03 червня 2024 року

м. Київ

справа № 990/321/23

провадження №П/990/321/23

ОКРЕМА ДУМКА

судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

Наталії КОВАЛЕНКО

1. У листопаді 2023 року ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Верховного Суду як до суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (далі також ВРП, відповідач), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 24 жовтня 2023 року № 1008/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».

- визнати протиправною та скасувати ухвалу члена Вищої ради правосуддя від 01 листопада 2023 року № 58/0/18-23 «Про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Дарницького районного суду міста Києва у відставку», а також зобов`язати Вищу раду правосуддя розглянути заяву ОСОБА_1 від 26 вересня 2023 року про звільнення з посади судді Дарницького районного суду міста Києва у відставку.

- визнати протиправною та скасувати ухвалу Вищої ради правосуддя від 28 вересня 2023 року № 943/0/15-23 «Про відхилення заяви члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 про самовідвід від участі в розгляді матеріалів щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України» (далі також спірні, оскаржені рішення та ухвали).

2. В обґрунтуванні підстав позову ОСОБА_1 покликався, зокрема, на те, що прийняття оспорених ним у цій справі актів здійснено неповноваженим складом ВРП, оскільки член цього органу ОСОБА_2 підлягав самовідводу й не міг брати участь у засіданні цього органу.

3. Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 травня 2024 року провадження у справі № 990/321/23 в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування ухвали Вищої ради правосуддя від 28 вересня 2023 року № 943/0/15-23 «Про відхилення заяви члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 про самовідвід від участі в розгляді матеріалів щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України» закрито. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

4. Приймаючи таке рішення, колегія суддів виходила, зокрема з того, що відповідно до статей 5, 18, 26, 30 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» та висновків Верховного Суду щодо застосування норм вказаних статей, викладених у постановах від 29 липня 2019 року у справі № 9901/687/18 та від 31 жовтня 2022 року у справі № 9901/217/19, більшість від складу Вищої ради правосуддя становить 11 її членів, а засідання цього органу в пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від її складу.

5. Важливо, що Верховний Суд визнав обґрунтованими доводи позивача про те, що член ВРП ОСОБА_2 не міг брати участь в розгляді питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді та про те, що подана цим членом ВРП заява про самовідвід була відхилена безпідставно.

6. З`ясувавши, що у засіданні Вищої ради правосуддя, на якому вирішувались питання стосовно позивача, взяли участь 12 членів вказаного органу, а також врахувавши те, що член ВРП ОСОБА_2 не міг брати участь у цьому засіданні й підлягав відводу, Верховний Суд дійшов висновку, що у спірних відносинах склад ВРП становив 11 членів, що відповідає вимогам статті 30 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та свідчить про повноважність складу зазначеного органу під час вирішення ним питання відносно позивача та прийняття (постановлення) оскаржених ним рішення та ухвал.

7. Колегія суддів констатувала відсутність передбачених пунктами 1 та 2 частини другої статті 57 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» підстав для скасування оспореного рішення відповідача.

8. З такими висновками щодо застосування норм права я не погоджуюсь, у зв`язку з чим, в порядку частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України, вважаю за необхідне викласти окрему думку щодо рішення Верховного Суду від 22 травня 2024 року, ухваленого у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 990/321/23 (адміністративне провадження № П/990/321/23).

9. Так, за приписами статті 2 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності вказаного органу визначаються Конституцією України, цим Законом та Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

10. Статус Вищої ради правосуддя визначено у частині першій статті 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», яка є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

11. Відповідно до норм частини першої статті 7 та частини першої статті 9 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя здійснюється в порядку, передбаченому цим Законом, на основі принципів верховенства права, професійності, публічності, політичної нейтральності. Відбір кандидатів на посади члена Вищої ради правосуддя проводиться за критеріями професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

12. За правилами частини першої статті 19 вищезгаданого Закону особа, обрана (призначена) членом Вищої ради правосуддя, складає присягу такого змісту: «Присягаю сумлінно, чесно і неупереджено здійснювати повноваження члена Вищої ради правосуддя для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції України і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів».

13. За змістом частин третьої, п`ятої, сьомої статті 20 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» член Вищої ради правосуддя зобов`язаний: 1) дотримуватися присяги; 3) виконувати вимоги та дотримуватися обмежень, встановлених законодавством у сфері запобігання корупції, у тому числі подавати у визначеному законом порядку декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларацію родинних зв`язків, а також декларацію доброчесності судді.

Члени Вищої ради правосуддя у своїй діяльності та поза її межами повинні дотримуватися встановлених для судді етичних стандартів як складової професійної етики члена Вищої ради правосуддя.

14. Частиною першою статті 33 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що член Вищої ради правосуддя зобов`язаний відмовитися від участі у розгляді питання, якщо:

1) він перебуває у родинних чи інших особистих стосунках із суддею, кандидатом на посаду судді чи прокурором, стосовно якого розглядається питання, а також особою, яка звернулася зі скаргою до Вищої ради правосуддя;

2) він особисто, прямо чи побічно заінтересований у справі, яку розглядає такий суддя;

3) за наявності іншого конфлікту інтересів або обставин, що викликають сумнів у його неупередженості.

Член Вищої ради правосуддя не може брати участі в розгляді питання і підлягає відводу, якщо буде встановлено, що він особисто, прямо чи побічно заінтересований у результаті справи, є родичем особи, стосовно якої розглядається питання, або якщо будуть встановлені інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості.

За наявності таких обставин член Вищої ради правосуддя повинен заявити самовідвід.

15. Отже, беручи до уваги конституційно - правовий статус Вищої ради правосуддя та постановлені перед нею завдання, правовий статус її членів та встановлені законом вимоги до них, закріплені за ними обов`язки, вважаю, що об`єктивність та неупередженість належать до одних з ключових засад та водночас принципів діяльності як кожного окремого члена Вищої ради правосуддя, так і Ради в цілому. Ці вимоги повинні бути обов`язково дотримані під час кожного засідання Вищої ради правосуддя як основної форми роботи цього органу, незалежно від того, у якому складі відбувається засідання - в пленарному складі чи у складі відповідних дисциплінарних палат.

16. Аналіз вищенаведених норм також засвідчує, що повноваження члена Вищої ради правосуддя повинні здійснюватися сумлінно, чесно і неупереджено й за наявності, зокрема, обставин, що викликають сумнів у неупередженості члена ВРП, останній зобов`язаний заявити самовідвід і не може брати участь у засіданні цього органу. На членів Вищої ради правосуддя поширюються ті ж самі вимоги доброчесності, неупередженості та професійної етики, що ставляться й до суддів як представників судової гілки влади та її носіїв.

17. Так, відповідно до пункту 12 Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів, передбачено, що незалежність судової влади означає повну неупередженість із боку суддів.

При винесенні судових рішень щодо сторін у судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, вільними від будь-яких зв`язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає, на здатність судді приймати незалежні рішення. У цьому випадку незалежність судової влади є втіленням загального принципу: «Ніхто не може бути суддею у власній справі».

Значення цього принципу виходить далеко за конкретні інтереси певної сторони у будь-якій суперечці. Судова влада повинна користуватися довірою не тільки з боку сторін у конкретній справі, але й з боку суспільства в цілому. Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана.

18. У практиці Європейського суду з прав людини неодноразово наголошувалась, що важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» («Wettstein v. Switzerland») та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії» («Castillo Algar v. Spain»), від 28 жовтня 1998 року, п. 45).

19. Кожний суддя, стосовно якого існують будь-які сумніви щодо недостатньої неупередженості, повинен відмовитись від розгляду справи (справа Micallef v. Malta (Мікалефф проти Мальти); п. 98).

20. Те, що суддя повинен бути не тільки реально вільним від будь-якого невідповідного зв`язку, упередженості або впливу, але він повинен бути вільним від цього і в очах стороннього спостерігача, відзначалось Верховним Судом в ухвалі від 25 липня 2019 року у справі № 825/3587/15-а.

21. А в ухвалі Верховного Суду від 27 вересня 2022 року у справі № 280/7430/20 акцентувалась увага на тому, що стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручань, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово «неупереджений» передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб`єктивної.

Інститут відводу (самовідводу) судді від участі у розгляді конкретної справи покликаний ліквідувати найменшу підозру у заінтересованості судді в результатах розглянутої справи, навіть якщо такої заінтересованості немає, бо тут головним є публічний інтерес. Враховуючи, що існують норми закону, які запобігають виникненню будь-яких підозр, судді заборонено брати участь у розгляді справи за наявності будь-яких обставин, які викликають чи можуть викликати сумніви у його об`єктивності.

22. Варто взяти до уваги й те, що Вища рада правосуддя у спірних в цій справі правовідносинах реалізовувала публічно - владні управлінські функції на основі законодавства, а отже виступала суб`єктом владних повноважень.

23. Це дає підстави поширити на діяльність ВРП як колегіального органу, а також на її дії та прийняті нею акти, зокрема у формі рішень та ухвал, закріплені у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критерії законності (правомірності) рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, у тому числі безсторонності (неупередженості).

24. Дотримання вищевказаних критеріїв, принципів та засад діяльності Вищої ради правосуддя як діючого на постійній основі колегіального, незалежного конституційного органу державної влади та суддівського врядування, на мою думку, виражається у тому, що у його засіданнях повинні брати участь лише ті члени, які відповідають вимогам неупередженості та об`єктивності, є безсторонніми. В іншому випадку член ВРП повинен бути відведений від участі у засіданні та розгляду питань, які на ньому вирішуватимуться.

25. Такі вимоги повинні бути неухильно дотримані щодо кожного з членів ВРП, який бере участь у засіданні. Не повинно існувати обставин, які б викликали щонайменший сумнів у безсторонності, об`єктивності чи неупередженості членів ВРП, інакше принцип безсторонності (неупередженості) не буде дотримано радою в цілому.

26. У судовій практиці Верховного Суду вже поставало питання про те, чи є законним рішення суб`єкта владних повноважень, який являє собою колегіальний орган, якщо у засіданні такого органу та голосуванні за відповідне рішення приймала участь особа, стосовно якої існували обставини, які ставили під сумнів її безсторонність та неупередженість.

27. Наприклад у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 442/730/17, предметом спору в якій охоплювалось рішення представницького органу місцевого самоврядування - відповідної місцевої ради, зазначено, що як склад ради, так і склад її органів утворюють саме депутати цієї ради, які і приймають відповідні рішення у межах компетенції ради на її сесії. Тому вважати, що за наявності конфлікту інтересів у одного депутата ради це не зачіпає будь-яким чином інших депутатів, не можна.

28. За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у вищезгаданій постанові, наявність таких обставин є самостійною і достатньою підставою для скасування ухваленого радою рішення.

29. Вважаю, що такий підхід до визначення повноважності складу колегіального органу, який є суб`єктом владних повноважень, можливо застосувати й у правовідносинах, у яких виник спір у справі № 990/321/23, оскільки відповідачем у ній також виступає суб`єкт владних повноважень - колегіальний орган, на який поширюються визначені у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критерії, зокрема безсторонності (неупередженості), які повинні бути дотримані при прийнятті цим органом рішення та під час здійснення ним усіх процедурних дій, які передують такому рішенню.

30. Підкреслюю, що згідно з абзацом третім пункту 5.23 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (у редакції рішення Вищої ради правосуддя від 21 листопада 2023 року № 1068/0/15-23), зі змінами, а також відповідно до частин першої, четвертої статті 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» рішення Ради ухвалюється більшістю членів Вищої ради правосуддя, які беруть участь у засіданні Вищої ради правосуддя, після обговорення, відкритим поіменним голосуванням, якщо інше не визначено цим Законом.

31. Тож сама собою участь у засіданні ВРП члена цього органу, щодо якого існували об`єктивні, підтверджені доказами обставини, які породжували сумнів у його безсторонності та неупередженості під час вирішення певного питання, включеного до порядку денного засідання, може мати прямий чи опосередкований вплив на інших членів ВРП, які брали участь у цьому ж засіданні, оскільки прийняттю рішення передує відповідне обговорення та відкрите поіменне голосування.

32. Це дозволяє стверджувати, що участь у засіданні Вищої ради правосуддя хоча б одного члена цього органу, який підлягав відводу (самовідводу), але не був відведений від участі у розгляді відповідного питання, породжує сумнів у безсторонності (неупередженості) всього складу ВРП, навіть тоді, коли окрім такого члена Ради було забезпечено необхідний кворум для проведення засідання.

33. Тому вважаю, що проведення засідання Вищої ради правосуддя у пленарному складі за участю її члена, який не відповідав критеріям безсторонності та неупередженості, та якого не було відведено від участі у такому засіданні, свідчить про недотримання цих критеріїв самою Радою як колегіальним органом, зумовлює дефектність усього складу Ради, а отже його неповноважність, незалежно від наявності передбаченого законом кворуму.

34. За таких обставин не можна вважати, що проведення засідання Вищої ради правосуддя та ухвалення нею відповідного рішення відбулось повноважним складом Ради, що утворює наявність самостійних і достатніх підстав для визнання протиправним такого рішення у випадку його оскарження у судовому порядку.

35. У справі № 990/321/23 встановлено, що членом ВРП ОСОБА_2 було заявлено самовідвід у розгляді питання щодо позивача з підстав існування обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.

36. В обґрунтування заяви член ВРП ОСОБА_2 покликався на те, що він був активним учасником Революції Гідності, виступав представником багатьох потерпілих в таких справах, подавав численні дисциплінарні скарги у схожих ситуаціях та неодноразово публічно висловлювався щодо необхідності притягнення до відповідальності таких суддів, у тому числі ОСОБА_1 , а звільнення позивача пов`язане саме з порушеннями, які він вчинив під час розгляду справ щодо учасників акцій протесту під час Революції Гідності.

37. Ухвалою ВРП від 28 вересня 2023 року № 943/0/15-23 заяву члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 про самовідвід від участі в розгляді матеріалів щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України відхилено.

38. Ухвала мотивована тим, що Вищою радою правосуддя не встановлено, що член Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 особисто, прямо чи побічно заінтересований у розгляді справи, або інших обставин, що викликають сумнів у його неупередженості.

39. Водночас, за наведеними у рішенні суду мотивами, підстави для самовідводу член Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 пов?язував не з особистою, прямою чи побічною заінтересованістю у розгляді справи, а з наявністю обставин, що можуть викликати сумнів у його неупередженості.

40. Верховний Суд, оцінюючи такі обставини, зазначив, що відмовляючи у задоволенні заяви про самовідвід, ВРП не надала оцінки обставинам, з якими член ВРП ОСОБА_2 пов?язував підстави для самовідводу та не мотивувала своє рішення про відхилення самовідводу, тоді як зі змісту заяви про самовідвід вбачається, що обставини, з якими член ВРП ОСОБА_2 пов?язував підстави самовідводу, збігаються з подіями та обставинами, які слугували підставою звільнення позивача, а висловлювання щодо них свідчили про наперед сформоване у члена ВРП ОСОБА_2 суб?єктивне негативне ставлення до них.

41. Важливо, що у судовому рішенні від 22 травня 2024 року у справі № 990/321/23 доведено існування обставин, які ставили під сумнів безсторонність та неупередженість члена ВРП ОСОБА_2 , а також те, що його безпідставно не було відведено від участі у засіданні ВРП, на якому вирішувалось питання відносно позивача.

42. Це дає підстави стверджувати, що оскаржене рішення, незалежно від наявності кворуму, ухвалене неповноважним складом Вищої ради правосуддя, оскільки критерій безсторонності (неупередженості), визначений у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем дотриманий не був. Такі порушення процедури прийняття рішення ВРП є суттєвими та грубими, зумовлюють протиправність такого рішення і наявність достатніх та самостійних підстав для його скасування.

43. Водночас, у рішенні Верховного Суду від 22 травня 2024 року помилково констатовано правомірність спірного рішення з тих підстав, що передбачений законом кворум було забезпечено, адже участь у засіданні ВРП, окрім члена ВРП ОСОБА_2 , приймало 11 її членів.

44. Однак така позиція допускає неоднозначне її сприйняття. Наприклад її можна трактувати так, що навіть за наявності передбачених законом підстав відвід (самовідвід) члена ВРП від розгляду віднесених до компетенції Ради питань взагалі не вимагається, якщо у засіданні Ради, окрім такого члена ВРП, бере участь необхідна для забезпечення кворуму кількість членів ВРП. За логікою суду прийняте за таких умов рішення Вищої ради правосуддя буде правомірним.

45. З продемонстрованим у цій справі підходом до визначення повноважного складу Вищої ради правосуддя не погоджуюсь, оскільки це нівелює саму мету інституту відводу (самовідводу) членів ВРП - забезпечити довіру, яку Рада як орган суддівського врядування повинна вселяти в громадськість у демократичному суспільстві, й гарантувати те, що реалізація закріплених за Радою конституційних повноважень здійснюється у відповідності до закону й принципу верховенства права, з дотриманням встановлених законодавством засад діяльності цього органу, критеріїв правомірності прийнятих Радою рішень, вчинених нею дій, у тому числі незалежності, безсторонності, неупередженості.

46. Тому вважаю, що наведені у вищезгаданому рішенні Верховного Суду мотиви та висновки по суті спору є суперечливими і не ґрунтуються на правильному застосуванні норм права, оскільки Суд, встановивши наявність визначних у законі підстав для відводу (самовідводу) члена ВРП ОСОБА_2 та підтвердивши доказами існування обставин, які ставили під сумнів його безсторонність та неупередженість, визнав оскаржене позивачем рішення ВРП правомірним, незважаючи на те, що таке прийняте складом ВРП за участю члена Ради, який підлягав відводу, але всупереч закону відведений не був.

Суддя Наталія КОВАЛЕНКО