ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 р. Справа № 520/2574/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Калиновського В.А.,

Суддів: Мінаєвої О.М. , Кононенко З.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2024, головуючий суддя І інстанції: Бадюков Ю.В., м. Харків, повний текст складено 14.03.24 по справі № 520/2574/24

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку та виплаті пенсії із її збільшенням на 1 % заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, у відповідності до положень п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції, чинній до 01.10.2017, а саме без застосування ч.2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (двоскладової формули при її обчисленні) починаючи з 28.08.2023 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії із її збільшенням на 1 % заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, у відповідності до положень п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції, чинній до 01.10.2017, а саме без застосування ч.2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (двоскладової формули при її обчисленні) починаючи з 28.08.2023 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2024 задоволено позов.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку та виплаті пенсії із її збільшенням на 1 % заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, у відповідності до положень п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції, чинній до 01.10.2017, а саме без застосування ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (двоскладової формули при її обчисленні), починаючи з 28.08.2023 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії із її збільшенням на 1 % заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, у відповідності до положень п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції, чинній до 01.10.2017, а саме без застосування ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (двоскладової формули при її обчисленні), починаючи з 28.08.2023 року.

Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду України від 14.03.2024 року у справі №520/2574/24 та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії, що підтверджено копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 13.04.2016 та отримує пенсію за віком призначену відповідно до ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Згідно копії протоколу перерахунку пенсії станом на 22.02.2022 року, страховий стаж позивача складає 43 роки 04 місяці 15 днів.

28.08.2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії зі збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років відповідно до положень п.2 ст.56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції, чинній до 01.10.2017 року без застосування двоскладової формули при її обчисленні.

Листом від 11.09.2023 року Головне управління ПФУ в Харківській області повідомило позивача про відсутність підстав для перерахунку пенсії.

Не погодившись з діями відповідача щодо відмови в проведенні перерахунку пенсії відповідно до п. 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ шляхом збільшення пенсії на 1 % заробітку за кожний рік роботи понад встановлений стаж, у відповідності до положень п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції, чинній до 01.10.2017, а саме без застосування ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (двоскладової формули при її обчисленні), позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, а отже на нього розповсюджується дія статті 56 Закону №796-XII і тому перерахунок пенсії позивача повинен здійснюватись за кожен повний рік стажу роботи понад установлений мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії шляхом збільшення пенсії на 1% заробітку за рік.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Ключовим питанням справи є право позивача на отримання надбавки (18%) за понаднормативний стаж відповідно до ч.2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України № 1058-IV від 09.07.2003 "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності з 01.01.2004, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Частиною 1статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Пунктом 13 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV встановлено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про прокуратуру" та цього Закону, призначається одна пенсія за вибором особи.

Нормами Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-XII від 28.02.91, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон № 796-XII) визначено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Відповідно до положень статті 49 Закону № 796-XIIпенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Отже, законодавцем надано право особі обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальним Законом № 1058-IV або спеціальним Законом № 796-XII.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч.2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції, чинній до внесення змін Законом № 2148-VIII від 03.10.2017), право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4 за умови стажу роботи не менш як: чоловіки 20 років, жінки 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку.

Позивач вважає, що має право на цю надбавку.

Суд звертає увагу, що спірні відносини виникли у серпні 2023 року, оскільки з відповідною заявою позивач звернувся 28.08.2023.

На цей час Законом № 2148-VIII від 03.10.2017 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» до частини 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ було внесено зміни, згідно з якими право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Ці норми є такими, що розповсюджуються на правовідносини, які виникли або тривали на час набрання ними чинності.

Зважаючи на те, що надбавки за понаднормативний стаж відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону 2148-VIII позивач не мав, питання щодо її призначення повинно було вирішуватися за законодавством, що діяло на час подання заяви, тобто 28.08.2023. Тобто на підставі ч. 2 ст. 56 Закону 2148-VIII з урахуванням змін, внесених Законом № 2148-VIII від 03.10.2017.

Відповідно до цієї правової норми у редакції, що діяла на час її реалізації, умовою призначення надбавки за понаднормативний стаж є призначення пенсії на умовах ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивач, щодо якого не дотримано цієї умови, не має права на отримання надбавки за понаднормативний стаж.

Вказане відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 06 вересня 2023 року у справі № 300/2091/21, від 29.08.2022 у справі № 300/1390/19, від 12.12.2022 у справі № 280/656/20 у подібних правовідносинах.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції не правильно застосував ч. 2 ст. 56 Закону 2148-VIII і дійшов помилкового висновку по суті спору.

Колегія суддів відхиляє як необґрунтовані посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду у справі від 06.02.2018 №560/675/17, оскільки у ній йдеться про правовідносини, що мали місце до внесення змін Законом №2148-VIII від 03.10.2017.

Відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач у спірних правовідносинах діяв в порядку, у спосіб та в межах повноважень, визначених чинним законодавством, внаслідок чого в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Враховуючи вказане вище, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ч.ч. 1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому наявні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача у справі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2024 по справі № 520/2574/24 з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2024 по справі № 520/2574/24 - скасувати.

Прийняти постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 -відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді О.М. Мінаєва З.О. Кононенко