п.п. 10.1 та 10.3 ПДР України та знаходилися, з технічної точки зору, в причинному зв`язку з виникненням ДТП. (а.с. 5-7).

Відповідно до Звіту про оцінку автомобіля Volkwagen Passat д.н.з. НОМЕР_2 № 479/2018, вартість відновлюваного ремонту автомобілюсклала 148 921,09 грн. (а.с. 11-15).

05.11.2018 потерпілий ОСОБА_3 звернувся до Моторного транспортного страхового бюро України з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, яка мала місце 30.10.2018 та з заявою про здійснення відшкодування оціненої шкоди заподіяної в результаті ДТП. (а.с. 8-9).

Як зазначає представник позивача, оскільки відповідно до єдиної централізованої бази даних транспортний засіб «PEUGEOT» д.н. НОМЕР_1 не був застрахований, МТС БУ відповідно до наказу № 6709 від 10.07.2019 сплатили на рахунок потерпілого ОСОБА_2 суму 100 000 грн. за шкоду заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 29-32).

Відповідно до наданої представником позивача довідки-перевірки чинності полісу внутрішнього страхування № АК/7435486, страхова компанія ПрАТ «Європейський Страховий Союз» з 03.10.2017 позбавлений права укладати договори страхування.

Наданий відповідачем оригінал бланку страхового полісу №АК/7435486 датований 03.10.2017. (а.с. 228).

На виконання вимог зазначеного положення ПРАТ «Європейський страховий союз» до централізованої бази МТСБУ надав інформацію щодо укладання договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК7435951. Згідно інформації наявної в централізованій базі МТСБУ договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс) « АК7435951 виданий ПРАТ «Європейський страховий союз» станом на 30.10.2018 щодо автомобіля « CHEVROLET AVEO» державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , vin код НОМЕР_4 .

Інформація про наявність на момент дорожньо-транспортної пригоди полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у власника «PEUGEOT» д.н. НОМЕР_1 в централізованій базі МТСБУ відсутня.

Відповідно дост. 1187 ЦК Українишкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення ( ч. 1 ст. 1188 ЦК України).

Деліктне зобов`язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повному обсязі особою, яка завдала шкоди (ст.11,599,1166 ЦК України). Сторонами деліктного зобов`язання зазвичай виступають потерпілий (кредитор) і заподіювач шкоди (боржник). Разом з тим, правила регулювання таких зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою, за умови, що законом передбачено такий обов`язок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала.

Відповідно до положень ч. 1ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»при настанні страхового випадку страховик або МТСБУ відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

За змістом підпункту «а» п. 41.1.ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Відповідно до п. 40.3.Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»МТСБУ має право залучати аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти у порядку, встановленому Уповноваженим органом, для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків у випадках, визначених устатті 41 цього Закону.

Статтею 1191 ЦК Українипередбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно з підпунктом 38.2.1 п. 38.2ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив ДТП, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1ст. 13 цього Закону.

Регресом є право особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. При регресі основне (деліктне) зобов`язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов`язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов`язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи. Це виходить із змісту статей 559 та 1191ЦК України, згідно яких зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Отже, законом встановлено порядок стягнення коштів, виплачених МТСБУ на відшкодування шкоди особі, потерпілій у ДТП, саме в порядку регресу, якщо така шкода спричинена власником транспортного засобу, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

У постанові від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23.12.2015 у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування та зробила висновок, що: «відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність».

Тобто постраждалий має подати позов до винної у ДТП особи тільки у випадках, передбачених у статті 37 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» або якщо розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. А за загальним правилом позов подається до страховика винної у ДТП особи.

Щодо страхової компанії, яка позбавлена ліцензії, виключена із МТСБУ, перебуває в стані припинення (банкрутства), фактично не здійснює діяльності, ці висновки не застосовуються та потерпілий може звернути з позовом про стягнення шкоди безпосередньо до особи, яка її завдала, у справі №753/15214/16-ц (провадження №14-25цс20), переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зауважено, що ВП ВС вже сформульовано висновки щодо відшкодування страховиком шкоди, завданої особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, і відступати від них не вбачається підстав.

Щодо конкретизації висновку Великої Палати Верховного Суду у випадках, коли страхова компанія позбавлена ліцензії, виключена з МТСБУ, перебуває у стадії припинення (банкрутства), фактично не здійснює діяльність, то відповідь на поставлене питання міститься безпосередньо у Законі № 1961-IV.

Згідно з п.52.5 ст.52 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) страховик, членство у МТСБУ якого припинено, зобов`язаний виконати свої зобов`язання за укладеними ним внутрішніми договорами страхування.

Єдиною, визначеною Законом, підставою для розгляду МТСБУ питання щодо відшкодування шкоди за внутрішніми договорами страхування є недостатність коштів та майна страховика, що визнаний банкрутом та/або ліквідований (пп.«ґ» п.41.1 ст.41 Закону).

Таким чином, МТСБУ має підстави для здійснення регламентної виплати, передбаченої пп. «ґ» п.41.1 ст.41 Закону, виключно у випадку, якщо:

- страхова компанія, що втратила членство в МТСБУ, буде ліквідована або визнана банкрутом у встановленому Законом порядку;

- коштів та майна такого страховика не вистачить для задоволення зазначених вище вимог, що буде підтверджено ліквідаційним балансом страховика, затвердженим Господарським судом.

МТСБУ зазначено, що з 03.11.2017 року ПРАТ "ЄСС", код ЄДРПОУ 33552636, що є страховиком ТЗ відповідача, втратило статус асоційованого члена МТСБУ.

З сайтуhttps://youcontrol.com.ua/catalog/company_details/33552636/ вбачається, що ПРАТ "ЄСС", код ЄДРПОУ 33552636, було зареєстровано 02.06.2005. Розмір статутного капіталу підприємства складає 68 165 000,00. На момент останнього оновлення даних 07.05.2024 стан компанії - Не перебуває в процесі припинення.

Частиною 1 статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

При вирішенні спору суд спирається на висновки Верховного суду.

Предметом справи №426/16825/16-ц, по якій Верховний Суд 05.12.2018 року прийняв Постанову, був регресний позов страховика до винуватця та його роботодавця, у зв`язку з неподанням заяви про настання страхового випадку та невідповідним технічним станом транспортного засобу вимогам ПДР. У зазначеній справі Верховний Суд прийшов до висновку, що у відповідності до положень статей 1187 та 1172 ЦК України шкода задана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, а також, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. У свою чергу після того, як роботодавець здійснить відшкодування шкоди він у порядку регресу (статті 1191 ЦК України) отримає право вимоги до свого працівника та зможе пред`явити до нього відповідну вимогу. Отже, Верховний Суд зазначив черговість відповідальності за шкоду: страхова компанія - роботодавець - працівник.

Таким чином, позов до винуватця ДТП в межах суми страхового ліміту є передчасним.

Судом встановлено, що ДТП сталось під час дії страхового полісу відповідача, який не визнаний недійсним у встановлениму законом порядку.

Страховий ліміт за полісом відповідача складає - 100000,00 грн., франшиза -0 грн.

З урахуванням викладеного можна дійти висновків про те, що ОСОБА_4 не є належним відповідачем у справі в частині позовних вимог в межах суми страхового ліміту, у зв`язку з чим суд відмовляє в задоволенні вимог до нього в частині стягнення 100000,00грн, оскільки відповідач як власник транспортного засобу винного у ДТП, що керував транспортним засобом, застрахував цивільно-правову відповідальність за полісом №АК/7435486 транспортний засіб «PEUGEOT» д.н. НОМЕР_1 на момент ДТП (30.10.2018) у ПрАТ «СК «ЄСС».

Отже, враховуючи вищезазначену правову позицію Верховного суду, страховик відповідача в межах суми страхового ліміту має нести обов`язок з відшкодування шкоди, завданої під час ДТП.

Разом з тим, ОСОБА_1 посилається на те, що його цивільно-правова відповідальність на транспортний засіб «PEUGEOT» д.н. НОМЕР_1 на момент ДТП (30.10.2018) була забезпечена полісом № АК/7435486.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин,акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Страховикподає інформацію про укладеніта достроково припинені договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності до централізованої бази даних у порядку, встановленому у положенні про централізовану базу даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, яке затверджується Уповноваженим органом за поданням МТСБУ (стаття 11 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Договір страхування єнікчемним або визнається недійсним у випадках, встановлених цим Кодексом. Договір страхування також визнається судом недійсним, якщо: 1) його укладено після настання страхового випадку; 2) об`єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації (частина перша статті 998 ЦК України).

У разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є нікчемним (частина друга статті 981 ЦК України).

Страхувальник зобов`язаний при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об`єкта, який страхується. Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об`єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним (пункт 3 частини першої статті 989 ЦК України).

Аналіз вказаних норм свідчить, що договір страхування може бути нікчемним або оспорюваним. Нікчемність договору страхування має місце, зокрема, у разі: недодержання письмової форми договору страхування; неповідомлення страхувальником страховика про те, що об`єкт уже застрахований. Законодавець не пов`язує нікчемність договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності з неподанням інформації страховиком про укладені договори до централізованої бази даних. Тобто, невиконання страховиком свого обов`язку щодо подання інформації про укладений договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності до централізованої бази даних не зумовлює його нікчемність.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) вказано, що «покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди.А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність».

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

У справі, що переглядається судом першої інстанції не враховано, що матеріали справи містять оригінал страхового полісу та не звернув увагу, щоспростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним). До спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Законодавець не пов`язує нікчемність договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності з неподанням інформації страховиком про укладені договори до централізованої бази даних. Тобто, невиконання страховиком свого обов`язку щодо подання інформації про укладений договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності до централізованої бази даних не зумовлює його нікчемність;

Судом першої інстанції застосовано норми права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18);

МТСБУ має право звернутисяз позовом в тому числі доПрАТ «Страхова компанія «Європейський страховий Союз» (страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність). Тому оскаржене судове рішення належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1ст. 81 ЦПК України).

Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом указаної норми, за загальним правилом, шкода підлягає відшкодуванню, по-перше, в повному обсязі, по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала.

Проте, крім загального правила, є спеціальні, передбачені законом. Одним із таких спеціальних правил є норми про страхування особою цивільно-правової відповідальності.

Страхування це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) і доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон України «Про ОСЦПВВНТЗ).

Згідно з статтею 3 Закону України «Про ОСЦПВВНТЗ» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до статті 5 вказаного Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону України «Про ОСЦПВВНТЗ»).

Згідно із частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про ОСЦПВВНТЗ» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про ОСЦПВВНТЗ»).

У справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.

До такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 754/1108/15-ц.

Частиною 4 ст. 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до пунктів 2, 3 ст. 20 Закону України «Про ОСЦПВВНТЗ», у разі ліквідації страховика за його власним рішенням визначені договором обов`язки цього страховика виконує ліквідаційна комісія. У разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та (або) майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.

Згідно з п.1 ст.41 Закону України «Про ОСЦПВВНТЗ», МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі недостатності коштів та майна страховика учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та (або) ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Отже, обов`язок із виконання договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) на МТСБУ.

При цьому згідно з пунктом 7 статті 51 Закону України «Про ОСЦПВВНТЗ» у разі ліквідації страховика або визнання його банкрутом страховик зобов`язаний передати до МТСБУ всі матеріали щодо укладених ним договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Крім того, такий страховик зобов`язаний перерахувати до відповідних централізованих страхових резервних фондів кошти в обсягах сум незароблених страхових премій із цього виду страхування.

Відтак обов`язок з виконання договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, у разі недостатності коштів та майна відповідного страховика, покладено на МТСБУ з моменту визнання цього страховика банкрутом та/або його ліквідації як юридичної особи.

Системний аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що МТСБУ має зобов`язання на відшкодування шкоди замість страховика лише у випадку визнання його банкрутом та/або ліквідації. При цьому не має значення, чи це було підставою для його виключення із числа членів МТСБУ та/або позбавлення його повного членства.

До такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц.

Судом встановлено, що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність власника транспортного «PEUGEOT» д.н. НОМЕР_1 , була застрахована в ПрАТ «СК «Європейський страховий союз», відповідно до наданого оригіналу полісу № АК/7435486, який не визнано недійсним в порядку визначеним законом.

Станом на час розгляду справи, виплату страхового відшкодування від ПрАТ «СК «Європейський страховий союз» потерпілим не отримано. Невиплата ПрАТ «СК «Європейський страховий союз» страхового відшкодування ОСОБА_2 не свідчить про необхідність покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачував страхові платежі. Окрім того, перебування страхової компанії у стані ліквідації та позбавлення її членства в МТСБУ не звільняє страховика від виконання зобов`язань згідно з укладеними ним договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. А тому висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення вказаних вимог МТСБУ є хибним.

Апеляційний суд зазначає, що потерпілий повинен був враховуючи розмір матеріального збитку визначений у Звіті про оцінку вартості матеріального збитку завданого внаслідок пошкодження колісного транспортного засобу звернутись до Страхової компанії або у разі її ліквідації до МТСБУ, у межах ліміту відповідальності страховика. Якщо сума виплат страховика не покриває вартості матеріального збитку то вже з винуватця ДТП підлягає стягненню різниця між фактичним розміром майнової шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Позивачем по справі не було здійснено вищезазначених дій, а тому колегія судді зазначає, що при ухваленні рішення суд першої інстанції не звернув увагу на те , що у справі був не належний відповідачта позов до ОСОБА_1 є передчасним.

Згідно з положеннями ст. 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин.

Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.

Відтак, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати по пред`явленому позову при наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

На позивачеві лежить обов`язок довести, що саме йому належить оспорюване право, а вказаний ним відповідач зобов`язаний виконати покладений на нього законом або договором обов`язок.

Законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

За приписами статті 51 ЦПК України суд першої інстанції може залучити до участі у справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем лише за клопотанням позивача.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК України, статтею 51 ЦПК України. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

Вирішення даного спору належним чином без участі у справі належного відповідача було б прямим порушенням прав особи, яка не залучена до участі у справі у якості відповідача, і до якої мав би бути пред`явлений даний позов.

Обов`язок та право визначати відповідачів, до яких пред`являється позов, покладається на позивача.

Позов, для того, щоб бути задоволеним, має бути пред`явлений до належного відповідача.

Отже, оцінивши кожний доказ з точки зору їх належності та допустимості, а в сукупності доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, колегія суддів вважає що позов задоволенню не підлягає у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог до вказаного відповідача.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційна скарга задоволена, ОСОБА_4 за подачу апеляційної скарги було сплачено 3153,00 грн тому на його користь підлягає стягненню 3153,00 грн з МТСБУ.

Керуючись ст. ст.367,368,369,376,381- 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2023 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог Моторно (транспортного)страхове бюроУкраїни відмовити.

Здійснити перерозподіл судових витрат.

Стягнути з Моторно (транспортного)страхового бюроУкраїни (ЄДРПОУ 21647131) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_5 ) сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 3153 (три тисячі сто п`ятдесят три) грн 00 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених частиною 3 статті 389 ЦПК України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 04 червня 2024 року.

Головуючий О. Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина