ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2024 року Справа № 918/822/23(918/1073/23)

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Крейбух О.Г. , суддя Саврій В.А.

секретар судового засідання Романець Х.В.

за участю представників сторін:

позивача - Корень О.М.;

відповідача-1 - Гавриленко Ю.Ю. (в режимі відеоконференції);

відповідача - 2 - Малишева А.А.;

третьої особи - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Рівненської області від 02 квітня 2024 року (повний текст складено 09.04.2024) у справі № 918/822/23(918/1073/23) (суддя Марач В.В.)

за позовом ОСОБА_2

до відповідача-1 ОСОБА_3

до відповідача-2 ОСОБА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Традєкс"

про визнання недійсним договору дарування частки, Акту приймання-передачі, застосування наслідків недійсності договору

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 02 квітня 2024 року у справі №918/822/23(918/1073/23) позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Традєкс" про визнання недійсним договору дарування частки, Акту приймання-передачі, застосування наслідків недійсності договору задоволено частково.

Визнано недійсним Договір дарування частки ОСОБА_1 у розмірі 24% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс", укладений 16 червня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Визнано недійсним Акт приймання-передачі частки ОСОБА_1 у розмірі 24 % у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс", укладений 16 червня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3

В решті позову відмовлено.

Присуджено до стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 2684,00 грн судового збору.

Присуджено до стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2684,00 грн судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Рівненської області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Рівненської області від 02 квітня 2024 року у справі №918/822/23(918/1073/23); призначено справу №918/822/23(918/1073/23) до розгляду на 29 травня 2024 року об 11:00 год.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.05.2024 у справі №918/822/23(918/1073/23) зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_3 протягом трьох днів з дня отримання даної ухвали надати Північно-західному апеляційному господарському суду оригінал договору дарування частки ОСОБА_1 у розмірі 24% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс", укладеного 16 червня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , для огляду в судовому засіданні та належним чином засвідчену копію для долучення до матеріалів справи.

16 травня 2024 року на адресу апеляційного суду від відповідачів надійшли клопотання, до яких на виконання вимог ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.05.2024 у справі №918/822/23(918/1073/23) надано копії договору дарування від 16.06.2023 та Акту приймання-передачі частки у статуному капіталі.

В судове засідання представник третьої особи не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Частинами 11,12 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки всі учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представника третьої особи.

Безпосередньо в судовому засіданні представники відповідача-2 та позивача повністю підтримали вимоги та доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Представник відповідача-1 безпосередньо в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задоволити, а рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 17 травня 2010 року було створено Товариство з обмеженою відповідальністю "Традєкс". Учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс" на момент його створення були:

- ОСОБА_4 , частка якого у статутному капіталі даного товариства становить 52%, що в еквіваленті становить 520,00 грн;

- ОСОБА_1 , частка якого у статутному капіталі даного товариства становила 24%, що в еквіваленті становило 240,00 грн;

- ОСОБА_5 , частка якого у статутному капіталі даного товариства становить 24% що в еквіваленті становить 240,00 грн.

16 червня 2023 року між ОСОБА_1 (дарувальник/відповідач-2) та ОСОБА_3 (обдаровуваний/відповідач-1) був укладений договір дарування частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс" (ЄДРПОУ 37083061) (далі - договір), відповідно до п.1.1. якого за договором дарувальник безоплатно передає обдаровуваному належну йому частку в статутному капіталі юридичної особи, а саме: частка в статутному капіталі юридичної особи ТОВ "Традєкс", номінальна вартість частки 240,00 грн., розмір частки 24%, а обдаровуваний приймає її як дарунок у власність.

Згідно п.5.4 договору право власності на частку та право на подачу документів для реєстрації відповідних змін до відомостей про Товариство у відповідних реєстрах виникає у сторін з моменту укладення договору та підписання сторонами акту приймання-передачі частки, підписи на якому мають бути засвідчено нотаріально.

Обдаровуваний набуває всіх прав учасника Товариства з моменту державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, пов`язаних з набуттям ним частки (п.5.5 договору).

На виконання умов договору дарування частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс" 16.06.2023 між сторонами підписано Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі, згідно умов якого дарувальник передав, а обдаровуваний прийняв частку у статутному капіталі ТОВ "Традєкс" номінальною вартістю 240,00 грн, що становить 24% від загального розміру статутного капіталу ТОВ "Традєкс". Підписанням Акту Сторони підтверджують відсутність будь-яких претензій, пов`язаних із передачею частки.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 16.10.2023 учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс" є:

- ОСОБА_4 , частка якого у статутному капіталі даного товариства становить 52%, що в еквіваленті становить 520,00 грн;

- ОСОБА_3 , частка якого у статутному капіталі даного товариства становила 24%, що в еквіваленті становило 240,00 грн;

- ОСОБА_5 , частка якого у статутному капіталі даного товариства становить 24% що в еквіваленті становить 240,00 грн.

ОСОБА_6 , посилаючись на те, що вказаний договір дарування частки у статутному капіталі ТОВ "Традєкс" від 16.06.2023 та Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі від 16.06.2023 є фіктивними, фраудаторними та вчинені сторонами без згоди інших учасників товариства, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визнання вказаних правочинів недійсними та застосування наслідків недійсності договору.

Місцевий господарський суд, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Одним із загальних способів захисту цивільного права або інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

Частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже правом оспорювати правочин законодавець наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, які не є сторонами правочину, визначаючи статус цих осіб як "заінтересовані особи".

У пункті 53 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20 міститься висновок, що вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч.3 ст.215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27.06.2023 у справі № 916/97/21, від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 01.11.2022 у справі № 910/7853/21, від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 09.07.2020 у справі № 910/14180/18, від 09.06.2020 у справі № 912/116/19, від 05.09.2019 у справі № 914/4455/15.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їхніх дій, так і певних правових наслідків (аналогічний правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №917/549/20, від 03.11.2020 у справі №920/611/19, від 01.10.2020 у справі №910/21935/17, від 19.08.2020 у справі №915/1302/19).

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відчуження власником свого майна визначено ч.1 ст.346 ЦК України однією з підстав припинення права власності, які залежать від волі власника.

Згідно з ст.190 ЦК України, майном як особливим об`єктом вважаються, зокрема, майнові права та обов`язки, в тому числі і частка в статутному капіталі господарського товариства.

Відповідно до положень статті 961 Цивільного кодексу України, права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства.

Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.

Учасники (засновники, акціонери, пайовики) юридичної особи мають право у порядку, встановленому установчим документом та законом, зокрема здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, паїв та інших об`єктів цивільних прав, що засвідчують участь у юридичній особі, у порядку, встановленому законом (пункт 4 частини третьої).

Законом можуть бути встановлені для певних осіб обмеження щодо володіння корпоративними правами. Законом можуть бути встановлені умови та/або обмеження щодо реалізації окремих корпоративних прав певними особами.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач просить визнати недійсним договір дарування частки в статутному капіталі ТОВ "Традєкс", укладений 16.06.2023 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , в тому числі, з огляду на відсутність необхідної згоди інших учасників Товариства на його укладення.

Перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи врегульовано статтею 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, відповідно до ч.ч. 1,2,3 ст.21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам. Статутом товариства може бути встановлено, що відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників. Відповідне положення може бути внесене до статуту або виключене з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства. Учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі лише в тій частині, в якій вона є оплаченою.

Відчуження частки в статутному капіталі товариства має своєю метою припинення права власності на цю частку в особи, яка відчужує її, щоб певна інша особа (один учасник чи кілька учасників цього товариства або треті особи) набула право на цю частку.

Підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі, зокрема до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою. Відчуження відбувається на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування тощо (подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №909/1294/15).

Відступлення за правовою природою є відчуженням частки за волею учасника, що спрямоване на передачу учасником іншій особі (одному чи кільком учасникам цього товариства або третім особам) у власність належної йому частки або її частини. У вказаних відносинах поняття відступлення і відчуження є тотожними, оскільки вони є аналогічними за правовими наслідками.

Відступлення (відчуження) частки у статутному капіталі є правовим механізмом, за яким відбувається її відчуження на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування тощо.

Право розпорядитись своєю часткою належить власнику цієї частки (учаснику ТОВ, якому належить частка), а тому останній вправі її відчужити, зокрема шляхом укладення договору дарування частки.

Водночас, право розпорядження своєю часткою не є абсолютним і може бути обмежене, якщо про це зазначено у статуті Товариства.

Визначення договору дарування міститься у ст.717 ЦК України, відповідно до ч.1 якої за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Частина 2 ст.718 ЦК України передбачає, що дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Ознаками договору дарування є його безоплатний характер (кредитор не отримує від боржника майнового чи немайнового зустрічного задоволення свого інтересу); збільшення майна обдарованого за рахунок майна дарувальника; згода обдарованого на одержання дарунку.

Договір дарування частки у статутному капіталі товариства має вчинятися у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним. Письмова форма договору дарування частки може вважатися дотриманою, зокрема, якщо волевиявлення сторін викладено в заяві учасника на ім`я товариства та протоколі загальних зборів учасників товариства за умови, що в цих документах зазначено про безоплатність передачі частки і протокол містить підписи обох сторін правочину (дарувальника і обдаровуваного) (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №909/1294/15).

Як зазначено вище, власник майна має право вільно володіти, користуватися та розпоряджатися власним майном. Водночас якщо законодавством передбачено переважне право інших осіб на купівлю певного майна, то власник майна, який вчинив правочин дарування чи обдарована особа мають довести розумні мотиви такого правочину. За відсутності таких мотивів (зокрема, у випадку дарування майна, яке має значну вартість, сторонній особі) правочин може бути визнаний судом удаваним (блиькі за змістом висновки містяться у пунктах 41-43 постанови Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №912/3747/20).

У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №909/1294/15 зазначено, що оскільки правочин дарування позбавлений економічного сенсу, то він може бути вчинений лише за наявності дружніх, родинних чи будь-яких інших відносин, які б могли пояснити такий правочин (висновок був зроблений при оцінці судом вірогідності дарування порівняно із вірогідністю купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства).

Відсутність родинних чи інших зв`язків, відсутність зрозумілого мотиву укладення договору дарування майна є ознакою удаваності правочину дарування. Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 07.09.2016 у справі №6-1026цс16.

Як встановлено судами обох інстанцій, між відповідачами 16 червня 2023 року укладено договір дарування частки в статутному капіталі ТОВ "Традєкс" та Акт приймання-передачі вказаної частки, за умовами яких ОСОБА_1 , як дарувальник, безоплатно передав ОСОБА_3 , як обдаровуваному, належну йому частку в статутному капіталі юридичної особи, а саме: частка в статутному капіталі юридичної особи ТОВ "Традєкс", номінальна вартість частки 240,00 грн, розмір частки 24%, а обдаровуваний прийняв її як дарунок у власність.

При цьому судом встановлено, що відповідно до п.4.9 Статуту ТОВ "Традєкс", в редакції від 13 вересня 2021 року, відчуження Учасником частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників.

За умовами пункту 1 частини першої статті 6 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасники Товариства зобов`язані дотримуватись статуту.

Згідно з частиною 1 статті 98 Цивільного кодексу України, загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства.

Загальні збори товариства як вищий орган останнього реалізує свою компетенцію через прийняття відповідних рішень з кола питань, віднесених статутом до виключної компетенції загальних зборів. Саме в результаті прийняття загальними зборами рішень виникають певні правові наслідки як для учасників товариства, так і безпосередньо для самого товариства. Відсутність рішень, навпаки, не породжує настання правових наслідків для учасників товариства, рівно як і для інших учасників цивільних правовідносин.

Статутом товариства "Традєкс" встановлено, що органами товариства є загальні збори учасників та виконавчий орган. Загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Вказане кореспондується із приписами частини 2 статті 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", відповідно до якої статутом товариства може бути встановлено, що відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників. Відповідне положення може бути внесене до статуту або виключене з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства.

Закріплення в статуті Товариства положення про прийняття загальними зборами учасників одностайного рішення з питання відчуження учасником у будь-який спосіб частки в статутному капіталі є саме формою отримання згоди інших учасників товариства на таке відчуження, про яке зазначено у частині 2 статті 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Отже, як вимогами законодавства - частиною другою статті 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (чинного на момент укладення спірного договору), так і умовами Статуту ТОВ "Традєкс" (в редакції, чинній на момент укладення договору) встановлено обов`язок учасника Товариства, який має намір відчужити свою частку (частину частки) третій особі, отримати згоду інших учасників Товариства у формі рішення загальних зборів, що свідчитиме про дотримання учасником умов Статуту, які для нього є обов`язковими згідно із положеннями статті 6 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та про відчуження своєї частки у встановленому законом і Статутом порядку.

З урахуванням вказаного слід дійти до висновку, що віднесення до компетенції загальних зборів учасників Товариства повноважень щодо прийняття рішення про відчуження частки (частини частки) у статутному капіталі Товариства учасником, має наслідком неможливість відчуження учасником своєї частки до моменту прийняття загальними зборами товариства відповідного рішення.

Якщо ж відповідної згоди інших учасників Товариства у формі рішень загальних зборів учасник не отримав, це є порушенням не лише вимог законодавства, умов Статуту а й прав інших учасників на управління Товариством.

В той же час суд зазначає, що відповідачами ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надано доказів того, що загальні збори учасників ТОВ "Традєкс" приймали одностайне рішення з питання відчуження учасником у будь-який спосіб частки в статутному капіталі товариства.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що ОСОБА_1 без отримання згоди інших учасників Товариства у формі рішення загальних зборів учасників безоплатно відчужено свою частку у статутному капіталі ТОВ "Традєкс" шляхом укладення із ОСОБА_3 оскаржуваного договору дарування частки у статутному капіталі товариства від 16.06.2023 та Акту приймання - передачі частки від 16.06.2024.

Зазначене, в свою чергу, свідчить про відчуження частки із порушенням умов Статуту ТОВ "Традєкс", а також частини другої статті 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", що є підставою для визнання договору дарування від 28.07.2023 та Акту приймання - передачі частки від 16.06.2024 недійсними, та відповідно задоволення позовних вимог в цій частині.

При цьому, апеляційним судом береться до уваги те, що акт приймання-передачі майна є правочином, який підтверджує волевиявлення сторін, має юридичні наслідки - набуття та припинення права власності на корпоративні права, оскільки чинним законодавством (п.3 ч.5 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань") передбачена можливість реєстрації змін у складі учасників, розмірі часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю на підставі лише акта приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства.

Отже, такий двосторонній акт у цих правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін цього двостороннього правочину на набуття певних цивільних прав та обов`язків. Оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України) в цьому випадку є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків в розумінні статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 ГК України.

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 25.02.2020 у справі №915/1299/18, від 11.09.2018 у справі №918/1377/16, від 12.06.2019 у справі №927/352/18, від 10.09.2019 у справі №918/370/18.

При цьому, доводи скаржника про те, що позивачем не зазначено, які саме його права та інтереси порушують оскаржувані правочини, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

В силу положень ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тобто, об`єктом захисту має бути порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права полягає в позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

За таких обставин порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Суд повинен установити чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

З огляду на положення статті 4 ГПК України і статей 15, 16 ЦК України, підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту. Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №922/3537/17.

З аналізу ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України, вбачається, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці (подібні висновки містяться у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16).

Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (аналогічний висновок міститься у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №638/2304/17).

Частиною 1 ст.167 ГК України встановлено, що корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Права учасників господарського товариства закріплені у ст.116 ЦК України. Одним з цих прав є право учасники господарського товариства брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом.

Аналогічна норма міститься у п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", яка є спеціальною щодо учасників ТОВ.

Право брати участь в управлінні товариством як організаційно-господарське (немайнове) право нерозривно пов`язане із іншими немайновими та майново-господарськими корпоративними правомочностями учасника, утворюючи з ними внутрішньо цілісний єдиний комплекс, яку законодавець визначає як корпоративні права.

При цьому, ЦК України та корпоративне законодавство України (в цьому випадку Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю") не містять норм, які б унеможливлювали захист корпоративних прав та інтересів учасника товариства шляхом визнання правочину недійсним, укладеного між одним з учасників Товариства і третьою особою, якщо цим договором порушуються корпоративні права цього учасника чи законний інтерес.

Отже, якщо правочин укладений між учасником Товариства і третьою особою, порушує корпоративні права іншого учасника Товариства, зокрема, на управління Товариством, правочин може бути визнаний судом недійсним за позовом цього учасника.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 29.06.2022 у справі №902/882/21.

Колегія суддів відзначає, що корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб`єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи. Власник корпоративних прав бере участь у капіталі господарської організації, а реалізація правомочностей, які надаються власнику корпоративних прав, надає йому можливість впливати на діяльність господарської організації.

Предметом розгляду у даній справі є вимога позивача про визнання недійсними договору дарування від 16.06.2023 та Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі від 16.06.2023, на підставі якого відповідач-2 передав безоплатно відповідачу-1 відповідну частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс".

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_6 зазначив про порушення його корпоративних прав як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс", вказавши, що він має частку у статутному капіталі Товариства.

У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Охоронюваний законом інтерес у корпоративних спорах визначається правовим положенням учасників корпоративних відносин, в тому числі може бути опосередкований правомірними очікуваннями набуття корпоративних прав. Мотиваційна складова законного інтересу у корпоративних відносинах - це усвідомлене прагнення до користування матеріальним та/або нематеріальним благом у правовідносинах, які регулюються корпоративним законодавством.

А тому, оскільки позивачем у поданому позові було належним чином обґрунтовано порушення відповідачами його прав та законних інтересів як учасника Товариства, який володіє корпоративними правами, а саме право останнього на участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, зокрема, в частині щодо погодження іншим учасникам права на відчуження їх частки (частини частки) у статутному капіталі товариства, доводи скаржника щодо відсутності обґрунтування позивачем порушеного права є безпідставними.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про безпідставність доводів позивача про те, що договір дарування частки у статутному капіталі ТОВ "Традєкс" від 16 червня 2023 року є фраудаторним та фіктивним, оскільки вказане не знайшло свого підтвердження за результатами розгляду справи судом.

Що стосується позовної вимоги про застосувати наслідків недійсності договору дарування та Акту приймання - передачі частки ОСОБА_1 в розмірі 24% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс", укладених 16 червня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , то колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність правових підстав для її задоволення з огляду на таке.

За приписами статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини 5 вказаної статті вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

З огляду на вказані норми закону суд зазначає, що заінтересованими особами щодо наслідків недійсності правочину є саме сторони вказаного правочину, так як саме останні у разі недійсності правочину зобов`язані повернути одна одній у натурі все, що вони одержали на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, відшкодувати вартість того, що одержано.

В той же час вимога ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності Договору дарування та Акту приймання - передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс", укладених 16 червня 2023 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , не відновить його порушених прав, так як застосування таких наслідків не призведе до автоматичної зміни учасників ТОВ "Традєкс" та розміру їх часток в Єдиного державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань до того розміру, який було визначено до укладення вищевказаних договору та акту.

Суд зазначає, що для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю подаються документи, які передбачені частиною 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". Однак рішення суду про застосування наслідків недійсності правочину до таких документів не відноситься.

Також колегія суддів зазначає щодо нерелевантності до даних правовідносин судової практики, на яку посилається апелянт (постанови Верховного Суду у справах №№ 910/12787/17, 909/810/21, 910/15262/18, 910/6091/19, 917/1531/21, 910/5958/20), оскільки висновки, на які посилається останній, стосуються правовідносин та обставин, які відрізняються від тих, що є предметом розгляду в даній справі. Вказані постанови прийнято судом касаційної інстанції з огляду на іншу фактично-доказову базу і за інших обставин, встановлених у справі, а також за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) прийняті відповідні судові рішення.

При цьому, доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині доказів, які долучені до позовної заяви, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в тексті позовної заяви зазначено, що оригінали документів складених ТОВ "Традєкс" знаходяться у ОСОБА_5 , оригінали документів складених ОСОБА_3 та ОСОБА_1 знаходяться у ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , оригінали документів, складених ОСОБА_7 знаходяться у ОСОБА_8 .

При цьому, в суді першої інстанції жодним з відповідачів не ставились під сумнів копії долучених до матеріалів справи документів, так само як і до відзиву на позовну заяву відповідачами не було долучено жодного доказу, який би спростовував надані до позовної заяви докази та їх відповідність оригіналам.

Відповідач-2, в свою чергу, мав можливість надати суду для огляду чи долучити до матеріалів справи свої оригінали документів у випадку, якщо вважав що копії, які долучені адвокатом Корень О.М. до позовної заяви, містять якісь інші умови та є інакшими від Контрактів та Додаткових угод, що укладені між ТОВ "Евервелле" та ТОВ "Традєкс" - однак таким правом не скористався.

Крім того, колегія суддів зазначає, що у відповідності до вимог п.4 ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. При цьому, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч.2 ст.277 ГПК України).

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Рівненської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 02 квітня 2024 року у справі №918/822/23(918/1073/23) залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складений "03" червня 2024 р.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Саврій В.А.